Постанова

від 28.03.2023 по справі 922/1521/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2023 року

м. Київ

cправа № 922/1521/18 (922/2869/17)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Васьковського О.В. - головуючого, Жукова С.В., Погребняка В.Я.,

за участі секретаря судового засідання Аліференко Т.В.

розглянув касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Златобанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Златобанк" Караченцева А.Ю.

на рішення Господарського суду Харківської області (суддя В.О. Усатий) від 17.02.2022

та постанову Східного апеляційного господарського суду (головуючий - Н.В. Гребенюк, судді: В.В. Россолов, І.А. Шутенко)від 14.12.2022

за позовом Публічного акціонерного товариства "Златобанк"

до Публічного акціонерного товариства "Каравай"

про визнання кредитором

в межах справи про банкрутство ПАТ "Каравай".

Учасники справи:

представник позивача (кредитора) - Коваль Л.Л., адвокат,

представник відповідача (боржника) - не з`явився.

1. Короткий зміст вимог

1.1. 28.08.2017 Публічне акціонерне товариство "Златобанк" (далі - Кредитор) подало позов про визнання його кредитором Боржника в порядку, передбаченому положеннями статей 105, 110-112 Цивільного кодексу України, на суму 142 772 965 грн 20 коп., як таких, що забезпечені заставою майна Боржника, що виникли на підставі Кредитного договору №165/12-KLMV від 09.07.2012 (далі - Кредитний договір), укладеного Кредитором з Приватним акціонерним товариством "Хлібозавод "Салтівський" (далі - Позичальник).

1.2. Позов обґрунтований невиконанням Позичальником взятих на себе зобов`язань за Кредитним договором, на виконання зобов`язань за яким між сторонами були укладені договори іпотеки (майна Боржника) та застави обладнання Боржника, виникненням заборгованості, сума якої була визнана кредиторськими вимогами у справі у справі № 922/224/15 про банкрутство Позичальника та внесені в реєстр вимог кредиторів, однак не задоволені у цій справі про банкрутство. При цьому звернення до суду Кредитор обґрунтував відсутністю від Боржника повідомлення за зверненням Кредитора про визнання кредиторських вимог на спірну суму в досудовій процедурі ліквідації Боржника, який з 04.05.2017 знаходиться в стані припинення за рішенням засновників.

1.3. 19.06.2018 Господарський суд Харківської області ухвалив відкрити провадження у справі про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Каравай" (далі - Боржник) за заявою останнього за правилами статті 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та ввести мораторій на задоволення вимог кредиторів тощо.

03.07.2018 Господарський суд Харківської області постановив визнати Боржника, відкрити ліквідаційну процедуру та призначити ліквідатором Мензаренка Ю.М. тощо.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Справа розглядалась судами неодноразово.

16.09.2021 Верховний Суд постановив задовольнити скаргу Кредитора частково, скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 13.11.2017 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.01.2018, а справу направити до місцевого суду на новий розгляд в межах справи № 922/1521/18 про банкрутство Боржника.

2.2. При новому розгляді цієї справи 17.02.2022 Господарський суд Харківської області постановив рішення (залишене без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 14.12.2022) про відмову в задоволенні позову.

2.3. Судові рішення мотивовані відсутністю підстав для задоволення вимог Кредитора та визнання його кредитором Боржника у цій справі на заявлену суму з огляду на те, що до звернення Кредитора із позовом у цій справі майно, що є предметами іпотеки та застави, вибуло з власності Боржника, тоді як підстави для заявлених вимог ґрунтуються на цих договорах іпотеки та застави.

При цьому суди відхилили аргументи Кредитора про недійсність відповідних договорів з відчуження майна з посиланням на відсутність згоди Кредитора на таке відчуження з огляду на встановлену статтею 204 Цивільного кодексу України презумпцію правомірності правочину, а також враховуючи, що відповідні договори купівлі-продажу не були визнані недійсними.

3. Встановлені судами обставини

3.1. 09.07.2012 між Кредитором та Позичальником було укладено Кредитний договір.

Згідно пунктом 1.1 Кредитного договору в порядку та на умовах, встановлених цим Кредитним Договором та чинним законодавством України, Кредитодавець надає Позичальнику Кредит, а Позичальник зобов`язується в повному обсязі повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші умови цього Кредитного договору.

