Рішення

від 19.04.2023 по справі 139/786/22

МУРОВАНОКУРИЛОВЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 139/786/22

Провадження № 2/139/209/22

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

19 квітня 2023 року Мурованокуриловецький районний суд Вінницької області в складі: головуючої - судді Тучинської Н.В.,

з участю:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Киришова О.В.,

секретаря судових засідань Хонькович Л.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Муровані Курилівці в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна та боргових зобов`язань подружжя,

у с т а н о в и в:

Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі із 04 травня 2019 року до 19 січня 2023 року. Подружні стосунки між сторонами припинені з лютого 2022 року. За період шлюбу сторони придбали житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами та присадибною земельною ділянкою в АДРЕСА_1 , право власності на які зареєстровано за ОСОБА_2 . Джерелом походження грошей на придбання житла були кредитні кошти отримані ОСОБА_1 на підставі кредитного договору із АТ «Райффайзен Банк».

23 грудня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила про визнання за нею права власності на домоволодіння та присадибну земельну ділянку в розмірі 1/2 частини, а також розподіл боргових зобов`язань в сумі 206945 гривень 37 копійок, які взяла на себе позивач за кредитним договором, для придбання житлового будинку та відповідної земельної ділянки, що є предметом цього позову. Підставою для позову названо обставину, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 04 травня 2019 року, за договорами купівлі-продажу від 09 квітня 2020 року придбали будинок та відповідну земельну ділянку на АДРЕСА_1 , факт реєстрації права власності на це нерухоме майно за відповідачем, факт отримання позивачем кредиту на придбання нерухомого майна, факт повного погашення кредитного зобов`язання особисто позивачем, факт припинення подружніх стосунків з лютого 2022 року.

28 грудня 2022 року отримано інформацію про зареєстроване місце проживання відповідача в будинку на АДРЕСА_1 (а.с. 53). Цією ж ухвалою прийнято рішення про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, а відповідачу встановлено строк в 15 днів з дня вручення ухвали для подання відзиву на позов чи клопотання про розгляд справи у судовому засіданні.

Поштове відправлення із ухвалою про відкриття провадження, копією позовної заяви та додатками до позову відповідачу було направлено 30.12.2022 (а.с. 55). Крім того, про відкриття провадження у справі відповідача було поінформовано в телефонному режимі (а.с. 58) та шляхом направлення копії судових документів у месенджер «Viber» на його номер телефону НОМЕР_1 (а.с. 59).

Відзив на позовну заяву відповідач не подав.

Відповідач 13 січня 2023 року електронною поштою надіслав до суду заяву, в якій повідомив, що перебуває поза межами України у службовому відрядженні, просив відкласти розгляд справи до закінчення терміну перебування його за кордоном, а саме до 10 серпня 2023 року (а.с. 60, 61-66).

Ухвалою суду від 24 січня 2023 року клопотання відповідача було задоволено частково, провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна та боргових зобов`язань подружжя було зупинено до 13 березня 2023 року (а.с. 68).

10 березня 2023 року відповідач електронною поштою надіслав до суду заяву, в якій повідомив, що перебуватиме поза межами України до 27 лютого 2024 року, просив відкласти розгляд справи до закінчення терміну перебування його за кордоном (а.с. 74-79).

Ухвалою від 13 березня 2023 року провадження у справі було поновлено та призначено судове засідання на 30 березня 2023 року (а.с. 80).

Ухвалою суду від 30 березня 2023 року (а.с. 87-88) відповідачу відмовлено в задоволенні заяви про зупинення провадження у справі. Задля забезпечення можливості реалізації права на участь в судовому засіданні розгляд справи було відкладено до 19 квітня 2023 року, а відповідачу роз`яснено право приймати участь в засіданні з використанням власних технічних засобів або через свого представника (а.с. 86, 90, 91).

12 квітня 2023 року від відповідача на електронну пошту суду надійшла заява (а.с. 92), в якій він фактично визнав вимогу про поділ майна, але не визнав вимогу про поділ боргових зобов`язань, зазначивши, що саме він заробляв кошти на погашення кредиту, а ОСОБА_1 з 2020 року звільнилася з роботи і не мала фінансової спроможності сплачувати за кредитом. На ствердження своєї позиції відповідач до заяви додав фотокопії платіжних документів та документів про стан свого здоров`я (а.с. 93-103).

В судовому засіданні позивач підтримала свої позовні вимоги з підстав, зазначених у позовній заяві. ОСОБА_1 суду пояснила: За період шлюбу з ОСОБА_2 вони придбали житловий будинок та земельну ділянку для його обслуговування у селищі Котюжани. Зокрема, 26 грудня 2019 року вона взяла кредит в АТ «Райффайзен Банк» в сумі 90 тисяч гривень і внесли їх як завдаток за майбутній правочин купівлі-продажу домоволодіння і землі. Ще частину грошей на повну оплату домовленої суми договору купівлі-продажу дали її батьки. Відповідні договори були укладені 09 квітня 2020 року, а право власності на нерухоме майно було зареєстроване за ОСОБА_2 . Вона дійсно звільнилася у 2020 році з роботи, однак вона перебувала на обліку як безробітна і отримувала відповідну допомогу, з якої сплачувала кредит. Крім того, двічі за цей період вона влаштовувалася на роботу поштаркою і знову ставала на облік у центр зайнятості як безробітна (такі пояснення позивача були перевірені відповідними записами в оглянутій судом трудовій книжці). В даний час вона знову працевлаштована, але запис про це в трудовій книжці відсутній через ведення електронної трудової книжки. ОСОБА_2 дійсно раніше їздив на заробітки за кордон і заробляв гроші. Однак, все змінилося в 2022 році. Так, 13 січня 2022 року він виїхав в черговий раз на заробітки, однак, не захотів аби вона його провела. З Чехії дзвонив рідко, а гроші висилав лише на такі цілі: віддати борг сусідці (позичав на дорогу) в сумі 3 тисячі гривень, віддати борг сестрі (позичив для декларування на кордоні) в сумі 400 доларів США, ще кілька разів висилав невеликі суми, щоб вона сплатила за кредитними договорами на невеликі, порівняно, суми, про які вона раніше нічого не знала. Приблизно в серпні-вересні 2022 року ОСОБА_3 повідомив їй, що в нього стався інсульт і він перебуває в лікарні, однак заборонив їй їхати до нього, назвавши дивну причину: вона розмовляє українською, а в Чехії українців не люблять. Потім ОСОБА_2 заявив, що він лікується в м. Одесі, однак, в жодному лікувальному закладі його не було. Приблизно у жовтні 2022 року вона випадково зустріла його у м. Вінниці з іншою жінкою. Тоді ОСОБА_2 зізнався, що з лютого 2022 року має з нею стосунки, і що ця жінка була з ним у Чехії. За таких обставин вона самостійно з лютого 2022 року періодично сплачувала за кредитним зобов`язанням, а в жовтні 2022 року сплатила за кредитом суму та «закрила» його.

Представник позивача - адвокат Киришов Олександр Валерійович (а.с 47, 83) заявив: Судовим рішенням у справі про розірвання шлюбу між сторонами встановлено факт, що вони з лютого 2022 року припинили подружні стосунки, а тому такий факт не потребує доведення у цій справі. Нерухоме майно, що є предметом позову у цій справі, було придбано під час офіційного шлюбу, а тому відповідно до норм цивільного та сімейного законодавства України є спільною сумісною власністю подружжя. Крім того, ОСОБА_2 у своїй заяві фактично визнав вимогу про поділ нерухомого майна. Враховуючи, що ОСОБА_1 взяла 26.12.2019 кредит в інтересах сім`ї для часткової оплати ціни придбання житла, що після припинення подружніх стосунків позивач сплачувала за кредитом з особистих доходів, а відповідач не приймав участі в таких витратах, за наявності доказів сплати саме ОСОБА_1 обов`язкових платежів для виконання кредитних зобов`язань, з врахуванням положень ст. 544 ЦК України та правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 05.10.2021 у справі № 755/16464/20, просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 половину виконаного нею зобов`язання за кредитним договором, що складає 103472 гривні 68 копійок.

Суд, розглянувши справу, дійшов наступного висновку:

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватись та розпоряджатись своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року і відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За приписами ч. 1, 2 ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. За приписами ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Зокрема, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (ч. 1 ст. 82 ЦПК України); обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 82 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що сторони 04 травня 2019 року (а.с. 9) зареєстрували шлюб. Рішенням Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 19 грудня 2022 року у справі № 139/611/22 (рішення з відміткою про набрання 19 січня 2023 року законної сили міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень за № 107911697) шлюб між сторонами припинено.

Частина перша статті 21 СК України визначає шлюбом сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку (а.с. 10-11) та договору купівлі-продажу земельної ділянки (а.с. 13-14), а також відповідних витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 206477173 (а.с. 12) і № 206482895 (а.с. 15) від 09.04.2020 року ОСОБА_2 на праві приватної власності належить житловий будинок з надвірними господарськими будівлями і спорудами, а також земельна ділянка площею 0,1231 га для їх будівництва та обслуговування з кадастровим номером 0522884800:02:001:0005 на АДРЕСА_1 .

