Постанова

від 11.04.2023 по справі 912/3539/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2023 року

м. Київ

cправа № 912/3539/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случа О.В. - головуючого, Дроботової Т.Б., Мачульського Г.М.,

за участю секретаря судового засідання - Росущан К.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Шкіль Тетяни Вікторівни

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21 грудня 2022 року (головуючий - Антонік С.Г., судді: Дармін М.О., Іванов О.Г.) і рішення Господарського суду Кіровоградської області від 09 вересня 2022 року (суддя Кабакова В.Г.) у справі

за позовом Фізичної особи-підприємця Шкіль Тетяни Вікторівни

до Комунального підприємства "Олександрійський центральний ринок"

про зобов`язання усунути перешкоди в користуванні майном і стягнення коштів.

(у судовому засіданні взяла участь ФОП Шкіль Т.В.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Узагальнений зміст вимог і підстав позову

1. Фізична особа-підприємець Шкіль Тетяна Вікторівна (далі "Позивачка", ФОП Шкіль Т.В.) звернулась у Господарський суд Кіровоградської області з позовною заявою до Комунального підприємства "Олександрійський центральний ринок" (далі "Відповідач", КП "Олександрійський центральний ринок", ринок), у якій просила суд зобов`язати Відповідача усунути перешкоди у користуванні належним їй нерухомим майном, а саме: торговельними місцями 310-315 в секторі "В" та торговельними місцями 316-322 і 323-328, а також стягнути з нього розмір сплаченої орендної плати у сумі 6 720, 00 грн, 35 000,00 грн моральної шкоди, 74 584, 25 грн понесених збитків і упущеної вигоди за кожен місяць вимушеного простою.

2. Позовні вимоги узагальнено обґрунтовані неправомірністю дій працівників КП "Олександрійський центральний ринок", якими створювались безпідставні перешкоди у доступі ФОП Шкіль Т.В. до її майна, внаслідок чого вона позбавилася можливості вести господарську діяльність.

Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 09.09.2022, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 21.12.2022 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з КП "Олександрійський центральний ринок" на користь ФОП Шкіль Т.В. 3 360, 00 грн безпідставно збереженої орендної плати. В решті позову відмовлено.

4. Рішення судів мотивовані такими обставинами і аргументами.

1) Щодо торгівельного місця 310 - 315.

З матеріалів справи вбачаєься, між КП "Олександрійський центральний ринок", приватним підприємцем Войцеховським В.А. (продавець) з одного боку та приватним підприємцем Смакула І.В. (покупець) з другої сторони, 16.08.2004 було укладено договір купівлі-продажу, згідно з умовами якого, продавець передав у власність покупця торгову секцію (контейнер) № 224 В сектору "В" та зобов`язався її розмістити.

В подальшому, а саме 31.07.2012 Смакула І.В. (як продавець) та Шкіль Т.В. (як покупець) уклали договір купівлі-продажу, згідно якого продавець зобов`язався передати у власність покупця металевий контейнер площею 24 кв.м., що розташований і встановлений на території КП "Олександрівський центральний ринок", сектор "В", контейнер 310 - 315 (раніше сектор "В" контейнер № 224В), а покупець після належної сплати зобов`язалася прийняти майно у власність.

За наслідками укладення вказаного договору сторонами складено акт приймання-передачі від 31.07.2012.

2) Щодо торгівельного місця 323 - 328.

Згідно з матеріалами справи 10.01.2004 між КП "Олександрійський центральний ринок", приватним підприємцем Войцеховським В.А. з одного боку та приватним підприємцем Гриценко О.В. (покупець) з другої сторони укладено договір купівлі-продажу, згідно з умовами якого продавець передав у власність покупця торгову секцію (контейнер) № 224А сектору "В" та зобов`язався її розмістити.

Далі, а саме 03.01.2021 між Гриценко О.В. (власник) та Шкіль Т.В. (орендар) укладено договір оренди, згідно умов якого власник зобов`язався надати орендарю приміщення, розміром 24 кв.м., що перебуває на Олександрійському центральному ринку, сектор "В", контейнер № 323 - 328.

3) Щодо торгівельного місця 316 - 322.

Відповідно до матеріалів справи 19.11.2004 між КП "Олександрійський центральний ринок", приватним підприємцем Пищенко О.В. з одного боку та приватним підприємцем Лоцман Г.Г. та ОСОБА_4 (покупець) з другої сторони укладено договір купівлі-продажу, згідно з умовами якого продавець передав у власність покупця торгову секцію (контейнер) НОМЕР_1 та зобов`язався її розмістити.

Пізніше між ОСОБА_4 (продавець) та Шкіль Т.В. укладено договір № 1-31/03/21 від 31.03.2021, за яким продавець передав 1/2 частини металевого контейнеру (торгівельної секції) площею 13 кв.м. № 316-322 (раніше, згідно договору купівлі-продажу від 19.11.2004, в секторі "В", контейнер № 225).

Крім цього, між Лоцман Г.Г. (продавець) та Шкіль Т.В. 31.03.2021 також укладено договір (№ 2-31/03/21), за яким продавець передав 1/2 частини металевого контейнеру (торгівельної секції) площею 13 кв.м. № 316-322 (раніше, згідно договору купівлі-продажу від 19.11.2004, в секторі "В", контейнер № 225).

Між продавцями та покупцем складено відповідні акти приймання-передачі.