На виконання пункту 1.1. Кредитного договору Позивач передав Боржнику грошові кошти у якості кредиту (копії виписок з рахунків заборгованості, меморіальних ордерів додані до матеріалів справи).

За пунктом 1.4.1. Кредитного договору Боржник зобов`язаний здійснювати погашення заборгованості згідно графіку зниження максимального ліміту.

Відповідно до пункту 2.5. Кредитного договору Боржник самостійно сплачує (перераховує) Проценти на рахунок для оплати Боргових зобов`язань та Процентів.

3.2. Для забезпечення Кредитного договору між Позивачем та Відповідачем було укладено Договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Трубніковим С.О. 09.07.2012 за реєстровим № 987, за умовами якого в іпотеку Позивача Відповідач передав нежитлові будівлі літ. "А-2", площею 2622,4 кв.м., літ. "Б-1" площею 1055,5 кв.м., літ. "В-1" площею 43,5 кв.м., літ. "Г-1" площею 9,8 кв.м., загальною площею 3731,2 кв.м., розташовані за адресою: місто Харків, площа Повстання, будинок номер 2-А (два тире А) (надалі - Договір іпотеки-1).

Для забезпечення Кредитного договору між Позивачем та Відповідачем було укладено Договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Трубніковим С.О. 09.07.2012 р. за реєстровим № 989, за умовами якого в іпотеку Банку Майновий поручитель передав нежитлові будівлі літ. "А-4", "В-1", "Д-1", "Е-1", "Ж-1", "3-1", "И-1", "М-2", "Р-1", "С-1", "Т-1", "У-1", "Ф-1", "Х-1", "Ч-1", "Ш" загальною площею 10351,7 кв.м., розташовані за адресою: місто Харків, вулиця Польова, будинок номер 55 (п`ятдесят п`ять) (надалі - Договір іпотеки-2).

Для забезпечення Кредитного договору між Позивачем та Відповідачем було укладено Договір застави № 165/12-KLMV/S-1 від 09.07.2012, за умовами якого в заставу Позивача Відповідач передав обладнання згідно переліку, яке знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Польова 55, (надалі - Договір застави).

3.3. Позивач свої зобов`язання щодо надання кредитних коштів за Кредитним договором виконав, надавши грошові кошти в повному обсязі, про що свідчать виписки з рахунків заборгованості та меморіальні ордери.

Невиконання позичальником взятих на себе зобов`язань щодо повернення заборгованості за кредитним договором мало наслідком утворення заборгованості.

3.4. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.02.2015 порушено провадження у справі № 922/224/15 про банкрутство Позичальника - Приватного акціонерного товариства "Хлібзавод "Салтівський"; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Ухвалою суду від 19.05.2016 у справі № 922/224/15 затверджено реєстр вимог кредиторів Позичальника, до якого, крім інших, включено вимоги Кредитора в сумі 142 772 965 грн 20 коп., з яких 142 382 755 грн 13 коп. - четверта черга задоволення та 390 210 грн 06 коп. - шоста черга задоволення, а також 8 526 грн 00 коп. судового збору - перша черга задоволення.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.03.2017 у справі № 922/224/15, крім іншого, затверджено наданий суду звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс, ухвалено ліквідувати юридичну особу Позичальника (код 31340536, адреса: вул. Гв. Широнінців, 1, м. Харків, 61153), а провадження у справі припинено.

Згідно з цією ухвалою суду про затвердження ліквідаційного звіту та балансу, а також згідно з поясненнями Кредитора його вимоги, які виникли на підставі Кредитного Договору, не були задоволені.

3.5. Кредитор у поясненнях вх. 7976 від 23.12.2021, наданих на вимогу суду на виконання вказівок Верховного Суду в цій справі, зазначає про те, що сума заборгованості станом на 21.12.2021 складає 156 653 692 грн 19 коп. Останнє надходження коштів за Кредитним договором відбулось 23.03.2018.

3.6. Станом на момент звернення Кредитора до суду з позовом до Боржника (28.08.2017) він не перебував в процедурі банкрутства.

Станом на момент надходження справи з Верховного Суду для нового розгляду 28.10.2018 Боржник перебуває у ліквідаційній процедурі у справі про банкрутство.

