Постанова

від 04.04.2023 по справі 939/512/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 939/512/21 Головуючий у суді І інстанції Міланіч А.М.

Провадження № 22-ц/824/40/2023 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

4 квітня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Ігнатченко Н.В.,

суддів: Мережко М.В., Савченка С.І.,

за участю секретаря судового засідання - Череп Я.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бородянського районного суду Київської області від 11 січня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та поділ майна,

в с т а н о в и в:

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила встановити факт її проживання з відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з травня 2012 року по листопад 2018 року та в порядку поділу майна, що є їх спільною сумісною власністю, визнати за нею право власності на 1/2 частину об`єктів нерухомого майна, а саме: дев`ять земельних ділянок, які розташовані в межах Луб`янської сільської ради Бородянського району Київської області, а також с. Дружня та с. Блиставиця Бородянського району Київської області.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сторони, які мають однакове прізвище, у період з травня 2012 року по листопад 2018 року проживали разом однією сім`єю як чоловік і жінка та вели спільне господарство без реєстрації шлюбу. За час спільного проживання у них народилась дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У вказаний період спільного проживання відповідачем було набуто, в тому числі за кошти, які йому надавала позивач, право власності на об`єкти нерухомого майна, а саме: земельну ділянку, кадастровий номер 3221084000:04:004:0535, площею 2 га, з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, що розташована за адресою: Київська область, Бородянський район, Луб`янська сільська рада; земельну ділянку, кадастровий номер 3221084000:04:004:0537, площею 2 га, з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, що розташована за адресою: Київська область, Бородянський район, Луб`янська сільська рада; земельну ділянку, кадастровий номер 3221084000:04:002:0206, площею 2 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: Київська область, Бородянський район, Луб`янська сільська рада; земельну ділянку, кадастровий номер 3221084000:04:004:0536, площею 2 га, з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, що розташована за адресою: Київська область, Бородянський район, Луб`янська сільська рада; земельну ділянку, кадастровий номер 3221084000:04:004:0538, площею 2 га, з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, що розташована за адресою: Київська область, Бородянський район, Луб`янська сільська рада; земельну ділянку, кадастровий номер 3221080500:03:004:0616, площею 0,105 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, кадастровий номер 3221084000:03:001:0063, площею 0,75 га, з цільовим призначенням для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств, що розташована за адресою: Київська область, Бородянський район, Луб`янська сільська рада; земельну ділянку, кадастровий номер 3221081000:02:002:1345, площею 0,1496 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; земельну ділянку, кадастровий номер 3221084000:03:001:0067, площею 1,8174 га, з цільовим призначенням для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, що розташована за адресою: Київська область, Бородянський район, Луб`янська сільська рада.

Позивач вказала, що вона з відповідачем проживали однією сім`єю, зокрема з травня 2014 року за адресою: АДРЕСА_3 , мали спільний побут, відпочинок, святкування свят, зокрема хрестин і днів народжень спільного сина, якого відповідач був уповноважений забирати із дитячого садка, тому вказане свідчить, що спірні земельні ділянки є їх спільною сумісною власністю як подружжя, а вона має право на виділення у власність їх 1/2 частини.

Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 11 січня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Бородянського районного суду Київської області від 3 березня 2021 року у вигляді накладеного арешту на спірні земельні ділянки, право власності на які зареєстроване за ОСОБА_2 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено належними та достовірними доказами факт спільного проживання з відповідачем однією сім`єю як чоловік і жінка у вказаний нею період та на час набуття ним права власності на спірні земельні ділянки, тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

