Рішення

від 11.04.2023 по справі 584/83/22

ПУТИВЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 584/83/22

Провадження № 2/584/76/23

РІШЕННЯ

Іменем України

11.04.2023 Путивльський районний суд Сумської області

в особі: головуючого - судді Токарєва С.М.

при секретарі Зікрати Я.В.

з участю: позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Путивль в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Стрільниківського навчально-виховного комплексу: загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів - дошкільного навчального закладу Путивльської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час відсторонення від роботи,

в с т а н о в и в:

21.01.2022 позивач звернулася до суду з позовом, в якому просить скасувати наказ Стрільниківського навчально-виховного комплексу: загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів - дошкільного навчального закладу Путивльської міської ради від 08.11.2021 № 99-к про відсторонення її від роботи та поновити на її роботі із застосуванням ст. 430 ЦПК України, а також просила зобов`язати відповідача виплатити їй невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначала, що вона працює вихователем дошкільної групи Стрільниківського навчально-виховного комплексу: загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів - дошкільного навчального закладу Путивльської міської ради та наказом відповідача від 08.11.2021 № 99-к «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » її було відсторонено від роботи 08.11.2021 на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

Зазначений наказ є незаконним та суперечить Конституції України, Кодексу Законів про працю України, Законам України «Про захист населення від інфекційних хвороб», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення".

Також позивач зазначала, що санітарна служба не вносила подання керівництву про усунення її від роботи у зв`язку із ухиленням від обов`язкового щеплення проти інфекції, що могло слугувати підставою для відсторонення від роботи.

Тобто, не вбачається правових підстав у роботодавця примушувати працівників вакцинуватися від коронавірусної хвороби COVID-19 та/або притягати їх до дисциплінарної відповідальності за відмову вакцинуватися від цієї хвороби.

Ухвалою судді Путивльського районного суду Сумської області від 26.01.2022 відкрито провадження у даній справі та визначено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою Путивльського районного суду Сумської області від 27.09.2022 провадження у даній справі було зупинено до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду цивільної справи № 130/3548/21 (провадження № 61-4479св22).

Ухвалою судді Путивльського районного суду Сумської області від 06.03.2023 поновлено провадження у даній справі.

Позивач в судовому засіданні позов підтримала та суду пояснила, що до завершення воєнного стану в Україні її було поновлено на посаді з 01.03.2022.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив. В заяві від 25.08.2022 просив розгляд справи проводити за відсутності його представника, проти задоволення позову заперечував.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначав, що ним було вжито ряд заходів, аби довести до відома позивача інформацію про те, що вона, як працівник закладу освіти, підлягає обов`язковій вакцинації проти COVID-19, а у випадку ухилення чи відмови від вакцинації вона буде відсторонена від роботи у встановленому законом порядку. Відсторонення позивача від роботи ґрунтувалося на вимогах закону, здійснено в спосіб, передбачений законом та існування правових та фактичних підстав. Крім того, відповідач зазначав, що позивач просить зобов`язати відповідача виплатити позивачу невиплачену заробітну плату за час відсторонення від роботи, не беручи до уваги те, що відповідач не є розпорядником коштів. Ним є відділ освіти Путивльської міської ради. Також відповідач зазначав, що при відстороненні від роботи трудові відносини працівника з роботодавцем не припиняються, однак при цьому працівник тимчасово не допускається до виконання своїх трудових обов`язків та тут не йдеться про звільнення з роботи, а тому вимога про поновлення на роботі є необґрунтованою.

Позивачем подано відповідь на відзив, в якій позивач просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та зазначала, що наказ відповідача є незаконним та підлягає скауванню в судовому порядку, що є належним правовим захистом прав позивача, як працівника.

З`ясувавши обставини, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, дослідивши надані докази, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступних міркувань.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України).

Установлено, що позивач ОСОБА_1 працює вихователем дошкільної групи Стрільниківського навчально-виховного комплексу: загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів - дошкільного навчального закладу Путивльської міської ради, що не заперечувалося відповідачем (а.с. 15-18).

