Рішення
від 06.04.2023 по справі 903/1046/22
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06 квітня 2023 року справа № 903/1046/22

Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Ведмедюка Михайла Петровича,

за присутності представників:

від позивача: Данилюк Т.М. - представник (виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 04.11.2022р.)

від відповідачів: Кушнікова К.М. - заступник начальника управління - начальник відділу представництва в судах та інших органах юридичного управління ГУ Держгеокадастру у Волинській області (дов. №3-0.6-6/62-23 від 27.01.2023р.)

в судовому засіданні взяла участь прокурор відділу представництва інтересів держави в суді Волинської обласної прокуратури: Костюк Н.В. (службове посвідчення №071760 від 01.03.2023р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації, м. Луцьк

до відповідача 1: Ковельської районної державної (військової) адміністрації, м. Ковель

до відповідача 2: Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, м. Луцьк

до відповідача 3: Рівненської сільської ради , с. Рівне

про визнання незаконними та скасування розпорядження, скасування реєстрації земельної ділянки та зобов`язання повернути земельну ділянку,

встановив: заступник керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом від 26.12.2022р. №15-1705вих-22 до Ковельської районної державної (військової) адміністрації, Головного управління Держгеокадастру у Волинській області та Рівненської сільської ради в якому просив в судовому порядку:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Любомльської районної державної адміністрації від 19.12.2013р. №246 "Про затвердження матеріалів інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності" в частині затвердження такої документації щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0723384900:04:001:1403, площею 45,4776 га;

- усунути перешкоди державі в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації у користуванні та розпорядженні землями оборони шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0723384900:04:001:1403, площею 45,4776 га, цільове призначення (16.00) землі запасу сільськогосподарського призначення в Державному земельному кадастрі;

- зобов`язати Рівненську сільську раду повернути Волинській обласній (військовій) адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 0723384900:04:001:1403, площею 45,4776 га.

Обґрунтовуючи позовні вимоги заступник керівника Волинської обласної прокуратури засвідчував, що спірну земельну ділянку, котра входить до складу прикордонної смуги та в силу законодавчих актів відноситься до земель оборони і, відповідно до положень Закону України "Про використання земель оборони", надається у постійне користування військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань, в порушення вимог ст. 19 Конституції України, ст.ст. 77, 84, 117, 122 Земельного кодексу України було безпідставно вилучено із державної власності та передано у комунальну власність із незаконною реєстрацією у Державному земельному кадастрі та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за категорією - землі сільськогосподарського призначення та цільовим призначенням - землі запасу.

При цьому зауважувалось, що фізичне зайняття обмежено оборотоздатних земель та їх використання особою, яка з огляду на вимоги законодавства не могла набувати прав власності чи користування ними, не позбавляє права володіння ними дійсного власника таких земель, але створює останньому перешкоди у здійсненні ним охоронюваного законом права користування своїм майном. Навіть у випадку оформлення права комунальної власності на виведені з цивільного обороту земельні ділянки, такий власник не набуває статусу одноособового володільця спірним майном, оскільки за Українським народом зберігається його право на землю, що є об`єктом права власності народу, і таке право залишається не припиненим.

Земельна ділянка площею 45,4776 га з кадастровим номером 0723384900:04:001:1403 на даний час перебуває у комунальній власності Рівненської сільської ради, може використовувались як земля сільськогосподарського призначення, бути переданою фізичним чи юридичним особам у власність та користування, проте, в силу положень законодавства, остання не може перебувати у приватній чи комунальній власності, відтак, порушені права та законні інтереси держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації підлягають захисту шляхом зобов`язання Рівненської сільської ради усунути перешкоди у здійсненні права володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою.

В обґрунтування визначення Волинської обласної державної (військової) адміністрації позивачем за позовом прокурором здійснювалось посилання на положення ст.ст. 13, 21 Закону України "Про місцеве самоврядування" (до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, що визначені Конституцією і Законами України, належить вирішення питань використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля тощо. Місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону), ст. 17 Земельного кодексу України (визначено повноваження державних адміністрацій у розпорядженні землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом), ст. 84 ЗК України (право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом), ч. 5 ст. 122 ЗК України (обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб).

В обґрунтування наявності порушення інтересів держави та підстав для їх представництва прокурором засвідчувалось, що відповідно до ст. 1311 Конституції України, прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, визначених законом. Згідно ст. 53 ГПК України, у передбачених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, вказаний орган набуває статусу позивача.

За положеннями ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

У Рішенні від 08.04.1999р. №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", висловив позицію, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Оскільки "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великої кількості громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15.01.2009 у справі "Менчинська проти Росії", заява № 42454/02, п. 35).

Земля є унікальним обмеженим природним та базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства, а отже, розподіл землі особливо чутливий до принципів справедливості, розумності й добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України).

Віднесення земельної ділянки до земель запасу комунальної власності (не наданих у власність або у користування), яка у комунальній власності перебувати не може та є власністю держави і використовується для захисту державного кордону, беззаперечно свідчить про порушення інтересів держави, оскільки це зачіпає інтереси Українського народу.

Захист від порушень права власності Українського народу безперечно належить до сфери державного інтересу й повинен забезпечуватись усіма передбаченими Конституцією України правовими механізмами, у тому числі через представництво інтересів держави в суді органами прокуратури.

В даному випадку звернення прокурора з позовом до суду зумовлено тим, що внаслідок державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі із цільовим призначенням землі запасу сільськогосподарського призначення не наданих у власність або у користування, що в силу закону відносить їх до земель комунальної власності, які згідно наведених вище вимог законодавства не можуть перебувати у комунальній власності, держава протиправно позбавлена будь-якої можливості повноцінно реалізовувати права власника щодо свого майна. Віднесення спірної земельної ділянки до земель запасу створює реальну загрозу передачі вказаних земель у приватну власність, що ускладнить або унеможливить повернення їх до земель державної власності.

Пред`явлення позову зумовлене виключно необхідністю поновлення прав і законних інтересів держави, порушених внаслідок неправомірної реєстрації земельної ділянки державної форми власності у Державному земельному кадастрі як землі запасу сільськогосподарського призначення ненадані у власність чи у користування на землях оборони.

Стосовно нездійснення чи неналежного здійснення захисту порушених інтересів відповідним суб`єктом владних повноважень прокурором зауважувалось, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999р. у справі №1-1/99, поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. За змістом ч. 3 ст. 4 ГПК України, до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Статтею 53 ГПК України визначено участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Передумовою участі органів та осіб, передбачених ст. 53 ГПК України, в господарському процесі є набуття ними господарського процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність. На відміну від осіб, які беруть участь у справі (позивач, відповідач, третя особа, представник), відповідні органи та особи повинні бути наділені спеціальною процесуальною правоздатністю, тобто здатністю мати процесуальні права та обов`язки органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Така процесуальна правоздатність настає з моменту виникнення у цих осіб відповідної компетенції або передбачених законом повноважень. Необхідною умовою такої участі є норми матеріального права, які визначають випадки такої участі, тобто особи, перелічені ст. 53 ГПК України, можуть звернутися до суду із позовною заявою або беруть участь в процесі лише у випадках, чітко встановлених законом.

Згідно ч. 5 ст. 122 ЗК України, обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Волинська обласна державна (військова) адміністрація, згідно з покладеними на неї завданнями розпоряджається землями оборони, які перебувають виключно у державній власності. Отже, держава, як власник земель оборони, делегувала облдержадміністрації повноваження щодо здійснення права власності від її (держави) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, визначених законом.

Листом від 06.12.2022р. №15-1597вих-22 прокуратурою було повідомлено Волинську обласну державну (військову) адміністрацію про виявлені порушення земельного законодавства. У відповідь на означений лист адміністрацією було засвідчено, що заходи щодо усунення перешкод у здійсненні права розпорядження землями оборони не вживались. Висловлено про відсутність заперечень стосовно судового представництва прокурором інтересів держави в особі обласної державної (військової) адміністрації.

Зауважувалось в цій частині на правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 15.10.2019р. у справі №903/129/18 (п. 6.43) відповідно до котрої "сам факт незвернення уповноваженого суб`єкта владних повноважень до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захисти порушені державні інтереси, свідчить про те, що указаний суб`єкт неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини".

Ухвалою від 02.01.2023р. (з огляду на наведені прокурором в позові обґрунтування наявності порушення інтересів держави та підстав для їх представництва в суді) було підтверджено підстави представництва заступником керівника Волинської обласної прокуратури інтересів держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації за відповідною позовною заявою, прийнято позов до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, призначено її розгляд в підготовчому засіданні на 01.02.2023р., запропоновано прокурору та сторонам вчинити ряд дій та надати суду відповідні додаткові матеріали.

Відзив ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 16.01.2023р. №9-3-0.6-177/2-23 на позовну заяву, у котрому відповідач засвідчував на безпідставності і необґрунтованості позовних вимог прокурора, відсутності правових підстав для його задоволення, надійшов до суду електронною поштою 16.01.2023р.

У відзиві, зокрема, зауважено, що земельна ділянка, яка розташована на території Забузької (на даний час - Рівненської) сільської ради Любомльського (Ковельського) району Волинської області відноситься до земель сільськогосподарського призначення, сформована на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території колишнього Любомльського району Волинської області. Технічна документація була погоджена (затверджена) відповідно до положень закону.

Відповідно до ст. 19 ЗК України, землі України за основним цільовим їх призначенням поділяються на: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Згідно ч. 1 ст. 20 ЗК України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Жодного рішення щодо зміни цільового призначення спірної земельної ділянки уповноваженим органом не приймалося.

Згідно ч. 5 ст. 20 ЗК України, види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу. Земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони".

Відповідно ст. 22 ЗК України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 77 ЗК України, землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Аналогічне визначення земель оборони наведене у ст. 1 Закону України "Про використання земель оборони" (військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України. Особливості надання земельних ділянок військовим частинам під військові та інші оборонні об`єкти визначаються Кабінетом Міністрів України. Розміри земельних ділянок, необхідних для розміщення військових частин та проведення ними постійної діяльності, визначаються згідно із потребами на підставі затвердженої в установленому порядку проектно-технічної документації).

Згідно ч. 1 ст. 84 ЗК України, у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Пунктом "в" частини 4 статті 84 ЗК України визначено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі оборони.

Разом з тим, Закон України "Про використання земель оборони" не може породжувати права на землю, оскільки не є правовстановлюючим документом та регулює відносини лише щодо використання земель, які вже віднесені до земель оборони.

Перебування спірної земельної ділянки в межах прикордонної смуги не відносить її до земель оборони та не є причиною виникнення прав на неї в органів охорони державного кордону, оскільки такі землі надаються в постійне користування лише для облаштування та утримання певних об`єктів та споруд.

ГУ Держгеокадастру у Волинській області зауважується, що спірна земельна ділянка не перетинається із земельними ділянками, які необхідні для потреб 6 Прикордонного Волинського загону та не визначені законами як такі, що підлягають передачі в користування даній службі.

До земель оборони відносяться лише ті земельні ділянки, які були надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організації Збройних Сил України та інших військових формувань.

Прикордонна смуга в Любомльському районі пролягає на значних територіях, які прилягають до державного кордону та охоплює ряд адміністративних одиниць. Перебування земель в межах прикордонної смуги не є підставою визначення їх належності до наперед визначеної категорії та вилучення таких земель з цивільного обороту.

Зауважується, що позовні вимоги, заявлені прокурором до ГУ Держгеокадастру у Волинській області, не підлягають до задоволення, зокрема, з врахуванням наступного:

Правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру визначено Законом України "Про Державний земельний кадастр" (далі - Закон). Відповідно до ст.1 Закону, державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, про меліоративні мережі та складові частини меліоративних мереж; кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.

Частиною 5 статті 5 Закону унормовано, що внесення відомостей до Державного земельного кадастру та користування такими відомостями здійснюється виключно на підставі та відповідно до цього Закону. Забороняється вимагати для внесення відомостей до Державного земельного кадастру та користування такими відомостями надання документів та здійснення дій, прямо не передбачених цим Законом.

Частиною 1 статті 6 Закону визначено, що ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону, внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до ч.ч. 10, 11 ст. 24 Закону, державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: поділу чи об`єднання земельних ділянок; якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу, місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за, якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності). У разі скасування державної реєстрації з підстав, зазначених в абзацах третьому і четвертому частини десятої, державний кадастровий реєстратор у десятиденний строк повідомляє про це особу, за заявою якої здійснено державну реєстрацію земельної ділянки, а в разі наявності зареєстрованих речових прав на неї - суб`єктів таких прав.

Виходячи з вищевикладеного, для скасування державної реєстрації земельної ділянки необхідні правові підстави, які на даний час відсутні.

Відповідачем здійснюються посилання на правові позиції Великої Палати Верховного Суду відповідно до котрих "в разі, якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як, поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (п.п. 6.21, 6.22 постанови у справі №5023/10655/11 від 20.11.2018р., п.п. 4.19, 4.20 постанови від 26.02.2019р. у справі №915/478/18).

Крім того, відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду (п. 35 постанови від 27.02.2019р. у справі №761/3884/18), в судовому процесі, зокрема, в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу.

Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави. Водночас в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною у справі.

У даній справі прокурор пред`явив, зокрема, вимогу про усунення перешкоди державі в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації у користуванні та розпорядженні землями оборони шляхом скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, відповідачем визначив ГУ Держгеокадастру у Волинській області. Отже, в частині цієї позовної вимоги позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі Головного управління Держгеокадастру).

Зазначене не відповідає частині першій статті 45 ГПК України, відповідно до якої сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Отже, позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору.

Зауважено, що означена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022р. (справа №922/1830/19). Подібних висновків, але щодо участі органів державної влади в адміністративному процесі, Велика Палата Верховного Суду дійшла в постанові від 13.11.2019р. (справа №826/3115/17).

Заперечуючи обставини та спростовуючи доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, Волинська обласна прокуратура 24.01.2023р. звернулась до суду із відповіддю від 19.01.2023р. №15-102вих-23 на відзив ГУ Держгеокадастру у Волинській області.

Заперечення ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 31.01.2023р. №10-3-0.6-347/23 на відповідь Волинської обласної прокуратури від 19.01.2023р. на відзив до суду надійшли 31.01.2023р.

Ухвалою від 01.02.2023р. було повідомлено Волинську обласну державну (військову) адміністрацію, Ковельську районну державну (військову) адміністрацію та Рівненську сільську раду про те, що ухвалою від 01.02.2023р., постановленою за результатами проведеного у справі за участю прокурора та представника ГУ Держгеокадастру у Волинській області підготовчого судового засідання (відображена в протоколі засідання), було відкладено розгляд справи в підготовчому засіданні на 02.03.2023р., встановлено позивачу строк для подання пояснень по суті пред`явлених вимог, встановлено Ковельській районній державній (військовій) адміністрації та Рівненській сільській раді строк для подання відзивів на позов.

У направлених до суду поясненнях від 03.02.2023р. №778/54/2-23 позивач засвідчив, що позовні вимоги заступника керівника Волинської обласної прокуратури державна адміністрація підтримує, просить суд, з огляду на наявність для цього правових підстав, позов задоволити.

09 лютого 2023 року Ковельська районна державна (військова) адміністрація звернулась до суду із клопотанням №311/29/2-23 від 03.02.2023р. про проведення судового розгляду справи за відсутності представника відповідача та закриття провадження у справі в частині вимог прокурора щодо визнання незаконним та скасування розпорядження Любомльської районної державної адміністрації від 19.12.2013р. №246 "Про затвердження матеріалів інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності" в частині затвердження такої документації щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0723384900:04:001:1403, площею 45,4776 га.

Обґрунтовуючи клопотання у відповідній частині, долучаючи підтверджуючі документи, відповідачем зауважується, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.12.2020р. №1653-р "Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій" Любомльську районну державну адміністрацію було реорганізовано шляхом приєднання до новоутвореної Ковельської районної державної адміністрації. З квітня 2021 року до Ковельської райдержадміністрації, як до правонаступника, перейшли права та обов`язки Любомльської райдержадміністрації. Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022р. № 68/2022 "Про утворення районний військових адміністрацій" на базі Ковельської РДА було утворено Ковельську районну військову адміністрацію, котрою, в подальшому, з врахуванням рішень суду, що набрали законної сили по справах №163/954/20, №163/981/20, №163/985/20 та положень ст. 75 ГПК України, з метою задоволення вимог позивача, до початку розгляду справи по суті, шляхом прийняття 17.01.2023р. розпорядження №7 "Про внесення змін до розпорядження Любомльської районної державної адміністрації від 19.12.2013р. №246" (долучено до клопотання), відповідно до якого спірну земельну ділянку було виведено з переліку площ, затверджених в матеріалах інвентаризації проінвентаризованих земельних ділянок, було добровільно усунуто пред`явлені прокурором до районної адміністрації вимоги.

16 лютого 2023 року до суду від Волинської обласної прокуратури за №15-246вих-23 від 15.02.2023р. надійшли додаткові пояснення-спростування позиції ГУ Держгеокадастру у Волинській області в частині неналежності спірної земельної ділянки до земель оборони, а також стосовно позиції відповідача щодо збігу позивача і відповідача у одній особі (пред`явленої вимоги фактично як держави (в особі прокурора) до неї самої (в особі Головного управління Держгеокадастру).

Із клопотанням від 02.03.2023р. №15-352вих-23 про закриття провадження у справі в частині позовних вимог Заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації щодо визнання незаконним та скасування розпорядження Любомльської районної державної адміністрації від 19.12.2013р. №246 "Про затвердження матеріалів інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності" (в частині затвердження такої документації щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0723384900:04:001:1403, площею 45,4776 га) Волинська обласна прокуратура звернулась до суду 02.03.2023р. Поруч із закриттям провадження у справі у визначеній частині прокурором заявляється клопотання про повернення Волинській обласній прокуратурі частини сплаченої суми судового збору.

Відповідне клопотання обумовлене прийняттям Ковельською РДА розпорядження від 17.01.2023р. №7 "Про внесення змін до розпорядження Любомльської районної державної адміністрації від 19.12.2013р. №246", яким спірну земельну ділянку було виключено із переліку площ, щодо яких затверджені матеріали інвентаризації, відтак, відповідачем у добровільному порядку, після звернення з позовом до суду було усунуто виявлені прокурором порушення, які стали підставою для застосування заходів судового захисту.

Ухвалою від 02.03.2023р. було повідомлено позивача та відповідачів про те, що ухвалою від 02.03.2023р., постановленою за результатами проведеного у даній справі за участю прокурора та представника ГУ Держгеокадастру у Волинській області підготовчого судового засідання (відображена в протоколі судового засідання), судом, приймаючи до уваги заявлене прокурором клопотання, було долучено до матеріалів справи клопотання про закриття провадження у справі від 02.03.2023р. та постановлено розгляд відповідного клопотання здійснити під час розгляду справи по суті, закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.03.2023р.

Із клопотанням від 20.03.2023р. №15-474вих-23 про вирішення питання про повернення надмірно сплаченої при поданні позову до суду суми судового збору 720 грн. Волинська обласна прокуратура звернулась до суду 20.03.2023р.

20.03.2023р. до суду від позивача надійшло клопотання від 17.03.2023р. про підтримання позовних вимог прокурора та здійснення судового розгляду справи за відсутності представника позивача.

До початку судового розгляду справи по суті Волинською обласною прокуратурою до суду було скеровано пояснення від 20.03.2023р. №15-472вих-23 стосовно викладених ГУ Держгеокадастру у Волинській області обставин неефективності такого способу захисту, як визнання недійсним (незаконним та скасування) рішення суб`єкта владних повноважень щодо розпорядження землями державної чи комунальної форми власності, а також стосовно обставин розгляду спору, ініційованого прокурором на захист порушеного права Українського народу на землю, як спору "держави з державою".

Ухвалою від 20.03.2023р. було повідомлено сторін про те, що ухвалою від 20.03.2023р., постановленою за результатами проведеного у справі за участю прокурора та представника відповідача 2 судового засідання (відображена в протоколі судового засідання), судом, на стадії з`ясування заперечень ГУ Держгеокадастру у Волинській області щодо наведених прокурором обставин та правових підстав позову, було відкладено розгляд справи в судовому засіданні на 06.04.2023р.

Присутнім в судових засіданнях 20.03.2023р. та 06.04.2023р. під час розгляду справи по суті прокурором, з посиланнями на обставини, викладені у позовній заяві, відповіді на відзив, додаткових письмових поясненнях, а також на докази, долучені до справи, пред`явлені до ГУ Держгеокадастру у Волинській області (в частині усунення перешкод державі в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації у користуванні та розпорядженні землями оборони шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0723384900:04:001:1403, площею 45,4776 га, цільове призначення (16.00) землі запасу сільськогосподарського призначення в Державному земельному кадастрі), пред`явлені до Рівненської сільської ради (в частині зобов`язання повернути державі в особі позивача земельну ділянку з кадастровим номером 0723384900:04:001:1403, площею 45,4776 га) було підтримано, зауважено на наявності правових підстав для задоволення позову.

З огляду на обставини прийняття Ковельською РДА розпорядження від 17.01.2023р. №7 "Про внесення змін до розпорядження Любомльської районної державної адміністрації від 19.12.2013р. №246", яким спірну земельну ділянку було виключено із переліку площ, щодо яких затверджені матеріали інвентаризації, прокурор просив суд закрити провадження у справі (у зв`язку з відсутністю предмету спору) в частині позовних вимог до Ковельської районної державної (військової) адміністрації про визнання незаконним та скасування розпорядження Любомльської РДА від 19.12.2013р. №246 "Про затвердження матеріалів інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності" в частині затвердження такої документації щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0723384900:04:001:1403, площею 45,4776 га.

З огляду на наявність підстав для закриття провадження у справі у означеній вище частині, а також обставини сплати судового збору у більшому розмірі, приймаючи до уваги положення ст. 7 Закону України "Про судовий збір", в засіданні суду прокурором було заявлено клопотання про повернення Волинській обласній прокуратурі з Державного бюджету України 3 201 грн. (2 481 грн. + 720 грн.) судового збору, сплаченого при поданні позову. При цьому засвідчено на наявності визначених процесуальним законодавством підстав для відшкодування прокуратурі за рахунок ГУ Держгеокадастру у Волинській області та Рівненської сільської ради понесених у зв`язку із господарським спором судових витрат, відповідно на суми 2 481 грн. та 4 781,28 грн.

