Рішення

від 14.04.2023 по справі 200/514/23

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 квітня 2023 року Справа№200/514/23

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голуб В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо неповного нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану»;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 видати наказ, яким перерахувати та виплатити позивачу з 24.02.2022 по 31.12.2022 додаткову винагороду згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» в розмірі 100 000 гривень пропорційною в розрахунку на місяць військовослужбовцю Державної прикордонної служби України ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що перебуваючи на службі, він виконував бойові завдання на підставі бойових наказів (розпорядження) та набув право на отримання збільшеної додаткової винагороди до 100 000 грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», однак збільшена додаткова винагорода протиправно не нараховувалася та не виплачувалася. З огляду на вказане, ОСОБА_1 просив суд задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач подав відзив на адміністративний позов, в якому позовні вимоги не визнав, просив відмовити в їх задоволенні в повному обсязі, з наступних підстав. У період з липня по вересень 2022 року позивач перебував у відрядженні у м. Могилів-Подільський (Вінницька обл.), тобто в зоні, яка не є районом ведення бойових дій. Щодо періоду з вересня по грудень 2022 року відповідач звертає увагу на наступне.

Так, на виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України було видано постанову від 28 лютого 2022 року № 168, відповідно до пункту 1 якої на період дії воєнного стану військовослужбовцям Державної прикордонної служби виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Пунктом 2-1 цієї постанови визначено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів. Адміністрацією Державної прикордонної служби України був виданий накази від 30 липня 2022 року № 392-АГ та від 09 грудня 2022 року № 628-АГ з метою врегулювання порядку і умов здійснення виплат військовослужбовцям Державної прикордонної служби України додаткової винагороди.

Підвищена додаткова винагорода за період перебування позивача у відряджені не нараховувалась та не виплачувалась відповідачем, оскільки начальником прикордонного загону, до якого був відряджений позивач, не надано підтверджуючих документів щодо безпосередньої участі позивача у бойових діях або заходах за формою, наведеною у вказаних наказах.

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про Дисциплінарний статут служби Збройних Сил України» та статтею 37 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» наказ це обов`язкова вимога командира для її виконання військовослужбовцями, крім явно злочинного наказу. Військовослужбовці зобов`язані неухильно виконати відданий їм наказ. Накази від 30 липня 2022 року № 392-АГ та від 09 грудня 2022 року № 628-АГ віддано командирам і іншими військовослужбовцям всіх військових частин Державної прикордонної служби України, а тому накази виконуються відповідачем сумлінно, точно, в межах повноважень та у спосіб, що визначає порядок нарахування і виплати підвищеної грошової винагороди до 100 000 грн.

На переконання відповідача позивач помилково вважає, що накази від 30 липня 2022 року № 392-АГ та від 09 грудня 2022 року № 628-АГ підлягають обов`язковій державній реєстрації, оскільки накази не визнані неправомірними, а позивач не заявляє такої вимоги.

Накази від 30 липня 2022 року № 392-АГ та від 09 грудня 2022 року № 628-АГ не є актами, які регулюють господарські відносин, а також адміністративні відносини між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, а встановлюють порядок і умови виплати додаткової винагороди, отже посилання позивача на Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» є хибним.

Крім того, у зв`язку з надходженням від ІНФОРМАЦІЯ_1 підтвердження прийняття участі у бойових діях позивачем у грудні 2022 року, у лютому 2023 року ОСОБА_1 була нарахована та виплачена збільшена додаткова винагорода.

Отже, з наведених вище підстав, відповідач просив відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою від 13 лютого 2023 року Донецький окружний адміністративний суд задовольнив клопотання представника позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження. Прийняв до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії та відкрив провадження по справі № 200/514/23. Розгляд адміністративної справи № 200/514/23 суд вирішив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Клопотання представника позивача про витребування доказів - задовольнив. Витребував у відповідача бойові розпорядження відносно ОСОБА_1 за період з 24 лютого 2022 року по 31 грудня 2022 року та докази проходження військової служби в Донецькій області.

