Рішення

від 17.04.2023 по справі 910/1717/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.04.2023Справа № 910/1717/23За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БОККО»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгівельної фірми «Київський лакофарбовий завод»

про стягнення 17 317,62 грн,

Суддя Карабань Я.А.

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «БОККО» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгівельної фірми «Київський лакофарбовий завод» (надалі-відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 17 317, 62 грн, з яких: 16 944, 48 грн сума основного боргу, 238, 05 грн інфляційні втрати та 135, 09 грн 3 % річних.

Позовні вимоги, з посиланням на ст. 11, 509, 525, 526, 530, 533-535, 610-612, 626, 629, 901, 903, 1212 Цивільного кодексу України, ст. 173, 174, 175, 193 Господарського кодексу України, обґрунтовані неналежним виконання відповідачем свого зобов`язання щодо повернення помилково сплачених грошових коштів у розмірі 16 944, 48 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.02.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі та її розгляд вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзиву на позов, тобто не скористався наданими йому процесуальними правами, передбаченим ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Про розгляд даної справи відповідач був повідомлений ухвалою суду від 07.02.2023, яка отримана останнім 15.02.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105493576115.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи.

За відсутності відзиву від відповідача суд вирішує справу за наявними матеріалами на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Беручи до уваги вище наведене та відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання) за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Як зазначає позивач, між ним (покупець) та відповідачем (продавець) було укладено договір поставки, в спрощений спосіб, на виконання якого, позивачем на підставі виставленого відповідачем рахунку на оплату № 1677 від 09.09.2021 на суму 16 944, 48 грн, було здійснено двічі попередню оплату товару, а саме: грунт «ДІСПО» кількістю 60 л, вартістю 3 720, 00 грн, фарба для бетонних підлог кількістю 120 кг вартістю 7 938, 00 грн, емаль КО-84 жовта кількістю 9 кг, вартістю 1 231, 20 грн, емаль КО-87 синя кількістю 9 кн, вартістю 1 231, 20 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 60 від 04.10.2021 на суму 16 944, 48 грн та платіжною інструкцією № 2485 від 05.10.2021 на суму 16 944, 48 грн.

Крім того, позивач вказує, що відповідачем поставлено товар, а договір виконаний, проте позивачем помилково оплачено товар двічі.

Відповідно до акту звіряння взаємних розрахунків між позивачем та відповідачем за період з 01.01.2022 по 31.08.2022, який підписаний електронними підписами сторін, заборгованість відповідача перед позивачем складає 16 944, 48 грн.

Позивач зазначає, що ним 17.10.2022 направлено на адресу відповідача претензію № 282/22 від 17.10.2022 з вимогою повернути помилково сплачені кошти у сумі 16 944, 48 грн до 30.11.2022. Проте доказів надсилання (опису вкладення цінного листа та чеку поштового відділення) вказаної вище претензії матеріали справи не містять.

Позивач стверджує, що відповідач на вимогу позивача грошові кошти не повернув, а тому без достатньої правової підстави зберігає в себе грошові кошти, в результаті чого на момент звернення до суду у відповідача існує заборгованість з повернення суми помилково сплаченої попередньої оплати в розмірі 17 317, 62 грн, з яких: 16 944, 48 грн сума основного боргу, 238, 05 грн інфляційні втрати та 135, 09 грн 3 % річних.

Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами в передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно ч. 2 статті 184 Господарського кодексу України укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися в спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільного кодексу України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Оскільки рахунок на оплату № 1677 від 09.09.2021 містить найменування товару: грунт «ДІСПО» кількістю 60 л, вартістю 3 720, 00 грн, фарба для бетонних підлог кількістю 120 кг вартістю 7 938, 00 грн, емаль КО-84 жовта кількістю 9 кг, вартістю 1 231, 20 грн, емаль КО-87 синя кількістю 9 кн, вартістю 1 231, 20 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 60 від 06.10.2021 на суму 16 944, 48 грн та платіжною інструкцією № 2485 від 05.10.2021 на суму 16 944, 48 грн, загальну вартість - 16 944, 48 грн, суд дійшов висновку, що сторонами було досягнуто згоди щодо істотних умов договору поставки.

Отже, між сторонами укладено договір поставки в спрощений спосіб (шляхом виставлення рахунку на оплату № 1677 від 09.09.2021 та його оплатою позивачем), а відтак виникли відносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Позивач вказує, що товар відповідачем поставлено саме на суму 16 944, 48 грн, тобто договір поставки виконаний, проте позивачем помилково оплачено товар двічі в загальній сумі 33 888, 96 грн.

Матеріалами справи підтверджується перерахування позивачем на рахунок відповідача суми попередньої оплати 04.10.2021 в розмірі 16 944, 48 грн (платіжне доручення № 60 від 04.10.2021, призначення платежу: оплата відповідно до рахунку № 1677 від 09.09.2021) та 05.10.2021 в розмірі 16 944, 48 грн (платіжна інструкція № 2485 від 05.10.2021, призначення платежу: передплата за товар згідно рахунку № 1677 від 09.09.2021).

Згідно із частиною першою статті 177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов`язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення в зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

За змістом частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Такий правовий висновок викладений раніше у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 Цивільного кодексу України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Як зазначено судом вище 05.10.2021 позивач помилково перерахував відповідачу грошові кошти в розмірі 16 944, 48 грн, за вже оплачений 04.10.2021 товар.

Доказів замовлення та поставки товару на всю суму грошових коштів у розмірі 33 888, 96 грн матеріали справи не містять.

Матеріалами справи не місять доказів повернення помилково сплачених грошових коштів у розмірі 16 944, 48 грн позивачу та відповідачем у порядку передбаченому ГПК України таких доказів суду не надано, а тому позов в частині стягнення суми основної заборгованості підлягає задоволенню.

Крім цього, за порушення виконання грошового зобов`язання позивач просить стягнути з відповідача 3 % річних за період з 26.10.2022 по 30.01.2023 в розмірі 135, 09 грн та 238, 05 грн інфляційних втрат за період листопад - грудень 2022 рокую.

Позивачем зазначає, що ним 17.10.2022 направлено на адресу відповідача претензію № 282/22 від 17.10.2022 з вимогою повернути помилково сплачені кошти у сумі 16 944, 48 грн, а тому враховуючи дату вимоги 3 % річних та інфляційних втрат на його думку розраховується на 8-й день.

Проте суд зазначає, що матеріалами справи не містять доказів направлення (опису вкладення цінного листа та чеку поштового відділення) чи отримання вказаної вище претензії, а тому суд позбавлений можливості перевірити розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних, так як не може встановити момент пред`явлення вимоги відповідачу та строк виконання зобов`язання останнього щодо повернення помилково сплачених коштів.

Враховуючи викладене вище суд відмовляє в задоволені позовних участині стягнення інфляційних втрат та 3 % річних.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на наведені вище норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 16 944, 48 грн суми основного боргу

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 237 - 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгівельної фірми «Київський лакофарбовий завод» (03148, місто Київ, вулиця Гната Юри, будинок 9, кімната 43, ідентифікаційний код 39351828) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БОККО» (25006, Кіровоградська область, місто Кропивницький, вулиця Велика Перспектива, будинок 62, ідентифікаційний 36905104) 16 944 (шістнадцять тисяч дев`ятсот сорок чотири) грн 48 коп. основного богу та 2 626 (дві тисячі шістсот двадцять шість) грн 17 коп. судового збору.

3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.

Суддя Я.А.Карабань