Рішення

від 18.04.2023 по справі 910/13791/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.04.2023Справа № 910/13791/22

За позовом Приватного акціонерного товариства "Продовольча компанія "Поділля" (Вінницька обл., Тульчинський р-н, смт. Крижопіль)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Глуско Україна" (м. Київ)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальність "Нафтогаз Ойл Трейдинг" (м. Київ)

про стягнення 238.513,76 грн,

Суддя Ващенко Т.М.

Секретар судового засідання Шаповалов А.М.

Представники учасників судового процесу: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Продовольча компанія "Поділля" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Глуско Україна" про стягнення 238.513,76 грн, з яких: 183.731,02 грн попередньої оплати за Генеральним договором поставки нафтопродуктів № ГЛУ-Д-695 від 01.02.21., 48.878,18 грн інфляційних втрат та 5.904,56 грн 3 % річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.12.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, справу №910/13791/22 визнано малозначною, її розгляд вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).

27.12.2022 від відповідача надійшла заява про залучення до участі у справі Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогаз Ойл Трейдінг" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.12.2022 залучено до участі у справі №910/13791/22 Товариство з обмеженою відповідальність "Нафтогаз Ойл Трейдинг" третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

12.01.2023 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, яким останній заперечує проти позову, та в якому викладено клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

12.01.2023 від третьої особи надійшли пояснення щодо позовної заяви.

16.01.2023 від позивача надійшли заперечення щодо пояснень третьої особи та відповідь на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2023 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Глуско Україна" про розгляд справи в порядку загального позовного провадження залишено без задоволення.

17.01.2023 до суду від третьої особи надійшло клопотання про об`єднання в одне провадження справ Господарського суду міста Києва №910/13791/22 та № 910/10956/22.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.01.2023 відмовлено в задоволенні вказаного клопотання.

20.02.2023 від позивача надійшли доповнення до позовної заяви.

03.04.2023 від позивача надійшли додаткові пояснення по справі.

З моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк (з урахуванням воєнного стану на території України), для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв`язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.02.2021 між ПрАТ "Продовольча компанія "Поділля" (Покупець) та ТОВ "Глуско Україна" (Постачальник) було укладено Генеральний договір поставки нафтопродуктів №ГЛУ-Д-695 (далі - Договір), за умовами п. 1.1. якого Постачальник зобов`язався передати, а Покупець - прийняти й оплатити паливо дизельне в кількості, асортименті, по цінам, в терміни, відповідно до умов цього Договору і погоджених сторонами та прийнятих до виконання заявок на поставку товару, якщо інше не передбачено додатками до цього Договору.

Згідно з п. п. 3.2., 3.3. Договору одиниця виміру кількості товару та кількість поставки кожної партії товару, що поставляється за цим Договором, визначається у заявці та підтверджується актами приймання-передачі товару та/або видатковими накладними на товар. Загальна кількість товару за цим Договором становить суму кількості поставленого протягом строку дії цього Договору товару згідно актів приймання-передачі товару та/або видаткових накладних на товар.

У пункті 4.1. Договору визначено формулу для розрахунку ціни товару (за одну метричну тонну).

Відповідно до п. п. 5.1., 5.1.1. Договору Покупець на підставі ціни за декаду, про яку він був повідомлений постачальником, направляє постачальнику підписану та скріплену печаткою заявку на поставку Товару із зазначенням асортименту, кількості, якості, ціни Товару, адреси нафтобази, найменування вантажоодержувача, за формою, зазначеною в Доповненні 1 до Договору (факсокопія, електронне повідомлення прийнятні). У разі узгодження заявки Покупця, Постачальник протягом робочого дня направляє Покупцеві рахунок-фактуру по факсу, електронній пошті або кур`єром за вибором Постачальника.

Покупець зобов`язується оплатити Товар на підставі рахунку-фактури, виставленого Постачальником, в повній відповідності з рахунком-фактурою. Датою оплати є дата зарахування коштів на рахунок Постачальника, вказаний в рахунку-фактурі (п. 5.1.2. Договору).

Пунктом 5.4. Договору сторони погодили, що поставка Товару в межах даного Договору здійснюється в порядку і в терміни, передбачені у Заявці, на наступних умовах поставки:

- DDP - станція або пункт призначення, вказані у відповідній Заявці.

Сторони можуть погодити й інші умови поставки Партії Товару у Додатку до Договору.

У тлумаченні умов поставок Товару за цим Договором мають силу міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів "Інкотермс" у редакції 2010 року в частині, що не суперечить умовам цього Договору,

Поставка Товару здійснюється на. підставі Заявки з підписанням уповноваженими представниками Сторін видаткової накладної на Товар та/або Акту приймання-передачі Товару.

Заявка подається Покупцем у письмовій формі із зазначенням: найменування та асортименту Товару, кількості кожного виду Товару, умов поставки Товару, адрес пунктів поставки Товару, дати поставки Товару, на фірмовому Бланку Покупця та підписом відповідальної особи і передається Постачальнику особисто, поштою чи електронною поштою.

Заявка вважається погодженою Постачальником та прийнятою ним до виконання у випадку відсутності заперечень зі сторони Постачальника щодо умов, визначених в Заявці, протягом однієї доби з моменту її отримання Постачальником.

Термін виконання Заявки Постачальником - 8 (вісім) робочих днів з моменту зарахування 100% грошових коштів на поточний рахунок Постачальника згідно рахунку фактури, який був виставлений на підставі Заявки Покупця.

Зобов`язання Постачальника по поставці Товару вважаються виконаними, право власності на Товар і ризики по його втраті (псуванні) переходять від Постачальника до Покупця при поставці Товару на умовах DDP (незалежно від місця передачі Товару, станції або пункту призначення) - з дати штемпеля на станції або пункту призначення на залізничній накладній про прийняття Товару, якщо інше не передбачено Додатками до цього Договору (п. 5.5. Договору).

Про передачу Товару Покупцю Сторонами підписується Акт прийому-передачі або видаткова накладна на товар. Обов`язок по складанню Акта прийому-передачі або видаткової накладної на Товар покладається на Постачальника (п. 6.4. Договору).

Протягом 5 робочих днів з моменту одержання Покупцем Акту прийому-передачі або видаткової накладної, але не раніше 3-х днів від фактичного отримання Товару, Покупець зобов`язаний підписати Акт прийому-передачі або видаткову накладну на Товар і передати один оригінальний екземпляр Постачальнику або направити по електронній пошті з одночасним відправленням оригіналу рекомендованим листом (п. 6.4.1. Договору).

Пунктом 7.1. Договору передбачено, що Покупець зобов`язується оплатити Товар на умовах 100% попередньої оплати його вартості, якщо інші умови оплати не погоджені Сторонами окремо в Додатковій угоді до цього Договору.

Згідно п. 11.8. Договору він вважається укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін і проставлення печаток Сторін і діє до 31.01.2022, а в частині виконання зобов`язань - до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань.

Як вказує позивач, на виконання умов Договору ним було сплачено відповідачу в якості попередньої оплати дизельного пального грошові кошти в розмірі 1.466.719,20 грн платіжним дорученням №Р10209003 від 10.02.2021.

На дану господарську операцію позивачем було складено та зареєстровано відповідну податкову накладну.

В той же час, відповідачем було поставлено дизельне пальне лише на суму 1.282.988,18 грн з ПДВ, за видатковою накладною №1133 від 12.02.2021 та ТТН на відпуск нафтопродуктів №00018453, видатковою накладною №1136 від 12.02.2021 та ТТН на відпуск нафтопродуктів №00018455.

Решта оплаченого позивачем пального на суму 183.731,02 грн поставлена не була.

08.11.2021 сторони уклали Додаткову угоду № 1 до Договору, якою домовилися розірвати Договір з 08.11.2021.

