Ухвала

від 11.04.2023 по справі 991/573/23

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА ВИЩОГО АНТИКОРУПЦІЙНОГО СУДУ

Cправа №991/573/23

Провадження №11-сс/991/150/23

Слідчий суддя: ОСОБА_1

Суддя-доповідач: ОСОБА_2

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 квітня 2023 року місто Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого - судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

секретар судового засідання ОСОБА_5 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_6 ,

захисника підозрюваного ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_9 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 01 лютого 2023 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 01.02.2023 задоволено клопотання старшого детектива Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ), погоджене прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі - САП) про арешт майна у кримінальному провадженні №52022000000000280 від 26.09.2022.

Накладено арешт на майно підозрюваного ОСОБА_7 , яке належить йому на праві власності, з обмеженням права на розпорядження та відчуження таким майном, а саме:

-земельну ділянку (частка власності: 44/100) площею 0,0907 га, кадастровий номер 4610137500:06:005:0302, розташована за адресою: Львівська область, м. Львів, вул. Полтв`яна;

-житловий будинок (частка власності: 44/100) площею 78,9 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

-автомобіль «MERCEDES-BENZ ML250 BLUETEC», державний номер НОМЕР_1 ;

-корпоративні права в частині 75% в ПП «КОМФОРТ ТУР ГРУП» (код 22389263).

На вказане рішення захисник підозрюваного ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_9 подав апеляційну скаргу з доповненнями, в якій стверджує про неповноту судового розгляду, а також, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.

Посилається на таке.

В матеріалах клопотання детектива НАБУ про арешт майна, зокрема у протоколах за результатом проведення негласних слідчих (розшукових) дій щодо ряду осіб, відсутні докази.

Слідчий суддя не врахував відсутність доказів, які вказують на причетність ОСОБА_7 до вчинення інкримінованого кримінального правопорушення, співучасть у його вчиненні, зокрема того, що ОСОБА_7 був обізнаний про розподіл ролей у вчиненні кримінального правопорушення, інших учасників кримінального правопорушення, а також умисного характеру його дій та координації з іншими співучасниками.

Слідчий суддя прийшов до хибного висновку, що пред`явлена ОСОБА_7 підозра у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.368 КК України, відповідає стандарту «обґрунтована підозра».

Слідчий суддя не врахував розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, зокрема, під час визначення розміру альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави у даному кримінальному провадження слідчий суддя враховував наявність у ОСОБА_7 арештованого майна.

Просить поновити процесуальний строк на оскарження ухвали та скасувати ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 01.02.2023.

ОСОБА_7 , його захисник - адвокат ОСОБА_9 будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце апеляційного розгляду, у судове засідання не з`явилися, про поважні причини свого неприбуття суд не повідомили.

Згідно із ч.4 ст.405 КПК України неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття. А тому апеляційна скарга розглядається без участі ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_9 .

Захисник ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, посилаючись на доводи, наведені у ній.

Прокурор ОСОБА_6 судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення захисника ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 , прокурора ОСОБА_6 , перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що у клопотанні про поновлення строку апеляційного оскарження а також в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.

Згідно із ч.1 ст.117 КПК України пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.

Матеріалами провадження стверджується, що 01 лютого 2023 року слідчий суддя Вищого антикорупційного суду розглянув у закритому судовому засіданні клопотання старшого детектива НАБУ про арешт майна підозрюваного ОСОБА_7 у кримінальному провадженні №52022000000000280 від 26 вересня 2022 року. 01 лютого 2023 року Вищим антикорупційним судом проголошено вступну та резолютивну частину ухвали. Повний текст ухвали проголошено 15.02.2023. Цього ж дня згідно із розпискою наявною в матеріалах справи, захисник підозрюваного ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_9 отримав копію повного тексту ухвали від 01.02.2023. Апеляційна скарга подана 14.02.2023. Таким чином, станом на дату подання апеляційної скарги захисником копія оскаржуваної ухвали ним не отримана, а тому відповідно до ч.3 ст. 395 КПК України не міг розпочатись відлік строку апеляційного оскарження та його сплив.

Вищенаведені обставини та положення закону виключають факт пропуску строку апеляційного оскарження та можливість розгляду питання про його поновлення.

А тому, колегія суддів вважає, що у клопотанні про поновлення процесуального строку на оскарження ухвали слідчого судді слід відмовити, оскільки такий не є пропущеним.

У цьому провадженні встановлено такі обставини.

26.09.2022 розпочате кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 52022000000000280.

21.01.2023 у вказаному кримінальному провадженні за підозрою у вчиненні злочину, визначеного ч. 4 ст. 368 КК України, ОСОБА_7 було затримано.

22.01.2023 ОСОБА_7 повідомлено про підозру за ч.4 ст. 368 КК України.

23.01.2023 ОСОБА_7 повідомлено про зміну підозри за ч.5 ст.27 ч.4 ст.368 КК України.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, слідчий суддя дійшов таких висновків.

Наявна правова підстава арешту майна - забезпечення конфіскації майна як виду покарання; підозра ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочині є обґрунтованою; наявні ризики передачі належного підозрюваному майна іншим особам; обмеження права власності є розумним і співрозмірним завданням кримінального провадження; відсутні негативні наслідки арешту майна для третіх осіб.

Висновки слідчого судді відповідають вимогам КПК України та встановленим обставинам.

У ч.1 ст.404 КПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. А тому оскаржувана ухвала переглядається в межах апеляційної скаргизахисника ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_9 .

Згідно з абз.1 ч.1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Відповідно до ч.5 ст.170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.27 ч.4 ст. 368 КК України.

За версією органу досудового розслідування, 13 липня 2022 року розпорядженням КМУ № 602-р Мінрегіону виділено для Українського державного науково-дослідного і проектно-вишукувального інституту «УкрНДІводоканалпроект» грошові кошти державного бюджету в сумі 1 409 000 000 грн на придбання обладнання та матеріалів, а саме: мобільних установок очищення води, автоцистерн для перевезення питної води, дизель - генераторів, газогенераторів, дренажно-фекальних насосів, пересувних котелень та пально-мастильних матеріалів.

У період з липня по серпень 2022 року ОСОБА_10 , за участі працівників підконтрольних йому суб`єктів господарювання, запропонував ОСОБА_11 використати його службове становище для забезпечення підписання прямих договорів із підконтрольними ОСОБА_10 суб`єктами господарювання щодо придбання обладнання та матеріалів за фінансування, передбачене вищевказаним Розпорядженням КМУ № 602-р від 13 липня 2022 року.

У період з 12 серпня 2022 року до 16 вересня 2022 року ОСОБА_11 висловив прохання ОСОБА_10 надати йому неправомірну вигоду в розмірі, який буде становити 7-10 відсотків від суми укладених у майбутньому договорів про закупівлю товару між ДІ "УкрНДІводоканалпроект" та підконтрольними ОСОБА_10 суб`єктами господарювання, за забезпечення ОСОБА_11 підписання прямих договорів по завищеній ціні, на що той погодився та пообіцяв надати неправомірну вигоду у визначеній ним сумі після надходження грошових коштів від ДІ "УкрНДІводоканалпроект" на рахунки обумовлених суб`єктів господарювання.

16 січня 2023 року ОСОБА_10 зустрівся з ОСОБА_11 та повідомив, що готовий надати йому неправомірну вигоду у сумі 400 000 доларів США, а ОСОБА_11 повідомив про необхідність пересилання коштів до м. Львова, де вони будуть отримані залученою ним довіреною особою.

У період з 16 до 17 січня 2023 року ОСОБА_11 , реалізуючи свій злочинний умисел направлений на одержання неправомірної вигоди у особливо великому розмірі, залучив до своєї злочинної діяльності ОСОБА_7 , якому доручив отримати у м. Львові від узгоджених з ОСОБА_10 осіб, неправомірну вигоду у сумі 400 000 доларів США, залучивши таким чином його як пособника у вчиненні кримінального правопорушення.

20 січня 2023 року ОСОБА_10 зустрівся з ОСОБА_11 у м. Києві і у ході зустрічі останній шляхом написання інформації рукописним текстом на аркуші паперу повідомив ОСОБА_10 про те, що неправомірну вигоду для нього у м. Львові отримає залучений ним ОСОБА_7 , який обізнаний зі злочинним планом.

21 січня 2023 року ОСОБА_7 перебуваючи у м. Львів, діючи умисно, маючи умисел на сприяння вчиненню ОСОБА_11 кримінального правопорушення, відповідно до відведеної йому ролі, прибув на територію АЗС «WOG», що по вул. В. Чорновола, 10, у м. Львів, де від ОСОБА_12 одержав неправомірну вигоду - грошові кошти у сумі 400 000 доларів США, доставка яких у м. Львів була попередньо організована ОСОБА_10 , чим сприяв вчиненню та приховуванню кримінального правопорушення ОСОБА_11 .

Надалі, ОСОБА_7 власним автомобілем перевіз вказані грошові кошти у квартиру АДРЕСА_2 , де зберігав їх до подальших розпоряджень ОСОБА_11 , і де їх було виявлено та вилучено в ході проведення обшуку, чим виконуючи роль пособника забезпечив переховування предметів здобутих кримінально-протиправним шляхом.

Поняття обґрунтованої підозри та чіткі критерії її оцінки у національному законодавстві не визначені. Однак воно висвітлене у практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка підлягає застосуванню українськими судами.

Термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (п.175 рішення ЄСПЛ від 21.04.2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України»). Це важливий та невід`ємний елемент підстави для застосування арешту майна.

При вирішенні питання про наявність обґрунтованої підозри слідчим суддею досліджено долучені до клопотання про арешт майна протоколи НСРД та інші докази.

Враховуючи, що слідчий суддя на цьому етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, а лише зобов`язаний на підставі оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є ймовірною та достатньою для виправдання подальшого розслідування з ціллю висунення обвинувачення або спростування підозри, колегія суддів вважає, що з огляду на надані стороною обвинувачення докази, у слідчого судді були підстави для висновку про існування фактів та інформації, які можуть переконати об`єктивного спостерігача у тому, що ОСОБА_7 міг вчинити кримінальне правопорушення, передбачене ч.5 ст.27 ч.4 ст. 368 КК України.

Доводи апеляційної скарги про відсутність обґрунтованої підозри є голослівними, а тому колегія суддів визнає їх неспроможними.

Згідно із ч.5 ст.27 КК України пособник це вид співучасника, особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню кримінального правопорушення іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, знаряддя чи засоби вчинення кримінального правопорушення, сліди кримінального правопорушення чи предмети, здобуті кримінально протиправним шляхом, придбати чи збути такі предмети або іншим чином сприяти приховуванню кримінального правопорушення.

А тому, оскільки для виконання інкримінованої ОСОБА_7 роліпособника- передачі неправомірної вигоди у вигляді грошових коштів, йому не обов`язково бути обізнаним про всіх співучасників, задіяних у злочинній схемі та розподіл ролей між ними, колегія суддів вважає безпідставним посилання в апеляційній скарзі на відсутність доказів про обізнаність підозрюваного ОСОБА_7 про розподіл ролей у вчиненні кримінального правопорушення та інших учасників кримінального правопорушення.

Санкцією ч.4 ст.368 КК України визначено покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна.

Згідно з наявними в матеріалах провадження витягами з автоматизованої інформаційної системи «НАІС» та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав від 01 лютого 2023 року, витягом з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 24.01.2023, у власності ОСОБА_7 перебувають: земельна ділянка (частка власності: 44/100) площею 0,0907 га, кадастровий номер 4610137500:06:005:0302, розташована за адресою: Львівська область, м. Львів, вул. Полтв`яна; житловий будинок (частка власності: 44/100) площею 78,9 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; автомобіль «MERCEDES-BENZ ML250 BLUETEC», державний номер НОМЕР_1 ; корпоративні права в частині 75% в ПП «КОМФОРТ ТУР ГРУП» (код 22389263).

Із огляду на вищевказані положення закону, обставини справи, колегія суддів вважає, що в контексті приписів ч.2 ст.173 КПК України слідчим суддею при вирішенні питання про арешт майна з метою забезпечення конфіскації майна, як виду покарання, правильно враховано, окрім іншого, правову підставу для арешту майна.

Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Із положень ст.1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вбачається, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Будь-яке втручання державного органу в права осіб повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (п.69, 73 рішення ЄСПЛ від 23.09.1982 у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції»). Тобто повинне існувати обґрунтоване співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти.

Накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або повним позбавленням таких прав. Оскільки досудове розслідування у кримінальному провадженні № 52022000000000280 від 26.09.2022 здійснюється, зокрема, за підозрою ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.27 ч.4 ст. 368 КК України, слід визнати таким, що відповідає положенням закону висновок слідчого судді, що арешт частки у власності підозрюваного ОСОБА_7 земельної ділянки, житлового будинку, автомобіля «MERCEDES-BENZ ML250 BLUETEC» та корпоративних прав ПП «КОМФОРТ ТУР ГРУП» в частині 75%, забезпечує справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав підозрюваного, відповідає принципу розумності, є співрозмірним, виходячи із завдань кримінального провадження згідно з положеннями ст.2 КПК України, і не покладає на нього індивідуальний та надмірний тягар як на власника.

Колегія суддів зазначає, що посилання в апеляційній скарзі на те, що слідчий суддя врахував наявність у підозрюваного ОСОБА_7 вказаного майна під час визначення розміру альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави у даному кримінальному провадженні є помилковим, адже це не створює правової перешкоди для накладення арешту відповідно до кримінально процесуального закону. Крім того, у матеріалах провадження відсутні докази, та у апеляційній скарзі не має підтвердження необхідності вільного розпорядження та відчуження підозрюваним ОСОБА_7 даним майном для забезпечення внесення застави.

За таких обставин необґрунтованими є посилання апеляційної скарги на те, що слідчий суддя прийшов до висновків, що не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.

Із огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою.

Згідно із ч.3 ст.407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право: залишити ухвалу без змін; скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.

Із огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді - без змін.

Керуючись ст. 404, 418, 419, 422, 424, 532 КПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_9 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 01 лютого 2023 року - без змін.

Ухвала є остаточною, набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий: ОСОБА_2

Судді: ОСОБА_3

ОСОБА_4