Рішення

від 04.04.2023 по справі 903/34/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

04 квітня 2023 року Справа № 903/34/23

за позовом: Керівника Камінь-Каширської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної військової адміністрації

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача :

1) Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України»;

2) Державне підприємство «Колківське лісове господарство»

до відповідача : Маневицької селищної ради , смт Маневичі, Волинська область

про витребування земельної ділянки

Суддя Шум М.С.

Секретар судового засідання Харкевич О.О.

Представники сторін:

від прокуратури: Присяжнюк І.Б , прокурор

від позивача: Чемерис Т.О.

від відповідача: н/з

від третьої особи: Багацький Є.Г.

Встановив: Керівника Камінь-Каширської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної військової адміністрації звернувся з позовом до Маневицької селищної ради в якому просить витребувати у власність держави в особі Волинської обласної військової (державної) адміністрації з незаконного володіння Маневицької селищної ради земельну ділянку з кадастровим номером 0723683600:03:002:0008 площею 16,7584 га. Судовий збір стягнути з відповідача на користь Волинської обласної прокуратури.

03.01.2023 судді Якушевій І.О. розприділено позовну заяву керівника Камінь-Каширської окружної прокуратури №51/1-1579 вих-22 від 29.12.2022 (вх. № 01-52/34/23 від 03.01.2023), якій присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 903/34/23.

09.01.2023 помічником судді Якушевої І.О. через відділ документального забезпечення та контролю подано службову записку та матеріали позовної заяви керівника Камінь-Каширської окружної прокуратури в якій помічник зазначає, що суддя Якушева І.О. з 09.01.2023 перебуває на лікарняному, а термін вирішення питання про відкриття провадження у справі закінчується 09.01.2023, що унеможливлює вирішення цього питання суддею.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.01.2023 справу №903/34/23 розприділено судді Шуму М. С.

Ухвалою суду від 10.01.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначити на "07" лютого 2023 р. на 10:30 год. Залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне підприємство «Колківське лісове господарство» (44661, Волинська область, смт. Колки, вулиця Центральна, буд. 1, код ЄДРПОУ 00991597).

25.01.2023 від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державного підприємства «Колківське лісове господарство» надійшли пояснення по справі, якими заявлені позовні вимоги підтримує повністю.

07.02.2023 від прокуратури на адресу суду надішло клопотання про залучення у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України".

Ухвалою суду від 07.02.2023 розгляд справи в підготовчому засіданні відкладено на 07.03.2023.

Прокурор та представник позивача у судовому засіданні 07.03.2023 заявлені позовні вимоги та клопотання про залучення третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" підтримали.

Ухвалою суду від 07.03.2023 клопотання про залучення третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" .

Ухвалою суду від 07.03.2023 підготовче провадження закрито, розгляд справи по суті призначено на 04.04.2023 на 11год. 10 хв.

Прокурор та представник позивача в судовому засіданні 04.04.2023 з посиланнями на обставини, викладені у позовній заяві, докази, долучені до справи, пред`явлені позовні вимоги підтримали повністю

Представник третіх осіб в судовому засіданні 04.04.2023 посилаючись на обставини, викладені у письмових поясненнях, позовні вимоги підтримав.

Відповідач повторно уповноваженого представника в судове засідання 07.03.2023 не направив, відзиву, заяв, клопотань суду не надав, водночас був належним чином повідомлений про дату та час розгляду справи.

Судом вжито всі необхідні заходи щодо належного повідомлення сторони у справі про дату, час та місце розгляду справи за її участі в якості відповідача.

Суд звертає увагу, що ухвалами від 10.01.2023, від 07.02.2023. та від 07.03.2023 явка в судове засідання представників сторін обов`язковою не визнавалась.

Згідно ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає судову справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Суд зауважує, що сторони зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній не позбавлений можливості здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами.

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення прокурора, представника третьої сторони, представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

встановив:

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності до ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Стаття 14 Конституції України визначає, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Земельного кодексу України, до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (ст. 57 Земельного кодексу України, ч. 1 ст. 17 Лісового кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України, право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 1 Лісового кодексу України визначається, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місце розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Статтею 5 Лісового кодексу України унормовано, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Відповідно до ст. 7 Лісового кодексу України, ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону (ст. 8 Лісового кодексу України).

Статтею 9 ЗК України визначається, що у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об`єктів комунальної власності в установленому законом порядку.

Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.

Пунктом 5 Розділу VІІІ "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України, в редакції, чинній до 16.01.2020р., визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу.

Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами.

За змістом п. 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР по лісовому господарству 11.12.1986р., плани лісонасаджень відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Отже, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки у користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5 Розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018р. у справі №183/1617/16, від 23.10.2019р. у справі №488/402/16-ц, постановах Верховного Суду від 30.01.2018р. у справі №707/2192/15-ц, від 13.06.2018р. у справі №278/1735/15-ц.

Розпорядженням Маневицької районної державної адміністрації від 18.12.2013р. №435 "Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Маневицького району" затверджено відповідні технічні документації із землеустрою щодо інвентаризації земель згідно з додатком.

Пунктом 16 додатку до переліку сільських та селищних рад на території яких затверджуються технічні документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення віднесено Куклинську сільську раду, яка згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020р. №708-р "Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Волинської області" входить до складу територіальної громади Маневицької селищної ради та зазначено загальну площу земель 334,5675 га.

Серед вказаних земельних ділянок на території Куклинської сільської ради на даний час - Маневицької селищної ради) за межами населених пунктів проведено інвентаризацію земельної ділянки площею 16,7584 га з кадастровим номером 0723683600:03:002:0008.

Відповідно до інформації із Державного земельного кадастру про земельну ділянку, земельна ділянка з кадастровим номером 0723683600:03:002:0008 зареєстрована у вказаному кадастрі 10.12.2013р., цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та категорія земель - землі сільськогосподарського призначення.

Згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020р. №708-р "Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Волинської області" Куклинська сільська рада ввійшла до складу територіальної громади Маневицької селищної ради.

Рішенням Маневицької селищної ради від 16.12.2020р. №2/5 "Про початок реорганізації сільських рад, які увійшли до складу Маневицької селищної ради" Куклинська сільська рада реорганізована шляхом приєднання до Маневицької селищної ради.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 08.12.2020р. №16-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" передано Маневицькій територіальній Маневицького району у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 3281, 4735 га, які розташовані за межами населених пунктів Маневицької селищної ради Маневицького району (на даний час Камінь-Каширського району) згідно акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність.

Відповідно до п. 99 додатку до акту приймання-передачі земельну ділянку площею 16,7584 га з кадастровим номером 0723683600:03:002:0008 передано у комунальну власність Маневицької селищної ради.

Рішенням Маневицької селищної ради від 15.01.2021р. №5/31 "Про прийняття у комунальну власність Маневицької територіальної громади з державної власності земельних ділянок сільськогосподарського призначення" земельну ділянку площею 16,7584 га з кадастровим номером 0723683600:03:002:0008 прийнято у комунальну власність територіальної громади (п. 99 акту приймання-передачі земельних ділянок, що є додатком до вказаного рішення органу місцевого самоврядування)

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Маневицької селищної ради Ковердюк Г.Ф. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 57018619 від 11.03.2021р., відповідно до якого внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 0723683600:03:002:0008 із зазначенням форми власності - комунальна, власник - Маневицька селищна рада.

Згідно Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП "Поліське ЛГ" (на даний час реорганізоване шляхом приєднання до ДП "Колківське ЛГ"), земельна ділянка з кадастровим номером 0723683600:03:002:0008 належить до земель лісового фонду та з користування державного підприємства не вилучалась.

Вказаний Проект схвалено за результатами базового лісовпорядкування, проведеного Українською лісовпорядною експедицією Українського лісовпорядного проектного виробничого об`єднання ВО "Укрдержліспроект" у 2013 році, за результатами якого було схвалено вищезазначений проект.

З метою підтвердження даної інформації, Керівником Камінь-Каширської окружної прокуратури 30.12.2021. надіслано вимогу на адресу Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО "Укрдержліспроект" Державного агентства лісових ресурсів України, яким у відповіді від 01.12.2021 підтверджено приналежність земельної ділянки кадастровим номером 0723683600:03:002:0008 до земель державного лісового фонду.

Водночас, згідно інформації ДП "Поліське ЛГ" (на даний час - ДП "Колківське ЛГ") земельна ділянка кадастровим номером 0723683600:03:002:0008 знаходиться в кварталі 21 виділів 46, 47, 57, 60, 61, 73 Куклинського лісництва ДП "Колківське ЛГ", що підтверджено ВО "Укрдержліспроект" Державного агентства лісових ресурсів України.

Протоколом другої лісовпорядної наради від 15.10.2013р. з розгляду основних положень проекту організації розвитку лісового господарства ДП "Поліське ЛГ" затверджено матеріали лісовпорядкування 2012-2013 років, в тому числі по Кубинському лісництву, що складені Українською лісовпорядною експедицією ВО "Укрдержліспроект". Вказаний протокол у встановленому чинним законодавством порядку не скасований та діяв на час виготовлення технічної документації із інвентаризації.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, який було викладено у постановах від 13.11.2019р. у справі №361/6826/16 та від 06.07.2022 у справі №372/1688/17, відомості щодо розташування земель лісового фонду, надані ВО "Укрдержліспроект", як єдиним на території України суб`єктом, що виконує лісовпорядні роботи, є належними, оскільки об`єднання володіє інформацією про лісовпорядкування. Згідно з правовими висновками Верховного Суду України, що викладені у постановах від 24.12.2014р. у справі №6-212цс14 та від 27.01.2015 у справі №21-570а14, саме планово - картографічні матеріали є належними правовстановлюючими документами на право постійного користування і являється основою для організації ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів постійними лісокористувачами. Вказані висновки також застосовано і у постанові Верховного Суду від 12.07.2022р. у справі №911/3685/17.

На підставі розпорядження голови Волинської обласної державної адміністрації від 31.05.2011р. №232 "Про надання лісів у постійне користування" земельну ділянку з кадастровим номером 0723683600:03:002:0008 передано ДП "Поліське ЛГ" та надано у постійне користування для ведення лісового господарства лісогосподарському підприємству ліси, що перебувають у державній власності, надано дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок лісового фонду.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 30.01.2017р. у справі №803/1622/16, яка набрала законної сили, скасовано розпорядження Волинської обласної державної адміністрації від 31.05.2011р. №232 "Про надання лісів у постійне користування".

Проте, на час, його скасування земельна ділянка з кадастровим номером 0723683600:03:002:0008 площею 16,7584 га, на підставі матеріалів базового лісовпорядкування 2013 року, які відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, підтверджують право на користування землями лісового фонду, уже була віднесена до держлісфонду.

У позовній заяві прокурор зазначає, що скасовуючи розпорядження Волинської облдержадміністрації від 31.05.2011р. №232 "Про надання лісів у постійне користування", Волинським окружним адміністративним судом не визначено наслідків такого скасування, не відновлено ставища, що існувало до моменту прийняття розпорядження №232, яке на час його скасування суб`єктами яких воно стосувалося, уже було виконаним.

Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 12.10.2017р., надаючи правову оцінку оскаржуваним актам, вказав, що оскаржуване розпорядження Волинської ОДА від 31.05.2011р. №232 "Про надання лісів у постійне користування" стосується надання у постійне користування державним підприємствам лісів для ведення лісового господарства та надання дозволу на розроблення проектів землеустрою шляхом їх вилучення з користування комунальних підприємств без визначення підстав для цього. При цьому, надання у користування, як було встановлено судами, відбулося саме за рахунок лісів, що перебували у користуванні комунальних підприємств.

Тобто, у вищевказаних рішеннях встановлено, що земельні ділянки, про які йдеться у розпорядженні від 31.05.2011р. №232 "Про надання лісів у постійне користування", належать саме до державної власності.

Згідно долученої виписки із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань ДП "Поліське ЛГ" припинило свою діяльність на підставі наданого наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 04.10.2021р. №593 "Про припинення Державного підприємства "Поліське лісове господарство" та затвердження складу Комісії з припинення.

На підставі наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 31.12.2021р. №985 право користування усіма земельними ділянками ДП "Поліське ЛГ" перейшло до ДП "Колківське ЛГ".

Відповідно до наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 28.10.2022р. №882 "Про припинення Державного підприємства "Колківське лісове господарство" та затвердження складу комісії з припинення" вирішено припинити ДП "Колківське ЛГ" (код ЄДРПОУ 00991597) шляхом реорганізації, а саме приєднання до ДСГП "Ліси України".

Пунктом 8 наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 28.10.2022р. №882, визначено, що ДСГП "Ліси України" є правонаступником прав та обов`язків ДП "Колківське ЛГ". 03.01.2023р. наказом Державного агентства лісових ресурсів України №15 затверджено передавальний акт ДП "Колківське ЛГ", відповідно до якого все наявне у означеного підприємства майно було передано ДСГП "Ліси України".

Наказом ДСГП "Ліси України" №187 від 04.01.2023р. майно, права та обов`язки, які передані за передавальним актом, затвердженим наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 03.01.2023р. №15 "Про затвердження передавального акту Державного підприємства "Колківське лісове господарство" закріплено за філією "Колківське ЛГ" ДСГП "Ліси України" (код 45101540).

Як встановлено з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань від 28.12.2022р., ДП "Колківське ЛГ" є відокремленим підрозділом у формі філії ДСГП "Ліси України".

Тобто, в результаті реорганізації ДП "Колківське ЛГ", усі майнові та немайнові права, інтереси та обов`язки перейшли до правонаступника - ДСГП "Ліси України" у особі філії "Колківське ЛГ" ДСГП "Ліси України".

У зв`язку із скасуванням розпорядження Волинської обласної державної адміністрації від 31.05.2011р. №232 "Про надання лісів у постійне користування" розпорядженням Волинської облдержадміністрації від 17.10.2022р. №469 "Про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок" надано дозвіл ДП "Колківське ЛГ" (правонаступник ДСГП "Ліси України" у особі філії "Колківське ЛГ" ДСГП "Ліси України") на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок державної власності лісогосподарського призначення орієнтовною площею 811,1607 га для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг для оформлення права постійного користування земельними ділянками, розташованими на території Камінь-Каширського району Волинської області.

В ході обстеження лісових масивів, що здійснено 12.12.2022р. та відображено у акті обстеження лісових насаджень, який проведено працівниками комісії з припинення діяльності ДП "Колківське ЛГ" з`ясовано, що на земельній ділянці з кадастровим номером 0723683600:03:002:0008 наявні лісові насадження віком 8, 10, 15, 25 та 55 років, середньою висотою 2,4, 5, 8,12,13 та 22 метрів в складі сосни звичайної, берези повислої, осики та вільхи чорної, що відповідає матеріалам базового лісовпорядкування 2012 року та підтверджує приналежність земельної ділянки до земель лісового фонду. Відведена земельна ділянка розташована в лісовому масиві, який становить єдину екосистему.

Законом України "Про землеустрій" чітко регламентовано порядок відображення даних за результатами проведення робіт з інвентаризації земельних ділянок.

Відповідно до ст. 35 Закону України "Про землеустрій", інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об`єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення Державного земельного кадастру, виявлення та виправлення помилок у відомостях Державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Однак, незважаючи на наявність нескасованого на час виготовлення матеріалів інвентаризації базового лісовпорядкування, розробленого на підставі діючого на той час розпорядження Волинської обласної державної адміністрації від 31.05.2011р. №232 "Про надання лісів у постійне користування", яким визначались території, де здійснювалась господарська діяльність, охорона і захист лісів, при виготовленні таких матеріалів не зазначено про фактичне використання спірної земельної ділянки ДП "Поліське ЛГ".

З огляду на віднесення у матеріалах інвентаризації земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення, не наданих у власність чи користування, технічна документація повинна була б містити відомості про її використання не за цільовим призначенням. Проте, ні про фактичне використання спірної земельної ділянки лісогосподарським підприємством, ні про її використання не за цільовим призначенням, у вказаних матеріалах інвентаризації не зазначено.

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ДП "Поліське ЛГ" (на даний час ДСГП "Ліси України" у особі філії "Колківське ЛГ" ДСГП "Ліси України") за матеріалами базового лісовпорядкування, проведеного Українською лісовпорядною експедицією Українського лісовпорядного проектного виробничого об`єднання ВО "Укрдержліспроект" у 2013 році.

Згідно ст. 17 Лісового кодексу України, у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Довгострокове тимчасове користування лісами державної та комунальної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок у постійних користувачів лісами на підставі рішення відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з постійними користувачами лісами та органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства (ч. 4 ст. 18 Лісового кодексу України).

Суд дійшов висновку, що в силу положень ст.ст. 19, 57 Земельного кодексу України, ст. 5 Лісового кодексу України, земельна ділянка з кадастровим номером 0723683600:03:002:0008 площею 16,7584 га відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення та повинна використовуватись не інакше, як для ведення лісового господарства в порядку, визначеному положеннями Лісового кодексу України.

Земельна ділянка з кадастровим номером 0723683600:03:002:0008 площею16,7584 га знаходиться в межах земель ДП "Поліське ЛГ" (на даний час - ДСГП "Ліси України" у особі філії "Колківське ЛГ" ДСГП "Ліси України"), у зв`язку з чим, на переконання суду, передача останньої у комунальну власність є незаконною, суперечить матеріалам лісовпорядкування, не відповідає ст. 20 Земельного кодексу України, ст. 57 Лісового кодексу України.

В порушення приписів ст.ст. 17, 31 ЛК України, ст.ст. 20, 122 ЗК України, без погодження із розпорядником земельних ділянок Волинською обласною державною адміністрацією, як земельна ділянка лісогосподарського призначення, яка на праві постійного користування належить ДП "Поліське ЛГ" (на даний час ДСГП "Ліси України" у особі філії "Колківське ЛГ" ДСГП "Ліси України"), була передана з державної власності у комунальну власність, в той час, коли передача земель для ведення лісового господарства із державної в комунальну власність відбувається не інакше, як за рішенням відповідної обласної державної адміністрації.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту (статті 15, 16 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (ст. 330 ЦК України).

Приписами ч. 2 ст. 373 ЦК України унормовано, що право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

Згідно з ч. 1 ст.153 ЗК України, власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

За приписами ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зазначений засіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.

Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України.

Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке в подальшому відчужене набувачем третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених ст.ст. 387, 388 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019р. у справі №522/7636/14-ц.

Отже, власник майна, який фактично позбавлений можливості володіти й користуватися вказаним майном в результаті його незаконного вибуття з володіння за наявності певних умов має право витребувати таке майно із чужого володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору (такий правовий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2018р. у справі №916/3727/15).

На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем.

Таких висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла, зокрема, у пунктах 95-99 постанови від 07.11.2018р. у справі №488/5027/14-ц.

Судове рішення про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно виключно у разі, якщо право власності на це майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Даний висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.04.2020р. у справі №504/2457/15-ц.

З огляду на зазначене вище, суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень та доказів в обґрунтування останніх, а судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве та вирішальне значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність достатніх підстав для задоволення пред`явлених прокурором позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 163, ч. 2 ст. 163 ГПК України, ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування вартістю майна. Якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред`явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при розгляді справи.

Оскільки, спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 2 481,00 грн. відповідно до ст. 130 ГПК України слід віднести на нього.

Керуючись ст.ст. 13, 14, 73, 74, 75, 76-80, 123, 129, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Витребувати у власність держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації (м. Луцьк, Київський майдан, 9, код ЄДРПОУ 13366926) з незаконного володіння Маневицької селищної ради (смт. Маневичі, вул. Незалежності, 30, код ЄДРПОУ 04333193) земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 16, 7584 га з кадастровим номером 0723683600:03:002:0008.

3. Стягнути з Маневицької селищної ради (смт. Маневичі, вул. Незалежності, 30, код ЄДРПОУ 04333193) на користь Волинської обласної прокуратури (м. Луцьк, вул. Винниченка, 15, код ЄДРПОУ 02909915) 2 481,00 грн. в повернення витрат по сплаті судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. ст. 255, 256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення складено

12.04.2023

СуддяМ. С. Шум