Рішення

від 11.04.2023 по справі 211/7934/21

ДОВГИНЦІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

Справа № 211/7934/21

Провадження № 2/211/347/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2023 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Сарат Н. О.

при секретарі: Зоріній Н.О.

без участі сторін

розглянувши в судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Криворізького навчально-виховного комплексу № 81 «Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів ліцей» Криворізької міської ради Дніпропетровської області, третя особа Департамент освіти і науки виконкому Криворізької міської ради про визнання незаконним наказу про відсторонення від роботи,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Криворізького навчально-виховного комплексу № 81 «Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів ліцей» Криворізької міської ради Дніпропетровської області, третя особа Департамент освіти і науки виконкому Криворізької міської ради про визнання незаконним наказу про відсторонення від роботи. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона працює вихователем групи продовженого дня в КНВК № 81«Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів ліцей» Криворізької міської ради Дніпропетровської області. 02.11.2021 року її повідомили про те, що з 08 листопада 2021 року на період дії карантину встановленого КМУ вона має зробити обов`язкове щеплення ( вакцинуватися) від СОVID-19 та їй необхідно надати довідку медичну довідку про абсолютні протипоказання від 08.11.2021 року, в іншому випадку її відсторонять від роботи та позбавлять заробітної плати.

08.11.2021 року відповідачем їй було оголошено наказ № 91\к\тр від 08.11.2021 року, яким її відсторонено від роботи на час відсутності щеплення проти СОVID-19, без збереження заробітної плати на повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19 від 02.11.2021 № 285.

Вважає, що відсторонення від роботи відбулось з порушенням її конституційних прав, у зв`язку просить визнати незаконним наказ відповідача № 91/к/тр від 08.11.2021 року від 08.11.2021 року.

Ухвалою суду від 14 грудня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження, призначено судове засідання для розгляду справи по суті в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Ухвалою суду від 18.01.2022 року залучено у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Криворізького навчально-виховного комплексу № 81 «Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів ліцей» Криворізької міської ради Дніпропетровської області про визнання незаконним наказу про відсторонення від роботи третю особу - Департамент освіти і науки виконкому Криворізької міської ради та здійснено перехід з розгляду в порядку спрощеного провадження у розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

Ухвалою суду від 11.04.2023 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.

Відповідач скориставсясвоїм правомна поданнявідзиву напозовну заяву,та 05.01.2022року досуду булонадано відзивна позовнузаяву.В обґрунтуваннявідзиву зазначено,що з 8 листопада 2021 року набули чинності зміни до постанови КМУ від 9 грудня 2020 року № 1236, внесені постановою КМУ від 20 жовтня 2021 р. № 1096. Зокрема, пункт 41-доповнено нормою щодо відсторонення працівників: «Керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити: контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти СОУГО-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щеплення, затвердженим наказом МОЗ від 4 жовтня 2021 року № 2153; відсторонення від роботи працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти СОУЮ-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти СОУЮ-19 відповідно до статті 46 КЗпП, частини 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини 3 статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти СОУГО-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти СОУГО-19, виданий закладом охорони здоров`я; взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини 1 статті 94 КЗпП, частини 1 статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини 3 статті 5 Закону України «Про державну службу» (мінімальна зарплата); відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили».

Наказом МОЗ України від 4 жовтня 2021 року №2153, який набув чинності 8 листопада 2021 року, затверджено перелік професій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти КОВІД- 19. Це працівники, зокрема, закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, зокрема спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності. При цьому вакцинації підлягають усі працівники вказаних установ і закладів згідно зі штатним розписом. Винятком є працівники, що мають протипоказання до щеплень, визначені в Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженому МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 595.

Крім того, Криворізький навчально-виховний комплекс №81 «Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів-ліцей» Криворізької міської ради Дніпропетровської області безпосередньо підзвітний та підпорядкований Департаменту освіти і науки Виконкому криворізької міської ради і повинен виконувати його безпосередні прямі розпорядження. Зокрема до виконання керівникам закладів освіти було надіслано Лист-інформатор № 7/03-01-05/2928 від 27.10.2021 та Лист-інформатор № 7/03-01-05/2996 від 03.11.2021, де передбачено обов`язковість виконання керівниками закладів освіти вимоги щодо відсторонення від роботи працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень.

ОСОБА_1 працює вихователем групи подовженого дня Криворізького навчально-виховного комплексу №81 «Загальноосвітня школа I- II ступенів-ліцей» Криворізької міської ради Дніпропетровської області. Вона, як працівник закладу освіти, не надала документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від КОВІД-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595.

Тому 02 листопада 2021 року Позивача було повідомлено про необхідність до 05 листопада 2021 року надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від СОУГО-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595 (Повідомлення від 02.11.2021 №285 додається). У разі невиконання зазначених вимог, Позивач була попереджена про відсторонення від роботи 08 листопада 2021 року без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 №1645- III. Позивач з повідомленням ознайомлена та другий примірник отримана, про що зазначено в повідомленні. У встановлені строки. Позивач не надала документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від СОУІР-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595.

Відсутність підтвердження факту проходження працівником обов`язкового щеплення є підставою для його відсторонення.

Відповідно до п. 41-6 Постанови КМУ від 9 грудня 2020 року № 1236, відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються. Тому мною, відповідно до норм чинного законодавства, був виданий Наказ про відсторонення від роботи Олесю Первітну від 08.11,2021 № 91/к/тр.(наказ додається). З наказом Позивач ознайомлена, про що зроблена відмітка на оригіналі документа.

Щодо надзвичайного стану, який не введений в Україні, на чому наполягає Позивач. Кодекс цивільного захисту України передбачає, що в разі виникнення надзвичайної ситуації за рішенням Кабміну України, Ради міністрів АР Крим, обласних, Київської чи Севастопольської міських державних адміністрацій встановлюється режим надзвичайної ситуації. Відповідно до пункту 24 ст. 2 Кодексу цивільного захисту України, надзвичайна ситуація - обстановка на окремій території чи суб`єкті господарювання на ній або водному об`єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров`ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об`єкті, провадження на ній господарської діяльності.

У зв`язку з виникненням та розповсюдженням гострої респіраторної хвороби СОУЮ-19, Кабінет Міністрів України прийняв Постанову «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОУГО-19, спричиненої коронавірусом 8АК8-СоУ-2» від 11 березня 2021 року №211, якою на всій території України з 12 березня 2020 року був встановлений карантин, дію якого продовжено Постановами КМУ до теперішнього часу.

Питання впровадження і функціонування карантину регулюється законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Закон передбачає, що карантин встановлюється та скасовується Кабміном України, який своїмрішенням може, зокрема, встановити тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та встановити додаткові обов`язки, що покладаються на них.

Після введення карантину, Дніпропетровська обласна державна адміністрація прийняла розпорядження від 20 березня 2020 року, № Р- 201/0/3-20. в якій передбачено: «Керуючись Кодексом цивільного захисту України, Законом України Про місцеві державні адміністрації , постановою Кабінету Міністрів України від 09 січня 2014 року № 11 Про затвердження Положення про єдину державну систему цивільного захисту (із змінами), відповідно до протоколу Дніпропетровської регіональної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій від 20 березня 2020 року № 13 та з метою запобігання виникненню і поширенню на території Дніпропетровської області гострої респіраторної хвороби СОУГО-19, спричиненої коронавірусом 8АК8-СоУ-2 з 20 березня 2020 року на території Дніпропетровської області вводиться режим надзвичайної ситуації».

Таким чином на території Дніпропетровської області був встановлений режим надзвичайної ситуації, а не надзвичайного стану, який передбачає тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та встановлює додаткові обов`язки, у тому числі щодо обов`язковості профілактичних щеплень проти КОВІД-19.

Щодо незаконності Постанови КМУ від 9 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби КОВІД-19, спричиненої коронавірусом 8АД8- СоУ-2» , то вона, є чинною, не скасована, не визнана неконституційною або протиправною.

Більш того, відповідно до п. 9 ст. 7 Закону України «Про Конституційний суд України» вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України (їх окремих положень) виключна компетенція Конституційного суду України. Визнання нормативно-правового акту незаконним, нечинним або протиправним здійснюється в порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, визнання неконституційною, незаконною, нечинною або протиправною Постанови КМУ від 9 грудня 2020 року №1236 не входить до юрисдикції місцевих загальних судів як судів першої інстанції, і не є предметом спору.

