Рішення

від 17.04.2023 по справі 703/88/23

СМІЛЯНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 703/88/23

2/703/420/23

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2023 року м. Сміла

Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого-судді Криви Ю.В.

секретаря судового засідання Холодняк Л.П.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін в залі суду в м. Сміла цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,-

встановив:

10 січня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Вимоги мотивує тим, що 12 квітня 2013 року між нею та відповідачем ОСОБА_2 , було укладено договір позики грошових коштів, який був складений у простій письмовій формі та оформлений розпискою від 12 квітня 2013 року, у відповідності до умов якого відповідач отримав від позивача у борг суму коштів у розмірі 3000 доларів США на умовах позики.

Згідно умов означеного договору, відповідач зобов`язався повернути позичені кошти через незначний термін в тому ж таки 2013 році. Після того, між сторонами неодноразово за проханнями боржника термін повернення відтерміновувався протягом тривалого часу. Останнім терміном повернення коштів, який був усно узгоджений між сторонами на початку 2022 року, було визначено березень-квітень місяць 2022 року.

Однак, вказані вище умови щодо терміну повернення коштів, відповідач не виконав та не повернув навіть частину отриманої позики. При цьому спочатку причинами невиконання боргових зобов`язань ОСОБА_2 вказував на скрутне матеріальне становище через розрив сімейних відносин, пізніше позивачу стало відомо що він працює у м. Києві, отримує доходи та спроможний повернути суму позики, однак ОСОБА_2 почав уникати контактів з позивачем навіть по телефону, а також умисно став відмовлятись від отримання направлених позивачем поштових відправлень у вигляді досудових вимог про повернення коштів. Таким чином відповідач ухиляється від зустрічей та спілкування із позивачем та усіма способами намагається ухилятися від виконання своїх зобов`язань за договором позики.

З огляду на викладені обставини позивач просить стягнути з відповідача борг за договором позики у сумі 3000 доларів США, без визначення її еквіваленту у гривні а також понесені судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 1 097 грн. 10 коп. та витрати за надання правової допомоги в розмірі 12000 грн.

Ухвалою судді від 15 лютого 2023 року призначено справу до розгляду в порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

У судове засідання позивач не з`явилася, однак представник позивача звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи без участі позивача та її уповноваженого представника, позовні вимоги підтримав повністю з відстав, викладених у позовній заяві. Проти заочного розгляду справи не заперечував. Просив також стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати по оплаті судового збору та за надання правничої допомоги.

Відповідач в судове засідання повторно не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, відповідно до вимог ст.128 ЦПК України, шляхом направлення судової повістки на останню відому адресу місця проживання відповідача та шляхом розміщення оголошення про виклик відповідача на офіційному сайті Смілянського міськрайонного суду Черкаської області. Ця обставина підтверджується матеріалами поштової кореспонденції, клопотання від відповідача про розгляд справи у порядку загального позовного провадження та відзив на позовну заяву не надходили.

Таким чином, відповідач є належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 191 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За згодою представника позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

У зв`язку з неявкою в судове засідання відповідача розгляд справи проведено в порядку заочного розгляду, передбаченого гл. 11 ЦПК України, про що судом постановлено ухвалу.

Суд, заслухавши доводи представника позивача, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення. При цьому суд виходить з наступних підстав.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За змістом ч.1ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою їх забезпечення.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч.1 та ч.2 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно ч.1 ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч.1, 5 та 6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У силу положень ч. 4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом встановлено, що 12 квітня 2013 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 , було укладено договір позики грошових коштів, складений у простій письмовій формі та оформлений розпискою від 12 квітня 2013 року, у відповідності до умов якого відповідач отримав від позивача у борг суму коштів у розмірі 3000 доларів США на умовах позики. Вищевказане підтверджується оригіналом розписки від 12 квітня 2013 року (а.с. 24).

У зазначеній розписці від 12 квітня 2013 року не зазначено строк, на який видається позика та кінцевий термін повернення грошових коштів, а тому відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України (якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором), відповідач повинен був повернути позивачу суму позики не пізніше, ніж через 30 днів від моменту пред`явлення позивачем вимоги про повернення коштів.

З метою повідомлення відповідача про вимогу щодо повернення суми боргу, позивачем 23 листопада 2022 року було направлено на адресу відповідача письмову вимогу про повернення суми боргу, що підтверджується копією вимоги, копією опису вкладення до цінного листа, копією конверта та поштовою накладною (а.с. 7-12).

Зазначена вимога не була отримана відповідачем, у зв`язку з тим, що конверт повернувся з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Поштове відправлення із вимогою надійшло на поштове відділення 24 листопада 2022 року, однак не було отримано відповідачем та його повернення було вчинено 29 грудня 2022 року, статус відстеження поштового відправлення вбачається з трекінгу поштових відправлень офіційного сайту «Укрпошти» за № 2070109151950.

Оскільки вимога про повернення суми боргу не була отримана відповідачем тридцятиденний строк на повернення суми боргу повинен рахуватися від дати повернення листа із вимогою на адресу позивача, тобто від 29 грудня 2022 року, а тому цей строк спливає 29 січня 2023 року відповідно.

У зазначений вище строк, як і у строк вказаний у досудовій вимозі сума боргу у розмірі 3000 доларів США відповідачем повернута не була.

Як зазначив позивач, відповідач ухиляється від зустрічей та спілкування із нею та усіма способами намагається ухилятися від виконання своїх зобов`язань за договором позики, у зв`язку із чим сума позики повернута не була.

Встановлено, що загальна сума боргу по розписці від 12 квітня 2013 року становить 3000 доларів США.

Відповідно до ч.1 ст. 626 Цивільного Кодексу України (надалі за текстом - ЦК України), договором є домовленість двох або більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання Сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим с зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності із ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України, Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною другою статті 1047 ЦК України встановлено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Таким чином, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до правової позиції викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Згідно ст.1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Відповідно до ст.545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Аналізуючи вищевказаному норму чинного ЦК України, суд вважає, що доказом повернення позики є факт передачі позикодавцем оригінала боргового документа позичальникові, або зазначення кредитором відомостей у розписці про повернення боргу щодо неможливості повернення боргового документа.

Зазначені висновки суду у повній мірі узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 25 березня 2019 року у справі №183/2689/17 та від 23 вересня 2019 року у справі №385/850/16-ц.

Як вбачається з матеріалів цивільної справи, оригінал боргової розписки від 12 квітня 2013 року перебуває у позивача та не повернутий відповідачу.

Відтак, наявність оригіналу розписки у позивача ОСОБА_1 (позикодавця) згідно з положеннями статті 545 ЦК України вказує на те, що зобов`язання з повернення позики позичальником не виконано.

Належних та допустимих доказів, в розумінні ст.ст. 76, 77 ЦПК України, на підтвердження погашення заборгованості, доказів правомірності відмови у здійсненні такої виплати позивачу (невиконання умов договору тощо) матеріали справи не містять та відповідачем не надано.

Отже, позивач обґрунтовано звертається до відповідача із вимогами, що ґрунтується на договірному зобов`язанні виконати умови договору позики та повернути суму позики, в розмірі 3000 доларів США, при цьому позивач просив суд про стягнення із відповідача на його користь суми боргу в іноземній валюті (у валюті зобов`язання згідно умов договору позики), тобто без визначення її еквіваленту у гривні.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

При цьому, заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Це вбачається із позиції Верховного Суду України у справі № 373/2054/16, в якій зазначено, що у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Висновки щодо можливості ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті і порядку визначення у рішенні еквівалента суми боргу в національній валюті містяться також у постанові ВП ВС від 4 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц.

Так, у разі зазначення в судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що вимога про стягнення боргу в іноземній валюті не суперечать чинному законодавству та є обґрунтованою.

Проаналізувавши встановлені фактичні обставини у справі, оцінивши надані в силу статті 81 ЦПК України докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що факт наявності у відповідача заборгованості перед позивачем за договором позики достовірно встановлений судом, відповідач належним чином не виконує зобов`язання за договором позики згідно розпискою від 12 квітня 2013 року, таким чином вимоги про стягнення боргу за договором позики у розмірі 3000 доларів США доведеними та такими, що підлягають до задоволення. Відтак, суд приходить до висновку про задоволення позову в повному обсязі та стягнення з відповідача на користь позивача боргу за договором позики у сумі 3000 доларів США.

Питання судових витрат суд вирішує відповідно до положень ст. 141 ЦПК України.

Так, згідно ст. 141 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Оскільки позовні вимоги позивача задоволено в повному обсязі, відтак відповідно ст. 141 ЦПК України з відповідача на корить позивача також підлягає стягненню сплачений ним судовий збір в сумі 1 097 грн. 10 коп. за подачу позовної заяви.

Щодо компенсації судових витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

У відповідності до ч.3 ст. 133 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат як витрати, пов`язані з розглядом справи.

Порядок визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, розподілу витрат між сторонами визначається ст. 137 ЦПК України.

Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Як передбачено ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до п.48 постанови Пленуму ВССУ №10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження розміру витрат, які поніс позивач на правничу допомогу суду надано:

- ордер серії СА №1049586 від 09 березня 2023 року (а.с. 27);

- копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 14 лютого 2013 року (а.с. 28).

- договір про надання правничої допомоги б/н від 23 листопада 2022 року укладеного між позивачем ОСОБА_1 та адвокатом Петренком В.М. (а.с. 33-34);

- акт про прийняття правничих послуг від 09 січня 2023 року до договору про надання правничої допомоги адвокатом від 23 листопада 2022 року (а.с. 35);

- акт № 2 про прийняття правничих послуг від 09 січня 2023 року до договору про надання правничої допомоги адвокатом від 23 листопада 2022 року (а.с. 36);

- квитанцію №011/23ц-1 від 09 березня 2023 року про оплату позивачем ОСОБА_1 адвокату Петренку В.М. 6000 грн. за надання правничої допомоги (а.с. 37);

- квитанцію №001/23ц-1 від 09 січня 2023 року про оплату позивачем ОСОБА_1 адвокату Петренку В.М. 6000 грн. за надання правничої допомоги (а.с. 38);

- детальний опис робіт ()правничих послуг, наданих адвокатом та їх вартість від 09 березня 2023 року (а.с. 39-40).

Статтею 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» № 5076-VI від 05 липня 2012 року визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування витрат за надання правничої допомоги, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду заявник має право на компенсацію судових витрат та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України»).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються тільки витрати, які мають розумний розмір.

Відтак, враховуючи критерії розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, суд вважає, що витрати за надання правничої допомоги понесені позивачем підлягають відшкодуванню в розмірі 12000 грн. Саме така сума коштів, на думку суду, відповідає обсягу виконаних робіт адвокатом та на вказану суму в матеріалах справи наявне підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу.

На підставі зазначеного та керуючись ст.ст. 15, 16, 23, 524, 526, 625, 1046,1047, 1049, 1050 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 12-13, 76-77, 81, 133, 137, 141, 258-259, 263-265, 268, 280-284, 289 ЦПК України,

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу - задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , остання відома адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) борг за договором позики у сумі 3000 (три тисячі) доларів США.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , остання відома адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) понесені судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 1 097 грн. 10 коп. та витрати за надання правової допомоги в розмірі 12000 грн., а всього - 13097 грн. 10 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Черкаського апеляційного суду, а особами, які не були присутні під час проголошення рішення - протягом тридцяти днів з дня його отримання.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони у справі:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , остання відома адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Головуючий: Ю. В. Крива