Постанова

від 06.04.2023 по справі 756/7559/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 756/7559/21 Головуючий в суді І інстанції Зотько Т.А.

Провадження № 22-ц/824/4782/2023 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Мельника Я.С.,

суддів: Матвієнко Ю.О., Гуля В.В.,

за участі секретаря Ковтун М.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 01 липня 2022 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Альфа - Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2021 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого вказував, що відповідно до підписаної оферти на укладання угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 22.01.2020 року відповідач отримав кредит у розмірі 200 000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Вказував, що відповідач своїх обов`язків за договором не виконує, в результаті чого, має заборгованість яка, станом на 06.04.2021 року становить 255 511,82 грн., з яких: 244 0430,93 грн. - тіло кредиту; 131,10 грн. - відсотки за кредитом; 11339,79 грн. - неустойка.

На підставі викладеного, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість у розмірі 255 511,82 гривень та витрати по сплаті судового збору.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 01 липня 2022 року позов задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованість за договором в розмірі 244 040, 93 грн., судовий збір в розмірі 3660, 61 грн. Стягнуто з АТ «Альфа - Банк» на користь ОСОБА_1 витрати понесені на професійну правничу допомогу у розмірі 3 250 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням в частині задоволених вимог, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в цій частині та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування судом усіх обставин справи.

Обґрунтовує доводи апеляційної скарги тим, що банк не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами дійсно виникли кредитні відносини.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що з відповідача на користь банку підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту у розмірі 244 040, 93 грн., разом з тим, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.01.2020 року відповідач підписав оферту на укладання угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, відповідно до якої отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту. Крім цього, відповідачем підписано Анкету - заяву про акцепт пропозиції АТ «Альфа Банк» на укладання договору про банківське обслуговування фізичних осіб (а.с.5,6).

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана угода складає між ним і банком Договір, на умовах, викладених у Публічній пропозиції та додатках до Договору.

Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість у відповідача за вказаним кредитним договором станом на 06.04.2021 року становить 255 511,82 грн., з яких: 244 0430,93 грн. - тіло кредиту; 131,10 грн. - відсотки за кредитом; 11339,79 грн. - неустойка (а.с. 7).

Отже, між сторонами виникли права і обов`язки, які ґрунтуються на кредитних правовідносинах, врегульованих параграфом 2 глави 71 ЦК України «Кредит».

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду у межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь банку заборгованість за тілом кредиту, яка виникла на підставі кредитного договору від 22.01.2020 року у розмірі 244 0430,93 грн.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості за відсотками та неустойкою не оскаржено сторонами, а тому не є предметом перегляду суду апеляційної інстанції (ст. 367 ЦПК України).

Доводи апеляційної скарги про те, що банк не довів того, що між сторонами дійсно виникли кредитні відносини, відхиляються колегією суддів як необґрунтовані, оскільки з матеріалів справи вбачається, що 22.01.2020 року відповідач підписав оферту на укладання угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії та Анкету - заяву про акцепт пропозиції АТ «Альфа Банк» на укладання договору про банківське обслуговування фізичних осіб, відповідно до яких отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту.

Твердження апелянта щодо неналежності розрахунку заборгованості оцінюються колегією суддів критично, позаяк наданий банком розрахунок заборгованості є належним та допустимим доказом по справі та кореспондує з іншими матеріалами справи.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до п. 5, 30, 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 04 липня 2018 року № 75 бухгалтерський облік ведеться безперервно з часу реєстрації банку до його ліквідації. Банк самостійно визначає систему організації операційної діяльності залежно від його структури, обсягів та видів банківських операцій, кількості працюючих, розвитку інформаційних технологій. Банк самостійно розробляє технології здійснення банківських операцій. Оброблення інформації про операції та її зберігання мають виконуватися на серверах та/або іншій комп`ютерній техніці, які/яка повинні/а фізично розташовуватися на території України, за винятком збереження резервних копій, захищених із використанням відповідних засобів технічного та/або криптографічного захисту, а виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

При цьому згідно пункту 3 вказаного Положення клієнтські рахунки це особові рахунки, за якими обліковуються кошти клієнтів банку. До клієнтських рахунків належать кореспондентські, поточні, вкладні (депозитні) рахунки, рахунки умовного зберігання.

Таким чином, наявні в матеріалах справи письмові докази (розрахунок заборгованості, виконаний в автоматизованому режимі) є належними та допустимими доказами у розумінні статей 76-78 ЦПК України.

Інші доводи апелянта зводяться до суперечливого тлумачення норм матеріального права та незгоди із висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не можуть бути підставою для скасування обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. 376 ЦПК України могли б бути підставою для його скасування, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Києва від 01 липня 2022 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до вимог ч.3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню до Верховного Суду не підлягає.

Головуючий: Судді: