Рішення

від 29.03.2023 по справі 628/5134/21

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 628/5134/21

№ 2/183/1375/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2023 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді - Дубовенко І.Г.

за участю секретаря судового засідання - Зозулі В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Куп`янського ліцею № 3 Куп`янської міської ради Харківської області про визнання незаконним наказу про відсторонення від роботи та поновлення на роботі, суд -

в с т а н о в и в:

До Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Куп`янського ліцею № 3 Куп`янської міської ради, в якій позивач просить:

- визнати незаконним та скасувати наказ Куп`янського ліцею № 3 Куп`янської міської ради про відсторонення від роботи ОСОБА_1 та поновити його на роботі;

- зобов`язати відповідача виплатити позивачу невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення позивача від роботи.

В обґрунтування позову зазначив, що він працює у відповідача з 01 вересня 2001 року. У листопаді 2021 року підприємство повідомило позивача про те, що на період дії карантину встановленого КМУ, щеплення проти COVID-19, обов`язкове для працівників підприємства, у зв`язку з чим просили надати документ, що підтверджує наявність профілактичного щеплення від COVID-19, або довідку про абсолютні протипоказання… Якщо вказані документи не будуть надані - його буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст. 46 КЗпП України та ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб». 09 грудня 2021 року відповідачем видано наказ «Про відсторонення від роботи позивача, з підстав відсутності щеплення від COVID-19». Вважає, що вимога відповідача та наказ про його відсторонення від роботи не відповідає вимогам Конституції України, таке відсторонення порушуватиме його право на працю, в тому числі на заробіток такою працею. Вважає, що вимога щодо пред`явлення документів з приводу щеплення є порушенням права на таємницю про стан здоров`я, про захист персональних даних, а право на працю може бути обмежено лише в умовах військового чи надзвичайного стану. Оспорюваний наказ на його переконання суперечить Конституції України, вважав його таким, що не містить законних підстав для відсторонення в розумінні ст. 46 КЗпП та строків відсторонення, а виключна вимога про надання документа, який підтверджує наявність щеплення від COVID-19, яке не віднесене до обов`язкових щеплень, або довідки про абсолютні протипоказання, виключає його можливість взагалі будь-коли повернутися до виконання своїх посадових обов`язків. Вказував, що вказане відсторонення прирівнюється до звільнення та позбавляє права на фізичне існування. Наполягає на тому, що чинне законодавство не передбачає такої підстави для відсторонення працівника від роботи, як відмова працівника від щеплення, яке перебуває в стадії клінічних випробувань. Крім цього, зазначає, що відмова від вакцинації не є порушенням трудової дисципліни, його не повідомлено про змінені умови праці за два місяці до їх запровадження. Зазначав, що щеплення має здійснюватися виключно за згодою особи, будь які медичні, наукові та інші досліди не можуть проводитися над людиною без її згоди на це, а дискримінація через нездійснення щеплення є незаконною. Посилаючись на незаконність відсторонення від посади, просить стягнути з відповідача середній заробіток за час відсторонення.

Відповідачем поданий відзив, в якому посилається на те, що Наказом МОЗ України №2153 від 04.10.2021 року «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», визначено, що обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, підлягають працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень. Відповідач зазначає, що Постанова КМУ від 09.12.2020 року № 1236, яка набрала чинності 08 листопада 2021 року, як окрема норма чинного законодавства, додатково встановлює обов`язок підприємств, установ та організацій відсторонювати працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 та не мають абсолютних протипоказань до проведення таких профілактичних щеплень. Відсторонення позивача від роботи відбулося на законних підставах, оскільки вона є працівником закладу освіти, включена до переліку осіб, які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, в умовах запровадженого карантину, однак 29.11.2021 року відмовилась від обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, про що був складений відповідний акт № 4 від 29.11.2021. А згідно відповіді на запит адміністрації відповідача від 20 грудня 2021 року - позивач протипоказань для профілактичного щеплення проти COVID-19 немає. У задоволенні позову просять відмовити.

Позивачем надана відповідь на відзив у якій посилаючись на ті ж обставини, що і у позові вказує на те, що постановою КМУ встановлена жорстка і безальтернативна процедура; крім того на її думку в України не введений карантин. Сам наказ МОЗ від 04.10.2021 № 2153 не містить положень про обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19, а лише затверджує перелік професій. Крім того жодна з вакцин від COVID-19 в Україні не зареєстрована, а щеплення проти COVID-19 не внесені до Календаря профілактичних щеплень в Україні. А тому вважає відзив необґрунтованим.

Відповідачем надані заперечення, якими посилаючись на ті ж підстави, що і у відзиві а також на вимоги ст. 46 КЗпП України - вважають позовні вимоги позивача такими, що не підлягають задоволенню.

Ухвалою Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 22 грудня 2021 року у справі відкрите спрощене позовне провадження.

Розпорядженням голови Верховного суду від 18.03.2022 №11/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» змінено територіальну підсудність Куп`янського міськрайонного суду Харківської області за Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області.

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2022 року справу прийнято до свого провадження та призначено до розгляду.

В судове засідання сторони не з`явилися. Про час та місце розгляд справи були належним чином повідомлені судом, про причини неявки не повідомили. З урахуванням того, що сторонами подані, передбачені Главою 1 Розділу ІІІ ЦПК України заяви по суті справи (позов, відзив, відповідь на відзив та заперечення) а також докази у справі, суд вважає за можливе розглянути справу по суті.

Суд, заслухавши пояснення учасників провадження, за відсутності інших заяв по суті справи, заяв та клопотань з процесуальних питань, дослідивши докази в їх сукупності, приходить до наступних висновків.

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 працює на посаді робітника з комплексного обслуговування й ремонту будинків Куп`янського ліцею № 3 Куп`янської міської ради Харківської області, що визнано сторонами та додатково підтверджується копією трудової книжки ОСОБА_1 , копією наказу про відсторонення ОСОБА_1 від роботи, довідками про роботу на підприємстві та отриману ним заробітну плату.

Згідно витягу з Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців Куп`янський ліцей № 3 Куп`янської міської ради Харківської області є юридичною особою, керівником якого є ОСОБА_2 .

27 жовтня 2021 року позивача повідомлено «Про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19», в якому роз`яснено, що на період дії карантину, встановленого КМУ, щеплення від COVID-19 обов`язкове для працівників згідно наказу МОЗ № 2153 від 04 жовтня 2021 рокута пункту 41-б Постанови КМУ від 09 грудня 2020 року № 1236 та запропоновано надати документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16.09.2011 № 595. Попереджено, що у разі не надання одного із зазначених документів до 05 листопада 2021 року, позивача буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати 08 листопада 2021 року на підставі ст. 46 КЗпП та ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», визначено наслідки відсторонення, а саме не врахування періоду відсторонення від роботи до страхового стажу для пенсії та оплати тимчасової непрацездатності, до стажу, що дає право на щорічні відпустки. В цей же день позивач отримав вказане повідомлення

30 листопада 2021 року директором Куп`янського ліцею № 3 Куп`янської міської ради Харківської області видано наказ № 189-к від 30 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », згідно якого, на підставі ст. 46 КЗпП України, ч.2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу МОЗ № 2153 від 04.10.2021 та п. 41-6 Постанови КМ України № 1236 від 09.12.2000, ОСОБА_1 робітника з комплексного обслуговування й ремонту будинків Куп`янського ліцею № 3 Куп`янської міської ради Харківської області відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 30 листопада 2021 року, на час відсутності щеплення від COVID-19. З вказаним наказом позивач ознайомлений.

Розглядаючи вказану справу, виходячи з принципів змагальності та диспозитивності суд враховує наступне.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Законом України від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»» затверджено зазначений Указ. Строк дії воєнного стану в Україні продовжувався Указами Президента України від 14 березня 2022 року № 133, від 18 квітня 2022 року № 259, від 18 травня 2022 роу № 341, від 12 серпня 2022 року № 573, від 07 листопада 2022 року № 757, а також від 06 лютого 2023 року № 58 (строк дії воєнного стану в України продовжено з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

На підставі ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відповідно до ст. 46 КЗпП України, відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до Постанови КМ України № 211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS Cov-2», прийнятої відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на всій території України з 12 березня 2020 р. до 31 травня 2022 р. установлено карантин (дію карантину, встановленого цією Постановою, продовжено на всій території України згідно з Постановами КМУ № 392 від 20.05.2020, № 500 від 17.06.2020, № 641 від 22.07.2020, № 760 від 26.08.2020, № 956 від 13.10.2020, № 1236 від 09.12.2020, № 104 від 17.02.2021, № 405 від 21.04.2021, № 611 від 16.06.2021, № 855 від 11.08.2021, № 981 від 22.09.2021, № 1336 від 15.12.2021, № 229 від 23.02.2022 року, № 1423 від 23.12.2022 року).