4) Між тим, з матеріалів справи також слідує, що ще 18.02.2021 наказом по КП "Олександрійський центральний ринок" № 15 ОСОБА_4 в зв`язку з порушеннями, зокрема, несплатою за користування торгівельним місцем, було позбавлено права на користування торгівельним місцем № 316-322.

5) 02.04.2021 на ім`я директора ринку надійшли службові записки від головного інженера Чумака О.О. та енергетика КП "Олександрійський центральний ринок" Леськіва О.С. про те, що в цей день близько 10:00 год., невстановлені особи здійснили без відповідного дозволу самовільне підключення до електромереж КП "Олександрійський центральний ринок" від торгового місця № 323 - 328 сектор "В", яке зареєстроване на Гриценко О.В. та в порушення Правил користування торговим місцем, Правил безпеки та використання електроенергії на підприємстві, Правил пожежної безпеки та договору на використання електроенергії підприємцями КП "Олександрійський центральний ринок", проводили демонтажні роботи, а саме зрізання дверних замків з використанням електроінструментів на торговому місці № 316 - 322 в секторі "В".

За результатами цих порушень працівниками ринку було складено Акт виявлених порушень від 02.04.2021.

6) В подальшому, на виконання наказу директора КП "Олександрійський центральний ринок" № 47 від 02.04.2021 в рамках загальних профілактичних заходів, спрямованих на дотримання підприємцями Правил пожежної безпеки та правил користування торгівельним місцем на ринку, працівниками Відповідача було проведено комісійну перевірку, під час якої було встановлено, що:

- господарську діяльність на торгівельному місці № 323 - 328 в секторі «В» фактично здійснює ФОП Шкіль Т.В.;

- абонементний талон на право користування вищевказаним торгівельним місцем виписаний на ім`я Гриценко О.В. ; Шкіль Т.В. на вимогу працівників ринку відмовилась надати абонементний талон, а тому вчинити записи про виявлені порушення в абонементному талоні виявилось не можливим;

- Шкіль Т.В. надала договір суборенди об`єкта торгівлі з Гриценко О.В., чим порушено п. 3 Правил користування торговим місцем;

- під час перевірки було встановлено факт використання найманого працівника, проте документи, які б підтверджували законність використання найманої праці Шкіль Т.В. відмовилась надавати;

- було встановлено порушення п. 12 Правил користування торговим місцем - відсутність інформаційної таблички;

- були відсутні та не надані на перевірку - договір на використання електроенергії та відсутні протоколи про випробування опору електромереж і опору заземлюючого контуру;

- в порушення Правил протипожежної безпеки та Закону України "Про пожежну безпеку" на об`єкті були відсутні первинні засоби пожежогасіння (вогнегасник); об`єкт не був обладнаний протипожежною сигналізацією; облаштування стін і стелі виконано легкозаймистим матеріалом - пластиком, на який відсутній сертифікат відповідності нормам протипожежної безпеки.

Враховуючи всі вищезазначені грубі порушення норм протипожежної безпеки, з метою недопущення надзвичайних ситуацій пов`язаних з виникненням пожежі, комісія прийшла до висновку в необхідності відключення торгівельного місця № 323 - 328 в секторі "В" (абонементний талон видано Гриценко О.В.) від електромережі ринку.

За наслідками перевірки складено Акт перевірки торгівельного місця № 323 - 328 в секторі "В" від 02.04.2021.

7) Відповідно до наказу № 50 від 07.04.2021 по КП "Олександрійський центральний ринок" в зв`язку з виявленими порушеннями Гриценко О.В. позбавлено права користування торгівельним місцем № 323 - 328 та зобов`язано її звільнити дане торгівельне місце.

8) 12.07.2021 на ім`я директора ринку надійшла службова записка від головного інженера про те, що на території КП "Олександрійський центральний ринок" сталася аварійна ситуація, а саме стався порив водопровідної труби, яка розташована біля туалету. Проведенню аварійних ремонтно-відновлювальних робіт та під`їзду ремонтної техніки заважають тимчасові споруди (кіоски), які розташовані на торгівельних місцях № 310 - 315 (Шкіль) та № 316 - 322 (ОСОБА_4, яка на той момент вже була позбавлена права на користування торгівельним місцем).

9) За результатами проведеної перевірки було підтверджено факт виниклої аварійної ситуації та те, що проведенню аварійних ремонтно-відновлювальних робіт та під`їзду ремонтної техніки заважають тимчасові споруди (кіоски), які розташовані на торгівельних місцях № 310 - 315 та № 316 - 322. Складено Акт обстеження та виявлення порушень від 12.07.2021.

10) Про аварійну ситуацію, яка склалась, 12.07.2021 було направлено повідомлення до Олександрійської міської ради. Також було направлено повідомлення до КП "Муніципальна безпека" з метою складення відповідного припису.

11) 12.07.2021 в зв`язку з виниклою аварійною ситуацією адміністрацією ринку на адресу Шкіль Т.В. було направлено лист з вимогою проведення демонтажу тимчасової споруди (кіоску), яка розміщена на торгівельному місці № 310 - 315 в секторі "В", та яка заважала проведенню аварійних ремонтно-відновлювальних робіт та під`їзду ремонтної техніки.

12) 13.07.2021 наказом директора по КП "Олександрійський центральний ринок" № 86 торгівельне місце № 310 - 315 в секторі "В", на якому розташована тимчасова споруда (кіоск) в зв`язку з виробничою необхідністю було ліквідоване (з метою проведення невідкладних аварійно-відновлювальних та ремонтних робіт водопровідно-каналізаційної системи).

13) 21.07.2021 КП "Олександрійський центральний ринок" з метою проведення аварійно-відновлювальних робіт, на адресу ФОП Шкіль Т.В. було повторно направлено лист з приводу демонтажу тимчасової споруди (кіоску), яка розміщена на торгівельному місці № 310-315 в секторі "В".

14) 22.07.2021 КП "Олександрійський центральний ринок" направлено лист до Олександрійського ВКГ з метою проведення аварійно-ремонтних робіт.

15) 04.08.2021 на ім`я директора ринку надійшла службова записка від заступника директора про те що, тимчасові споруди (кіоски), які розташовані на торгівельних місцях № 310-315, № 316-322 та № 323-328 в секторі "В" безпосередньо розташовані на водопровідно-каналізаційній системі та заважають проведенню невідкладних аварійно-відновлювальних робіт та доступу ремонтної техніки.

16) 06.08.2021 комісією в складі - депутатів Олександрійської міської ради 8 скликання (Заріцького В.В., Ділієва І.В. та Колісника Д.О.), директором КП "Олександрійський центральний ринок" та його заступником, головним інженером, адміністратором та іншими працівниками ринку було проведено обстеження, за результатами якого було складено Акт обстеження та виявлення порушень від 06.08.2021.

Під час обстеження було встановлено, що тимчасові споруди (кіоски), які встановлені на торгівельних місцях № 310-315, № 316-322 та № 323-328 в секторі "В", безпосередньо розташовані на водопровідно-каналізаційній системі ринку та заважають проведенню невідкладних аварійно-ремонтних робіт та доступу ремонтної техніки. Також було встановлено, що дані тимчасові споруди встановлені з грубими порушеннями "Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України" - затверджених Наказом Міністерства з питань ЖКГ України № 190 від 27.06.2008, відповідно до яких не дозволяється складати матеріали і предмети, накопичувати сміття ближче ніж за 5 метрів від осі водопровідних мереж, мереж водовідведення та пристроїв в межах охоронних санітарних зон; самовільно зводити споруди над водопровідними мережами, мережами водовідведення, пристроями будь-яких будівель та елементами благоустрою; здійснювати роботи на системах централізованого питного водопостачання та централізованого водовідведення, відкривати ляди колодязів, спускатися в них, регулювати засувки без присутності представника виконавця послуги з централізованого водопостачання / централізованого водовідведення.

17) 10.08.2021 наказом директора по КП "Олександрійський центральний ринок" № 99 та № 101 торгівельні місця № 310-315 та № 316-322 в секторі "В", на якому розташовані тимчасові споруди (кіоски) в зв`язку з необхідністю проведення невідкладних аварійно-ремонтних робіт та грубими порушеннями були ліквідовані.

18) 10.08.2021 наказом директора по КП "Олександрійський центральний ринок" № 100 торгівельне місце № 323-328 в секторі "В", на якому розташована тимчасова споруда (кіоск) в зв`язку з необхідністю проведення невідкладних аварійно-ремонтних робіт та грубими порушеннями було ліквідоване.

19) Вказані накази направлялися на адресу ФОП Шкіль Т.В. Останній наказ направлявся також Гриценко О.В.

20) 01.09.2021 від головного інженера ринку на ім`я директора надійшла службова записка, згідно з якою відповідно наказу № 99 від 10.08.2021 торгівельне місце № 310-315 в секторі "В", яке знаходилось в користуванні Шкіль Т.В. ліквідоване. В цьому випадку договір з ринком на послуги використання електроенергії також втрачає свою юридичну силу і вважається розірваним. Після чого в законний спосіб працівниками ринку було проведено відключення даного торгівельного місця від електромережі.

21) 10.11.2021 КП "Олександрійський центральний ринок" ініційовано проведення будівельно-технічної експертизи з приводу встановлення самого факту незаконного розміщення тимчасових споруд (кіосків) Шкіль Т.В. , ОСОБА_4 і Гриценко О.В. в зонах санітарної охорони систем централізованого водопостачання та водовідведення.

22) 19.01.2022 на адресу ринку надійшла заява ФОП Шкіль Т.В. з приводу доступу до контейнерів, які розташовані на торгівельних місцях № 310-315 та № 323-328.

23) 20.01.2022 на адресу ФОП Шкіль Т.В. направлені листи щодо оформлення абонементних талонів на 2022 рік та лист, відповідно якого ринок не має доступу до кіосків, про які зазначила ФОП Шкіль Т.В., оскільки ключі від них знаходяться безпосередньо у гр. Шкіль Т.В.

24) Звертаючись до суду з позову у цій справі ФОП Шкіль Т.В. вказала, що описані вище дії працівників ринку є неправомірними, перешкоджають їй у доступі до свого майна, свідчать про неналежне виконання Відповідачем своїх зобов`язань по договору про надання послуг в частині бронювання та утримання торгового місця.

25) Так, відповідно до пункту 2 Правил торгівлі на ринках м. Олександрії, затверджених рішенням Олександрійської міської ради Кіровоградської області № 333 від 30.09.20211 (далі - Правила), ринок - це суб`єкт господарювання, створений на відведеній за рішенням місцевого органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування земельній ділянці і зареєстрований в установленому порядку, функціональними обов`язками якого є надання послуг та створення для продавців і покупців належних умов у процесі купівлі-продажу товарів за цінами, що складаються залежно від попити і пропозицій.