Ухвалою від 14 квітня 2023 року суд відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив на нього, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України із зареєстрованим місцем проживання: АДРЕСА_1 .

Судом встановлено, що лейтенант ОСОБА_1 з 29 квітня 2022 року проходить військову службу в НОМЕР_2 прикордонному загоні (військовій частині НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України.

У період з 11 липня 2022 року позивач перебував у відрядженні в НОМЕР_3 прикордонному загоні (в/ч НОМЕР_4 ) АДРЕСА_2 , про що свідчить витяг з наказу від 11.07.2022 № 153-ВВ.

Відповідно до розпорядження Адміністрації Державної прикордонної служби України від 16.09.2022 позивача було направлено в оперативне підпорядкування ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_5 ) на період з 28.09.2022 по 08.01.2023.

Позивач вважає, що йому протиправно не нараховувалась та не виплачувалась додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі до 100 000 грн. пропорційно дням участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, тому звернувся із даною позовною заявою до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2ст. 6 Конституції Україниоргани законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цієюКонституцієюмежах і відповідно до законів України.

Згідно зіст. 24 Конституції Українигарантується рівність конституційних прав і свобод та рівність всіх громадян перед законом.

На виконання частини 2статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Судом установлено, що позивач є військовослужбовцем Державної прикордонної служби України, а тому при вирішенні даної справи доцільно проаналізувати законодавство, яке регулює спірні правовідносини, в частині, що стосується саме військовослужбовців Державної прикордонної служби України.

Згідно зі статтею 16 Закону України від 3 квітня 2003 року № 661-IV «Про Державну прикордонну службу України» умови грошового забезпечення військовослужбовців та оплати праці працівників Державної прикордонної служби України визначаються законодавством.

Частинами 1-4 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять:

посадовий оклад, оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

28 лютого 2022 року на виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168).

У спірний період (з 26.09.2022 по 31.12.2022) пункт 1 Постанови № 168 діяв в декількох редакціях постанов Кабінету Міністрів України:

- з 26 вересня по 17 жовтня 2022 року в редакції постанови № 793 від 07 липня 2022 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168», опублікована в газеті «Урядовий кур`єр» № 156 від 19.07.2022;

- з 18 жовтня по 31 грудня 2022 року в редакції постанови № 1146 від 8 жовтня 2022 року «Про внесення змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168», опублікована в газеті «Урядовий кур`єр» № 223 від 18.10.2022.

В період з 26 вересня по 17 жовтня 2022 року пункт 1 Постанови № 168 діяв в наступній редакції:

«1. Установити, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям […] Державної прикордонної служби […], які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників)».

В період з 18 жовтня по 31 грудня 2022 року пункт 1 Постанови № 168 діяв в такій редакції:

«1. Установити, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям […] Державної прикордонної служби, […] які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників)».

З аналізу пункту 1 Постанови № 168 можна дійти висновку, що передбачена ним додаткова винагорода в розмірі до 100 000 гривень є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців. Тобто, така виплата не є постійною і не має систематичного характеру.

При цьому, виплата винагороди здійснюється тільки у період дії воєнного стану та залежить від певних умов: безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час безпосереднього перебування в районах у період здійснення зазначених заходів, а її розмір залежить від днів участі у таких діях та заходах.

Таким чином, для нарахування та виплати додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень, яка встановлена пунктом 1 Постанови № 168, позивач мав надати належні, допустимі, достовірні та достатні докази щодо:

- безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії,

- безпосереднього перебування в районах у період здійснення зазначених заходів, а також кількості днів участі у таких діях та заходах.

Пунктом 2-1 Постанови № 168 (редакція якого у спірний період не змінювалася) було встановлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.

Положення про Адміністрацію Державної прикордонної служби України затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 533 (далі - Положення).

Згідно з пунктами 1, 2 Положення Адміністрація Державної прикордонної служби України (Адміністрація Держприкордонслужби) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні. Адміністрація Держприкордонслужби у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Відповідно до пункту 9 Положення Адміністрація Держприкордонслужби в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України та наказів МВС видає директиви, накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує та контролює їх виконання.

30 липня 2022 року Адміністрацією Держприкордонслужби відповідно до пункту 2-1 Постанови № 168 був виданий наказ № 392-/0/81-22-АГ «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168» (далі - Наказ № 392-/0/81-22-АГ), який був уведений в дію з 01 серпня по 2022 року.

З 01 грудня 2022 року був уведений в дію та застосовується наказ Адміністрації Держприкордонслужби № 628/0/81-22-АГ від 09 грудня 2022 року «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168» (далі - Наказ № 628/0/81-22-АГ).

Згідно з частиною 3 статті 117 Конституції України нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, установленому законом.

Наразі питання державної реєстрації регулюється Указом Президента України від 03.10.1992 № 493 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади», що був прийнятий з метою впорядкування видання міністерствами, іншими органами виконавчої влади нормативно-правових актів, забезпечення охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій. Набувають чинності такі акти через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

Спеціальний порядок державної реєстрації нормативно-правових актів установлений Положенням про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 № 731 (далі - Положення), наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2005 № 34/5 «Про вдосконалення порядку державної реєстрації нормативно-правових актів у Міністерстві юстиції України та скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12.04.2005 за № 381/10661.

Критерієм чинності таких актів та їх застосування є державна реєстрація нормативно-правових актів у Міністерстві юстиції України та занесення до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів, який запроваджений згідно з Указом Президента України від 27.06.1996 № 468. Державна реєстрація полягає у тому, що такі нормативно-правові акти проходять правову експертизу на відповідність Конституції України, законам України та іншим актам законодавства.

Положенням установлено, що державній реєстрації в Мін`юсті підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції тощо), якщо в них є одна або більше норм (правил поведінки), що, зокрема, зачіпають соціально-економічні, політичні, особисті та інші права, свободи й законні інтереси громадян, проголошені й гарантовані Конституцією та законами України, установлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують існуючий організаційно-правовий механізм їх реалізації.

Згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Частинами 1, 7 статті 43 Конституції України передбачено право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода військовослужбовця» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, дійшов висновку, що вказані поняття є рівнозначними.

Зокрема, такий підхід застосовано Верховним Судом у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 820/4748/17, від 12 вересня 2019 року у справі № 812/1255/17, від 02 липня 2020 року у справі № 812/792/17, 07 лютого 2022 року у справі № 420/7697/21

Оскільки Накази № 392-/0/81-22-АГ та № 628/0/81-22-АГ зачіпають соціально-економічні, права, свободи й законні інтереси військовослужбовців, які проголошені й гарантовані Конституцією та законами України, тому вказані Накази підлягали державній реєстрації в Міністерстві юстиції України у встановленому порядку.

Так, судом встановлено та не заперечується відповідачем, що накази № 392-/0/81-22-АГ та № 628/0/81-22-АГ не зареєстровані в Міністерстві юстиції України у встановленому порядку.

Отже, незареєстровані в Міністерстві юстиції України Накази № 392-/0/81-22-АГ та № 628/0/81-22-АГ не пройшли правової експертизи і не набули чинності у порядку, встановленому законодавством, і не можуть прийматись до виконання та не викликають правових наслідків.

З наведених підстав суд не приймає до уваги аргументи відповідача про те, що Накази № 392-/0/81-22-АГ та № 628/0/81-22-АГ є обов`язковими вимогами командира для їх виконання військовослужбовцями згідно зі статтею 6 Закону України від 24.03.1999 № 551-XIV «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» та статтею 37 Закону України від 24.03.1999 № 548-XIV «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України». У розумінні Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України наказом вважається форма реалізації владних функцій, організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов`язків військової службової особи, змістом якої є пряма, обов`язкова для виконання вимога начальника про вчинення або невчинення підлеглим(и) певних дій по службі.

На користь висновку суду щодо необхідності оприлюднення та державної реєстрації Наказів № 392-/0/81-22-АГ та № 628/0/81-22-АГ свідчить той факт, що Порядок та умови виплати на період дії воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, які визначають механізм виплати на період дії воєнного стану військовослужбовцям Державної прикордонної служби України додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», були затверджені Наказом Міністерства внутрішніх справ України 26 січня 2023 року № 36 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 31 січня 2023 року за № 196/39252.

Разом з цим, суд вважає, що накази Адміністрації Держприкордонслужби не є регуляторними актами, які розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 11 вересня 2003 року № 1160-IV «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» (далі - Закон № 1160-IV):

- державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності (далі - державна регуляторна політика) - напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб`єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України;

- регуляторний акт - це прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом;

- регуляторний орган - Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, інший державний орган, центральний орган виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцевий орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, а також посадова особа будь-якого із зазначених органів, якщо відповідно до законодавства ця особа має повноваження одноособово приймати регуляторні акти. До регуляторних органів також належать територіальні органи центральних органів виконавчої влади, державні спеціалізовані установи та організації, некомерційні самоврядні організації, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, якщо ці органи, установи та організації відповідно до своїх повноважень приймають регуляторні акти;

- регуляторна діяльність - діяльність, спрямована на підготовку, прийняття, відстеження результативності та перегляд регуляторних актів, яка здійснюється регуляторними органами, фізичними та юридичними особами, їх об`єднаннями, територіальними громадами в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Отже, законодавчо закріплено, що регуляторним актом може визнаватись як нормативно-правовий акт, так й інший офіційний письмовий документ, який відповідає певним ознакам.

У відповідності до статті 3 Закону № 1160-IV сфера дії цього Закону поширюється на відносини у сфері здійснення державної регуляторної політики та регуляторної діяльності.

Дія цього Закону не поширюється на здійснення регуляторної діяльності, пов`язаної з прийняттям: постанов Верховної Ради України; актів Національного банку України, за винятком нормативно-правових актів Національного банку України, які спрямовані на виконання ним функції, визначеної пунктом 8-1 статті 7 Закону України «Про Національний банк України», і мають ознаки регуляторного акта; актів Національного банку України, розроблених на реалізацію положень Закону України «Про фінансові механізми стимулювання експортної діяльності»; актів Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку; актів Рахункової палати, Центральної виборчої комісії та Національної служби посередництва і примирення; стандартів, кодексів усталеної практики, технічних умов, за винятком випадків, коли положення стандартів, кодексів усталеної практики, технічних умов, прийнятих органами державної влади та органами місцевого самоврядування, маючи у передбачених законом випадках обов`язковий характер, встановлюють вимоги до суб`єктів господарювання щодо проведення обов`язкових погоджень, аналізів, експертиз, обстежень, випробувань тощо за допомогою третіх осіб; санітарних норм, державних норм і правил у сфері містобудування, у тому числі державних будівельних норм, державних норм і правил пожежної безпеки, у тому числі загальнодержавних, міжгалузевих, галузевих нормативних актів з питань пожежної безпеки, державних міжгалузевих та галузевих нормативних актів про охорону праці, норм, правил і стандартів з ядерної та радіаційної безпеки, нормативних документів з метрології, затверджених центральними органами виконавчої влади, фармакопейних статей, Державної Фармакопеї України, технологічних регламентів виготовлення лікарського засобу, за винятком випадків, коли у положеннях зазначених документів містяться вимоги до суб`єктів господарювання щодо проведення обов`язкових погоджень, аналізів, експертиз, обстежень, випробувань тощо за допомогою третіх осіб; актів, прийнятих з питань запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного, надзвичайного стану, оголошення зони надзвичайної екологічної ситуації на період здійснення заходів щодо запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України, а також з питань мобілізації та демобілізації; актів, що містять державну таємницю України; актів, що містять індивідуально-конкретні приписи, за винятком актів, у яких одночасно містяться нормативні та індивідуально-конкретні приписи; актів, якими доводяться до відома фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань рішення органів, які є вищестоящими по відношенню до органів, які приймають ці акти; актів, якими встановлюються ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги; актів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань виведення неплатоспроможних банків з ринку, прогнозування потенційних витрат на реалізацію такого процесу, а також фінансування Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; актів національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг; авіаційних правил України, розроблених відповідно до нормативних актів Європейського агентства з безпеки польотів, які визначають стандарти та вимоги для сертифікації, нагляду та експлуатації повітряних суден та є нормативно-технічними документами; актів органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про здійснення державно-приватного партнерства, у тому числі концесії, чи про недоцільність його здійснення, про проведення та затвердження результатів конкурсу з визначення приватного партнера (концесіонера), що схвалюються у визначеному законом порядку; нормативно-правових актів, що містять положення, спрямовані на виконання Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами - членами, з іншої сторони, у тому числі додатків до неї; нормативно-правових актів, що містять положення, спрямовані на виконання Хартії про особливе партнерство між Україною та Організацією Північно-Атлантичного договору та Декларації про її доповнення, інших міжнародних договорів України з НАТО та/або уповноваженими органами НАТО; нормативно-правових актів, що містять положення, пов`язані з будь-якою стадією укладення, ратифікації, затвердження, прийняття, приєднання, виконання, пролонгації, реєстрації, припинення дії та/або зупинення дії міжнародних договорів України; актів Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах електронних комунікацій, радіочастотного спектра та надання послуг поштового зв`язку.

Таким чином, сфера дії Закону № 1160-IV включає в себе: господарські відносини та адміністративні відносини - відносини між регуляторними органами та суб`єктами господарювання та/або між іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання.

Отже, Накази № 392-/0/81-22-АГ та № 628/0/81-22-АГ не є регуляторними актами.

Відповідно до частини 4 статті 6 КАС України забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Порядок та умови виплати на період дії воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, які визначають механізм виплати на період дії воєнного стану військовослужбовцям Державної прикордонної служби України додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», були затверджені Наказом Міністерства внутрішніх справ України 26 січня 2023 року № 36 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 31 січня 2023 року за № 196/39252.

Зазначені Порядок та умови введені в дію з 01 лютого 2023 року, а тому не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Частиною 6 статті 7 КАС України встановлено, що у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 6 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» особливий період це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

24 лютого 2022 року Указами Президента України № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» введений воєнний стан та оголошена мобілізація.

Відповідно до Указу Президента України від 6 лютого 2023 року № 58/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», який затверджений Законом України від 07.02.2023 № 2915-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.

Отже, як у спірний період, так і нас час розгляду даної справи на території України діє особливий період.

Інструкція про порядок та розміри виплати винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, розвідувального органу Адміністрації Державної прикордонної служби України за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, затверджена наказом Наказ Міністерства внутрішніх справ України 18.03.2016 № 188, та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 31 березня 2016 року за № 488/28618 (далі - Інструкція).

Згідно з пунктом 1 розділу І Інструкції ця Інструкція визначає порядок та розміри виплати винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України та розвідувального органу Адміністрації Державної прикордонної служби України […] за безпосередню участь у воєнних конфліктах, заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях […] чи в антитерористичній операції […], інших заходах в умовах особливого періоду.

Таким чином, положення Інструкції застосовні до спірних правовідносин відповідно до частини 6 статті 7 КАС України.

Порядок виплати збільшеної винагороди за безпосередньо участь у бойових діях регламентований розділом IV Інструкції.

Відповідно до пункту 2 розділу IV Інструкції безпосередня участь у бойових діях визначається у разі: виконання прикордонним підрозділом бойових завдань в умовах безпосереднього взаємного вогневого контакту з противником; ведення оперативної (військової, спеціальної) розвідки на території противника (території між позиціями військ противника та своїх військ).

Пунктом 3 розділу IV Інструкції встановлено, що безпосередня участь у бойових діях визначається на підставі: бойового наказу (бойового розпорядження) начальника органу Держприкордонслужби; запису в журналі службово-бойових дій (книзі прикордонної служби) прикордонного підрозділу; рапорту (донесення) начальника (командира) прикордонного підрозділу про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з числа доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях. До рапорту долучаються підписані начальником органу Держприкордонслужби (командиром підрозділу) списки особового складу конкретних підрозділів, які брали безпосередню участь у бойових діях, із зазначенням посади, військового звання, прізвища та ініціалів, строку участі кожного військовослужбовця, який брав безпосередню участь у бойових діях. Кожен аркуш списків завіряється підписом начальника органу Держприкордонслужби (начальника штабу, командира підрозділу безпосереднього підпорядкування) та гербовою печаткою органу Держприкордонслужби; бойового донесення.

Згідно з пунктом 4 розділу IV Інструкції документи про безпосередню участь у бойових діях подаються начальником органу Держприкордонслужби за підпорядкованістю до органу військового управління (штабу АТО, ООШ).

Орган військового управління (штаб АТО, ООШ) розглядає документи, зазначені в пункті 3 цього розділу, та видає розпорядчий документ (наказ) щодо підтвердження безпосередньої участі у бойових діях із зазначенням кожного військовослужбовця та конкретних днів його участі у бойових діях, за які передбачено збільшення розміру винагороди (пункт 5 розділу IV Інструкції).

Відповідно до пункту 6 розділу IV Інструкції на підставі отриманого розпорядчого документа (наказу) органу військового управління (штабу АТО, ООШ) щодо підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях органом Держприкордонслужби за місцем проходження служби військовослужбовця (на час участі в бойових діях) видається наказ про збільшення розміру винагороди за дні участі в бойових діях.

Згідно з пунктом 3 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 25 червня 2018 року № 558, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 23 липня 2018 року за № 854/32306, грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується в органах Держприкордонслужби за місцем їх служби або органом, у якому вони перебувають на фінансовому забезпеченні згідно з приміткою до штату.

З аналізу вищеназваних нормативно-правових актів можна дійти висновку, що на період дії воєнного стану додаткова винагорода військовослужбовцю Держприкордонслужби збільшується до 100 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, який перебуває безпосередньо в районах ведення бойових дій у період здійснення зазначених заходів.

При цьому виплата вказаної винагороди військовослужбовцю, який перебуває у відрядженні, здійснюється за наказом начальника органу Держприкордонслужби за місцем служби такого військовослужбовця.

Підрозділи ІНФОРМАЦІЯ_1 охороняють ділянку державного кордону з Російською Федерацією та Республікою Білорусь у межах Чернігівської області (https://dpsu.gov.ua/ua/structure/chastini-centralnogo-pidporyadkuvannya/chernigivskiy-prikordonniy-zagin/).

Відповідно до «Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», який затверджений Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22 грудня 2022 року № 309 (із змінами), Чернігівська область віднесена до територій можливих бойових дій.

Матеріали справи не містять належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, його безпосереднього перебування в районах у період здійснення зазначених заходів, а також кількості днів участі у таких діях та заходах.

Отже, лише сам факт виконання позивачем бойових завдань не є достатньою підставою для нарахування та виплати додаткової грошової винагороди у розмірі 100 000 гривень, яка передбачена пунктом 1 Постанови № 168.

Суд також звертає увагу, що лише з 29 квітня 2022 року позивач проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 , разом з тим саме з 24 лютого 2022 року просить виплатити йому збільшену додаткову винагороду.

Крім того, суд наголошує, що у період з липня по вересень 2022 року позивач перебував у відрядженні у м. Могилів-Подільський (Вінницька обл.), тобто в зоні, яка не є районом ведення бойових дій. Поряд з цим, у зв`язку з надходженням від ІНФОРМАЦІЯ_1 підтвердження прийняття участі у бойових діях позивачем у грудні 2022 року, у лютому 2023 року ОСОБА_1 була нарахована та виплачена збільшена додаткова винагорода.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які відображають принципи адміністративної процедури.

Згідно зі статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно із статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно зі статтею 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалося на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Решта доводів та аргументів сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29)..

За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, суд вважає за доцільне в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог розподіл судових витрат, а саме витрат на правничу допомогу, не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 , АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_7 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії відмовити у повному обсязі.

Повний текст рішення складено та підписано 14.04.2023.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.А. Голуб