Присутнім в судовому засіданні 06.04.2023р. представником позивача пред`явлені прокурором до ГУ Держгеокадастру у Волинській області та Рівненської сільської ради позовні вимоги було підтримано.

Присутня в засіданні суду представник ГУ Держгеокадастру у Волинській області, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву, запереченнях на відповідь на відзив, додаткових поясненнях управління щодо позову заперечила, засвідчила на відсутності визначених законодавством підстав для скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, що, на переконання сторони, свідчить на безпідставності вимог до управління та наявності підстав для відмови у їх задоволенні.

Судом зауважується, що не дивлячись на створення для цього усіх умов та надання відповідного часу, Рівненська сільська рада (відповідач) процесуальними правами на участь в судових засіданнях представника, подання відзиву, письмових пояснень (заперечень) по суті позовних вимог, визначених положеннями ГПК України заяв та клопотань тощо, не скористалась.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні прокурора та представників сторін, суд, оцінюючи подані докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов висновків про підставність пред`явлених позовних вимог, а також наявність обставин та підстав для закриття провадження у справі в частині позовних вимог, пред`явлених до Ковельської районної державної (військової) адміністрації.

При цьому, оцінюючи позицію сторін/учасників, викладену у поданих заявах і поясненнях, досліджуючи матеріали справи, надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи, спростовуючи та відхиляючи, а також підтримуючи ту чи іншу позицію сторін/учасників, викладену в обґрунтування пред`явленого позову та у заперечення позовних вимог, суд засвідчує наступне:

В силу ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 5 ст. 55 Конституції України).

Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.

За змістом п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції", кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

У відповідності до ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.

Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

У відповідності до ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Стаття 14 Конституції України визначає, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Статтею 20 Земельного кодексу України унормовано, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони".

Відповідно до ст. 65 Земельного кодексу України, землями промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.

Порядок використання земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення встановлюється законом.

У відповідності до ч.ч. 1- 4 ст. 77 Земельного кодексу України, землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.

Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування.

Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Як унормовано ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України, до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, серед інших, належать землі оборони.

Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України "Про використання земель оборони", військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.

За приписами ч.ч. 2, 3 ст. 115 Земельного кодексу України та ст. 3 Закону України "Про використання земель оборони", уздовж державного кордону України відповідно до закону встановлюється прикордонна смуга, в межах якої діє особливий режим використання земель. Розмір та правовий режим зон з особливим режимом використання земель встановлюється відповідно до закону.

Згідно ст. 3 Закону України "Про використання земель оборони", землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України.

Розмір та правовий режим зон з особливим режимом використання земель встановлюються відповідно до закону.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про використання земель оборони", військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування. Землі оборони можуть використовуватися для будівництва об`єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також соціального та доступного житла без зміни їх цільового призначення.

Статтею 22 Закону України "Про державний кордон України" визначається, що з метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку Кабінетом Міністрів України встановлюється прикордонна смуга, а також можуть установлюватися контрольовані прикордонні райони.

Прикордонна смуга встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості та умов, що визначаються Кабінетом Міністрів України. До прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення.

В свою чергу, відповідно до норми ст. 23 Закону України "Про державний кордон України", у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, встановлюється прикордонний режим, який регламентує відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України правила в`їзду, перебування, проживання, пересування громадян України та інших осіб, провадження робіт, обліку та тримання на пристанях, причалах і в пунктах базування самохідних та несамохідних суден, їх плавання та пересування у внутрішніх водах України.

За означених положень законодавчих актів в сукупності, земельні ділянки у межах прикордонної смуги, яка встановлена вздовж державного кордону України, відносяться до земель оборони, які можуть перебувати лише у державній власності та не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності, а також щодо яких встановлений спеціальний режим їх використання. Встановлення факту розташування земельної ділянки в межах прикордонної смуги свідчить про належність такої ділянки до земель оборони в силу законодавчого визначення цільового призначення земель, розташованих у межах прикордонної смуги.

Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України №1147 від 27.07.1998р. "Про прикордонний режим", з урахуванням особливостей місцевості та інших умов ширина прикордонної смуги може бути змінена обласними державними адміністраціями за поданням Адміністрації державної прикордонної служби, але вона не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що знаходиться в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

Відповідно до затвердженого означеною постановою Кабінету Міністрів України Положення про прикордонний режим, прикордонна смуга - це ділянка місцевості, яка встановлюється безпосередньо уздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або уздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм у межах територій селищних і сільських рад, прилеглих до державного кордону, але не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

Лінія прикордонних інженерних споруд - спеціальна смуга місцевості в межах прикордонної смуги та інші земельні ділянки, які відповідно до законодавства надаються в постійне користування органам Державної прикордонної служби для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів.

При наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прикордонної смуги необхідно виходити із її нормативних розмірів, встановлених ст. 22 Закону України "Про державний кордон України" та п. 1 постанови Кабінету Міністрів України №1147 від 27.07.1998р. "Про прикордонний режим".

Нерозроблення та незатвердження окремого проекту землеустрою щодо встановлення прикордонної смуги не свідчить про її відсутність, оскільки розміри (ширина) прикордонної смуги встановлені законом - від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

Як встановлено судом, постановою обласної Ради депутатів трудящих Волинської області від 15.09.1946р. №39/599 у межах Волинської області були визначені наступні прикордонні зони та полоси: а) заборонена прикордонна зона в котру включений, у тому числі, Любомльський район; б) 2 кілометрові та 800 метрові прикордонні смуги, які визначені на місцевості від лінії кордону та позначені відповідними вказівниками.

Пунктом 4 цієї постанови землі 800 метрової прикордонної смуги передані у повне розпорядження прикордонних військ. Рішенням виконавчого комітету Волинської обласної ради депутатів трудящих №147с від 20.04.1973р. з метою використання в сільськогосподарському виробництві частин земельних ділянок, закріплених за Міністерством оборони СРСР, у тому числі, Любомльському гарнізоні, зобов`язано голів колгоспів, керівників державних сільськогосподарський підприємств, яким надані земельні ділянки, звільнити ділянки, що виділяються під ріллю за першою вимогою начальників гарнізонів.

Розпорядженням Ради Міністрів Української РСР від 08.10.1973р. №750-с було прийнято пропозицію Волинського облвиконкому про вилучення з користування колгоспів та інших землекористувачів Волинської області 110 га земель із наданням їх у постійне користування військовій частині НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) для державних потреб у розмірах згідно з додатком. Інші розміри прикордонної смуги у встановленому порядку в подальшому не визначались, означена постанова не змінювалась і не скасовувалась.

Обставини визначення розмірів та ширини прикордонної смуги, підтверджені рішеннями Любомльського районного суду Волинської області від 05.02.2021р. у справі №163/955/20, від 19.02.2021р. у справах №№163/985/20, 163/981/20, які набрали законної сили.

З посиланнями на п. 7 ст. 13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", п. 7 Розділу VІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про Державний земельний кадастр", постанову Кабінету Міністрів України від 23.05.2012р. №513 "Про затвердження Порядку проведення інвентаризації земель", за результатами розгляду клопотання Головного управління Держземагентства у Волинській області від 20.08.2013р. №01-01-14/3634, розпорядженням Любомльської районної державної адміністрації Волинської області від 21.08.2013р. №159 "Про надання дозволу на проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності" Головному управлінню Держземагентства у Волинській області було надано дозвіл на проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею 10307,4 га в межах Любомльського району Волинської області.

