Рішення

від 17.04.2023 по справі 910/11822/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.04.2023Справа № 910/11822/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Фізичної особи-підприємця Герасименко Миколи Васильовича ( АДРЕСА_1 )

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІНД СОЛАР ЕНЕРДЖІ-9" (вул. Жилянська 9-11, м. Київ, 01033)

про стягнення 242 456,56 грн.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа - підприємець Герасименко Микола Васильович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінд Солар Енерджі-9» про стягнення 242 456,56 грн., а саме 156 204,43 грн. основного боргу, 23 801,30 грн. проценті вічних та 62 450,83 грн. втрат від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору № 16092019-1 від 15.02.2019 року в частині своєчасної оплати наданих позивачем послуг, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.11.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/11822/22 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь-якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/11822/22 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позов, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала господарського суду від 18.11.2022 року була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: вул. Жилянська 9-11, м. Київ, 01033, та яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Так, про відкриття провадження у справі № 910/11822/22 відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення 05.12.2022 року поштового відправлення №0105493105830 відповідачу.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статями 165, 178, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 18.11.2022 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву в строк до 20.12.2022 року.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтями 165, 178 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до частини 9 статті 165, частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІНД СОЛАР ЕНЕРДЖІ-9" не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано на адресу суду відзиву на позовну заяв, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду на час розгляду справи не надано.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 15.02.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІНД СОЛАР ЕНЕРДЖІ-9» (відповідач у справі, замовник за договором) та Фізичною особою-підприємцем Герасименко Миколою Васильовичем (позивач у справі, виконавець за договором) укладено Договір № 16092019-1 (далі - Договір), згідно з умовами п. 1.1 якого замовник доручає, а виконавець зобов`язується надати замовнику наступні послуги (далі - послуги) з супроводу проведення оцінки впливу на довкілля об`єкту будівництва та експлуатація вітроелектростанції ТОВ «ВІНД СОЛАР ЕНЕРДЖІ-9» в Коростенському районі, Житомирська область (надалі - об`єкт).

Розділами 1-8 Договору сторони узгодили предмет Договору, права та обов`язки сторін, вартість послуг та порядок їх оплати, обставини непереборної сили, відповідальність сторін та порядок вирішення спорів, строк дії договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Як визначено пунктом 8.1 Договору цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін.

Згідно з пунктом 8.2 Договору строк дії цього Договору починається з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Вказаний Договір підписаний представниками виконавця і замовника та скріплений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.

Згідно статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Так, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання, згідно статті 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.

Згідно з статтею 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Послуги складаються з: підготовка та публікація в реєстрі ОВД повідомлення про планову діяльність; підготовка звіту з оцінки впливу на довкілля, розміщення звіту в реєстрі ОВД; організація громадського обговорення (слухання); здійснення дій від імені замовника з метою отримання замовником висновку з оцінки впливу на довкілля об`єкту поводження з небезпечними відходами, та внесення його до реєстру ОВД (пункт 1.1.1-1.1.4 Договору).

Відповідно до умов пункту 1.2 Договору після надання виконавцем всіх послуг, передбачених Договором, сторонами підписується Акт приймання-передачі наданих послуг.

Пунктом 1.4 Договору передбачено, що замовник надає виконавцю інформацію та документи, необхідні для виконання умов Договору.

Згідно з пунктом 1.5 Договору термін надання послуг, передбачених Договором, складає 80 робочих днів з дати отримання попередньої оплати, у розмірах та строках, передбачених Розділами 4 та 5 даного Договору та за умови своєчасного надання замовником документів та інформації, необхідних для виконання Договору.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно з пунктом 4.1 Договору загальна вартість послуг за Договором становить 650 000,00 грн.

Згідно частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до пункту 5.1 Договору оплата замовником послуг здійснюється в гривнях шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виконавця, зазначеного цим Договором, на підставі наданого виконавцем замовнику рахунку або цього Договору в розмірі 50% передоплати від суми визначеної пунктом 4.1 даного Договору.

Так, на виконання умов Договору позивачем було виставлено відповідачу рахунок на оплату №12 від 11.12.2019 року на суму 250 000,00 грн. (попередня оплата згідно з п. 5.1 Договору).

За умовами пункту 5.2 Договору остаточний розрахунок, відповідно до загальної вартості послуг згідно з пунктом 4.1., проводиться замовником протягом 5 (п`яти ) робочих днів з моменту отримання замовником висновку з оцінки впливу на довкілля та Акту приймання наданих послуг, якщо інший порядок розрахунків попередньо не погоджений сторонами.

Докази того, що сторони узгодили інший порядок та строки оплати послуг за Договором в матеріалах справи відсутні.

Згідно з пунктом 2.1.2 Договору замовник зобов`язаний підписати Акт приймання-передачі наданих послуг протягом 3 робочих днів з моменту його отримання, чи в той самий строк надіслати виконавцю мотивовану відмову у випадку, якщо зазначені в Акті послуги не відповідають фактично наданим виконавцем згідно з умовами цього Договору та вимогами, встановленими чинним законодавством України.

