Вирок

від 17.04.2023 по справі 712/3758/22

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/821/247/23 Справа № 712/3758/22 Категорія:ч.1 ст. 286 КК України Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2023 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду в складі:

головуючого-суддіОСОБА_2 суддівОСОБА_3 , ОСОБА_4 секретаря судового засіданняОСОБА_5 за участі: прокурораОСОБА_6

обвинуваченого ОСОБА_7

потерпілого ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси матеріали кримінального провадження № №12022250310000651 за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 та обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 січня 2023 року, яким:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Золотухи, Оржицького району, Полтавської області, з повною загальною середньою освітою, пенсіонера, інваліда ІІ групи, непрацюючого, неодруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,-

визнано винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, та призначено йому покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.

Відповідно до ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік, та покладено обов`язки, передбачені п.п.1,2 ч.1 ст. 76 КК України

Вирішено стягнути з ПАТ «НАСК «Оранта» на користь ОСОБА_8 майнову шкоду в сумі 92083 гривні 55 коп.

Вирішено стягнути зі ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 моральну шкоду в сумі 30000 гривень.

Скасовано арешт на автомобіль Renault Trafic, д.н.з. НОМЕР_1 , накладений ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 19.04.2022 у справі №712/2718/22.

Вирішена доля речових доказів відповідно до ст. 100 КПК України.

в с т а н о в и л а :

Згідно вироку Соснівського районного суду м. Черкаси від 13.01.2023 ОСОБА_7 визнано винним та засуджено за те, що він 14 квітня 2022 року близько 13 години, керуючи автомобілем Renault Trafic, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та рухаючись в місті Черкаси по проїзній частині вулиці Благовісна зі сторони вулиці Байди Вишневецького в напрямку до вулиці Михайла Грушевського на перехресті з вулицею Святотроїцька, поблизу будинку №189, що по вулиці Благовісна, проявив неуважність та порушив вимоги:

- п.2.3.б) Правил дорожнього руху України, відповідно до якого для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;

- п.18.1. Правил дорожнього руху України, відповідно до якого водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.

Під час руху ОСОБА_7 , грубо порушуючи вказані правила безпеки дорожнього руху, проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки та її змінам, керуючи автомобілем Renault Trafic, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та рухаючись на ньому в місті Черкаси по проїзній частині вулиці Благовісна зі сторони вулиці Байди Вишневецького в напрямку до вулиці Михайла Грушевського, будучи заздалегідь об`єктивно проінформованим про наближення до нерегульованого пішохідного переходу, що розташований по проїзній частині вулиці Благовісна, на перехресті з вулицею Святотроїцька, поблизу будинку №189, та позначений дорожньою розміткою 1.14.1 «Зебра» та дорожніми знаками 5.38.1 та 5.38.2 «Пішохідний перехід» Правил дорожнього руху України, вчасно не зменшив швидкість руху керованого ним автомобіля, не зупинив керований ним автомобіль Renault Trafic, реєстраційний номер НОМЕР_1 , перед вказаним вище нерегульованим пішохідним переходом, для того щоб дати дорогу пішоходу, а продовжив свій рух, внаслідок чого здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який перетинав проїзну частину вулиці Благовісна по вище вказаному пішохідному переходові зліва направо відносно напрямку руху автомобіля.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпілий ОСОБА_8 , відповідно до висновку судово-медичної експертизи №02-01/216 від 12.05.2022, отримав тілесні ушкодження: травму правого передпліччя у вигляді уламкового перелому правої ліктьової кістки та рани ділянки ліктьового суглобу, що відносяться до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров`я.

Спричинення потерпілому ОСОБА_8 тілесних ушкоджень середньої тяжкості знаходиться в причинному зв`язку, відповідно до висновку судової автотехнічної експертизи №СТ/024Е-22 від 11.05.2022, з порушенням водієм автомобіля Renault Trafic, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_7 вимог п.18.1. Правил дорожнього руху України.

Не погоджуючись з вироком суду в частині призначення йому додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк 1 рік, обвинувачений просив в цій частині його скасувати, та ухвалити новий вирок, яким призначити покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік, без позбавлення права керування транспортними засобами. В іншій частині ОСОБА_7 просив вирок місцевого суду залишити без змін.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що позбавлення права керування транспортними засобами призведе до неможливості в подальшому здійснювати приватні перевезення, що є основним джерелом його заробітку, та позбавить можливості сплатити ОСОБА_8 моральну шкоду в сумі 30000 грн., оскільки розмір пенсії по інвалідності, яку він отримує складає всього 2100 грн. Вказує, що він добровільно надавав потерпілому кошти на лікування, активно сприяв розкриттю злочину, щиро кається, від покарання не ухиляється, має захворювання на рак ІІ стадії, а тому вважає за можливе застосувати щодо нього положення ст. 69 КК України, та призначити йому покарання без позбавлення права керування транспортними засобами.

Не погоджуючись з вироком суду, прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_9 подала апеляційну скаргу в якій просила його скасувати в частині призначеного покарання, та ухвалити в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винуватим та засудити за ч.1 ст. 286 КК України до штрафу в розмірі 3 тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на 1 рік.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що місцевим судом в порушення вимог ч.3 ст. 61 КК України безпідставно призначено ОСОБА_7 покарання у виді обмеження волі, оскільки він є інвалідом ІІ групи. Крім того, вказує, що місцевий суд в порушення вимог ст. 65, 75, 77 КК України звільнив ОСОБА_7 від відбування призначеного йому додаткового покарання (позбавлення права керування транспортними засобами) з випробуванням, яке підлягає реальному виконанню.

Обвинувачений ОСОБА_7 подав заперечення на апеляційну скаргу прокурора в якому вказує, що призначення йому покарання у розмірі 51 000 грн. з врахуванням його матеріального стану є погіршенням його становища, а тому просив застосувати положення ст. 69 КК України та призначити йому штраф в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а саме 1700 грн.

Потерпілий ОСОБА_8 подав заперечення на апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 , в якому вказував на її необґрунтованість, а тому просив вирок місцевого суду залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора ОСОБА_6 , яка підтримала подану прокурором апеляційну скаргу, просила її задовольнити, апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 заперечила, думку обвинуваченого ОСОБА_7 , який частково підтримав подану ним апеляційну скаргу, просив її задовольнити, а апеляційну скаргу прокурора просив задовольнити частково, не позбавляти його права керування транспортним засобом, думку потерпілого ОСОБА_8 , який заперечив апеляційну скаргу прокурора, частково визнав апеляційну скаргу обвинуваченого, вважає, що штраф обвинуваченому слід визначити менший, ніж просить прокурор, та не позбавляти обвинуваченого права керування транспортними засобами, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає до часткового задоволення , а апеляційна скарга обвинуваченого не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 370 КПК України вирок суду повинен бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом, згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Вказаним вимогам закону вирок районного суду в повній мірі не відповідає.

Висновки суду першої інстанції щодо доведеності винуватості та правильності кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_7 за ч.1 ст. 286 КК України учасниками судового провадження не оспорюються, тому колегією суддів в апеляційному порядку не переглядаються.

Доводи прокурора про неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості, є обґрунтованими та підлягають до часткового задоволення.

Відповідно до ч.3 ст. 61 КК України обмеження волі не застосовується до осіб з інвалідністю другої групи.

Як вбачається з довідки №767183 Серії 12 ААВ ОСОБА_7 є інвалідом ІІ групи, а тому місцевим судом безпідставно призначено останньому основне покарання за ч.1 ст. 286 КК України у виді обмеження волі.

Крім того, доводи апеляційної скарги прокурора стосуються аспектів неправильності застосування місцевим судом положень ст. 75 КК України.

Відповідно до ч.2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 65 КК України суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Відповідно до ч.2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень..

Зі змісту ст. 75 КК України вбачається, що якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» роз`яснено, що частиною 1 статті 75 КК передбачено звільнення від відбування покарання з випробуванням тільки тих осіб, які засуджуються до виправних робіт, службового обмеження (для військовослужбовців), обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, тобто лише щодо основного покарання, що має бути належним чином вмотивовано у вироку. Звільнення від відбування призначеного судом додаткового покарання за цією нормою закону не допускається.

Так, суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_7 покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік, та звільняючи його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України із встановленням іспитового строку - 1 рік, не дотримався вищевказаних вимог закону та застосував вимоги ст. 75 КК України, як до основного, так і до додаткового покарання, чим допустив неправильне застосування ст. 75 КК України.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне скасувати вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_7 покарання за ч.1 ст. 286 КК України.

Санкція ч.1 ст. 286 КК України передбачає можливість призначення обвинуваченому ОСОБА_7 покарання у виді: штрафу, виправних робіт, арешту або обмеженням волі.

Згідно матеріалів справи ОСОБА_7 ніде не працює, є пенсіонером та інвалідом ІІ групи, а тому у відповідності до вимог ст. 57, 61 КК України, останньому неможливо призначити покарання у виді виправних робіт або обмеженням волі, оскільки обмеження волі не застосовується до осіб з інвалідністю другої групи, а виправні роботи можливо застосувати до офіційно працевлаштованої особи, за виключенням осіб, що досягли пенсійного віку або є непрацездатними.

Прокурор в своїй апеляційній скарзі просить призначити обвинуваченому ОСОБА_7 покарання за ч.1 ст. 286 КК України у виді штрафу, а тому суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог ч.2 ст. 404 КПК України позбавлений можливості призначити ОСОБА_7 покарання за ч.1 ст. 286 КК України у виді арешту, оскільки такий вид покарання є більш суворим, ніж штраф.

За таких обставин, в даному випадку суд апеляційної інстанції уповноважений призначити обвинуваченому ОСОБА_7 основне покарання за ч.1 ст. 286 КК України лише у виді штрафу.

Як вбачається з ч.2 ст. 53 КК України розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян до п`ятдесяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.

Під час апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_7 пояснив, що він отримує лише пенсію по інвалідності, яка складає 2500 грн., вироком місцевого суду з нього стягнуто на користь ОСОБА_8 моральну шкоду в сумі 30000 грн., він добровільно надавав потерпілому кошти на лікування в сумі 10000 грн. Крім того, ОСОБА_7 зазначив, що він має захворювання на рак ІІ стадії, та перебуває під постійним наглядом в КНП «Черкаський обласний онкологічний диспансер ЧОР», а тому призначення йому покарання у виді штрафу, навіть у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч.1 ст. 286 КК України - 51 000 грн., як про те просить прокурор, погіршить його і так вкрай скрутне матеріальне становище. Також обвинувачений ОСОБА_7 повідомив, що 07.04.2023 сплатив потерпілому моральну шкоду в сумі 30 000 грн., та надав копію квитанції.

Відповідно до ч.1 ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Суд першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 врахував в якості пом`якшуючих покарання обставин: щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального провадження.

З урахуванням майнового стану обвинуваченого ( отримує мізерну пенсію по інвалідності, не працює ) та обставин, встановлених під час апеляційного розгляду, а саме те, що обвинувачений ОСОБА_7 добровільно відшкодував завдану потерплому шкоду, заподіяну злочином, в тому числі моральну шкоду - в сумі 30000 грн., що колегія суддів враховує як пом`якшуючу покарання обставину, є інвалідом ІІ групи, хворий на рак, раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання, має стійкі соціальні зв`язки, колегія суддів апеляційного суду вважає за можливе при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 за ч.1 ст. 286 КК України, застосувати положення ч.1 ст. 69 КК України, і призначити основне покарання у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 грн.

На думку колегії суддів при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , а саме при прийнятті рішення про звільнення відповідно до ст. 75 КК України від відбування призначеного додаткового покарання, передбаченого санкцією ч.1 ст.286 КК України, судом першої інстанції порушено загальні засади призначення покарання.

Колегія суддів враховує обставини кримінального правопорушення, зокрема те, що обвинувачений грубо порушуючи вимоги п.2.3. б, п.18.1 Правил дорожнього руху України, здійснив наїзд на потерпілого ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на нерегульованому пішохідному переході. В результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпілий ОСОБА_8 отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров`я.

Незважаючи на те, що потерпілий ОСОБА_8 під час апеляційного розгляду просив не позбавляти обвинуваченого права керування транспортним засобом, колегія суддів враховує, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим проти особи похилого віку та з грубим порушенням Правил дорожнього руху України, а матеріали провадження не містять об`єктивних відомостей про те, що транспортний засіб використовується обвинуваченим в якості джерела доходу, тому за таких обставин колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги прокурора і вважає, що слід призначити обвинуваченому покарання у виді штрафу, з застосуванням ст.. 69 КК України, з позбавленням права керування транспортним засобом на 1 рік.

Апеляційні вимоги обвинуваченого ОСОБА_7 про призначення йому основного покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік не підлягають до задоволення, оскільки не узгоджуються з положеннями ч.3 ст. 61 КК України.

Згідно п.3 ч.1 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить висновку, що вирок суду першої інстанції є незаконним в частині призначеного покарання, ухваленим з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а тому підлягає скасуванню в частині призначеного ОСОБА_7 покарання з ухваленням в цій частині нового вироку, яким призначити покарання ОСОБА_7 за ч.1 ст. 286 КК України , з застосуванням положень ч.1 ст. 69 КК України, у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 грн., з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.

В решті - вирок суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ст. 405, 407, 409, 413, 418, 419, 615 КПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 - задовольнити частково.

Вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 січня 2023 року щодо ОСОБА_7 - скасувати в частині призначеного покарання.

Ухвалити в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, і призначити йому покарання з застосуванням положень ч.1 ст. 69 КК України у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 грн., з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.

У решті вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 січня 2023 року щодо ОСОБА_7 - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з часу проголошення.

Головуючий

Судді