Постанова

від 11.04.2023 по справі 749/932/21

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

11 квітня 2023 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 749/932/21

Головуючий у першій інстанції Шаповал З. О.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/62/23

Чернігівський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої-судді: Шитченко Н.В.,

суддів: Мамонової О.Є., Онищенко О.І.,

із секретарем: Зіньковець О.О.,

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: Сновська дитячо-юнацька спортивна школа Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області,

треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Управління освіти, сім`ї, молоді та спорту Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області, Сновська міська рада Корюківського району Чернігівської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Сновської дитячо-юнацької спортивної школи Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області на рішення Щорського районного суду Чернігівської області від 13 січня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Сновської дитячо-юнацької спортивної школи Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області про скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

місце ухвалення рішення суду м. Сновськ,

час проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду 12 год 08 хв,

дата складання повного тексту рішення суду першої інстанції 13 січня 2022 року.

У С Т А Н О В И В:

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Сновської дитячо-юнацької спортивної школи Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області (далі Сновська ДЮСШ), в якому просила визнати незаконним та скасувати наказ відповідача від 05 листопада 2021 року № 56 про відсторонення від роботи, зобов`язати відповідача допустити її до роботи та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 листопада 2021 року по день ухвалення судом рішення у справі.

Мотивуючи заявлені вимоги, зазначала, що працює в Сновській ДЮСШ тренером-викладачем зі спортивної гімнастики. Наказом від 05 листопада 2021 року її відсторонено від роботи без збереження заробітної плати у зв`язку з відмовою від щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Указувала, що ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» щеплення від COVID-19 не значиться як обов`язкове, і на даний час жодним законом України не передбачено правової можливості відсторонення працівників від роботи з підстав відсутності такого щеплення. Крім того, директором школи зроблено висновок, що вона ухиляється або відмовляється від щеплення, але згідно зі ст. 39-1 ЗУ «Основи законодавства України про охорону здоров`я» та ст. 286 ЦК України інформація про щеплення є медичною таємницею. Вважає відсторонення від роботи порушенням її права на працю, гарантованого Конституцією України і таким, що суперечить приписам ст. 46 КЗпП України та ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Ухвалою Щорського районного суду від 10 грудня 2021 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, Управління освіти, сім`ї, молоді та спорту Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області та Сновську міську раду Корюківського району Чернігівської області (а.с. 82-83).

Рішенням Щорського районного суду від 13 січня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ директора Сновської ДЮСШ від 05 листопада 2021 року № 56 про відсторонення від роботи ОСОБА_1 . Стягнуто зі Сновської ДЮСШ на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 29 804,76 грн з утриманням при виплаті вказаної суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто зі Сновської ДЮСШ на користь ОСОБА_1 908 грн судового збору та 2 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Стягнуто зі Сновської ДЮСШ на користь держави 908 грн судового збору.

В апеляційній скарзі Сновська ДЮСШ, посилаючись на невідповідність рішення суду нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, просить скасувати рішення суду та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до помилковості висновку суду першої інстанції про те, що оспорюваний наказ про відсторонення позивачки від роботи виданий до набрання законної сили п. 41-6 постанови КМУ від 09 грудня 2020 року № 1236.

Відповідач зазначає, що хоча наказ про відсторонення ОСОБА_1 датований 05 листопада 2021 року, фактичне відсторонення позивачки від роботи відбулося з моменту вступу в дію вищенаведеного пункту постанови КМУ і узгоджується зі змістом наказу школи з 08 листопада 2021 року. Звертає увагу суду, що 06 та 07 листопада 2021 року були вихідними днями, тому оскаржуваний наказ було видано відповідачем саме 05 листопада 2021 року відповідно до положень примірної інструкції з ведення документації в позашкільних навчальних закладах. За табелем використання робочого часу за листопад 2021 року ОСОБА_1 05 листопада цього року працювала та їй нараховано заробітну плату за цей день.

Наголошує на тому, що наразі у провадженні Окружного адміністративного суду м. Києва перебуває справа № 640/29053/21 про визнання протиправним та нечинним наказу МОЗ № 2153 від 04 жовтня 2021 року, яка безпосередньо пов`язана з обставинами, які передували виданню оскаржуваного наказу. Через неможливість розгляду цієї цивільної справи до вирішення питання про правомірність оскаржуваного наказу представником третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, заявлялося клопотання про зупинення провадження, у задоволенні якого судом першої інстанції відмовлено.

У наданому відзиві ОСОБА_1 , не погоджуючись з доводами апеляційної скарги, просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Доводи відзиву зводяться до невірного трактування відповідачем питання набрання чинності нормативно-правових актів, зокрема, п. 41-6 постанови КМУ від 20 жовтня 2021 року, оскільки оскаржуваний наказ винесено передчасно 05 листопада 2021 року на виконання наведеного пункту постанови, який став чинним лише з 08 листопада 2021 року. Отже відповідач, передчасно видаючи наказ про відсторонення позивачки від роботи, діяв не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Позивачка зазначає, що оскаржуваний наказ не містить вказівки на конкретну підставу відсторонення від роботи її відмову чи ухилення від вакцинації.

Указує, що однією з заявлених вимог є визнання протиправним та скасування наказу від 05 листопада 2021 року про відсторонення від роботи. Наказ МОЗ України № 2153 від 04 жовтня 2021 року не є предметом заявленого позову, в позовній заяві лише указувалося, що він суперечить ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», оскільки є не законом, а підзаконним актом. На думку позивачки, районний суд не був позбавлений, за необхідності, можливості самостійно надати юридичну оцінку наказу МОЗ № 2153 щодо його відповідності Конституції та законам України, та у разі його невідповідності не застосовувати його до виниклих правовідносин.

Третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, відзив на апеляційну скаргу у встановлений термін не подавався.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити, а рішення суду скасувати, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції таким вимогам не відповідає.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що постановою КМУ № 1096 від 20 жовтня 2021 року внесено зміни та доповнення до постанови КМУ № 1236 від 09 грудня 2020 року «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», зокрема, доповнено пунктом 41-6, який визначив контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 та відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, які відмовляються або ухиляються від обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Пункт 41-6 постанови КМУ № 1236 набрав чинності з 08 листопада 2021 року, а позивачку відсторонено від роботи 05 листопада 2021 року на підставі нечинного пункту 41-6, у зв`язку з чим правові підстави для відсторонення позивачки 05 листопада 2021 року від роботи були відсутні, що свідчить про незаконність оскаржуваного наказу.

Районний суд зазначив, що скасування спірного наказу свідчить про обов`язок роботодавця допустити працівника до роботи, тому відмовив у задоволенні вимоги про зобов`язання відповідача допустити ОСОБА_1 до роботи. Дійшовши висновку про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з відповідача, суд указав, що Сновська ДЮСШ є самостійною юридичною особою, з якою позивачка перебуває у трудових відносинах, а управління освіти, сім`ї, молоді та спорту Сновської міської ради, яке здійснює фінансування Сновської ДЮСШ, жодним чином прав позивачки не порушувало.

З висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову не може погодитись апеляційний суд, виходячи з наступного.

У справі встановлено, що з 19 серпня 2011 року ОСОБА_1 працює в Сновській ДЮСШ на посаді тренера-викладача зі спортивної гімнастики, що підтверджується витягом з наказу від 18 серпня 2011 року та записами у трудовій книжці (а.с. 20, 18-19).

Згідно з п. 4.1. Статуту Сновської ДЮСШ учасниками навчально-виховного процесу у школі є: учні; тренери-викладачі; директор та його заступники; інженерно-технічні працівники та навчально-допоміжний персонал; батьки (особи), які їх замінюють; представники підприємств, установ, фондів, асоціацій, які беруть участь у навчально-виховній роботі (а.с. 99-105).

Відповідно до посадової інструкції тренера-викладача зі спортивної гімнастики Сновської ДЮСШ, з якою позивачка ознайомлена під розпис, тренер-викладач має такі завдання та посадові обов`язки: веде навчально-тренувальну роботу, здійснює набір дітей у дитячо-юнацьку спортивну школу, секції, проводить з ними навчально-тренувальну та виховну роботу, відбирає та орієнтує найбільш перспективних дітей і підлітків для подальшого вдосконалення спортивного результату, забезпечує підвищення спортивної підготовки учнів, зміцнення та охорону їх здоров`я, безпечне проведення навчально-тренувального процесу (п. 2.1); складає плани навчально-тренувальної підготовки (п. 2.3); веде педагогічний контроль (п. 2.4); знає, розуміє і застосовує діючі нормативні документи, що стосуються його діяльності (п. 2.5); знає і виконує вимоги нормативних актів про охорону праці та навколишнього середовища, дотримується норм, методів і прийомів безпечного виконання робіт (п. 2.6) (а.с. 215).

01 листопада 2021 року позивачці під розпис вручено повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19, у якому зазначалося, що з 08 листопада 2021 року на період дії карантину, встановленого КМУ, щеплення проти COVID-19 обов`язкове для працівників закладів освіти. Запропоновано надати до 05 листопада 2021 року документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання. Роз`яснено, якщо до 05 листопада 2021 року ОСОБА_1 не надасть одного із зазначених документів, то 08 листопада 2021 року її буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст. 46 КЗпП України та ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» (а.с. 25).

01 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернулася до керівництва Сновської ДЮСШ із заявою про заборону використання персональних даних щодо стану власного здоров`я та медичних втручань (а.с. 23).

Наказом директора Сновської ДЮСШ від 05 листопада 2021 року № 56 ОСОБА_1 , тренера-викладача зі спортивної гімнастики, відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати (а.с. 24). Наведений наказ винесено на виконання наказу МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» та відповідно до п. 41-6 постанови КМУ від 09 грудня 2020 року № 1236.

Матеріали справи не містять відповідних доказів про проведену позивачці вакцинацію від коронавірусної хвороби або належного медичного висновку про наявність у неї протипоказань до вакцинації.

Звернувшись з позовом про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, зобов`язання допустити до роботи та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ОСОБА_1 зазначала, що відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою здійснити вакцинацію проти COVID-19 є порушенням її права на працю, гарантованого Конституцією України і таким, що суперечить приписам ст. 46 КЗпП України та ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Відповідно до приписів ст.ст. 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.

За змістом ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю.

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (ст. 21 КЗпП України).

Згідно зі ст. 51 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 зазначено, що «нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженому наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153, обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду указала, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

У вищенаведеній постанові від 14 грудня 2022 року Верховний Суд зазначив, що застосування до позивачки передбачених Переліком № 2153 та Законом № 1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду чергової по переїзду, позивачка могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця», учасників дорожнього руху тощо. Її відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

Верховний Суд зауважив, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Проаналізувавши у повній мірі вищенаведені норми та вивчивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 не відповідає вимогам законодавства та встановленим фактичним обставинам справи.

У справі встановлено, що ОСОБА_1 працює у Сновській ДЮСШ тренером-викладачем зі спортивної гімнастики.

Наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням.

Згідно з п. 3 Переліку обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають, зокрема, працівники закладів загальної середньої, у тому числі, спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Наказом директора Сновської ДЮСШ від 05 листопада 2021 року № 56 позивачку відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати.

Доказів того, що позивачка за станом здоров`я має протипоказання для вакцинування, матеріали справи не містять. Зі змісту посадової інструкції тренера-викладача зі спортивної гімнастики Сновської ДЮСШ вбачається, що умови праці та завдання ОСОБА_1 під час їхнього виконання передбачають об`єктивну необхідність особистого контакту безпосередньо як з дітьми та підлітками, так і з працівниками навчального закладу. Отже кількість її прямих соціальних контактів на робочому місці є значною і не обмежена певним визначеним колом осіб.

З наданої відповідачем на запит апеляційного суду інформації вбачається, що у 2021-2022 навчальному році тренер-викладач ОСОБА_1 вела три групи зі спортивної гімнастики загальною кількістю 28 учнів різної вікової категорії (а.с. 221-222).

Відповідно до наданої управлінням освіти, сім`ї, молоді та спорту Сновської міської ради інформації від 11 квітня 2023 року у 2021 році та до 24 лютого 2022 року Сновська ДЮСШ працювала в очному режимі, з 01 березня і до кінця 2022 року в закладі запроваджено простій (а.с. 224).

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що форма організації праці позивачки позбавляла її можливості працювати дистанційно (ст. 60-2 КЗпП України) чи надомно (ст. 60-1 КЗпП України), оскільки остання працює тренером-викладачем зі спортивної гімнастики у навчальному закладі, що передбачає необхідність соціальних контактів на робочому місці з дітьми та підлітками, їх батьками та з працівниками закладу.

Установивши, що на час відсторонення позивачки навчально-тренувальний процес у Сновській ДЮСШ не призупинявся, вихованці відвідували заклад у звичайному режимі, за характером виконуваних обов`язків тренера-викладача зі спортивної гімнастики, які пов`язані з контактом з дітьми, забезпеченням підвищення їх спортивної підготовки та вдосконалення спортивного результату, зміцненням та охороною здоров`я вихованців закладу, позивачка ОСОБА_1 підлягала обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, але відмовилась від проходження вакцинації, відповідач (роботодавець) обґрунтовано та з дотриманням чинного законодавства відсторонив її від роботи до отримання повного курсу вакцинації або надання медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19.

Твердження позивачки про те, що відсторонення її від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження не приймаються до уваги. Колегія суддів враховує, що держава, встановивши відсторонення працівників навчального закладу від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників позашкільного освітнього процесу, в тому числі й самих дітей. Право позивачки на працю у спортивному навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки ОСОБА_1 відмовилася від обов`язкового щеплення. Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

З огляду на викладене, керівник Сновської ДЮСШ правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 від роботи шляхом винесення 05 листопада 2021 року відповідного наказу, оскільки його прийняття обумовлено цілком легітимною метою забезпечення прав і законних інтересів дітей, інших учасників навчального процесу та спрямований на убезпечення їх від впливу інфекційної хвороби COVID-19.

Апеляційний суд погоджується з доводами сторони відповідача щодо хибності висновку суду першої інстанції про незаконність наказу про відсторонення позивачки від роботи через його видання 05 листопада 2021 року. У наказі чітко визначено, що відсторонення має відбутись з 08 листопада 2021 року на час відсутності у ОСОБА_1 щеплення від COVID-19. Табелем обліку робочого часу Сновської дитячо-юнацької спортивної школи за листопад 2021 року (а.с. 162) підтверджується, що 05 листопада 2021 року рахувалось у позивачки робочим днем, за який їй нараховано заробітну плату.

За таких обставин, на переконання колегії суддів, доводи ОСОБА_1 про неправомірність винесення наказу про її відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою здійснити вакцинацію проти COVID-19, який спричинив порушення її права на працю, гарантованого Конституцією України, і суперечить приписам ст. 46 КЗпП України та ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», не знайшли свого підтвердження у ході розгляду справи, у зв`язку з чим районний суд дійшов помилкового висновку про визнання наказу незаконним та його скасування.

Оскільки позовні вимоги про зобов`язання допустити до роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимоги про визнання незаконним наказу про відсторонення від роботи, у задоволенні наведених вимог також слід відмовити.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthersv. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року).

Беручи до уваги невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування районним судом норм матеріального права, апеляційний суд відповідно до п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України скасовує рішення суду першої інстанції і ухвалює нове рішення про відмову у задоволенні позову з підстав, наведених вище.

Частиною 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі відмови у позові інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача (п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України).

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

З наявної у справі квитанції № 65 від 11 травня 2022 року вбачається, що платником судового збору в сумі 2 724 грн за подачу апеляційної скарги у справі № 749/932/21 є управління освіти Сновської міської ради (а.с. 177).

Оскільки апеляційний суд задовольняє апеляційну скаргу, скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове рішення про відмову у задоволенні позову, ураховуючи, що позивачка згідно з п. 1 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях за вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19), відповідно до вищенаведених правил та положень ч. 2, 6 ст. 141 ЦПК України належить провести розподіл судових витрат пропорційно задоволеним вимогам, а саме, стягнути з ОСОБА_1 на користь Управління освіти, сім`ї, молоді та спорту Сновської міської ради 1 362 грн судового збору за розгляд справи апеляційним судом. Також Управлінню освіти належить компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, понесені судові витрати за розгляд справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 1 362 грн.

У зв`язку з відмовою у позові витрати на професійну правничу допомогу, понесені позивачкою, відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. 141, 367, 374, п. 3, 4 ч. 1 ст. 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Сновської дитячо-юнацької спортивної школи Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області задовольнити.

Рішення Щорського районного суду Чернігівської області від 13 січня 2022 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Сновської дитячо-юнацької спортивної школи Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області про скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Управління освіти, сім`ї, молоді та спорту Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області (вул. Миру, 53, м. Сновськ, Чернігівська обл., 15200, код ЄДРПОУ 41091094) 1 362 (одну тисячу триста шістдесят дві) грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Компенсувати Управлінню освіти, сім`ї, молоді та спорту Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області (вул. Миру, 53, м. Сновськ, Чернігівська обл., 15200, код ЄДРПОУ 41091094) за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір в сумі 1 362 (одна тисяча триста шістдесят дві) грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 13 квітня 2023 року.

Головуюча: Н.В. Шитченко

Судді: О.Є. Мамонова

О.І. Онищенко