Рішення

від 04.04.2023 по справі 916/1891/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"04" квітня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/1891/22

Господарський суд Одеської області у складі судді Бездолі Ю.С.

при секретарі судового засідання: Степанюк А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю СТРАТЕГ УКРАЇНА (65033, Одеська обл., м. Одеса, вул. Желябова, буд. 4-В, код ЄДРПОУ 43087451)

до відповідача: Компанії MediaMAGNAT Grup SRL (MD-2005, Молдова, Кишинів, вул. Фередеулуй, 4, ідентифікаційний номер 1006600032462)

про стягнення 2781,68 доларів США, -

за участю представників сторін:

від позивача: Лета М.А., адвокат, діє на підставі ордеру

від відповідача: Драган Т.М., адвокат, діє на підставі ордеру

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю СТРАТЕГ УКРАЇНА звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Компанії MediaMAGNAT Grup SRL про стягнення 2781,68 доларів США попередньої оплати за контрактом №29032021 від 05.04.2021.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю СТРАТЕГ УКРАЇНА обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за контрактом №29032021 від 05.04.2021.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.08.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №916/1891/22; розгляд справи №916/1891/22 вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін; судове засідання призначено на 24.01.2023 о 12:00; зобов`язано позивача надати до Господарського суду Одеської області нотаріально засвідчені переклади на румунську (англійську) мову даної ухвали Господарського суду Одеської області від 15.08.2022 в трьох примірниках відповідно до Конвенції; надати до Господарського суду Одеської області нотаріально засвідчені переклади на румунську (англійську) мову копій позовної заяви та доданих до неї документів в трьох примірниках для направлення відповідачу в порядку, встановленому Конвенцією; вирішено звернутись до Міністерства юстиції Республіки Молдова (Ministry of Justice of the Republic of Moldova, Strada 31 August 1989 82, Chi?inгu 2012, Moldaviё) із судовим дорученням про вручення ухвали суду відповідачу - Компанії MediaMAGNAT Grup SRL (MD-2005, Молдова, Кишинів, вул. Фередеулуй, 4, ідентифікаційний номер 1006600032462); зупинено провадження у справі №916/1891/22 у зв`язку з повідомленням Господарським судом Одеської області відповідача в порядку, передбаченому Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15.11.1965.

Листом від 14.10.2022 на адресу запитуваного органу було надіслано прохання про вручення за кордоном судових або позасудових документів, разом з позовною заявою з додатками та її перекладом на іноземну мову, а також ухвалою суду про відкриття провадження у справі від 15.08.2022 з її перекладом на іноземну мову.

12.01.2023 за вх.№1214/23 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, який прийнято судом до розгляду та додаткові документи, які залучено судом до матеріалів справи. У поданому відзиві відповідач, заперечуючи проти задоволення позову, вказує:

- відповідач зазначає, що у період жовтеня-листопада 2021 року компанія відповідача отримала претензію від партнерів - ТОВ Шериф щодо невідповідності термінів придатності на упаковках і стікерах продукції STRATEG, в результаті чого довелося відкликати всю поставлену партію на склад, відшкодувавши при цьому всі витрати щодо логістики та митниці; компанія також зазнала збитків у зв`язку з поверненнями з логістики; в результаті інвентаризації на складі було виявлено: невідповідні дати виробництва та термінів придатності на продукцію STRATEG, що міститься на упаковці та наклеєного стікера поверх упаковки; товар, у якого минув термін придатності більш як на 70% від встановленого виробником на упаковці на момент відвантаження товару на експорт. Відповідач звертає увагу на те, що були порушені умови контракту, а саме розділів пункту 5 договору щодо якості продукції, що поставляється (п. 5.1, 5.2), а також розділу 6, санкції та рекламації, пункту 6.1, в якому сказано що у разі виявлення неякісного товару постачальник зобов`язується компенсувати цю кількість товару згідно з пунктом 5.1, також пункт 5.1 договору говорить якість продукції, що є предметом цього контракту, має відповідати державним стандартам країни-виробника. У разі невідповідності продукції вищезазначеним вимогам, покупець формує акт відбраковування/невідповідності, а постачальник гарантує відшкодування товару або коштів згідно з актом відбраковування/невідповідності будь-яким можливим способом за погодженням сторін. За даними фактами було складено акт невідповідності, на підставі отриманих претензій від партернів, а також і в результаті інвентаризації на складі, на підставі чого відповідач склав претензію №1 від 03.12.2021, відповідач зауважує, що у претензії у відповідь №11 від 11.03.2022 позивач фактично визнав поставку неякісної продукції та здійснив самостійні спроби врегулювання, зокрема з ТОВ Шериф. Отже, на переконання відповідача вимоги позивача є необґрунтованим через те, що поставка товару відбулася в неналежному стані, що підтверджується актом невідповідності та висновком експертизи;

- щодо підсудності справі відповідач зауважує, що відповідно до пункту 113 керівництва Секретаріату ЮНСІТРАЛ по Нью-Йоркській конвенції 1958 року та згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 серпня 2018 року у справі №906/493/16 (провадження №12-142гс18), не є тією обставиною, за якою у задоволенні заяви про визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу слід відмовити, оскільки суд має тлумачити незначні помилки та неточності в назві арбітражних установ, що передбачені в арбітражній угоді, на користь міжнародного-комерційного арбітражу. На думку відповідача суди можуть застосовувати підхід, спрямований на сприяння арбітражного розгляду, тобто тлумачити нечіткі чи непослідовні формулювання арбітражних угод таким чином, щоб підтримати ці угоди, переважне право повинно віддаватися наміру сторін врегулювати спір в арбітражному порядку, тому на підставі викладеного вбачається, що позивачем не надано жодного належного та допустимого обґрунтування щодо неможливості виконання умов арбітражного застереження;

- щодо заявленої суми заборгованості, відповідач звертає увагу на те, що невиконання зобов`язання відповідача перед позивачем викликано зустрічним невиконанням свого обов`язку перед відповідачем; позивач продав товар у неякісному стані, а відповідно до ч.3 ст. 538 ЦК України у разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі;

- щодо необхідності залишення позовної заяви без розгляду, відповідач зазначає, що позивач не надав належних доказів того, що зазначена в контракті арбітражна угода не може бути виконана, де позивач свідомо уникнув домовленого сторонами способу захисту - арбітражного розгляду, а тому на думку відповідача суд має залишити позов без розгляду і направити сторони до арбітражу.

14.02.2023 за вх.№4569/23 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, яка прийнята судом до розгляду та додаткові документи, які залучено судом до матеріалів справи. У поданій відповіді на відзив позивач вважає доводи відповідача необґрунтованими, а позовна заява на думку позивача підлягає задоволенню у повному обсязі на підставі наступного:

- позивач вказує, що на підтвердження вказаних обставин відповідачем додана до відзиву претензія №2224, проте вказана претензія не містить конкретної дати, але датована 2020 роком, тому стверджувати те, що вказана претензія надходила до відповідача у період жовтеня-листопада 2021 року неможливо, окрім того відповідачем не надано жодних документів на підтвердження фактів поставки товару, що був придбаний у позивача на адресу ТОВ Шериф із зазначенням інформації, яка б дозволила ідентифікувати товар, тому факт того, що претензії виникли за товаром із поставки, за якою стягується заборгованість, залишається не підтвердженим;

- позивач зауважує, що на підтвердження того, що уся поставлена партія була відкликана, а витрати на логістику та митницю відшкодовані, також до суду не надані, тому вказані обставини також не знаходять свого документального підтвердження, у свою чергу надана до суду претензія № 2224 не містить вимогу про відкликання та вивезення усієї партії, тобто таке твердження відповідача також не знаходить свого підтвердження;

- позивач вказує, що відповідач посилається також на те, що відповідачем було складено акт невідповідності, який став підставою для складання претензії №1 від 03.12.2021, але при цьому такий акт ніколи не надавався позивачу, як він і не був наданий разом із відзивом на позовну заяву, при цьому п.5.1 контракту чітко встановлює порядок фіксації та компенсації у випадку невідповідності товару. Також відповідач посилається на те, що невідповідність товару підтверджується також висновком експертизи, проте така експертиза не була надана ані позивачу, ані суду;

- позивач наголошує на тому, що претензією №1 від 03.12.2021 відповідач вимагав підтвердити повне відшкодування збитків на суму в 1524 долл. США шляхом компенсації з наступного імпорту так як вказана партія товару не може бути реалізована, при цьому різниця із сумою заборгованості так і не була сплачена по теперішній час, також посилаючись на п.5.1 контракту відповідач не надав до суду докази того, яким саме стандартам країни виробника не відповідає поставлений Товар; у додатку до претензії була взагалі зазначена сума у розмірі 1281,08 долл. США, тому на думку позивача незрозуміло, чим підтверджується сума за претензією;

- позивач зауважує, що обґрунтування відповідача про не здійснення оплати за товар тим, що він є неякісним, є неналежним, оскільки контракт не допускає односторонньої зміни його умов, що було зроблено відповідачем шляхом не здійснення оплати за поставлений товар у встановлений строк; стосовно того, що ТОВ Шериф було компенсовано невідповідний товар, то на даний час представником позивача здійснюється перевірка вказаних обставин та відповідні підтвердження будуть надані до суду одразу, як будуть отримані від позивача, але наголошуємо на тому, що вказані обставини не є предметом розгляду у даній справ;

- щодо посилань відповідача на те, що нібито позивачем не надано жодного належного та допустимого обґрунтування щодо неможливості виконання умов арбітражного застереження, є необґрунтованим, оскільки позивачем вже було зазначено, що відповідно до умов контракту, який містить недоліки, які не дозволяють визначити арбітражну установу та наведено відповідний абзац з висновку Великої Палати Верховного Суду;

- позивач вказує, що обставини поставки неякісного товару відповідачем не підтверджено належними та допустимими доказами, та навіть якщо такі б обставини настали, то за наданими документами неможливо встановити, з якого моменту у позивача виникло таке зобов`язання, оскільки відповідно до наданої до суду претензії №1 встановлена вимога письмово підтвердити відшкодування збитків на суму в 1524 долл. США шляхом компенсації із наступного імпорту, проте жодних замовлень з боку відповідача після цієї претензії не поступало, таким чином на даний час обов`язок з будь-якої компенсації у позивача не виникло. Таким чином, відповідач самостійно обрав порядок компенсації і одностороння відмова від виконання ним свого обов`язку з оплати поставленого товару вказує на порушення відповідачем умов контракту.

У судовому засіданні 16.02.2023 судом у протокольній формі винесено ухвалу в порядку ст. 202 ГПК України про відкладення судового засідання на 15.03.2023 о 10:45.

15.03.2023 за вх.№8128/23 до суду від відповідача надійшли додаткові документи, які залучено судом до матеріалів справи.

У судовому засіданні 15.03.2023 судом у протокольній формі винесено ухвалу в порядку ст. 202 ГПК України про відкладення судового засідання на 04.04.2023 об 11:30.

31.03.2023 за вх.№10490/23 до суду від Міністерства юстиції Республіки Молдова надійшло повідомлення та додаткові документи, які залучено судом до матеріалів справи.

03.04.2023 за вх.№10769/23 до суду від відповідача надійшли письмові пояснення, в яких відповідач із посиланнями на норми контракту, закону та міжнародних конвенції вказує, що позивач не надав достатніх доказів, аби вважати, що зазначена в контракті арбітражна угода не може бути виконана, і свідомо уникнув домовленого сторонами способу захисту та просить суд передати позов на розгляд до арбітражного суду та залишити позов у справі №916/1891/22 без розгляду.

У судовому засіданні 04.04.2023 судом у протокольній формі відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про передачу позову на розгляд до арбітражного суду та залишення позову у справі №916/1891/22 без розгляду, яке викладено у письмових поясненнях за вх.№10769/23, оскільки, як вбачається з укладеного між сторонами договору, сторонами не було досягнуто згоди щодо арбітражної установи, на розгляд якої господарський суд мав би змогу передати справу, за таких обставин залишення позову без розгляду з мотивів викладених відповідачем, буде фактичною відмовою позивачу у доступі до суду, що не переконання господарського суду є недопустимим.

У судовому засіданні 04.04.2023 представник позивача просила суд задовольнити позовні вимоги.

У судовому засіданні 04.04.2023 представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позову.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні було введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Водночас, Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні воєнний стан в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 18 квітня 2022 року №259/2022 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 17 травня 2022 року №341/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 12 серпня 2022 року №573/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 7 листопада 2022 року №757/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 7 листопада 2022 року №757/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 6 лютого 2023 року №58/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.

Справа №916/1891/22 розглядалась судом в період оголошеного на всій території України воєнного стану через військову агресію російської федерації проти України та оголошеного загальнодержавного карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Жодних заяв та/або клопотань, пов`язаних з неможливістю вчинення якихось процесуальних дій у зв`язку з воєнним станом та оголошеним загальнодержавним карантином, про намір вчинити такі дії до суду від сторін не надійшло.

У відповідності до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

В судовому засіданні 04.04.2023 господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті.

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 04.04.2023 оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Між тим, повний текст рішення складено 13.04.2023 у зв`язку з наслідками введенням в м. Одесі екстрених відключень електроенергії через масовані атаки країни-агресора, обстріл об`єктів критичної інфраструктури, тривалу відсутність електроенергії у суді, нестабільність в роботі системи діловодства.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, господарський суд встановив:

05.04.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю СТРАТЕГ УКРАЇНА (постачальник, позивач) та Компанією MediaMAGNAT Grup SRL (покупець, відповідач) укладений контракт №29032021 на постачання продукції, відповідно до якого постачальник зобов`язався поставити, а покупець - сплатити та прийняти, ігри, іграшки у строки, на умовах поставки та на умовах оплати, передбачених цим контрактом, якщо інше не зазначено у специфікаціях; постачання продукції здійснюється окремими партіями.

Відповідно до п.п. 2.1, 2.2, 2.5 контракту ціни на продукцію встановлюються в доларах США (згідно з додатком - специфікацією), погоджуються сторонами та вказуються в інвойсах, які є невід`ємною частиною цього контракту. Загальна сума контракту та кількість продукції визначається сукупністю вартості й кількості продукції, зазначеної в інвойсах, які є невід`ємною частиною цього контракту. Ціна зафіксована у доларах США, виходячи з курсу 28 грн. = 1 дол. США). У випадку зміни курсу більш ніж на 5% (26.60-29,40 грн. за 1 дол. США) ціна переглядається у більшу або меншу сторону.

Згідно з п.п. 3.1, 3.2, 3.4 контракту продукція поставляється на умовах FCA (згідно з правилами тлумачення міжнародних торгових термінів Інкотермс у редакції 2010 року) м. Одеса, Україна. Вантажоодержувач і вантажовідправник кожної партії продукції вказуються у відповідному Інвойсі. Зобов`язання постачальника щодо поставки вважається виконаним з моменту проходження митного оформлення на кордоні України. Завантаження продукції здійснюється силами постачальника, перевезення продукції здійснюється за рахунок покупця.

За п.п 4.1, 4.3 контракту покупець здійснює розрахунки з постачальником, згідно з Інвойсом, шляхом перерахування на поточний рахунок передоплати - 50%, залишку - 50%, протягом 60 (шістдесяти) календарних днів від дати надходження товарів на склад покупця. Датою оплати вважається дата списання грошових коштів із розрахункового рахунку покупця.

У відповідності до п.п. 5.1-5.3 контракту якість продукції, що є предметом цього контракту, має відповідати державним стандартам країни виробника. У разі невідповідності продукції вказаним вище вимогам покупець формує акт відбраковування/невідповідності, а постачальник гарантує відшкодування товару або грошових коштів згідно з актом відбраковування/невідповідності будь-яким можливим способом за погодженням сторін. Продукція, що відвантажується, має відповідати вимогам нормативно-технічної документації. Претензії щодо кількості товару приймаються постачальником протягом 5 (п`яти) робочих днів від дати проходження митного оформлення продукції на кордоні України, претензії щодо якості приймаються постачальником у період всього терміну придатності продукції.

Згідно з п.6.2 контракту у разі виявлення неякісного товару постачальник зобов`язується компенсувати цю кількість товару згідно з пунктом 5.1.

Відповідно до п.п. 7.1-7.4 контракту строк позовної давності за вимогами сторін, що випливають із цього контракту, встановлюється тривалістю у три роки. Сторони домовилися, що всі правовідносини, які виникають із цього контракту або пов`язані з ним, регламентуються цим контрактом і відповідними нормами чинного законодавства Республіки Молдова, України, а також звичаями ділового обороту, що застосовуються до таких правовідносин на підставі принципів сумлінності, розумності й справедливості. Сторони докладуть усіх зусиль для вирішення спорів і розбіжностей між ними, які пов`язані з виконанням цього контракту, шляхом переговорів. У випадку неможливості вирішити розбіжності та спори між сторонами шляхом переговорів будь-який спор, розбіжність або вимога, що виникає або стосується цього контракту або його порушення, припинення або недійсності, підлягають вирішенню в арбітражному суді з боку позивача.

У відповідності до п.9.1 контракту цей контракт набуває чинності з моменту підписання та діє до 29 березня 2022 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за ним.

На підтвердження позовних вимог позивачем надано до суду:

- специфікацію №12 від 20.10.2021 до контракту №29032021 від 05.04.2021, в якій зазначено: торгову марку, найменування товару, артикул, штрих-код, кількість, вага, ціну за одиницю та загальну вартість у розмірі 6505,74 доларів США;

- рахунок-фактуру (інвойс) №2010 від 20.10.2021, в якому визначено: відправник - ТОВ СТРАТЕГ УКРАЇНА, вантажоодержувач - Компанія MediaMAGNAT Grup SRL, сума - 6505,74 доларів США;

- митну декларацію UA500500/2021/220963 від 11.11.2021, в якій визначено, зокрема, одержувача товару - Компанію MediaMAGNAT Grup SRL, суму - 6505,74 доларів США та міжнародну товарно-транспортну накладну СМR №0156005.

На спростування позовних вимог відповідачем надано до суду:

- претензію ТОВ Шериф №2224, яка датована 2020 роком Компанії MediaMAGNAT Grup SR, відповідно до якої ТОВ Шериф повідомив відповідача про наступне: 19.08.2020 прибула автомашина ОСС419 відповідно до накладних AAJ7751847-AAJ7751853 від 18.08.2020 з промисловими товарами; під час приймання товару ми виявили розбіжності між даними інвойсу та фактичною наявністю товару; нестача склала 48 шт. на суму 1036,80 молдавських леїв; наявний товар, у якого сплинуло понад 50% від терміну придатності, встановленого виробником; в процесі приймання товару виявлено невідповідності інформації, яка міститься в текстовій частині пакування та наклеєного стікеру; сума браку - 4315,20 молдавських леїв; запропоновано розглянути питання про відшкодування збитків та здійснити контроль за правильністю даних, які містяться на стікері;

- претензію Компанії MediaMAGNAT Grup SRL №1 від 03.12.2021 ТОВ СТРАТЕГ УКРАЇНА, відповідно до якої відповідач повідомив позивача про наступне: протягом жовтня-листопада 2021 року наша компанія отримала письмові претензії від наших партнерів стосовно невідповідності термінів придатності на пакуваннях та стікерах продукції STRATEG, внаслідок чого нам довелось відкликати всю поставлену партію на склад, відшкодувавши при цьому всі витрати стосовно логістики та митниці (у випадку ШЕРИФ) нашим партнерам. Наша компанія також зазнала збитків у зв`язку з цими поверненнями з логістики. Внаслідок інвентаризації на нашому складі, було виявлено: невідповідність дати виробництва та термінів придатності на продукцію STRATEG, які містяться на пакуванні та неклеєному стікері вгорі пакування; товар, у якого сплинув термін придатності на понад 70% від встановленого виробником на пакуванні на момент відвантаження товару на експорт. Детальна інформація в додатку до цієї претензії. Загальна сума некондиційного товару складає 1524 доларів США, без урахування додаткових витрат на повернення товарів. Просимо письмово підтвердити повне відшкодування збитків на суму 1524 доларів США шляхом компенсації з наступного імпорту, оскільки ця партія товарів не може бути реалізована на ринку РМ. Зберігання некондиційного товару на нашому складі також є порушенням законодавства, що може спровокувати небажані санкції стосовно нашої компанії;

- додаток до претензії №1 від 03.12.2021, в якому, зокрема, визначено перелік бракованого товару та рішення про відшкодування збитків/заміну стікерів та визначені відповідні рахунки-фактури (№№ 2004 від 20.04.2021, 14 від 17.12.2019, 2010 від 20.10.2021, 1011 від 10.11.2020, 3107 від 31.07.2020, 12 від 07.11.2019, 4544 від 26.05.2021, 2901 від 29.01.2021).

В матеріалах справи наявна претензія №11 від 11.03.2022 позивача до відповідача, в якій зазначено, що:

- 20.10.2021 ТОВ СТРАТЕГ УКРАЇНА відвантажило товар на суму 7311,68 дол. США, що підтверджується Інвойсом №2010 від 20.10.2021, митною декларацією №UA500500/2021/220963 від 11.11.2021; за вказаним інвойсом було здійснено передоплату в розмірі 50%, однак сплату залишку на суму 3655,84 дол. США проігноровано, що призводить до порушення прав, а також умов підписаного контракту;

- ТОВ СТРАТЕГ УКРАЇНА додзвонилась до ТОВ Шериф, встановила діловий діалог та вирішила усі питання, які виникли у них стосовно товару тм STRATEG, загальна сума заміни товару з логістикою з Одеси склала 100 доларів США;

- ТОВ СТРАТЕГ УКРАЇНА вимагає протягом 3 (трьох) робочих днів, з моменту отримання цієї претензії на електронну пошту, здійснити сплату грошових коштів на суму 3655,84 дол. США на розрахунковий рахунок підприємства.

Доказів сплати заявленої до стягнення суми матеріали справи не містять.

Неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань №29032021 від 05.04.2021 стало підставою для звернення позивача до господарського суду з відповідним позовом про стягнення 2781,68 доларів США.

Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку про повне задоволення позову, виходячи з наступного.

Згідно з ст. 5 Закону України Про міжнародне приватне право у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. Вибір права згідно з частиною першою цієї статті має бути явно вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом. Вибір права може бути здійснений щодо правочину в цілому або його окремої частини.

Відповідно до ст. 6 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність суб`єкти, які є сторонами зовнішньоекономічного договору (контракту), мають бути здатними до укладання договору (контракту) відповідно до цього та інших законів України та/або закону місця укладання договору (контракту). Зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності при складанні тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі цим та іншими законами України.

Приписами ст. 32 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність передбачено, що Україна як держава і всі суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності та іноземні суб`єкти господарської діяльності несуть відповідальність за порушення цього або пов`язаних з ним законів України та/або своїх зобов`язань, які випливають з договорів (контрактів), тільки на умовах і в порядку, визначених законами України. Всі справи та питання щодо визначення відповідальності, які виникають при застосуванні цього та пов`язаних з ним законів України, підсудні судовим органам України. Суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності та іноземні суб`єкти господарської діяльності мають право на судовий розгляд зазначених справ та питань.

Згідно з ст. 33 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність у сфері зовнішньоекономічної діяльності, що визначається цим та пов`язаними з ним законами України, можуть застосовуватися такі види відповідальності: - майнова відповідальність; - кримінальна відповідальність. Майнова відповідальність застосовується у формі матеріального відшкодування прямих, побічних збитків, упущеної вигоди, матеріального відшкодування моральної шкоди, а також майнових санкцій.

Статтею 38 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність встановлено, що спори, що виникають між суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб`єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.

Відповідно до положень статті 39 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність будь-які спори щодо застосування положень цього Закону та законів, прийнятих на виконання цього Закону, можуть бути предметом розгляду в господарських судах, якщо сторонами у справі виступають юридичні особи.

В свою чергу приписами статті 5 Закону України Про міжнародне приватне право передбачено, що у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. Вибір права згідно з частиною першою цієї статті має бути явно вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом. Вибір права може бути здійснений щодо правочину в цілому або його окремої частини. Вибір права щодо окремих частин правочину повинен бути явно вираженим.

Положеннями статті 73 Закону України Про міжнародне приватне право передбачено, що іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації (далі - іноземні особи) мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів.

За ч.1 ст. 74 Закону України Про міжнародне приватне право процесуальна правоздатність і дієздатність іноземних осіб в Україні визначаються відповідно до права України.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 76 Закону України Про міжнародне приватне право встановлено, що суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у такому випадку, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону.

Таким чином, на підставі ст. 76 Закону України Про міжнародне приватне право, ст. 38 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність спори, що виникають між суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб`єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, зокрема у випадку, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.08.2018 у справі №906/493/16 зазначено, що суд може визнати угоду такою, що не може бути виконана, внаслідок істотної помилки сторін у назві арбітражу, до якого передається спір (відсилання до неіснуючої арбітражної установи), за умови відсутності в арбітражній угоді вказівки на місце проведення арбітражу чи будь-яких інших положень, які б дозволяли встановити дійсні наміри сторін щодо обрання певної арбітражної установи чи регламенту, за яким має здійснюватись арбітражний розгляд. У разі невизначеності арбітражної установи сторона арбітражної угоди не має обов`язку перед зверненням до компетентного державного суду звертатися до однієї чи декількох арбітражних установ для того, щоб вони вирішили питання щодо своєї компетенції стосовно цього спору.

Як було встановлено судом, сторонами у спірному контракті визначено, що у випадку неможливості вирішити розбіжності та спори між сторонами шляхом переговорів будь-який спор, розбіжність або вимога, що виникає або стосується цього контракту або його порушення, припинення або недійсності, підлягають вирішенню в арбітражному суді з боку позивача (п.7.4 контракту). Під час розгляду справи судом у протокольній формі було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про передачу позову на розгляд до арбітражного суду, оскільки, як вбачається з укладеного між сторонами договору, сторонами не було досягнуто згоди щодо арбітражної установи, на розгляд якої господарський суд мав би змогу передати справу, за таких обставин залишення позову без розгляду з мотивів викладених відповідачем, буде фактичною відмовою позивачу у доступі до суду, що не переконання господарського суду є недопустимим.

Відповідно до ч.1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За вимогами ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ст. 669 ЦК України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.

У відповідності до ст. 673 ЦК України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети. У разі продажу товару за зразком та (або) за описом продавець повинен передати покупцеві товар, який відповідає зразку та (або) опису. Якщо законом встановлено вимоги щодо якості товару, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, який відповідає цим вимогам. Продавець і покупець можуть домовитися про передання товару підвищеної якості порівняно з вимогами, встановленими законом.

За ст. 678 ЦК України покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару. У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов`язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з`явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: 1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару. Якщо продавець товару неналежної якості не є його виготовлювачем, вимоги щодо заміни, безоплатного усунення недоліків товару і відшкодування збитків можуть бути пред`явлені до продавця або виготовлювача товару. Положення цієї статті застосовуються, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншим законом.

Згідно з ст. 688 ЦК України покупець зобов`язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару. У разі невиконання покупцем цього обов`язку продавець має право частково або в повному обсязі відмовитися від задоволення відповідних вимог покупця, якщо продавець доведе, що невиконання покупцем обов`язку повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу спричинило неможливість задоволення його вимог або спричинить для продавця витрати, що перевищують його витрати у разі своєчасного повідомлення про порушення умов договору. Якщо продавець знав або міг знати про те, що переданий покупцеві товар не відповідає умовам договору купівлі-продажу, він не має права посилатися на те, що не одержав від покупця повідомлення про порушення умов договору, та на наслідки невиконання покупцем цього обов`язку, встановлені частиною першою цієї статті.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до ч.1 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ч.1, ч.7 ст. 193 ГК України, які кореспондуються з вимогами ст. 526 ЦК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

У відповідності до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу вимог ст. 610, ч.2 ст. 615 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №723/304/16-ц зазначено, зокрема, наступне: Що стосується стягнення суми позики та процентів за користування чужими коштами в іноземній валюті - доларах США із одночасним визначенням гривневого еквівалента вказаної суми, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке. Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України. Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року №959-XII Про зовнішньоекономічну діяльність, Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 Про систему валютного регулювання і валютного контролю (далі Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року №185/94-ВР Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті. Декретом №15-93 встановлено режим здійснення валютних операцій на території України, визначено загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов`язки суб`єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства. У частині четвертій статті 5 Декрету №15-93 наведено вичерпний перелік обставин, за яких особа, яка здійснює валютну операцію, має отримати на її здійснення індивідуальну ліцензію. Декретом №15-93 не передбачено обов`язку в отриманні індивідуальної ліцензії на передачу/отримання між фізичними особами - резидентами/нерезидентами, які перебувають в Україні, іноземної валюти в позику. Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить. Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №761/12665/14-ц (провадження №14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах №373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18) та №373/2054/16-ц (провадження №14-446цс18). Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то Велика Палата Верховного Суду зазначає, що нею висловлена правова позиція з цього приводу, яку викладено у постанові від 04 липня 2018 року у справі №761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18). Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

У відповідності до ч.1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі Салов проти України від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі Надточий проти України від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), №37801/97, п.36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п.30, від 27 вересня 2001 року).

Господарський суд зазначає, що предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача решти суми не сплаченого товару за контрактом №29032021 від 05.04.2021.

Як встановлено судом та сторонами справи не заперечується, позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 6505,74 доларів США на умовах 50% передоплати та 50% оплати протягом 60 календарних днів від дати надходження товару.

Господарський суд вказує, що сторонами не заперечується факт здійснення поставки товару за спірним контрактом в повному обсязі, що також підтверджується наявними в матеріалах справи документами. Окрім того, сторонами не заперечується факт здійснення відповідачем передоплати за поставлений товар у розмірі 3724,06 доларів США. Таким чином, залишок суми, що є предметом позову у даній справі та складає решту суми поставленого товару, становить 2781,68 доларів США.

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, умови укладеного сторонами контракту, господарським судом встановлено, що відповідач не виконав належним чином своїх зобов`язань за контрактом №29032021 від 05.04.2021, матеріали справи не містять доказів повної сплати відповідачем за поставлений товар, виходячи із суми попередньої оплати, яка сторонами не заперечується, з огляду на що, господарський суд дійшов висновку про правомірність, обґрунтованість та необхідність задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю СТРАТЕГ УКРАЇНА про стягнення з відповідача 2781,68 доларів США.

Іншого відповідачем не доведено.

Господарський суд не приймає до уваги доводів відповідача, в якості підстав для відмови у задоволенні позову, про те, що невиконання зобов`язання відповідача перед позивачем викликано зустрічним невиконанням позивачем свого обов`язку перед відповідачем в частині якості поставленого товару, оскільки відповідачем не доведено належними та допустимим доказами факт поставки йому позивачем неякісного товару саме за спірним контрактом, дій щодо заліку зустрічних однорідних вимог відповідачем належно оформлено не було, а посилання відповідача на не якісну продукцію у відповідних документах датовані 2020 роком, в той час, як правовідносини сторін будуються на контракті 2021 року, що не створює господарському суду підстав визнати дії відповідача щодо невиконання зобов`язань за контрактом 2021 року правомірними, доказів протилежного матеріали справи не містять.

Інші наявні в матеріалах справи документи вищевикладених висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю СТРАТЕГ УКРАЇНА задовольнити повністю.

2.Стягнути з Компанії MediaMAGNAT Grup SRL (MD-2005, Молдова, Кишинів, вул. Фередеулуй, 4, ідентифікаційний номер 1006600032462) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю СТРАТЕГ УКРАЇНА (65033, Одеська обл., м. Одеса, вул. Желябова, буд. 4-В, код ЄДРПОУ 43087451) 2781 /дві тисячі сімсот вісімдесят один/ долар США 68 центів заборгованості та 2481 /дві тисячі чотириста вісімдесят одну/ грн. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-Західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.

Повний текст рішення складено 13 квітня 2023 р.

Суддя Ю.С. Бездоля