Рішення

від 24.03.2023 по справі 910/6673/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.03.2023Справа №910/6673/22Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., за участю секретаря судового засідання Крисько О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи №910/6673/22

За позовом Першого заступника керівника Київської міської прокуратури

в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будконсалтинг Груп»

про скасування державної реєстрації права власності

Представники учасників справи:

прокурор: Смолюк Т.В.;

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Перший заступник керівника Київської міської прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будконсалтинг Груп» (далі - відповідач) про скасування державної реєстрації права власності.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не набув право власності на спірний об`єкт нерухомого майна, який є самочинно збудованим, зважаючи на відсутність у відповідача будь-яких правовстановлюючих документів на відповідну земельну ділянку та дозвільних документів на будівництво, у зв`язку з чим порушуються права територіальної громади в особі Київської міської ради.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.08.2022 відкрито провадження у справі №910/6673/22 за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 16.08.2022.

У судовому засіданні 16.08.2022 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 ГПК України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відкладення підготовчого засідання у справі на 06.09.2022.

Підготовче засідання, призначене на 06.09.2022, не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Васильченко Т.В. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.09.2022 продовжено строк підготовчого провадження та призначено підготовче засідання на 18.10.2022.

Підготовче засідання, призначене на 18.10.2022, не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Васильченко Т.В. у відпустці.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.12.2022 призначено підготовче засідання на 20.12.2022.

У судовому засіданні 20.12.2022 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відкладення підготовчого засідання на 17.01.2023.

У судовому засіданні 17.01.2023 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про задоволення клопотання відповідача та відкладення підготовчого засідання на 07.02.2023.

У судовому засіданні 07.02.2023 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті на 21.02.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.02.2023 призначено судове засідання з розгляду справи по суті на 24.03.2023.

Прокурор в судовому засіданні 24.03.2023 позовні вимоги підтримав, просив задовольнити.

В свою чергу, позивач у судове засідання не з`явився, явку свого уповноваженого представника не забезпечив, про причини своєї неявки суд не повідомив, хоча про час, дату та місце судового засідання повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою про його отримання.

В свою чергу, відповідач взагалі в судові засідання не з`являвся, хоча про час, місце та дату розгляду справи повідомлявся належним чином.

Так, частиною 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

З аналізу приписів частини 4 статті 89 Цивільного кодексу України вбачається, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами абзацу 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду про відкриття провадження у справі та повідомлення про дату, час та місце розгляду справи були направлені судом рекомендованими листами з повідомленнями про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Станом на дату розгляду справи конверти з ухвалами суду, які направлялися за адресою місцезнаходження відповідача, були повернуті до суду відділенням поштового зв`язку з відмітками «адресат відсутній за вказаною адресою (не з`явилася)».

За приписами ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу вищенаведених положень законодавства, дні проставлення у поштових повідомленнях відміток «адресат відсутній за вказаною адресою», вважаються днями вручення відповідачу відповідних ухвал суду.

При цьому, суд зауважує на тому, що відповідач обізнаний з розглядом даної справи в Господарському суді міста Києва, про що свідчить подання ним заяви про відкладення розгляду справи 16.01.2023, а як зазначив Європейський суд з прав людини у справі «Пономарьов проти України», сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

За таких обставин, враховуючи, що позивач та відповідач були належним чином повідомлені про розгляд даної справи і не повідомили суду про причини неявки, суд на місці постановив розгляд справи по суті проводити за їх відсутності.

Разом з цим суд зазначає, що у відповідності до вимог Господарського процесуального кодексу України, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 16-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Втім, відповідач у визначений законом строк не подав ні відзиву на позовну заяву, ні клопотання про продовження строку на його подання.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду ані відзив на позов, ані клопотання про продовження строку на його подання, а відтак не скористався наданим йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 24.03.2023 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення прокурора, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

26.03.2019 року державним реєстратором Комунального підприємства «Результат» Синявським В.В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав власності та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 46149147 та зареєстровано право власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Будконсалтинг Груп» на нежитлову будівлю літ. «А» загальною площею 236,0 кв.м по вул. Михайла Максимовича, 15 у Голосіївському районі міста Києва (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1795302780000, номер запису 30874810), що підтверджується відомостями Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно №305606328 від 22.07.2022 року.

Підставою для проведення державної реєстрації стала довідка №223 від 17.05.2016 року та технічний паспорт №223 від 17.05.2016 року, що видані ТОВ «Благобудконсалт» на замовлення ТОВ «Будконсалтинг Груп».

Згідно з довідкою №223 від 17.05.2016 року ТОВ «Благобудконсалт» нежитлова будівля за адресою: м. Київ, вул. Михайла Максимовича, буд. 15, літ. А, має такі показники: загальна площа - 236,0 кв.м.

При цьому, земельна ділянка по вул. Михайла Максимовича, 15 у Голосіївському районі міста Києва, на якій розташована вищевказана нежитлова будівля, перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва, та згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно - речові права на вказану земельну ділянку за будь-якими фізичними чи юридичними особами не зареєстровані.

В подальшому, маючи на меті отримання зазначеної земельної ділянки у користування (оренду), ТОВ «Будконсалтинг Груп» 07.07.2021 року звернулось до Київської міської ради з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,3900 га по вул. Михайла Максимовича, 15 у Голосіївському районі міста Києва.

Відповідно до наявного в матеріалах справи рішення Київської міської ради №08/231-2955/пр від 11.08.2021 року у наданні ТОВ «Будконсалтинг Груп» дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі на вул. Михайла Максимовича 15 у Голосіївському районі міста Києва орієнтовною площею 0,39 га (земельна ділянка комунальної власності територіальної громади міста Києва) відмовлено.

Прокурор, звертаючись до суду з даним позовом, посилається на те, що державна реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна площею 236,0 кв.м по вул. Михайла Максимовича, 15 у Голосіївському районі міста Києві, яка проведена на підставі рішення державного реєстратора № 46149147 від 26.03.2019 року, здійснена з порушенням вимог законодавства та підлягає скасуванню у судовому порядку, оскільки за відсутності у ТОВ «Будконсалтинг Груп» будь-яких правовстановлюючих документів на земельну ділянку по вул. Михайла Максимовича, 15 у Голосіївському районі міста Києва та дозвільних документів на будівництво, об`єкт нерухомого майна - нежитлова будівля площею 236,0 кв.м. є самочинним будівництвом. При цьому, спірне рішення про державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно прийнято лише на підставі технічного паспорту, який не є правовстановлюючим документом, що є порушенням приписів пунктом 41 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2015 року №1127 та статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з частиною 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Спеціальним законом, яким визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді є Закон України «Про прокуратуру».

Відповідно до частини 3 статті 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99).

Ці міркування Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який вже втратив чинність. Однак, висловлене судом розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Відтак, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France), заява № 61517/00, пункт 27).

У той же час, суд звертав також увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Зокрема, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку думку: сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

Водночас, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (стаття 129 Конституції України).

Так, як вже зазначалося, згідно з частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Відповідно до частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Системне тлумачення вказаних приписів дозволяє дійти висновку, що стаття 53 Господарського процесуального кодексу України вимагає вказувати в господарському позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.

Прокурор в позові зазначив, що захисту полягають інтереси держави у сфері охорони економічних інтересів держави, які полягають в законному та ефективному використанні об`єктів, що є комунальною власністю - для задоволення суспільної потреби у функціонуванні місцевого самоврядування.

Як зазначає прокурор, порушення інтересів держави, у даному випадку, полягає в тому, що всупереч встановленому законодавством порядку, право власності на об`єкт нерухомого майна зареєстровано за товариством на підставі документів, які не є правовстановлюючими, а сама реєстрація права власності спрямована на подальше незаконне заволодіння комунальним майном-земельною ділянкою в Голосіївському районі міста Києва.

У контексті наведеного прокурор зазначає, що прийняття оскаржуваного рішення щодо незаконної реєстрації самочинного об`єкту Київська міська рада втратила можливість самостійно на власний розсуд раціонально використовувати та розпоряджатися із вигідним для себе ефектом та результатом земельною ділянкою, на якій вказаний об`єкт розташований.

Таким чином, здійснення самочинного будівництва нерухомого майна на комунальній землі та проведення його державної реєстрації посягає на суспільні, економічні та соціальні інтереси держави, а також спрямовано на використання всупереч вимогам чинного законодавства земель територіальної громади міста, що порушує права та охоронювані інтереси держави в особі Київської міської ради - органу, уповноваженого розпоряджатися землями міста Києва.

Стаття 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначає, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на землю.

Пунктом 5 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Виходячи з положень частини 1 статті 13 Конституції України, згідно з якою органи державної влади та місцевого самоврядування здійснюють від імені українського народу право власності на землю та повноважень Київської міської ради у сфері земельних правовідносин, контролю за додержанням земельного законодавства у сфері забудови територій (стаття 9 Земельного кодексу України), порушені майнові права Київської міської ради, як власника земельної ділянки.

Згідно з частиною 1 статті 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

За частиною 1 статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.

Згідно з ч. 1 статті 9 цього Закону, у місті Києві діють представницькі органи місцевого самоврядування - Київська міська рада, районні в місті ради (у разі їх утворення), які є юридичними особами.

Частиною 1 статті 18 вказаного Закону передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування у місті Києві є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності громади міста або знаходяться в її управлінні.

За частиною 1 статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 16, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» відповідні ради здійснюють права суб`єкта комунальної власності від імені та виключно в інтересах територіальних громад.

З аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що державою гарантується належне функціонування місцевого самоврядування, матеріальною основою якого є, у тому числі, земля, правомочності власника щодо якої від імені територіальної громади виконує відповідна рада.

Тоді як, у даному випадку, як зазначає прокурор, Київська міська рада позбавлена можливості розпоряджатися земельною ділянкою по вул. Михайла Максимовича, 15 у Голосіївському районі міста Києва внаслідок незаконної державної реєстрації права власності на самочинно збудоване майно за вказаною адресою, відтак наявна необхідність захисту порушеного права.

Верховний Суд у постанові від 13.03.2018 у справі № 911/620/17 дійшов висновку, що у правовідносинах, які стосуються прав та економічних інтересів територіальної громади інтереси держави та позивача - місцевої ради, яка представляє відповідну територіальну громаду та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, повністю збігаються.

Порушення прав територіальної громади беззаперечно свідчить про порушення державних інтересів, оскільки таке порушення суперечить конституційному обов`язку держави щодо забезпечення прав людини та гарантування належного функціонування місцевого самоврядування, ослаблює економічні основи місцевого самоврядування, що потребує реагування у межах наданої Конституцією України компетенції.

Прокурор, виявивши такі порушення інтересів держави, зобов`язаний вжити заходи, спрямовані на їх захист.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що у даній справі подання прокурором позову має на меті захист «інтересів держави».

Суд відзначає, що на території міста Києва правомочності власника нерухомого майна від імені територіальної громади здійснює Київська міська рада.

Згідно пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Статтею 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до частини 1 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Отже, із системного аналізу наведених правових норм вбачається, що саме на Київську міську раду як орган місцевого самоврядування та як власника комунального майна покладено повноваження щодо управління об`єктами права комунальної власності, а також обов`язок самостійно та через свій виконавчий орган контролювати збереження земельних ділянок територіальної громади міста Києва, відстежувати стан їх використання та перевіряти чи не має місце порушення прав та інтересів територіальної громади на це майно.

Позаяк, Київська міська рада не виконала покладені на неї повноваження належним чином, оскільки, як зазначає прокурор, достовірно знаючи з 07.07.2021 року (на підставі клопотання про відведення земельної ділянки) про існування права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на комунальній земельній ділянці по вул. Михайла Максимовича, 15 у Голосіївському районі міста Києва, обмежилася лише тим, що відмовила ТОВ «Будконсалтинг Груп» у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі (проект рішення №08/231-2599/пр від 11.08.2021), залишивши поза увагою той факт, що не скасована реєстрація права власності на самочинно збудований об`єкт нерухомості призводить до незаконного на даний час користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване та, у подальшому, у разі відчуження чи зміни вказаного майна, може призвести до повторного звернення товариства щодо відведення земельної ділянки.

З матеріалів справи вбачається, що Київська міська прокуратура зверталась до Київської міської ради із листом від 27.06.2022 №15/1-338вих-22 щодо необхідності вжиття заходів реагування з метою усунення вказаних порушень інтересів. При цьому, у даному листі Київську міську раду поінформовано про факт порушення законодавства при реєстрації за ТОВ «Будконсалтинг Груп» об`єкту нерухомості за вищевказаною адресою.

Київською міською радою зазначений лист передано на розгляд до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА).

За дорученням заступника міського голови - секретаря Київської міської ради, Департаментом 30.06.2022 року надано відповідь за №0570202/1-8526, згідно якої встановлено, що заходи цивільно-правового характеру щодо порушених у листі Київської міської прокуратури Київською міською радою не вживалися. При цьому, Департамент не заперечує щодо вжиття Київською міською прокуратурою заходів позовного характеру щодо скасування вказаної державної реєстрації на спірний об`єкт нерухомого майна самостійно.

Отже, незважаючи на факт проведення реєстрації права власності на об`єкт нерухомості з порушенням вимог законодавства, Київською міською радою жодних заходів, у тому числі, позовного характеру не вжито, що свідчить про невиконання останньою, як уповноваженим органом, покладених на неї функцій по захисту інтересів держави, а відтак вказана бездіяльність Київської міської ради є підставою для звернення прокурора до суду за захистом інтересів держави, в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Відповідно до положень п. п 38-40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуванні порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Розумність строку звернення визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значущість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно незвернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Щоб інтереси держави не залишились незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 23.10.2018 у справі № 906/240/18 та від 07.10.2021 у справі №915/634/20.

З огляду на те, що прокурором в позові вказано, які саме інтереси держави порушено, та враховуючи бездіяльність органу, який наділений повноваженнями по захисту державних інтересів, суд дійшов висновку про доведеність прокурором підстав для захисту інтересів держави у суді відповідно до приписів статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та в порядку статті 53 Господарського процесуального кодексу України, адже реєстрація права власності на нежитлову будівлю на земельній ділянці комунальної власності по вул. Михайла Максимовича, 15 у Голосіївському районі міста Києва порушує права територіальної громади міста Києва як власника земельної ділянки та унеможливлює розпорядження землею за призначенням.

В свою чергу, матеріали справи свідчать про те, що прокурором на виконання вимог пункту 3 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» повідомлено Київську міську раду про пред`явлення Київською міською прокуратурою цього позову.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованості активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно з частиною 1, 2 статті 375 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.

Положеннями частини 1 статті 376 Цивільного кодексу України визначено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що слугують умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме: якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; об`єкт нерухомості збудовано без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Наявність хоча б однієї з трьох зазначених у частині 1 статті 376 Цивільного кодексу України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

При цьому, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 Земельного кодексу України). Згідно зі статтею 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Нормами статей 90, 95, 102-1 Земельного кодексу України визначено, що право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок, землекористувачі та особи, які набули право користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій) за договором із власником земельної ділянки або з інших передбачених законом підстав.

Натомість, як встановлено судом за матеріалами справи, земельна ділянка по вул. Михайла Максимовича, 15 у Голосіївському районі міста Києва на момент здійснення відповідачем будівництва об`єкту нерухомого майна, а саме: нежитлової будівлі загальною площею 236,0 кв.м., перебувала у комунальній власності територіальної громади міста Києва та в установленому законом порядку ТОВ «Будконсалтинг Груп» або іншим фізичним чи юридичним особам у власність чи користування, в тому числі, для будівництва не передавалась, право оренди чи власності на вказану земельну ділянку за ТОВ «Будконсалтинг Груп» не реєструвалося.

