Рішення

від 12.04.2023 по справі 600/4446/22-а

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2023 р. м. Чернівці Справа № 600/4446/22-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Анісімова О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Колосок-2» до Відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,-

В С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

1.1. Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Колосок-2» (далі позивач або СТЗОВ «Колосок-2») звернулося до суду з позовом до Відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області Державної служби України з безпеки на транспорті (далі відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області Державної служби України з безпеки на транспорті від №338155 від 22.06.2022 року про застосування адміністративно-господарського штрафу.

1.2. Ухвалою суду від 28.12.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ПОЗИЦІЇ СТОРІН

Позиція позивача

2.1. В обґрунтування позовних вимог, згідно заяв по суті справи, представник позивача зазначає наступне.

2.2. Так вказує, що оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки вантажні перевезення позивачем здійснювались в межах України і є внутрішніми, то відповідач дійшов помилкового висновку про відсутність у водія ОСОБА_1 документів, передбачених ст.48 «Про автомобільний транспорт» та застосування до СТЗОВ «Колосок-2» адміністративно-господарського штрафу. Наголошує, що обов`язок ведення реєстраційних листків режиму праці та відпочинку водіїв тахокарт, протоколів перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, та відповідальність за недотримання вказаних вимог, покладено на водіїв, які здійснюють міжнародні автомобільні перевезення.

2.3. Також вказує, що при винесенні оскаржуваної постанови відповідачем було допущено порушення Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1567 від 08.11.2006 року, а саме порядок розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт.

2.4. Зокрема, відповідно до положень пунктів 25-27 Порядку №1567 справа про порушення розглядається в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи автомобільного перевізника) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення (пункт 25). Справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи автомобільного перевізника. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа автомобільного перевізника повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності) (пункт 26). У разі неявки уповноваженої особи автомобільного перевізника справа про порушення розглядається без її участі (пункт 27).

2.5. Наголошує, що акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом був складений 01.02.2022 року, однак справу було розглянуто 22.06.2022 року, тобто через 4 місяці 22 дні, що є порушенням норми матеріального права.

2.6. Визначена Порядком №1567 процедура розгляду органами державного контролю справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників встановлює строки прийняття рішення, а у разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження такого рішення особою, чиї інтереси воно зачіпає, до суду.

Позиція відповідача

2.7 Згідно відзиву на позовну заяву та інших заяв по суті справи представник відповідача заперечує щодо задоволення позову з огляду на наступне.

2.8. Так вказує, що посадовими особами Укртрансбезпеки було правомірно притягнуто позивача до відповідальності за абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України Про автомобільний транспорт.

2.9. Зокрема вказує, що пунктом 15 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1567 від 08.11.2006 року, визначено, що під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання водієм режиму праці та відпочинку.

2.10. Відповідно до статті 18 Закону № 2344-ІІІ визначено, що з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов`язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані па забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.

2.11. Наголошує, що згідно з положеннями статті 34 Закону № 2344-ІІІ, автомобільний перевізник повинен, зокрема: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати безпеку дорожнього руху; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.

2.12. Статтею 48 Закону № 2344-ІІІ обумовлено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ па вантаж та інші документи, передбачені законодавством.

2.13. Таким чином, положеннями чинного законодавства покладено на перевізника обов`язок з забезпечення, а водія - пред`явлення для перевірки від повід них документів. Проте, долучені до матеріалів адміністративного позову документи не свідчать про пред`явлення всіх визначених вище документів на момент складання акта рейдової перевірки.

2.14. Абзацом 2 частини 2 статті 49 Закону №2344-ІІІ визначено, що водій транспортного засобу зобов`язаний мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень. Дана правова позиція визначена у рішенні Хмельницького окружного адміністративного суду 21 квітня 2022 року справа № 560/3448/22.

2.15. Таким чином, перелік необхідних документів не є вичерпним, оскільки у статті 48 Закону № 2344-ІІІ визначено, що законодавством можуть бути передбачені інші документи необхідні для внутрішніх перевезень вантажів. Подібна правова позиція висловлена у рішенні від 26.07.2022 № 520/25319/21 Харківського окружного адміністративного суду.

2.16. Згідно приписів ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так, в Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11.02.2020 по справі № 820/4624/17 зазначено що відповідно до положень статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких викопують вантажні перевезення.

2.17. Відсутність усіх необхідних документів, визначених положеннями Закону №2344-ІІІ, на момент проведення рейдової перевірки, знайшло своє відображення в акті проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №3248022 від 22.09.2022 року.

2.18. Зазначає, що інспектором Відділу державного нагляду (контролю) в Чернівецькій області в рамках проведення заходів державного контролю відповідно до Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті - Порядку №1567, шляхом проведення рейдової перевірки, 01.02.2022 року па автодорозі: її-10, 246 км + 500 м. перевірено транспортний засіб марки IVECO реєстраційний номер НОМЕР_1 , що використовувався в своїй діяльності СТЗОВ «Колосок-2».

2.19. За результатами проведення рейдової перевірки складено Акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № 315879 від 01.02.2022 року, в якому вказано, що автомобілем марки IVECO реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснювалось перевезення вантажу без документів передбачених статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: заповнених тахокарт у кількості, що передбачено Наказом МТЗУ № 340 від 07.06.2010, відповідальність за яке передбачено абзацом третім частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт». Відтак, під час перевірки було виявлено порушення вимог статі і 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

2.20. Щодо процедури розгляду справи, то зазначає, що Порядком №1567 встановлено двомісячний строк розгляду справи про порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом, перебіг якого розпочинається з дня виявлення порушення. Водночас, за своєю правовою природою штраф, який застосовується до автомобільних перевізників відповідно до статті 60 Закону № 2344-ІІІ є адміністративно-господарським штрафом (як вид адміністративно-господарської санкції), а тому його застосування повинно здійснюватися в межах строків, передбачених частиною 1 статтею 250 ГК України (тобто, протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цього суб`єкта, встановленими законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім, передбачених законом).

2.21. Наголошує, що розгляд справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт відносно позивача в межах строків, визначених пунктом 25 Порядку № 1567, не відбувся з об`єктивних причин, а саме: у зв`язку з військовою агресією та введенням в Україні воєнною стану.

2.22. При цьому вказує, що Господарський кодекс України має вищу юридичну силу, а ніж постанова Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 року № 1567, і при цьому на адміністративно-господарські штрафи за порушення законодавства про автомобільний транспорт поширюється дія статті 250 Господарського кодексу України.

2.23. На переконання представника відповідача вищенаведене свідчить про безпідставність та необґрунтованість аргументів позивача, які спростовуються матеріалами справи, оскільки оскаржувана постанова прийнята на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений законодавством, з урахуванням документів наданих під час перевірки.

ІІІ. ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

3.1. Дослідженням матеріалів справи судом встановлено, що 01.02.2022 року посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області здійснено перевірку транспортного засобу марки ІУЕСО, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належать СТЗОВ «Колосок-2», під керуванням водія ОСОБА_2 .

Перевірка транспортного засобу здійснювалася на підставі направлення на рейдову перевірку № 015218 від 28.01.2022 року.

3.2. За результатами перевірки складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №315879 від 01.02.2022 року.

Згідно вказаного акту встановлено, що під час перевірки виявлено наступні порушення: «під час перевезення вантажу згідно ТТН №42 від 01.02.2022 року транспортний засіб обладнаний тахографом і у водія відсутні заповнені реєстраційні листки (тахокарти) режиму праці та відпочинку, що передбачено ЄУТР, а саме: за 04.02.2022 року, 01.02.2022 року - п.6.1 Наказу МТЗУ від07.0б.20Ю р. №340; п.3.3 Наказу МТЗУ №385; Наказу МТЗУ№337 від 24.06.2021 р. ст.48 ЗУ «Про автомобільний транспорт» у тому числі порушення, відповідальність за які передбачена статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» ч.1 абз.3 - надання послуг з перевезення вантажу без оформлення документів, перелік яких визначений ст.48 цього Закону, а саме: водій не в змозі пред`явити для перевірки заповнених реєстраційних листків (тахокарт) у кількості, що передбачено Наказом МТЗУ від 07.06.2010 р. №340; №337 від 24 06 2021 р за 04.01.2022 - 01.02.2022 р.»

Водій транспортного засобу з актом ознайомлення, однак від надання пояснень відмовився, про що свідчить проставлений в акті відповідний запис та підпис водія. Заперечення та пояснення водія про причини порушення в акті відсутні.

3.3. Судом також встановлено, що начальником відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області Державної служби з безпеки на транспорті Віталієм Пономаренко двічі оформлено повідомлення на розгляд справи по відношенню до СТЗОВ «Колосок-2», а саме:

- повідомлення від 03.02.2022 року (7304/40-1/24-22) про призначення розгляду справи на 23.03.2022 року. Докази направлення та вручення вказаного повідомлення позивачу в матеріалах справи відсутні;

- повідомлення від 09.06.2022 року (№16399/40-1/24-22), згідно якого СТЗОВ «Колосок-2», запрошується на розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт на 22.06.2022 р. Вказане повідомлення надіслано позивачу засобами поштового зв`язку та отримано останнім 27.06.2022 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

3.5. 22.06.2022 року начальник відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області Державної служби з безпеки на транспорті Віталієм Пономаренко, розглянувши справу про порушення законодавства про автомобільний транспорт, прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №338155, відповідно до якої за порушення вимог статті 48 Закону України Про автомобільний транспорт, відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 вказаного закону, постановлено стягнути із СТЗОВ «Колосок-2» адміністративно-господарський штраф у розмірі 17000,00 грн.

ІV. ПОЗИЦІЯ СУДУ

4.1. Так, предметом оскарження у цій справі є постанова відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області Державної служби з безпеки на транспорті №338155 від 22.06.2022 року про застосування адміністративно-господарського штрафу. Отже, в цій справі суд має надати оцінку на предмет законності оскаржуваної постанови, оцінивши її на предмет відповідності верховенству права та критеріїв законності рішення суб`єкта владних повноважень, які наведені в частині 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).

4.2. При цьому, для зручності та зрозумілості, оцінка на предмет правомірності оскаржуваних постанов буде проводитись, виходячи із обґрунтування яке міститься у позовній заяві. При наданні оцінки на предмет правомірності оскаржуваної постанови як акту індивідуальної дії, суд виходить з того, що така в розумінні КАС України є рішенням суб`єкта владних повноважень, а тому має відповідати критеріям законності таких рішень, які наведені у частині 2 статті 2 КАС України.

4.3. Так, засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України Про автомобільний транспорт від 05 квітня 2001 року №2344-III (далі Закон №2344-III та інші нормативно-правові акти в редакції, чинній на час здійснення перевірки транспортного засобу).

4.4. Згідно статті 3 Закону №2344-III цей Закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.

4.5. Статтею 18 Закону №2344-III визначено, що з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов`язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.

Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов`язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.

Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.

4.6. Тобто, в розумінні вказаної норми контроль за роботою водіїв повинен здійснюватися автомобільними перевізниками (роботодавцями).

4.7. Статтею 48 Закону №2344-III передбачено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи на підставі яких виконуються вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

4.8. Отже, до переліку документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів визначених статтею 48 Закону №2344-III віднесено також інші документи, що передбачені законодавством.

4.9. Постановою Кабінет Міністрів України від 08.11.2006 року №1567 затверджено Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті (далі Порядок №1567 в редакції Постанови Кабінету Міністрів України № 727 від 19.08.2020 року, чинній на час проведення перевірки транспортного засобу позивача).

4.10. Відповідно до пункту 1 Порядку №1567 цей Порядок визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами.

4.11. Згідно з пункту 2 Порядку №1567 державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб`єктів господарювання (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.

4.12. Пунктом 4 Порядку №1567 визначено, що державний контроль на автомобільному транспорті (далі - державний контроль) здійснюється посадовими особами органу державного контролю (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на перевірку, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку, шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Рейдові перевірки можуть проводитися із залученням посадових осіб відповідного підрозділу Національної поліції, Укравтодору, органу місцевого самоврядування та/або місцевої держадміністрації, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Укртрансбезпеки, та власників (балансоутримувачів) пунктів габаритно-вагового контролю (за погодженням з їх керівниками).

4.13. Згідно з пунктом 15 Порядку №1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно:

- наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом;

- додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону;

- додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі - Європейська угода);

- відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам;

- оснащення таксі справним таксометром;

- відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу;

- додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху;

- наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення;

- додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів;

- виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

Рейдова перевірка може проводитися однією посадовою особою Укртрансбезпеки (пункт 16 Порядку №1567).

4.14. У свою чергу, суд звертає увагу, що згідно Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в України, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363, ці Правила визначають права, обов`язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників. Ці Правила не регламентують перевезення небезпечних, великовагових, великогабаритних вантажів, пошти та перевезення вантажів у міжнародному сполученні, оскільки такі перевезення мають свої особливості, що стосуються виконання комплексу вимог при вантажно-розвантажувальних роботах, власне процесу перевезення та його документального оформлення, а також узгодження таких правил із відповідними компетентними установами.

4.15. Статтею 60 Закону №2344-III передбачена відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Так, згідно абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону №2344-III (який було застосовано відповідачем при прийнятті оскаржуваних постанов) за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

4.16. Відповідно до частин 5 та 6 статті 60 Закону №2344-III розглядати справи про накладення адміністративно-господарських штрафів за порушення, зазначені у цій статті, мають право посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.

Адміністративно-господарські штрафи стягуються відповідно до закону центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), і зараховуються до загального фонду Державного бюджету України, крім 50 відсотків адміністративно-господарських штрафів, передбачених абзацами чотирнадцятим - сімнадцятим частини першої статті 60 цього Закону, та плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю, що зараховуються до державного дорожнього фонду, створеного у складі спеціального фонду Державного бюджету України.

4.17. При цьому, частиною 8 статті 60 Закону №2344-III визначено, що порядок розгляду справи про порушення стягнення у вигляді штрафу за порушення, викладені у цій статті, та порядок оскарження постанови по справі про правопорушення визначає Кабінет Міністрів України.

Таким чином, щодо доводів представника позивача про те що, посадовими особами Укртрансбезпеки було порушено процедуру розгляду справи суд зазначає наступне.

Так, згідно пунктів 25-27 Порядку №1567, справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб`єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб`єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення. (пункт 25). Справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб`єкта господарювання.

Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб`єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням (пункт 26). У разі неявки уповноваженої особи автомобільного перевізника справа про порушення розглядається без її участі. (пункт 27).

4.40. Так, представник позивача у цій справі зазначає, що акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом був складений 01.02.2022 року, однак справу було розглянуто 22.06.2022 року, тобто через 4 місяці 22 дні, що є порушенням норми матеріального права.

У свою чергу, представник відповідача наголошує, що за своєю правовою природою штраф, який застосовується до автомобільних перевізників відповідно до статті 60 Закону № 2344-ІІІ є адміністративно-господарським штрафом (як вид адміністративно-господарської санкції), а тому його застосування повінню здійснюватися в межах строків, передбачених частиною 1 статтею 250 ГК України (тобто, протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цього суб`єкта, встановленими законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім, передбачених законом).

4.41. Суд зазначає, що відповідно до вимог Порядку №1567 на орган державного контролю покладено обов`язок розглянути справу про порушення суб`єкта господарювання не пізніше двох місяців з дня його виявлення та за наявності підстав винести постанови про застосування адміністративно-господарських штрафів.

4.42. Правова процедура (fair procedure - справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади.

4.43. Визначена Порядком № 1567 правова процедура розгляду органами державного контролю справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників встановлює строки прийняття рішення, а у разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження такого рішення особою, чиї інтереси воно зачіпає, до суду.

4.44. Суд зазначає, що встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права, є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи. Складовою принципу юридичної визначеності є принцип легітимних очікувань, як одного із елементів принципу верховенства права.

4.45. Принцип легітимних очікувань виражає ідею, що органи публічної влади повинні не лише додержуватися вимог актів права, а й своїх обіцянок та пробуджених очікувань. Згідно з доктриною легітимних очікувань - ті хто чинить добросовісно на підставі права, яким воно є, не повинне відчувати краху надій щодо своїх легітимних очікувань (пункт 61 коментарю до документа Венеційської комісії «Мірило правовладдя» (2017 року), який ухвалено Венеційською комісією на 106 пленарному засіданні (Венеція, 11-12 березня 2016 року).

4.46. Отже, позивач правомірно очікував, що постанова повинна бути прийнята у визначений Порядком № 1567 строк та за наявності підстав.

4.47. Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 15 квітня 2021 року у справі № 815/1565/16 з подібних правовідносин щодо механізму дії статті 250 Господарського кодексу України.

4.48. Таке процесуальне порушення процедури здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт в свою чергу, зумовлює виникнення у позивача стану правової невизначеності та є самостійною підставою для визнання протиправним рішення, прийнятого за результатами розгляду справи.

4.49. Таким чином, суд погоджується з доводами представника позивача щодо порушення відповідачем Порядку № 1567, а саме про порушення суб`єктом владних повноважень порядку розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт,

4.50. При цьому, суд критично оцінює доводи представника відповідача про те, що розгляд справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт відносно позивача в межах строків, визначених пунктом 25 Порядку № 1567, не відбувся з об`єктивних причин, а саме: у зв`язку з військовою агресією та введенням в Україні воєнною стану.

Суд зазначає, що в межах Чернівецької області, на адміністративні межі якої поширюються повноваження відповідача, з часу введення воєнного стану в Україні не було жодних активних бойових дій. Окрім цього, представником відповідача не повідомлено суд яким чином заходу правового режиму воєнного стану в Україні вплинули на забезпечення організаційних та технічних умов, необхідних для роботи Відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області Державної служби з безпеки на транспорті.

4.51. У свою чергу, доводи представника відповідача про те, щодо необхідності застосувати до суб`єкта господарювання адміністративно-господарські санкції упродовж шести місяців з дня виявлення порушення, оскільки норми Господарського кодексу України мають вищу юридичну силу відносно норм Порядку № 1567, є також безпідставні, оскільки а ні Законом України «Про автомобільний транспорт», а ні Порядком № 1567 не встановлено, що справи про порушення за результатами здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, розглядаються в порядку визначеному Господарським кодексом України.

4.52. Суд зауважує, що згідно з частин 1-3 статті 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб`єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб`єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом. Дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України, законами України "Про валюту і валютні операції", "Про банки і банківську діяльність" та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на податкові та митні органи. Дія цієї статті не поширюється на адміністративно-господарські санкції, передбачені законами України "Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції" та "Про загальну безпечність нехарчової продукції".

4.53. Водночас, вказана норма Господарського кодексу України щодо строків застосування адміністративно-господарських санкцій може бути застосована у разі відсутності спеціального закону або порядку. Таким чином, процедура здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567, є чинним та підлягає застосуванню.

4.54. При цьому суд звертає увагу на те, що Верховним Судом у постанові від 11 жовтня 2019 року у справі №823/352/16 з подібних відносин зроблено висновок, що порушення встановленої Порядком №1567 процедури розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт є підставою для визнання незаконною постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу.

4.55. На підставі зазначеного вище, суд вважає, що є достатні підстави для визнання протиправною та скасування оскаржуваної у цій справі постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу.

V. ВИСНОВКИ СУДУ

5.1. Аналізуючи зазначене вище у своїй сукупності, суд приходить до висновку, що наявні підстави для визнання протиправною та скасування постанови Відділу Державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області Державної служби України з безпеки на транспорті №338155 від 22.06.2022 року про застосування адміністративно-господарського штрафу.

5.2. Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

5.3. Відповідачем не доведено правомірність прийняття оскаржуваної позивачем постанови, а тому, зважаючи на наведені вище норми законодавства та встановлені судом обставини справи, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

5.4. Суд зазначає, що інші доводи сторін, наведені у цій справі, вищезазначених висновків суду не спростовують.

5.5. При цьому суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

5.6. Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

5.7. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

VІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

6.1. Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

6.2. З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2481,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №2997 від 05.12.2022 року. Оскільки, позов задоволено повністю, суд стягує на користь позивача судові витрати (судовий збір) у сумі 2481,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

6.3. З матеріалів справи судом також встановлено, що позивачем окрім сплати судового збору, планується понести витрати на правничу допомогу.

6.4. Так, відповідно до доданих до позову доказів позивачем, за наслідками розгляду адміністративної справи, планується понести судові витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, у розмірі 5000,00 грн.

6.5. На підтвердження понесення судових витрат, представник позивача суду надав

- копію договору про надання правової допомоги від 01.12.2022 року, укладеного між позивачем та Адвокатським об`єднанням «Софяк та партнери»;

- додаток 1 до договору про надання правової допомоги (в адміністративній справі) б/н від 01 грудня 2022 року щодо розрахунку розміру гонорару та порядку його оплати.

6.6. У цій справі судом задоволено у повному обсязі позов СТЗОВ «Колосок-2», яке в розумінні КАС України не є суб`єктом владних повноважень, а тому судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, який порушив права позивача.

6.7. Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, а відповідно до пункту 1 частини 3 цієї ж статті КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

6.8. Статтею 134 КАС України врегульовані питання щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

6.9. Зокрема, відповідно до частин 3,4 цієї статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

6.10. Відповідно до частини 5 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

6.11. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини 6 статті 134 КАС України).

6.12. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 7 статті 134 КАС України).

6.13. Згідно наявних у матеріалах справи доказів позивачем за послуги правової допомоги фактично належить сплатити 5000 грн.

6.14. Приписами частини 1 статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги.

6.15. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (частини 2, 3 статті 30 вищевказаного Закону).

6.16. Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд має виходити з критерію обґрунтованих дій позивача, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та запровадження певних запобіжників від можливих зловживань з боку учасників судового процесу та осіб, які надають правничу допомогу, зокрема, неможливості стягнення необґрунтовано завищених витрат на правничу допомогу.

6.17. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

6.18. Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо, однак вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права, однак відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

6.19. Як зазначено судом вище, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 7 статті 134 КАС України).

6.20. Зазначене право належить виключно відповідачеві і суд самостійно не вправі доводити неспівмірність витрат на оплату правничої допомоги адвоката. Відсутність клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, від іншої сторони виключає можливість суду самостійно (без указаного клопотання) зменшувати розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

6.21. Так, представник відповідача у поданій до суду клопотанні від 05.01.2023 року вказує на неспівмірності витрат правничої допомоги, а тому просить відмовити у їх відшкодуванні. Зокрема наголошує на тому, що доказів, які б надали змогу об`єктивно оцінити вартість та обсяг роботи адвоката не надано.

6.22. Суд зазначає, що адвокатом Бігусяк М.В. надано суду договір про надання правової допомоги та первинні документи, які підтверджують надання ним послуг правової допомоги позивачу. Однак, суду не надано детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, що унеможливлює визначення дійсного та реального розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу та стягненню на користь позивача. Окрім цього, не надано доказів фактичної сплати позивачем коштів за надані послуги правової допомоги.

Разом з цим, судом встановлено, що додаток 1 до договору про надання правової допомоги від 01.12.2022 року визначено, що вартість послуг складає 5 000 (сім тисяч) гривень (пункт 1), а також те, що сторони узгодили, що клієнт зобов`язується здійснити оплату гонорару адвокату на наступний день після набрання судовим рішенням законної сили (пункт 2).

6.23. Суд звертає увагу на правову позицію Великої Палати Верховного Суду стосовно вирішенні питання про розподіл судових витрат, викладену в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц. Так, Великою Палатою зроблено висновок, що саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов`язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів.

6.24. Верховний Суд у постанові від 28.12.2020 року у справі № 640/18402/19 наголошував, що у разі встановлення адвокатом та клієнтом фіксованого розміру гонорару детальний опис робіт, виконаних під час надання правової допомоги не потрібен. Тобто, адвокат не повинен підтверджувати розмір гонорару, якщо гонорар встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі.

6.25. Більше того, відповідно до правової позиції Об`єднаної палати Верховного Суду у складу суддів Касаційного господарського суду від 3 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено. Аналогічний підхід щодо застосування положення частини 7 статті 139 КАС України у разі відсутності документа про оплату позивачем витрат на професійну правничу допомогу, за умови погодження сторонами при укладанні договору про надання правничої допомоги оплати таких витрат у майбутньому, застосовано Верховним Судом у постанові від 26.06.2019 року у справі № 813/481/18, від 02.10.2019 року у справі № 815/1479/18, від 29.10.2020 року у справі №686/5064/20, в ухвалі від 18.08.2021 року у справі №300/3178/20.

6.26. Окрім цього, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на те, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу застосований Верховним Судом також у постанові від 21 січня 2021 року (справа № 280/2635/20).

6.27. У свою чергу, у постанові від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19). Велика Палата Верховного Суду зауважує, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України. Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями співмірності витрат, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

6.28. Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі №545/2432/16-а зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

6.29. У цій справі, суд при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною п`ятою статті 134 КАС України, виходить із такого:

- розгляд справи проведено без участі сторін у порядку письмового провадження;

- дана справа не потребувала встановлення значного обсягу фактичних обставин справи, що потребувало подання великої кількості письмових доказів та вжиття дій щодо їх збирання;

- по аналогічних правовідносинах наявна усталена судова практика.

6.30. Оцінивши обставини цієї справи та надані представником позивача докази у їх сукупності, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності і пропорційності судових витрат, суд дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу у цій справі на 4000,00 грн., оскільки заявлені витрати на професійну правничу допомогу не відповідають умовам співмірності.

6.31. Згідно ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

6.32. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (заява №71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (заява №72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява №66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

6.33. Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Lavents v. Latvia" (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

6.34. Більше того, відповідно до конкретної та послідовної практики Верховного Суду, зокрема викладеної у постанові від 14.07.2021 року у справі № 808/1849/18, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

6.35. З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-77, 90, 241-246, 250 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Колосок-2» до Відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу Державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області Державної служби України з безпеки на транспорті №338155 від 22.06.2022 року про застосування адміністративно-господарського штрафу.

3. Стягнути на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Колосок-2» за рахунок бюджетних асигнувань Відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області Державної служби з безпеки на транспорті судові витрати у вигляді сплаченого згідно платіжного доручення №2997 від 05.12.2022 року судового збору у розмірі 2481 (дві тисячі чотириста дев`яносто одна) грн 00 коп. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 (одна тисяча) грн 00 коп.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).

Повне найменування учасників процесу:

Позивач Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Колосок-2» (Чернівецька обл., Чернівецький р-н., с. Цурень, код ЄДРПОУ 31898957).

Відповідач Відділ державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області Державної служби з безпеки на транспорті (м. Чернівці, вул. Руська, буд. 248У, код ЄДРПОУ 39816845).

Суддя О.В. Анісімов