Торговельне місце - площа, відведена для розміщення необхідного для торгівлі інвентарю (вагів, лотків тощо) та здійснення продажу продукції з прилавків (столів), транспортних засобів, причепів, візків (у тому числі ручних), у контейнерах, кіосках, палатках тощо. Розмір торговельного місця визначається в правилах торгівлі на ринках, що затверджуються відповідно до законодавства (пункт 13 Правил).

За право займання торговельного місця на ринку справляється плата за ринкові послуги у порядку, визначеному законодавством (пункт 18 Правил).

Адміністрація ринку при наданні продавцям торговельних місць на визначений термін укладає з ними письмову угоду (пункт 20 Правил).

26) В силу пункту 35 Правил торгівлі на ринках, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України 26.02.2002 № 57/188/84/105 (далі - Правила торгівлі на ринках), на адміністрацію ринку покладено обов`язок справляти плати за ринкові послуги, контролювати його оплату продавцями. Згідно пункту 23 вказаних Правил касири та контролери ринку справляють плати за ринкові послуги із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій відповідно до вимог Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" з видачею касових чеків.

Відповідно до положень пункту 19 Правил торгівлі на ринку, за окрему плату продавцям можуть надаватися такі послуги: бронювання торговельних місць, прокат торговельного інвентарю, обладнання, засобів вимірювальної техніки, санітарного одягу, зберігання особистих речей і продукції в камерах схову, на складах і в холодильниках, зважування на товарних вагах, розрубка м`яса (рубачами м`яса ринку), утримання торговельного місця в належному стані, інформаційні оголошення рекламного та довідкового характеру, забезпечення місцями в готелях і на автостоянках за наявності їх на ринку, консультації спеціалістів, вантажно-розвантажувальні роботи і транспортні послуги, приймання для подальшого продажу сільгосппродуктів та інших товарів у бюро торгових послуг тощо. Тарифи на послуги ринки, що пов`язані із забезпеченням, діяльності ринкового господарства, установлюються адміністрацією ринку відповідно до чинного законодавства.

27) Згідно з положеннями Правил користування торговим місцем на КП "Олександрійський центральний ринок" зазначених у Абонементному талоні:

- вартість оплати за 1 торгове місце складається з вартості послуг ринку за надане торгове місце. Оплата здійснюється згідно встановлених тарифів, які затверджуються адміністрацією ринку та місцевими органами влади;

- плату за користування торговим місцем згідно абонементного талону підприємець повинен сплатити до 15 числа поточного місяця, на наступний місяць. При збільшенні тарифів на послуги ринку, підприємець повинен сплатити різницю між новими та старими тарифами, в разі коли ним було проведено оплату за такий місяць по старим тарифам. При несплаті плати за користування торговим місцем у визначений термін без поважних причин адміністрація ринку має право надати торгове місце іншому підприємцю;

- в дні, коли підприємець не користувався торговим місцем, або передчасно закінчив торгівлю, а також у разі позбавлення торгового місця в зв`язку з порушенням правил, обумовлених в даному абонементному талон, адміністрація ринку сплачені суми не повертає;

- Абонементний талон не є договором оренди торгового місця. Іменний абонементний талон надає право його власнику займати торгове місце на ринку на протязі одного місяця. У разі відсутності порушень "Правил торгівлі на ринках м. Олександрії" та/або інших нормативних та законодавчих актів та відповідної оплати підприємець має право зайняти торгове місце на наступний місяць. У разі винесення приписів контролюючими органами, спрямованими на ліквідацію торгового місця, адміністрація ринку має право достроково припинити дію абонементного талону та повернути сплачені кошти за користування торговим місцем за той час, що лишився після припинення дії абонементного талону.

28) Варто враховувати, що договори, укладені між адміністрацією ринку і суб`єктами підприємницької діяльності, які займаються торгівельною діяльністю, є за своєю правовою природою договорами оренди (найму) торгових площ (див. постанову Верховного Суду України від 24.10.2011 у справі № 3-113гс11, постанови Верховного Суду від 19.12.2018 у справі № 522/13821/15-а, від 16.03.2020 у справі №922/227/19).

29) Відповідно до норм статті 759 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

30) Частиною 1 статті 283 Господарського кодексу України (далі ГК України) передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

31) Відповідно до частини 1 статті 763 ЦК України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

32) Нормами частини 2 статті 291 ГК України встановлено, що договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об`єкта оренди; ліквідації суб`єкта господарювання - орендаря; загибелі (знищення) об`єкта оренди.

33) Відповідно до статті 764 ЦК України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

34) Частиною 1 статті 785 ЦК України передбачено, що в разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

35) Так, у позовній заяві ФОК Шкіль Т.В. просить суд зобов`язати КП "Олександрійський центральний ринок" усунути перешкоди у користуванні належним їй нерухомим майном, а саме: торговельними місцями 310-315 в секторі "В" та торговельними місцями 316-322 та 323-328.

36) Відповідно до статей 387, 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном та витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

37) Відповідно до приписів статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

38) Водночас, ФОП Шкіль Т.В. жодним чином не підтверджено, що належні їй металеві конструкції є нерухомістю, а тому її вимоги про усунення перешкод у користування саме нерухомими майном є необґрунтованими, безпідставними і задоволенню не підлягають.

39) Разом з цим, згідно зі статтею 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК кодексу України).

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту, тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (див постанови Верховного Суду від 14.01.2021 у справі № 922/2216/18, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18).

40) У даному провадженні матеріалами справи підтверджується, що КП "Олександрійський центральний ринок" видано ФОП Шкіль Т.В. Абонементний талон № 099 на торгове місце 310 - 315, сектор "В".

Тобто, між Позивачкою і Відповідачем було укладено договір оренди торгового місця зі строком дії - один місяць у формі абонементного талону. Абонементний талон № 099 видано на 2021 рік, у зв`язку з чим строк дії договору найму відліковується з 01.01.2021.

41) Здійснюючи оплату за користування торговим місцем в порядку передбаченому пунктами 5, 7 Абонементного талону № 099, ФОП Шкіль Т.В. продовжувала користуватись відповідним торговим місцем такий самий строк, на який укладено договір, тобто на кожен місяць без заперечень Відповідача.

42) Водночас, прийняттям наказу від 10.08.2021, Відповідач заперечив щодо продовження дії договору оренди торгового місця, у зв`язку з чим договір оренди торгового місця свою дію припинив.

43) Позивачкою сплачено 15.11.2021 та 19.10.2021 по 1680,00 грн з призначенням платежу "оплата за торгове місце № 310-315 за 12.2021 та 11.2021", про що свідчать квитанції від 15.11.2021 та 19.10.2021 відповідно.

44) Звідси, 3360,00 грн, перераховані ФОП Шкіль Т.В. КП "Олександрійський центральний ринок" дійсно збережені останнім безпідставно, не повернуті після видачі наказу, а тому підлягають стягненню згідно приписів статті 1212 ЦК України.

45) Між тим, як було вказано вище, на торгівельні місця 316 - 322, 323-328, адміністрацією ринку абонементні талони видавались не ФОП Шкіль Т.В., а іншим особам.

46) Отже, підстави для повернення 3360,00 грн, сплачених, згідно квитанцій від 15.11.2021 та 19.10.2021 відсутні, так як ці кошти сплачені Гриценко О.В. за торгові місця № 323-328.

47) Що ж стосується позовних вимог про стягнення з Відповідача 35000,00 моральної шкоди, 74584,25 грн понесених збитків та упущеної вигоди за кожен місяць вимушеного простою слід вказати таке.

48) Обґрунтовуючи позовні вимоги в цій частині Позивачка вказувала, що згідно поданої нею декларації до органів доходів та зборів, сукупний дохід за 2020 рік склав 895011,00 грн, однак, саме внаслідок протиправних дій Відповідача, вказані торгівельні місця не працюють та не приносять прибуток. ФОП Шкіль Т.В. несе виключно збитки у вигляді сплати податків, оплати за користування, оплати праці найманим працівникам, що не виходять на роботу, тому що доступ до їхніх робочих місць обмежений Відповідачем. Внаслідок протиправних та незаконних дій Відповідача, Позивачка зазнала підриву ділової репутації, що призвело до значної втрати покупців та клієнтів, які раніше зверталися до неї та приносили прибуток. Крім того, зазначала, що при обрахуванні бралося до уваги, що вона могла і повинна була отримати визначені доходи і тільки неправомірні дії Відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила її можливості отримати прибуток.

49) Водночас, ФОП Шкіль Т.В. вказала і про те, що Відповідач, втручаючись в її роботу та вчиняючи перешкоди у користуванні спірними торговельними місцями, змусив її зазнати сильних душевних хвилювань.

50) Згідно з частинами 1, 2 статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

51) За загальним правилом, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

52) Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частини 1, 2 статті 1166 ЦК України).

53) Отже, для покладання відповідальності у вигляді відшкодування шкоди необхідна наявність складу цивільного правопорушення: шкода, неправомірні дії (протиправність), причинний зв`язок між ними та вина. Обов`язковою умовою відповідальності є також вина, яка полягає у суб`єктивному ставленні особи до наслідків своїх неправомірних дій. Вина може бути у формі умислу (прямий, похідний) або необережності (грубої або простої).

54) Таким чином, Позивачка повинна була довести факт завдання їй збитків, розмір зазначених збитків, докази невиконання зобов`язань та причинно-наслідковий зв`язок між невиконанням зобов`язань і завданими збитками. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов`язань.

55) Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

56) Частина друга статті 23 ЦК України визначає, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншими ушкодженнями здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

57) Отже, під поняттям "моральна шкода" слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

58) Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

59) Згідно з частиною 3 статті 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

60) Проте, в даному випадку ФОП Шкіль Т.В. не доведені винні дії Відповідача. Останній, що підтверджується матеріалами справи, припинив дію договору у зв`язку з необхідністю проведення аварійно-відновлювальних робіт каналізаційної системи, яка проходить під належною Позивачці тимчасовою спорудою, що розташована на торгівельному місці № 310-315.

61) При цьому, у наказі № 99 від 10.08.2021 ринком було запропоновано ФОП Шкіль Т.В. для здійснення підприємницької діяльності інші вільні торгівельні місця.

62) За таких обставин, підстав для стягнення з Відповідача 35000,00 моральної шкоди та 74584,25 грн понесених збитків та упущеної вигоди за кожен місяць вимушеного простою у даному випадку немає.

Касаційна скарга

5. Не погодившись із судовими рішеннями, Позивачка звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить у відмовленій частині позовних вимог їх скасувати, а цю справу у вказаній частині направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

6. Відмовляючи у задоволенні частини позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з того, що належні ФОП Шкіль Т.В. (розміщені на території ринку) конструкції не є нерухомістю, але такі висновки судів суперечать висновку Верховного Суду, який наведено у постанові від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, згідно з яким відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності і у тому випадку, коли наявні у нього документи не дають змоги беззаперечно підтвердити своє право власності на нерухоме майно. Тобто, той факт, що Позивачка не зареєструвала майно як нерухоме, ще не свідчить про те, що воно таким не являється. Більше того, питання статусу спірного майна взагалі перебувало поза межами предмета доказування у цьому спорі, а тому здійснений судами аналіз такого "статусу" був безпідставним.

7. Наразі відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах, тобто відносинах, де б вирішувався спір між ринком та ФОПом, який на торговельному місці, що належить ринкові, встановив МАФи на фундаменті, які неможливо демонтувати, і доступ до яких обмежується ринком.

8. Суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доказу у справі, а саме поясненням свідка Гриценка С.П., який спростовував обставини того, що під належними Позивачці об`єктами проходять комунікації водопостачання та водовідведення. Враховані ж судами у цій частині докази є недопустимими.

Відзив

9. Відзив Відповідача на касаційну скаргу судом касаційної інстанції не приймається, адже він не підписаний електронним цифровим підписом.

КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

10. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП Шкіль Т.В. на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.12.2022 і рішення Господарського суду Кіровоградської області від 09.09.2022 з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України).

11. Так, згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

12. Тобто, відповідно до положень цієї норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових:

(1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду;

(2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

13. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема і вказаного вище пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

При цьому, з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

14. Водночас суд касаційної інстанції зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

15. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

16. Ураховуючи наведені висновки, проаналізувавши обставини правовідносин у даній справі та у справі, на неврахування правового висновку в якій посилається скаржниця у касаційній скарзі, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що правовідносини у порівнюваних справах не є подібними, тому підстави для врахування правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 відсутні з огляду на таке.

17. Так, у справі № 916/1608/18 судами розглядався спір між Товариством з обмеженою відповідальністю «Спектр» (далі позивач) і Юридичним департаментом Одеської міської ради (далі відповідач), в якому позивач просив визнати неправомірними дії державного реєстратора відповідача Полякова Максима Олександровича щодо відмови позивачу у державній реєстрації права власності на нерухоме майно (павільйон), що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Корольова, 64; визнати недійсним рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 12.07.2017 № 36104336, прийнятого державним реєстратором відповідача Поляковим Максимом Олександровичем; визнати за позивачем право власності на нерухоме майно (павільйон) загальною площею 53,2 кв. м, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Корольова, 64; зобов`язати відповідача провести державну реєстрацію права власності на нерухоме майно (павільйон) загальною площею 53,2 кв. м, що належить на праві власності позивачу і знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Корольова, 64.

Позовні вимоги у справі № 916/1608/18 були обґрунтовані безпідставністю висновку державного реєстратора в частині того, що проведення державної реєстрації права власності на заявлений об`єкт нерухомого майна - павільйон, не є можливим, оскільки він є об`єктом малої архітектурної форми. Позивач стверджував, що з технічного висновку про стан конструкцій нежитлової будівлі за адресою: вул. Академіка Корольова, 64 вбачається наявність фундаменту, а експертом встановлено, що будова відповідає вимогам будівельних норм та представляє собою окремо розміщену капітальну будову. На вказаний об`єкт виготовлено технічний паспорт, який засвідчує, що будівля має 3 основних та 3 допоміжних приміщення загальною площею 53,2 кв. м (на тимчасові споруди технічний паспорт не виготовляється). Будівля була побудована ще у 1977-1978 роках і до цього часу не розбиралась і не переміщувалась, є капітальною спорудою, а не павільйоном.

18. Рішенням Господарського суду Одеської області від 27.11.2018 позов задоволено повністю.

Рішення обґрунтоване тим, що у матеріалах справи міститься доказ наявності фундаменту, який виготовлено із з/б стрічки. Технічний висновок від 30.06.2017 засвідчує наявність фундаменту та капітальність будівлі павільйону.

19. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.05.2019 провадження у справі № 916/1608/18 у частині позовних вимог про визнання неправомірними дій державного реєстратора, скасування (визнання недійсним) рішення державного реєстратора закрито. У задоволенні позовних вимог про визнання права власності на нерухоме майно та зобов`язання здійснити державну реєстрацію права власності відмовлено.

Приймаючи рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що у цій справі правовідносини виникли між позивачем та державним реєстратором у зв`язку із відмовою у державній реєстрації права власності на спірний павільйон, отже, спір у цій частині виник саме з публічно-правових відносин, державний реєстратор діяв як суб`єкт владних повноважень, дії якого щодо позивача останній вважає неправомірними та такими, що порушують його права. Суд зазначив, що позивач оскаржує дії державного реєстратора та його рішення з приводу розгляду його заяви у контексті статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», і цей спір не стосується речових прав на нерухоме майно третіх осіб, такий спір є публічно-правовим і підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, оскільки відмова у проведенні державної реєстрації прав не свідчить про існування спору про право.

Крім того, суд апеляційної інстанції вказав, що відповідач не оспорює право власності позивача на павільйон як такий, а питання щодо правового режиму цього майна як нерухомого перебуває поза межами предмета доказування у спорі про визнання права власності за статтею 392 ЦК України, та його вирішення лежить у площині розгляду адміністративної справи. Звернення до суду з позовом про визнання права власності з метою отримання рішення суду як правовстановлюючого документа (крім випадків, передбачених статтею 344, частинами третьою, п`ятою статті 376 ЦК України) та подальшої державної реєстрації права власності на підставі такого рішення не є законним (правомірним) способом захисту права та охоронюваного законом інтересу.

20. За наслідками здійснення касаційного провадження у справі № 916/1608/18 постановою Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.05.2019 залишено без змін.

Верховний Суд погодився з висновками апеляційного господарського суду про те, що частина позовних вимог у тій справі не підсудна господарському суду. Окремо суд касаційної інстанції також відмітив, що позовні вимоги про визнання неправомірними дій державного реєстратора та визнання недійсним його рішення не відповідали ефективним способам захисту прав та інтересів позивача, оскільки судове рішення про задоволення таких вимог не є підставою для внесення запису про право власності позивача до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, чого прагнув позивач.

В частині ж позовних вимог про визнання права власності на нерухоме майно та про зобов`язання здійснити державну реєстрацію права власності Велика Палата Верховного Суду виходила з обставин того, що позивач має документи, що підтверджують його право власності на павільйон, але з цих документів важко зробити однозначний висновок щодо того, чи був павільйон об`єктом нерухомості на момент його придбання і чи є існуючий павільйон тим самим майном, який був придбаний позивачем. При цьому державний реєстратор не є судом і не вправі вирішувати таке питання самостійно, фактично вирішуючи спір між позивачем і власником земельної ділянки, на якій розміщене спірне майно.

Суд касаційної інстанції відмітив, що правомірне розміщення на земельній ділянці одного власника об`єкта рухомого майна (зокрема, малої архітектурної форми) іншого власника, наприклад, на умовах оренди, не обмежує прав власника після того, як строк користування землею власника рухомого майна закінчиться (зокрема, після закінчення строку договору оренди). Натомість знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі у цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином, і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі.

Оскільки судами попередніх інстанцій у справі № 916/1608/18 було установлено, що спірний павільйон знаходиться на земельній ділянці, яка належить до земель комунальної власності, тобто належить територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що саме Одеська міська рада мала бути відповідачем у тій справі. Позивач же пред`явив позов до неналежного відповідача (Юридичного департаменту Одеської міської ради), а тому в його позові про визнання права власності судом апеляційної інстанції підставно відмовлено.

Верховний Суд окремо також зауважив, що позивач у тій справі прагнув здійснення державної реєстрації права власності на своє майно, яке він вважав об`єктом нерухомості. Саме в цьому полягав його інтерес, за захистом якого він звернувся до суду. Водночас Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що належним способом захисту прав та інтересів позивача у тій справі відповідає позовна вимога про визнання права власності на будівлю, споруду, оскільки судове рішення про визнання права власності на будівлю, споруду є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем, якщо на момент такої реєстрації власником земельної ділянки, на якій розміщена будівля, споруда, є відповідач, а право власності на будівлю, споруду ні за ким не зареєстроване. Отже, позовна вимога про зобов`язання здійснити державну реєстрацію права власності не відповідає належному способу захисту.

21. Аналіз наведеного очевидно свідчить про те, що правовідносини у справах № 916/1608/18 і № 912/3539/21 не є подібними, адже суть "спірних" відносин у порівнюваних справах та їх зміст істотно відрізняються. Предмети, підстави, фактичні обставини вказаних справ також є різними. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.05.2019 у справі № 916/1608/18 містить правові висновки в частині визначення підсудності спорів з державним реєстратором, в частині обрання належного та ефективного способу захисту у спорах пов`язаних із визнанням права власності на майно, в частині визначення належного відповідача у таких спорах і тп. В той же час, Великою Палатою Верховного Суду у згаданій постанові не надавалося висновків, які б були релевантними до спірних правовідносин справи № 912/3539/21, предметом позову і дослідження у якій є вимоги про усунення перешкод в користуванні майном (контейнерами) з підстав обмеження доступу до них. Так само не містить згадана постанова Великої Палати Верховного Суду й правових висновків в частині правильності застосування норм матеріального права, якими регулюються питання відшкодування шкоди, стягнення безпідставно збережених коштів.

22. За викладеного, посилання скаржниці в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України на постанову Великої Палати Верховного Суду від 28.05.2019 у справі № 916/1608/18 колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду визнаються необґрунтованими, а тому не приймаються.

23. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

24. Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення ЄСПЛ у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).

25. Як вказала об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб. Декларативними (в контексті обґрунтувань відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України) є посилання скаржника і на інші постанови Верховного Суду, ухвалені за інших фактичних обставин та іншого правового регулювання у кожній конкретній справі.

26. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

27. Зважаючи на те, що постанова Великої Палати Верховного Суду, на яку посилається ФОП Шкіль Т.В. у касаційній скарзі в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, для касаційного оскарження судових рішень, прийнята касаційним судом у неподібних справі № 912/3539/21 правовідносинах, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, на підставі наведеного вище пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, дійшла висновку про закриття касаційного провадження (в частині згаданої підстави) за касаційною скаргою Позивачки на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.12.2022 і рішення Господарського суду Кіровоградської області від 09.09.2022 у даній справі.

28. Як вже зазначалося іншою підставою касаційного оскарження у даній справі є пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, відповідно до якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

29. Тобто, при касаційному оскарженні судових рішень з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 цього Кодексу, касаційна скарга має містити зазначення конкретної норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією правовідносин, в яких цей висновок відсутній.

30. У касаційній скарзі (з цієї підстави) Позивачка вказує про те, що наразі "відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах, тобто відносинах, де б вирішувався спір між ринком та ФОПом, який на торговельному місці, що належить ринкові, встановив МАФи на фундаменті, які неможливо демонтувати, і доступ до яких обмежується ринком".

31. З наведеного вбачається, що скаржницею при зверненні до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України окреслено лише межі правовідносин, у яких, на її думку, відсутній висновок суду касаційної інстанції. Втім, якої норми права такий висновок має стосуватися, і яку суть має містити Позивачка суду касаційної інстанції не обґрунтувала.

32. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у цій частині враховує, що правильність оформлення касаційної скарги, зокрема, її вимоги, зміст та підстави касаційного оскарження, покладається саме на заявника касаційної скарги, що має своїм наслідком відповідно до статті 300 ГПК України розгляд касаційної скарги в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, яких не виклав сам скаржник. В іншому випадку вказане б призводило до порушення таких принципів господарського процесу, як змагальності та диспозитивності.

33. Звідси, наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України у даному провадженні не підтвердилась. Посилання ФОП Шкіль Т.В. на приписи вказаної норми судом касаційної інстанції визнаються декларативними і формальними.

34. Щодо ж підстави касаційного оскарження судових рішень, а саме підстави, яка передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає таке.

35. Згаданим пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

36. В свою чергу, у пункті 1 частини третьої статті 310 ГПК України (на нього посилається Позивачка у касаційній скарзі) вказано, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

37. Тобто, в силу наведеного приписи процесуального права скасування оскаржуваних рішень судом касаційної інстанції з подальшим направленням судової справи для нового розгляду можливе виключно у тому випадку, коли суд дійде висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1 і 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

38. Втім вище колегія суддів стверджувані скаржницею підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1 і 3 частини другої статті 287 ГПК України вже визнала необґрунтованими, а тому і підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та направлення цієї справи на новий розгляд з підстави встановленої пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду немає.

39. Окремо колегія суддів вважає доцільним відмітити і те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).

40. Щодо ж аргументів скаржниці про те, що частина оцінених судами доказів є недопустимими слід вказати таке.

41. Згідно із частиною 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

42. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (частина друга статті 73 ГПК України).

43. Відповідно до статті 77 ГПК України ("допустимість доказів") обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

44. Допустимість доказів означає, що у певних випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування.

45. Натомість за змістом статті 76 ГПК України належність доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.

46. Належність, як змістовна характеристика та допустимість, як характеристика форми, є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом. Однак відповідно до положень пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України до повноважень суду касаційної інстанції належить вирішення питання тільки щодо допустимості доказу. Установлення цього дефекту доказу є питанням права в тому значенні, що висновок про недопустимість доказу можна зробити виключно із застосуванням норми матеріального права, яка містить пряму заборону використання відповідного засобу доказування на підтвердження певної фактичної обставини справи.

47. У той же час ФОП Шкіль Т.В. взагалі не зазначено наявності передбачених чинним законодавством обставин, які б зумовлювали визнання оцінених судами доказів недопустимими. Доводи Позивачки зводяться до необхідності вирішення питання щодо належності доказів, тобто переоцінки їх змісту, що виходить за межі визначених статтею 300 ГПК України повноважень суду касаційної інстанції.

48. Саме лише прагнення скаржниці здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

49. За викладеного, зазначена Позивачкою підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України не отримала підтвердження під час касаційного провадження, а відтак касаційна скарга ФОП Шкіль Т.В. визначається необґрунтованою і задоволенню не підлягає.

50. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у прийнятті даної постанови керується принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях ЄСПЛ від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржницею не зазначено й не обґрунтовано.

51. Крім цього, суд касаційної інстанції враховує також рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України", де суд зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

52. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі та ключові питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, вказаного висновку не спростовують.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

53. Зважаючи на те, що підстава для касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 912/2539/21, відкритого за касаційною скаргою ФОП Шкіль Т.В. на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.12.2022 і рішення Господарського суду Кіровоградської області від 09.09.2022, з цієї підстави.

54. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

55. Згідно з положеннями статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

56. Взявши до уваги викладене, касаційну скаргу ФОП Шкіль Т.В. в частині підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України, слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення і постанову - без змін.

Судові витрати

57. В порядку приписів статті 129 ГПК України судові витрати за подання касаційної скарги залишаються за скаржницею.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження у справі № 912/3539/21 за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Шкіль Тетяни Вікторівни в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Шкіль Тетяни Вікторівни в частині підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21 грудня 2022 року і рішення Господарського суду Кіровоградської області від 09 вересня 2022 року у справі № 912/3539/21 в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Случ О.В.

Судді Дроботова Т.Б.

Мачульський Г.М.