Рішення

від 14.04.2023 по справі 927/340/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

14 квітня 2023 року м. Чернігівсправа № 927/340/23

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у порядку спрощеного позовного провадження

За позовом: Керівника Корюківської окружної прокуратури,

вул. Шевченко, 98, м. Корюківка, Чернігівська область, 15300, в інтересах держави в особі

Позивача: Менської міської ради,

код ЄДРПОУ 04061777, вул. Героїв АТО, 6, м. Мена, Чернігівська область, 15600

до відповідача: Приватного підприємства Регіон Сервіс-ДМ,

код ЄДРПОУ 35108974, вул. Коцюбинського, 58-А, кв. 9, м. Чернігів, 14000

Предмет спору: про стягнення 506 304,58 грн

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

не викликались,

ВСТАНОВИВ:

Керівник Корюківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Менської міської ради звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства Регіон Сервіс-ДМ про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 506 304,58 грн.

Процесуальні дії у справі.

Корюківською окружною прокуратурою надіслано суду клопотання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою суду від 13.03.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу п`ятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та учасникам справи у разі наявності заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, заяви із обґрунтуванням своїх заперечень щодо такого розгляду. Також встановлено сторонам строки для подання заяв по суті, а саме:

- відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та учасникам справи відзиву на позов з доданими до нього документами;

- прокурору та позивачу п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання до суду та учасникам справи відповіді на відзив з доданими до неї документами;

- відповідачу п`ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання до суду та учасникам справи заперечень з доданими до них документами.

Судом отримано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі ЄДР), у якому зазначено місцезнаходження відповідача Приватного підприємства «Регіон Сервіс-ДМ»: 14000 м. Чернігів, вул. Коцюбинського, 58А, кв. 9; інформація для здійснення зв`язку 777650.

Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 13.03.2023, направлена на адресу місцезнаходження відповідача ( АДРЕСА_1 ), повернулась неврученою на адресу суду з відміткою відділення поштового зв`язку адресат відсутній за вказаною адресою. Дата проставлення відмітки 16.03.2023.

Згідно з п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України відповідач вважається повідомленим про відкриття провадження у справі та встановлення йому строку для подання відзиву на позов, а днем вручення ухвали від 13.03.2023 є 16.03.2023.

Отже останнім днем строку для подання відповідачем заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження є 21.03.2023, для подання відзиву 31.03.2023.

Крім того, з метою повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі, секретарем судового засідання Котовою А.І. було здійснено дзвінок на номер телефону відповідача НОМЕР_1 , який зазначено у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань. Під час телефонного дзвінка на вище вказаний номер телефону оператором було повідомлено, що «номер не обслуговується» і зв`язок закінчено.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Обов`язковому відображенню (реєстрації) в Єдиному державному реєстрі, серед інших перелічених у цій статті відомостей, належать відомості про місцезнаходження юридичної особи та інформація для здійснення зв`язку з юридичною особою: телефон та/або адреса електронної пошти (ч. 2 ст. 9 ЗУ Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань).

Статус документів та відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру, закріплений ст. 10 вказаного Закону, яка, зокрема, визначає, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Відомості щодо зміни інформації для здійснення зв`язку з Приватним підприємством «Регіон Сервіс ДМ» у Єдиному державному реєстрі відсутні.

Згідно ч. 6 ст. 120 ГПК України суд викликає або повідомляє експерта, перекладача, спеціаліста, а у випадках термінової необхідності, передбачених цим Кодексом, - також учасників справи телефонограмою, телеграмою, засобами факсимільного зв`язку, електронною поштою або повідомленням через інші засоби зв`язку (зокрема мобільного), які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.

Таким чином, судом було вжито додаткові заходи для повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі та встановлення йому строку для подання відзиву на позов, які узгоджуються з ч. 6 ст. 120 ГПК України.

Заяви із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзиву на позов у встановлені судом строки від відповідача не надходило.

Згідно з ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач користується земельною ділянкою площею 1,5242 га (кадастровий номер 7423010100:01:003:0944), яка знаходиться за адресою: вул. Шевченко, 82, м. Мена, за відсутності правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку. Посилаючись на норми ст. 1212 Цивільного кодексу України, прокурор вважає, що відповідач, користуючись земельною ділянкою без достатньої на те правової підстави, зберіг у себе кошти, які мав би сплатити за користування нею, а тому просить стягнути з відповідача на користь позивача безпідставно збережені кошти у розмірі 506 304,58 грн за період з 01.09.2019 по 31.08.2022.

Відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень у встановлений строк до суду не надходило.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Оскільки відповідач не подав відзив у встановлений судом строк, справа вирішується за наявними у ній матеріалами.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

25.09.2008 на підставі договору № 1911 від 03.04.2008 здійснено державну реєстрацію права власності за Приватним підприємством «Регіон Сервіс ДМ» на об`єкт нерухомості, який розташований за адресою Чернігівська область, м. Мена, вул. Шевченко, 82, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с. 17-18).

Рішенням Менської міської ради від 24.07.2013 відмовлено ПП «Регіон Сервіс ДМ» в наданні дозволу на розробку технічної документації землеустрою по передачі в оренду земельної ділянки площею 1,70 га в м. Мена, вул. Шевченко, 82 та надано дозвіл ПП «Регіон Сервіс ДМ» на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для надання в оренду орієнтовною площею 1,60 га для розміщення майнового комплексу за цією ж адресою (а.с. 70).

Менським районним виробничим відділом Чернігівської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» на замовлення відповідача розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для надання в оренду площею 1,5245 га для розміщення майнового комплексу ПП «Регіон Сервіс ДМ», яке знаходиться за адресою м. Мена, вул. Шевченко, 82, на якому проставлено штамп, що електронний документ перевірено та внесено до Державного земельного кадастру 25.12.2014 (а.с. 54-85). Земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 7423010100:01:003:0944.

Як зазначає прокурор у позовній заяві, ПП «Регіон Сервіс ДМ» договору оренди спірної земельної ділянки з Менською міською радою не уклало.

Відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки категорія земель землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, цільове призначення 11.01 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов`язані з користуванням надрами, площею 1,5245 га, нормативна грошова оцінка становить 2 149 406,22 грн (з урахуванням коефіцієнту індексації за 2016 рік 1,06, за 2020 рік 1,0) (лист Відділу у Менському району ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області № 158 від 13.05.2021) (а.с. 87).

Згідно витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 1 970 289,04 грн (лист Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області № 10825 від 15.06.2022) (а.с. 86).

Тобто, нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки на 2021 рік становить 2149406,22 грн, на 2022 рік 1 970 289,04 грн.

Рішенням Виконавчого комітету Менської міської ради № 82 від 26.06.2021 вирішено створити комісію з визначення розміру збитків, заподіяних власникам землі та землекористувачам для визначення розміру збитків, заподіяних власникам землі та землекористувачам вилученням (викупом) або тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв`язку з тимчасовим використанням земельних ділянок (а.с. 88-89).

Менською міською радою направлено 28.07.2022 відповідачу повідомлення № 1190/04-14 про те, що засідання комісії з визначення розміру збитків, завданих ПП «Регіон Сервіс ДМ» Менській міській раді за використання спірної земельної ділянки під об`єктом нерухомого майна, яке знаходиться на праві приватної власності у ПП «Регіон Сервіс ДМ», без правовстановлюючих документів, відбудеться 02.09.2022 о 10:00 в приміщення Менської міської ради. У повідомленні також зазначено, що у разі неявки на засідання комісії визначення збитків буде здійснено без участі відповідача (а.с. 90).

02.09.2022 проведено засідання комісії з визначення розміру збитків, заподіяних власникам землі та землекористувачам, керівник ПП «Регіон Сервіс ДМ» на засідання комісії не з`явився, про що складено протокол № 3 (а.с. 91-93).

Рішенням виконавчого комітету Менської міської ради № 163 від 12.09.2022 затверджено Акт визначення розмірів збитків, заподіяних Менській міській раді суб`єктами господарювання внаслідок використання земельних ділянок на території Менської міської територіальної громади без правовстановлюючих документів (додаток № 1), згідно з яким розмір зазначених збитків за період з 01.09.2019 по 31.08.2022 ПП «Регіон Сервіс ДМ» за спірну земельну ділянку становить 506 304,58 грн (а.с. 96-97).

Розрахунок збитків проведено за спірну земельну ділянку з урахуванням 8% (землі промисловості) від нормативної грошової оцінки землі за 2019-2021 роки в розмірі 2 149 406,22 грн, за 2022 рік - в розмірі 1 970 289,04 грн (а.с. 97).

20.09.2022 Менською міською радою було листом № 1563/04-14 від 15.09.2022 надіслано відповідачу копію рішення виконавчого комітету Менської міської ради № 163 від 12.09.2022 та запропоновано сплатити збитки до 01.10.2022 (а.с. 98).

Відповідно до рішень Менської міської ради від 27.06.2013 «Про орендну плату за земельні ділянки», від 10.07.2020 «Про затвердження ставок орендної плати за земельні ділянки на території Менської ОТГ», від 30.06.2021 «Про затвердження ставок орендної плати за земельні ділянки на території Менської міської територіальної громади» ставка орендної плати за земельні ділянки з цільовим призначенням земель для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов`язані з користуванням надрами встановлена у розмірі 8 % нормативної грошової оцінки (а.с. 100-127).

Оцінка суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею (ч. 1 ст. 2 Земельного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають:

а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності;

б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

За приписами ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України (у редакції на момент виготовлення проекту відведення на земельну ділянку) сільські, селищні, міські ради надають земельні ділянки у постійне користування юридичним особам із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Частиною першою статті 93 Земельного кодексу України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом (ч. 9 ст. 93 ЗК України).

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства

Згідно зі ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права є предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до ч. 1 ст. 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 04.12.2019 у справі 917/1739/17.

За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):

"Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України Про прокуратуру.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).

Відповідно до ч. 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Згідно з ч. 4, 7 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають:

а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності;

б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування;

в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Отже, місцеві ради відповідно до закону, від імені та в інтересах територіальної громади міста повинні здійснювати контроль за надходженням коштів від використання землі у межах міста та не повинні ослаблювати економічних основ місцевого самоврядування.

Прокурор зазначає, що не укладення та несвоєчасне укладення суб`єктами господарювання договорів оренди землі призводить до втрат коштів місцевого бюджету.

Листом № 1788/04-17 від 14.10.2022 Менська міська рада надала відповідь на лист Корюківської окружної прокуратури № 2775вих-22 від 07.10.2022, що станом на 13.10.2022 кошти в сумі нарахованих збитків згідно акту визначення збитків від 02.09.2022 за використання спірної земельної ділянки ПП «Регіон Сервіс ДМ» не сплачено. Повідомила про те, що в зв`язку з недостатністю коштів для сплати судового збору не має можливості звернутися до суду з позовом про стягнення збитків.

Незважаючи на те, що прокурором було повідомлено Менську міську раду про порушення інтересів держави в частині несплати відповідачем орендної плати за користування земельною ділянкою, орган місцевого самоврядування не вжив заходів у судовому порядку для захисту інтересів держави, суд доходить висновку про невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо про можливе порушення інтересів держави, а відтак і про його бездіяльність.

Ніжинською окружною прокуратурою направлено позивачу повідомлення в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України № 51-75-879вих-23 від 23.02.2023 про підготовку позовної заяви про стягнення коштів з ТОВ «Регіон Сервіс ДМ»

За наведених обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду.

Щодо стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати.

Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об`єктів нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою площею 1,5245 га, на якій ці об`єкти розміщені.

Як встановив суд, відповідач на підставі договору купівлі-продажу № 1911 від 03.04.2008 набув у власність нежилі приміщення, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 на земельній ділянці земель Менської міської ради.

Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування (ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України у редакції станом на момент укладення договору купівлі-продажу).

Відповідно до частини 1 статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини 1 статті 96 Земельного кодексу України).

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).

Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Не вважається порушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розміщене це нерухоме майно.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (див. постанови від 4 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (пункт 8.5), від 3 квітня 2019 року у справі № 921/158/18 (пункт 51), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункти 37-38)). Згідно з вказаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42)).

З урахуванням наведених приписів у разі наявності в особи права власності саме на об`єкт нерухомості відсутність підстав для поновлення договору оренди землі за частиною шостою статті 33 Закону № 161-XIV не може бути перешкодою для реалізації такою особою права користування земельною ділянкою, необхідною для обслуговування її об`єкта, а також для оформлення відповідних договірних відносин щодо цієї ділянки.

Такий правовий висновок викладений у постанові ВП ВС від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19.

До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладення договору оренди та недотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондиційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Аналогічна правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17.

Після набуття права власності на об`єкти нерухомості відповідачем вживались заходи щодо розроблення проекту землеустрою на земельну ділянку, яка знаходиться під об`єктами нерухомості, та яка необхідна для їх обслуговування, з метою отримання її в оренду, що підтверджується рішенням Менської міської ради від 24.07.2013 «Про дозвіл на виготовлення проекту відведення на земельну ділянку для надання в оренду ПП «Регіон Сервіс ДМ».

Відповідно до частини першої статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно з вимогами частин першої, третьої, четвертої, дев`ятої статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Тобто об`єктом оренди може бути земельна ділянка, яка є сформованою як об`єкт цивільних прав.

Як вбачається з матеріалів справи, земельна ділянка, на якій знаходяться об`єкти нерухомості, що належать на праві власності відповідачу є сформованою, їй присвоєно кадастровий номер 7423010100:01:003:0944.

Проте, ПП «Регіон Сервіс ДМ» не було оформлено права користування спірною земельною ділянкою, зокрема не укладено відповідного договору оренди з Менською міською радою.

Таким чином, відповідач користується земельною ділянкою, яка знаходиться під об`єктами нерухомості, та яка необхідна для їх обслуговування, без достатньої правової підстави.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 ПК України). Подібне положення міститься й у статті 21 Закону України «Про оренду землі».

Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки.

Тобто законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі.

Відповідно до рішень Менської міської ради від 27.06.2013 «Про орендну плату за земельні ділянки», від 10.07.2020 «Про затвердження ставок орендної плати за земельні ділянки на території Менської ОТГ», від 30.06.2021 «Про затвердження ставок орендної плати за земельні ділянки на території Менської міської територіальної громади» ставка орендної плати за земельні ділянки з цільовим призначенням земель для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов`язані з користуванням надрами встановлена у розмірі 8 % нормативної грошової оцінки.

У статті 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Згідно із частиною першою статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

За змістом пункту 34, 35 частини першої статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Оскільки спірна земельна ділянка перебуває у комунальній власності, Менська міська рада, яка представляє її власника, наділена відповідними повноваженнями щодо визначення розміру орендної плати за передачу в оренду майна, що перебуває у її володінні.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Отже, основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 по справі № 920/739/17).

Відповідно до частини другої статті 20 та частини третьої статті 23 Закону України «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з розрахунком сума безпідставно збережених коштів внаслідок використання відповідачем спірної земельної ділянки без правовстановлюючих документів за період з 01.09.2019 по 31.08.2022 становить 506 304,58 грн.

Разом з тим, на підставі Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 533-IX від 17.03.2020 в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 № 540-IX підрозділ 10 розділу Перехідних положень Податкового кодексу України доповнено пунктом 524 «Не нараховується та не сплачується за період з 1 березня по 31 березня 2020 року плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, та використовуються ними в господарській діяльності».

Отже, враховуючи п. 524 підрозділу 10 Перехідних положень Податкового кодексу України не підлягає нарахуванню орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності, що перебуваються у власності або користуванні за період з 01 березня по 31 березня 2020 року.

Таким чином, нарахування відповідачу збережених коштів орендної плати за період з 01.03.2020 по 31.03.2020 є неправомірним.

Враховуючи вищевикладене, правомірним із урахуванням встановленої нормативно-грошової оцінки земельної ділянки та ставки орендної плати у розмірі 8 % є нарахування відповідачу збережених коштів орендної плати за період з 01.09.2019 по 29.02.2020 та з 01.04.2020 по 31.08.2022.

За перерахунком суду сума безпідставно збережених коштів внаслідок використання відповідачем спірної, за період з 01.09.2019 по 31.08.2022 без урахування березня місяця 2020 року становить 491 975,20 грн.

Враховуючи викладене вище, відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що у спірний період (з 01.09.2019 по 31.08.2022) без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України.

Таким чином, вимоги прокурора про стягнення з відповідача безпідставно збережених грошових коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково в сумі 491975,20 грн за період з 01.09.2019 по 29.02.2020 та з 01.04.2020 по 31.08.2022.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо судових витрат.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідача в частині задоволених позовних вимог, становить 7379,63 грн.

Керуючись ст. 14, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства Регіон Сервіс-ДМ (код ЄДРПОУ 35108974, вул. Коцюбинського, 58-А, кв. 9, м. Чернігів, 14000) на користь Менської міської ради (код ЄДРПОУ 04061777, вул. Героїв АТО, 6, м. Мена, Чернігівська область, 15600) 491 975,20 грн безпідставно збережених грошових коштів.

3. Стягнути з Приватного підприємства Регіон Сервіс-ДМ (код ЄДРПОУ 35108974, вул. Коцюбинського, 58-А, кв. 9, м. Чернігів, 14000) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) 7379,63 грн витрат зі сплати судового збору.

4. У решті позову відмовити.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

СуддяВ. В. Шморгун