Рішення

від 13.04.2023 по справі 355/62/23

БАРИШІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 355/62/23

Провадження № 2-о/355/47/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2023 року

Баришівський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Червонописького В.С.,

секретаря судового засідання Котенко Л.О.,

за участі: представника відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Баришівка Київської області в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_2 , заінтересована особа: ОСОБА_3 про встановлення факту, що має юридичне значення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з вищезазначеним позовом, обгрунтовуючи його тим, що на підставі договору дарування від 19.09.1967 року позивач була власником 18/100 частин житлового будинку по АДРЕСА_1 . Частина будівлі була подарована ОСОБА_2 у 1967 році, а саме 18%. Сама будівля на день дарування мала загальну площу 45,58кв.м.. а частина будівлі, яку купував ОСОБА_4 у 1968 році, вже загальна площа будинку становила 58,70 кв.м. Тобто з 1967 року по 1968 рік сім`я ОСОБА_2 добудувала свою частину, про що свідчать показники загальної площі житлового будинку. У відсотковому співвідношенні власність при оформлені документів не перераховувалась.

До позовної заяви позивач долучає копії технічних паспортів, а саме: від 1958 року, 1968 року, 1978 року, дозвіл архітектора на будівництво гаражу від 1980 року, технічного паспорту на будинок 1995 року, 2006 року, 2007 року, накладної № 54 від 25.10.2012 року та накладної №31 від 23.08.2013 року, технічним паспортом 2016 року, а також з вищевказаного висновку судового експерта від 12.02.2020 року за № 866/02-2020, якими підтверджується що всі добудови та перебудови обома співвласниками відбувалися до 2015 року.

З огляду на це, позивач просить суд встановити факт добудови до житлового будинку та збільшення в спільній частковій власності на нерухоме майно ОСОБА_2 з 18/100 частини до 46/100 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами во АДРЕСА_1 станом на 2015 рік.

17.01.2023 ухвалою суду відкрито провадження у справі.

13.03.2023 від заявника надійшла заява про розгляд справи без її участі.

15.03.2023 від зацікавленої особи надійшов відзив, у якому останній заперечував проти задоволення поданої заяви оскільки ОСОБА_2 даною заявою про встановлення факту, просить суд вирішити спір про право, який вже фактично вирішений рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 липня 2020 року у справі №357/7397/17, а також штучно створити підстави для перегляду судових рішень у справі № 357/1625/21. Крім того, заявник не вказує мету для якої потрібно встановити факт, який нею заявлений. На думку зацікавленої особи, встановлення факту добудови до вказаного житлового будинку та збільшення частки в спільній частковій власнсоті фактично є спором про право, оскільки заявник просить суд фактично визнати належність їй 46/100 частини житлового будинку.

12.04.2023 та 13.04.2023 від заявника надійшли заяви про перенесення розгляду справи.

Заслухавши думку представника зацікавленої особи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи.

Суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.

На підставі договору дарування від 19.09.1967 ОСОБА_2 була власником 18/100 частин житлового будинку по АДРЕСА_1 . Частина будівлі була подарована ОСОБА_2 у 1967 році, а саме 18%. Сама будівля, на день дарування, мала загальну площу 45,58 кв.м., а частина будівлі, яку купував ОСОБА_4 у 1968 році, вже загальна площа будинку становила 58,70 кв.м. Тобто з 1967 року по 1968 рік сім`я ОСОБА_2 добудувала свою частину, про що свідчать показники загальної площі житлового будинку. У відсотковому співвідношенні власність при оформлені документів не перераховувалась.

Відповідно до рішення виконкому Білоцерківської міської ради депутатів трудящих № 226 від 19.08.1953 року за домоволодінням по АДРЕСА_1 , закріплено в користування земельну ділянку площею 2 715 кв.м.

Згідно рішення Білоцерківської міської Ради народних депутатів у 1969 році, було вилучено велику частину земельної ділянки (присадибної), за рахунок будівництва кооперативного будинку, залишок становив 1 000 кв.м. Кожен із співвласників будинку по АДРЕСА_1 , отримав компенсації за видалення зелених насаджень з їхньої ділянки.

Заявник звертає увагу суду на той факт, що частину житлового будинку на АДРЕСА_1 , у 1968 році купував батько сторони у справі (зацікавленої особи) ОСОБА_4 , а ОСОБА_3 є сином, до якого перейшло у спадок та дар частина спірного житлового будинку, який з дитинства проживав у даному будинку по АДРЕСА_1 , та достовірно знає про вище описані факти.

В 2019 році, відбулась незалежна експертиза спірного житлового будинку, що з`ясувала розподіл будівлі у відсотковому співвідношенні між співвласниками, а саме: 46% - ОСОБА_2 , 54% - ОСОБА_3 , при загальній площі будівлі 180 кв.м, яка не змінювалась з 1981 року. Тобто станом на 2015 рік по факту і було користування будівлею 46% та 54%.

Згідно висновку судового експерта Свістунова І.С. № 866/02-2020 від 12.02.2020 року, фактична частка співвласників у будинковолодінні становить: ОСОБА_2 - 46/100 часток, ОСОБА_3 - 54/100 часток.

А також обома співвласниками були здійснені поліпшення спільного майна, кожен своїм коштом, за спільною згодою і з дотриманням порядку користування спільного майна, що був визначений рішенням народного суду міста Біла Церква Київської області від 03 жовтня 1967 року.

Як вбачається з рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 липня 2020 року справа № 357/7397/17, частка ОСОБА_2 в спільному частковому володінні житлом збільшилася з 18/100 частини до 46/100 частини. Копію вказано рішення до матеріалів поданої заяви ОСОБА_2 надано не було.

В обґрунтування здійснення заявниками добудови заявник надає суду технічні паспорти від 1958 року, 1968 року, 1978 року, дозвіл архітектора на будівництво гаражу від 1980 року, технічний паспорт на будинок 1995 року, 2006 року, 2007 року, накладну № 54 від 25.10.2012 року та накладну №31 від 23.08.2013 року, технічний паспорт 2016 року, а також з вищевказаного висновку судового експерта від 12.02.2020 року за № 866/02-2020, всі добудови та перебудови обома співвласниками відбувалися до 2015 року.

На сьогодні у заявника виникло питання про встановлення факту добудови та збільшення частки саме до 2015 року у вказаному будинку. Мету, з якою заявнику необхідно встановити даний факт ОСОБА_2 не зазначає.

У своєму відзиві зацікавлена особа зазначає наступне.

У справі №357/1625/21 ОСОБА_2 просила суд визнати, недійсним рішення Білоцерківської міської ради №1569-79-VІ від 24 вересня 2015 року «Про оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки громадянам» в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у спільну часткову власність ОСОБА_3 82/100 частки від загальної площі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 та передачі зазначеної земельної ділянки у власність.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 вересня 2012 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 вересня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано недійсним рішення Білоцерківської міської ради №1569-79-\/І від 24 вересня 2015 року «Про оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки громадянам» в частині затвердження Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у спільну часткову власність ОСОБА_3 - 82/100 частки від загальної площі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 та передачі зазначеної земельної ділянки у власність. В задоволенні іншої частини позову ОСОБА_2 відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 20.07.2022 у справі №357/1625/21 ( провадження №61-4738св22) залишено в силі рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 вересня 2021 року у частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Білоцерківської міської ради Київської області про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування.

Задовольняючи касаційну скаргу та залишаючи рішення першої інстанції в силі Верховний Суд виходив з наступного: «суд першої інстанції правильно вказав про те, що на момент винесення рішення Білоцерківською міською радою про затвердження проекту землеустрою (24 вересня 2015 року) житловий будинок АДРЕСА_1 перебував у спільній частковій власності ОСОБА_2 18/100 часток (на підставі договору дарування від 19 вересня 1967 року) та ОСОБА_3 82/100 часток (35/100 часток на підставі договору дарування №2-4680 від 14 грудня 1994 року та 47/100 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 18 листопада 2014 року). Саме таке співвідношення часток у спільній частковій власності «з домоволодіння було, як на час прийняття Білоцерківською міською радою оскаржуваного рішення та приватизації земельної ділянки (державна реєстрація земельної ділянки - 10 травня 2016 року), так і на момент подачі цього позову.

Доводи позивача, що вона на момент приватизації відповідачем земельної ділянки була власником 16/100 частини від загальної площі вказаного житлового будинку з господарськими спорудами АДРЕСА_1 , виділеній в натурі та розміщеній на земельній ділянці з кадастровим номером 3210300000:03:006:0119, є безпідставним оскільки таке право у позивача виникло на підставі рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03.07.2020 року у справі №357/7397/17.

За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування. Натомість суд апеляційної інстанції скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції у зазначеній частині позовних вимог».

Дослідивши матеріал суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Пунктом 5 частини другої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право.

Таким чином, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

Так, згідно з ч. 1 ст. 293 Цивільного процесуального кодексу Україниокреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідний порядок застосовується, зокрема, якщо встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право.

Відповідно до статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Розглядаючи спір у даній справі суд встановив, що заявник фактично просить суд визнати належність їй 46/100 частини житлового будинку, оскільки в результаті здійснених добудов, її частина спірного житлового будинку збільшилась.

Однак, ОСОБА_5 зазначає, що частину житлового будинку перейшла у спадок зацікавленій особі ОСОБА_3 після смерті його батька.

Таким чином, встановлення факту у даній справі впливає на право власності другого співвласника будинку - ОСОБА_3 .

Враховуючи наданізаперечення ОСОБА_3 ,суд вважає,що маємісце спірпро право,тому взадоволенні заявипро встановленняфакту добудовидо житловогобудинку станомна 2015рік слідвідмовити.Суд роз`яснює заявникові, що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах.

На підставі викладеного, керуючись ст. 10, 12, 13, 141, 263, 265 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_2 , заінтересована особа: ОСОБА_3 про встановлення факту, що має юридичне значення відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення буде виготовлено 18.04.2023.

Суддя В.Червонописький