Наказом Головного управління Держземагентства у Волинській області від 19.11.2013р. №159 було надано дозвіл ДП "Волинський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" на розробку технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів Волинської області орієнтовною площею 91341,8 га.

На підставі означених розпорядчих документів було розроблено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Рівненської сільської ради Любомльського району Волинської області, котра, в подальшому, була погоджена відділом Держземагентства у Любомльському районі Волинської області (висновок від 17.12.2013р. №8.2-587).

На підставі погодженої документації із землеустрою, 30 жовтня 2013 року в Державному земельному кадастрі було зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 0723384900:04:001:1403, площею 45,4776 га, цільове призначення (16.00) землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), категорія земель - сільськогосподарського призначення.

Згідно робочого інвентаризаційного плану земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів на території Рівненської сільської ради Любомльського району Волинської області, що міститься у документації із землеустрою, земельна ділянка площею 45,4776 га, щодо якої проводилась інвентаризація, належить до земель державної власності не наданих у користування чи у власність. При цьому, визначено, що земельна ділянка відноситься до земель оборони та входить до складу прикордонної смуги, що перебуває під охороною 6 Прикордонного Волинського загону.

Накладення земельної ділянки з кадастровим номером 0723384900:04:001:1403, площею 45,4776 га із цільовим призначенням землі запасу сільськогосподарського призначення на землі оборони підтверджується схемою накладення земель сільськогосподарського призначення Рівненської сільської ради на землі, що розташовані в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруд, розробленою сертифікованим інженером-землевпорядником ПФ "Реформатор".

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" було внесено зміни до положень Земельного кодексу України, зокрема, щодо повноважень уповноважених органів на розпорядження земельними ділянками. При цьому, Розділ Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України було доповнено пунктом 24, яким визначено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель оборони (п.п. "б").

Отже, землі оборони віднесені до земель державної форми власності.

В свою чергу, внесення до Державного земельного кадастру відомостей про цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 0723384900:04:001:1403, площею 45,4776 га як землі запасу сільськогосподарського призначення не наданої у власність або у користування, відносить земельну ділянку, у відповідності до п. 24 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України, до земель комунальної власності.

Як наслідок, з моменту набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин", було фактично припинено право власності держави на земельну ділянку з кадастровим номером 0723384900:04:001:1403, площею 45,4776 га.

Як зазначалось, відповідні розміри та ширина прикордонної смуги на території колишнього Любомльського району Волинської області були затверджені постановою обласною Радою депутатів трудящих Волинської області №39/599 від 15.09.1946р. Землі в межах прикордонної смуги були передані в повне розпорядження прикордонних військ, за виключенням райцентру Устилуг (п. 4 постанови від 15.09.1946р. №39/599), відтак належать до земель оборони та, в силу вищезазначених положень законодавчих актів, можуть перебувати лише у державній власності.

До означеної категорії земель відноситься спірна земельна ділянка з кадастровим номером 0723384900:04:001:1403, площею 45,4776 га. зареєстрована у Державному земельному кадастрі та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за категорією - землі сільськогосподарського призначення та цільовим призначенням - землі запасу, що у своє чергу вказує на її приналежність до земель комунальної власності.

Суд звертає увагу на правові висновки Верховного Суду відповідно до котрих землі оборони, зокрема, землі у межах прикордонної смуги, не можуть передаватись у комунальну та приватну власність. Так, постановою Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019р. у справі №924/174/18 залишено без змін рішення судів попередніх інстанцій про визнання незаконними і скасування рішень органу місцевого самоврядування, якими надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, що належали до земель оборони та знаходились у межах прикордонної смуги. Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.11.2018р. у справі №297/1395/15-ц залишено без змін судові рішення про задоволення позовних вимог прокурора про скасування наказів Головного управління Держземагентства у Закарпатській області та повернення в державну власність земельної ділянки з чужого незаконного володіння з огляду на те, що відповідно до ст. 77, ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України, землі оборони належать виключно до державної власності та не можуть передаватись у приватну власність. Постановою Верховного Суду від 06.11.2019р. у справі №163/2369/16-ц підтверджено позовні вимоги прокурора в тій частині, що землі у межах прикордонної смуги належать виключно до державної власності та не можуть передаватись у приватну власність. При цьому, суд касаційної інстанції визнав обґрунтованим посилання прокурора на рішення органів державної влади (місцевого самоврядування) про встановлення ширини прикордонної смуги, зокрема постанови обласної Ради депутатів трудящих Волинської області №39/599 від 15.09.1946р., якою в межах Волинської області встановлено 2-кілометрову та 800-метрову прикордонні смуги. Постановою Верховного Суду від 26.10.2020р. у справі №297/1408/15-ц також визнано обґрунтованим посилання прокурора на рішення органів державної влади про встановлення ширини прикордонної смуги, зокрема постанови Закарпатського обласного виконавчого комітету від 28.09.1946р. "Про введення 800 метрової прикордонної смуги в межах Закарпатської області".

Судом зауважується, що відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України "Про землеустрій", в редакції на момент формування спірної земельної ділянки, інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об`єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

У разі виявлення при проведенні інвентаризації земель державної та комунальної власності земель, не віднесених до тієї чи іншої категорії, віднесення таких земель до відповідної категорії здійснюється органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування на підставі відповідної документації із землеустрою, погодженої та затвердженої в установленому законом порядку (ч. 2 ст. 35 Закону України "Про землеустрій").

Положеннями Порядку проведення інвентаризації земель, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2012р. №513, встановлюються вимоги щодо проведення інвентаризації земель під час здійснення землеустрою та складання за її результатами технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель (далі - Порядок).

Згідно п. 2 Порядку (в редакції, чинній на момент формування спірної земельної ділянки), інвентаризація земель проводиться з метою забезпечення ведення Державного земельного кадастру, здійснення контролю за використанням і охороною земель; визначення якісного стану земельних ділянок, їх меж, розміру, складу угідь; узгодження даних, отриманих в результаті проведення інвентаризації земель, з інформацією, що міститься у документах, які посвідчують право на земельну ділянку, та у Державному земельному кадастрі; прийняття за результатами інвентаризації земель Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної республіки Крим, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування відповідних рішень; здійснення землеустрою.

Інвентаризація земель проводиться виходячи з принципів плановості, достовірності та повноти даних, послідовності і стандартності процедур, доступності використання інформаційної бази, узагальнення даних з додержанням єдиних засад та технології їх оброблення (п. 3 Порядку).

Відповідно до п. 7 Порядку, вихідними даними для проведення інвентаризації земель є: матеріали з Державного фонду документації із землеустрою; відомості з Державного земельного кадастру в паперовій та електронній формі, у тому числі Поземельної книги, книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі, файлів обміну даними про результати робіт із землеустрою; містобудівна документація, затверджена в установленому законодавством порядку; планово-картографічні матеріали, в тому числі ортофотоплани, складені за результатами виконання робіт відповідно до Угоди про позику між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку від 17.10.2003р.; відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень; копії документів, які посвідчують право на земельну ділянку або підтверджують сплату земельного податку; матеріали, підготовлені за результатами обстеження земельних ділянок щодо їх якісного стану. Під час проведення інвентаризації земель використовуються матеріали аерофотозйомки, лісовпорядкування, проекти створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду, схеми формування екомережі, програми у сфері формування, збереження та використання екомережі.

Згідно з п. 26 Порядку, за результатами проведення інвентаризації земель виконавцями розробляється технічна документація відповідно до ст. 57 Закону України "Про землеустрій".

Технічна документація погоджується та затверджується в порядку, встановленому ст. 186 Земельного кодексу України. Відомості, отримані за результатами інвентаризації земель, вносяться до Державного земельного кадастру відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012р. №1051 (п.п. 27, 29 Порядку).

Приписами ч.13 ст. 186 ЗК України (в редакції, чинній на дату формування спірної земельної ділянки) унормовано, що технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель погоджується територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, і затверджується замовником технічної документації.

Відповідно до п. 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру, державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.

Як встановлено та засвідчувалось, висновком відділу Держземагентства у Любомльському районі Волинської області від 17.12.2013р. №8.2-587 було погоджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Рівненської сільської ради Любомльського району. Саме з огляду на означену обставину відділом у Луцькому районі Головного управління Держгеокадастру у Волинській області у Державному земельному кадастрі 30.10.2013р. було зареєстровано спірну земельну ділянку. Документація із землеустрою на земельну ділянку з кадастровим номером 0723384900:04:001:1403 затверджена розпорядженням Любомльської районної державної адміністрації від 19.12.2013р. №246.

Статтею 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" унормовано, що державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера. За змістом ч. 1 ст. 24 Закону, державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.

За приписами ст. 3 Закону України "Про Державний земельний кадастр", основними принципами, на яких базується Державний земельний кадастр, є, зокрема, принципи об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі.

Судом встановлено та зауважується, що під час здійсненої інвентаризації земель було невірно визначено цільове призначення земельної ділянки як землі сільськогосподарського призначення, без врахування обставини за котрої означена земельна ділянка належить не інакше, як до земель оборони.

Відтак, подальша наявність відомостей щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0723384900:04:001:1403 у Державному земельному кадастрі, на переконання суду, порушуватиме принципи об`єктивності, достовірності, повноти відомостей та унеможливить відновлення порушеного права держави, у власності якої повинна перебувати спірна земельна ділянка, оскільки реєстрація у Державному земельному кадастрі земельної ділянки з цільовим призначенням землі запасу сільськогосподарського призначення відносить останню до земель комунальної власності, що не позбавляє Рівненську сільську раду права у будь-який час внести відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Предмет негаторного позову становить вимога власника майна до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено оборотоздатної.

При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.

За приписами ст.ст. 15, 16 ЦК України кожному гарантується його право на судовий захист цивільних прав у разі їх порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, способами, визначеними ч. 2 ст. 16 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Частиною 1 ст. 5 ГПК України унормовано, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

При цьому суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021р. у справі №910/2861/18, від 04.06.2019р. у справі №916/3156/17, від 11.09.2018р. у справі №905/1926/16.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Відповідно до ч. 13 ст. 791 ЗК України, земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі, зокрема, скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації; а також якщо речове право на земельну ділянку, зареєстровану в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", не було зареєстровано протягом року з вини заявника.

Аналогічні положення містяться також у ч. 10 ст. 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" та п. 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012р. №1051, відповідно до котрих, державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема, ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Судом здійснено висновки за котрих при зверненні до суду з даним позовом прокурором обрано такий спосіб захисту, який може відновити інтереси держави та попередити загрозу порушення права на землі державної власності - скасування державної реєстрації земельної ділянки (кадастровий номер 0723384900:04:001:1403).

З урахуванням наведеного позовні вимоги в частині скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0723384900:04:001:1403 визнаються обґрунтованими та підтвердженими доказами.

Відповідно до ч. 13 ст. 791 ЗК України, ч. 10 ст. 24 Закону України "Про державний земельний кадастр", ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Відповідно до п. 24 Розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України, земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Судом встановлено, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні відомості про реєстрацію речових прав на спірну земельну ділянку, що підтверджується наявною в матеріалах справи інформаційною довідкою від 20.12.2022р. Таким чином, речове право на земельну ділянку не зареєстроване з 2013 року, тобто впродовж 9 років. Означена обставина, як засвідчено прокурором та узгоджується судом, свідчить про те, що право комунальної власності на спірну земельну ділянку виникло у Рівненської сільської ради з дня набрання чинності пунктом 24 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України, тобто з 27.05.2021р.

За результатами аналізу положень ч.ч. 1, 2, 6, 7 ст. 20 Земельного кодексу України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України, обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

З врахуванням обставин за котрих п. 4 постанови Обласної ради депутатів трудящих Волинської області від 15.09.1946р. №39/599 землі прикордонної полоси було постановлено передати в повне розпорядження прикордонних військ, за виключенням райцентру Устилуг, та означена постанова є чинною, спірну земельну ділянку без зміни цільового призначення, на думку суду, було неправомірно віднесено (інвентаризовано) до земель сільськогосподарського призначення.

Відтак, приймати рішення про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель за межами населених пунктів Волинської області на території Любомльського району та її затвердження вправі лише розпорядник земель оборони - Волинська обласна державна адміністрація.

Згідно ч. 1 ст. 20, ч.ч. 3-5 ст. 122 Земельного кодексу України, районні державні адміністрації та Головне управління Держгеокадастру у Волинській області не наділені повноваженнями щодо вилучення, зміни цільового призначення та інвентаризації земель оборони.

Розпорядження Любомльської районної державної адміністрації від 19.12.2013р. №246 "Про затвердження матеріалів інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності" в частині затвердження такої документації щодо спірної земельної ділянки, прийняте за відсутності відповідного розпорядчого акту власника землі - Волинської обласної державної адміністрації про зміну цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 0723384900:04:001:1403, площею 45,4776 га із земель оборони на землі сільськогосподарського призначення.

Відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

За означених обставин в сукупності, оспорюване заступником керівника Волинської обласної прокуратури в судовому порядку розпорядження Любомльської районної державної адміністрації, на переконання суду, було прийняте з порушенням ст.ст. 6, 14, 19 Конституції України, ст.ст. 3, 152, 17, 20, 77, 122 Земельного кодексу України, ст. 3 Закону України "Про використання земель оборони".

Згідно ст. 393 ЦК України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ст. 155 Земельного кодексу України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Згідно положень ст. 43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, Законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Судом зауважується, що таким чином розпорядження Любомльської районної державної адміністрації від 19.12.2013р. №249 "Про затвердження матеріалів інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності" в частині затвердження такої документації щодо спірної земельної ділянки підлягає визнанню незаконним та скасуванню в порядку, визначеному ст.ст. 16, 21, 393 ЦК України, ст.ст. 152, 155 ЗК України.

Також з огляду на засвідчені обставини, на думку суду, підставною є пред`явлена до ГУ Держгеокадастру у Волинській області вимога заступника керівника Волинської обласної прокуратури про усунення перешкод державі в особі позивача у користуванні та розпорядженні землями оборони шляхом скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0723384900:04:001:1403, площею 45,4776 га, цільове призначення (16.00) землі запасу сільськогосподарського призначення.

Поруч з цим судом повторно зауважується, що як в сукупності вбачається із поданих Ковельською районною державною (військовою) адміністрацією та Волинською обласною прокуратурою клопотань (відповідно №311/29/2-23 від 03.02.2023р. та від 02.03.2023р. №15-352вих-23), розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.12.2020р. №1653-р "Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій" Любомльську районну державну адміністрацію було реорганізовано шляхом приєднання до новоутвореної Ковельської районної державної адміністрації. З квітня 2021 року до Ковельської райдержадміністрації, як до правонаступника, перейшли права та обов`язки Любомльської райдержадміністрації. Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022р. № 68/2022 "Про утворення районний військових адміністрацій" на базі Ковельської РДА було утворено Ковельську районну військову адміністрацію, котрою, в подальшому, з врахуванням рішень суду, що набрали законної сили у справах №163/954/20, №163/981/20, №163/985/20 та положень ст. 75 ГПК України, з метою задоволення підтримуваних позивачем вимог прокурора, до початку розгляду справи по суті, шляхом прийняття 17.01.2023р. розпорядження №7 "Про внесення змін до розпорядження Любомльської районної державної адміністрації від 19.12.2013р. №246" земельну ділянку з кадастровим номером 0723384900:04:001:1403, площею 45,4776 га було виведено з переліку площ, затверджених в матеріалах інвентаризації проінвентаризованих земельних ділянок, відтак, було добровільно усунуто пред`явлені прокурором в цій частині до районної адміністрації вимоги.

Означені обставини, з врахуванням положень п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, на переконання суду, виступають підставою для закриття провадження у справі в частині позовних вимог Заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації щодо визнання незаконним та скасування розпорядження Любомльської районної державної адміністрації від 19.12.2013р. №246 "Про затвердження матеріалів інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності" (в частині затвердження такої документації щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0723384900:04:001:1403, площею 45,4776 га) у зв`язку з відсутністю предмету спору (суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань) із одночасним вирішенням питання (з огляду на заявлене клопотання) щодо повернення Волинській обласній прокуратурі, в порядку ст. 7 Закону України "Про судовий збір", з Державного бюджету України 2 481 грн. судового збору, сплаченого при поданні позовної заяви до Господарського суду Волинської області із відповідної частини позовних вимог (згідно п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях).

Стосовно пред`явленої до Рівненської сільської ради позовної вимоги про зобов`язання повернути земельну ділянку з кадастровим номером 0723384900:04:001:1403, площею 45,4776 га, судом, поруч із вищевикладеними обставинами, зауважується, що як унормовано ст. 14 Конституції України, право власності на землю ґарантується. Відповідне право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право на звернення за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, встановлено ст. 4 ГПК України.

Фізичне зайняття обмежено оборотоздатних земель та їх використання особою, яка, з огляду на вимоги законодавства, не могла набувати прав власності чи користування ними, не позбавляє права володіння ними дійсного власника таких земель, але створює останньому перешкоди у здійсненні ним охоронюваного законом права користування своїм майном.

Навіть у випадку оформлення права приватної або ж комунальної власності на виведені з цивільного обороту земельні ділянки, такий власник не набуває статусу одноособового володільця спірним майном, оскільки за Українським народом зберігається його право на землю, що є об`єктом права власності народу, і таке право залишається неприпиненим.

Відтак, у разі фізичного зайняття обмежено оборотоздатних земель та оформлення речових прав на них, відповідне порушення, ураховуючи його правовий титул, розглядається не інакше, як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. У такому випадку позовна вимога про зобов`язання повернути земельну ділянку розглядається як негаторний позов, тобто позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Предмет негаторного позову становить вимога власника майна до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено оборотоздатної.

При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.

Судом звертається увага до правових висновків Великої Палати Верховного Суду висловлених та відображених у постановах від 12.06.2019р. у справі №487/10128/14 та від 15.09.2020р. у справі №469/1044/17, відповідно котрих вказані можливі способи усунення таких порушень, яких може вимагати законний власник, а саме шляхом оспорення відповідних рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договорів або інших правочинів, а також вимагаючи повернути земельну ділянку.

Враховуються також висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладені у постанові від 20.10.2020р. у справі №910/13356/17, відповідно до котрих способом захисту в негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом (зобов`язання повернути або звільнити майно, виселення, знесення, накладення заборони на вчинення щодо майна неправомірних дій).

Як встановлено судом, земельна ділянка з кадастровим номером 0723384900:04:001:1403 на даний час в силу положень законодавчих актів України перебуває у комунальній власності Рівненської сільської ради, може використовувались як земля сільськогосподарського призначення та бути переданою фізичним чи юридичним особам у власність та користування, проте, в силу наведених вище вимог законодавства, остання не може перебувати у приватній чи комунальній власності. З огляду на викладене, порушені права та законні інтереси держави підлягають захисту не інакше як шляхом зобов`язання Рівненської сільської ради усунути перешкоди у здійсненні позивачем права володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою та її повернення Волинській обласній державній (військовій) адміністрації.

Відповідна позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 28.11.2018р. у справі №504/2864/13-ц, від 12.06.2019р. у справі №487/10128/14-ц, від 11.09.2019р. у справі №487/10132/14-ц, від 07.04.2020р. у справі №372/1684/14-ц.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.)

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58) відповідно до котрої згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Суд також приймає до уваги положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

В аспекті обставин, покладених ГУ Держгеокадастру у Волинській області в основу заперечень на пред`явлені прокурором позовні вимоги, судом зауважується наступне:

Сукупній аналіз наведених у мотивувальній частині рішення суду положень ст.ст. 77, 115 ЗК України, ст.ст. 2, 3 Закону України "Про використання земель оборони", ст.ст. 22, 23 Закону України "Про державний кордон України", постанови Кабінету Міністрів України №1147 від 27.07.1998р. "Про прикордонний режим", затвердженого цією постановою Положення про прикордонний режим дають підстави для висновку, що земельні ділянки у межах прикордонної смуги, яка встановлена вздовж державного кордону України, відносяться до земель оборони, які можуть перебувати лише у державній власності, а також щодо яких встановлений спеціальний режим їх використання.

За визначеного, встановлення (з огляду на Постанову обласної ради депутатів трудящих Волинської області від 15.09.1946р. №39/599, Рішення виконавчого комітету Волинської обласної ради депутатів трудящих №147с від 20.04.1973р., розпорядження Ради міністрів Української РСР від 08.10.1973р. №750-с, рішення Любомльського районного суду від 05.02.2021 у справі №163/955/20, від 19.02.2021 у справах №№163/985/20, 163/981/20, схему накладення земель сільськогосподарського призначення Рівненської сільської ради на землі, що розташовані в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруд, розроблену інженером-землевпорядником ПФ "Реформатор", лист від 14.12.2022р. ГУ Держгеокадастру у Волинській області, викопіювання з Державного земельного кадастру України щодо розташування земельної ділянки вздовж річки Західний Буг, по якій проходить державний кордон України з Республікою Польща) факту розташування земельної ділянки в межах прикордонної смуги свідчить про її належність до земель оборони в силу законодавчого визначення цільового призначення земель, розташованих у межах прикордонної смуги, належності спірної ділянки до земель оборони та можливості перебування виключно у державній власності.

Щодо посилань відповідача на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 05.10.2022р. у справі №922/1830/19, предметом розгляду у якій, серед іншого, було визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземагентства у Харківській області, судом зауважується, що означені висновки не є релевантними (тотожними) даній справі, а правовідносини, які виникли у справі №922/1830/19 не є аналогічними та подібними тим, що наявні у справі №903/1046/22.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020р. у справі №910/719/19, постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020р. у справі №696/1693/15-ц).

Предметом розгляду Великою Палатою Верховного Суду у справі №922/1830/19 виступало визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземагентства у Харківській області, яким фермерському господарству було передано в оренду земельні ділянки сільськогосподарського призначення. Водночас, предметом розгляду справи №903/1046/22 в частині вимоги, пред`явленої до ГУ Держгеокадастру у Волинській області, є усунення перешкод державі в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації у користуванні та розпорядженні землями оборони шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі.

З наведеного, зазначена відповідачем справа не є релевантною (тотожною) даній справі.

