Рішення

від 04.04.2023 по справі 922/1854/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.04.2023м. ХарківСправа № 922/1854/22

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шарко Л.В.

при секретарі судового засідання Федоровій Т.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Інтергал-Буд" (01010, м. Київ, вул. Московська, 8, ЄДРПОУ 34692645) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Фізичну особу - підприємця Власенко Тетяна Володимирівна, м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вилком - Електро" (61125, м. Харків, пр. Гагаріна, 201, ЄДРПОУ 32236309) про стягнення 105 470,64 грн. за участю представників:

позивача - не з`явився,

відповідача - не з`явився,

3-ї особи - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Інтергал-Буд" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вилком - Електро" про стягнення суми неустойки в розмірі 105470,64 грн. за неналежне виконання договору поставки від 21.10.21р. №КВ211021. Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 20.10.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №922/1854/22 без повідомлення учасників справи.

23.11.2022 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, який судом долучений до справи.

08.12.2022 від позивача надійшла відповідь на відзив, яка судом долучена до справи.

Ухвалою від 09.01.2023 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Фізичну особу - підприємця Власенко Тетяну Володимирівну. Здійснено перехід до розгляду справи №922/1854/22 за правилами загального позовного провадження.

16.01.2023 від позивача надійшла заява про долучення доказів до матеріалів справи, які судом долучені до справи.

Ухвалою від 06.03.2023 закрито підготовче провадження по справі №922/1854/22. Призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні.

07.03.2023 від 3-ї особи надійшли письмові пояснення по справі, які судом долучені до справи.

03.04.2023 від представника позивача надійшло клопотання про проведення засідання без участі їх представника.

Суд, розглянувши вищезазначене клопотання, вважає за можливе його задовольнити, у зв`язку з тим, що явка представників сторін обов`язковою не визнавалась.

Представник позивача в судове засідання 04.04.2023 не з`явився.

Представник відповідача в судове засідання 04.04.2023 не з`явився.

Представник 3-ї особи в судове засідання 04.04.2023 не з`явився.

Враховуючи те, що одним з принципів судочинства є свобода в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.

Між ТОВ "БК "Інтергал-Буд" (код ЄДРПОУ 34692645) - покупцем та ТОВ "Вилком-Електро" (код ЄДРПОУ 32236309) - постачальником 21.10.2021 укладено договір поставки №КВ211021 за яким постачальник зобов`язаний був у строк вказаний в договорі поставити трансформатор (КТПН-1000/10/0,4к/к без силового тр-ра та ТМ-1000/10/0,4 Д/Ун-11).

Відповідно до п. 2.1. договору, вартість товару, та визначена у специфікації (Додаток №1 до даного договору), та складає: без ПДВ (20%) 382140,00 грн., крім того ПДВ (20%) 76428,00 грн., всього з ПДВ (20%) 458568,00 (чотириста п`ятдесят вісім тисяч п`ятсот шістдесят вісім гривень 00 копійок). До вартості товару не входить вартість комплектуючих, що надані покупцем.

У відповідності до п. 2.2. договору покупець здійснює оплату товару по цьому договору у такому порядку:

Покупець здійснює авансовий платіж після підписання сторонами цього договору та надання рахунку на оплату від постачальника в розмірі: 382164,80 грн. (триста вісімдесят дві тисячі сто шістдесят чотири гривні 80 копійок) в тому числі ПДВ (20%) 63694,13 грн.

Після перерахування авансового платежу, вартість товару зміні не підлягає.

Остаточний розрахунок здійснюється після повідомлення від постачальника про готовність товару для відвантаження, з врахуванням раніше сплачених авансових платежів на підставі підписаних видаткових накладних. Покупець перед остаточним розрахунком має право перевірити готовність товару для відвантаження.

Пунктом 2.3. договору передбачено, вартість товару включає в себе вартість завантаження товару.

Відповідно до пунктів 3.1.-3.5 договору постачальник зобов`язується виготовити товар та здійснити його поставку покупцю до 21.12.2021 року за умови перерахування покупцем авансового платежу.

Датою поставки товару є дата підписання накладної або товарно-транспортної накладної уповноваженими представниками сторін.

Зобов`язання постачальника щодо поставки товару вважається виконаними з моменту передачі товару покупцю.

Поставка товару здійснюється партіями в межах кількості, зазначеної у видатковій накладній/специфікації.

Право власності на товар, а також усі пов`язані з ним ризики (загибель та/або пошкодження товару) переходять від постачальника до покупця з моменту передачі його в місце поставки і підписання видаткової накладної.

Позивач зазначає, що Рахунок на оплату отримано від відповідача 29.10.2021 засобами поштового зв`язку за допомогою сервісу Нової Пошти (копія накладної №59000748129128).

За твердженнями позивача, на виконання умов Договору, 03 листопада 2021 року позивач оплатив авансовий платіж у розмірі 382164,08 грн., що підтверджується платіжним дорученням №14457.

Таким чином, позивач стверджує, що ним виконано обов`язок щодо сплати авансового платежу та в розумінні п. 3.1. договору ТОВ "Вилком-Електро", як постачальник, мав поставити товар до 21 грудня 2021 року.

Пунктом 3.2. договору передбачено, що датою поставки товару є дата підписання накладної або товарно-транспортної накладної уповноваженими представниками сторін.

Товар був поставлений 13.01.2022, що підтверджується видатковою накладною №2 від 13.01.2022.

У п. 7.1. договору зазначено, що за несвоєчасну поставку товару постачальник сплачує неустойку у розмірі 1 % від непоставленої вартості товару, передбаченої п. 2.1. договору, за кожен день прострочення.

Позивач вказує, що вартість непоставленого товару, що зазначена в п. 2.1. договору складає 458568,00 грн., що є порушенням ТОВ "Вилком-електро" негрошового зобов`язання, - не поставка товару у строк встановлений договором.

В позовній заяві позивач вказує, що 22.08.2022 року ним було направлено претензію відповідачу щодо сплати неустойки, але ця претензія залишилася без відповіді.

Таким чином, звертаючись до суду з відповідним позовом, позивач вказує, що відповідачем прострочено поставку товару на 23 дня, а саме з: з 22.12.21 по 13.01.22 у зв`язку з чим було нараховано неустойку в сумі 105470,64 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що своєчасне виробництво та відвантаження обладнання за договором прямо пов`язане із своєчасним проведенням покупцем вищевказаного авансового платежу.

Як стверджує відповідач, фактичні обставини справи свідчать про те, що покупцем не дотримано встановленого порядку та строків проведення оплати.

За твердженнями відповідача, 26 жовтня 2021 року постачальником, з метою отримання необхідних для виробництва обладнання за договором грошових коштів, було оформлено та направлено на електронну адресу покупця рахунок на сплату грошових коштів №113 від 26.10.2021р. разом з підписаними з боку постачальника іншими документами (договір поставки, додаток №1 - специфікація, додаток 2 - схема обладнання за договором поставки). Крім направлення на адресу покупця зазначених документів електронним шляхом 26.10.2022 року, постачальником на адресу покупця 27.10.2022 року направлений рахунок на сплату грошових коштів №113 від 26.10.2021р. та інші вказані вище документи були направлені за допомогою сервісу Нової Пошти (копія накладної №59000748129128 додається), які покупець отримав 29.10.2022 року, про що зазначено у самій накладній.

Таким чином, на переконання відповідача, з моменту підписання договору поставки 21.10.2021р. та отримання 26.10.2021р. рахунку на сплату грошових коштів в якості авансового платежу, у позивача виникли зобов`язання відносно сплати грошових коштів які були необхідні постачальнику для своєчасного виконання своїх зобов`язань виробництва та поставки обладнання, зазначеного у додатках до договору поставки.

Натомість, як вказує відповідач, сплату авансового платежу покупцем проведено лише 3 листопада 2021 року згідно із платіжним дорученням №14457, копія якого міститься у матеріалах справи.

Оскільки, як стверджує відповідач, дата виробництва та відвантаження обладнання за договором поставки знаходяться у прямому зв`язку із датою проведення авансового платежу, який здійснено із затримкою на 8 (вісім) календарних днів (з 26.10.21р. по 03.11.2021р.), відповідно відбулося прострочення виробництва обладнання за договором.

У відзиві відповідач вказує, що 28 грудня 2021 із простроченням на 7 (сім) календарних днів від встановленої договором дати виготовлення обладнання 21.12.2021р., постачальник повідомив покупця про виконання всього комплексу виробничих робіт та про готовність замовленого обладнання до відвантаження покупцю листом №2812 від 28.12.2021р. (копія листа додається), що підтверджується роздруківкою із сторінки постачальника в мережі інтернет про надіслання листа (копія роздруківки додається).

Відповідно до умов п. 1.6. договору місцем поставки обладнання покупцю встановлено склад постачальника, а послуги його доставки покупцю сплачує саме покупець.

Відповідач вказує, що в цей же день 28.12.2022р. на адресу покупця, за попередньою домовленістю постачальника із підприємством, що надає транспортні-експедиторські послуги ФОП Власенко Т.В. (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ), було надіслано рахунок №336 від 28.12.2021р. про сплату послуг перевезення обладнання за договором поставки на адресу покупця (копія рахунку додається).

Так, за твердженнями відповідача, вчасно сплативши послуги запропонованого йому підприємства-перевізника або перевізника, обраного покупцем самостійно, покупець отримав би обладнання за договором без затримок.

Проте, як стверджує відповідач, лише 05 січня 2022р. покупцем було сплачено грошові кошти на рахунок підприємства-перевізника, що підтверджується його письмовими поясненнями та копіями документів, наданими на адресу відповідача.

Отже, на переконання відповідача, саме зволікання покупцем із оплатою послуг підприємства-перевізника та самоусунення від обрання іншого перевізника стало причиною затримки отримання ним у власність обладнання за договором поставки, а не поведінка постачальника.

У відповіді на відзив позивач не визнає наведені відповідачем у відзиві заперечення та відхиляє їх, з огляду на те, що умовами договору поставки не передбачений конкретний строк оплати авансового платежу, також умовами договору не передбачено, що виготовлення товару починається з моменту оплати авансу, тому всі твердження відповідача про відсутність його вини у порушенні строку поставки товару вважає безпідставними.

Позивач вказує, що відповідач у своєму відзиві безпідставно посилається на порушення строку оплати перевізнику ФОП Власенко Т.В. за послуги перевезення, оскільки, з відповіді ФОП Власенко Т.В. на запит відповідача вбачається, що перевізника знайшов сам відповідач, і що відповідач зволікав у виписанні рахунку на оплату за перевезення. З відповіді також вбачається, що всі необхідні документи для оплати послуг перевізника, позивач отримав тільки 04.01.2022, а 05.01.2022 була здійсненна оплата.

Додатково позивач наголошує, що єдиною умовою поставки відповідачем товару в строк, тобто до 21.12.2021 року є оплата авансового платежу, яку позивач здійснив належним чином.

В своїх поясненнях по даній справі 3-я особа вказує таке.

В рамках виконання умов вказаного договору поставки, з огляду на готовність товару до поставки, ФОП Власенко Тетяну Володимирівну, було обрано у якості особи, що забезпечить транспортно-експедиторське супроводження поставки товару за вказаним договором поставки зі складу постачальника на адресу, яка зазначена у договорі поставки. На підставі оформленого 3-ю особою рахунку на оплату вказаних послуг №336 від 28.12.2021 року на ім`я покупця за договором поставки. 05.01.2022 року на банківський рахунок 3-ї особи були зараховані грошові кошти від покупця у повному обсязі.

За твердженнями 3-ї особи, з моменту отримання вказаних коштів вона почала організацію поставки товару покупцю. Оскільки 06.01.2022 року скорочений перед святковий робочий день, 07.01.2022 року, 08.01.2022 року та 09.01.2022 року були святковими та вихідними днями, лише 10.01.2022 року була змогла визначитися із транспортним засобом, який відповідає характеристикам та специфіці товару та здатен виконати транспортування товару за вказаною у договорі поставки адресою.

11.01.2022р. транспортний засіб державний номер НОМЕР_2 (водій Воловий І.Ю.) було поставлено під завантаження товару зі складу постачальника, як і передбачено договором поставки.

Завантаження вказаного товару у транспортний засіб відбулося 12.01.2022р. на підставі довіреності на отримання товаро-матеріальних цінностей №10 виданої покупцем 12.01.2022р. на ім`я своєї уповноваженої особи Лісовода Вячеслава Володимировича.

13.01.2022р. товар, вказаний у договорі поставки, довіреності на отримання ТМЦ, товарно-транспортній та видатковій накладній, був доставлений за адресою, вказаною у договорі поставки.

Отже, приймаючи до уваги вищезазначене, а також те, що участь 3-ї особи у господарських відносинах сторін по даній судовій справі обмежена періодом часу із 28.12.2021р. по 13.01.2022р., 3-тя особа вважає безпідставними та необґрунтованими позовні вимоги про стягнення із відповідача штрафних санкцій за прострочення поставки товару за вказаним договором у вказаний період часу.

Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані позивачем та викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності із ст.173 ГК України та ст.509 ЦК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт господарювання (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вичинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб`єкту (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язків.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно частин першої, другої статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається з матеріалів справи, поставка товару здійснювалась на підставі договору поставки №КВ211021 від 21.10.2021.

Відповідно до п. 3.1. договору, строк поставки до 21.12.2021 за умови оплати авансу.

З матеріалів справи вбачається та підтверджується сторонами, що 26 жовтня 2021 постачальником, з метою отримання необхідних для виробництва обладнання за договором грошових коштів, було оформлено та направлено на електронну адресу покупця рахунок на сплату грошових коштів №113 від 26.10.2021 разом з підписаними з боку постачальника іншими документами (договір поставки, додаток №1 - специфікація, додаток 2 - схема обладнання за договором поставки). Крім направлення на адресу покупця зазначених документів електронним шляхом 26.10.2022, постачальником на адресу покупця 27.10.2022 направлений рахунок на сплату грошових коштів №113 від 26.10.2021 та інші вказані вище документи були направлені додатково за допомогою сервісу Нової Пошти (копія накладної №59000748129128 додається), які покупець отримав 29.10.2021, про що зазначено у самій накладній.

Проте, позивачем не спростовується факт отримання рахунку на оплату авансового платежу саме засобами електронного поштового зв`язку 26 жовтня 2021.

Суд зазначає про те, що сторонами в умовах договору не було передбачено чітких строків здійснення авансового платежу, у зв`язку з чим на виконання умов договору, 03 листопада 2021 року позивач оплатив авансовий платіж у розмірі 382164,08 грн., що підтверджується платіжним дорученням №14457.

Відтак, суд приймає твердження позивача про те, що ним виконано обов`язок щодо сплати авансового платежу у межах строків встановлених в договорі.

Відповідно до пункту 3.1. договору виготовлення та поставка товару мали бути здійснені у строк до 21.12.2021.

Слід зазначити, що 28.12.2021 відповідач повідомив позивача про готовність товару та направив електронною поштою рахунок на оплату послуг перевізника.

Позивачем не спростовується факт отримання повідомлення про готовність товару та рахунку на оплату послуг перевізника саме засобами електронного поштового зв`язку 29.12.2021.

Проте, з відповіді ФОП Власенко Т.В. на запит відповідача вбачається, що всі необхідні документи для оплати послуг перевізника позивач отримав тільки 04.01.2022, та 05.01.2022 була здійсненна оплата.

Суд приймає посилання третьої особи про те, що 06.01.2022 - скорочений перед святковий робочий день, 07.01.2022, 08.01.2022 та 09.01.2022 були святковими та вихідними днями, що унеможливлювало пошук автомобіля для здійснення відповідного перевезення. Отже, обґрунтованим є твердження 3-ї особи про те, що саме 10.01.2022 року вона змогла визначитися із транспортним засобом, який відповідає характеристикам та специфіці товару та здатен виконати транспортування товару за вказаною у договорі поставки адресою.

11.01.2022р. транспортний засіб державний номер НОМЕР_2 (водій Воловий І.Ю.) було поставлено під завантаження товару зі складу постачальника.

Проте, як стверджує відповідач та третя особа, а, також, не спростовується позивачем, у зв`язку з відсутністю довіреності Замовника, не могли бути оформлені всі необхідні документи для здійснення поставки саме 11.01.20212, у зв`язку з чим завантаження товару було здійснено 12.01.2022 та фактично отримано товар позивачем 13.01.2022.

Судом встановлено, що товар був поставлений 13.01.2022, що підтверджується видатковою накладною №2 від 13.01.2022.

Відповідно до ч.1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, судом встановлено що, як вбачається з матеріалів справи, поставка товару була здійснена з простроченням строків, встановлених в договорі, на 23 дні.

Відповідно до ч.1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно статям 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

У пункті 7.1. договору сторони передбачили, що за несвоєчасну поставку товару постачальник сплачує неустойку у розмірі 1 % від непоставленої вартості товару, передбаченої п. 2.1. договору, за кожен день прострочення.

Суд приймає твердження позивача про те, що оскільки дія Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" поширюється на договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, то до спірних правовідносин з неналежного виконання негрошового зобов`язання цей Закон не може бути застосований.

Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд у своїх постановах від 17 вересня 2020 р., справа № 922/3548/19 та у постанові від 23.04.2019 у справа № 904/3565/18.

Так, за порушення строків поставки товару за період з 22.12.2021 по 13.01.2022 позивач нараховує відповідачу неустойку в сумі 105470,64 грн.

Проте, приймаючи до уваги, що 11.01.2023 позивачем не було надано довіреності замовника, у зв`язку з чим не могли бути оформлені всі необхідні документи для здійснення поставки саме 11.01.2022, та як наслідок завантаження товару було здійснено 12.01.2022 та фактично отримано товар позивачем 13.01.2022, суд доходить висновку проте, що саме з вини позивача завантаження товару не відбулося 11.01.2022.

Таким чином, оскільки саме позивачем було затримано завантаження товару, суд вважає, що у разі своєчасного надання відповідної довіреності товар міг бути поставлений замовнику 12.01.2022.

Суд, перевіривши розрахунок позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми неустойки, дійшов висновку про те, що стягненню підлягає неустойка за період з 22.12.2021 по 11.01.2022 (включно) в сумі 96299,28 грн.

Відповідно до статті 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Схоже правило міститься в частині третій статті 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, за змістом наведених норм суд має право зменшити розмір санкцій зокрема з таких підстав, у разі якщо:

- належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора;

- якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин.

Такий перелік не є вичерпним, оскільки частина третя статті 551 ЦК України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення ч. 3 ст. 551 ЦК свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них. Таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі №752/15421/17.

Визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №904/5645/19; від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20).

Верховний Суд також зауважує, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (постанови Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 923/536/18; від 10.04.2019 у справі № 905/1005/18; від 06.09.2019 у справі у справі № 914/2252/18; від 30.09.2019 у справі №905/1742/18; від 14.07.2021 у справі № 916/878/20 та інші).

Саме суд першої та апеляційної інстанцій користується певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (постанови Верховного Суду від 03.03.2019 у справі № 925/74/19; від 02.06.2021 у справі № 5023/10655/11 (922/2455/20) та інші).

Отже, питання про зменшення розміру штрафних санкцій вирішується судом (першої та апеляційних інстанцій) на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії, яка вчиняється на розсуд суду та не свідчить про втручання суду в договірні відносини сторін. (Постанова Верховного суду від 24 травня 2022 року в рамках справи № 910/10675/21).

Як же було встановлено судом, 26 жовтня 2021 постачальником було оформлено та направлено на електронну адресу покупця рахунок на сплату грошових коштів №113 від 26.10.2021 разом з підписаними з боку постачальника іншими документами (договір поставки, додаток №1 - специфікація, додаток 2 - схема обладнання за Договором поставки). Крім направлення на адресу покупця зазначених документів електронним шляхом 26.10.2022, постачальником на адресу покупця 27.10.2022 рахунок на сплату грошових коштів №113 від 26.10.2021 та інші вказані вище документи були направлені додатково за допомогою сервісу Нової Пошти (копія накладної №59000748129128 додається), які покупець отримав 29.10.2021, про що зазначено у самій накладній.

Позивач стверджує, що ним отримано рахунок на оплату лише засобами поштового зв`язку, проте, ним не спростовувався факт отримання рахунку на оплату авансового платежу саме засобами електронного поштового зв`язку 26 жовтня 2021.

Хоча умовами договору сторони не передбачили чітких строків здійснення авансового платежу, у зв`язку з чим позивачем лише 03.11.2021 року було здійснено оплату авансового платежу у розмірі 382164,08 грн., останнім не надано обґрунтування неможливості здійснення оплати авансу в день отримання рахунку, або наступного дня, що в свою чергу могло пришвидшити початок робіт з виготовлення товару.

Також, несвоєчасне надання позивачем довіреності уповноваженій особі на отримання товару затримало отримання замовником товару.

Суд приймає до уваги твердження відповідача щодо того, що зазначене в договорі обладнання виробляється силами та за допомогою виробничого устаткування відповідача та згідно із його виробничими можливостями, сторонами договору було встановлено 2-х місячний строк із дня підписання договору, тобто до 21 грудня 2021 року (п.3.1. договору), на виробництво та відвантаження обладнання покупцю за обов`язкової умови проведення авансового платежу у розмірі 382164,80 грн, які необхідні виробнику для придбання потрібних для виробництва обладнання матеріалів, сировини, вузлів та деталей (п.п. 2.2.1. договору). Так, своєчасне виробництво та відвантаження обладнання за договором прямо пов`язане із своєчасним проведенням покупцем вищевказаного авансового платежу.

Пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України визначено, що основними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Цей принцип є своєрідною межею здійснення учасниками цивільних правовідносин своїх прав і виконання обов`язків, яка відділяє дозволену поведінку від недозволеної, справедливі, добросовісні і розумні дії від вчинків, які не відповідають цим критеріям.

Даний принцип віднайшов своє відображення у положеннях Цивільного кодексу України, які врегульовують правовідносини сторін, пов`язані з укладенням правочину.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Тобто, принцип свободи договору не є безумовним, межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності, а погоджені сторонами умови договору повинні відповідати не лише вимогам цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, а й засадам справедливості, добросовісності, розумності як складової елемента загального конституційного принципу верховенства права.

У цьому контексті варто зазначити, що принцип справедливості, добросовісності і розумності обмежує дію принципу свободи договору. Учасники цивільних правовідносин можуть, зокрема укладати договори і на свій розсуд визначати їх умови, але з урахуванням прав і інтересів контрагентів.

(Постанова Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 904/8902/17)

Так, з урахуванням вищевикладеного, приймаючи до уваги, що сторони мають керуватись, зокрема, принципами справедливості, розумності та добросовісності, під час виконання договорів, а, також, з урахуванням того, що позивачем не надано суду доказів понесення ним збитків за прострочення поставки товару, суд приходить до висновку про наявність обставин для зменшення розміру неустойки в даному випадку на 50%, тому стягнути з відповідача неустойку в сумі 48149,64 грн. В іншій частині позовних вимог, заявлених до стягнення, слід відмовити.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України)

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в розмірі 48149,64 грн. В іншій частині заявлених позовних вимог слід відмовити.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 129 ГПК України. Судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 11, 12, 509, 525, 530, 610, 612, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 202 Господарського кодексу України, ст.ст. 29, 42, 46, 73, 74, 86, 91, 123, 129, 130, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вилком-електро" (61080, м. Харків, пр. Гагаріна, 201, ідентифікаційний код 32236309) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Інтергал-Буд", (01010, м. Київ, вул. Московська, 8, ідентифікаційний код 34692645) на банківський рахунок: IBAN: НОМЕР_3 в ПАТ "Укрсиббанк" у м. Києві МФО 351005) суму неустойки в розмірі 48149,64 грн, судовий збір в сумі 2265,26 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення неустойки в сумі 57320,96 грн., - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку для оскарження. Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, або до суду першої інстанції відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення складено "14" квітня 2023 р.

СуддяЛ.В. Шарко