17.09.2021 та 12.10.2021 відповідачем проводилися наради при директорі, за участі в тому числі і позивача, та було ухвалено продовжувати роз`яснювальну роботу серед працівників щодо необхідності вакцинації для роботи закладу в умовах карантинних обмежень, а також взяти до відома наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07.10.2021 за № 1306/36928 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» для подальшого використання в роботі (а.с. 36, 37).

03.11.2021 за № 149 відповідачем було повідомлено позивача про необхідність до 05.11.2021 надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти COVID-19, або довідку про абсолютні протипоказання. У випадку ненадання вказаних документів позивач буде відсторонена від роботи з 08.11.2023 без збереження заробітної плати (а.с. 38).

З огляду на викладене, суд вважає доведеним ту обставину, що позивач ознайомлена з наказом МОЗ України від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням».

Разом з тим, відповідно до постанови КМУ № 1236 від 09.12.2020 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі - постанова КМУ № 1236) на роботодавця покладено лише контрольну функцію, а не обов`язки по організації масової вакцинації працівників.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем було вжито заходів аби довести до відома позивача інформацію про те, що вона, як працівник закладу освіти для допуску до виконання своїх трудових обов`язків має вакцинуватися проти COVID-19, а у випадку ухилення чи відмови від вакцинації підлягає відстороненню від роботи.

08.11.2021 директором Стрільниківського навчально-виховного комплексу: загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів - дошкільного навчального закладу Путивльської міської ради було видано наказ «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » , у відповідності до якого ОСОБА_1 , вихователя дошкільної групи, відсторонено від роботи 08.11.2021 на час відсутності щеплення проти СОVID-19 без збереження заробітної плати, підстава: повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19 03.11.2021 № 149. З вказаним наказом позивач була ознайомлена та отримала його копію 08.11.2021 (а.с. 39).

Оскаржуваний наказ виданий відповідно до ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236.

Як вбачається з фотокопії наказу від 01.03.2022 № 6-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » позивача ОСОБА_1 було поновлено на посаді вихователя дошкільної групи з 01.03.2022 на 0,5 ставки із заробітною платою відповідно до законодавства до завершення воєнного стану в Україні (а.с. 62).

Згідно ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Частиною 1 статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

У визначенні поняття «законодавством» суд враховує рішення Конституційного Суду України від 09 липня 1998 року № 12-рп/09 (справа про тлумачення терміну «законодавство»), відповідно до якого термін «законодавство», що вживається у частині третій статті 21 Кодексу законів про працю України, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

За змістом ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Згідно із затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24.01.2020 № 90) «Положенням про Міністерство охорони здоров`я України» головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, є Міністерство охорони здоров`я України (далі - МОЗ).

Наказом МОЗ від 25.02.2020 за № 521 «Перелік особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб», який затверджений наказом МОЗ від 19 липня 1995 року №133, доповнено розділом «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» пунктом 39 такого змісту: «COVID-19».

Також, наказом МОЗ від 04.10.2021 № 2153 затверджено «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» (далі - Перелік № 2153), відповідно до якого обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники, в тому числі закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Статтею 1 Закону України «Про дошкільну освіту» передбачено, що законодавство України про дошкільну освіту базується на Конституції України і складається із Закону України "Про освіту", цього Закону, інших нормативно-правових актів та міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до примітки до Переліку № 2153 обов`язкове профілактичне щеплення проводиться в разі відсутності у працівника абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11.10.2019 № 2070).

Крім того, Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ МОЗ № 2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України.

Державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів (п. 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ від 28.12.1992 № 731).

Відтак відповідач, видавши 08.11.2021 оспорюваний наказ, застосував відсторонення позивача від роботи, оскільки це прямо передбачено на законодавчому рівні. Так, зокрема, відповідно до постанови КМУ № 1236 (в оновленій редакції) саме керівники державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій мають забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 р. № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України,частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Крім того, суд звертає увагу, що за статтею 44-3 КУпАП «Порушення правил щодо карантину людей», яка визначає порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, роботодавець може бути притягнений до адміністративної відповідальності за бездіяльність щодо невиконання контролю за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень.

Працівники ж в свою чергу, мають право на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством (стаття 2 КЗпП).

Згідно з роз`ясненнями, які містяться в п.10 постанови Пленуму Верховного Суду Українивід 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП).

Оскільки норми щодо примусової вакцинації в законодавстві України не міститься, тому діюче законодавство у разі відсутності обов`язкової вакцинації дозволяє відсторонювати таких працівників без виплати заробітної плати.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу, а оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується.

Крім того, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01.04.2020 у справі № 761/12073/18 зазначено, що «відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

У даному випадку вакцинація є умовою, за дотриманням якої працівник допускається до виконання своїх трудових обов`язків. Крім того, у випадку якщо працівник відмовляється або ухиляється від профілактичного щеплення, він підлягає відстороненню від виконання своїх професійних обов`язків, а не звільненню, як це відбувається при зміні істотних умов.

Звільненими від такого обов`язку можуть бути лише працівники, які мають абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень.

Відповідно протипоказання до вакцинації встановлюється сімейним або лікуючим лікарем, що фіксується у висновку про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтермінування через COVID-19 в анамнезі. Якщо в пацієнта є протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19 за можливості особа має вакцинуватися іншими типами вакцин.

Як зазначила позивач в судовому засідання, у неї відсутні абсолютні протипоказання до проведення вище вказаного профілактичного щеплення.

У постанові від 10.03.2021 в справі № 331/5291/19 Верховний суд зазначив, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави, тобто було виправданим.

У постанові від 29.03.2023 в справі № 710/1952/21 Верховний суд зазначив, що відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

Згідно ст. 3 Конституції України саме людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Європейський суд у своїх рішеннях також зазначає, що будь-які втручання та обмеження прав особи мають бути виправданими, здійснюватися виключно відповідно до закону і мати на меті законні цілі, виправдані у демократичному суспільстві та наголошує, що вакцинація є одним із найбільш успішніших та ефективних заходів у сфері охорони здоров`я, мета якої є захист здоров`я окремої особи та суспільства в цілому від інфекційного захворювання (рішення від 08 квітня 2021 року в справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» (заява № 47621/13), рішення від 15 листопада 2016 року в справі «Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки» (заяви №28859/11 і №28473/12), рішення від 15 березня 2012 року в справі «Соломахін проти України» (заява № 24429/03), рішення від 09 липня 2002 року в справі «Сальветті проти Італії» (заява №42197/98.), рішення від 05 липня 1999 року в справі «Маттер проти Словаччини» (заява №31534/96).

Отже, держава, встановивши відсторонення працівників освіти від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й самих дітей. Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має виправдану мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Таким чином, суд вважає, що обов`язкова вакцинація певної категорії громадян від COVID-19 (захворювання, яке згідно наказу МОЗ України від 19.07.95 № 133 належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби) задля попередження його поширення серед населення є виправданим та таким, що не порушує статтю 8 Конвенції.

Дійсно, відсторонення від роботи має наслідком втрату заробітної плати, однак це було прямим наслідком свідомого рішення та обрано саме такий шлях позивачем для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я.

У спірних правовідносинах суд не вбачає порушення права позивача на працю, визначеного ст. 43 Конституції України, оскільки за позивачем зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений. Обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя і здоров`я людей.

З огляду на викладене суд вважає, що відповідач - Стрільниківський навчально-виховний комплекс: загальноосвітня школа І-ІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад Путивльської міської ради, з метою забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, з урахуванням вимог ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення від роботи позивача ОСОБА_1 , підстави для скасування оскаржуваного наказу відсутні, а тому відсутні і правові підстави для задоволення вимог позову в частині поновлення на роботі та стягнення з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 невиплаченої заробітної плати, а тому позовні вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 263-265 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

У задоволенні позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сумського апеляційного суду шляхом подачі в 30-ти денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 17.04.2023.

Суддя С.М.Токарєв