В апеляційній скарзі позивач в особі представника - адвоката Короленка Т.Л. просить зазначене судове рішення скасувати з мотивів невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що під час вирішення спору районний суд належним чином не дослідив наявні у справі письмові докази, фото- та відеоматеріали, з яких вбачається факт проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу, існування спільного побуту та відпочинку понад шість років з травня 2012 року по листопад 2018 року, а у свідченнях допитаних судом свідків наявні відмінності щодо початку проживання відповідача в смт. Бородянка Київської області у 2015 році. Суд не взяв до уваги, що свідчення свідків та акти депутатів місцевої ради не підлягають врахуванню, оскільки вони є неналежними і недопустимими доказами у справі. Крім того, позивачка перебувала у відпустці по догляду за спільною дитиною, у відповідності до статей 60, 74 СК України має право право на поділ майна подружжя.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін, посилаючись на те, що позивач надала неправдиві відомості щодо фактичних обставин справи, показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, а факт спільного відпочинку сторін та спільна присутність на святкуванні свят, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю. Також позивач просила поділити майно, яке було придбано ним за рахунок особистих коштів в період з травня 2016 року по серпень 2017 рок, однак жодним доказом не підтвердила той факт, що вона приймала фінансову участь у придбанні земельних ділянок.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників справи та їх представників в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , маючи однакове прізвище, є батьками малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 10-15,т. 1).

Згідно із інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 17 січня 2021 року, за відповідачем було зареєстровано право власності на спірні земельні ділянки, а саме: 3 серпня 2017 року на підставі договору купівлі-продажу від 3 серпня 2017 року - на земельну ділянку з кадастровим номером 3221084000:04:004:0535, площею 2 га, з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, що розташована за адресою: Київська область, Бородянський район, Луб`янська сільська рада; 4 серпня 2017 року на підставі договору купівлі-продажу від 4 серпня 2017 року - на земельну ділянку з кадастровим номером 3221084000:04:004:0537, площею 2 га, з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, що розташована за адресою: Київська область, Бородянський район, Луб`янська сільська рада; 3 серпня 2017 року на підставі договору купівлі-продажу від 3 серпня 2017 року - на земельну ділянку з кадастровим номером 3221084000:04:002:0206, площею 2 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: Київська область, Бородянський район, Луб`янська сільська рада; 5 серпня 2017 року на підставі договору купівлі-продажу від 5 серпня 2017 року - на земельну ділянку з кадастровим номером 3221084000:04:004:0536, площею 2 га, з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, що розташована за адресою: Київська область, Бородянський район, Луб`янська сільська рада; 4 серпня 2017 року на підставі договору купівлі-продажу від 4 серпня 2017 року - на земельну ділянку з кадастровим номером 3221084000:04:004:0538, площею 2 га, з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, що розташована за адресою: Київська область, Бородянський район, Луб`янська сільська рада; 14 березня 2017 року на підставі рішення Бородянського районного суду Київської області від 14 лютого 2017 року - на земельну ділянку з кадастровим номером 3221080500:03:004:0616, площею 0,105 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; 25 травня 2016 року на підставі договору купівлі-продажу від 25 травня 2016 року - на земельну ділянку з кадастровим номером 3221084000:03:001:0063, площею 0,75 га, з цільовим призначенням для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств, що розташована за адресою: Київська область, Бородянський район, Луб`янська сільська рада; 16 лютого 2016 року на підставі витягу з Державного земельного кадастру від 12 жовтня 2015 року - на земельну ділянку з кадастровим номером 3221081000:02:002:1345, площею 0,1496 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; 29 червня 2016 року на підставі договору купівлі-продажу від 29 червня 2016 року - на земельну ділянку з кадастровим номером 3221084000:03:001:0067, площею 1,8174 га, з цільовим призначенням для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, що розташована за адресою: Київська область, Бородянський район, Луб`янська сільська рада (а.с. 48-60, т. 1).

4 вересня 2018 року відповідач зареєстрував шлюб з ОСОБА_4 , від якого вони мають малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 121, 122, т. 1).

За заявленими позовними вимогами позивач просила встановити факт її проживання з відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з травня 2012 року по листопад 2018 року та визнати за нею право власності на 1/2 частину дев`яти вищевказаних земельних ділянок, які вважала спільним сумісним майном сторін.

В обґрунтування своїх вимог посилалася на те, що з травня 2012 року по листопад 2018 року вона проживала разом з ОСОБА_2 однією сім`єю як чоловік і жінка, а саме: з травня по листопад 2012 року - в орендованій нею квартирі за адресою: АДРЕСА_4 ; з листопада 2012 року по вересень 2013 року - в орендованій відповідачем квартирі в ЖК «Грандлайф»; з вересня 2013 року по квітень 2014 року - в орендованій також відповідачем квартирі за адресою: АДРЕСА_5 ; з травня 2014 року по листопад 2018 року - у належній відповідачу квартирі за адресою: АДРЕСА_3 .

Натомість, відповідач заперечував факт проживання з позивачем однією сім`єю, посилаючись на те, що він дійсно деякий час зустрічався з ОСОБА_1 , надав їй для проживання кімнату у власній квартирі, у них народився син ОСОБА_6 , але вони ніколи разом однією сім`єю не проживали, спільне господарство не вели, мали окремий бюджет, хоча він як батько дитини надає їй допомогу у вихованні та утриманні спільної дитини, завозив та забирав із садочку, проводив із сином час, організовував їх спільний відпочинок, а спірне майно є його особистою власністю та придбане за його власні кошти.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Положеннями статті 315 ЦПК України передбачено встановлення судом фактів, що мають юридичне значення, у тому числі і проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Відповідно до частин другої та четвертої статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права й обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Частиною першою та другою статті 21 СК України визначено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно із частиною першою статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що «згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї» членами сім`ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки».

Відповідно до статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку з цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зроблено правовий висновок, що вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).

Обов`язковою умовою для визнання чоловіка та жінки такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню.

Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно-правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання.

До майна, що було набуте під час проживання осіб однією сім`єю, застосовуються положення сімейного законодавства, які регулюють правові відносини з приводу права спільної сумісної власності подружжя, зокрема статті 60, 63-65, 69-71 СК України.

Виходячи з наведеного вище, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, з метою вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірне майно. Для цього важливе підтвердження фактів ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та витрат, а також придбання іншого майна в інтересах сім`ї.

Правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на частину майна за кожною із сторін.

Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім?ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім?єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов?язків, з?ясовують: 1) час придбання; 2) джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте); 3) мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Ураховуючи вимоги частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши належні, допустимі, достовірні та достатні докази відповідно до вимог статей 77-80 ЦПК України.

Водночас принцип змагальності (стаття 129 Конституції України, статті 2, 12, 43, 81 ЦПК України) забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладений у постанові Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17.

Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність, допустимість і достатність таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У противному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

За загальним правилом, встановленим у статтях 89, 264 ЦПК України обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Із показів свідка ОСОБА_7 вбачається, що ОСОБА_2 проживав разом з ним на квартирі по АДРЕСА_6 з 2011 року по 2015 рік, з 2015 року відповідач став рідше приїжджати до квартири у м. Ірпені, так як більше жив в смт. Бородянка Київської області у квартирі матері. У 2016 році мати відповідача померла і останній зовсім переїхав в смт. Бородянку. У 2017 році свідок за домовленістю з відповідачем став проживати в одній із кімнат його квартири АДРЕСА_7 , де жив по 2019 рік. В іншій кімнаті цієї квартири на час його заселення проживала ОСОБА_1 , він іноді зустрічав її в коридорі, відповідач в цьому помешканні не проживав, свідок його у будинку не бачив. Позивач у квартирі проживала до 2018 року, після чого туди переїхав ОСОБА_2 зі своєю дружиною ОСОБА_8 .

Свідок ОСОБА_9 в суді першої інстанції посвідчила, що вона перебувала у цивільному шлюбі з братом відповідача та проживала з чоловіком в трикімнатній квартирі в смт. Бородянка Київської області разом зі свекрухою. У серпні 2015 року до них в квартиру переїхав проживати відповідач, де жив до 2017 року. Після смерті чоловіка, у кінці 2016 року вона переїхала проживати в м. Фастів Київської області, відповідач залишився проживати у квартирі сам, а десь з лютого 2017 року - зі своєю дружиною ОСОБА_8 .

Свідок ОСОБА_10 також посвідчила, що ОСОБА_2 орендував у неї квартиру АДРЕСА_8 з осені 2017 року по осінь 2018 року разом зі своєю дружиною ОСОБА_8 , яка на той час була вагітна. У листопаді 2018 року вони з`їхали з квартири на свою власну квартиру, а туди заїхала позивач з дітьми та проживала в цій квартирі до серпня 2019 року.

Свідок ОСОБА_11 в суді першої інстанції надала покази, що проживає в будинку по АДРЕСА_6 з серпня 2012 року, весною 2014 року в одну з квартир в цьому будинку переїхала проживати ОСОБА_1 , де жила до листопада 2018 року. Свідок в цей період декілька разів бувала у квартирі позивача і відповідача там не бачила, але одного разу у коридорі бачила чоловіче взуття. Відповідача часто бачила у під`їзді будинку та біля будинку, вони з позивачем разом сідали до його автомобіля, гуляли біля будинку, тому вважає, що вони проживали разом.

Свідок ОСОБА_12 показала, що вона працює вихователем у дитячому дошкільному закладі у м. Ірпені Київської області з вересня 2016 року по травень 2019 року, в її групі був син сторін - ОСОБА_6 , часто в садочок його приводив та забирав батько - ОСОБА_2 , батьки дитини разом відвідували садок на свята, тому вважає, що вони проживали разом як одна сім`я, хоча у їх квартирі вона ніколи не була.

Однак, суд першої інстанції з правомірною критичністю розцінив покази свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 щодо проживання сторін однією сім`єю, оскільки ОСОБА_12 навіть ніколи не була у квартирі за місцем проживання позивача, а свідок ОСОБА_11 хоча і приходила до останньої, але відповідача там не бачила, покази цих свідків про спільне проживання сторін ґрунтуються лише на їх припущеннях та суперечать показам інших свідків, які безпосередньо проживали з відповідачем в спірний період. Та обставина, що відповідач приводив сина у дитячий садок та забирав його звідти, а також приїздив до будинку за місцем проживання позивача сама по собі не свідчать про спільне проживання сторін.

Колегія суддів відзначає, що при застосуванні статті 74 СК України слід виходити з того, що вказана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

За змістом вказаної норми сімейного законодавства, у разі пред`явлення позову про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, позивач повинен довести початок і кінець такого проживання, а також набуття в цей період спірного майна. Обставини проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, існування між ними відносин, притаманних подружжю, ведення спільного господарства, а також набуття ними спільного майна у цей період має бути підтверджено належними і допустимими доказами.

Вказані обставини судом не встановлено і матеріалами справи не підтверджено, а покази свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 не засвідчили факт постійного проживання і перебування сторін у стійких шлюбних відносинах протягом спірного періоду.

Посилання позивача, як підтвердження факту спільного проживання з відповідачем однією сім`єю, на копію листа ОСББ «Українська, 7-Е» від 25 січня 2021 року щодо проживання сторін у квартирі АДРЕСА_7 в період з травня 2014 року по листопад 2018 року (а.с. 18, т. 1) обґрунтовано не прийняті до уваги районним судом, оскільки своїм листом від 26 квітня 2021 року ОСББ «Українська, 7-Е» спростувало дану інформації та підтвердило, що ОСОБА_2 є власником вказаної квартири, але за зазначеною адресою не проживав, у вказаний період в ній проживала лише позивач разом з дітьми (а.с. 176, т. 1).

На підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову,оскільки позивачем не було надано належних та достовірних доказів її проживання з відповідачем у період з травня 2012 року по листопад 2018 року однією сім`єю, а сама по собі обставина того, що сторони підтримували стосунки як батьки спільної малолітньої дитини, періодично разом відпочивали та були присутні на святкуванні свят, зокрема й на дні народження сина, не свідчить про стійкі сімейні відносини та ведення спільного бюджету і спільного господарства, а також придбання спільного майна в цей період часу за спільні кошти.

Колегія суддів вважає, що наявність у сторін малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , може свідчити лише про те, що сторони мали відносини як чоловік та жінка, однак це не підтверджує утворення родини та спільність побуту.