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною першою якої об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Таким чином, об`єкти нерухомого майна - житловий будинок з надвірними господарськими будівлями і спорудами, а також земельна ділянка площею 0,1231 га для їх будівництва та обслуговування з кадастровим номером 0522884800:02:001:0005 на АДРЕСА_1 , - відповідно до статей 60 та 61 СК України є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 . Ця обставина відповідачем ОСОБА_2 визнавалася у заяві, датованій 05.04.2023 (а.с. 92) і не оспорювалася, а тому на підставі ч. 1 ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягає.

У відповідності до ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. За приписами ч. 1 ст. 66 СК України, подружжя має право домовитися між собою про порядок користування майном, що йому належить на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. За приписами ч. 2 ст. 372 ЦК України та ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Наразі позивач для захисту свого права на власність у нерухомому майні обрала лише офіційного визнання за нею права власності на її частку у праві спільної сумісної власності подружжя.

З врахуванням наведених вище норм цивільного та сімейного законодавства України, фактичного визнання позову щодо поділу нерухомого майна відповідачем, суд прийшов до висновку про необхідність задоволення цієї частини позовних вимог ОСОБА_1 .

Щодо позовної вимоги про поділ боргових зобов`язань подружжя, суд враховує таке:

Судом встановлено, що 26 грудня 2019 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 014/380805/82/773859 (а.с. 16), за умовами якого кредитор надає позичальнику кредит шляхом зарахування коштів на поточний рахунок в сумі 99822 гривні 54 копійки строком до 26 грудня 2026 року зі сплатою 49,9% річних. Згідно п. 2.1.1. кредитного договору, кредитні кошти призначені на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення власних особистих потреб, а 9882 гривні 54 копійки з них - для оплати страхового платежу (п. 2.1.2.).

Положення ст. 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено ст. 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма ч. 3 ст. 61 СК України кореспондує ч. 4 ст. 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.

Позивач стверджує, що отримала кредит для фінансового забезпечення договорів купівлі-продажу житлового будинку та присадибної земельної ділянки в АДРЕСА_1 . Відповідач не оспорює такого твердження позивача.

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя, а тому, якщо боргові зобов`язання підтверджуються наявними у справі доказами, такі боргові зобов`язання повинні ураховуватися при поділі майна подружжя.

Виконання кредитних зобов`язань, які виникли у обох з подружжя, за рахунок особистих коштів одного з них (у тому числі і частково) може бути підставою для вимог до іншого подружжя, в тому числі і за правилами ст. 544 ЦК України.

Так, відповідно до ст. 544 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього. Якщо один із солідарних боржників не сплатив частку, належну солідарному боржникові, який у повному обсязі виконав солідарний обов`язок, несплачене припадає на кожного з решти солідарних боржників у рівній частці.

17 жовтня 2022 року АТ «Райффайзен Банк» надано виписки (а.с. 21-37) про рух коштів за рахунком, який відкрито до кредитного договору № 014/380805/82/773859 від 26.12.2019, що укладений між Банком та ОСОБА_1 , за період з 26.12.2019 до 17.10.2022, де відображені суми сплачених коштів (всього на суму 206945 гривень 37 копійок).

З вказаних виписок вбачається, що ОСОБА_1 щомісячно здійснювала платежі відповідно до кредитного договору № 014/380805/82/773859 від 26.12.2019 для погашення кредиту та відсотків і не допускала прострочення.

Крім того, цими виписками та довідкою АТ «Райффайзен Банк» № ДІ-В147/408 від 14.10.2023 (а.с. 38) доведено, що станом на 14 жовтня 2022 року ОСОБА_1 вчинила повне погашення заборгованості за кредитним договором № 014/380805/82/773859 від 26.12.2019.

Отже, погашення кредитної заборгованості здійснено в період існування зареєстрованого шлюбу між сторонами, а тому можна було б стверджувати, що таке погашення вчинено за рахунок спільних коштів подружжя.

Однак, позивач у позовній заяві та в судовому засіданні стверджувала, що подружні стосунки з ОСОБА_2 були фактично припинені з його ініціативи з лютого 2022 року.

Відповідач не спростував такої обставини.

В той же час, така обставина частково доводиться рішенням Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 19 грудня 2022 року у справі № 139/611/22 (рішення з відміткою про набрання 19 січня 2023 року законної сили міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень за № 107911697), в якому зазначено, що сторони на момент звернення ОСОБА_2 до суду з позовом припинили шлюбні відносини, спільного господарства не ведуть. Таким чином ОСОБА_2 визнав обставину припинення подружніх стосунків з ОСОБА_1 до офіційного припинення шлюбу, а тому ця обставина, згідно ч. 1 ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягає.

Правдивість тверджень позивача щодо часу припинення подружніх стосунків також частково стверджується наданою відповідачем копією його паспорта для виїзду за кордон (а.с. 61) з відповідною відміткою про дозвіл на перебування.

Належних доказів про участь ОСОБА_2 в погашенні заборгованості за кредитним договором № 014/380805/82/773859 від 26.12.2019 в період з лютого 2022 року до 14 жовтня 2022 року суду не надано.

Так, надані відповідачем з останньою заявою по суті фотокопії платіжних документів (а.с. 93-98) не містять інформації конкретно про погашення заборгованості за кредитним договором № 014/380805/82/773859 від 26.12.2019. Зокрема, лише у двох документах (а.с. 96, 97) міститься інформація про позивача як отримувача певних сум. Однак, позивач заявила, що то були суми, спрямовані на погашення особистих боргів ОСОБА_2 , про які їй не було відомо до моменту, коли він попросив їх повернути, перед двома фізичними особами, а також перед банківською установою (а.с. 39).

Враховуючи, що в ході розгляду справи судом встановлено, що кредитний договір № 014/380805/82/773859 від 26.12.2019 було укладено з метою придбання подружжям ОСОБА_1 житлового будинку з присадибною земельною ділянкою в АДРЕСА_1 , що в цьому судовому рішенні суд прийшов до висновку про поділ такого нерухомого майна та визнання права власності по 1/2 частині за кожним з колишнього подружжя, що заборгованість за кредитним договором погашено у повному обсязі, проте частина коштів сплачена поза перебуванням сторонами в шлюбних відносинах, що ОСОБА_2 не надано доказів, що він приймав участь в погашенні заборгованості за кредитним договором після фактичного припинення подружніх стосунків, суд прийшов до висновку, що позовна вимога про визнання спільного боргу та стягнення коштів в порядку регресу підлягають до часткового задоволення частково, а саме - стягнення 1/2 частини кредитної заборгованості, сплаченої позивачем ОСОБА_1 після фактичного припинення подружніх стосунків з ОСОБА_2 , тобто з лютого 2022 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до виписок по рахунку (а.с. 21-37) позивач за період з лютого 2022 року до 14 жовтня 2022 року сплатила на погашення грошового зобов`язання за кредитним договором № 014/380805/82/773859 від 26.12.2019 105427 гривень 40 копійок. Таким чином на підставі положень ст. 544 ЦК України стягненню за зворотною вимогою (регресом) стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума 52713 гривень 70 копійок (105427 гривень 40 копійок : 2 = 52713 гривень 70 копійок).

Таким чином, позовна вимога ОСОБА_1 про розподіл боргових зобов`язань подружжя підлягає до часткового задоволення.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, в тому числі, питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

При зверненні до суду з цим позовом позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 1 відсоток ціни позову в сумі 1473 гривні 50 копійок (а.с. 49). Ціна позову визначена сумою половини вартості придбаного подружжям нерухомого майна та половиною виконаного грошового зобов`язання за кредитним договором та склала 147346 гривень 18 копійок.

Крім сплати судового збору, позивач понесла витрати на професійну правничу допомогу. Так, ОСОБА_1 на підставі договору про надання правової допомоги № 17/10/22 від 17 жовтня 2022 року (а.с. 47) сплатила 12 тисяч гривень (а.с. 48).

Отже, всього ОСОБА_1 понесла у цій справі витрат на суму 13473 гривні 46 копійок (1473,46 грн + 12000 грн = 13473,46 грн).

Згідно з вимогами ч. 1 та п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір та інші судові витрати у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову, зокрема, із заявленої ціни позову 147346 гривень 18 копійок суд задовольнив позов на суму 96587 гривень 20 копійок (43873,50 грн за половину вартості нерухомого майна + 52713,70 грн як компенсація за регресною вимогою = 96587,20 грн), що складає 65,55% від ціни позову. Таким чином, судові витрати підлягають компенсації позивачу в розмірі 65,55% або 8831 гривня 85 копійок (13473,46 грн х 65,55% = 8831,85 грн).

Керуючись ст. 41 Конституції України, ст.ст. 372, 544 ЦК України, ст.ст. 21, 36, 60, 61, 63, 65, 66, 69, 70 СК України, ст.ст. 2, 4, 10, 12, 13, 76-89, 259, 263-265, 279 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов задовольнити частково.

За ОСОБА_1 визнати право власності:

-на 1/2 частину житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташовані в АДРЕСА_1 ;

-на 1/2 частину земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1231 га з кадастровим номером 0522884800:02:001:0005, яка розташована в АДРЕСА_1 ,

припинивши право власності на 1/2 частину цього майна за ОСОБА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 52713 (п`ятдесят дві тисячі сімсот тринадцять) гривень 70 копійок сплаченого боргового зобов`язання за кредитним договором № 014/380805/82/773859 від 26.12.2019.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 8831 (вісім тисяч вісімсот тридцять одна) гривня 85 копійок.

Рішення може бути оскаржено сторонами протягом тридцяти днів з моменту проголошення до Вінницького апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 19 квітня 2023 року.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя: