Рішення

від 17.04.2023 по справі 910/2083/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.04.2023Справа № 910/2083/23

За позовом Приватного підприємства "ФІРМА "УКР-МЕДМАРКЕТ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАНАТЕ-КЛІНІК"

про стягнення 81 463,14 грн

Суддя О.В. Гумега

секретар судового засідання

Ратківська А.Р.

Представники: без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "ФІРМА "УКР-МЕДМАРКЕТ" (далі - позивач, ПП "ФІРМА "УКР-МЕДМАРКЕТ") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАНАТЕ-КЛІНІК" (далі - відповідач, ТОВ "ГРАНАТЕ-КЛІНІК") про стягнення 81 463,14 грн, з яких: 72 145,48 грн основного боргу, 593,00 грн 3% річних, 8 724,66 грн пені.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за Договором купівлі-продажу медичного обладнання №ТМЦ-07/14/08 від 19.10.2021 не в повному обсязі розрахувався за поставлений товар.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.02.2023 позовну заяву ПП "ФІРМА "УКР-МЕДМАРКЕТ" прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/2083/23, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).

Суд повідомляв позивача та відповідача про відкриття провадження у справі № 910/2083/23.

В матеріалах справи наявні докази отримання позивачем та відповідачем ухвали Господарського суду міста Києва від 15.02.2023 про відкриття провадження у справі № 910/2083/22.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).

Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву та додані до неї докази.

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до статей 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.

З`ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, та дослідивши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ:

19.10.2021 між Приватним підприємством "ФІРМА "УКР-МЕДМАРКЕТ" (далі - продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ГРАНАТЕ-КЛІНІК" (далі - покупець, відповідач) укладено Договір купівлі-продажу медичного обладнання № 191021-02 (далі - Договір).

Відповідності до пунктів 1.1, 2.2 Договору продавець продає, а покупець купує та приймає до експлуатації медичне обладнання (далі - товар), зазначене в Специфікації № 1, яка є невід`ємною частиною даного Договору.

У Специфікації № 1 зазначено товар: Planmeca ProSensor HD - рентгенівська система цифрової обробки зображень, розмір сенсора 1.

Відповідно до п. 3.1 Договору та Специфікації № 1 загальна ціна за товар визначена у сумі 85 600,00 грн, що становить еквівалент 2 7700,00 євро, в т.ч. ПДВ 5 600,00 грн, на час підписання цього Договору.

Порядок розрахунків покупця з продавцем був визначений сторонами у пунктах 4.1 - 4.6 Договору та деталізований у Додатку № 1 до Договору, зокрема, у пунктах 4.1, 4.2, 4.5 та 4.6 Договору визначено:

- розрахунки за цим Договором здійснюються в національній валюті України;

- покупець здійснює сплату наступним чином:

часткову ціну Договору в розмірі 25 680,00 грн, що становить еквівалентно 831.00 евро покупець сплачує до 31.10.2021;

залишок суми Договору в розмірі 59 920,00 грн, що становить еквівалентно 1 939,00 евро, покупець сплачує згідно з графіком платежів (Додаток № 1, який є невід`ємною частиною Договору);

- право власності на товар, зазначений у п. 1.1 даного Договору, переходить до покупця з моменту сплати повної вартості товару;

- у разі зміни курсу валют відносно курсу на день укладання Договору, сума Договору, що залишилась несплаченою, коригується пропорційно.

У Додатку № 1 до Договору сторонами погоджено такий графік платежів залишку суми Договору в еквіваленті 1 939,00 євро:

30.11.2021 - оплата суми в екв. євро 646,00;

31.12.2021 - оплата суми в екв. євро 646,00;

31.01.2022 - оплата суми в екв. євро 647,00.

Згідно з п. 6.1. Договору прийняття-передача товару здійснюється за адресою: м. Київ, вул. Михайла Ломоносова, 46/1.

Претензії з кількості та якості заявляються продавцеві протягом десяти днів після поставки товару у письмовій формі (п. 6.2 Договору).

Відповідно до п. 11.4 Договору цей Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2022, але у будь-якому випадку протягом строку, не меншого, ніж строк повного виконання зобов`язань сторонами.

Позивач зазначив, що виконав умови Договору щодо поставки товару відповідачу, а відповідач прийняв цей товар, що підтверджується видатковою накладною № УМУТ-13313 від 19.10.2021 на суму 85 600,00 грн, яка підписана позивачем та відповідачем.

З боку відповідача у встановлений п. 6.2 Договору строк не було заявлено жодних претензій стосовно отриманого за Договором товару.

Позивач стверджує, що відповідач лише частково сплатив вартість отриманого товару за Договором в розмірі 20 600 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 857 від 21.10.2021 на суму 10 600,00 грн, № 925 від 09.11.2021 на суму 10 000,00 грн.

Отже, розмір заборгованості відповідача за Договором, з урахуванням здійсненої відповідачем часткової оплати у сумі 20 600,00 грн, складає 65 000,00 грн (85 600,00 грн - 20 600,00 грн = 65 000,00 грн.

З метою досудового врегулювання спору 12.10.2022 позивачем була направлена відповідачу претензія №147 від 12.10.2022, в якій було зазначено, що враховуючи положення пункту 4.5 Договору та те, що станом на дату претензії позивача курс валют відносно курсу на день підписання Договору істотно збільшився, а відповідач мав би сплатити вартість товару за Договором ще 31.01.2022, то розмір заборгованості коригується пропорційно до курсу валют станом на 12.10.2022: 1 євро = 35,54 грн.

Як зазначив позивач, заборгованість у сумі 65 000,00 грн за поставлений позивачем товар мала бути сплачена відповідачем ще 31.01.2021. У проміжок часу між встановленою Договором датою оплати товару (31.01.2022) та датою подачі претензії (12.10.2022) істотно зріс курс іноземної валюти, у зв`язку з чим та враховуючи п. 4.6 Договору, заборгованість підлягає коригуванню відповідно до зміни курсу.

Враховуючи здійснене позивачем коригування, заборгованість відповідача за Договором складає 72 145,48 грн, що еквівалентно 2 029,98 евро. При цьому позивач виходив з того, що заборгованість відповідача за Договором у сумі 65 000,00 грн станом на 31.01.2022 за офіційним курсом НБУ гривні до євро (32,02 грн = 1 євро) була еквівалентна сумі у розмірі 2 029,98 евро, яка, в свою чергу, з урахуванням офіційного курсу НБУ гривні до євро станом на 12.10.2022 року (35,54 грн = 1 євро) складає 72 145,48 грн.

Оскільки претензія позивача була залишена відповідачем без задоволення, позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення з відповідача 72 145,48 грн основної заборгованості, а також 593,00 грн 3% річних та 8 724,66 грн пені за на прострочення відповідачем оплати за поставлений товар.

Відповідно до частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частини 1, 2 ст. 73 ГПК України).

Приписами статей 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно статей 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 1 статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Аналіз умов укладеного між сторонами Договору купівлі-продажу медичного обладнання № 191021-02 свідчить про те, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором поставки.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно статтями 173, 174, 175, 264-269 Господарського кодексу України, статтями 11, 202, 509, 655, 662, 663, 691, 692, 712 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України), за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 662 ЦК України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За змістом ст. 663 ЦК України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч. 1 ст. 691 ЦК України).

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу (ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України).

Статтями 525, 526 ЦК України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дані норми кореспондується з приписами ст. 193 ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 599 ЦК України, ст. 202 ГК України зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Спір у справі виник внаслідок неналежного виконання відповідачем обов`язку з оплати поставленого позивачем товару у встановлений укладеним між сторонами правочином строк.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов укладеного між сторонами Договору позивачем 19.10.2021 поставлено, а відповідачем - прийнято товар на загальну суму 85 600,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № УМУТ-13313 від 19.10.2021, підписаною уповноваженими представниками сторін та скріпленою печатками сторін, копія наведеної накладної міститься в матеріалах справи.

Матеріали справи не містять доказів заявлення відповідачем у порядку п. 6.2 Договору претензій щодо кількості та якості поставленого товару.

Враховуючи п. 4.2 Договору та Додаток № 1 до Договору (графік платежів), відповідач був зобов`язаний здійснити оплату наступним чином:

25 680,00 грн, що становить еквівалентно 831.00 евро, - до 31.10.2021;

59 920,00 грн, що становить еквівалентно 1 939,00 евро, згідно графіку:

30.11.2021 - оплата суми в екв. євро 646,00;

31.12.2021 - оплата суми в екв. євро 646,00;

31.01.2022 - оплата суми в екв. євро 647,00.

Отже, відповідач був зобов`язаний здійснити оплату товару у повному обсязі 31.01.2022.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач лише частково сплатив вартість поставленого йому товару за Договором в розмірі 20 600,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 857 від 21.10.2021 на суму 10 600,00 грн, № 925 від 09.11.2021 на суму 10 000,00 грн.

Станом на час вирішення спору по суті матеріали справи не містять доказів на підтвердження здійснення відповідачем оплати за товар у строк, встановлений у Договорі.

Судом враховано, що за умовами Договору розрахунки за цим Договором здійснюються в національній валюті України (п. 4.1) та передбачено, що у разі зміни курсу валют відносно курсу на день укладання Договору, сума Договору, що залишилась несплаченою, коригується пропорційно (п. 4.6).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Оскільки відповідачем здійснено лише часткову оплату за товар у сумі 20 600,00 грн та не здійснено оплату за товар у повному обсязі у строк, встановлений Договором (31.01.2022), враховуючи зміну курсу валют відносно курсу на день укладання Договору та вищенаведені умови п. 4.1, 4.2, 4.6 Договору, Додатку № 1 до Договору і норми ст. 533 ЦК України, суд зазначає, що позивачем правомірно здійснено коригування суми Договору у розмірі 65 000,00 грн, що залишилась несплаченою відповідачем (85 600,00 грн - 20 600,00 грн = 65 000,00 грн), пропорційно зміні курсу валют, та з урахуванням такого коригування вірно визначено суму заборгованості відповідача з оплати за товар у розмірі 72 145,48 грн, що еквівалентно 2 094,89 євро (еквівалент суми заборгованості у розмірі 65 000,00 грн станом на 31.01.2022).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати поставленого позивачем товару за Договором підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не спростований, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача 72 145,48 грн основного боргу, які підлягають задоволенню у повному обсязі.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За прострочення оплати товару позивач просить суд стягнути з відповідача 593,00 грн 3% річних за період з 19.10.2022 по 27.01.2023 та 8 724,66 грн пені за період з 19.10.2022 по 27.01.2023.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 8 724,66 грн пені за період з 19.10.2022 по 27.01.2023.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, встановлені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 Господарського кодексу України (далі - ГК України) також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Згідно з частинами 1, 3 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України № 543/96-ВР від 22.11.1996 "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст. 3 вищезазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.

Пунктом 4.3 Договору встановлено, що у разі недотримання покупцем термінів сплати, продавцем нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день затримки платежу. Сума та порядок нарахування та сплати пені узгоджуються сторонами, про що складається додаткова угода, яка с невід`ємною частиною цього Договору.

Оскільки відповідач допустив прострочення розрахунків з позивачем за отриманий товар, на підставі наведених вище норм чинного законодавства та пункту 4.3 Договору, позивачем нараховано за період з 19.10.2022 по 27.01.2023 та заявлено до стягнення пеню в сумі 8 724,66 грн.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що відповідно до умов Договору оплата у повному обсязі за поставлений товар мала бути здійснена відповідачем 31.01.2022, а не 18.10.2022, як визначено позивачем з урахуванням дати відправлення відповідачу претензії № 147 від 12.10.2022 та ст. 530 ЦК України.

Отже, відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання за Договором щодо оплати за поставлений товар згідно видаткової накладної № УМУТ-13313 від 19.10.2021 з 01.02.2022.

Приписами частини 6 статті 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Зазначеною нормою права передбачено період часу, за який нараховується пеня, і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Умови договору про сплату пені за кожний день затримки оплати, не можуть розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.12.2021 у справі №925/1386/19, від 12.03.2020 у справі №907/65/18, від 22.08.2019 у справі №914/508/17 та від 07.06.2019 у справі №910/23911/16.

У даному випадку, іншого строку нарахування пені, ніж передбачений частиною 6 статті 232 ГК України, сторонами у Договорі не визначено, а умова за кожен день затримки платежу, не може розцінюватися як установлення іншого строку, відтак правомірним є нарахування пені за порушення строків сплати вартості отриманого товару протягом шести місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано за спірною видатковою накладною.

Позивач при визначенні періоду нарахування пені вищевикладеного не врахував та не вірно визначив дату початку прострочення, враховуючи викладені вище висновки суду щодо дати, коли у відповідача відповідно вимог чинного законодавства та умов Договору виник обов`язок здійснити оплату поставленого товару у повному обсязі.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені з урахуванням вірного початку періоду прострочення та обмеженого строку нарахування пені, судом встановлено, що нарахування пені у спірному випадку можливе за період з 01.02.2022 по 01.08.2022, тоді як позивачем заявлено вимоги про стягнення пені за період з 19.10.2022 по 27.01.2023, тобто поза межами шестимісячного строку, від дня коли зобов`язання мало бути виконане.

Суд також звертає увагу, що відповідно до пункту 4.3 Договору сума та порядок нарахування та сплати пені узгоджуються сторонами, про що складається додаткова угода, яка с невід`ємною частиною цього Договору.

Матеріали справи не містять складеної сторонами додаткової угоди, у якій було б узгоджено суму та порядок нарахування та сплати пені.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 8 724,66 грн пені за період з 19.10.2022 по 27.01.2023 визнаються судом необгрунтованими, у зв`язку з чим задоволенню не підлягають.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 593,00 грн 3% річних за період з 19.10.2022 по 27.01.2023.

Судом встановлено, що відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання за Договором щодо оплати за поставлений товар згідно видаткової накладної № УМУТ-13313 від 19.10.2021 з 01.02.2022.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" наданий позивачем розрахунок 3% річних у межах заявленого позивачем періоду, що не протирічить вимогам закону, судом встановлено, що сума 3% річних у спірному випадку становить 598,91 грн.

Враховуючи наведене, а також приписи ч. 2 ст. 237 ГПК України, згідно яких суд при ухваленні рішення не може виходити за межі позовних вимог, вимоги позивача про стягнення з відповідача 593,00 грн 3% річних за період з 19.10.2022 по 27.01.2023 підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене, оцінивши подані докази в порядку ст. 86 ГПК України, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги підлягають задоволенню в частині 72 145,48 грн основного боргу, 593,00 грн 3% річних, тоді як в іншій частині заявлені позивачем позовні вимоги задоволенню не підлягають з вищенаведених підстав.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Позивачем у позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розмір суми судових витрат, понесених позивачем, який складається з суми судового збору у розмірі 2 684,00 грн.

Відповідач попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи суду не подав.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на приписи п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України та задоволення позову частково, сплачений позивачем судовий збір покладається у сумі 2 396,54 грн на відповідача та у сумі 287,46 грн на позивача.

Керуючись статтями 56, 58, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236-238, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАНАТЕ-КЛІНІК" (Україна, 02002, м. Київ, вул. Митрополита Андрія Шептицького, буд. 4-А, оф. 22-25, ідентифікаційний код 43113727) на користь Приватного підприємства "ФІРМА "УКР-МЕДМАРКЕТ" (Україна, 01135, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 9/47; ідентифікаційний код 20742465) 72 145,48 грн (сімдесят дві тисячі сто сорок п`ять гривень 48 коп.) основного боргу, 593,00 грн (п`ятсот дев`яносто три гривні 00 коп.) 3% річних, 2 396,54 грн (дві тисячі триста дев`яносто шість гривень 54 коп.) судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» ГПК України.

Повне рішення складено 17.04.2023.

Суддя Оксана ГУМЕГА