Окрім цього, ГУ Держгеокадастру у Волинській області визначений відповідачем у справі за позовною вимогою про усунення перешкод державі у користуванні та розпорядженні землями оборони шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі. Така вимога пред`явлена прокурором до ГУ Держгеокадастру у Волинській області з урахуванням того, що органами Держземагентства (Держгеокадастру) з порушеннями положень законодавчих актів було проведено інвентаризацію спірної земельної ділянки, як земельної ділянки сільськогосподарського призначення, та внесено відомості про останню до Державного земельного кадастру.

Відповідно до ч. 13 ст. 791 ЗК України, земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується у разі, зокрема скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.

Аналогічні положення закріплені також у ч. 10 ст. 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" та в п. 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012р. №1051, згідно яких, державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

При цьому, наявність відомостей щодо спірної ділянки у Державному земельному кадастрі порушуватиме принципи об`єктивності, достовірності, повноти відомостей та унеможливить відновлення порушеного права держави, у власності якої повинна перебувати спірна земельна ділянка, оскільки реєстрація у Державному земельному кадастрі земельної ділянки з цільовим призначенням - землі запасу сільськогосподарського призначення відносить її до земель комунальної власності, що суперечить положенням ст.ст. 77, 83, п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України. При зверненні до суду з позовом обрано такий спосіб захисту, який може відновити порушені інтереси держави та попередити загрозу порушення права на землі державної власності.

За означених обставин в сукупності суд дійшов висновку, що ГУ Держгеокадастру у Волинській області не спростовано доводів позовної заяви, а судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве та вирішальне значення для правильного вирішення спору.

Інші доводи та заперечення відповідача судом розглянуті та відхилені, зокрема, як такі, що на результат вирішення спору - задоволення позовних вимог з наведених вище підстав, впливу не мають.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Здійснюючи розподіл судових витрат суд засвідчує, що Волинській обласній прокуратурі за рахунок ГУ Держгеокадастру у Волинській області підлягає відшкодуванню судовий збір на суму 2 481 грн., із Рівненської сільської ради, відповідно, судовий збір на суму 4 781,28 грн., обрахований у розмірі 1,5% від нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки (згідно витягу №НВ-9906562602022 від 23.12.2022р. оцінка земельної ділянки становить 318 751,90 грн.)

Також Волинській обласній прокуратурі, згідно ст. 7 Закону України "Про судовий збір", відповідно до клопотання від 20.03.2023р. №15-474вих-23, підлягає поверненню з Державного бюджету України 720 грн. судового збору, надмірно сплаченого при зверненні до суду з відповідним позовом згідно платіжного доручення №2417 від 20.12.2022р.

З врахуванням цієї обставини та обставини закриття провадження у справі в частині позовних вимог, пред`явлених прокурором до Ковельської районної державної (військової) адміністрації, Волинській обласній прокуратурі з Державного бюджету України підлягає поверненню судовий збір на загальну суму 3 201 грн. (2 481 грн. + 720 грн.)

На підставі викладеного, керуючись ст. 7 Закону України "Про судовий збір", ст.ст. 13, 14, 73, 74, 75, 76-80, 123, 129, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. В частині позовних вимог Заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації щодо визнання незаконним та скасування розпорядження Любомльської районної державної адміністрації від 19.12.2013р. №246 "Про затвердження матеріалів інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності" (в частині затвердження такої документації щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0723384900:04:001:1403, площею 45,4776 га), провадження у справі закрити.

2. Усунути перешкоди державі в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації (м. Луцьк, Київський майдан, 9, код ЄДРПОУ 13366926) у користуванні та розпорядженні землями оборони шляхом скасування Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області (м. Луцьк, вул. Винниченка, 67, код ЄДРПОУ 39767861) в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0723384900:04:001:1403, площею 45,4776 га, цільове призначення (16.00) землі запасу сільськогосподарського призначення.

3. Зобов`язати Рівненську сільську раду Ковельського району Волинської області (Ковельський район, с. Рівне, вул. Шкільна, 2, код ЄДРПОУ 04332621) повернути Волинській обласній державній (військовій) адміністрації (м. Луцьк, Київський майдан, 9, код ЄДРПОУ 13366926) земельну ділянку з кадастровим номером 0723384900:04:001:1403, площею 45,4776 га.

4. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Волинській області (м. Луцьк, вул. Винниченка, 67, код ЄДРПОУ 39767861) на користь Волинської обласної прокуратури (м. Луцьк, вул. Винниченка, 15, код ЄДРПОУ 02909915) 2 481 грн. в повернення витрат по сплаті судового збору.

5. Стягнути з Рівненської сільської ради Ковельського району Волинської області (Ковельський район, с. Рівне, вул. Шкільна, 2, код ЄДРПОУ 04332621) на користь Волинської обласної прокуратури (м. Луцьк, вул. Винниченка, 15, код ЄДРПОУ 02909915) 4 781,28 грн. в повернення витрат по сплаті судового збору.

6. Головному управлінню державної казначейської служби України у Волинській області, відповідно до ст. 7 Закону України "Про судовий збір", повернути Волинській обласній прокуратурі (м. Луцьк, вул. Винниченка, 15, код ЄДРПОУ 02909915) з Державного бюджету України судовий збір в загальному розмірі 3 201 грн., сплачений при поданні позовної заяви до Господарського суду Волинської області згідно платіжного доручення №2417 від 20.12.2022р. на суму платежу 10 463,28 грн.

7. Підставою для повернення судового збору виступає рішення суду, підписане суддею та засвідчене гербовою печаткою Господарського суду Волинської області.

8. Накази на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З врахуванням положень ст.ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення

складено 14.04.2023р.

Суддя В. А. Войціховський

рішення направити:

- Волинській обласній прокуратурі (infocourt@pvo.gov.ua);

- Волинській обласній державній (військовій) адміністрації (post@voladm.gov.ua);

- Ковельській районній державній (військовій) адміністрації (info@koveladm.gov.ua);

- Головному управлінню Держгеокадастру у Волинській області (volyn@land.gov.ua);

- Рівненській сільській раді (rivne.lbm@gmail.com).

Дата ухвалення рішення06.04.2023
Оприлюднено17.04.2023
Номер документу110229636
СудочинствоГосподарське
Сутьвизнання незаконними та скасування розпорядження, скасування реєстрації земельної ділянки та зобов`язання повернути земельну ділянку

Судовий реєстр по справі —903/1046/22

Судовий наказ від 13.06.2023

Господарське

Господарський суд Волинської області

Войціховський Віталій Антонович

Судовий наказ від 13.06.2023

Господарське

Господарський суд Волинської області

Войціховський Віталій Антонович

Судовий наказ від 13.06.2023

Господарське

Господарський суд Волинської області

Войціховський Віталій Антонович

Ухвала від 05.06.2023

Господарське

Північно-західний апеляційний господарський суд

Мельник О.В.

Ухвала від 08.05.2023

Господарське

Північно-західний апеляційний господарський суд

Мельник О.В.

Рішення від 06.04.2023

Господарське

Господарський суд Волинської області

Войціховський Віталій Антонович

Ухвала від 20.03.2023

Господарське

Господарський суд Волинської області

Войціховський Віталій Антонович

Ухвала від 02.03.2023

Господарське

Господарський суд Волинської області

Войціховський Віталій Антонович

Ухвала від 01.02.2023

Господарське

Господарський суд Волинської області

Войціховський Віталій Антонович

Ухвала від 02.01.2023

Господарське

Господарський суд Волинської області

Войціховський Віталій Антонович

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні