ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 638/15609/20 Номер провадження 22-ц/814/1095/23Головуючий у 1-й інстанції Штих Т.В. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 квітня 2023 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді - доповідача Дорош А.І.
Суддів:Лобова О.А., Триголова В.М.
при секретарі: Коротун І.В.
учасники справи:
представник позивача адвокат Власюк К.П.
представник відповідача адвокат Левченко В.В.
переглянув усудовому засіданнів м.Полтаві цивільнусправу заапеляційною скаргоюпредставника ОСОБА_1 - адвоката Власюк Катерини Петрівни
на рішенняДзержинського районногосуду м.Харкова від 16червня 2021року, ухвалене суддею Штих О.В., повний текст рішення складено 24 червня 2021 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, -
В С Т А Н О В И В:
11 листопада 2020 року представник ОСОБА_1 адвокат Власюк К.П. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, в якому просила суд визнати спільною сумісною власністю подружжя грошові кошти у розмірі 20426677,00 грн., внесені відповідачем до статутного капіталу ТОВ «НАРГУС» (код ЄДРПОУ - 22628517); визнати спільною сумісною власністю подружжя грошові кошти у розмірі 500,00 грн., внесені відповідачем до статутного капіталу ПП «ТОРГОВИЙ ДІМ «НАРГУС» (код ЄДРПОУ - 30655971); визнати спільною сумісною власністю подружжя оборотні грошові кошти суб`єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 за період з 23.03.2011 року по 11.05.2018 року; визнати спільною сумісною власністю подружжя усі наявні у подружжя грошові кошти на рахунках у банківських установах в Україні та за кордоном; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію 1/2 частки, що складає 10213338,50 грн., внесеної відповідачем до статутного капіталу ТОВ «НАРГУС» (код ЄДРПОУ - 22628517); стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію частки, що складає 250,00 грн., внесеної відповідачем до статутного капіталу ПП «ТОРГОВИЙ ДІМ «НАРГУС» (код ЄДРПОУ - 30655971); стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 оборотних коштів суб`єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 за період з 23.03.2011 року по 11.05.2018 року; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 суми усіх наявних у подружжя грошових коштів на рахунках у банківських установах в Україні та за кордоном; зобов`язати ОСОБА_2 сплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частки, що складає 10213558,50 грн., внесених відповідачем до статутних капіталів ТОВ «НАРГУС» (код ЄДРПОУ - 22628517) та ПП «ТОРГОВИЙ ДІМ «НАРГУС» (код ЄДРПОУ - 30655971); зобов`язати ОСОБА_2 сплатити на користь ОСОБА_1 1/2 оборотних коштів суб`єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 за період з 23.03.2011 року по 11.05.2018 року; зобов`язати ОСОБА_2 сплатити на користь ОСОБА_1 суми усіх наявних у подружжя грошових коштів на рахунках у банківських установах в Україні та за кордоном; судові витрати покласти на відповідача.
Позовна заява мотивована тим, що 02.08.1990 р. між позивачем та відповідачем зареєстровано шлюб Палацом одруження «Орджонікідзевським» м. Харкова, про що 02.08.1990 р. було зроблено відповідний актовий запис №1044. Рішенням Московського районного суду міста Харкова від 11 травня 2018 року у справі №643/10399/17 вказаний шлюб розірвано. Під час перебування у шлюбі подружжя набуло у спільну сумісну власність нерухоме та рухоме майно, створило за спільні кошти Товариство з обмеженою відповідальністю та Приватне підприємство, а також спільно займалися підприємницькою діяльністю. Вказує, що 31 січня 2019 року між позивачем та відповідачем було укладено договір про поділ майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Зазначає, що за взаємною згодою під час укладання цього договору сторони вирішили відійти від принципу рівності часток подружжя у спільній сумісній власності подружжя та розділили з відповідачем спільне майно. Вказує, що до предмету вище зазначеного договору сторони не включили корпоративні права, оборотні кошти суб`єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 та кошти, які розміщувалися на депозитних рахунках. Зазначає, що під час перебування у шлюбі у 1994 році відповідач за рахунок спільних коштів подружжя зробив внесок у розмірі 20426 677,00 грн. до статутного фонду Товариства з обмеженою відповідальністю «НАРГУС» та став його учасником, а у 1999 році зробив внесок у розмірі 500,00 грн. до статутного фонду Приватного підприємства «ТОРГОВИЙ ДІМ «НАРГУС» та став його учасником. На підставі чого вважає, що відповідно до ч.2, ч.3 ст. 61, ст.ст. 69, 70 Сімейного кодексу України має право вимагати від відповідача компенсацію вартості внесених ним коштів до статутних фондів юридичних осіб ТОВ «НАРГУС» та ПП «ТОРГОВИЙ ДІМ «НАРГУС» у розмірі 10213588,50 грн. Також зазначає, що 23 березня 2011 року відповідач зареєструвався суб`єктом підприємницької діяльності та відповідно до норм чинного законодавства України має право вимагати 50% оборотних коштів від такої діяльності за час перебування у шлюбі, а саме з 23.03.2011 року по 11.05.2018 року. Крім того вказує, що під час перебування у шлюбі з відповідачем подружжя набуло грошові кошти, які містилися на рахунках в Україні та за кордоном, але дане майно не було розподілено в рамках укладання договору про поділ майна подружжя, а тому позивач вважає за належне їх також поділити пополам.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 грудня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 13.00 год. 19.02.2021 року (т.1 а.с. 60).
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 квітня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено до розгляду цивільну справу на 18 травня 2021 року на 11.50 год. (т. 1 а.с. 240-241).
Під час судового розгляду цивільної справи 16 червня 2021 року представник позивача - адвокат Власюк К.П. заявила, що позивач відмовляється від частини позовних вимог, а саме про визнання спільною сумісною власністю подружжя оборотні грошові кошти суб`єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 за період з 23.03.2011 року по 11.05.2018 рік; про визнання спільною сумісною власністю подружжя усі наявні у подружжя грошові кошти на рахунках у банківських установах в Україні та за кордоном; про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 оборотних грошових коштів суб`єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 за період з 23.03.2011 року по 11.05.2018 рік; про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми усіх наявних у подружжя грошових коштів на рахунках у банківських установах в Україні та за кордоном; про зобов`язання ОСОБА_2 сплатити на користь ОСОБА_1 оборотних коштів суб`єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 за період з 23.03.2011 року по 11.05.2018 рік; про зобов`язання ОСОБА_2 сплатити на користь ОСОБА_1 суми усіх наявних у подружжя грошових коштів на рахунках у банківських установах в Україні та за кордоном.
Вказану заяву про відмову від позовних вимог підтримала в повному обсязі інший представник позивача - адвокат Салмон Л.Ю.
Рішенням Дзержинськогорайонного судум.Харкова від16червня 2021року позовні вимоги про визнання спільною сумісною власністю подружжя грошових коштів у розмірі 20 426677,00 грн., внесені ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ «НАРГУС» ( ЄДРПОУ - 22628517); визнання спільною сумісною власністю подружжя грошових коштів у розмірі 500,00 грн., внесених ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ «НАРГУС» ( ЄДРПОУ - 30655971); про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації 1/2 частки, що складає 10 213338,50 грн., внесеної ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ «НАРГУС» ( ЄДРПОУ - 22628517); про стягнення ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації 1/2 частки, що складає 250,00 грн., внесеної ОСОБА_2 до статутного капіталу ПП «Торговий дім «НАРГУС» ( ЄДРПОУ - 30655971); про зобов`язання ОСОБА_2 сплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію 1/2 частки, що складає 10 213588,50 грн., внесених ОСОБА_2 до статутних капіталів ТОВ «НАРГУС» (ЄДРПОУ - 22628517) та ПП «Торговий дім «НАРГУС» ( ЄДРПОУ - 30655971) - залишено без задоволення.
Закрито провадження у справі запозовними вимогами про визнання спільною сумісною власністю подружжя оборотні грошові кошти суб`єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 за період з 23.03.2011 року по 11.05.2018 рік; про визнання спільною сумісною власністю подружжя усі наявні у подружжя грошові кошти на рахунках у банківських установах в Україні та за кордоном; про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 оборотних грошових коштів суб`єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 за період з 23.03.2011 року по 11.05.2018 рік; про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми усіх наявних у подружжя грошових коштів на рахунках у банківських установах в Україні та за кордоном; про зобов`язання ОСОБА_2 сплатити на користь ОСОБА_1 оборотних коштів суб`єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 за період з 23.03.2011 року по 11.05.2018 рік; про зобов`язання ОСОБА_2 сплатити на користь ОСОБА_1 суми усіх наявних у подружжя грошових коштів на рахунках у банківських установах в Україні та за кордоном.
Судові витрати вважати сплаченими позивачем.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог мотивоване тим, що вони не знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду, а саме, на підтвердження цих вимог стороною позивача було долучено лише безкоштовні запити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо проведеної державної реєстрації цих юридичних осіб, які не містять дати їх формування та даних стосовно періоду часу актуальності інформації, що в них відображена, надані докази не підтверджують, чи робив ОСОБА_2 внески за рахунок спільного майна та, як наслідок, чи був учасником зазначених юридичних осіб, який був розмір його частки у відсотковому та грошовому вимірах саме під час перебування у шлюбі з ОСОБА_1 . Будь-яких інших доказів на виконання вказаних положень закону позивачем чи її представниками не надано.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокатВласюк К.П.,посилаючисьна неповнез`ясування обставин,що маютьзначення длясправи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок про те, що згідно договору про поділ майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя від 31.01.2019 року, сторони поділили все майно, набуте ними протягом перебування у зареєстрованому шлюбі. Вказує, що пунктами 1-3 вказаного договору колишнє подружжя вирішило поділити виключно те майно, що визначене предметом договору. Судом першої інстанції помилково зроблено висновок з посиланням на п.6 цього договору та залишено поза увагою пункти 1-4, які вказують на те, що сторони цим договором вирішили поділити лише те майно, що є його предметом. Пункт 11 цього договору передбачає, що питання не врегульовані у цьому договорі, вирішуються до чинного законодавства України. Вказує, що є помилковими висновки суду першої інстанції про відсутність застережень у договорі щодо поділу лише частини майна, що з договору не вбачається наявність будь-якого іншого майна, що належить на праві спільної сумісної власності сторін та може бути предметом поділу. Зміст договору не свідчить про те, що колишнє подружжя поділило усе наявне у них майно, а лише те, яке було предметом даного договору. Вказує, що судом неправильно застосовані висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі №623/4279/15, оскільки існує суттєва відмінність у фактичних обставинах справ. Зазначає, що позивачем до справи були долучені витяги з ЄДР станом на дату подачі позову, які підтверджують час створення спірних юридичних осіб, та додані копії статуту ТОВ та протоколу від 09.06.2019 року, які підтверджують склад учасників ТОВ та їх бенефіціарних власників, в т.ч., і відповідача, однак, суд першої інстанції взагалі не відобразив це у своєму рішенні. Ніяких змін щодо зменшення статутного капіталу не відбулося і розміри внесків залишилися незмінними. Посилається також на те, що у підготовчому засіданні відповідач визнав той факт, що протягом перебування у шлюбі з позивачем ним вносилися до статутних капіталів спірних юридичних осіб грошові кошти у розмірі 20426 677,00 грн. та 500,00 грн., чим підтвердив презумпцію спільної сумісної власності подружжя. При цьому посилається на відповідні правові позиції Верховного Суду. Вказує, що відповідач не спростував презумпцію спільності права власності подружжя на грошові кошти, внесені ним до статутного капіталу юридичних осіб у період шлюбу, але й особисто визнав цей факт у судовому засіданні. Вказує, що спірні юридичні особи зареєстровані у період перебування сторін у шлюбі, відповідач не надав суду доказів того, що частки у них набуті ним на підставі договору дарування, успадковані чи придбані за особисті кошти.
Виходячи із доводів апеляційної скарги, апеляційним судом переглядається рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, в частині закриття провадження у справі запозовними вимогами рішення суду першої інстанції сторонами не оскаржене, тому апеляційним судом не переглядається.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 26.08.2021 року у даній цивільній справі відкрите апеляційне провадження (т.2 а.с. 57).
У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов до Харківського апеляційного суду 21.09.2021 року, представник ОСОБА_2 адвокат Левченко В.В. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 04.10.2021 року дана справа призначена до апеляційного розгляду на 15-00 год. 20.12.2021 року, з повідомленням учасників справи (т.2 а.с. 83).
Розпорядженням голови Верховного Суду № 14/0/9-22 від 25.03.2022 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Сумської, Харківської області), відповідно до ч. 7 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням неможливості судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду на Полтавський апеляційний суд.
З 05.08.2022 року дана цивільна справа перебуває у провадженні Полтавського апеляційного суду (т.2 а.с. 113).
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 26.09.2022 року справа призначена до апеляційного розгляду на 10.04.2023 року о 10-00 год., з повідомленням учасників справи (т.1 а.с. 114).
Апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 02.08.1990 року, який було розірвано рішення Московського районного суду міста Харкова від 11 травня 2018 року (справа №643/10399/17) (т.1 а.с. 19, 20).
31 січня 2019 року між ними було укладено договір про поділ майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, який було посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Івановою О.В. та зареєстровано в реєстрі за №114 (т.1 а.с. 22-23).
Відповідно до п. 1 договору, майно, яке є предметом цього договору, є спільною сумісною власністю сторін та набуте ними у шлюбі.
Пунктом 3 договору встановлено, що за час перебування в зареєстрованому шлюбі сторонами за спільні кошти набуто в спільну сумісну власність наступне майно, яке сторони визначають предметом цього договору:
- транспортний засіб (автомобіль) марки «Land Rover», модель «Range», тип «Легковий універсал - В», колір «Чорний», рік випуску «2009», номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , набутий на ім`я ОСОБА_2 (належить на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , виданого ВРЕР №1 ГУМВСУ Харків 05.02.2010 року);
- земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6322081503:00:000:0093, право власності на земельну ділянку, серія ЯМ №841774 від 20.07.2012 року, виданого Управління Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області;
- земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6322081503:00:000:0094, право власності на земельну ділянку, серія ЯМ №841775 від 20.07.2012 року, виданого Управління Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області;
- квартира АДРЕСА_2 , що набута на ім`я ОСОБА_1 (належить на підставі договору купівлі - продажу, зареєстровано Харківською товарною біржею від 16.11.1994 року за р№НЗ-907; право власності зареєстровано в Харківському міському бюро технічної інвентаризації 17.11.1994 року за р.№П-5-13521);
- валютні цінності - грошові кошти у іноземній валюті у сумі 300 000 (триста тисяч) доларів США.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Сімейного кодексу України, сторони вирішили поділити майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та зазначене вище, в натурі (п. 4 договору).
Відповідно до п. 6 договору, за взаємною згодою сторони вирішили відійти від принципу рівності часток подружжя у спільній сумісній власності подружжя.
Згідно п. 7 договору, за взаємною згодою за цим договором в особисту приватну власність сторони -1 - ОСОБА_2 переходить:
- транспортний засіб (автомобіль) марки «Land Rover», модель «Range», тип «Легковий універсал - В», колір «Чорний», рік випуску «2009», номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , набутий на ім`я ОСОБА_2 (належить на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , виданого ВРЕР №1 ГУМВСУ Харків 05.02.2010 року);
- земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6322081503:00:000:0093, право власності на земельну ділянку, серія ЯМ №841774 від 20.07.2012 року, виданого Управління Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області;
- земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6322081503:00:000:0094, право власності на земельну ділянку, серія ЯМ №841775 від 20.07.2012 року, виданого Управління Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області.
За взаємною згодою за цим договором в особисту приватну власність сторони -2 ОСОБА_1 переходить:
- квартира АДРЕСА_2 , що набута на ім`я ОСОБА_1 (належить на підставі договору купівлі - продажу, зареєстровано Харківською товарною біржею від 16.11.1994 року за №НЗ-907; право власності зареєстровано в Харківському міському бюро технічної інвентаризації 17.11.1994 року за р.№П-5-13521);
- валютні цінності - грошові кошти у іноземній валюті у сумі 300 000 (триста тисяч) доларів США.
Згідно з п. 10 договору сторони підтверджують, що цей договір відповідає їх дійсним намірам і не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, укладається ними у відповідністю зі справжньою їх волею, без будь-якого застосування фізичного чи психічного тиску та на вигідних умовах і не є результатом впливу тяжких обставин, а також, що договором визначені всі істотні умови, про що свідчать особисті підписи на договорі.
Відповідно до п. 14 договору за згодою сторін зміни та доповнення до договору вносяться шляхом укладання додаткової угоди, посвідченої нотаріально. У такий спосіб здійснюються і розірвання договору. У разі виникнення спору питання вирішуватимуться в судовому порядку. У такому ж порядку вирішуватимуться питання, що стосуються тлумачення Договору чи визнання його недійсним.
Суд першої інстанції встановив, що позивач разом з відповідачем, використовуючи своє право на поділ спільного майна за взаємною згодою, дійшли такої домовленості та розділили спільне майно, яке вони набули під час шлюбу, на власний розсуд. Крім того, як вказувала позивач в позові та підтвердив відповідач, сторони під час поділу спільного майна вирішили відійти від принципу рівності часток подружжя у спільній сумісній власності подружжя з метою всебічного задоволення інтересів сторін та, як наслідок, уклали 31 січня 2019 року договір про поділ майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, який було посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Івановою О.В. та зареєстровано в реєстрі за №114.
Як вбачається з цього договору, він був укладений сторонами без будь-яких застережень щодо поділу лише частини спільного майна, тобто було врегульовано поділ майна, яке позивач та відповідач вважали спільним майном та може бути між ними поділено.
У п. 10 договору сторони підтвердили, що цей договір відповідає їх дійсним намірам і не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, укладається ними у відповідності зі справжньою їх волею, без будь-якого застосування фізичного чи психічного тиску та на вигідних для них умовах і не є результатом впливу тяжких обставин, а також, що договором визначені всі істотні умови, про що свідчать їх особисті підписи на договорі.
Доказів розірвання цього договору або визнання його недійсним сторонами до судового розгляду не надано.
З договору не вбачається наявність будь-якого іншого майна, що належить на праві спільної сумісної власності сторін та може бути предметом поділу.
Як встановлено судом першої інстанції, представник позивача - адвокат Власюк К.П. у позові про поділ майна посилається на те, що під час перебування у шлюбі у 1994 році відповідач за рахунок спільних коштів подружжя зробив внесок у розмірі 20426 677,00 грн. до статутного фонду Товариства з обмеженою відповідальністю «НАРГУС» та став його учасником, а у 1999 році зробив внесок у розмірі 500,00 грн. до статутного фонду Приватного підприємства «ТОРГОВИЙ ДІМ «НАРГУС» та став його учасником, тому вважає, що відповідно до ч.2, ч.3 ст. 61, ст.ст. 69, 70 Сімейного кодексу України позивач має право вимагати від відповідача компенсацію вартості внесених ним коштів до статутних фондів юридичних осіб ТОВ «НАРГУС» та ПП «ТОРГОВИЙ ДІМ «НАРГУС» у розмірі 10213588,50 грн.
Обґрунтування підстав, якими керувалася позивач щодо не включення корпоративних прав, оборотних коштів суб`єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 та коштів, які розміщувалися на депозитних рахунках, до предмету цього договору до судового розгляду не надано. Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 25 квітня 2018 року по справі №623/4279/15-ц (провадження №61-3652св18).
При вирішенні спору суд першої інстанції виходив з наступного.
З урахуванням положень ст. 115 ЦК України, ст.85ГК України та ст. 12, 13 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», за якими власником майна, переданого господарському товариству у власність його учасниками як вклад до статутного капіталу, є саме товариство, відчуження учасником товариства частки в статутному капіталі на користь іншої особи не припиняє права власності товариства на майно, яке обліковується на його балансі, у тому числі на внесені до статутного капіталу вклади учасників.
За роз`ясненнями п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», відповідно до якого вклад до статутного фонду господарського товариства не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Виходячи зі змісту частин 2,3 ст.61СК України якщо вклад до статутного фонду господарського товариства зроблено за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім`ї, той із подружжя, хто не є учасником товариства, має право на поділ одержаних доходів. У разі використання одним із подружжя спільних коштів усупереч ст.65СК України інший із подружжя має право на компенсацію вартості його частки.
Тобто критеріями, які дозволяють надати спірному набутому майну режим спільного майна є: 1) час набуття такого майна, 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття), 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.
Тільки в разі встановлення цих фактів і визначення критеріїв норма статті 60СК України вважається правильно застосованою.
У зв`язку з викладеним, грошові кошти, внесені одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільні кошти трансформується в інший об`єкт - право вимоги на виплату частини вартості такого внеску. При цьому одним з визначних є той факт, що грошові кошти набуті подружжям під час їх спільного проживання.
Відтак, якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 03 червня 2015 року № 6-38цс15, Верховним Судом у постанові від 11 грудня 2019 року по справі №638/19826/15-ц (провадження №61-26190св18).
Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.
Предметом спору, який переглядається апеляційним судом, є визнання спільною сумісною власністю подружжя грошових коштів у розмірі 20 426677,00 грн., внесених ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ «НАРГУС»; визнання спільною сумісною власністю подружжя грошових коштів у розмірі 500,00 грн., внесених ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ «НАРГУС»; стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації 1/2 частки, що складає 10 213338,50 грн., внесеної ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ «НАРГУС», стягнення ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації 1/2 частки, що складає 250,00 грн., внесеної ОСОБА_2 до статутного капіталу ПП «Торговий дім «НАРГУС»; зобов`язання ОСОБА_2 сплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію 1/2 частки, що складає 10 213588,50 грн., внесених ОСОБА_2 до статутних капіталів ТОВ «НАРГУС» та ПП «Торговий дім «НАРГУС».
Відмовляючи у задоволенні вказаних позовних вимог, суд першої інстанції виходив саме з того, що стороною позивача на підтвердження позовних вимог в частині стягнення грошової компенсації частки, внесених відповідачем до статутних капіталів спірних юридичних осіб було долучено лише безкоштовні запити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо проведеної державної реєстрації цих юридичних осіб, які не містять дати їх формування та даних стосовно періоду часу актуальності інформації, що в них відображена, надані докази не підтверджують, чи робив ОСОБА_2 внески за рахунок спільного майна та, як наслідок, чи був учасником зазначених юридичних осіб, який був розмір його частки у відсотковому та грошовому вимірах саме під час перебування у шлюбі з ОСОБА_1 . Будь-яких інших доказів на виконання вказаних положень закону позивачем чи її представниками не надано.
Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом першої інстанції, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 02.08.1990 року, який рішенням суду від 11.05.2018 року розірвано (т.1 а.с. 19,20-21). При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що у рішенні суду про розірвання шлюбу не міститься висновок суду щодо часу припинення фактичних шлюбних відносин між сторонами.
31.01.2019 року між сторонами було укладено договір про поділ майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, який було посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Івановою О.В. та зареєстровано в реєстрі за №114 (т.1 а.с. 22-23).
Сторона позивач вказує, що при укладенні вказаного договору сторони не включили до предмету договору про поділ майна корпоративні права (внесення грошових внесків засновниками товариства до статутних капіталів), при створенні юридичних осіб: ТОВ «НАРГУС» та ПП «Торговий дім «НАРГУС».
Згідно п.4.4. глави 5 «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», дружина і чоловік мають право на укладання договорів про поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. При укладенні договору про поділ майна, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності, сторони можуть відступити від засад рівності часток подружжя.
Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Отже, укладаючи 31.01.2019 року договір про поділ майна, сторони діяли вільно, за взаємною згодою на свій розсуд визначали майно, яке набуте ними у період шлюбу, є об`єктом їх спільної сумісної власності та повинно стати предметом даного договору.
Вбачається, що при укладенні вказаного договору сторони дійсно не включили до нього внески до статутних капіталів вище вказаних юридичних осіб.
Наявність договору про поділ майна, предмет якого було визначено сторонами договору за взаємною згодою сторін, не свідчить про те, що цей договір укладено відносно усього майна, яке придбане подружжям у шлюбі, тому не включення у поділ майна іншого майна, придбаного подружжям у шлюбі, не є перешкодою для поділу його судом.
При цьому, укладаючи нотаріально посвідчений договір про поділ майна, кожна сторона договору повинна була усвідомлювати свої дії та передбачати їх наслідки. Договір про поділ майна сторонами не оскаржений, є чинним, підлягає виконанню.
Відповідно до статті 60СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Статтею 368Цивільного кодексуУкраїни визначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Згідно зі статтею 63СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до статті 69СК України дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.
Згідно зі статтею 70СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до статті 372ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними.
У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Застосовуючи норму статті 60СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
Норма статті 60СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.
У зв`язку з викладеним, у разі придбання майна, хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільної сумісної власності подружжя, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Тобто, саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження заявлених позовних вимог в частині стягнення грошових коштів, внесених у статутний капітал спірних юридичних осіб, сторона позивача надала ксерокопії двох витягів на безкоштовний запит з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (МЮ України) відносно ТОВ «НАРГУС» та ПП «Торговий дім «НАРГУС» (т.1 а.с. 24,25), ксерокопію статуту ТОВ «НАРГУС» (нова редакція), який затверджено протоколом загальних зборів учасників товариства №96/19 від 05.06.2019 року (т.1 а.с. 26-32), ксерокопію протоколу №96/19 загальних зборів учасників товариства №96/19 від 05.06.2019 року (т.1 а.с. 33).
Згідно ч.1,2,4ст.95ЦПК України письмовимидоказами єдокументи (крімелектронних документів),які містятьдані прообставини,що маютьзначення дляправильного вирішенняспору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо длявирішення спорумає значеннялише частинадокумента,подається засвідченийвитяг знього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Ксерокопії витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (МЮ України), ксерокопія статуту ТОВ «НАРГУС» (нова редакція), який затверджено протоколом загальних зборів учасників товариства №96/19 від 05.06.2019 року та ксерокопія протоколу №96/19 загальних зборів учасників товариства №96/19 від 05.06.2019 року, які надані стороною позивача до матеріалів цивільної справи, не засвідчені належним чином, що є порушенням вимог ст. 95 ЦПК України.
Досліджуючи ксерокопію витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ТОВ «НАРГУС», вбачається, що він не містить дати його формування, створення чи отримання. З нього вбачається, що розмір статутного капіталу (пайового фонду) становить 40853 354,00 грн., його засновниками є: ОСОБА_2 , розмір внеску до статутного фонду 20426 677,00 грн., ОСОБА_3 , розмір внеску до статутного фонду 20426 677,00 грн., які є кінцевими бенефіціарними власниками, дата державної реєстрації 21.04.1994, дата запису 27.05.2005, номер запису 14801200000010273, 04.05.1994 року зареєстровано в Головному управління регіональної статистики, 26.04.1994 року в Офісі великих платників податків ДПС (т.1 а.с. 24).
З ксерокопії витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ПП «Торговий дім «НАРГУС», вбачається, що розмір статутного капітал (пайового фонду) становить 1000 грн., його засновниками є: ОСОБА_2 , розмір внеску до статутного фонду 500,00 грн., ОСОБА_3 , розмір внеску до статутного фонду 500,00 грн., які є кінцевими бенефіціарними власниками, дата державної реєстрації 06.12.1999, дата запису 21.08.2004, номер запису 14801200000000834, 06.12.1999 року зареєстровано в Головному управління регіональної статистики, 07.12.1999 року в Головному управлінні ДПС у Харківській області (т.1 а.с. 25).
Надана ксерокопія статуту ТОВ «НАРГУС» (нова редакція), який затверджено протоколом загальних зборів учасників товариства №96/19 від 05.06.2019 року, не містить відомостей щодо щодо учасників вказаного ТОВ, щодо розміру статутного фонду Товариства, розміру частки кожного з учасників, склад, зміни щодо збільшення чи зменшення статутного фонду. Редакція вказаного статуту є новою станом на 05.06.2019 року та не містить вище вказаних відомостей, крім цього, такі відомості повинні бути надані станом на час розірвання шлюбу між подружжям ОСОБА_4 .
Крім цього, статут ТОВ «НАРГУС» у новій редакції за 2019 рік належним чином не засвідчений, не прошитий, є неналежним та недопустимим доказом у справі.
Ксерокопія протоколу №96/19 загальних зборів учасників товариства №96/19 від 05.06.2019 року підтверджує проведення зборів з питання зміни відомостей про учасників ОСОБА_3 та ОСОБА_2 тощо. Цей протокол містить відомості про учасників товариства, частку кожного у статутному капіталі, її розмір, тобто, цей протокол від 05.06.2019 року містить інформацію більше, ніж через рік після розірвання шлюбу між сторонами.
Колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що надані ксерокопії витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо вказаних юридичних осіб, а також статуту та протоколу не є належними та допустимими доказами у справі, оскільки надані ксерокопії витягів на безкоштовний запит не містять дати їх видачі, належним чином не засвідчені, містять узагальнену інформацію, у них відсутня розгорнута інформація відносно спірних юридичних осіб по рокам щодо змін, перереєстрації тощо, які відбувалися за їх час діяльності.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що якщо юридичні особи ТОВ «НАРГУС» та ПП «Торговий дім «НАРГУС» були створені та зареєстровані відповідно у 1994 та 1999 роках, тобто під час дії Закону України «Про господарські товариства».
При цьому, колегія суддів звертає особливу увагу на ту обставину, що у ксерокопії витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ТОВ «НАРГУС» вказано, що розмір статутного капітал (пайового фонду) становить 40853 354,00 грн., дата державної реєстрації значиться 21.04.1994 року, дата запису 27.05.2005 року, 04.05.1994 року зареєстровано в Головному управління регіональної статистики, 26.04.1994 року в Офісі великих платників податків ДПС (т.1 а.с. 24).
Станом на дату реєстрації ТОВ «НАРГУС» 21.04.1994 року в Україні існувала грошова одиниця купоно-карбованець (український карбованець). Указом Президент України «Про грошову реформу в Україні» від 25.08.1996 року введена в обіг гривня національна валюта України та її сота частина копійка, НБУ випустив в обіг банкноти номіналом 1, 2, 5, 10, 20, 50 і 100гривень і розмінну монету номіналом 1, 2, 5, 10, 25 і 50копійок та припинив емісію українських карбованців, які підлягали обміну на гривні за курсом: 100000крб.=1грн. Реформа була проведена за 2тижні: з 2 по 16вересня 1996 року, після визначеного терміну функціонування українського карбованця в готівковому обігу припинилося, єдиним законним засобом платежу на території України стала гривня.
Таким чином, на дату реєстрації ТОВ «НАРГУС» 21.04.1994 року статутний фонд повинен бути вказаний у карбованцях. З наданої ксерокопії витягу витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ТОВ «НАРГУС» не вбачається, який розмір статутного фонду ТОВ був станом на час його державної реєстрації, хто був його учасником, розмір частки кожного учасника, чи відбувалися зміни у розмірі статутного фонду, коли саме такі зміни були зареєстровані, який розмір статутного фонду мало ТОВ «НАРГУС» на час розірвання шлюбу між сторонами та який розмір частки мав ОСОБА_2 на час розрівання шлюбу.
Згідно ч.1-4 ст.4 Закону України «Про господарчі товариства» (у редакції від 22.01.1994 році, яка була чинна на час створення ТОВ) акціонерне товариство, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі установчого договору і статуту, повне і командитне товариство - установчого договору. Установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, порядок
внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і
реорганізації товариства. Установчі документи повинні також містити відомості,
передбачені статтями 37, 51, 65, 67 і 76 цього Закону. Відсутність зазначених відомостей в установчих документах є підставою для відмови у державній реєстрації товариства.
Згідно ч. 1,2 ст. 13 вказаного Закону вкладами учасників та засновників товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти,в томучислі віноземній валюті.Вклад,оцінений укарбованцях,становить часткуучасника тазасновника устатутному фонді. Порядок оцінки вкладів визначається в установчих документах товариства, якщо інше не передбачено законодавством України.
Згідно ст. 16 цього Закону товариство має право змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутного фонду. Збільшення статутного фонду може бути дійснено лише після внесення повністю всіма учасниками своїх вкладів (оплати акцій), крім випадків, передбачених цим Законом. Зменшення статутного фонду при наявності заперечень кредиторів товариства не допускається. Рішення товариства про зміни розміру статутного фонду набирає чинності з дня внесення цих змін до державного реєстру.
Згідно ст. 50 вказаного Закону товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів. У випадках, передбачених установчими документами, учасники, які не повністю внесли вклади, відповідають за зобов`язаннями товариства також у межах невнесеної частини вкладу.
Згідно ст. 51 цього Закону установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю, крім відомостей, зазначених у статті 4 цього Закону, повинні містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів. Зміни вартості майна, внесеного як вклад, та додаткові внески учасників не впливають на розмір їх частки у статутному фонді, вказаної в установчих документах товариства, якщо інше не передбачено установчими документами.
Згідно ст.52вказаного Закону у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється статутний фонд, розмір якого повинен становити не менше суми, еквівалентної 625 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства з обмеженою відповідальністю. До моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен з учасників зобов`язаний внести не менше 30 відсотків вказаного в установчих документах вкладу, що підтверджується документами, виданими банківською установою.Учасник зобов`язаний повністю внести свій вклад не пізніше року після реєстрації товариства. У разі невиконання цього зобов`язання у визначений строк учасник, якщо інше не передбачено
установчими документами, сплачує за час прострочки 10 відсотків річних з недовнесеної суми. Учаснику товариства з обмеженою відповідальністю, який повністю вніс свій вклад, видається свідоцтво товариства.
По справі в якості доказів не надано установчих документів ТОВ, які повинні містити відомості про розмір статутного фонду, відомості про учасників ТОВ, розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів.
Таким чином, на підтвердження позовних вимог про поділ грошових внесків у статутних капіталах юридичних осіб ТОВ «НАРГУС» та ПП «Торговий дім «НАРГУС» стороною позивача не надано належних та допустимих доказів відносно того, чи змінювався розмір статутного фонду (зменшувався чи збільшувався) за час діяльності ТОВ, чи приймалися ТОВ рішення про зміну статутного фонду, коли саме і чи вносилися ці зміни, які за змістом ст. 50 Закону «Про господарчі товариства», набирають чинності з дня внесення цих змін до державного реєстру, тобто, чи змінювався розмір статутного фонду (зменшувався чи збільшувався) за час діяльності ТОВ, а також, який розмір становила частка ОСОБА_2 як учасника ТОВ «НАРГУС» на час розірвання шлюбу
Як посилалася у позові представник позивача адвокат Власюк К.П. і про це наголошувала у суді першої та апеляційної інстанцій, а також у доводах апеляційної скарги, що ніяких змін щодо зменшення чи збільшення статутного капіталу не відбулося і розмір внеску в статутні капітали вказаних юридичних осіб залишилися в тому ж розмірі, які відображені на офіційному сайті МЮ України.
Виходячи з цих доводів, колегія суддів звертає увагу, що під час державної реєстрації 21.04.1994 року статутний фонд ТОВ «НАРГУС» повинен бути оцінений у купоно-карбованцях. З наданої ксерокопії витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відносно ТОВ «НАРГУС» вбачається, що ніякі зміни щодо зменшення чи збільшення статутного капіталу ТОВ не відбувалися і розмір внеску в його статутному капіталі залишився у тому ж розмірі, тоді у перерахунку на введену національну гривню він повинен становити інший значно менший розмір. Якщо розмір статутного фонду збільшувався, то у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази про це (протоколи загальних зборів ТОВ про зміну розміру статутного фонду, про державну реєстрацію цих змін тощо). Без надання доказів в цій частині, без усунення протиріч щодо розміру статутного фонду ТОВ на час проведення грошової реформи та розміру статутного фонду на час розірвання шлюбу неможливо встановити фактичні обставини справи в межах предмету даного спору та дати їм відповідну правову оцінку.
У суді апеляційної інстанції було відхилено клопотання представника позивача про надання нових доказів у справі витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відносно спірних юридичних осіб з тих підстав, що у відповідності до вимог ч. 3 ст. 367 ЦПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. В апеляційному суді представник позивача заявила, що ці докази є новими і сторона позивача не мала процесуальної можливості їх надати суду першої інстанції, проте, по справі вбачається, що спірні юридичні особи є зареєстрованими з 1994 року та з 1999 року, інформація відносно них міститься у вище вказаному реєстрі з часу їх державної реєстрації, сторона позивача не вказала поважних причин, у зв`язку з якими вона була позбавлена можливості надати ці витяги суду першої інстанції під час розгляду даного спору для їх дослідження, надання судом відповідної правової оцінки та встановлення фактичних обставин справи.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що стороною позивача не доведені заявлені позовні вимоги, які є предметом апеляційного перегляду, тому суд першої інстанції правомірно відмовив у їх задоволенні.
Крім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що вимоги про стягнення грошової компенсації 1/2 частки, що складає 10 213338,50 грн., про стягнення грошової компенсації 1/2 частки, що складає 250,00 грн. та про зобов`язання сплатити грошову компенсацію 1/2 частки, що складає 10 213588,50 грн., є тотожними, остання вимога не є належним способом захисту порушеного права у даній справі.
Доводи представника позивача в тій частині, що у суді першої інстанції відповідач ОСОБА_2 визнав фактичні обставини у справі, то, як вбачається з матеріалів справи, 18.12.2020 року у даній справі було відкрито провадження та призначено підготовче судове засідання на 19.02.2021 року (т.1 а.с. 60). У відзиві на позовну заяву, який складено представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Гончаренком Р.О., відповідач позов не визнав з посиланням на укладений між сторонами договір про поділ майна (т.1 а.с. 68-74). У підготовчому засіданні 19.02.2021 року брали участь представники сторін, зокрема, представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Гончаров Р.О., розглядалося клопотання сторони позивача про забезпечення позову, пояснення по суті позову представники сторін не давали, оголошено перерву до 22.02.2021 року (т.1 а.с. 80-81); згідно протоколу засідання від 22.02.2021 року були присутні відповідач ОСОБА_2 , його представник та представники позивача, у даному засіданні розглядалося клопотання сторони позивача про витребування доказів та забезпечення позову, у даному судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 пояснив, що було створено ТОВ у 1994 році і статутний фонд вносився у карбованця приблизно у розмірі 200 карбованців, статутний фонд формувався поступово, є власністю підприємства і на даний час становить 20 млн. (т.1 а.с. 138-139); у підготовчому засіданні 16.03.2021 року відповідач ОСОБА_2 не брав участь, брали участь представники сторін, розглядалися клопотання сторони позивавач про допит свідка позивача, про залучення третіх осіб, у задоволенні яких судом відмовлено (т.1 а.с. 226,227); у підготовчому засіданні 27.04.2021 року відповідач ОСОБА_2 участь не брав, брали участь представники сторін, розглядалося клопотання сторони позивача про витребування доказів, ухвалою суду закрито підготовче засідання, справу призначено на 18.05.2021 року (т.1 а.с. 239, 240-241); у судовому засіданні 18.05.2021 року відповідач ОСОБА_2 участь не брав, брали участь представники сторін, вступне слово надавалося представникам сторін, справа слуханням була відкладена, явка відповідача ОСОБА_2 визнана обов`язковою (т.1 а.с. 251); згідно протоколу судового засідання від 18.05.2021 року справа слуханням була відкладена на 16.06.2021 року, явка відповідача визнана обов`язковою (т.1 а.с. 251); у судове засідання 16.06.2021 року відповідач ОСОБА_2 не з`явився, брали участь представники строін, у даному судовому засіданні ухвалено рішення суду. Таким чином, жодного разу відповідач ОСОБА_2 особисто не брав участь у судових засіданнях (крім одного підготовчого засідання), тому доводи представника позивача про визнання ним фактичних обставин справи протирічать матеріалам справи.
Доводи апеляційної скарги про те, що що суд першої інстанції зробив помилковий висновок про те, що згідно договору про поділ майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя від 31.01.2019 року, сторони поділили все майно, набуте ними протягом перебування у зареєстрованому шлюбі, то ці доводи не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки підставою для відмови у задоволенні вимог є ненадання суду стороною позивача належних та допустимих доказів відносно внесення відповідачем ОСОБА_2 своєї частки у статутні фонди спірних юридичних осіб.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем до справи були долучені витяги з ЄДР станом на дату подачі позову, які підтверджують час створення спірних юридичних осіб, та додані копії статуту ТОВ та протоколу від 09.06.2019 року, які підтверджують склад учасників ТОВ та їх бенефіціарних власників, в т.ч., і відповідача, однак, суд першої інстанції взагалі не відобразив це у своєму рішенні, то ці доводи не заслуговують на увагу з підстав, вище викладених.
Доводи апеляційної скарги про те, що ніяких змін щодо зменшення статутного капіталу не відбулося і розміри внесків залишилися незмінними, то ці доводи не підтверджені належними та допустимими доказами.
Доводи апеляційної скарги про те, що у підготовчому засіданні відповідач визнав той факт, що протягом перебування у шлюбі з позивачем ним вносилися до статутних капіталів спірних юридичних осіб грошові кошти у розмірі 20426.677,00 грн. та 500,00 грн., чим підтвердив презумпцію спільної сумісної власності подружжя, то ці доводи не впливають на законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції та не є підставою для його скасування, оскільки відповідно до частини першої статті 206ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2020 року в справі №572/2515/15-ц вказано, що «відповідно до частини четвертої статті 206ЦПК України уразі визнаннявідповідачем позовусуд занаявності длятого законнихпідстав ухвалюєрішення прозадоволення позову.Якщо визнаннявідповідачем позовусуперечить законуабо порушуєправа,свободи чиінтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову».
Інші доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу та не дають підстав для скасування судового рішення, оскільки наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки усім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З підстав вищевказаного, апеляційний суд у складі колегії суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 367 ч.1,2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Власюк Катерини Петрівни - залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 червня 2021 року - залишити без змін.
Постанова судуапеляційної інстанціїнабирає законноїсили здня їїприйняття,касаційна скаргана неїподається протягомтридцяти днівз дняїї проголошеннябезпосередньо досуду касаційноїінстанції,у разіпроголошення лишевступної тарезолютивної частинисудового рішення,зазначений строкобчислюється здня складенняповного судовогорішення.
Повний текст постанови складено 10 квітня 2023 року.
СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов
Суд | Полтавський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 10.04.2023 |
Оприлюднено | 14.04.2023 |
Номер документу | 110189183 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них: про приватну власність, з них: визнання права власності |
Цивільне
Полтавський апеляційний суд
Дорош А. І.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні