Постанова

від 11.04.2023 по справі 925/1573/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2023 року

м. Київ

cправа № 925/1573/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Зуєв В. А., Мачульський Г. М.,

за участю секретаря судового засідання - Росущан К. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Байс-Агро"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2022 (головуючий суддя Козир Т. П., судді Агрикова О. В., Коробенко Г. П.)

у справі № 925/1573/20

за позовом Дочірнього підприємства "Агрофірма "Байс-Агро" Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Посівна Компанія"

до Бабанської селищної ради Уманського району Черкаської області,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - 1) ОСОБА_1 , 2) ОСОБА_2 і 3) ОСОБА_3 ,

про визнання права власності,

(у судовому засіданні взяв участь представник позивача - Синєгуб Р. П.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1. У грудні 2020 року Дочірнє підприємство "Агрофірма "Байс-Агро" Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Посівна Компанія" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до Бабанської селищної ради Уманського району Черкаської області (далі - відповідач, Бабанська селищна рада), в якому (з урахуванням заяви про виправлення арифметичної помилки), просило суд визнати за позивачем право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами: 7124355300:03:001:2845 площею 2,0 га, 7124355300:03:001:2846 площею 2,0 га, 7124355300:03:001:2847 площею 2,0 га, 7124355300:03:001:2848 площею 0,6272 га та 7124355300:03:001:2849 площею 0,213 га.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є правонаступником Колективного сільськогосподарського підприємства "Бабанка" (далі - КСП "Бабанка"), якому належала на праві колективної власності земельна ділянка з кадастровим номером 7124355300:03:001:2844 площею 6,8402 га, яка не була розпайована і яку позивач обробляв.

3. Однак в подальшому вказану земельну ділянку було розділено на п`ять спірних земельних ділянок і 09.10.2020 відповідачем було прийняте рішення № 58-15/VII, яким надано дозвіл на розробку відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у власність щодо трьох земельних ділянок, чим порушується право власності позивача.

4. Відповідач, заперечуючи проти позову, посилався на те, що 24.12.2019 Бабанською селищною радою було прийняте рішення щодо інвентаризації земельних ділянок колективної власності № 52-16/VII "Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки колективної власності, сіножаті та передачі її до земель комунальної власності", однак станом на час прийняття вказаного рішення будь-яких правовстановлюючих документів щодо права власності на зазначені земельні ділянки у позивача не було.

5. В процесі розгляду справи судом першої інстанції до участі у справі залучені треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яким, як учасникам АТО, були виділені земельні ділянки з кадастровими номерами 7124355300:03:001:2847, 7124355300:03:001:2846, 7124355300:03:001:2845.

6. Треті особи, заперечуючи проти позову, посилались на те, що існує чинне рішення Бабанської селищної ради № 52-16/VII від 24.12.2019 про вилучення та передачу спірної земельної ділянки до земель комунальної власності, також вважали, що провадження у справі підлягає закриттю, оскільки вони є фізичними особами і не являються суб`єктами господарювання.

Короткий зміст судових рішень

7. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 05.04.2021 позов задоволено частково. Визнано за позивачем право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами: 7124355300:03:001:2845 площею 2,0 га, 7124355300:03:001:2846 площею 2,0 га, 7124355300:03:001:2847 площею 2,0 га, 7124355300:03:001:2848 площею 0,6272 га. У решті позовних вимог (щодо земельної ділянки з кадастровим номером 7124355300:03:001:2849 площею 0,213 га) в позові відмовлено.

8. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку, що належна позивачу земельна ділянка з кадастровим номером 7124355300:03:001:2844 площею 6,8402 га була розподілена на чотири на земельні ділянки, з кадастровими номерами: 7124355300:03:001:2845 площею 2,0 га, 7124355300:03:001:2846 площею 2,0 га, 7124355300:03:001:2847 площею 2,0 га, 7124355300:03:001:2848 площею 0,6272 га, і право позивача на вказані ділянки не визнається відповідачем, тому порушене право позивача підлягає захисту.

9. Відхиляючи заяву третіх осіб про закриття провадження у справі, суд послався на те, що виходячи із суб`єктного складу сторін (юридичні особи) спір підлягає розгляду саме господарським судом.

10. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2022 рішення Господарського суду Черкаської області від 05.04.2021 скасовано, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 175 і пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

11. Зариваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спір у цій справі стосується захисту цивільного права, є приватноправовим і за суб`єктним складом має розглядатися за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення пов`язано із реалізацією прав фізичних осіб, яким передано у власність земельні ділянки, які позивач вважає частинами свої земельної ділянки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

12. Товариство з обмеженою відповідальністю "Байс-Агро" (далі - ТОВ "Байс-Агро") подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції від 10.11.2022, а рішення суду першої інстанції від 05.04.2021 залишити в силі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)

13. Скаржник посилається на те, що оскаржувана постанова прийнята судом апеляційної інстанції з неправильним застосуванням частини дев`ятої статті 79-1 Земельного кодексу України, порушенням норм процесуального права, а саме: статей 14, 45, 162 ГПК України, а також без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування таких норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 09.10.2018 у справі № 910/2062/18, від 16.12.2020 у справі № 278/1258/16-ц, від 25.11.2020 у справі № 233/1950/19 та від 17.02.2021 у справі № 902/416/20. Також скаржник посилається на неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 21.12.2020 у справі № 916/401/17, від 24.09.2020 у справі № 921/388/19, від 27.08.2020 у справі № 916/372/18, від 13.08.2020 у справі №917/1060/19 щодо дотримання принципу змагальності і вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

14. На переконання скаржника, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що розгляд цього спору не відноситься до юрисдикції господарського суду, оскільки його вирішення пов`язано з реалізацією прав фізичних осіб, яким передано земельні ділянки у власність, які позивач вважає частинами своєї земельної ділянки.

15. Скаржник наголошує на тому, що у спірному випадку земельні ділянки не стали об`єктами цивільних прав фізичних осіб, у зв`язку з відсутністю реєстрації права власності на них згідно з вимогами частини дев`ятої статті 79-1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

16. Водночас, на думку скаржника, апеляційний суд, встановивши пред`явлення позову до неналежного відповідача, мав прийняти рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, а не закривати провадження у справі.

Позиція інших учасників справи

17. Інші учасники справи не надали відзивів на касаційну скаргу, що відповідно до частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів скаржника і висновків суду апеляційної інстанції

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

18. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

19. Водночас, згідно з частиною другою статті 313 ГПК України порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20-23 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Щодо суті касаційної скарги

20. У статті 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

21. За змістом статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

22. Згідно зі статтями 5, 7, 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства. Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

23. Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

24. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певну справу належить розглядати за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

25. При цьому визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

26. Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

27. Згідно зі статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

28. Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною 2 цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці (пункт 6); вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами (пункт 13); інші справи у спорах між суб`єктами господарювання (пункт 15).

29. Ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції (правовий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18).

30. Водночас, за змістом частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

31. Отже, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на землю, реєстрації або обліку прав на землю, яка (права на яку) є предметом спору, сторонами яких є юридичні особи та фізичні особи-підприємці, розглядаються в порядку господарського судочинства, а інші - за правилами цивільного судочинства.

32. Загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи, що виникають із земельних правовідносин, за винятком тих, розгляд яких визначено в порядку іншого судочинства.

33. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі, як правило, є фізична особа).

34. Разом із цим критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

35. Визначаючи юрисдикцію спору, необхідно зважати як на суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, так і на відповідний суб`єктний склад учасників у цій справі.

36. Спір у справі, що переглядається, виник внаслідок невизнання відповідачем, на думку позивача, його права власності на земельні ділянки, які сформовані шляхом поділу переданої у колективну власність правопопереднику позивача земельної ділянки з кадастровим номером 7124355300:03:001:2844 площею 6,8402 га.

37. У той же час, матеріалами справи підтверджується, що Бабанська селищна рада прийняла вказану ділянку до комунальної власності, поділила її і в подальшому три ділянки по 2,0 га кожна передала у власність громадянам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства.

38. При цьому колегією суддів визнається необґрунтованим аргумент скаржника про те, що у спірному випадку земельні ділянки не стали об`єктами цивільних прав у зв`язку з відсутністю реєстрації права власності на них згідно з вимогами частини дев`ятої статті 79-1 ЗК України.

39. Так, частиною другою статті 13 Конституції України унормовано, що кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

40. Громадяни та юридичні особи у визначеному законом порядку набувають прав власності та користування земельними ділянками відповідно до їх цільового призначення для ведення господарської діяльності або задоволення особистих потреб. Відносини, пов`язані з набуттям і реалізацією громадянами, юридичними особами прав на земельні ділянки та з цивільним оборотом земельних ділянок, є цивільно-правовими.

41. Відповідно до частин першої та четвертої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

42. Згідно з частинами першою-четвертою, дев`ятою статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій-сьомій цієї статті) здійснюється за проєктами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

43. Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі. Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20.

44. Як зазначалось вище, Бабанська селищна рада рішеннями від 17.12.2020 №№ 3-11/VІІІ, 3-12/VІІІ, 3-13/VІІІ передала у власність фізичним особам - громадянам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 земельні ділянки площею по 2 га для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності (кадастрові номери: 7124355300:03:001:2847, 7124355300:03:001:2846, 7124355300:03:001:2845).

45. Верховний Суд наголошує на тому, що позивач в своєму позові порушує питання щодо визнання за ним права власності на земельні ділянки, приватний інтерес на які виник у фізичних осіб внаслідок реалізації права на безоплатне отримання цих земельних ділянок (підготовки проектної документації, її затвердження та прийняття органом місцевого самоврядування відповідного рішення про передачу у власність).

46. При цьому у спірному випадку відсутність реєстрації права власності на земельні ділянки за фізичними особами пов`язано у тому числі з обставиною забезпечення судом першої інстанції позову у цій справі (ухвала від 24.12.2020), що безпосередньо вплинуло на можливість здійснення фізичними особами реєстрації свого права, а отже така відсутність реєстрації не може бути виключною підставою для висновків про непорушення прав цих фізичних осіб та визначення господарської юрисдикції цього спору.

47. Наведене також не суперечить правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 17.02.2021 у справі № 902/416/20, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, та спір у якій виник щодо скасування державної реєстрації права оренди за іншим орендарем, у той час як правовідносини на підставі договорів оренди між позивачем і фізичними особами (власниками орендованих земельних ділянок) не припинилися. При цьому спір у справі №902/416/20 виник із приводу порушення права позивача як орендаря внаслідок укладення договорів оренди щодо цих же земельних ділянок їх власниками (фізичними особами) з іншим орендарем і пов`язаний з діями фізичних осіб - власників земельних ділянок, які є орендодавцями за договорами оренди з різними орендарями, одним з яких є позивач. Тобто, у справі №902/416/20 (і інших подібних справах, посилання на які є в оскаржуваній постанові) спір за позовом юридичної особи до іншої юридичної особи про скасування державної реєстрації права оренди такою юридичної особи за позицією Верховного Суду повинен розглядатися в порядку цивільного судочинства, оскільки право позивача на користування земельними ділянками порушується також власниками цих земельних ділянок, які є фізичними особами.

48. Колегія суддів вважає, що предмет позову у цій справі (визнання за позивачем права власності на земельні ділянки) безпосередньо стосується прав та обов`язків фізичних осіб, яким такі земельні ділянки передано у власність для ведення особистого селянського господарства і які очевидно також вчиняли дії, направлені на отримання цих земельних ділянок у власність (про що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, також зазначали безпосередньо у своїй заяві про залучення їх до участі у цій справі і закриття провадження у ній), чим (могли) порушували /оспорювали/не визнавали право, за захистом якого позивач у цій справі звернувся до суду, а відтак, зважаючи на суть права, за захистом якого позивач звернувся до суду, заявлені позовні вимоги, характер спірних правовідносин, належний суб`єктний склад сторін цього спору, зміст та юридичну природу обставин у справі, такий спір підлягає вирішенню за правилами ЦПК України в порядку цивільного судочинства.

49. За змістом пункту 1 частини першої статті 175 і пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі, а відкрите провадження у справі підлягає закриттю, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

50. Беручи до уваги наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі № 925/1573/20 на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України.

51. Такий висновок апеляційного господарського суду також узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 20.08.2019 у справі № 911/2650/17, в якій зазначено таке:

"5.17. Ураховуючи, що позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання незаконним і скасування розпорядження № 365, яким Обухівською районною державною адміністрацією Київської області затверджено проект приватизації земель ПАТ "Обухівське" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на підставі якого у фізичних осіб виникли підстави для отримання земельних ділянок у власність, вимоги про скасування такого розпорядження з підстав заперечення правомірності саме складення та затвердження Проекту приватизації породжують приватноправовий спір, який за суб`єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права та обов`язки відповідних фізичних осіб.

5.18. При цьому доводи скаржника про те, що жодна особа, залучена судом першої інстанції в якості третьої особи, не набувала права власності на свої земельні ділянки на підставі Проекту приватизації земель ПАТ "Обухівське", затвердженого спірним розпорядженням № 365, не можуть бути підставою для розгляду спору господарськими судами, адже, як встановлено судом апеляційної інстанції, саме на підставі цього Проекту приватизації Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області було прийнято близько 350 наказів про передачу земельних ділянок у власність фізичним особам, у тому числі і тим, які залучені у якості третіх осіб у цій справі".

52. Подібні висновки містяться також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 911/4144/16, від 16.05.2018 у справі №911/4111/16, від 20.11.2018 у справі № 911/44/17, від 15.01.2019 у справі №911/4007/16. Окрім цього, Суд звертається до власної правової позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 916/1706/16.

53. При цьому колегія суддів відхиляє посилання скаржника на викладені у постановах Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 278/1258/16-ц і від 25.11.2020 у справі № 233/1950/19 правові висновки щодо наслідків пред`явлення позову до неналежного відповідача, оскільки у даному випадку позивачем правильно пред`явлено позов до Бабанської селищної ради як до особи, яка розпорядилась переданою правопопереднику позивача у колективну власність земельною ділянкою шляхом її поділу та передачі частини цієї земельної ділянки у власність фізичним особам. Водночас, співвідповідачами за заявленими у цій справі вимогами мають бути також фізичні особи, яким передано у власність утворені в результаті поділу земельні ділянки, що, як уже зазначалося, виключає розгляд цього спору в порядку господарського судочинства.

54. Також колегія суддів вважає необґрунтованим посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 09.10.2018 у справі № 910/2062/18 (окрім іншого, ухваленій у неподібних (а саме, корпоративних) правовідносинах), оскільки позивач у касаційній скарзі не зазначив, якого саме правового висновку Верховного Суду з вказаної справи не було враховано судом апеляційної інстанції у справі №925/1573/20 (переоцінка встановлених обставин виходить за межі розгляду справи касаційним судом).

55. Крім того, колегія суддів відхиляє декларативні посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені справах №910/18036/17, № 917/1307/18, №916/401/17, № 921/388/19, №916/372/18, № 917/1060/19 "щодо дотримання принципу змагальності і вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів", оскільки позивач у касаційній скарзі не зазначив, у чому полягає неврахування судом апеляційної інстанції у цій справі висновків Верховного Суду, викладених в наведених справах.

56. Доводи скаржника про те, що судом апеляційної інстанції помилково враховано висновки Верховного Суду із постанов від 12.11.2019 у справі №920/40/19, від 04.02.2020 у справі №910/7781/19, від 14.01.200 у справі №922/1002/19, від 14.01.2020 у справі №922/808/19, від 14.01.2020 у справі №922/810/19, від 23.01.2020 у справі №922/811/19 і від 17.02.2021 у справі №902/416/20 колегією суддів не приймаються з огляду на викладене вище, а також тому, що такі доводи не охоплюються підставами касаційного оскарження, передбаченими частиною другої статті 287 ГПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

57. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

58. Згідно з положеннями статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

59. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків суду апеляційної інстанції про необхідність розгляду цієї справи в порядку цивільного судочинства, а відтак і наявності підстав для закриття провадження у справі, та не довів неправильного застосування ним норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятої у справі постанови.

60. За таких обставин, касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу ТОВ "Байс-Агро" залишити без задоволення, а оскаржувану постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2022 у справі №925/1573/20 - без змін.

61. Судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Байс-Агро" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2022 у справі № 925/1573/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді В. А. Зуєв

Г. М. Мачульський