Рішення

від 11.04.2023 по справі 380/17051/22

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/17051/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 квітня 2023 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ОКЕМА Україна» до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області про визнання протиправною і скасування постанови про накладення адміністративно-господарського штрафу, -

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «ОКЕМА Україна» (далі ТзОВ «ОКЕМА Україна», позивач) до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області (далі відповідач) із вимогою визнати протиправною та скасувати прийняту начальником Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №349007 від 11.11.2022.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що постановою начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу №349007 від 11.11.2022 у зв`язку з допущеним порушенням законодавства про автомобільний транспорт, а саме, перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст. ст. 39 та 48, відповідальність за яке передбачена абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», на позивача накладено адміністративно-господарський штраф у розмірі 17000 грн. Позивач зазначає, що в оскаржуваній постанові не вказано, які саме документи були відсутні у водія позивача на момент перевірки, пред`явлення яких саме документів та на якій підставі посадові особи вимагали, які документи були взяті уваги підписантом постанови, а які відхилені, причини прийняття до уваги одних документів та відхилення інших, не надано правової оцінки доводам позивача, що містяться у письмовому запереченні, яке належало долучити до матеріалів справи. Зазначає позивач також, що з матеріалів долучених до акту №324739 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 15.09.2022, зокрема фотокопії товарно-транспортної накладної вбачається, що жодні послуги по перевезенню вантажу у даному випадку позивачем не надавалися, оскільки мало місце перевезення належного позивачу товару належним позивачу ж вантажним автомобілем з метою надання його у розпорядження покупця відповідно до умов укладеного договору поставки товару. Не відбувалося також і міжнародного перевезення вантажу, оскільки як пункт відправлення, так і пункт призначення розташовані на території України, що теж однозначно вбачається з матеріалів перевірки. Не відбувалося також і надання послуг з перевезення пасажирів на лініях залізничного, морського, внутрішнього водного, автомобільного електротранспорту, що теж не викликає сумнів. Водій автотранспортних засобів ТзОВ «ОКЕМА Україна» ОСОБА_1 мав при собі і надав для перевірки усі без виключення документи, які він повинен був мати і надати для перевірки згідно вимог чинного законодавства України у даному конкретному випадку, а саме, посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, а також товарно-транспортну накладну на вантаж. На момент проведення перевірки у посадових осіб у посадових осіб Укртрансбезпеки були відсутні підстави вимагати будь-які інші документи. Враховуючи наведене, позивач просив позов задовольнити повністю.

19.12.2022 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №20229ел.). Зазначає, що позивач був належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт та був присутній при такому розгляді. Позивач скористався своїм правом на подання заперечень на акт проведення перевірки, які були взяті до уваги посадовими особами Укртрансбезпеки, проте могли вплинути на розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт з огляду на необґрунтованість. Стосовно суті порушень, встановлених під час проведення рейдової перевірки, зазначив, що твердження позивача про неможливість притягнення його до відповідальності є хибним та таким, що не відповідає чинним нормам законодавства України про автомобільний транспорт, а такий документ як протокол перевірки та адаптації тахографа є «іншим документом» в контексті ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» і повинен бути пред`явлений особам, які уповноважені здійснювати контролю на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху. Більше того, водій транспортного засобу позивача надав протокол перевірки та адаптації тахографа від 02.03.2018, чинність якого закінчилася 02.03.2020. Видається незрозумілим твердження позивача про необов`язковість наявності тахографа та відповідно протоколу перевірки та адаптації тахографа, враховуючи, що кілька років тому позивачем було проведено таку перевірку. Щодо твердження позивача про відсутність даних про конкретні порушення у постанові №349007 від 11.11.2022, то відповідач зазначає, що таке твердження позивача є перекручуванням вимог чинного законодавства, оскільки не базуються на конкретно визначених нормах. Щодо твердження про нездійснення вантажних перевезень, то зазначає, що проаналізувавши товарно-транспортну накладну, можна дійти висновку, що 15.09.2022 позивачем здійснювалися вантажні перевезення із зазначенням усіх необхідних реквізитів. З огляду на це, твердження позивача, що ним 15.09.2022 вантажні перевезення не здійснювались, не відповідає дійсності. Відтак, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

28.12.2022 від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. №81546), в якій зазначив, що відповідач, користуючись бланками документів, які містять лише чіткі пункти для заповнення, аналогічно користується лише стандартним набором заперечень на можливі аргументи будь-якої особи, яку має намір притягнути до відповідальності, як і застосовує у своїх відзивах, без огляду на те, які саме доводи були наведені у відповідній позовній заяві. Зазначає також те, що обов`язок надання для перевірки протоколів перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу та відповідальність за недотримання вказаних вимог покладено на водіїв суб`єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі), у той час як жодні послуги по перевезенню вантажу у даному випадку позивачем не надавалися, оскільки мало місце перевезення належного позивачу товару належним позивачу ж вантажним автомобілем з метою надання його у розпорядження покупця відповідно до умов укладеного договору поставки товару, як не відбувалося і міжнародне перевезення вантажу, оскільки як пункт відправлення, так і пункт призначення розташовані на території України, що теж однозначно вбачається з матеріалів перевірки.

Ухвалою від 23.01.2023 суддя прийняла матеріали адміністративної справи провадження.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що між ТзОВ «Оверлак» (нова назва ТзОВ «Окема Україна) та ТзОВ «Моноліт-Брук» укладено договір поставки №1-100316/1 від 10.03.2016.

Згідно п.1.1 договору постачальник зобов`язується поставити, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити сировину та матеріали (надалі - товар) за ціною, попередньо узгодженою сторонами окремо на кожну партію товару, та обумовленою у рахунках на оплату, що є невід`ємною частиною цього договору.

У подальшому, на виконання умов договору поставки ТзОВ «Окема Україна» (постачальник) здійснено поставку товару ТзОВ «Моноліт-Брук», що підтверджується видатковою накладною від 15.09.2022 №БО000001154.

Суд також встановив, що згідно товарно-транспортної накладної від 15.09.2022 №РБО000001154 від 15.09.2022 автомобільним перевізником ТзОВ «Окема Україна» здійснювалось перевезення вантажу до вантажоодержувача ТзОВ «Моноліт-Брук». Пункт навантаження: м. Пустомити, вул. Глинська, 14-Г. Пункт розвантаження: Івано-Франківська область, Снятинський район, смт. Заболотів. Перевезення вантажу здійснювалось автомобілем DAF, д.н.з. НОМЕР_1 .

15.09.2022 посадовими особами Укртрансбезпеки відділу державного нагляду (контролю) в Івано-Франківській області проведена рейдова перевірка у Івано-Франківській області на Н-10 «Стрий-Чернівці» с. Тяпче, транспортного засобу DАF, д.н.з. НОМЕР_1 , серія і номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 , який належить ТзОВ «Окема Україна». Транспортним засобом керував водій ОСОБА_1 .

За результатами перевірки встановлено, що на момент проведення такої наявне порушення ст. 34 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: перевізник не забезпечив водія протоколом перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, полісом особистого страхування водія від нещасних випадків на транспорті, чим порушено вимоги ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт».

У зв`язку з виявленням вищезазначеного порушення, посадовими особами Укртрансбезпеки було складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №324739 від 15.09.2022.

Щодо виявлених порушень, то у акті порушення водій надав пояснення: «Зробимо протокол».

Відділом державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті проведено розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, за результатами якого винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 11.11.2022 №349007. Цією постановою до перевізника ТзОВ «Окема Україна» - застосовано адміністративно-господарський штраф, передбачений ч. 1 абз. 3 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» у сумі 17000,00 грн.

Не погоджуючись з такою постановою, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-ІІІ.

Цей закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами-суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень (ст. 3 Закону України «Про автомобільний транспорт»).

Відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Так, на виконання вимог абз. 4 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 442 від 10.09.2014 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" утворено Державну службу України з безпеки на транспорті, реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з безпеки на морському та річковому транспорті, Державну інспекцію з безпеки на наземному транспорті та підпорядкувавши Службі, що утворюється, Державну спеціальну службу транспорту.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (далі - Постанова № 103).

Відповідно до п. 1 Постанови № 103 Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Згідно з пп.1 п. 4 Постанови № 103 основними завданнями Укртрансбезпеки є, зокрема, реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування міському електричному, залізничному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті.

Відповідно до п. 8 Постанови № 103 Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України № 592 від 26.06.2015 "Деякі питання забезпечення діяльності Державної служби з безпеки на транспорті" утворені територіальні органи Державної служби з безпеки на транспорті як структурні підрозділи апарату Служби за переліком згідно з додатком 3, зокрема Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області.

В силу вимог п.п. 15, 27 п. 5 Постанови № 103 Укртрансбезпеки відповідно до покладених на неї завдань: здійснює габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; здійснює нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.

Водночас, процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, зокрема, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом встановлено Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (далі - Порядок № 1567).

Відповідно до п. 2 Порядку № 1567 державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб`єктів господарювання, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.

За приписами п. 4 Порядку № 1567 державний контроль на автомобільному транспорті здійснюється посадовими особами органу державного контролю шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Відтак, саме на Укртрансбезпеку покладені повноваження щодо реалізації державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, в тому числі державного контролю шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Згідно із ст. 5 Закону України «Про автомобільний транспорт» основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі). Державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Згідно з п. 14 Порядку № 1567 рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об`єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Відповідно до абз. 1 п. 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється виключно наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

Статтею 34 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено, що автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону; забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут; забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров`я водіїв; організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту; забезпечувати безпеку дорожнього руху; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.

Відповідно до ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

- для автомобільного перевізника документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

- для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Системний аналіз наведених законодавчих норм свідчить, що визначений ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» перелік документів не є вичерпним, оскільки законодавством можуть бути передбачені інші документи, що є необхідними для здійснення внутрішніх перевезень вантажів.

Стосовно відсутності протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, суд зазначає таке.

Так, відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, статті 18 Закону України "Про автомобільний транспорт" та з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв колісних транспортних засобів розроблено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 № 340 (далі - Положення № 340).

Суд відзначає, що у силу змісту правового висновку постанови Верховного Суду від 11.02.2020 по справі № 820/4624/17 положення ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» у кореспонденції з Конвенцією № 153 та Положенням № 340 вимагають або обладнання транспортного засобу справним та повіреним тахографом, або ведення водієм письмового документа з приводу часу роботи у вигляді індивідуальної контрольної книжки водія.

Відтак, доводи представника позивача про те, що під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно наявність визначених ст. ст. 39 і 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» документів суд оцінює критично.

Положення № 340 встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку.

Пунктом 1.3 Положення № 340 передбачено, що вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами.

За змістом п. 6.1 Положення № 340 автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.

Порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів визначений Інструкцією з використання пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, яка затверджена наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010 № 385 (далі - Інструкція № 385).

Згідно з п. 1.3 Інструкції № 385 ця Інструкція поширюється на суб`єктів господарювання, які проводять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі).

Приписами п. 3.3 Інструкції № 385 встановлено, що водій транспортного засобу, обладнаного тахографом, повинен мати про собі, зокрема, заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом.

Отже, як зазначалося раніше, наведений у ст. 48 Законом України «Про автомобільний транспорт» перелік документів не є вичерпним, тобто законодавцем передбачено можливість його доповнення іншими, визначеними законодавством документами, одним з яких є заповнені: 1) тахокарти (щоденні реєстраційні листки режиму праці та відпочинку водія) у кількості, що передбачена ЄУТР або 2) картка водія чи роздруківка даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом.

Відповідно до п. 1.4 Інструкції №385, контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв.

Згідно з п. 3.3 Інструкції №385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа;

своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом;

має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу;

заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом;

у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв);

у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.

Відповідно до п. 3.5 Інструкції №385 перевізники:

забезпечують водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий);

зберігають інформацію, отриману за допомогою тахографа, кожного водія протягом 12 місяців з дати останнього запису, а протоколи перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, свідоцтва про повірку - протягом одного року з дати закінчення терміну їх дії; аналізують інформацію щодо дотримання режимів праці та відпочинку водіїв, отриману за допомогою тахографа, а в разі виявлення порушень вживають заходів щодо недопущення та запобігання виникненню їх в подальшому.

Згідно п. 3.6 Інструкції №385 перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку:

правильності роботи тахографа та відповідності його типу згідно із законодавством (обов`язковість установлення тахографа певного типу - аналоговий або цифровий, позначка затвердження типу згідно з ЄУТР);

наявності та цілісності таблички тахографа та його пломб, а також маркування таблички та пломб тахографа знаком ПСТ, внесеним до Переліку;

дотримання вимог щодо періодичності проведення перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, а також перевірки тахографа;

дотримання вимог щодо періодів роботи та відпочинку водіїв та їх відповідність параметрам руху, зареєстрованим тахографом;

наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа;

строків зберігання відповідної інформації, отриманої за допомогою тахографа, протоколів перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу та повірки тахографа.

Відтак, Закон України «Про автомобільний транспорт» зобов`язує автомобільних перевізників та водіїв мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення, до яких відносяться, зокрема, роздруківка даних роботи цифрового тахографа.

Так, підставою для висновків контролюючого органу про порушення позивачем вимог ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» є те, що перевізник не забезпечив водія протоколом перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу.

З товарно-транспортної накладної від 15.09.2022 №РБО000001154, суд встановив, у розділі «відомості про параметри транспортного засобу» вага автомобіля DAF, д.н.з. НОМЕР_1 без вантажу становить 4,52 т, а з вантажем 12,0 т. А, отже, на виконання пункту 6.1 Положення № 340 вантажний автомобіль повинен бути обладнаний діючим тахографом, а згідно приписів п.3. Інструкції №385 водій транспортного засобу повинен мати при собі роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом.

Позивач не заперечував, що транспортний засіб, яким керував водій та щодо якого складено відповідний акт про порушення був обладнаний електронним тахографом. Отже, водій, що керував таким транспортним засобом, зобов`язаний собі роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом.

Таких документів водій позивача під час керування транспортним засобом не мав. Інших доказів на спростування доводів Укртрансбезпеки позивачем не подано і до суду.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 ст. 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.ч.1, 2 ст. 76 КАС України).

Частинами 1, 2 ст.77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Частиною 4 ст. 161 КАС України визначено, що позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

При цьому, слід зауважити, що передбачений ч. 2 ст. 77 КАС України обов`язок доказування суб`єктом владних повноважень правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності не слід розуміти так, що позивач взагалі не повинен надавати жодних доказів на підтвердження обставин, якими він обґрунтовує позов.

Таким чином, позивач вмотивованих доводів та доказів на обґрунтування позову суду не надав.

Щодо доводів позивача про те, що здійснення перевірок наявності встановлених тахографів має місце тільки на транспортних засобах при виконанні міжнародних перевезень, то суд відхиляє такі та акцентує увагу, що перевірка проводилась не на предмет обладнаннятранспортного засобу тахографом, а лише документів на вже встановлений тахограф. Зокрема, під час рейдової перевірки перевіряється, серед іншого, і додержання режиму праці та відпочинку.

Крім цього, суд враховує, що у акті водій транспортного засобу надав пояснення: «Зробимо протокол», чим фактично визнав наявність порушення.

За таких обставин, суд вважає, що доводи позивача про відсутність в його діях складу правопорушення, оскільки позивач не здійснював міжнародні перевезення, не заслуговують на увагу та є безпідставними, оскільки зазначене спростовується як встановленими обставинами по справі, так і наявними у справі письмовими доказами.

Стосовно відсутності полісу особистого обов`язкового страхування водія від нещасних випадків на транспорті суд вказує на таке.

Пунктом 1 Положення про обов`язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.1996 № 959 передбачено, що цим Положенням визначається порядок здійснення обов`язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті: працівників транспортних підприємств незалежно від форм власності та видів діяльності, які безпосередньо зайняті на транспортних перевезеннях (далі - водії), а саме: водіїв автомобільного, електротранспорту: машиністів і помічників машиністів поїздів електровозів, тепловозів, дизель-поїздів.

Відповідно до п. 2 вказаного Положення передбачено, що застрахованими вважаються: водії тільки на час обслуговування поїздки.

Натомість п. 3 Положення зазначає, що кожному застрахованому перевізник, що виступає агентом страховика, видає страховий поліс. Він може видаватися на окремому бланку або міститися на зворотному боці квитка.

У відповідності до п. 4 Порядку, страхувальниками водіїв є юридичні особи або дієздатні громадяни - суб`єкти підприємницької діяльності, які є власниками транспортних засобів чи експлуатують їх і уклали із страховиком договори страхування.

Статтею 7 Закону України "Про страхування" визначено, що в Україні здійснюються такі види обов`язкового страхування, до яких серед іншого віднесено особисте страхування від нещасних випадків на транспорті.

Таким чином, страхування від нещасних випадків на транспорті є обов`язковим видом страхування, а позивач як законний користувач транспортного засобу, зобов`язаний забезпечити наявність такого страхового полісу.

З аналізу матеріалів справи позивачем не надано доказів, які б спростовували порушення виявлене відповідачем ні на стадії адміністративного оскарженні, ні до суду, а позиція позивача, щодо відсутності обов`язку забезпечити водія та транспортному засобі належним обладнанням та документами є помилковою.

Суд відхиляє доводи позивача про те, що в оскаржуваній постанові не вказано, які саме документи були відсутні у водія позивача на момент перевірки, пред`явлення яких саме документів та на якій підставі посадові особи вимагали, які документи були взяті уваги підписантом постанови, а які відхилені, причини прийняття до уваги одних документів та відхилення інших, не надано правової оцінки доводам позивача, що містяться у письмовому запереченні, яке належало долучити до матеріалів справи, позаяк такі твердження суперечать матеріалам справи та спростовуються актом проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 15.09.2022 №324739.

Щодо тверджень позивача про те, що жодні послуги по перевезенню вантажу у даному випадку позивачем не надавалися, оскільки мало місце перевезення належного позивачу товару належним позивачу ж вантажним автомобілем з метою надання його у розпорядження покупця відповідно до умов укладеного договору поставки товару, то суд зазначає що у товарно-транспортній накладній №РБО000001154 від 15.09.2022 автомобільним перевізником саме вказаний позивач.

Суд не погоджується з доводами позивача про неможливість визнання його перевізником у спірних правовідносинах, оскільки встановлені обставини свідчать про наявність передумов для уникнення відповідальності у разі виявлення порушення законодавства у сфері автомобільного транспорту як для позивача.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами;

вантажні перевезення - перевезення вантажів вантажними автомобілями;

вантажовідправник - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка надає перевізнику вантаж для перевезення та вносить відповідні відомості до товарно-транспортної накладної або іншого визначеного законодавством документа на вантаж;

вантажоодержувач - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка здійснює прийом вантажу та розвантаження транспортного засобу у порядку, встановленому законодавством;

документи на вантаж - документи, визначені відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про транспортно-експедиторську діяльність», «Про транзит вантажів», інших актів законодавства, в тому числі міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, які необхідні для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом;

товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов`язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.

Згідно з пунктом 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Відповідно до п. 1.10 Правил дорожнього руху власник транспортного засобу - фізична або юридична особа, яка володіє майновими правами на транспортний засіб, що підтверджується відповідними документами.

Отже, законом чітко визначено відмінність між особою яка володіє майновими правами на транспортний засіб та особою, яка використовує його або безпосередньо, або через водія (іншу юридичну особу) для здійснення перевезень.

Таким чином, власник транспортного засобу та перевізник можуть бути як однією особою, так і різними.

Водночас суб`єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт є саме автомобільний перевізник.

Як встановлено судом з матеріалів справи і не заперечується позивачем, ТзОВ «ОКЕМА Україна» здійснювало перевезення належного йому товару власним вантажним автомобілем з метою надання його у розпорядження покупця відповідно до умов укладеного договору поставки товару.

З товарно-транспортної накладної від 15.09.2022 №РБО000001154 від 15.09.2022 вбачається, що автомобільним перевізником вказано ТзОВ «Окема Україна», яким перевезення вантажу до вантажоодержувача ТзОВ «Моноліт-Брук». Пункт навантаження: м. Пустомити, вул. Глинська, 14-Г. Пункт розвантаження: Івано-Франківська область, Снятинський район, смт. Заболотів. Перевезення вантажу здійснювалось автомобілем DAF, д.н.з. НОМЕР_1 .

З огляду на викладене, у сукупності досліджених обставин, суд не погоджується з доводами позивача про неможливість визнання його перевізником у спірних правовідносинах.

Суд також зазначає, що з матеріалів справи було встановлено, що позивач належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт.

Також суд зазначає, що у будь-якому випадку наявність суто формальних порушень при проведенні перевірки, за наявності доведеного факту вчинення суб`єктом господарювання порушення вимог Закону України «Про автомобільний транспорт» не може слугувати самостійною правовою підставою для скасування результатів такої в цілому.

Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням встановлених обставин та наявних в матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку, що відповідач цілком обґрунтував правомірність застосування до позивача штрафу у розмірі 17000,00 грн., накладеного згідно оскаржуваної постанови.

Звідси, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про відсутність законних підстав для задоволення позову.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 2, 19-20, 22, 25-26, 90, 139, 143, 241-246, 255, 257-258, 293, 295, пп. 15.5 п.15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд,

в и р і ш и в :

у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Судові витрати зі сторін стягненню не підлягають.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 11.04.2023.

Суддя Потабенко В.А.