Щодо зміни істотних умов праці. Зміна істотних умов праці - зміна систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших (частина третя статті 32 КЗпП України).

Пленум Верховного Суду України у пункті 10 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» навів приклади можливих змін. Це раціоналізація робочих місць, уведення нових форм організації праці, зокрема, перехід на бригадну форму організації праці і, навпаки, впровадження передових методів, технологій тощо. Під змінами в організації виробництва і праці варто розуміти об`єктивно необхідні дії власника або уповноваженого ним органу, обумовлені, за загальним правилом, впровадженням нової техніки, нових технологій, вдосконаленням структури підприємства, установи, організації, режиму робочого часу, управлінської діяльності, що спрямовані на підвищення продуктивності праці, поліпшення економічних та соціальних показників, запобігання банкрутству і масовому вивільненню працівників та збереження кадрового потенціалу в період тимчасових зупинок у роботі, створення безпечних умов праці, поліпшення її санітарно-гігієнічних умов.

Криворізький навчально-виховний комплекс №81 «Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів-ліцей» Криворізької міської ради Дніпропетровської області не змінював систему та розміри оплати праці, пільги, режим роботи, не встановлював або скасував неповний робочий час, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад тощо. Тому що відбулася не зміна істотних умов праці, а відсторонити працівника від роботи, а значить процесуальний порядок зміни істотних умов праці не повинен застосовуватись у цьому випадку. Крім того, Постанова КМУ від 9 грудня 2020 року №1236, закріпила саме відсторонення від роботи працівників та державних службовців, які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти СОУГО-19, а не встановив зміну умов праці.

У відповідності до ст.46 КЗпП України, роботодавець може відсторонити працівника від роботи, якщо працівник: з`явився на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмовляється або ухиляється від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством. До інших випадків, передбачених законодавством належить, зокрема відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим.

Тобто, так як позивач є вчителем державного навчального закладу, не пройшла обов`язкове профілактичне щеплення проти КОВІД-19, не має протипоказань до вакцинації, керівник відповідача зобов`язаний був, відповідно до діючого законодавства, відсторонити позивача від роботи.

Необхідно також зазначити, що тимчасове звільнення працівника від виконання ним його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи (на умовах та підставах встановлених законодавством) за своєю суттю не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом. Застосовується такий захід у виняткових випадках, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків. Призупинення трудових відносин в такому випадку не тягне за собою обов`язкове припинення самих трудових відносин. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце, тому ні про розірвання трудового договору, ні про дисциплінарне стягнення не йдеться.

В даному випадку відсутнє порушення права позивача на працю, визначене ст.43 Конституції України, оскільки за нею зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини.

Слід зазначити, що в силу своєї професії позивач для виконання своїх професійних зобов`язань зобов`язаний зробити щеплення за відсутності абсолютних протипоказань до їх проведення з метою непоширення гострої респіраторної хвороби КОВІД-19 у тому числі і серед співробітників Відповідача, які мають право на охорону здоров`я, гарантоване ст. 49 Конституції України.

У справі, яка розглядається, індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення при збереженні обсягу права на працю, відпочинок та соціальний захист, протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства, в тому числі дітей, які здобувають освіту в цьому закладі і мають право на безпечний освітній процес і відповідно до чинного законодавства не підлягають вакцинації; інших працівників цього ж закладу освіти, які здійснили у встановленому державою порядку щеплення до 8 листопада 2021 року. Внаслідок встановлення такого балансу досягається мета загальне благо у формі права на безпеку та охорону здоров`я, що гарантовано статтями 3,27 та 49 Конституції України.

У зв`язку з чим, просили в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

18.01.2023року відпозивача досуду надійшлавідповідь навідзив.В обґрунтуваннявідповіді навідзив зазначено,що в в ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником а:: уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Так, відповідно до ст. 10 Закону України "Про Основи законодавства України про охорону здоров`я встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, серед яких зокрема передбачено: з) піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; б) у| передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Крім того,згідно зч.ч.1,2ст.12Закону України"Прозахист населеннявід інфекційниххвороб"профілактичні щепленняпроти дифтерії,кашлюка,кору,поліомієліту,правця,туберкульозу «іобов`язковимиі включаютьсядо календарящеплень.Працівники окремихпрофесій,виробництв організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ник» інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягає обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Сам наказ МОЗ України від 04.10.2021 № 2153не міститьположень прообов`язковістьпрофілактичних щепленьпроти гостроїреспіраторної хворобиКОВІД-19,спричинена коронавірусом,а лишезатверджує «Перелікпрофесій,виробництв таорганізацій працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням».

Тобто фактично обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби КОВІД-19, спричиненої коронавірусом наказом МОЗ України від 04.10.2021 № 2153 певних професій, виробництв та організацій не визначена, а затверджено лише «Перелік професії» виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням.

Відповідно ч. 1 ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" визначено, лише профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

В будь-якому випадку, відповідно до п.4 Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень, яке затверджене Наказом Міністерства охорони здоров`я України 16.09.2011 № 595 у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України 11.08.2014 № 551 щеплення дозволяється проводити тільки зареєстрованими в Україні вакцинами/анатоксинами згідно з Календарем профілактичних щеплень в Україні.

Посилання в оспорюваному наказі відповідача на п. 41-6 постанови КМ України від 09.12.2020 №1236, зі змісту якої, серед іншого, вбачається, що керівникам слід забезпечити відсторонення від роботи працівників, обов`язковість профілактичних щеплень проти КОВІД-19 яких визначена переліком за наказом МОЗ України від 04.10.2021 №2153 та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти КОВІД-19 відповідно до ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти КОВІД-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти КОВІД-19, виданий закладом охорони здоров`я, не може будь-яким чином змінити процедуру відсторонення визначену П.5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», оскільки дана Постанова КМУ є підзаконним нормативним актом, тобто має нижчу силу і не може змінювати правове регулювання визначене законом.

Всі органи і посадові особи держави Україна повинні діяти строго у відповідності до Конституції та не мають повноважень виходити за межі норм Конституції, навіть якщо вони керуються законом, оскільки закон також не має суперечити Конституції.

Виходячи із змісту Конституції України (норми наведені вище), карантин в Україні, що введений органом влади шляхом видання нормативно-правового (підзаконного) акту, повинен строго відповідати закону і Конституції. Основним аспектом законності, поряд із змістом акту, є строге дотримання встановленої законом процедури, оскільки органи влади і їх посадові особи повинні діяти виключно в межах повноважень, встановлених законом і Конституцією.

Не може вважатись законним акт, навіть правильний за змістом, який виданий із порушенням процедури, оскільки в такому випадку будуть невільовані норми верховенства права і буде порушений правопорядок.

04.04.2022 року представник відповідач звернувся до суду з клопотанням про закриття провадження у справ, у зв`язку з відсутністю предмету спору, оскільки Наказом МОЗ України «Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153» від 25.02.2022 року № 380 до завершення воєнного стану в Україні зупинено дію наказу Міністерства охорони здоров`я України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.021 року № 2153 та позивачка була відновлена на роботі.

Дослідивши матеріали клопотання, суд зазначає наступне Закриття провадження у справі це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко, з урахуванням підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, ЄСПЛ зазначив, що відповідно до духу Конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Предмет спору це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Предмет позову розуміють як певну матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підстави позову це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Тобто правові підстави позову це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

З огляду на викладене відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або спірні питання врегульовано самими сторонами.

Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і після відкриття провадження у справі, коли на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Постанова Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21). Однак на час винесення рішення питання залишилось не врегульоване, та дане клопотання не підлягає розгляду.

У судове засідання сторони не з`явилися, від позивача в чергове надійшла заява про відкладення розгляду справи, у зв`язку з неможливістю бути присутніми правозахисників ОСОБА_2 , ОСОБА_3 через військовий стан.

Судом неодноразово відкладалося розгляд справи та суд сприяв тому, щоб сторона позивача мала можливість прийняти участь в режимі відеоконференції, однак позивач неодноразово надала заяву про відкладання розгляду справи.

За положеннями статті 129 Конституції України, статті 2 ЦПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

За змістом статей 43, 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами.

Згідно з частиною третьою статті 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Суд наголошує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Разом з тим, уст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзазначено, що: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення».

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Так, Європейським судом з прав людини зазначено, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (згідно з рішеннями у справах «Савенкова проти України», № 4469/07 від 02.05.2013, «Папазова та інші проти України», № 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07 від 15.03.2012).

Таким чином, зважаючи на п. 5 Рекомендацій від 02.03.2022 року, передбаченаКонституцією України«безперебійність» здійснення правосуддя у разі відкладення та зняття з розгляду справ фактично порушується. Адже відкладення розгляду справи не є її вирішенням по суті.

При цьому, судом завчасно повідомлено сторони про дату та час судового засідання, сторона не позбавлена можливості залучити до участі у справі іншого представника, а доказів неможливості проведення без участі представників позивача, матеріали справи не містять.

Крім того, судом також врахований висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 915/593/17, згідно з яким, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, а неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні.

Указом Президента України Зеленського В.О. № 64/2022 від24 лютого 2022 року на території України введено воєнний стан.

Однак, Верховний Суд роз`яснив, що навіть в умовах воєнного стану конституційне право людини на судовий захист не може бути обмеженим.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя на території, на якій уведено воєнний стан, здійснюється лише судами. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.

Зокрема, відповідно до рекомендацій Ради суддів України,при визначенні умов роботи суду у воєнний час, слід керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні.

Виходячи з поточної ситуації, яка склалася у Дніпропетровській області, де відсутні активні бойові дії, Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області здійснює свою діяльність у штатному режимі, з метою дотримання розумних строків розгляду справи та недопущення порушення конституційного права сторін на судовий захист, а також з врахуванням того факту, що представники позивача не надали суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту неможливості їх явки в судове засідання, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви позивача про відкладення розгляду справи.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до ч. 2ст. 247ЦПК України уразі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цьогоКодексурозгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні, дійшов наступного висновку.

Статтею 4 ЦПК Українипередбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до положень ст. ст.12,13,81 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Як визначено вст. 8 Конституції Українив Україні визнається і діє принцип верховенства права.

В силуст. 129 Основного Закону Українисуддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Судом встановлено наступні фактичні обставини.

Позивач ОСОБА_1 працює у Криворізького навчально-виховного комплексу № 81 «Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів ліцей» Криворізької міської ради Дніпропетровської області, займає посаду вихователя групи продовженого дня, що не заперечується сторонами.

08.11.2021 року відносно неї винесено наказ № 91/к/тр за підписом в.о. директора Гетьман Ганни «Про відсторонення від роботи Олесю Первітіну» без збереження заробітної плати з 08 листопада 2021 року на час відсутності . З посиланням настаттю 46 КЗпП, частину 2статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»,наказ МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 №2153тапункт 41-6 постанови КМУ від 09.12.2020 №1236 ( а.с. 7).

При вирішенні даного спору суд перевіряє на відповідність законодавству оспорюваного наказу про відсторонення від роботи працівника закладу загальної середньої освіти й правомірності невиплати відповідному працівникові заробітної плати.

Вирішуючи позовні вимоги, суд керуєтьсяКонституцією України,КЗпП,Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а також підзаконними нормативно-правовими актами.

Стаття 3КонституціїУкраїни визначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно зі статтею 43КонституціїУкраїни кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Стаття 49КонституціїУкраїни встановлює, що держава, зокрема, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.

Статтею 64КонституціїУкраїни визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Трудові відносини в Україні врегульовані КЗпП України(ст. 1).

Статтею 21КЗпП Українипроголошена рівність трудових прав громадян та заборонена будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема, й обмеження прав працівників залежно від стану їхнього здоров`я.

Як визначено в ст.46КЗпПУкраїни відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Таким чином, перелік підстав для відсторонення працівника від роботи, який визначений статтею 46 Кодексу, не є вичерпним; в той же час підстави для відсторонення працівника від роботи мають бути визначені виключно актами законодавства України.

Згідно з ч. 1статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

В той же час, ч. 2ст. 12 вказаного Закону, на яку відповідач посилається в наказі, як на підставу відсторонення позивачки від роботи, передбачає, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягаютьобов`язковим профілактичним щепленнямтакож проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щепленьу порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Таким чином, статтею 12 Закону обов`язковими визначено щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця та туберкульозу; щеплення від респіраторної хвороби COVID-19 за статтею 12 Закону до переліку обов`язкових не віднесено. В той же час, ч. 2 ст. 12 Закону визначає, що вказаний перелік хвороб, щеплення від яких можуть бути визнані обов`язковими для певного кола працівників, може бути розширений, а відмова чи ухилення працівника від обов`язкових профілактичних щепленьу порядку, встановленому законом,є підставою для його відсторонення від роботи. З аналізу вказаних норм слідує висновок, що підставою для відсторонення працівника від роботи є його ухилення чи відмова не від будь-якого щеплення, а лише від обов`язкового профілактичного щеплення для даного кола працівників.

Крім того, порядок відмови особи від обов`язкового медичного щеплення визначений ч. 6-7 ст. 12 Закону, якими визначено, що якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків; відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів.

Так, перелік обов`язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення визначаються відповідним календарем, що встановлено статтею 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Норми вказаного Календаря, який затверджений наказом МОЗ України, також визначають, що саме цей календар встановлює перелік обов`язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення. Розділ IV вищевказаного Календаря визначає конкретний перелік захворювань та відповідних категорій осіб за віком чи видом роботи, які підлягають щепленням на ендемічних територіях та за епідемічними показаннями.

Однак, захворювання COVID-19 та щеплення проти нього відсутні у будь-якому із розділів Календаря профілактичних щеплень, у зв`язку з чим щеплення проти такого захворювання не набуває статусу обов`язкового профілактичного згідно з вимогамиЗакону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затверджений наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153, пунктом 3 якого до переліку осіб, які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 віднесено працівників закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Пунктом 41-6постанови Кабінету Міністрів Українивід 09.12.2020№ 1236 «Про встановленнякарантину тазапровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»(в редакції, чинній на час винесення оскаржуваного наказу), передбачено відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно достатті 46 Кодексу законів про працю України, частини другоїстатті 12Закону України«Про захистнаселення відінфекційних хвороб»та частини третьоїстатті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

Наказ охорони здоров`яУкраїнивід04.10.2021№2153 набрав чинності 07.11.2021 року. Отже відповідачем 05.11.2021 року було винесено наказ про відсторонення від роботи позивача з посиланням на наказ, який станом на 05.11.2021 року був не чинний, хоча саме відсторонення відбулося з 08.11.2021 року коли наказ вже діяв.

Право на працю та право заробляти працею на життя, яке гарантоване статтею 43 Конституції, включено до розділу ІІКонституції і належить до основних прав і свобод людини та громадянина.

Пунктом 1статті 92Конституції встановлено, що права і свободи громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов`язки громадянина визначаються виключно законами України.

Конституційний Суд України у рішенні №10-р/2020 від 28.08.2020 р. зазначає, що згідно зі статтею 64КонституціїУкраїни конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України; в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень; не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями24,25,27,28,29,40,47,51,52,55,56,57,58,59,60,61,62,63 Конституції України; обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям1,3,6,8,19,64 Конституції України.

Таким чином, відповідно до пункту 2статті 116Конституції Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянами,в тім, цей орган не наділений повноваженнями ухвалювати нормативно-правові акти, спрямовані на звуження або обмеження цих прав.

З оглядну на викладене, суд прийшов до висновку, що незважаючи на те, що посада позивача, хоч і віднесена до переліку осіб, які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, однак,саме щеплення від респіраторної хвороби COVID-19 законодавством України не віднесено до переліку обов`язкових,а відтак, відсутність у позивача даного щеплення не є підставою для її відсторонення від роботи.

Таким чином, суд констатує, що відсторонення позивача від роботи є втручанням її у право на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, що не ґрунтується на законі, а відтак, оскаржуваний наказ про відсторонення позивача від роботи підлягає скасуванню.

Отже, по-перше,статтею 46 Кодексу законів про працю Українипередбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством, а саме: у випадках, перелічених устатті 46 Кодексу законів про працю Україниабо в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативним документом.

По-друге, устатті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року №1645-IIIяк обов`язкові і такі, що включені до календаря щеплень, визначені профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу.

При цьому устатті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»чітко визначено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, відсторонюються від виконання зазначених видів робіт у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Тобто відмова цих працівників від обов`язкових профілактичних щеплень має відбутись саме у такому порядку, який встановлений законом.

Порядок відмови від здійснення обов`язкових профілактичних щеплень визначений у тій же самійстатті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»у частині шостій, де зазначено, якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків. Іншого порядку відмови від обов`язкових профілактичних щеплень ані цей, ані будь-який інший закон не містять. Не містить цей закон і іншої підстави для встановлення юридичного факту відмови особи від обов`язкових профілактичних щеплень, аніж відібране лікарем письмове підтвердження відмови особи від вакцинації або акт, складений лікарем у присутності свідків, про відмову скласти особою таке письмове підтвердження.

Враховуючи наведене вище, посилання відповідача в оскаржуваному наказі як на підставу для відсторонення позивачки від роботи на повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 від 03.11.2021, є порушенням вимог частин другої та шостоїстатті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року №1645-III.

І навпаки, оскаржуваний наказ про відсторонення позивача від виконання роботи не містить відомостей на підтвердження відмови позивачки здійснити щеплення у порядку, встановленому частиною шостоюстатті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Наведені обставини також свідчать про те, що відповідачем не дотримано порядку відмови від профілактичного щеплення від COVID-19, яке не є обов`язковим у розумінністатті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року №1645-III.

По-третє, у пункті 41-6постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року №1236(в редакції, визначеній постановою від 20 жовтня 2021 року №1096, яка діяла на час виникнення спірних відносин) «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій покладено забезпечення: 1) контролю за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженимнаказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 року №2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно достатті 46 Кодексу законів про працю України, частини другоїстатті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»та частини третьоїстатті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

Варто звернути увагу на те, що відповідно до пункту 2статті 116 Конституції України, Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянами, втім цей орган не наділений повноваженнями ухвалювати нормативно-правові акти, спрямовані на звуження або обмеження цих прав.

По-четверте, за Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженимнаказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 року №2153обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники: 1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 3) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Самнаказ МОЗ України від 04.10.2021 №2153, який набрав чинності 07.11.2021 року, не містить положень про обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а лише затверджує «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням».

Обов`язковість профілактичних щепленнь проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, визначено відповідним Переліком, який підписаний Генеральним директором Директорату громадського здоров`я та профілактики захворюваності і який відповідно не уповноважений визначати окремі професії, виробництва та організації, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб.

Як зазначалось вище, відповідно до ч. 1ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»визначено, що лише профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Тобто, фактично з прийняттям відповідного наказу правове регулювання та визначення тих профілактичних щеплень, які є обов`язковими не змінилось, а відтак відсторонення працівника, який і входить до переліку затвердженогонаказом МОЗ України від 04.10.2021 №2153є незаконним, оскільки саме до компетенції МОЗ України входить повноваження визначати Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, що відповідно і зобов`язує МОЗ самостійно визначати відповідні хвороби та інфекції.

Положення п. 5 ч. 1ст. 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»зобов`язують, а не надають право підприємствам, установам і організаціям усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Відповідно до п.4 Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень, яке затвердженеНаказом Міністерства охорони здоров`я України 16.09.2011 №595(у редакціїнаказу Міністерства охорони здоров`я України 11.08.2014 №551) щеплення дозволяється проводити тільки зареєстрованими в Україні вакцинами/анатоксинами згідно з Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженимнаказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 №595(у редакціїнаказу Міністерства охорони здоров`я України від 11.08.2014 №551), та інструкціями із застосування вакцини або анатоксину, затвердженими в установленому порядку. Профілактичні щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 до вказаного Календаря профілактичних щеплень в Україні не включені, а відтак посилання та обґрунтування відповідачем необхідності наявності доказів щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 до 05.11.2021 є незаконним.

Варто зазначити, що за результатами 5-го засідання Парламентської Асамблеї Ради Європи, на якому було заслухано звіт Комітету з соціальних питань, охорони здоров`я та сталого розвитку,і прийнято Резолюцію №2361 (2021) «Вакцини проти Covid-19: етичні, юридичні та практичні міркування», основними тезами якої стало: п.7.3.1 забезпечити, щоб громадяни були поінформовані про те, що вакцинація не є обов`язковою і що ніхто не зазнає політичного, соціального чи іншого тиску на вакцинацію, якщо вони цього не хочуть. п. 7.3.2 забезпечити, щоб ніхто не піддавався дискримінації у зв`язку з тим, що він/вона не був вакцинований, через можливі ризики для здоров`я або не бажає вакцинуватися; п.7.5.2 використовувати свідоцтва про вакцинацію виключно за призначенням для моніторингу ефективності вакцини, потенціальних побічних ефектів та небажаних явищ.

В демократичному суспільстві імунізація має бути доступною, але не примусовою, оскільки найвищою цінністю є здоров`я та захист прав учасників освітнього процесу.

Пунктом 1статті 92 Конституціївстановлено, що права і свободи громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов`язки громадянина визначаються виключно законами України.

В даній справі, суд вважає, що відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому, в силу положень пункту 1статті 92 Конституціїтаке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами.

Разом з тим, Європейська хартія прав пацієнтів у статті 6 гарантує кожному право на конфіденційність особистої інформації, включаючи інформацію про свій стан здоров`я і можливі діагностичні чи терапевтичні процедури, а також на захист своєї приватності під час проведення діагностичних оглядів.

Конституція України(статті 32 і 34) та статті285і286 Цивільного кодексу Українигарантують ці ж права на національному рівні.

Конституція Україниустатті 19визначає, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

За таких обставин, вимога відповідача до позивачки надати відомості, що стосуються наявності профілактичного щеплення від COVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, є грубим порушенням вимогстатті 19 Конституції України, права позивачки на конфіденційність та повагу до її приватного життя.

Крім того в Україні довідки про наявність протипоказань до вакцинації від COVID-19 почали видавати з 08 листопада 2021року. Пункт 41-6 Постанови КМУ від 09.12.2020 №1236також набрав чинності 08 листопада 2021 року.

В п.п.3.2 п.3Рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020в справі №1-14/2020(230/20), констатовано, що згідно зістаттею 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбаченихКонституцією України; в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень; не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями24,25,27,28,29,40,47,51,52,55,56,57,58,59,60,61,62,63 Конституції України.

Конституційний Суд України наголошує, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначенихКонституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям1,3,6,8,19,64 Конституції України.

Ураховуючи всі встановлені в судовому засіданні обставини, порушення порядку відсторонення від виконання посадових обов`язків, встановленогоЗаконом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», прав позивачки на працю, приватне життя, суд вважає вимоги позивачки правомірними та такими, що підлягають задоволенню в частині визнання незаконним та скасування наказу № 91-к/тр від 08.11.2021 про її відсторонення від роботи на час відсутності щеплення від COVID-19.

Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 14.12.2022 року справа № 130/3548/21.

Суд, вирішуючи питання про стягнення з відповідача судових витрат зі сплати судового збору керується ч. 1ст. 141 ЦПК України, згідно з якою судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст.259,263-265,268,272,273ЦПК України,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Криворізького навчально-виховного комплексу № 81 «Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів ліцей» Криворізької міської ради Дніпропетровської області, третя особа Департамент освіти і науки виконкому Криворізької міської ради про визнання незаконним наказу про відсторонення від роботи - задовольнити.

Визнати незаконним наказ Криворізького навчально-виховного комплексу № 81 «Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів ліцей» Криворізької міської ради Дніпропетровської області № 91/к/тр від 08.11.2021 року про відсторонення ОСОБА_1 від роботи.

Стягнути з Криворізького навчально-виховного комплексу № 81 «Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів ліцей» Криворізької міської ради Дніпропетровської області, код ЄДРПОУ 26140460 на користь держави судовий збір в сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок.

Рішення суду може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 18 квітня 2023 року.

Суддя: Н. О. Сарат