Постанова

від 12.04.2023 по справі 621/4155/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 621/4155/21

провадження № 61-1505св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариство «Українська залізниця»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Первинна профспілкова організація виробничого підрозділу «Основ`янська дистанція електропостачання» регіональної філії «Південна залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» Вільної профспілки Південної залізниці,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасниківкасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Зміївського районного суду Харківської області у складі судді Бібіка О. В. від 27 липня 2022 року та постанову Харківського апеляційного суду у складі колегії суддів:

Тичкової О. Ю., Маміної О. В., Пилипчук Н. П., від 17 листопада 2022 року, і виходив з наступного.

Короткий зміст заявлених позовних вимог

1. У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Українська залізниця», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Первинна профспілкова організація Виробничого підрозділу «Основ`янська дистанція електропостачання» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця» Вільної профспілки Південної залізниці, про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

2. Свої вимоги позивач мотивував тим, що з 02 липня 2008 року він почав працювати у виробничому підрозділі «Основ`янська дистанція електропостачання» регіональної філії «Південна залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця». 22 липня 2013 року був переведений на посаду електромеханіка контактної мережі цього ж підприємства.

25 листопада 2021 року його було ознайомлено з листом, згідно з пунктом 1.5 якого він повинен був пред`явити безпосередньому керівнику не пізніше

08 грудня 2021 року документи, які б підтверджували вакцинацію від COVID-19, або висновки лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень від COVID-19 форми 028О. Крім того, був наданий лист начальника юридичної служби, в якому зазначено, що згідно з наказом МОЗ України від 01 листопада 2021 року № 2393 розширено перелік професій, для яких щеплення проти COVID-19 є нібито обов`язковим. При цьому, роботодавець не надав можливість повторно пройти медичний огляд, із збереженням середньомісячної заробітної плати та місця роботи, згідно з яким лікарська комісія визначалася б чи необхідно проводити вакцинацію та ревакцинацію за станом здоров`я. 23 грудня 2021 року йому було вручено наказ про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати. Позивач вважав, що наказ АТ «Українська залізниця» є незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки відповідач порушив його право на працю.

3. Із урахуванням зазначеного, позивач просив позов задовольнити, визнати незаконним та скасувати наказ № 93/ОС від 23 грудня 2021 року про відсторонення від роботи з 23 грудня 2021 року та поновити його на роботі за основним місцем роботи та за внутрішнім сумісництвом (чергування на дому) з 23 грудня 2021 року і виплатити заробітну плату з 23 грудня 2021 року по день поновлення на роботі.

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

4. Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 27 липня

2022 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

5. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження порушення відповідачем його права на працю, гарантованого статтею 43 Конституції України. Суд першої інстанції дійшов висновку, що обмеження трудових прав позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя і здоров`я людей, а за позивачем зберігається робоче місце, трудовий договір з ним не припинений. Враховуючи законодавче врегулювання на національному рівні питання відсторонення працівників у зв`язку із відсутністю у них щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, вимога про обов`язкову вакцинацію працівників окремих професій проти особливо небезпечних хвороб з метою охорони громадського здоров`я визнана виправданою та такою, що не порушує право на повагу до приватного життя особи.

Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції

6. Постановою Харківського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Зміївського районного суду Харківської області від 27 липня 2022 року - без змін.

7. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивач, будучи працівником АТ «Українська залізниця» підлягає обов`язковому щепленню проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, доказів того, що він має медичні протипоказання до щеплення суду не надав, отже відсторонення ОСОБА_1 від роботи було здійснено у відповідності до вимог статті 46 Кодексу законів про працю Українита статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Узагальнені доводи касаційної скарги

8. 25 січня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Зміївського районного суду Харківської області від 27 липня 2022 року та постанову Харківського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року, ухвалити нове судове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

9. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанції ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема статті 46 КЗпП України, з урахуванням статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», пункту а) статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», в частині відсторонення працівника від роботи у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, наказу Міністерства охорони здоров`я України від 14 квітня 1995 року № 66 «Про затвердження Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності», наказу Міністерства охорони здоров`я України від 19 липня 1995 року № 133 «Про затвердження Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб» (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), а також посилається на те, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки

(пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

10. У касаційній скарзі заявниквказує, що він має право на працю, вільно заробляти собі на життя, це право гарантоване Конституцією України та трудовим законодавством. Обмеження зазначених прав не допускається навіть за умови, якщо ці вимушені дії направлені на забезпечення суспільного блага. Заявник зазначає, що відповідач поставив його у скрутне матеріальне становище, позбавив засобів існування. Законодавством України не передбачено можливості відсторонення працівника від роботи з підстав відсутності у нього щеплення від COVID-19. Наказ відповідача про відсторонення від роботи позивач вважає незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

11. Заявник зазначає, що у трудовому договорі та інших нормативно-правових актах, що укладені із роботодавцем і стосуються сфери трудового права, відсутній обов`язок працівника робити час від часу профілактичні щеплення від коронавірусної хвороби COVID-19. Жодна вакцина у світі від коронавірусної хвороби не завершила повний цикл клінічних випробувань, тому її застосування має бути виключно добровільним, а примус до її застосування є нічим іншим, ніж проведенням незаконного медичного експерименту на людях. Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам. Примушування до участі у медичному експерименті є очевидно аморальним і неправомірним діянням, особливо якщо примус пов`язаний з явною дискримінацією, втручанням у приватне життя або введенням обмежень, що ускладнюють людині отримання засобів для існування.

12. Заявник зазначає, що профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи, у разі відсутності відповідних медичних протипоказань.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

13. Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 621/4155/21.

14. Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2023 рокусправу № 621/4155/21 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

15. У поданому відзиві на касаційну скаргу АТ «Українська залізниця» посилається на те, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що позивач займає посаду електромеханіка контактної мережі відокремленого підрозділу «Основ`янська дистанція електропостачання» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця. Кількість працюючих працівників у цеху становить 30 чоловік. Свої робочі обов`язки електромеханік може та зобов`язаний виконувати тільки на робочому місці, та саме з причин необхідності соціального контакту з великою кількістю осіб при виконанні своїх робочих обов`язків збільшується вірогідність зараження

COVID-19. Саме тому існувала нагальна потреба у відстороненні позивача від роботи.

16. У поданій відповіді на відзив позивач вважає безпідставними доводи відповідача щодо характеру його роботи та його контакту із великою кількістю людей, що не відповідає дійсності. Роботодавець не надав інформації, з якою кількістю працівників під час виконання своїх професійних обов`язків він знаходиться у прямому контакті в приміщенні чи на свіжому повітрі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

17. 16 листопада 2021 року ОСОБА_1 на ім`я начальника ВП «Основ`янська дистанція електропостачання» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця» Рогова В. А. подано заяву - заперечення, в якій він просив забезпечити йому безкоштовне проходження

ПЛР-тестування кожні 72 години або в разі відсутності відповідного фінансування на підприємстві перевести його на дистанційний режим роботи чи оплатити простій не з вини працівника, згідно з чинним законодавством України, про що видати відповідний наказ.

18. 26 листопада 2021 року за вих. № ЄЧ-7-01-7/442 на заяву - заперечення ОСОБА_1 від 16 листопада 2021 року начальником ВП «Основ`янська дистанція електропостачання» направлено лист, в якому повідомлено про те, що зважаючи на те, що АТ «Українська залізниця» входить до переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83, та враховуючи вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2», працівники

АТ «Укрзалізниця» підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2. Таким чином, починаючи з 09 грудня 2021 року працівники, які вчасно не проінформували керівника підрозділу, що пройшли перший етап щеплення або відмовляються чи ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, відповідно до вимог статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» будуть відсторонені від роботи без збереження заробітної плати до усунення причин, що зумовили відсторонення, окрім тих, які мають постійні або тимчасові протипоказання та надали медичний висновок форми № 028-1/О. Зазначені вимоги стосуються всіх працівників, зокрема, тих, які працюють дистанційно.

19. Наказом начальника дистанції виробничого підрозділу «Основ`янська дистанція електропостачання» № 93/ОС від 23 грудня 2021 року відсторонено з 23 грудня 2021 року від роботи, як особу, що відмовляється (ухиляється) від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2, та/або не надала медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19 або не пред`явила електронний COVID-сертифікат про одужання з мобільного застосунку «Дія» (з визначенням терміну дії), ОСОБА_1 , електромеханіка (контактної мережі) Зміївського району контактної мережі, до моменту усунення причин відсторонення.

20. Згідно з довідкою про доходи, сума доходу за період з червня 2021 року по листопад 2021 року за основним місцем роботи ОСОБА_1 склала

79 199, 83 грн, за додатковим - 8 590, 34 грн.

21. Згідно з розрахунком, наданим позивачем, середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23 грудня 2021 року по 28 лютого 2022 року становить 36 906, 09 грн.

22. Згідно з поясненнями ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції з березня

2022 року він допущений до роботи на підставі наказу МОЗ України

від 25 лютого 2022 року № 380 «Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153».

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

23. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

24. Згідно з пунктами 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

25. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

26. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

27. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

28. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

29. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

30. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

31. У відповідності до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Щодо відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19.

32. У Рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі

№ 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України, як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України.

33. Частиною першою статті 46 Кодексу законів про працю України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

34. Термін «законодавство» використовується у правовій системі в основному в значенні - сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин.

35. Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (Рішення від 09 липня 1998 року

№ 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін «законодавство». Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

36. Статтею 68 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

37. Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

38. Відповідно до статті 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

39. Згідно зістаттею 11 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

40. Частиною першою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

41. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (частина друга статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

42. У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

43. Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.

44. Частиною шостою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

45. Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими (пункт 10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

46. Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

47. Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).

48. Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 було затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

49. Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83 «Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» затверджено Перелік об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (далі - Перелік № 83), до якого віднесено, зокрема, АТ «Укрзалізниця».

50. Наказом МОЗ від 01 листопада 2021 року № 2393 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», який набрав чинності 09 грудня 2021 року, Перелік № 2153 було доповнено пунктами 4-6, відповідно до яких до Переліку увійшли також працівники: підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; підприємств, установ та організацій, включених до Переліку № 83.

51. Наказом МОЗ від 30 листопада 2021 року № 2664 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», який набрав чинності 31 січня 2022 року, Перелік № 2153 доповнено пунктами 7-9, згідно з якими до Переліку увійшли працівники органів місцевого самоврядування, закладів охорони здоров`я державної та комунальної форми власності, комунальних підприємств, установ та організацій.

52. Наказом МОЗ від 25 лютого 2022 року № 380, який набрав чинності 01 березня 2022 року, зупинено дію наказу МОЗ № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з подальшими змінами.

53. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 постанову Кабінету Міністрів України № 1236 від 09 грудня 2020 року (про встановлення карантину) було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена Переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

54. Постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року № 372 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 1236, зокрема на період воєнного стану: фізичним особам і суб`єктам господарювання рекомендовано дотримуватися протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню COVID-19; фізичним особам рекомендовано забезпечити отримання повного курсу вакцинації від COVID-19 вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях; закладам охорони здоров`я забезпечити готовність до реагування на спалахи COVID-19 в умовах воєнного стану; пункт 41-6постанови№ 1236 було доповнено абзацом такого змісту: «Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану».

55. Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженої наказом МОЗ від 14 квітня 1995 року № 66, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 01 серпня 1995 року за № 270/806.

56. Підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (абзац шостий частини першої статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»).

57. Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

58. Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.

59. Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

60. Згідно з пунктом 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.

61. Положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19.

62. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

63. Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачено законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявлених за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника (пункт 11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року

у справі № 130/3548/21).

Щодо переслідування легітимної мети й дотримання принципу пропорційності при відстороненні позивача від роботи легітимній меті втручання в його право на повагу до приватного життя

64. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини втручання у право вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення легітимної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності» та є пропорційним цій меті, тобто дозволяє її досягнути найменш обтяжливими для людини засобами. З огляду на це в кожній конкретній ситуації треба з`ясовувати, наскільки захід втручання у відповідне право був виправданим.

65. Нагальна необхідність вжиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів (підпункти 13.14, 14.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21). Проте у цій справі слід надати оцінку тому, чи було нагально необхідним відсторонення позивача від роботи та наскільки саме таке відсторонення було пов`язано із досягненням зазначеної легітимної мети.

66. За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти вірусу COVID-19 підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595.

67. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить (пункт 14.3 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

68. У той же час відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності достатніх переконливих підстав. У кожному конкретному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

69. Суди встановили, що ОСОБА_1 працює електромеханіком контактної мережі виробничого підрозділу «Основ`янська дистанція електропостачання» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця». На займану позивачем посаду поширюється дія Переліку № 2153, а тому позивач належав до числа працівників, які підлягали обов`язковому профілактичному щепленню від COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

70. У кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід проводити оцінку загрози, яку потенційно при виконанні трудової функції може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням(пункт 14.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

71. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

72. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

73. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, перевіривши доводи сторін спору та подані ними докази, дійшов загалом обґрунтованого висновку, що позовні вимоги не можуть вважатися обґрунтованими, оскільки позивач, який працював електромеханіком контактної мережі виробничого підрозділу «Основ`янська дистанція електропостачання» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця» підлягав обов`язковій вакцинації, виконував трудову функцію, яка пов`язана з контактом з іншими працівниками підприємства, а також не довів наявності протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень.

74. Наказ про відсторонення позивача виданий на підставі статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» № 1645-ІІІ, наказу Міністерства охорони здоров`я України

від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236. Позивач був попереджений про відсторонення.

75. Недостатні, несвоєчасні та неефективні заходи держави у сфері охорони здоров`я, особливо в умовах пандемії можуть свідчити про невиконання державою позитивних зобов`язань із гарантування право кожної людини на життя.

76. Держава зобов`язана здійснити ефективні заходи, зокрема правове регулювання та відповідну адміністративну практику, з метою захисту людини і суспільства від серйозних загроз, пов`язаних із поширенням на території України COVID-19. Через поширення хвороби під загрозою опинилося життя і здоров`я людей. За даними джерела https://index.minfin.com.uaстаном на 10 квітня 2023 року в Україні інфіковано 5 465 954 особи, встановлено 111 676 смертельних випадків.

77. Аналізуючи зазначені вимоги законодавства, фактичні обставини, пов`язані із пандемією, та враховуючи, що ОСОБА_1 , як електромеханік контактної мережі виробничого підрозділу «Основ`янська дистанція електропостачання» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця», з достатньою вірогідністю мав службову необхідність у контактуванні з іншими працівниками цього підприємства, а отже існував ризик інфікування позивача і інших осіб коронавірусом COVID-19 та/або створення умов для його подальшого поширення, відповідним підрозділом АТ «Укрзалізниця» правомірно прийнято рішення про тимчасове відсторонення позивача від роботи.

78. Оскільки за позивачем на період відсторонення зберігалося робоче місце, трудовий договір не припинений, нарахування заробітної плати відновлено після його допуску до роботи (виконання робіт), Верховний Суд не встановив порушення права позивача на працю, передбаченого статтею 43 Конституції України.

79. Подібні висновки висловлені у постановах Верховного Суду

від 22 березня 2023 року у справі № 130/3531/21 (провадження

№ 61-5382св22), у справі № 472/5/22 (провадження № 61-41св23).

80. Вирішуючи спір, суди дійшли загалом правильних висновків про те, що інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави і суспільства в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я громадян.

81. Слід також зазначити, що відсторонення від роботи не є дисциплінарним стягненням, за позивачем зберігалося його робоче місце, отже таке обмеження переслідувало законні цілі, було тимчасовим та пропорційним.

82. Із урахуванням зазначеного, слід погодитися із висновками судів попередніх інстанцій, за встановлених у цій справі обставин, що позовні вимоги до задоволення не підлягають.

83. При цьому слід враховувати, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

84. Колегія суддів, надаючи оцінку судовим рішенням на предмет їх законності у межах доводів касаційної скарги (зокрема відсутності висновку Верховного Суду), погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки суди, за встановлених у цій справі обставин, правильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли цілком обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

85. Також колегія суддів врахувала правові позиції, висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21.

86. Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 27 липня 2022 року та постанову Харківського апеляційного суду від 17 листопада

2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович