Рішення

від 17.01.2023 по справі 932/6794/22

БАБУШКІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 932/6794/22

Провадження № 2-а/932/27/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2023 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого - судді Кудрявцевої Т.О.

при секретарі - Скрипниченко К.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т АН О В И В:

10.11.2022 року ОСОБА_1 , через адвоката Погорілого А.М., звернувся до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення. В обгрунтування позовних вимог посилається на те, що 27.10.2022 року головним спеціалістом Соборного відділу у місті Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області Ємашевою Н.В. було складено протокол про адміністративне правопорушення ПР МДН 004296 відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст. 203 КУпАП. З вказаного протоколу вбачається, що 27.10.2022 року о 14 год. 30 хв. за адресою м. Дніпро, пл.Шевченка, буд.7 встановлено, що начебто громадянин російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за посвідкою, строк дії якої закінчився 07.10.2022 року, після закінчення строку дії посвідки не залишив територію України, а саме: проживання за документами, термін дії яких закінчився, місце скоєння правопорушення м. Дніпро, пл. Шевченка, буд.7. В подальшому, на підставі вказаного протоколу та п.7, п.19 Порядку, затвердженому ПКМУ №322 від 25.04.2018 року, 27.10.2022 року заступником начальника Соборного відділу у місті Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області було винесено постанову ПН МДН 004288 про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за ч.1 ст. 203 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 1700,00 грн., яку ним отримано 27.10.2022 року та яку він оскаржує в судовому порядку.

Також, позивач зазначає, що 28.10.2022 року головним спеціалістом Соборного відділу у місті Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області Ємашевою Н.В. відносно нього було прийнято рішення № 26/2022 від 28.10.2022 року, яким встановлено, що громадянин російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 , виданий 11.03.2014 року строком дії до 11.03.2024 року, органом ФМС 77305, прибув на територію України 22.02.2022 року через КПП «Гоптівка» до своєї дружини до м. Дніпра. Був документований посвідкою на тимчасове проживання № НОМЕР_2 від 22.10.2021 року строком дії до 07.10.2022 року. Подав документи до ГУ ДМС у Дніпропетровській області для отримання дозволу на імміграцію в Україну та отримав його 24.02.2022 року. Під час перевірки документів встановлено, що після закінчення строку дії тимчасової посвідки ухилився від виїзду з території України, чим порушив Правила перебування іноземців на території України, ч. 1.3 ст.9, ч.1 ст. 17 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 року № 3772-1, так як доглядає за літньою матусею 1938 р.н. Зазначеним рішенням вирішено примусово повернути до країни походження або третьої країни громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та зобов`язано його покинути територію України у термін до 26.11.2022 року.

Позивач вказує, що він не згодний з рішенням Соборного відділу у місті Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області № 26/2022 від 28.10.2022 року про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства, винесене відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому звернувся до суду із даним позовом. Зазначає, що він 25.08.2017 року уклав шлюб із громадянкою України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що 25.08.2017 року Тушинським відділом РАЦС Управління РАЦС москви складено запис акту про укладення шлюбу № 1851. 22.10.2021 року він отримав посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_2 , видану органом 1203, дійсну до 07.10.2022 року. 23.11.2021 року він отримав Довідку про реєстрацію місця проживання особи за адресою АДРЕСА_1 . 24.02.2022 року він отримав у Центральному відділі у місті Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області Дозвіл на імміграцію в Україну № 12144200072842 від 24.02.2022 року, з якого вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю російської федерації, паспорт НОМЕР_1 , на підставі пункту 1 частини 3 статті 4 ЗУ «Про імміграцію» дозволено постійне проживання в Україні, дозвіл дійсний до 24.02.2023 року. Увесь час протягом широкомасштабної агресії російської федерації проти України він позивач звертався до підрозділів відповідача з питання отримання посвідки на постійне проживання, натомість постійно отримував відповідь про те, що наразі питання видачі посвідок на постійне проживання громадянам російської федерації не врегульовано.

Позивач вважає протиправним рішення Соборного відділу у місті Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області № 26/2022 від 28.10.2022 року про його примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства та таким, що при його винесені були порушені норми чинного законодавства та не встановлені дійсні обставини справи. З оскаржуваного рішення вбачається, що посадовою особою, якою прийнято рішення, не з`ясовувався намір ОСОБА_1 щодо оскарження рішення, не роз`яснювалось право мати захисника, відсутні дані про повідомлення центру надання правової допомоги, а отже порушено право особи на захист. За змістом прийнятого рішення, останнє було прийнято у зв`язку із начебто порушенням ним правил перебування іноземців на території України, проте станом на день прийняття цього рішення був дійсним документ на постійне його проживання в Україні, а саме: Дозвіл на імміграцію в Україну № НОМЕР_3 від 24.02.2022 року строком дії до 24.02.2023 року, відтак висновок щодо порушення ним правил перебування іноземців на території України не відповідає дійсним обставинам та приписам норм чинного законодавства

Посилаючись на зазначене, позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення Соборного відділу у місті Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області № 26/2022 від 28.10.2022 року про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства, винесене відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області на його користь витрати на правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.11.2022 року для розгляду даної справи визначена суддя Кудрявцева Т.О.

Ухвалою від 10.11.2022 року суддею відкрито провадження у справі та визначено про її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

24.11.2022 року від Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області до суду надійшов Відзив на адміністративний позов, в якому представник відповідача заперечував проти задоволення позову, посилаючись на його необгрунтованість.

В судовому засіданні позивач з представником, посилаючись на обставини, викладені в адміністративному позові, позовні вимоги підтримали та просили задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, посилаючись на його необгрунтованість.

Вислухавши позивача з представником, представника відповідача, ознайомившись з матеріалами справи, суд дійшов наступного висновку.

В силу вимог ч. 2ст. 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Згідно з частиною першоюстатті 33 Конституції України, кожному хто на законних підставах перебуває на території України, гарантуються свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Статтею 26 Конституції Українивизначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленимиКонституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09.2011 №3773-VIвизначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України (далі - Закон).

Згідно з п. 14 ст. 1 Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.

У відповідності до п.18 ст. 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.

Відповідно до частин1,3ст.9 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку. . Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

В`їзд в Україну та виїзд з України здійснюється: іноземців та осіб без громадянства - за паспортним документом за наявності відповідної візи, якщо інший порядок в`їзду та виїзду не встановлено законодавством чи міжнародним договором України (ст. 15 Закону № 3773-VI).

Реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в`їжджають в Україну, здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України органами охорони державного кордону. Правила щодо реєстрації іноземців та осіб без громадянства не поширюються на осіб, які з наміром визнання їх біженцями в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні чи отримання притулку або тимчасового захисту, незаконно перетнули державний кордон України. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції здійснює реєстрацію іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія закону про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту в Україні, лише за наявності одного з документів, що видаються таким особам відповідно до зазначеногозакону(ст. 16 Закону № 3773-VI).

Стаття 25 зазначеного Закону регламентує порядок добровільного повернення іноземців та осіб без громадянства, а стаття 26 - примусове повернення іноземців та осіб без громадянства.

Пунктом 2 статті 25 Закону передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування в Україні або які не можуть виконати обов`язок виїзду з України, не пізніше дня закінчення відповідного строку їх перебування у зв`язку з відсутністю коштів або втратою паспортного документа, можуть добровільно повернутися в країну походження або третю країну, у тому числі за сприяння міжнародних організацій.

Відповідно до частини 3статті 9 Закону строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Згідно з частиною 1 статті 26 цього ж Закону, іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України визначає Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженонаказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23 квітня 2012 року №353/271/150.

Згідно з п. 4розділу І Інструкції №353/271/150іноземці можуть бути примусово повернуті до країни походження чи третьої країни на підставі рішення органу ДМС або органу охорони державного кордону, або органу СБУ про примусове повернення чи примусово видворені на підставі винесеної за позовом цих органів/підрозділів постанови адміністративного суду про примусове видворення.

Пунктом 5розділу І Інструкції №353/271/150встановлено, що підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни є: дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; затримання іноземців органами охорони державного кордону у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України.

Відповідно до пункту 6розділу І Інструкції №353/271/150, примусове повернення з підстав, передбачених пунктом 5 цього розділу, здійснюється за рішенням органів ДМС, органу охорони державного кордону (стосовно іноземців, затриманих ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), органу СБУ з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення, оформленням відповідних документів, доведенням цього рішення до іноземця та взяттям з нього зобов`язання про добровільний виїзд з України у визначений у рішенні строк, а також здійсненням подальшого контролю за фактичним виконанням іноземцем цього рішення.

За приписами пунктів 1, 2, 3, 4 розділу ІІІнструкції №353/271/150рішення про примусове поверненнядо країни походження готується відповідною посадовою особою у двох примірниках, з подальшим повідомлення про таке рішення іноземця, та протягом 24 годинпрокурора. Саме рішенняоголошується іноземцю протягом 72 годин з дати його ухвалення в присутності перекладача та / або його законного представника (на вимогу особи)під підпис.

Рішення про примусове повернення може супроводжуватися забороною подальшого в`їзду в Україну строком на три роки.

Один з примірників рішення про примусове повернення видається іноземцю, стосовно якого воно прийнято, інший залишається в органі, який його прийняв.

Згідно положень п. п. 1, 2, 3 Положення про Державну міграційну службу України (далі - Положення), затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України № 360 від 20.08.2014 року, Державна міграційна служба України (ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. ДМС у своїй діяльності керуєтьсяКонституцієюта законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно доКонституціїта законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства. Основними завданнями ДМС є: 1) реалізація державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів; 2) внесення на розгляд Міністра внутрішніх справ пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

За змістом п. 9 п. 4 Положення ДМС відповідно до покладених на неї завдань приймає рішення про продовження (скорочення) строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, про добровільне повернення або примусове повернення іноземців та осіб без громадянства до країн їх громадянської належності або країн походження, звертається до судів з позовами про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства, здійснює заходи, пов`язані з примусовим видворенням іноземців та осіб без громадянства з України.

Іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення.

У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення. Один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято.

У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання.

Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України. Рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду. Іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

Іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворенні або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя;де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки (ст. 31 Закону № 3773-VI).

Відповідно до ч. 4ст. 26 Закону № 3773-VIрішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.

Виходячи з положень ст. 288 КАС України, позовні заяви іноземців та осіб без громадянства щодо оскарження рішень про їх примусове повернення в країну походження або третю країну, а також позовні заяви центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальних органів і підрозділів, органів охорони державного кордону або Служби безпеки України про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України подаються до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальних органів і підрозділів, органу охорони державного кордону чи Служби безпеки України або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.

Як встановлено в судовому засіданні, громадянин російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 25.08.2017 року уклав шлюб із громадянкою України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що 25.08.2017 року Тушинським відділом РАЦС Управління РАЦС москви складено запис акту про укладення шлюбу № 1851, що підтверджується копією відповідного свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_4 .

22.10.2021 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримав посвідку на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_2 , видану органом 1203, дійсну до 07.10.2022 року.

23.11.2021 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримав Довідку про реєстрацію місця проживання особи за адресою АДРЕСА_1 .

На територію України громадянин російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 , виданий 11.03.2014 строком дії до 11.03.2024, органом ФМС 77305, прибув 22.02.2022 року через КПП «Гоптівка» до своєї дружини у м. Дніпро.

24.02.2022 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримав у Центральному відділі у місті Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області Дозвіл на імміграцію в Україну № 12144200072842 від 24.02.2022 року, з якого вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю російської федерації, паспорт НОМЕР_1 , на підставі пункту 1 частини 3 статті 4 Закону України «Про імміграцію» дозволено постійне проживання в Україні, вказано, що даний Дозвіл дійсний до 24.02.2023 року.

27.10.2022 року головним спеціалістом Соборного відділу у місті Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області Ємашевою Н.В. було складено протокол про адміністративне правопорушення ПР МДН 004296 відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч.1 ст. 203 КУпАП.

Як зазначено у вказаному протоколі, 27.10.2022 року о 14 год. 30 хв. за адресою м. Дніпро, пл.Шевченка, буд.7 встановлено, що громадянин російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за посвідкою на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_2 , строк дії якої закінчився 07.10.2022 року, після закінчення строку дії посвідки не залишив територію України, а саме: проживання за документами, термін дії яких закінчився, місце скоєння правопорушення м. Дніпро, пл. Шевченка, буд.7.

На підставі вказаного протоколу та п.7, п.19 Порядку, затвердженого ПКМУ №322 від 25.04.2018 року, 27.10.2022 року заступником начальника Соборного відділу у місті Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області Кабачек В.М. було винесено Постанову про накладення адміністративного стягнення ПН МДН 004288 на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якою він притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 203 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 1700,00 грн. В даній постанові зазначено, що встановлено про те, що громадянин російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за посвідкою на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_2 , строк дії якої закінчився 07.10.2022 року, після закінчення строку дії посвідки не залишив територію України, а саме: проживання за документами, термін дії яких закінчився, місце скоєння правопорушення АДРЕСА_2 .

28.10.2022 року головним спеціалістом Соборного відділу у місті Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області Ємашевою Н.В. відносно позивача прийнято Рішення № 26/2022 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства. Вказаним рішенням встановлено, про що зазначено в тексті рішення, що громадянин російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 , виданий 11.03.2014 строком дії до 11.03.2024, органом ФМС 77305, прибув на територію України 22.02.2022 року через КПП «Гоптівка» до своєї дружини, до м. Дніпра. Був документований посвідкою на тимчасове проживання № НОМЕР_2 від 22.10.2021 року строком дії до 07.10.2022. Подав документи до ГУ ДМС у Дніпропетровській області для отримання дозволу на імміграцію в Україну та отримав його 24.02.2022 року. Під час перевірки документів встановлено, що після закінчення строку дії тимчасової посвідки ухилився від виїзду з території України, чим порушив Правила перебування іноземців на території України, ч. 1.3 ст.9, ч.1 ст. 17 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 року № 3772-1, так як доглядає за літньою матусею 1938 р.н. З`ясовано, що для подальшого перебування гр. рф ОСОБА_1 законні підстави та законні джерела коштів на покриття витрат, які пов`язані із перебуванням на території України відсутні. На теперішній час гр. рф ОСОБА_1 проживає за адресою АДРЕСА_1 .

Зазначеним рішенням вирішено примусово повернути до країни походження або третьої країни громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та зобов`язано його покинути територію України у термін до 26.11.2022 року.

Не погодившись із вказаним рішенням, позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання його протиправним та скасування.

Як вбачається із Службової записки головного спеціаліст Відділу з питань тимчасового проживання іноземців та осіб без громадянства Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС у Дніпропетровській області від 22.11.2022 року, 04.11.2022 року посвідка на тимчасове проживання в Україні НОМЕР_2 була вилучена у ОСОБА_1 та визнана недійсною; з питання обміну посвідки на тимчасове проживання в Україні або продовження терміну перебування в Україні ОСОБА_1 не звертався.

Відповідно до ч.1 Закону України «Про імміграцію», імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; дозвіл наімміграцію це рішення,що надаєправо іноземцямта особамбез громадянствана імміграцію.

Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" підстави для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, і ноземці та особи без громадянства можуть відповідно доЗакону України"Про імміграцію" іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Статтею 3 Закону України «Про імміграцію» передбачено, що правовий статус іммігранта в Україні визначаєтьсяКонституцією України, цим Законом, іншими законами України та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до положень ст. 4 Закону України «Про імміграцію» Дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів. Дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається, зокрема, одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.

Із змісту прийнятого Рішення № 26/2022 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства від 28.10.2022 року вбачається, що вказане рішення було прийнято в зв`язку з тим, що ОСОБА_1 порушив Правила перебування іноземців на території України, ч. 1.3 ст.9, ч.1 ст. 17 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 року № 3772-1.

Разом з цим, судом встановлено, що Рішення № 26/2022 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства від 28.10.2022 року було винесено під час дії чинного Дозволу на імміграцію в Україну № 12144200072842 від 24.02.2022 року, виданого ОСОБА_1 Центральним відділом у місті Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, яким позивачу у даній справі дозволено постійне проживання в Україні, який був дійсним до 24.02.2023 року, тобто на час постановлення вказаного Рішення.

Дійсність вказаного Дозволу на час прийняття оспорюваного позивачем рішення відповідача підтверджується листом начальника Відділу з питань постійного проживання іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС у Дніпропетровській області від 21.11.2022 року, в якому вказано, зокрема, про те, що виданий 24.02.2022 року громадянину рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дозвіл на імміграцію в Україну не скасований.

Крім того, суд критично відноситься до змісту вказаного Рішення, у якому одночасно зазначено підставу прибуття позивача ОСОБА_1 на територію України 22.02.2022 року до своєї дружини, до м. Дніпра і вказано, що після закінчення строку дії тимчасової посвідки він ухилився від виїзду з території України, чим порушив Правила перебування іноземців на території України, ч. 1.3 ст.9, ч.1 ст. 17 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 року № 3772-1, так як доглядає за літньою матусею 1938 р.н., що свідчить про прийняття відповідачем оскаржуваного рішення передчасно та без з`ясування всіх обставин, що мали значення для його прийняття.

Також, одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, соціальні цінності, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення вКонституції України.

Відповідно до частин 1, 2ст. 3 Сімейного кодексу України сім`яє первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Кожна особа має право на проживання в сім`ї. Особа може бути примусово ізольована від сім`ї лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За приписами ч.ч. 1, 2, 5ст. 5 Сімейного кодексу Українивизначено, що держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім`ї.

Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство.

Ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановленихКонституцією України.

Як зазначено, згідно з ч. 14ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених участинах третій - тринадцятійцієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.

Частиною 15 статті 4 вказаного Закону передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, зазначеними у частинах другій - тринадцятій цієї статті, та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України, на період, зазначений в частинах другій - тринадцятій цієї статті.

Суд зазначає, що це право виникає незалежно від того, коли виникли сімейні відносини до чи після прибуття іноземця або особи без громадянства до України. Європейський суд з прав людини також притримується позиції щодо забезпечення пріоритету сталості сімейних зв`язків та возз`єднання сім`ї у справах про визнання шукача захисту біженцем.

Так, у справі «Беррегаб проти Нідерландів», Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі, якщо члени родини мають намір підтримувати зв`язки та якщо їхнє сімейне життя існує, тоді для розірвання зв`язків між батьком/матір`ю та дитиною або для недопущення возз`єднання такої сім`ї держава зобов`язана навести вагомі підстави.

Як зазначено вище, між громадянином російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та громадянкою України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 25.08.2017 року зареєстровано шлюб, про що 25.08.2017 року Тушинським відділом РАЦС Управління РАЦС москви складено запис акту про укладення шлюбу № 1851, що підтверджується копією відповідного свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_4 .

На територію України громадянин російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прибув 22.02.2022 року з метою возз`єднання сім`ї з дружиною громадянкою України ОСОБА_2 , що не заперечувалося відповідачем.

За таких обставин, склалась ситуація, коли позивач-іноземець одружений на громадянці України з 25.08.2017 року, прибув на територію України з метою возз`єднання сім`ї з дружиною, у встановленому чинним законодавством порядку отримав: посвідку на тимчасове проживання в Україні, Довідку про реєстрацію місця проживання особи за адресою АДРЕСА_1 та Дозвіл на імміграцію в Україну № 12144200072842 від 24.02.2022 року, дійсний до 24.02.2023 року; позивач має сім`ю, має налагоджене приватне та соціальне життя, постійне місце проживання, та його видворення не пов`язане із забезпеченням національної безпеки України, оскільки доказів протилежного матеріали справи не містять.

Встановлені судом обставини, у своїй сукупності свідчать про те, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не діяв у спосіб, що передбаченийзаконом, оскаржуване рішення прийнято передчасно та без урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття.

Відповідно дост. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Відповідно дост.62 Конституції Україниобвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно з ч. 2ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцієюта законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності передзаконом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 2ст. 77 КАС Українив адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення.

Відповідно дост. 90 КАС Українисуд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення (Справа «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011 р., заява N 16347/02).

Частина 1 статті 6 Конвенції передбачає, що "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленимзаконом, який … встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення". Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конвенції "кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку". А згідно з положеннями ч. 3 ст. 6 Конвенції кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя, тощо.

Враховуючи викладене та важливість неухильного дотримання порядку дій посадових осіб органів ДМС, органів охорони державного кордону та органів СБУ під час прийняття рішень про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни, забезпечення позивача можливістю реалізації права на захист, зокрема надання відповідних пояснень з приводу правовідносин, що виникли, суд дійшов висновку, що невиконання відповідачем - суб`єктом владних повноважень вимог законодавства в цій частині зводить нанівець законність всієї процедури примусового повернення та, як наслідок, прийнятого за її результатами рішення.

Відповідно дост. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги позивача про визнання протиправним та скасування рішення Соборного відділу у місті Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області № 26/2022 від 28.10.2022 року про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства, винесене відносно ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , підлягають задоволенню.

Разом з цим, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області витрат на правничу допомогу в сумі 2500,00 грн. задоволенню не підлягають, зважаючи на наступне.

В адміністративному позові позивач просить стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області понесені ним витрати на правничу допомогу в сумі 2500,00 грн.

Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч.7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 132 КАС України судові витратискладаються ізсудового зборута витрат,пов`язаних зрозглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

У відповідності до п.1 ч.3 цієї статті, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

Частиною першої ст. 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч.2 ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно частини 4 ст. 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"). Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Зважаючи на те, що позивач не надав суду доказів понесених ним в зв`язку з розглядом даної справи витрат на правничу допомогу, його вимоги про стягнення таких витрат задоволенню не підлягають.

Відповідно до положень ст. 288 КАС України за подання до адміністративного суду позовних заяв у справах, визначених цією статтею, судовий збір не сплачується, тому витрати по справі слід віднести за рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 5, 6-11, 13-15, 72-79, 90, 241-246, 250, 268-271, 288 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Соборного відділу у місті Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області № 26/2022 від 28.10.2022 року про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства, винесене відносно ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні вимог про стягнення на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області витрат на правничу допомогу.

Витрати по справі віднести за рахунок держави.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Т.О. Кудрявцева