Згідно з п. 2 цієї Додаткової угоди Сторони зобов`язалися підписати Акт звірки разом з даною Додатковою угодою та виконати всі зобов`язання, передбачені останнім, до 12.11.2021. Протягом 5 робочих днів з моменту виконання вказаних зобов`язань Сторони підписують Акт звірки взаєморозрахунків.

З моменту вступу в силу даної Додаткової угоди та виконання Сторонами обов`язків, виказаних в її п.2, зобов`язання Сторін по Договору вважаються виконаними, всі спірні моменти вважаються врегульованими (п. 3 Додаткової угоди №1 до Договору). Сторони свідчать, що не мають один до одного жодних претензій.

11.11.2021 сторони підписали Акт звірки взаєморозрахунків, яким підтвердили суму заборгованості Постачальника перед Покупцем у розмірі 183.731,02 грн.

Проте відповідач своїх зобов`язань зі сплати позивачу грошових коштів у розмірі 183.731,02 у строк до 12.11.2021 не виконав, не сплативши цю суму до теперішнього часу, що зумовило звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення з відповідача означено заборгованості.

Відповідач проти позовних вимог повністю заперечує, посилаючись на те, що умовами п. 2 Додаткової угоди №1 до Договору передбачено сам факт підписання акту звірки взаєморозрахунків як належне виконання зобов`язань за Договором, і після складання такого Акту сторони не мають жодних претензій одна до одної.

Оскільки такий Акт звірки було підписано сторонами 11.11.2021, всі зобов`язання між сторонами є припиненими у зв`язку з їх виконанням.

Крім того, в силу ч. 4 ст. 653 ЦК України після розірвання Договору позивач не має права вимагати повернення здійсненої за Договором попередньої оплати Товару.

Відповідач також зазначає, що позивачем обрано невірний спосіб захисту його прав, оскільки належним способом захисту в даному випадку є вимога про повернення безпідставно набутого майна за ст. 1212 ЦК України.

Також відповідач вказує, що у відповідача не виник обов`язок з постачання Товару за Договором у зв`язку з ненаданням позивачем відповідних заявок на поставку.

Третя особа у своїх поясненнях також вказує, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту його прав та обов`язок з поставки Товару за Договором у відповідача не настав у зв`язку з відсутністю заявок позивача на поставку Товару.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги Договір як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 663 Цивільного Кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

Статтею 688 Цивільного кодексу України на покупця покладено обов`язок повідомити продавця про порушення умов договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Частиною 1 ст. 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 653 ЦК України в разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо договір змінений або розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

За ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Статтею 598 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Особливості припинення зобов`язань за правочинами щодо фінансових інструментів, вчиненими на організованому ринку капіталу та поза ним, встановлюються законодавством. Законом можуть бути встановлені випадки, коли припинення зобов`язань на певних підставах не допускається.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Статтею 604 ЦК України унормовано, що зобов`язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація). У випадках, передбачених законом або договором, новація може здійснюватися щодо декількох первісних зобов`язань. Новація не допускається щодо зобов`язань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, про сплату аліментів та в інших випадках, встановлених законом. Новація припиняє додаткові зобов`язання, пов`язані з первісним зобов`язанням, якщо інше не встановлено договором, крім випадків, коли первісне зобов`язання змінене планом санації або реструктуризації згідно з Кодексом України з процедур банкрутства і заставодержатель проголосував проти такого плану.

Пунктом 2 Додаткової угоди № 1 до Договору сторони зобов`язалися підписати Акт звірки разом з даною Додатковою угодою та виконати всі зобов`язання, передбачені останнім, до 12.11.2021.

У підписаному сторонами акті звірки взаєморозрахунків від 11.11.2021 визначено розмір заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 183.731,02 грн.

Акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Судом встановлено, що наданий відповідачем акт звірки взаємних розрахунків є підписаним без заперечень та скріплений печатками обох сторін, а отже визнається судом як належний та допустимий доказ, що підтверджує розмір заборгованості відповідача.

За умовами п. 3 Додаткової угоди №1 до Договору з моменту вступу в силу даної Додаткової угоди та виконання Сторонами обов`язків, виказаних в її п. 2, зобов`язання Сторін по Договору вважаються виконаними, всі спірні моменти вважаються врегульованими (п. 3 Додаткової угоди №1 до Договору). Сторони свідчать, що не мають один до одного жодних претензій.

З наведеного слідує, що зобов`язання Сторін по Договору вважаються виконаними, всі спірні моменти вважаються врегульованими не самим підписанням Акту звірки, а з моменту виконання зобов`язань, вказаних у цьому Акті, в даному випадку - сплати заборгованості відповідачем у розмірі 183.731,02 грн.

Доказів сплати цієї суми позивачу сторонами до матеріалів справи не надано.

Судом встановлено, що первісне зобов`язання відповідача за Договором з поставки позивачу товару було припинено Додатковою угодою №1 до Договору внаслідок новації - заміни цього зобов`язання на інше, а саме, зобов`язання зі сплати заборгованості в розмірі 183.731,02 грн.

Таким чином, на даний час у відповідача наявне грошове зобов`язання зі сплати позивачу 183.731,02 грн, яке виникло з Додаткової угоди №1 до Договору та мало бути виконане у строк до 12.11.2021.

У ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України зазначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що відповідачем грошове зобов`язання зі сплати позивачу грошових коштів у розмірі 183.731,02 грн у погоджений сторонами строк не виконано.

Крім суми основного боргу, позивачем пред`явлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 48.878,18 грн інфляційних втрат та 5.904,56 грн 3 % річних.

За ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши надані позивачем розрахунки 3 % річних та інфляційних втрат, суд встановив їх правильність та арифметичну вірність.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 183.731,02 грн заборгованості, 48.878,18 грн інфляційних втрат та 5.904,56 грн 3 % річних є обґрунтованими, доведеними, підтвердженими належними і допустимими доказами та відповідачем у встановленому законом порядку не спростовані, а відтак підлягають задоволенню в повному обсязі.

Суд відхиляє як безпідставні, у контексті даного спору, посилання відповідача та третьої особи на те, що у відповідача не виник обов`язок з постачання Товару за Договором у зв`язку з ненаданням позивачем відповідних заявок на поставку.

Судом відхилено заперечення відповідача про те, що після підписання Акту звірки всі зобов`язання між сторонами є припиненими у зв`язку з їх виконанням, та про те, що позивач не має права вимагати повернення здійсненої за Договором попередньої оплати Товару після розірвання Договору відповідно до ч. 4 ст. 653 ЦК України як необґрунтовані та такі, що суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи.

Щодо доводів відповідача та третьої особи про невірне обрання позивачем способу захисту його прав, суд зазначає наступне.

Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України.

Конституційне право на судовий захист належить до невідчужуваних та непорушних.

Порядок судового захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів визначається законом.

Відповідно до ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Положення статей 15, 16 Цивільного кодексу України визначають, що кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Положеннями ст. 20 ГК України та ст. 16 ЦК України визначені способи захисту прав і законних інтересів суб`єктів господарювання. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, дійшовши висновку про безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити з його ефективності. Це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу.

Наведене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 та від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц.

Судом встановлено, що між сторонами виник спір зі сплати заборгованості, розмір та строк сплати якої сторонами встановлено в Додатковій угоді №1 до Договору.

Таким чином, позивачем вірно обрано спосіб захисту його прав - шляхом стягнення цієї заборгованості з відповідача.

Доводи про те, що позовні вимоги мають гуртуватися на положеннях ст. 1212 ЦК України, суперечать суті правовідносин між сторонами, які є договірними.

Інші доводи і твердження учасників справи судом до уваги не прийняті як такі, що не спростовують висновків суду та не можуть вплинути на результат вирішення даного спору.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. (ч. ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. ст. 76, 77 ГПК України).

Положеннями ст. 86 ГПК України унормовано наступне. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вказане в сукупності суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 ГПК України понесені позивачем витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Позивачем до стягнення з відповідача заявлені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 41.925,68 грн на підставі: договору про надання правової допомоги №07/12 від 07.12.2022, укладеного між позивачем та адвокатом Колісником Богданом Олеговичем, Додаткової угоди до цього Договору від 07.12.2022, опису наданих послуг за Договором на суму 30.000,00 грн, акту приймання-передачі наданих послуг від 13.01.2023 на суму 30.000,00 грн.

Також позивачем до розрахунку витрат на професійну правничу допомогу включено 11.925,68 грн "гонорару успіху", передбаченого п. 2 Додаткової угоди до Договору про надання правової допомоги №07/12 від 07.12.2022.

Заперечуючи проти стягнення заявлених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу, відповідач зазначає про їх неспівмірність та необґрунтованість.

Положеннями ст. 123 ГПК України унормовано, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частини 1-4 ст. 126 ГПК України).

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 202, частини 1 статті 203, частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст двостороннього договору як правочину становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Ці умови не можуть суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

В аспекті цивільно-правових зобов`язань виконавця предметом договору про надання юридичних послуг є вчинення певної дії або здійснення певної діяльності в інтересах другої сторони (клієнта).

Таким чином, гонорар за прийняття судового рішення на користь позивача, "гонорар успіху", передбачений як форма матеріального заохочення адвоката з метою посилення його зацікавленості у результаті розгляду справи.

Отже, додаткова винагорода адвокату за досягнення позитивного рішення у справі за своїм змістом і правовою природою не є платою за надані послуги в розумінні статей 123, 126 ГПК України та статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Судове рішення є результатом вирішення спору. Воно приймається та підписується виключно суддями. Отже, погодження між стороною спору та її адвокатом розміру гонорару останнього за позитивний результат вирішення спору у вигляді прийняття судом відповідного судового рішення не є витратами на професійну правничу допомогу в розумінні статті 126 ГПК України, а відповідний гонорар не підлягає стягненню з відповідача в порядку статей 129, 130, 344 ГПК України.

Поряд з цим, при визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126).

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України (а саме пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Така позиція випливає з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19, від 18.03.2021 №910/15621/19, від 07.09.2022 у справі №912/1616/21, від 12.01.2023 у cправі №908/2702/21.

Судом встановлено, що дана справа має незначну складність та розглядалася судом у порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

Врахувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, ціну позову, значення справи для сторін, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, беручи до уваги клопотання відповідача про зменшення витрат на правову допомогу, враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, суд вважає розмір витрат позивача на правову допомогу в сумі 30.000,00 грн (відповідно до акту наданих послуг) неспівмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, обсягом фактично наданих адвокатом послуг (виконаних робіт), предметом позову та значенням справи для сторони. З огляду на зазначені обставини суд вважає обґрунтованим та таким, що підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача, розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15.000,00 грн.

Відтак стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15.000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Глуско Україна" (03110, місто Київ, вулиця Солом`янська, будинок 11; ідентифікаційний код 40428668) на користь Приватного акціонерного товариства "Продовольча компанія "Поділля" (24600, Вінницька обл., Тульчинський р-н, селище міського типу Крижопіль, вул.Порошенка О. Героя України, будинок 74А; ідентифікаційний код 33143011) 183.731 (сто вісімдесят три тисячі сімсот тридцять одну) грн 02 коп. заборгованості, 48.878 (сорок вісім тисяч вісімсот сімдесят вісім) грн 18 коп. інфляційних втрат, 5.904 (п`ять тисяч дев`ятсот чотири) грн 56 коп. 3 % річних, 15.000 (п`ятнадцять тисяч) грн 00 коп. судових витрат на професійну правничу допомогу та 3.577 (три тисяч п`ятсот сімдесят сім) грн 71 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Суддя Т.М. Ващенко