Рішення

від 14.04.2023 по справі 910/13412/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.04.2023Справа № 910/13412/22Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/13412/22

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АВВ-100»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Арістей-компані»

про стягнення 240110,00 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АВВ-100» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Арістей-компані» (далі - відповідач) про стягнення 240110,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань, не здійснив перевезення вантажу, а тому позивач на підставі статті 1213 Цивільного кодексу України просить повернути суму безпідставно набутих коштів у розмірі 240110,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2022 відкрито провадження у справі №910/13412/22 та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 26.12.2022 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03680, м. Київ, вул. Якутська, буд. 10.

З наявного у матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення вбачається, що ухвала Господарського суду міста Києва від 26.12.2022 була отримана відповідачем - 10.03.2023.

У відповідності до вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Втім, відповідач, у визначений судом строк, не подав ні відзиву на позовну заяву, ні клопотання про продовження строку на його подання.

Приписами ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як зазначає позивач, з метою здійснення перевезення вантажу до Казахстану він звернувся до відповідача, який розмістив оголошення про надання послуг з перевезення на спеціалізованому сайті вантажоперевезень Ларді-Транс.

13.09.2022 року позивач підготував проект договору №561 та додатку до договору - замовлення №1 щодо перевезення автомобільним транспортом вантажу за маршрутом: м. Дергачі (Україна) - Оскемен (Республіка Казахстан), термін доставки вантажу - протягом 30 днів від дати завантаження, транспортний засіб Scania, НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , водій ОСОБА_1 , загальна вартість послуг 480220,00 грн, які направлені на електронну пошту відповідача для підпису, втім підписані відповідачем не були.

29.09.2022 року відповідачем було виставлено рахунок-фактура №29/09 на оплату транспортних послуг по перевезенню вантажу: м. Дергачі (Україна) - Усть-Каменогірськ (Республіка Казахстан) авто: НОМЕР_2/НОМЕР_3 в сумі 480220,00 грн, який оплачений позивачем згідно з платіжним дорученням №3316 від 30.09.2022 у розмірі 240110,00 грн. із призначенням платежу: «Оплата за послуги зг рах 29/09 від 29.09.2023р без ПДВ».

Однак, відповідач після отримання коштів, автомобіль для завантаження і здійснення перевезення не надав та перестав виходити на зв`язок, при цьому ні договір, ні додаток-замовлення до нього не підписав і попередню оплату не повернув, що і стало підставою звернення до суду з даним позовом про повернення безпідставно отриманих коштів.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

За загальним правилом відповідно до ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, відповідно до частини 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

За статтею 181 Господарського кодексу України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).

У свою чергу, відповідно до ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них (ст. 908 ЦК України).

Згідно із статтею 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Статтею 306 Господарського кодексу України передбачено, що перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

Суб`єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.

Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній водний транспорт, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту.

Відповідно до статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Вантажовідправник і перевізник у разі необхідності здійснення систематичних впродовж певного строку перевезень вантажів можуть укласти довгостроковий договір, за яким перевізник зобов`язується у встановлені строки приймати, а вантажовідправник - подавати до перевезення вантажі у погодженому сторонами обсязі.

Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються кодексами, законами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов`язань.

Згідно з частиною першою статті 50 Закону України "Про автомобільний транспорт" договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо).

Вищевикладене свідчить, що договір перевезення укладається в письмовій формі, втім сам факт відсутності підписаного сторонами договору на перевезення вантажу, як окремого документа, не спростовує факту існування між сторонами договірних відносин з перевезення вантажу у разі складення та підписання перевізних документів.

У даному ж випадку, судом встановлено, що між сторонами не було підписано договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом, як і відсутні будь-які докази складення та підписання перевізних документів, зокрема, товарно-транспортної накладної. Доказів зворотного суду під час розгляду справи відповідачем надано не було.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази у підтвердження факту виникнення у встановленому чинним законодавством порядку між сторонами зобов`язальних договірних відносин щодо перевезення вантажів автомобільним транспортом.

При цьому, суд зазначає, що за своєю правовою природою рахунок на оплату не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 року в справі № 915/641/19.

Таким чином, дії позивача щодо оплати рахунку-фактури №29/09 від 29.09.2020 в сумі 240110,00 грн не засвідчують ані обставин надіслання пропозиції укласти договір перевезення вантажу, ані обставин його укладення, адже договір вважається укладеним саме з моменту надання повної і безумовної відповіді на відповідну пропозицію, досягнення між контрагентами згоди щодо всіх його істотних умов та є вчиненим у письмовій формі, якщо він підписаний сторонами, що у даному випадку судом не встановлено. Водночас, судом враховано, що у проекті договору №561 та додатку до договору - замовлення №1 щодо перевезення автомобільним транспортом вантажу, який направлявся відповідачу, але не підписаний ним, було визначено маршрут: м. Дергачі (Україна) - Оскемен (Республіка Казахстан), транспортний засіб Scania, НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , у той час, як в рахунку зазначено оплата за послуги перевезення за маршрутом: м. Дергачі (Україна) - Усть-Каменогірськ (Республіка Казахстан) авто: НОМЕР_2/НОМЕР_3.

Отже, сторони не виявили належним чином свою волю до вчинення правочину, а до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли, що свідчить про відсутність правових підстав для отримання відповідачем спірних коштів.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

За змістом частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України, безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

У даному випадку, дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що між сторонами не було укладено письмовий договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом, в тому числі, шляхом складення та підписання товарно-транспортної накладної, тобто між сторонами не виникло будь-яких договірних правовідносин, що свідчить про відсутність правових підстав для отримання відповідачем грошових коштів в сумі 240110,00 грн.

Згідно приписів статті 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

За таких обставин, враховуючи, що договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом не був укладений і послуги з перевезення вантажу фактично не надавались, суд прийшов до висновку, що збережені відповідачем за рахунок позивача кошти в сумі 240110,00 грн у розумінні приписів статті 1212 Цивільного кодексу України вважаються такими, що безпідставно набуті відповідачем, і, як наслідок, підлягають поверненню позивачеві.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку повернути отримані кошти, як і не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.

Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, суд прийшов до висновку про доведеність та обґрунтованість вимог позивача, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню у заявленому розмірі.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 13, 73-80, 86, 129, 232, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «АВВ-100» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Арістей-компані» про стягнення 240110,00 грн задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Арістей-компані» (03680, м. Київ, вул. Якутська, буд. 10; ідентифікаційний код 41157097) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АВВ-10» (62303, Харківська обл., Харківський р-н, м. Дергачі, вул. 23 Серпня, буд. 6-А; ідентифікаційний код 35617181) кошти у розмірі 240110 (двісті сорок тисяч сто десять) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 3601 (три тисячі шістсот одна) грн 65 коп.

3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 14.04.2023.

СуддяТ.В. Васильченко