Рішення

від 22.03.2023 по справі 753/5127/22

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/5127/22

провадження № 2/753/73/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2023 року Дарницький районний суд м. Києва у складі головуючого судді Трусової Т. О. з секретарем судового засідання Кирик К. С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна компанія «Столиця», про визнання договору недійсним,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2022 р. ОСОБА_3 (далі також - ОСОБА_4 , позивачка) в особі представника ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом про визнання недійсним договору уступки прав та обов`язків за договором про участь в інвестуванні (далі також - оспорюваний договір), що був укладений 05.03.2007 між нею, ОСОБА_2 (далі також - ОСОБА_6 , відповідачка)та товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна компанія «Столиця» (далі також - ТОВ «ІБК «Столиця», третя особа).

Вимоги позову мотивовані тим, що позивачка уклала оспорюваний договір внаслідок проблем зі здоров`ям, що змусили її перейматись за своє життя, а також на прохання її дочки ОСОБА_7 тимчасово оформити квартиру на її ім`я з метою підтвердження свого матеріального стану для отримання віз у різні країни, і в подальшому вона їх отримувала, надаючи документи про право власності. Одночасно з укладенням оспорюваного договору відповідачка видала позивачці довіреність, на підставі якої вона була фактичним власником квартири, володіла та користувалась нею, а сама відповідачка до реалізації повноважень власника ніколи не приступала, у неї відсутні ключі від квартири, у цьому житлі вона ніколи не проживала і не брала участі у його утриманні. У подальшому стан здоров`я позивачки значно покращився, наявність права власності вже не було необхідним для оформлення віз, а тому 29.06.2016 ОСОБА_6 на підставі договору дарування повернула квартиру у власність позивачки.

Вказуючи, що при укладенні договору уступки сторони мали інші цілі ніж ті, що передбачені цим правочином, внутрішня воля сторін договору не відповідала зовнішньому її прояву та цей договір не мав на меті встановлення правових наслідків, позивачка вважає договір фіктивним і цих підстав просить визнати його недійсним.

Ухвалою від 29.06.2022 суд відкрив провадження у справі та призначив справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою від 14.11.2022 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_5 позовні вимоги підтримав пославшись на наведені у позовній заяві обставини та обґрунтування.

Відповідачка ОСОБА_2 та третя особа «ІБК «Столиця» про розгляд справи повідомлялись у встановленому законом порядку, проте в судове засідання не з`явилися, правом на подання відзиву/пояснень не скористалися.

Заслухавши представника позивачки та дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

17.02.2005 між ТОВ «ІБК «Столиця» (стороною-1) та ОСОБА_1 (стороною-2) було укладено попередній договір № 7/174-1, предметом якого є зобов`язання сторін укласти основний договір, відповідно до якого сторона 2 сплатить стороні-1 суму грошових коштів в національній валюті України з врахуванням ПДВ, яка на день оплати має бути еквівалентна 39758,08 дол. США за курсом НБУ, а стороні-2 буде передана у власність окрема квартира в житловому будинку, який буде збудовано за будівельною адресою: АДРЕСА_1 .

На виконання умов попереднього договору ОСОБА_1 сплатила грошові кошти в розмірі 200 778,30 грн, що підтверджується банківською квитанцією від 08.09.2005 та довідкою ТОВ «ІБК «Столиця» від 09.09.2005 № 368.

20.12.2005 ТОВ «ІБК «Столиця» (сторона-1) та ОСОБА_1 (сторона-2) уклали основний договір про участь в інвестуванні № 7/174-1, відповідно до умов якого сторона-2 зобов`язалась сплатити стороні-1 грошові кошти в національній валюті України в загальному розмірі 200 778,30 грн (з урахуванням ПДВ), а сторона-1 зобов`язалась передати стороні-2 у власність окрему квартиру в житловому будинку, який буде збудовано за будівельною адресою: АДРЕСА_1 .

Вищевказаним основним договором було визначено наступні характеристики об`єкта інвестування: поверх 23, квартира АДРЕСА_2 , кількість кімнат 1, загальна площа 55,84 кв.м.

05.03.2007 між ТОВ «ІБК «Столиця» (стороною-1), ОСОБА_1 (стороною-2) та ОСОБА_2 (стороною-3) укладено договір уступки до основного договору № 7/174-1, відповідно до умов якого ОСОБА_1 уступила на користь ОСОБА_2 весь комплекс прав та обов`язків, що передбачені основним договором.

У пунктах 4.2., 4.3. цього договору зафіксовано, що ОСОБА_1 не має до ОСОБА_2 будь-яких грошових та/або майнових претензій за договором та до його підписання остання повністю розрахувалась за уступку на її користь усьогокомплексу прав та обов`язків, що передбачені основним договором.

У статтях 15, 16 ЦК України та статті 4 ЦПК України закріплене право кожного на захист свого цивільного (особистого немайнового або майнового) права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Суб`єктивне право на захист реалізується у спосіб, визначений законом. Перш за все це право на звернення за судовим захистом, носієм якого виступає кожний з учасників цивільних правовідносин чи будь-яка заінтересована особа.

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 5 цього Кодексу визначає, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

З огляду на зазначене можна дійти висновку, що захисту підлягає лише порушене або оспорюване право або інтерес, при цьому в силу принципів змагальності (статті 12, 81 ЦПК України) та диспозитивності (стаття 13 ЦПК України) саме позивач повинен, зокрема, обґрунтувати та довести наявність у нього суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, факт його порушення або оспорення, обрати правомірний спосіб захисту порушеного права та визначити особу (осіб), до якої пред`являє вимоги.

Згідно із частиною другою статті 16, частиною першою статті 215 ЦК України одним зі способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.

За приписами статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Стаття 234 ЦК України визначає, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

За змістом цієї норми фіктивний правочин завжди укладається умисно, оскільки сторони вчиняють його правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний, а тому для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям усіх сторін правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

З огляду на те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (частина перша статті 216 ЦК України), інтерес однієї зі сторін цього правочину чи власний інтерес заінтересованої особи полягає у приведенні сторін недійсного правочину до того стану, який вони мали до його вчинення, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації цією особою (позивачем) її прав.

Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці та підтверджується численними висновками Верховного Суду України та Верховного суду.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, ОСОБА_4 звернулася до суду з даним позовом для захисту своїх майнових прав на об`єкт інвестування, які перейшли до її дочки ОСОБА_2 на підставі договору уступки прав та обов`язків за договором про участь в інвестуванні.

Водночас за обставинами справи установлено, що після завершення будівництва та введення житлового будинку в експлуатацію відповідачці ОСОБА_2 було передано об`єкт інвестування, яким є квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_3 (далі також - спірна квартира), видано свідоцтво про право власності на цей об`єкт, а 26.02.2009 її право власності на квартиру відповідно до встановленого на той час порядку було зареєстроване Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна».

Наведене свідчить про те, що зобов`язання, які виникли на підставі договору про участь в інвестуванні, припинилися їх належним виконанням, а майнове право відповідачки ОСОБА_2 на об`єкт інвестування, яке вона набула на підставі оспорюваного договору, трансформувалось у право власності на нерухоме майно.

У подальшому на підставі договору дарування від 29.06.2016 позивачка набула спірну квартиру у власність, а відтак на даний час їй належать усі правомочності власника щодо цього майна (статті 317, 319 ЦК України).

Згідно з нормою частини другої статті 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Правомірність набуття позивачкою права власності на вищевказану квартиру оспорювалась кредитором відповідачки ОСОБА_8 в судовому порядку, який пред`явив до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 позов про визнання недійсним договору дарування з підстав його фіктивності (цивільна справа № 753/11680/20.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 24.06.2022 було визнано недійсним договір дарування квартири від 29.06.2016, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , та припинено право власності і скасовано державну реєстрацію права ОСОБА_1 на квартиру.

Проте постановою Київського апеляційного суду від 20.12.2022 рішення суду першої інстанції скасовано, а у задоволенні позову ОСОБА_8 відмовлено, тобто оспорюване заінтересованою особою право власності позивачки на квартиру було захищене судом в рамках процедури перегляду рішення суду в порядку, визначеному ЦПК України.

Отже виходячи з аналізу наведених правових норм та установлених фактів і обставин суд дійшов висновку про те, що обраний позивачкою спосіб захисту майнових прав, навіть у разі їх порушення, явно не відповідає змісту спірних правовідносин.

Визнання оспорюваного договору недійсним могло б призвести до захисту суб`єктивного матеріального права позивачки на об`єкт інвестування лише у випадку чинності зобов`язання, відступлення права вимогиза яким було предметом оспорюваного договору, проте з огляду на припинення цього зобов`язання та виникнення щодо об`єкту інвестування правовідносин власності, задоволення позову жодним чином не захистить та не відновить суб`єктивне матеріальне право позивачки, на захист якого подано цей позов.

Ураховуючи, що право власності на спірну квартиру перейшло до позивачки і законність набуття цього права засвідчена рішенням суду, яке набрало законної сили, і при цьому позивачка не посилається на інші обставини, які б свідчили про порушення чи оспорювання відповідачкою її права власності, підстави для захисту цього права також відсутні.

Слід також зазначити, що за змістом положень статей 3, 6, 202, 203, 215, 234, 626, 627, 628, 629 ЦК України сторонами у цивільно-правовому спорі щодо визнання недійсним будь-якого договору мають бути усі сторони такого договору.

У даному випадку оспорюваний договір був укладений між трьома особами, а тому зобов`язаними за вимогами позивачки особами є ОСОБА_2 та ТОВ «ІБК «Столиця», проте позов заявлено лише до ОСОБА_2 .

Відтак позивачкою у цій справі не визначено повний суб`єктний склад осіб, які мають відповідати за її позовом.

Зважаючи на викладене, вимоги позову про визнання недійсним договору уступки прав та обов`язків за договором про участь в інвестуванні є явно необґрунтованими і такими, що не відповідають завданням цивільного судочинства, у зв`язку з чим підстави для їх задоволення відсутні.

За правилом, встановленим статтею 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові - на позивача.

Отже з огляду на результат розгляду справи сплачений позивачкою судовий збір покладається на позивачку.

На підставі викладеного, керуючись статтями 5, 7, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна компанія «Столиця», про визнання договору недійсним.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя:

Повне рішення складене 14.04.2023.