Ухвала

від 10.04.2023 по справі 201/9835/22

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 201/9835/22

Провадження № 2/201/515/2023

УХВАЛА

10 квітня 2023 року м. Дніпро

Суддя Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Демидова С.О., ознайомившись із матеріалами позовної заяви ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 про скасування рішень та державної реєстрації, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 про скасування рішень та державної реєстрації, в якому просила суд:

-скасувати рішення сесії VII скликання Дніпровської міської ради від 25 вересня 2019 року №361/48 «Про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки) громадянам у м. Дніпрі (11 осіб)» в частині надання гр. ОСОБА_2 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), шляхом виключення № п/п 10 з додатку до рішення міської ради від 25 вересня 2019 року №361/48.

-скасувати рішення сесії VII скликання Дніпровської міської ради № 132/52 від 18 грудня 2019 року «Про передачу земельної ділянки по АДРЕСА_1 у власність громадянину ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)».

-скасувати державну реєстрацію речових прав в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на земельну ділянку, площею 0,0839 га, кадастровий номер 1210100000:03:231:0154, за ОСОБА_2 (номер запису про право власності: 34958301).

В обґрунтування поданого позову ОСОБА_1 посилається на те, що підставою для звернення до суду з цим позовом є порушення її прав (правомірних очікувань) як особи, якій власником земельної ділянки вже було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою. Охоронюваний законом інтерес позивача полягає в тому, що вона розраховувала отримати земельну ділянку у власність після виконання всіх вимог та додержання відповідної процедури, передбаченої ст. 118, ст. 186-1 ЗК України.

Згідно із вимогами ч. 6 ст. 187 ЦПК України суддя звернувся до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання відповідача ОСОБА_2 .

До суду 14 лютого 2023 року надійшла відповідь Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 01 лютого 2023 року, в якій зазначено, що згідно даних реєстру територіальної громади м. Дніпра та картотеки з питань реєстрації місця проживання осіб відсутні відомості щодо реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_2 .

Враховуючи наведене, 14 лютого 2023 року суддя звернувся до Державної міграційної служби України щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання відповідача ОСОБА_2

04 квітня 2023 року від Державної міграційної служби України до суду надійшла відповідь, що зазначені у запиті відомості стосовно ОСОБА_2 , зокрема відсутність дати та місця народження, не дають змоги його ідентифікувати, та, як наслідок, здійснити перевірку згаданої особи за наявними обліками ДМС.

Враховуючи наведене, та беручи до уваги той факт, що в матеріалах справи відсутні дата та місце народження ОСОБА_2 , з метою недопущення затягування строків, передбачених ЦПК України, суд дійшов до висновку про перехід до вирішення питання про можливість відкриття провадження у даній справі.

Ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї документами, вважаю за необхідне відмовити у відкритті провадження з таких підстав.

Так, Цивільний процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства (ст. 1 ЦПК України).

Згідно з ч. ч. 1, 3 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що позов це звернена через суд до відповідача матеріально-правова вимога про поновлення порушеного чи оспореного права або охоронюваного законом інтересу, яка здійснюється у певній, визначеній законом процесуальній формі із визначенням конкретного, а не будь-якого способу судового захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Відповідно до змісту ст.ст. 11, 15 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.

Так, згідно ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов`язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Від змісту позовної заяви залежать дії судді при вирішенні питання про відкриття провадження у справі і проведення подальших підготовчих дій для розгляду справи у судовому засіданні та при її розгляді по суті, у тому числі і про її судову юрисдикцію та підсудність, про визначення обставин, що мають значення для її вирішення, про залучення в процес інших осіб, дослідження доказів тощо.

До відкриття провадження у справі суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст. 186 ЦПК України, чи підсудна справа даному суду, чи немає інших підстав для повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в цивільній справі, встановлених цим Кодексом.

Згідно п. 1 ч. 1ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Разом з тим відповідно до частини другої статті 4, пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (тут і далі - КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій), юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).

Справою адміністративної юрисдикції у розумінні пункту 1 частини першої статті 3 КАС є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно абзацу першого п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України, публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №820/3936/16 викладено правову позицію зі зімісту якої вбачається, що якщо спір у справі стосується лише оцінки правомірності дій (рішення) реєстратора, вчинених (прийнятого) ним під час (за результатами) розгляду заяви про державну реєстрацію за позивачем права власності на спірний об`єкт, це свідчить про публічно-правовий характер спору, який підлягає вирішенню за правилами адміністративного судочинства.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року в справі №520/2834/17.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви ОСОБА_1 , остання просить скасувати два рішення сесії VII скликання Дніпровської міської ради та державну реєстрацію речових прав в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на земельну ділянку. При цьому позовна заява ОСОБА_1 не містить будь-яких вимог майнового характеру, а тому спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Питання правомірності/неправомірності набуття права власності на це нерухоме майно, визнання права власності на нього в певному обсязі позивач перед судом не порушував, а відповідачем визначив суб`єкта владних повноважень, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно.

Тобто, з огляду на суть спірних правовідносин та суб`єктний склад сторін у цій справі, спір про право в ній відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні управлінські рішення територіальної громади та дії державного реєстратора, які у межах спірних відносин діяли як суб`єкти владних повноважень.

За таких обставин цей спір не має ознак приватно правового та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Отже, вказані правовідносини не є спором про цивільне право і не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, враховуючи, що в даній справі наявний спір щодо оцінки правомірності дії Державного кадастрового реєстратора, які вчинені ним під час державної реєстрації, наявність цих обставин свідчать про публічно-правовий характер спору, який підлягає вирішенню за правилами адміністративного судочинства.

У той же час, справа не може бути розглянута в порядку адміністративного судочинства в місцевому загальному суді, тобто у Жовтневому районному суді м. Дніпропетровська, оскільки згідно ст. 20 КАС України дана справа підсудна адміністративному окружному суду, яким в даному випадку може бути Дніпропетровський окружний адміністративний суд.

Таким чином, суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1ст. 186 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 4, 19, 186, 260 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 про скасування рішень та державної реєстрації.

Роз`яснити позивачу, що переданий ним на вирішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська спір повинен розглядатися за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя С.О. Демидова