3.7. Невиконання Позичальником взятих на себе зобов`язань зумовило звернення Кредитора у серпні 2015 року до Господарського суду Харківської області із позовною заявою (вх. 922/4800/15), до якої подавались неодноразові уточнення та доповнення, з вимогами звернути стягнення на предмети договорів іпотеки та застави (що укладені з Боржником в забезпечення зобов`язань за Кредитним договором).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 17.03.2020 в задоволенні цієї заяви відмовлено, оскільки вимоги пред`явлено до осіб, які не є власниками майна (неналежних відповідачів)

Відмовляючи у задоволенні вимог заявника, судом встановлено, що майно як рухоме, так і не рухоме, щодо якого заявлені вимоги, не належить особам, до яких заявлені вимоги. Крім того, нерухоме майно змінило свою площу у зв`язку з частковим знищенням (знесенням) будівлі.

Суд зазначив, що ані представники Кредитора, ані Уповноважена особа Фонду гарантування не звертались до суду із заявами про зміну вимог заяви та заміну осіб, до яких заявлені вимоги, або залучення до участі у справі в якості співвідповідача осіб, які є власниками такого майна на момент розгляду заяви.

Суд зауважив на тому, що зміна власників рухомого та нерухомого майна відбулась тривалий час, а тому заявник мав достатньо часу та можливості врахувати зазначені зміни та звернутись до суду з клопотанням про заміну осіб, до яких він заявляє вимоги, однак не зробив цього. Натомість, у суду відсутні правові підстави здійснити таку заміну з власної ініціативи. Крім того, суд зазначив про те, що Кредитор, ПАТ "Злато", Фонд гарантування належним чином повідомлялись про час та місце судових засідань, представники вказаних осіб викликались судом до судових засідань, однак не прибували до них. Розгляд справи неодноразово відкладався та тривав значний час.

Ухвала Господарського суду Харківської області від 17.03.2020 набрала законної сили.

3.8. Нерухоме майно, яке є предметом договорів іпотеки, та рухоме майно, яке є предметом договору застави вибуло з власності та володіння Боржника у 2015 році - звернення Кредитора із позовом у справі № 922/2869/17 (дата звернення з позовом серпень 2017 року). Наведений факт зазначений в ухвалі суду від 17.03.2020 у справі № 922/1521/18, яка набрала законної сили. Зазначені обставини відомі Кредитору та відображені в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що Кредитор вказує у поясненнях вх. 30302 від 23.12.2021, наданих на вимогу суду. До цих пояснень Кредитор надав інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які підтверджують зазначені обставини.

02.01.2015 Боржник (Продавець) та ТОВ "Сістем білдінг Менеджмент" (Покупець) укладено:

- Договір купівлі-продажу нерухомого майна нежитлової будівлі літ "А-2", площею 2622,4 кв м, літ "Б-1", площею 1055,5 кв.м, літ "В-1" площею 43,5 кв.м; літ "Г-1" площею 9,8 кв.м загальною площею 3731,2 кв.м за адресою: м. Харків, площа Повстання. будинок номер 2-А, укладений 02.01.2015 року між Боржником та ТОВ "Сістем Білдінг Менеджмент", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Т.М. Бондар 02.01.2015, зареєстрованого за № 3;

- Договір купівлі-продажу нерухомого майна нежитлової будівлі літ "А-4", "В-1", "Д-1", "Е-1", "Ж-1", "З-1", "И-1", "М-2", "Р-1", "С-1", "Т-1", "У-1", "Ф-1", "Х-1", "Ч-1", "Ш" загальною площею 10351,7 кв.м, розташоване за адресою: місто Харків, вулиця Польова, будинок 55, укладений 02.01.2015 між Боржником та ТОВ "Сістем Білдінг Менеджмент", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Т.М. Бондар 02.01.2015, зареєстрованого за № 2.

- договір купівлі продажу об`єктів рухомого майна згідно з переліком (те, що перебувало в заставі Кредитора), укладений 23.01.2015 між Боржником (Продавець) та ТОВ "Сістем білдінг Менеджмент" (Покупець).

3.9. 24.01.2022 надійшла позовна заява Кредитора (вх. 227/22), в якій він просить суд визнати недійсними вказані договори купівлі-продажу нерухомого майна.

Судом прийнято вищевказану позовну заяву Кредитора до провадження, відкрито провадження у справі № 922/227/22 та призначено її до розгляду в межах справи про банкрутство Боржника.