У свою чергу, статтями 34, 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що замовник має право виконувати будівельні роботи лише після реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт, повідомлення про початок виконання будівельних робіт або отримання дозволу на виконання будівельних робіт. Виконувати будівельні роботи без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт забороняється.

Позаяк, згідно інформації Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 13.07.2022 року №073-1797, документи, що дають право на виконання підготовчих/будівельних робіт та засвідчують прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва за адресою: вул. Михайла Максимовича, 15 у Голосіївському районі міста Києва Департаментом не видавалися та не реєструвалися.

Отже, будівництво спірного об`єкта нерухомого майна здійснено також за відсутності належних дозвільних документів на початок виконання будівельних робіт та введення об`єкту в експлуатацію.

Таким чином, зважаючи на відсутність у ТОВ «Будконсалтинг Груп» будь-яких правовстановлюючих документів на земельну ділянку по вул. Михайла Максимовича, 15 у Голосіївському районі міста Києва та дозвільних документів на будівництво, об`єкт нерухомого майна - нежитлова будівля літера «А» площею 236,0 кв.м є об`єктом самочинного будівництва.

Відповідно до статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважається самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Так, Верховний Суд у постанові від 10.05.2018 у справі № 910/15993/16 дотримується позиції, що право на самочинно збудоване майно є неіснуючим, не породжує прав щодо розпорядження таким майном.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно здійснюється в порядку визначеному Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон).

Відповідно до частини 1 статті 2 вказаного Закону, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

При цьому, державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності із фактом його державної реєстрації.

При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, першочерговим є встановлення підстави, на якій особа набула це право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Вказаної правової позиції дотримується Верховний Суд у своїх постановах, зокрема, від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, від 07.10.2020 у справі №920/728/18.

Таким чином, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, в силу наведених вище положень законодавства та приписів частини 2 статті 376 Цивільного кодексу України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13.

Здійснення відносно самочинно збудованого нерухомого майна державної реєстрації прав, не змінює правовий статус нерухомості як самочинно збудованої, оскільки сам по собі факт державної реєстрації без наявності відповідних правових підстав передбачених законодавством не тягне за собою легітимізацію самочинно збудованого майна.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 15.03.2023 у справі №910/5501/21 та від 22.03.2023 у справі №904/7603/21.

За таких обставин, враховуючи, що судом встановлено відсутність у ТОВ «Будконсалтинг Груп» будь-яких правовстановлюючих документів на земельну ділянку по вул. Михайла Максимовича, 15 у Голосіївському районі міста Києва, на якій зведений спірний об`єкт, та дозвільних документів на його будівництво, за висновком суду ТОВ «Будконсалтинг Груп» не набуло права власності на самочинно збудовану нежитлову будівлю літ. «А» загальною площею 236,0 кв.м по вул. Михайла Максимовича, 15 у Голосіївському районі міста Києва.

Згідно з частинами 1 та 4 статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права не нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрацій. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Статтею 331 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Відповідно до частини 4 статті 334 Цивільного кодексу України, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна станом на момент прийняття оскаржуваного рішення державного реєстратора 26.03.2019 регулювалися Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції від 04.02.2019 року (далі - Закон).

Статтею 2 Закону визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; обтяження - заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, встановлена законом, актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або така, що виникла на підставі договору.

Тобто, державна реєстрація - це не підстава набуття права власності, а засвідчення державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.

Згідно зі пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону загальними засадами державної реєстрації прав є, серед іншого, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

Частиною 2 статті 12 Закону передбачено, що записи, які містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.

Відповідно до положень частини 4 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

За змістом статті 26 вказаного Закону за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.

Згідно із частиною 3 статті 10 Закону державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

В свою чергу, підставами для зупинення державним реєстратором розгляду заяви про державну реєстрацію прав може бути подання документів для державної реєстрації прав не в повному обсязі, передбаченому законодавством (пункт 1 частини 1 статті 23 Закону).

Державний реєстратор у строк, встановлений для державної реєстрації прав, приймає рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та невідкладно повідомляє про це заявника (частина 2 статті 23 Закону).

У разі невиконання заявником зазначених у рішенні вимог у строк, встановлений у частині третій цієї статті, державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав (частина 5 статті 23 Закону).

З аналізу вищенаведеного слідує, що порядок проведення державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна включає, зокрема: перевірку документів, які подаються державному реєстратору, на відсутність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення такого розгляду (у випадку встановлення наявності відповідних підстав для цього), надання встановленого Законом строку, для усунення виявлених недоліків та, відповідно, прийняття рішення про реєстрацію або про відмову в реєстрації прав (у випадку не усунення заявником недоліків, які стали підставами для зупинення розгляду заяви).

Отже, до моменту прийняття державним реєстратором Комунального підприємства «Результат» Синявським В.В. рішення від 26.03.2019 року №46149147 про державну реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Будконсалтинг Груп» на нежитлову будівлю літ. «А» загальною площею 236,0 кв.м по вул. Михайла Максимовича, 15 у Голосіївському районі міста Києва, на нього покладався обов`язок перевірки відповідності поданих для такої реєстрації документів вимогам діючого законодавства України, як в частині їх наявності, так і в частині відповідності їх змісту.

Згідно з частиною 1 статті 22 Закону документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 2 статті 18 Закону перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Так, пунктом 1 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (далі - Порядок № 1127), передбачено, що він визначає умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

Відповідно до пункту 40 Порядку № 1127 (в редакції на час проведення реєстрації) державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та цим Порядком.

Пунктом 41 Порядку № 1127 (в редакції на час проведення реєстрації) визначено, що для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подаються: документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси; письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність); договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності).

Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів.

У такому разі державний реєстратор відповідно до наданих заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, обов`язково перевіряє наявність реєстрації такого документа в Єдиному реєстрі документів, відсутність суперечностей між заявленими правами та відомостями, що містяться в цьому Реєстрі.

Таким чином, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

Позаяк, з наявних матеріалів справи вбачається, що державна реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна (нежитлову будівлю літ. «А» загальною площею 236,0 кв.м по вул. Михайла Максимовича, 15 у Голосіївському районі міста Києва) проведена державним реєстратором лише на підставі довідки №223 від 17.05.2016 року та технічного паспорту від 17.05.2016 року, виданого ТОВ «Благобудконсалт» на замовлення ТОВ «Будконсалтинг Груп», що не відповідає вимогам чинного законодавства.

Водночас суд зазначає, що технічний паспорт є лише документом, яким оформлюється технічна інвентаризація об`єкта, та який свідчить про фактичний стан нерухомості (площу, поверховість тощо), втім, він не є правовстановлюючим документом, а відтак не може слугувати самостійною підставою для здійснення державної реєстрації.

Довідка №223 від 17.05.2016 року, складена на підставі проведеної технічної інвентаризації, також не є правовстановлюючим документом чи будь-яким іншим документом, який надає підстави для проведення реєстраційних дій щодо об`єкта нерухомості.

При цьому, як встановлено судом, на запит державного реєстратора КП «Результат» Синявського В.В. Комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» листом від 25.03.2019 повідомило, що згідно з даними реєстрових книг Бюро, нежитлова будівля за адресою: вул. Михайла Максимовича, 15 (колишня вуд. Трутенка Онуфрія) в місті Києві на праві власності не зареєстрована, однак вказаний лист реєстратором не було взято до уваги.

Відсутність реєстрації права власності на нерухоме майно за вищевказаною адресою підтверджується також листом КП Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 29.06.2022 року №062/14-5289 (И-2022), наданого на запит Київської міської прокуратури.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 24 Закону у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом.

Вищевикладене свідчить, що реєстрацію права власності об`єкта нерухомого майна №1795302780000, яка проведена на підставі технічного паспорту та довідки про показники об`єкта, здійснено з порушенням приписів Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» за відсутності обов`язкових документів, визначених пунктом 41 Порядку № 1127.

За таких обставин, за висновком суду, державний реєстратор КП «Результат» Синявський В.В. під час вчинення реєстраційних дій зі спірним нерухомим майном не перевірив належним чином подані документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій або відмови в державній реєстрації прав, так як ТОВ «Будконсалтинг Груп» не було подано для проведення державної реєстрації документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, у зв`язку з чим спірне рішення від 26.03.2019 року №46149147 прийняте державним реєстратором з порушенням вимог пункту 3 частини 1 статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та пункту 41 Порядку № 1127, оскільки державний реєстратор мав відмовити позивачу у державній реєстрації права власності на спірне нерухоме майно з підстав того, що подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (стаття 16 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист права на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання угоди недійсною, застосування інших, передбачених законом, способів.

Статтею 391 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час вирішення справи судом) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Державна реєстрація прав у випадках, передбачених цією частиною, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, крім випадку скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на підставі рішення Міністерства юстиції України, що виконується посадовою особою Міністерства юстиції України відповідно до статті 37 цього Закону.

Отже, в розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав, як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 23.06.2020 року у справі №922/2589/19, ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, чинним законодавством закріплено, що скасування державної реєстрації права власності можливе лише у випадку скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності, а тому реальне поновлення права власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради та відновлення становища, яке існувало до порушення можливо лише шляхом скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності як такого, що прийнято з порушенням вимог законодавства про реєстрацію речових прав та порушує право власності територіальної громади міста Києва на використання земельної ділянки.

Враховуючи викладене, для забезпечення територіальній громаді міста Києва реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо комунальної земельної ділянки належним способом захисту порушених прав є скасування рішення державного реєстратора від 26.03.2019 року №46149147 про державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю літ «А» загальною площею 236,0 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Максимовича Михайла (Голосіївський район), будинок 15 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Будконсалтинг Груп» з одночасним припиненням права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Будконсалтинг Груп» на вказане нерухоме майно.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд прийшов до висновку, що оскаржуване рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Результат» Синявського В.В. від 26.03.2019 року індексний номер 46149147 про державну реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Будконсалтинг Груп» на нежитлову будівлю літ. «А» загальною площею 236,0 кв.м по вул. Михайла Максимовича, 15 у Голосіївському районі міста Києва (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1795302780000, номер запису 30874810), прийнято з порушенням вимог статей 10, 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та пункту 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року № 1127, що призвело до протиправної реєстрації права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за Товариством з обмеженою відповідальністю «Будконсалтинг Груп», а відтак за наявності підстав для його скасування відповідно до частини 3 статті 26 Закону, позов прокурора про визнання протиправним та скасування вказаного спірного рішення державного реєстратора та припинення права власності на самочинно збудоване майно є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 178, 202, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будконсалтинг Груп» задовольнити повністю.

2. Скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Результат» Синявського В.В. від 26.03.2019 року індексний номер 46149147 про державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю літ «А» загальною площею 236,0 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Максимовича Михайла (Голосіївський район), будинок 15 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Будконсалтинг Груп» (ЄДРПОУ 42197146) та припинити право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Будконсалтинг Груп» (ЄДРПОУ 42197146) на нежитлову будівлю літ «А» загальною площею 236,0 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Максимовича Михайла (Голосіївський район), будинок 15.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будконсалтинг Груп» (01601, м. Київ, вул. Мечникова, 2, ідентифікаційний код 42197146) на користь Київської міської прокуратури (03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9, ідентифікаційний код 02910019) витрати по сплаті судового збору у сумі 2481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн 00 коп.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 13.04.2023.

СуддяТ.В. Васильченко