При цьому не може бути підтвердженням наявності у позивача з відповідачем сімейних відносин і повідомлення дошкільного навчального закладу (ясла-садок) комбінованого типу № 1 «Лісова пісня» Ірпінської міської ради Київської області від 8 лютого 2021 року (а.с. 20-21, т. 1) з огляду на те, що це повідомлення підтверджує лише відвідування дочкою позивача і сином сторін вказаного закладу та наявність у відповідача права забирати дітей з дитячого садка, але не свідчить про проживання сторін однією сім`єю. Вказані дії відповідача слід кваліфікувати як виконання позивачем своїх батьківських обов`язків, тобто прийняття участі у житті дитини, а також створення належних умов для виховання та розвитку сина ОСОБА_6 .

Фотокартки зі спільного відпочинку, дозвілля та святкування дня народження дитини не містять інформації щодо предмету доказування, а тому не можуть вважатися належними доказами підтвердження факту наявності між сторонами відносин, притаманних сім`ї.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2019 року у справі № 552/6659/16-ц (провадження № 61-36768св18), «факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, придбання один одному речей, виконання прохань, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між останніми склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні чоловіку та жінці як подружжю».

Відповідно до положень частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції також вірно врахував, що з 4 вересня 2018 року ОСОБА_2 перебував у шлюбі з іншою жінкою, а тому з цього часу факт його проживання однією сім`єю з позивачем взагалі не може бути встановленим, оскільки суперечить вимогам статті 25 СК України.

Зазначене узгоджується з висновками, що містяться у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 2036/2-3/11 (провадження № 61-12092св20), в якій вказано, що відповідно до статті 25 СК України жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі. Жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу. З урахуванням положень статті 25 СК України апеляційним судом вірно враховано, що положення статті 74 цього Кодексу поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають як у шлюбі між собою так і в будь-якому іншому шлюбі.

За таких обставин колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що на підставі поданих позивачем і відповідачем доказів не може бути встановлений факт спільного проживання сторін як чоловіка та жінки без реєстрацією шлюбу. Жодних інших належних письмових доказів, які б підтверджували доводи ОСОБА_1 щодо існування між нею та ОСОБА_2 із травня 2012 року по листопад 2018 рокувідносин, притаманних подружжю, ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та побуту, придбання спірного майна за їх спільні сумісні кошти або спільною працею в матеріалах справи відсутні.

Доводи апеляційної скарги про те, що свідчення свідків ОСОБА_7 і ОСОБА_9 різняться між собою є необґрунтованими, оскільки обидва свідки засвідчили той факт, що в період часу, коли відповідач набув право власності на спірні земельні ділянки, останній проживав в смт. Бородянка, а не в м. Ірпені Київської області разом з позивачем як чоловік та жінка. Надані відповідачем акти депутатів Ірпінської міської ради та Бородянської селищної ради Київської області про обстеження матеріально-побутових умов проживання сім`ї власника житла суд першої інстанції не взяв до уваги при ухваленні оскаржуваного рішення, відтак доводи позивача в цій частині визнаються колегією суддів безпідставними.

Отже, встановивши фактичні обставини справи та надавши належну правову оцінку письмовим доказам, поданим сторонами і показам свідків, допитаних в судовому засіданні, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що ці докази не підтверджують наявність усталених відносин між позивачем та відповідачем, які притаманні родині, а обставини, на які посилається ОСОБА_1 , достовірно не підтверджують факту її проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 , ведення спільного господарства, спільного бюджету і не містять відомостей щодо виникнення між сторонами відносин, властивих подружжю.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов цілком законного і обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у даній справі про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та поділ майна.

Аргументи апеляційної скарги позивача не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів, яким судом дана належна правова оцінка як кожному окремо, так і в сукупності.

Висновки суду першої інстанції по суті спору щодо недоведеності належними та достовірними доказами факту спільного проживання сторін однією сім`єю як чоловіка і жінки у вказаний позивачем період та на час набуття відповідачем права власності на спірні земельні ділянки колегія суддів визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи вказаної апеляційної скарги.

Водночас, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявлених позовних вимог і заперечень щодо них, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, розподіл судових витрат у вигляді сплаченого позивачем судового збору за перегляд справи в суді апеляційної інстанції відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України не проводиться.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Бородянського районного суду Київської області від 11 січня 2022 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Головуючий Н.В. Ігнатченко

Судді: М.В. Мережко

С.І. Савченко