На момент видання оскаржуваного наказу директором Куп`янського ліцею № 3 Куп`янської міської ради Харківської області видано наказ № 189-к від 30 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », постанова КМ України № 1336 від 15.12.2021 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS Cov-2», визначала, що з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, до 31 березня 2022 р. на території України установлено карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020, № 392 від 20.05.2020, № 500 від 17.06.2020, № 641 від 22.07.2020, № 760 від 26.08.2020, № 956 від 13.10.2020, № 1236 від 09.12.2020, № 104 від 17.02.2021, № 405 від 21.04.2021, № 611 від 16.06.2021, № 855 від 11.08.2021, № 981 від 22.09.2021.

Вказані нормативні акти, в частині установлення та продовження карантину не визнані незаконними, не скасовані, не визнані неконтистуційними.

Відповідно до положень ст. 19, 125 Конституції України, ст. 18, ст. 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», органи державної влади мають діяти в межах визначених повноважень, а в системі судоустрою існує визначення спеціалізації, визначено повноваження місцевих загальних судів, які уповноважені розглядати цивільні, кримінальні, адміністративні справи, а також справи про адміністративні правопорушення у випадках та порядку, визначених процесуальним законом.

За приписами ст. 27 КАС України оскарження нормативно-правових актів КМУ, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади вирішується окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Конституційний Суд України», до виключних повноважень Конституційного Суду належить, серед іншого, вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Беручи до уваги викладене, суд при розгляді даної справи не уповноважений вирішувати питання щодо конституційності чи неконституційності норм вищевказаних постанов КМ України, вирішувати питання про їх незаконність чи протиправність, за відсутності відповідного судового рішення, що набрало законної сили, ухвалено судом визначеним законом. У зв`язку з чим, суд критично розцінює твердження позивача про незаконність введеного на території України карантину, а відповідно незаконність нормативно-правових актів виданих на реалізацію протиепідемічних заходів спрямованих на запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Відповідно до ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Реалізуючи свою діяльність, держава має перед людиною позитивні зобов`язання, тобто зобов`язання вчинити певні дії, спрямовані на реалізацію людиною прав визначених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема основоположного права на життя. Таке позитивне зобов`язання держави, зокрема може включати в себе прийняття законодавства, що допоможе забезпечити користування гарантованими Конвенцією правами, або забезпечення реальних умов для реалізації прав.

Реалізуючи своє позитивне зобов`язання, в умовах швидкого поширення світом інфекційної хвороби COVID-19, держава, в особі її компетентних органів, приймає нормативно-правові акти, спрямовані на запобігання поширенню вказаної хвороби.

Відповідно до преамбули Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», цей Закон визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Відповідно до ст. 1 вказаного закону, особливо небезпечні інфекційні хвороби - інфекційні хвороби (у тому числі карантинні: чума, холера, жовта гарячка), що характеризуються важкими та (або) стійкими розладами здоров`я у значної кількості хворих, високим рівнем смертності, швидким поширенням цих хвороб серед населення.

25.02.2020 наказом МОЗ України № 521 від 25.02.2020 «Про внесення зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб», внесено зміни до наказу МОЗ України № 133 від 19.07.1995 «Про затвердження Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб», який тривалий час, а саме з 1995 року не зазнавав змін. Зміни полягали в доповненні переліку особливо небезпечних хвороб, хворобою COVID-19.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

На виконання вказаної норми закону, наказом МОЗ України № 2153 від 04.10.2021 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», що зареєстрований в Міністерстві юстиції України, затверджено перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595.

Так, відповідно вказаного наказу, обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники: центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності; підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83; органів місцевого самоврядування; закладів охорони здоров`я державної та комунальної форми власності; комунальних підприємств, установ та організацій.

Оскільки позивач є працівником Куп`янського ліцею № 3 Куп`янської міської ради Харківської області видано наказ № 189-к від 30 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », вказана норма законодавства щодо обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 поширюється на нього. При цьому, на законодавчому рівні визначено, що від такої обов`язкової вакцинації звільняються особи, які мають абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень, а також визначено необхідність відсторонення від виконання роботи таких працівників, у разі їх відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом.

Твердження позивача щодо необов`язковості вказаного щеплення, зокрема у зв`язку з не включення його до календаря щеплень, суд розцінює критично, оскільки обов`язковість такого щеплення визначена для окремих працівників, відповідно до вимог ч.2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та вищевказаного наказу МОЗ, а внесенню до календаря щеплень, згідно з ч.1 ст. 12 вказаного закону підлягають саме щеплення від хвороб визначених у ч.1 ст. 12 згаданого закону, які є обов`язковими для всіх осіб, незалежно від їх належності до певних професій.

Норми ч.3, 4 ст. 12 вказаного Закону, які передбачають право головних державних санітарних лікарів приймати рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень на відповідних територіях, також не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки стосуються обов`язкових профілактичних щеплень громадян на певній території, без прив`язки до професії, у разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах.

В даних же правовідносинах, підлягають застосуванню саме норми ч.2 ст. 12 Закону «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Відповідно до ч.5-7 ст. 12 Закону «Про захист населення від інфекційних хвороб», медичні працівники, які проводять профілактичні щеплення, повинні мати відповідну підготовку з питань їх проведення та зобов`язані надати об`єктивну інформацію особам, яким проводиться щеплення, або їх законним представникам про ефективність профілактичних щеплень та про можливі поствакцинальні ускладнення. Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань. Повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення. Якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Відповідно до ст.13 вказаного Закону, для профілактичних щеплень застосовуються медичні імунобіологічні препарати вітчизняного та зарубіжного виробництва, зареєстровані в Україні в установленому законодавством порядку. Державний контроль за якістю, ефективністю, безпечністю та правильністю застосування вітчизняних та зарубіжних медичних імунобіологічних препаратів здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері контролю якості та безпеки лікарських засобів, у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Вказаний орган здійснює й контроль за дотриманням встановлених порядку та умов зберігання, транспортування, а також знешкодження медичних імунобіологічних препаратів.

У зв`язку з вищевикладеним, суд критично оцінює твердження позивача та його представника про протиправність, сумнівність вакцинації від COVID-19, здійснення такої вакцинації будь-якими медичними працівниками, без відповідної освіти, та необхідність надання саме відповідачем позивачу відповідних документів, які підтверджують законність такої вакцинації.

Відповідно до преамбули Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров`я», кожна людина має природне невід`ємне і непорушне право на охорону здоров`я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров`я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров`я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв`язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя. Основи законодавства України про охорону здоров`я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров`я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій сфері з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров`я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.

Відповідно до ст. 10 вказаного закону, громадяни України зобов`язані: а) піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; б) у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Відповідно до ст.30 Закону, щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов`язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходив порядку, встановленому законами України. У разі загрози виникнення або поширення епідемічних захворювань Кабінетом Міністрів України у порядку, встановленому законом можуть запроваджуватися особливі умови і режими праці, навчання, пересування і перевезення на всій території України або в окремих її місцевостях, спрямовані на запобігання поширенню та ліквідацію цих захворювань.

Постановою КМ України №1096 від 20.10.2021«Про внесення змін до постанови КМ України №1236від 09.12.2020», яка набрала чинності 26.10.2021, доповнено постанову пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій необхідно забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від4жовтня 2021р.№ 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб та частини третьої статті 5 Закону України Про державну службу, крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; а також взяти до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України Про оплату праці та частини третьої статті 5 Закону України Про державну службу.

Відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються, а строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Незгода позивача з повідомленням від 27 жовтня 2021 року, не надання ним визначених законодавством документів відповідачу ні до 30 листопада 2021, ні після відсторонення від роботи, а також враховуючи його доводи висловлені в судовому засіданні щодо підстав не проведення профілактичного щеплення проти COVID-19, за відсутності у нього протипоказань до такого щеплення, суд приходить до висновку, що в даному випадку мало місце саме ухилення позивача від проведення такого обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, що є підставою для його відсторонення від роботи згідно проаналізованого вище законодавства.

У зв`язку з вищевикладеним, суд приходить до висновку про обґрунтованість доводів відповідача про наявність у керівника підприємства повноважень на прийняття наказу про відсторонення ОСОБА_1 від роботи з 30 листопада 2021 року, на період карантину, до моменту усунення причин, що зумовили відсторонення, а саме не надання ним документу, що підтверджує проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, або медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, що було роз`яснено йому в повідомленні від 27 жовтня 2021 та слідує з п. 41-6 вказаної постанови КМ України. Таке відсторонення здійснене з дотриманням вимог ст. 46 КЗпП України, оскільки здійснене на виконання норм чинного законодавства, з дотриманням умов визначених законодавством, що узгоджується з поняттям «в інших випадках, передбачених законодавством» викладеним у ст. 46 КЗпП України.

Суд критично розцінює твердження позивача про те, що відповідач змушує останнього пройти щеплення, не залишаючи йому альтернативи, оскільки як встановлено в судовому засіданні, останньому відповідачем лише роз`яснено норми чинного законодавства щодо обов`язковості профілактичного щеплення проти COVID-19, необхідності надання документу, що підтверджує вакцинацію або ж медичного документу про протипоказання до щеплення та роз`яснено наслідки їх ненадання, у виді відсторонення від роботи, що узгоджується з нормами вищевказаного законодавства. Позивач вільний у виборі своєї поведінки, а саме виконати вимоги законодавства в питанні обов`язковості щеплення проти COVID-19 для працівників закладів комунального підприємства, встановленої на період карантину, та відповідно невідкладно приступити до роботи, або ж не здійснювати таке щеплення та тимчасово бути відстороненим від роботи.

При цьому, суд критично оцінює твердження позивача, що в даному випадку відсторонення прирівнюється до звільнення, оскільки при відстороненні від роботи він не звільняється, а лише тимчасово, до моменту усунення причин, що зумовили відсторонення, відстороняється від виконання роботи, зі збереженням за ним місця роботи. Тимчасове увільнення працівника від роботи в порядку відсторонення, не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам. Таке відсторонення не є зміненими умовами праці, про що вказував позивач, та відповідно не вимагає попередження про таке відсторонення за два місяці, оскільки в даному випадку умови праці не змінюються, а працівник відстороняється від роботи, до усунення причин такого відсторонення.

Посилання позивача щодо не визначення йому строку відсторонення від посади, суд розцінює критично, оскільки вказаний строк визначено на нормативно-правовому рівні, а саме в останньому абзаці п. 41-6 Постанови КМУ від № 1096 від 20.10.2021, в якій чітко вказано, що строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили. Тобто, строк відсторонення від роботи з підстав визначених п. 41-6 вказаної Постанови визначено моментом усунення причин, що зумовили відсторонення, а саме не надання документа про щеплення проти COVID-19, або медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, що має місце в період карантину. Позивач ознайомлений як на нормативно-правовому рівні, так і на локальному, шляхом вручення повідомлення від 17 січня 2022 року, про можливі підстави для відсторонення, відповідно обізнаний з тим, що відсторонення б не застосовувалося, а у разі застосування має бути припинено, у разі надання ним документа про щеплення проти COVID-19, або медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, або ж припинення карантину.

Твердження позивача щодо того, що вище вказані нормативні акти, зокрема постанови КМУ та накази МОЗ не є законодавством у розумінні ст. 46 КЗпП, суд розцінює критично. Так, законодавство України складається із системи законів України, що формується Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади. До цієї категорії також належать міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України шляхом прийняття закону про ратифікацію відповідного договору. Окрім того, до законодавства України належать інші нормативно-правові акти, що приймаються Верховною Радою України та вищими органами виконавчої влади, постанови Верховної Ради, укази Президента України, постанови і декрети Кабінету Міністрів України, нормативні акти міністерств і відомств, місцевих рад та місцевих державних адміністрацій.

У рішенні Конституційного Суду України від 9 липня 1998 р. № 12-рп/98 у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок, дано офіційне тлумачення терміну «законодавство», який потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України. Тобто Конституційний Суд України фактично став на позицію тлумачення поняття «законодавство» у широкому значенні.

Твердження позивача щодо протиправності та неконституційності вказаних нормативно-правових актів, суд розцінює критично з підстав відсутності судового рішення про це, ухваленого судом визначеним законом.

Твердження позивача щодо порушення його права на таємницю про стан здоров`я, при пропозиції відповідача надати дані щодо його щеплення проти COVID-19, суд розцінює критично, оскільки ст. 286 ЦК України захищається саме таємниця про стан здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні. Вказаною нормою забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи. Однак дані про проходження або не проходження обов`язкового профілактичного щеплення не є інформацію про стан здоров`я в розумінні вказаної статті, оскільки не містить даних щодо діагнозу чи методу лікування, а лише підтверджує факт проходження обов`язкового профілактичного щеплення, або наявність протипоказань до цього, а обов`язок їх надання роботодавцю слідує зі змісту п. 41-6 Постанови КМ України.

Не заслуговують на увагу й твердження позивача, що надання вказаних даних відповідачу порушуватиме його право на захист персональних даних, оскільки відповідно до ст.7 Закону України «Про захист персональних даних», яка забороняє обробку персональних даних про расове або етнічне походження, політичні, релігійні або світоглядні переконання, членство в політичних партіях та професійних спілках, засудження до кримінального покарання, а також даних, що стосуються здоров`я, статевого життя, біометричних або генетичних даних, в частині 2 визначає, що така заборона не застосовується, якщо обробка персональних даних необхідна для здійснення прав та виконання обов`язків володільця у сфері трудових правовідносин відповідно до закону із забезпеченням відповідного захисту.

Оскільки обробка інформації щодо отримання чи не отримання щеплення проти COVID-19 пов`язана з виконанням обов`язку ОСОБА_1 надати таку інформацію у сфері трудових відносин, її надання визначено законодавством, суд приходить до висновку про відсутність в даному випадку порушення прав позивача на захист персональних даних, за умови забезпечення відповідного захисту.

Крім цього, при вирішенні даного спору, суд вважає за необхідне зазначити, що у спірних правовідносинах, відсторонення від роботи за відсутності у позивача обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 (особливо небезпечної хвороби), як працівника закладу освіти, посада якого віднесена до Переліку професій та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, за умови відсутності у нього протипоказань до такого щеплення та ухилення позивача від щеплення, є таким, що ґрунтується на нормах чинного законодавства, є необхідним у демократичному суспільстві для захисту здоров`я інших осіб. Таке відсторонення є виправданим, оскільки в даному випадку переважає суспільний інтерес (запобігання поширенню хвороби, збереження здоров`я інших вчителів, учнів, їх родин та інших осіб, враховуючи надзвичайно швидкі темпи поширення хвороби, що є загальновідомою інформацією) над особистим правом певної особи. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питання забезпечення безпеки життя і здоров`я її громадян.

Право позивача продовжувати роботу на займаній посаді, згідно чинного законодавства, об`єктивно кореспондується з його обов`язком пройти обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, а за відсутності вільного волевиявлення щодо такого щеплення, він не позбавляється права на працю, а лише тимчасово відстороняється від роботи, що не перешкоджає йому реалізувати (в тому числі тимчасово, без звільнення з роботи за основним місцем роботи) свої здібності на роботах, виконання яких не передбачає обов`язкової вакцинації від COVID-19. Натомість таке відсторонення від роботи, в умовах карантину, швидкого поширення особливо небезпечної хвороби, гарантує більшу безпеку як самому позивачу, так й іншим особам.

Беручи до уваги все викладене, судом не встановлено підстав для визнання протиправним та скасування наказу відповідача про відсторонення позивача від роботи в зв`язку з тим, що він прийнятий на підставі діючого законодавства, уповноваженою особою, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають, як необґрунтовані.

Що стосується вимог про стягнення середнього заробітку за час відсторонення від посади, які є похідними від вимог про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення, що задоволенню не підлягають, суд вважає за необхідне в їх задоволенні відмовити, оскільки відсторонення незаконним не визнано, що унеможливлює стягнення середнього заробітку за час відсторонення, що узгоджується з нормами ст.1 Закону України «Про оплату праці» та п. 41-6 Постанови КМ України № 1236 від 09.12.202 зі змінами станом на дату виникнення спірних правовідносин (08.11.2021).

Оскільки в задоволенні позову відмовлено, відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір сплачений позивачем при зверненні до суду, не підлягає відшкодуванню.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 76-83, 141, 247, 259, 263- 265, 274, 279 ЦПК України, суд -

у х в а л и в :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Куп`янського ліцею № 3 Куп`янської міської ради Харківської області про визнання незаконним наказу про відсторонення від роботи та поновлення на роботі - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Куп`янський ліцей № 3 Куп`янської міської ради Харківської області (код ЄДРПОУ 25752600, адреса місцезнаходження: вул.Дарвіна, буд. 35, смт Куп`янськ-Вузловий, Харківська область. 63709).

Повний текст рішення суду складений та підписаний 29 березня 2023 року.

Суддя І.Г.Дубовенко