У разі, якщо замовник не надішле на адресу виконавця Акт приймання-передачі наданих послуг, або мотивовану відмову від них в терміни, визначені пунктом 2.1.2, послуга вважається такою, що надана належним чином (пункт 5.3 Договору).

За матеріалами справи судом встановлено, що на виконання умов вищевказаного Договору позивачем було надано, а відповідачем прийнято передбачені Договором послуги з супроводу проведення оцінки впливу на довкілля об`єкту будівництва та експлуатація вітроелектростанції ТОВ «ВІНД СОЛАР ЕНЕРДЖІ-9» в Коростенському районі, Житомирська область загальною вартістю 650 000,00 грн., що підтверджується складеним та підписаним сторонами без зауважень Актом надання послуг №10 від 16.12.2019 року на суму 650 000,00 грн., копія якого наявна в матеріалах справи.

При цьому, як вбачається зі змісту останнього, будь-які заперечення щодо повного та належного надання послуг з боку замовника відсутні.

Доказів пред`явлення відповідачем заперечень щодо якості, обсягів та строків наданих послуг та відмови відповідача від приймання наданих позивачем послуг та підписання акту надання послуг, а також претензій щодо повного та належного виконання позивачем умов Договору в частині, зазначеній у вказаному акті, до суду не надходило.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов`язання з надання послуг з супроводу проведення оцінки впливу на довкілля об`єкту будівництва та експлуатації вітроелектростанції у відповідності до умов Договору та в обсягах, зазначених в акті надання послуг, а відповідачем, у свою чергу, прийнято надані послуги у вказаних обсягах без будь - яких зауважень.

Крім того, надання позивачем послуг за Договором, а саме здійснення дій від імені замовника з метою отримання замовником висновку з оцінки впливу на довкілля об`єкту, також підтверджується наявною в матеріалах справи копією Висновку з оцінки впливу на довкілля (планової діяльності щодо будівництва ВЕС «Лісова-3» на території Коростенського району Житомирської області поза межами населених пунктів) №3921/1-3/2-4-2691 від 28.12.19 року, виданого Управлінням екології та природних ресурсів Житомирської обласної державної адміністрації, дата офіційного опублікування в реєстрі ОВД 02.01.2020 року.

Факт надання послуг виконавцем та прийняття їх замовником сторонами не заперечується.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, документом, який підтверджує як факт виконання позивачем зобов`язання з надання відповідачеві послуг з супроводу проведення оцінки впливу на довкілля об`єкту будівництво та експлуатації вітроелектростанції ТОВ «ВІНД СОЛАР ЕНЕРДЖІ-9», так і факт виникнення у останнього зобов`язання з їх оплати, є Акт приймання-передачі (надання послуг) та саме цей документ є первинним бухгалтерським документом, який засвідчує здійснення господарських операцій і містить інформацію про вартість наданих послуг.

Окрім цього, як свідчать матеріали справи та позивачем не заперечувалось, відповідачем зобов`язання щодо попередньої оплати 50% загальної вартості послуг за Договором не виконані.

Доказів повідомлення позивача про неможливість здійснення 50% попередньої оплати згідно умов Договору відповідачем не надано.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією зі сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням.

При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту.

Частиною 3 ст. 538 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі невиконання однією із сторін у зобов`язані свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або не виконає його в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Суд зазначає, що вказане правило має загальний характер та розповсюджується на будь - які зустрічні зобов`язання, до яких відносяться і зобов`язання, які випливають із договору про надання послуг.

При цьому за приписами ч. 4 ст. 538 Цивільного кодексу України якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

Тобто, позивач не скористався належним йому передбаченим ч. 3 ст. 538 Цивільного кодексу України правом зупинити або відмовитись частково чи в повному обсязі від виконання свого обов`язку щодо надання послуг з супроводу проведення оцінки впливу на довкілля об`єкту будівництво та експлуатації вітроелектростанції за Договором внаслідок невиконання ТОВ «Вінд Солар Енерджі - 9» зобов`язання щодо попередньої оплати послуг. При цьому, оскільки позивачем здійснено виконання умов Договору щодо надання послуг з супроводу проведення оцінки впливу на довкілля об`єкту будівництво та експлуатації вітроелектростанції незважаючи на невиконання іншою стороною свого обов`язку, відповідач повинен виконати свій обов`язок щодо оплати наданих та прийнятих послуг в повному обсязі.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Таким чином з урахуванням фактичних обставин, приписів статті 530 Цивільного кодексу України та умов пункту 5.2 Договору відповідач повинен був сплатити грошові кошти за надані позивачем послуги протягом 5 робочих днів з моменту отримання замовником висновку з оцінки впливу на довкілля та Акту приймання наданих послуг, тобто у строк до 23.12.2019 року за Актом надання послуг №10 від 16.12.2019 року на суму 650 000,00 грн.

Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, всупереч досягнутим домовленостям, відповідач не здійснив своєчасну та повну оплату наданих за спірним Договором послуг, здійснивши лише часткову оплату наданих послуг, а саме сплативши 19.12.2019 року суму коштів у розмірі 250 000,00 грн. згідно рахунку №12 від 11.12.2019 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою АТ «ОТП БАНК» з особового рахунку ФОП Герасименко М.В. за 19.12.2019 року.

Оскільки відповідачем не було здійснено повну оплату наданих за Договором послуг, позивачем на адресу відповідача була направлена претензія №0302/20-3 від 03.03.2020 року про сплату заборгованості у сумі 400 000,00 грн., факт надсилання якої відповідачеві підтверджується наявними в матеріалах справи копіями опису вкладення №0405345220712 від 04.03.2020, накладною №0405345220712 від 05.03.2020 та фіскального чеку від 05.03.2020.

Судом за матеріалами справи також встановлено, що 02.11.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІНД СОЛАР ЕНЕРДЖІ-9» (довіритель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІНД СОЛАР ЕНЕРДЖІ» (повірений) укладено договір доручення №02/11/21, відповідно до умов якого повірений зобов`язується від імені довірителя здійснити наступні юридичні дії: оплату коштів за договором №16092019-1 від 15.02.2019 року про проведення оцінки впливу на довкілля, що укладений між ТОВ «ВІНД СОЛАР ЕНЕРДЖІ-9» та ФОП Герасименко М.В., на загальну суму 243 795,57 грн., на умовах повернення суми сплачених коштів після припинення арешту рахунків довірителя (пункт 1.1 договору).

Вказаний договір підписаний уповноваженими представниками довірителя та повіреного та скріплений печатками сторін.

Відповідно до статті 1000 Цивільного кодексу України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя.

Так, на підставі договору доручення №02/11/21 від 02.11.2021 року суму коштів у розмірі 243 795,57 грн. в рахунок оплати наданих позивачем послуг за Договором №16092019-1 від 15.02.2019 року було сплачено 05.11.2021 року повіреним відповідача - Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІНД СОЛАР ЕНЕРДЖІ», що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою АТ «ОТП БАНК» з особового рахунку ФОП Герасименко М.В. за 05.11.2021 року.

При цьому судом встановлено відсутність заперечень з боку позивача щодо здійснення оплати за Договором ТОВ «ВІНД СОЛАР ЕНЕРДЖІ».

За таких обставин, з урахуванням здійсненої відповідачем оплати наданих послуг за Договором у сумі 250 000,00 грн., а також здійсненої ТОВ «ВІНД СОЛАР ЕНЕРДЖІ» як повіреним відповідача оплати заборгованості відповідача за Договором у сумі 243 795,57 грн., у відповідача утворилась заборгованість за Договором №16092019-1 від 15.02.2019 року в загальній сумі 156 204,43 грн.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, свої зобов`язання щодо оплати наданих ФОП Герасименко Миколою Васильовичем послуг в сумі 156 204,43 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору №16092019-1 від 15.02.2019 року, відповідач не виконав, в результаті чого у Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІНД СОЛАР ЕНЕРДЖІ-9» утворилась заборгованість перед позивачем у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України та статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним укладеного між сторонами Договору №16092019-1 від 15.02.2019 року та/або його окремих положень та/або додатків до нього суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за договором на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача на підставі наданих позивачем доказів.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що розмір заборгованості за надані позивачем послуги за Договором відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 156 204,43 грн. боргу з оплати наданих позивачем послуг підлягають задоволенню в повному обсязі.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо оплати наданих послуг у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано за загальний період прострочення з 24.12.2019 по 23.02.2022 року та пред`явлено до стягнення на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 23 801,30 грн. процентів річних та 55 629,96 грн. втрат від інфляції, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині відсотків річних та інфляційних втрат суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення процентів річних та втрат від інфляції судом встановлено, що розмір процентів річних та втрат від інфляції, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам Договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 23 801,30 грн. процентів річних та 55 629,96 грн. втрат від інфляції підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "ГарсіяРуїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "ХіроБалані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії" свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, № 303-A, пункт 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІНД СОЛАР ЕНЕРДЖІ-9" (вул. Жилянська 9-11, м. Київ, 01033, код ЄДРПОУ 42625306) на користь Фізичної особи-підприємця Герасименко Миколи Васильовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 156 204 (сто п`ятдесят шість тисяч двісті чотири) грн. 43 коп. основного боргу, 23 801 (двадцять три тисячі вісімсот одну) грн. 30 коп. процентів річних, 55 629 (п`ятдесят п`ять тисяч шістсот двадцять дев`ять) грн. 96 коп. інфляційних втрат та 3 636 (три тисячі шістсот тридцять шість) грн. 85 коп. витрат зі сплати судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 17 квітня 2023 року.

Суддя А.М. Селівон