На дату звернення Кредитора з позовом у цій справі - про визнання його кредитором та станом на момент 17.02.2022 відсутнє судове рішення про визнання цих договорів недійсними, яке набрало законної сили. У позові № 227/22 не ставиться вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу рухомого майна.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги

4.1. 09.01.2023 Кредитор подав касаційну скаргу, в якій, з урахуванням уточнення підстав касаційного оскарження в заяві про усунення недоліків касаційної скарги, просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.12.2022 та рішення Господарського суду Харківської області від 17.02.2022 та ухвалити нове рішення, яким позов Кредитора задовольнити повністю.

5. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

5.1. Згідно з аргументами Кредитора в касаційній скарзі підставою для касаційного оскарження судового рішення апеляційного суду у цій справі є положення пунктів 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки суди неправильно застосували норми статей 3, 9, 12, 17, 23 Закону України "Про іпотеку", статей 16, 204, 215 Цивільного кодексу України (далі- ЦК України), статей 7, 41, 45, 61 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), не врахувавши висновків щодо застосування положень статей 3, 9, 12, 17, 23 Закону України "Про іпотеку" та статей 204, 215 ЦК України щодо недійсності (нікчемності) правочинів з відчуження переданого в іпотеку майна, вчинених без згоди іпотекодержателя, викладених в постанові Верховного Суду України від 02.03.2016 у справі № 6-308цс16; а також оскільки відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 16 ЦК України та статей 7, 41, 45, 61 КУзПБ щодо способу захисту прав забезпеченого кредитора за вимогами до боржника (майнового поручителя) у справі про банкрутство цього боржника.

Згідно аргументами в заяві про усунення недоліків касаційної скарги скаржник додав про ухвалення після прийняття оскаржуваних судових рішень постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 із правовою позицію щодо застосування статті 41 КУзПБ, яка підтверджує правильність позиції Кредитора щодо права на визнання вимоги до Боржника у спірних правовідносинах у цій справі.

6. Касаційне провадження

6.1. Суд відхиляє подане скаржником (Позивачем) 28.03.2023 та підтримане його представником в судовому засіданні клопотання про зупинення провадження у цій справі до вирішення в порядку господарського судочинства в межах цієї справи про банкрутство справи № 922/1521/18(922/414/23) за позовом публічного акціонерного товариства "Каравай" до товариства з додатковою відповідальністю "Салтівський хлібозавод" про витребування майна, оскільки наведені в клопотанні обставини не є підставою для зупинення провадження у цій справі, що перебуває на стадії касаційного оскарження судових рішень, з огляду на таке.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Обґрунтовуючи підставу для зупинення провадження у цій справі з посиланням на наведені положення, скаржник стверджує про об`єктивну неможливість розгляду цієї справи у касаційному провадженні до вирішення справи № 922/1521/18(922/414/23) за позовом публічного акціонерного товариства "Каравай" (Боржника) до товариства з додатковою відповідальністю "Салтівський хлібозавод" про витребування майна, оскільки предметом спору та вимог у вказаній справі є майно, правом на яке Позивач, як іпотекодержатель, обґрунтовує вимоги у цій справі про визнання його кредитором Боржника.

Водночас Суд звертає увагу, що підставою як для вимог у справі № 922/1521/18(922/414/23), так і одним із аргументів в касаційній скарзі у цій справі (пункт 5.1) є нікчемність правочинів з відчуження Боржником вказаного майна, яке перебувало в заставі та іпотеці АТ "ЗЛАТОБАНК", як таких, що укладені без згоди іпотекодержателя АТ "ЗЛАТОБАНК".

За змістом статей 15, 16, частини другої статті 215 Цивільного кодексу України за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц (пункт 72), від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 (пункт 95), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 59).

В доданій до клопотання про зупинення провадження у справі копії позовної заяви у справі № 922/1521/18(922/414/23) Позивач зазначив, що факт нікчемності правочинів з відчуження Боржником майна, переданого в іпотеку Позивачу, встановлений постановою Східного апеляційного господарського суду від 19.01.20023 у справі № 922/1521/18(922/227/22).

Отже, як у справі № 922/1521/18(922/414/23), так і у цій справі (у цьому касаційному провадженні) заявлені хоча і відмінні за змістом вимоги, однак про застосування наслідків нікчемного правочину щодо одного і того самого майна, кожні з яких (вимог) можуть бути предметом самостійного розгляду в окремому судовому провадженні, що і має місце у цій справі та у справі № 922/1521/18(922/414/23), а наявні у цій справі матеріали дозволяють самостійно оцінити наявність чи відсутність підстав для задоволення касаційної скарги у цій справі.

У зв`язку з цим Суд не вбачає, а скаржник не зазначив, в чому полягає об`єктивна неможливість розгляду цієї справи в касаційному провадженні до вирішення в порядку господарського судочинства в межах банкрутства справи № 922/1521/18(922/414/23) за позовом публічного акціонерного товариства "Каравай" до товариства з додатковою відповідальністю "Салтівський хлібозавод" про витребування майна, враховуючи, зокрема, що підстави для вимог про витребування майна у вказаній справі є тотожні підставам для оскарження судових рішень у цій справі, а саме нікчемність правочинів з відчуження майна, яке перебувало в заставі та іпотеці АТ "ЗЛАТОБАНК" та правом іпотекодержателя на яке Позивач обґрунтовує вимоги у цій справі про визнання його кредитором Боржника; і ці підстави можуть бути самостійно оцінені в кожному із зазначених судових проваджень.

Отже, зазначена скаржником підстава зупинення провадження у цій справі не належить до випадків, передбачених статтями 227, 228 ГПК України, коли суд зобов`язаний або має право зупинити провадження у справі, а наявні у цій справ матеріали дозволяють самостійно оцінити наявність чи відсутність підстав для задоволення касаційної скарги у цій справі.

7. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права

Щодо наслідків недійсності нікчемного правочину

7.1. Предметом спору у цій справі стали вимоги Кредитора до Боржника (які були заявлені та розгляд яких в судовому порядку ініційований в досудовій процедурі ліквідації Боржника), що виникли внаслідок невиконання Позичальником (Приватним акціонерним товариством "Хлібозавод "Салтівський", основним боржником) зобов`язань перед Кредитором за Кредитним договором з повернення кредитних коштів, що були забезпечені заставою рухомого на нерухомого майна Боржника на підставі укладених між Кредитором та Боржником договорів іпотеки та застави рухомого майна.

Отже право вимоги Кредитора до Боржника у спірних правовідносинах обумовлено передбаченими статтею 589 ЦК України, статтею 33 Закону України "Про іпотеку" та статтею 20 Закону України "Про заставу" правовими наслідками - невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою (іпотекою), та окрім факту прострочення основним боржником виконання зобов`язання за Кредитним договором ґрунтується також на факті забезпечення вимог Кредитора заставою нерухомого та рухомого майна Боржника (майнового поручителя) за договорами іпотеки та застави.

7.2. Підставою для висновку судів в оскаржуваних рішеннях про відмову у визнанні вимог Кредитора до Боржника стали обставини вибуття з власності Боржника на користь третіх осіб майна, що є предметами іпотеки та застави, за укладеними правочинами з купівлі-продажу.

При цьому суди, керуючись закріпленою статтею 204 ЦК України презумпцією правомірності правочинів з відчуження Боржником майна, що є предметом іпотеки та застави, які не були визнані недійсними, відхилили аргументи Кредитора про недійсність договорів з відчуження переданого в іпотеку та заставу майна Боржника з посиланням Кредитора на відсутність його згоди як заставодержателя на таке відчуження.

7.3. Між тим, Суд не погоджується з такими висновками для відмови у визнанні вимог Кредитора до Боржника на всю суму заявлених кредиторських вимог у спірних правовідносинах з огляду на безпідставне відхилення аргументів Кредитора про недійсність угод Боржника з відчуження ним на користь третіх осіб переданого в іпотеку Кредитору нерухомого майна, у зв`язку з чим Суд зазначає про таке.

7.4. Згідно з нормою частини 3 статті 12 Закону України "Про іпотеку" правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

Відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За змістом викладених норм укладення угод з відчуження майна (частини майна), переданого в іпотеку, без згоди іпотекодержателя зумовлює їх нікчемність та не створює інших юридичних наслідків, крім пов`язаних з їх нікчемністю.

Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена в пункті 7.21 постанови від 23.05.2018 у справі № 910/73/17 (провадження № 12-67гс18).

7.5. Крім цього нікчемний правочин не породжує правових наслідків, притаманних правочинам оспорюваного виду, і сторони не досягають бажаного результату внаслідок вчинення нікчемного правочину. Останній породжує лише наслідки, пов`язані з його недійсністю, які у розумінні положень статті 216 ЦК України, становлять поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція) та відшкодування збитків або моральної шкоди, завданих другій стороні або третій особі внаслідок його вчинення.

За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

У цих висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена в постановах від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц (пункт 72), від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 (пункт 95), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 59).

7.6. Між тим, суди, розглядаючи спір у цій справі за вимогами Кредитора до Боржника та надаючи кваліфікацію спірним правовідносинам, наведеного не врахували, помилково застосувавши не наведені норми, а положення статті 204 ЦК України (щодо презумпції правомірності правочинів з відчуження Боржником майна, що є предметом іпотеки, які не були визнані недійсними). А тому безпідставно відхилили аргументи Кредитора про недійсність, зокрема, договорів з відчуження переданого в іпотеку нерухомого майна Боржника з посиланням Кредитора на відсутність його згоди як заставодержателя на таке відчуження.

Суд також зазначає, що суди попередніх інстанцій, здійснюючи провадження у цій справі при її новому розгляді (після ухвалення Верховним Судом постанови від 16.09.2021), попри встановлені обставини здійснення за правилами статті 7 КУзПБ у межах цієї ж справи про банкрутство Боржника провадження у справі № 922/1521/18 (922/227/22) за позовом Кредитора до Боржника про визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 02.01.2015 з відчуження переданого Кредитору в іпотеку майна Боржника (пункти 3.8, 3.9), між тим не надали належної оцінки цим обставинам в контексті наведених у цій справі аргументів Кредитора, тоді як вимоги у вказаній справі були обґрунтовані тими ж аргументами стосовно заперечуваних договорів, що і у цій справі.

Водночас, враховуючи, що при новому розгляді цієї справи позиція та аргументи Кредитора зводились до чинності правовідносин іпотеки між Кредитором та Боржником через недійсність, з підстав нікчемності, вказаних угод Боржника з відчуження переданого в іпотеку нерухомого майна Боржника, Суд зазначає, що провадження у вказаній справі № 922/1521/18 (922/227/22) не перешкоджало наданню судом оцінки цим аргументам та кваліфікації спірних правовідносин у цій справі. Так, перевірка нікчемності правочину, яким його вважає одна із сторін чи інша заінтересована особа, з підтвердженням або спростуванням судом цієї обставини здійснюється судом за наслідками перевірки ним відповідних доводів із застосуванням відповідних положень матеріального права та зазначенням про це у мотивувальній частині судового рішення (пункт 7.5), тобто не зумовлено та вимагає вирішення відповідного спору з вимогами про визнання правочину нікчемним в окремому судовому провадженні.

7.7. Що ж до аргументів Кредитора, які стосуються переданого в заставу рухомого майна Боржника (в частині кредиторських вимог на відповідну суму), то Суд зазначає про таке.

В чинному законодавстві України відсутні норми, які б прямо встановлювали недійсність правочину (нікчемність правочину), за яким заставодавцем здійснено відчуження предмета застави без згоди заставодержателя іншій особі, оскільки норми частини другої статті 17 Закону України "Про заставу" та частини другої статті 586 ЦК України не встановлюють нікчемність правочинів, за якими заставодавцем здійснено відчуження предмета застави без згоди заставодержателя іншій особі, а тому відповідний договір відчуження переданого в заставу майна підлягає визнанню недійсним як оспорюваний, за результатами встановлених обставин справи, на підставі статті 215 ЦК України.

У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 15.06.2021 у справі № 910/10580/20.

Суди попередніх інстанцій не встановили, а Кредитор у цій справі не заявив аргументів із запереченням та/або щодо обставин визнання недійсним за рішенням суду укладеного 23.01.2015 між Боржником (Продавець) та ТОВ "Сістем білдінг Менеджмент" (Покупець) договору купівлі продажу об`єктів рухомого майна згідно з переліком (пункт 3.8) - тобто того майна, що перебувало в заставі Кредитора та правом застави на яке обґрунтована частина вимог Кредитора до Боржника у спірних правовідносинах на відповідну суму.

А тому, висновки судів щодо тієї частини вимог Кредитора, що ґрунтуються на договорі застави рухомого майна Боржника, хоча і є правильними та відповідають належному застосуванню у спірних правовідносинах статті 204 ЦК України, однак без визначення судами суми цих вимог відповідні рішення в цій частині не можна вважати обґрунтованими належним чином.

7.8. Отже, суди без урахування наведених відмінностей щодо правових наслідків відчуження переданого в заставу/іпотеку майна у разі заперечення іпотекодержателем/заставодержателем законності такого відчуження з підстав ненадання ним відповідної згоди, передчасно ухвалили рішення про відхилення заявлених Кредитором вимог до Боржника у цій справі на всю заявлену суму вимог, не надавши оцінки відповідним аргументам Кредитора та безпідставно застосувавши положення статті 204 ЦК України до всіх вимог Кредитора.

7.9. Поряд з викладеним Суд вважає за необхідне додати, що жодна із норм, яка регулює правовідносини застави/іпотеки та визначає підстави для їх припинення (стаття 593 ЦК України, стаття 28 Закону України "Про заставу", стаття 17 Закону України "Про іпотеку"), не встановлює такої підстави для припинення прав заставодержателя/іпотекодержателя, як відчуження заставодавцем/іпотекодавцем переданого в заставу/іпотеку майна на користь третіх осіб.

У цьому висновку Суд також покладається на правові позиції Великої Палати Верховного Суду щодо правил та умов припинення застави (іпотеки) у разі продажу предмета застави (іпотеки), щодо способу захисту порушеного права заставодержателя/іпотекодержателя та щодо правил відновлення дії іпотеки у разі виключення на підставі незаконного рішення первинного запису про іпотеку, що сформульовані в постанові від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20).

7.10. Крім цього Суд зазначає про таке.

У межах дотримання принципу судового контроля за дотриманням інтересів кредиторів стосовно збереження об`єктів конкурсної маси та інтересів боржника щодо обґрунтованості грошових вимог кредиторів, а також за збереженням балансу інтересів сторін, у тому числі під час продажу майна банкрута з метою реалізації за найвищу ціну та відповідно до встановленої КУзПБ процедури, з відкриттям провадження у справі про неплатоспроможність боржника, з огляду на мету та цілі КУзПБ, такими, що відповідають положенням чинного законодавства України, можна вважати лише ті дії обтяжувача щодо звернення стягнення на майно боржника, які були дозволені (санкціоновані) судовим рішенням (ухвалою суду) в межах справи про банкрутство.

Тобто правомірними можна вважати ті дії щодо звернення стягнення на майно боржника, які будуть здійснені в межах провадження у справі про банкрутство (аналогічні висновки відображені у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 22.09.2021 у справі № 905/1923/15).

У наведених висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, сформульованої в постанові від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18(914/608/20) (Провадження № 12-83гс21) (пункти 81, 82).

7.11. У зв`язку із викладеним та враховуючи висновки щодо правових наслідків відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна без згоди іпотекодержателя та відповідні заявлені Кредитором у спірних правовідносинах аргументи, обставини відкриття провадження у справі про банкрутство Боржника протягом здійснення судового розгляду заявлених Кредитором в досудовій процедурі ліквідації Боржника кредиторських вимог, Суд доходить висновку про належність заяви Кредитора про визнання вимог до Боржника як способу захисту порушеного у спірних правовідносинах права Кредитора як іпотекодержателя/заставодержателя майна Боржника.

7.12. Між тим неправильна кваліфікація правовідносин між Кредитором та Боржником стосовно переданого в заставу/іпотеку майна через неврахування та нездійснення оцінки аргументів Кредитора та доказів щодо наслідків відчуження цього майна на користь третіх осіб без згоди Кредитора унеможливило встановлення судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення судом питань щодо суми заявлених Кредитором вимог до Боржника, як таких, що забезпечені заставою майна Боржника.

Дійшовши цього висновку, Суд погоджується з аналогічними аргументами скаржника у відповідній частині (пункт 5.1).

7.13. Отже, оскільки заявлені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України знайшли своє підтвердження, однак враховуючи визначені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, та з урахуванням положень пункту 2 частини першої статті 308 та пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України, Суд доходить висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані рішення судів першої і апеляційної інстанцій - скасуванню, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

7.14. Дійшовши висновку про направлення справи на новий розгляд, Суд не здійснює розподіл судових витрат у справі.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Златобанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Златобанк" Караченцева А.Ю. задовольнити частково.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.12.2022 та рішення Господарського суду Харківської області від 17.02.2022 у справі № 922/1521/18 (922/2869/17) скасувати.

3. Справу № 922/1521/18 (922/2869/17) в скасованій частині направити на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О.В. Васьковський

Судді С.В. Жуков

В.Я. Погребняк