Ухвала

від 20.03.2023 по справі 320/6090/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

20 березня 2023 року Київ № 320/6090/23

Суддя Київського окружного адміністративного суду Брагіна О.Є., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Державного управління справами; треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Національний комплекс "Експоцентр України" та Київська міська рада, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогами до ДУС про визнання протиправною бездіяльності по ненаданню дозволу на передачу гуртожитку у власність територіальної громади міста Києва та зобов`язання відповідача видати дозвіл (прийняти відповідне рішення) щодо передачі гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у власність територіальної громади міста Києва для подальшої приватизації кімнат його мешканцями.

Дослідивши зміст позову, суд приходить до висновку про необхідність відмови у відкритті провадження у даній справі, ураховуючи таке:

судова юрисдикція це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і видів судочинства цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Правила визначення юрисдикційності відповідної справи встановлені процесуальними законами та поділяють її на предметну та суб`єктну юрисдикцію господарських, цивільних та адміністративних справ.

Правила адміністративного судочинства (юрисдикції адміністративних судів) визначені ст. 19 КАС України; правила підсудності, а саме - предметної, інстанційної і територіальної, встановлені ст.ст. 20, 22-24, 25-28 КАС України. КАСУ передбачені різні правові наслідки порушення правил адміністративного судочинства і правил підсудності.

Порушення правил адміністративного судочинства, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України, є підставою для відмови у відкритті провадження у справі та для закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.238, ст.319, 354 КАС України.

Порушення правил підсудності (предметної, інстанційної і територіальної) має наслідком відповідно до ст. 318 КАС України скасування рішення і направлення справи на розгляд за встановленою законом підсудністю.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити у межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (абз. 1 ч. 1 ст. 19 ЦПК України).

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів в будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, такий суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких, зазвичай, хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення процесуальні закони не віднесли до юрисдикції інших судів.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: у спорах фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; у спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (п. 1 і 2 ч.1 ст. 19 КАС України).

Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (п. 1 ч.1 ст. 4 КАС України).

Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (п. 2 ч.1 ст. 4 КАС України).

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч.1 ст. 4 КАС України).

Отже, до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.

Стосовно терміну "владні управлінські функції", то зміст поняття "владні" полягає в наявності у суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а "управлінські функції" - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого органу. Відтак, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (аналогічні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 .05.2018 у справі № 914/2006/17 (п. 5.7), від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 (п.28-30), від 18.09.2018 у справі № 823/218/17 (п. 24-25), від 12.03.2019 у справі №911/3594/17 (п. 4.8-4.10), від 02.04.2019 у справі № 137/1842/16-а, від 18.12.2019 у справі № 826/2323/17 (п. 18-19), від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц (п. 21-23), від 19.02.2020 у справі № 520/5442/18 (п. 18-20), від 26 .02.2020 у справі № 1240/1981/18 (п. 16-17), від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17 (п. 19-21), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 (п. 21), від 29.09.2020 у справах № 368/561/19 (п. 22) і № 712/5476/19 (п.19), від 08.10.2020 у справі № 9901/393/19 (п. 25), від 13.10.2020 у справі №640/22013/18 (п. 19) та від 23.11.2021 у справі № 175/1571/15 (п. 72).

Тому, помилковим є застосування приписів ст. 19 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень. Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тоді як приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Аналогічна правова позиція відображена у постанові ВП ВС від 08.06.2022 у справі №362/643/21.

Як установлено матеріалами позову, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з вимогами, направленими на поновлення його порушеного права на одержанння (приватизацію) житла.

Таким чином, цей позов подано на поновлення прав позивача у сфері житлових відносин.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ч.1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно із п. 10 ч.2 ст. 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Частиною 1 ст. 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Визнання незаконними рішень суб`єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

За змістом наведених правових положень суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист якого подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту його порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.

Беручи до уваги наведене, а також враховуючи, що спірні правовідносини пов`язані із захистом порушених житлових прав позивача, суд доходить висновку, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладено в постановах ВП ВС від 11.04.2018 у справі № 522/16204/15-а, від 17.04.2018 у справі № 2-а/87/11, від 20.09.2018 у справі № 815/2551/15 та від 13.02.2019 у справі №826/19681/16 .

Таким чином, суд доходить висновку, що вимоги позивача повинні розглядатися у порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 4, 8, 9, 243, 248, 283 КАС України, суд

у х в а л и в:

відмовити у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_2 ) до Державного управління справами (ЄДРПОУ 21710384; вул. Банкова, буд. 11, Київ, 01220); треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Національний комплекс "Експоцентр України" (ЄДРПОУ 21710384; пр-т Академіка Глушкова, 1, Київ, 01010) та Київська міська рада (ЄДРПОУ 22883141; вул. Хрещатик, буд. 36, Київ, 01044), про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Копію ухвали разом з матеріалами заяви надіслати заявнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.

Суддя Брагіна О.Є.