Рішення

від 17.04.2023 по справі 922/144/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" квітня 2023 р.м. ХарківСправа № 922/144/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Акціонерного товариства "Мегабанк", м. Київ до Приватного підприємства "Асседо", м. Харків про стягнення 6770,21 грн без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Через постійні обстріли міста Харкова ворожими військами будівля, у якій розміщується Господарський суд Харківської області, зазнала пошкоджень, а приміщення суду зазнали часткових руйнувань. З моменту введення воєнного стану та початку ведення активних бойових дій на території Харківської області суд не може забезпечити безпеку учасників судових проваджень, апарату суду, суддів, а тому вимушений обмежити присутність осіб у приміщенні суду до нормалізації обстановки з безпекою у регіоні та усунення руйнувань, у зв`язку з чим, у господарському суді Харківської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи.

Проте, Господарський суд Харківської області продовжує здійснювати правосуддя.

Згідно з ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

При цьому, відповідно до Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

На підставі вищевикладеного, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст. 248 ГПК України.

Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу.

Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Судом установлено, що станом на момент ухвалення рішення, від відповідача будь-яких заяв чи пояснень по суті спору не надходило, а також не надано відповіді на відзив.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки, відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими їм процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа розглядається судом за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

З`ясувавши всі фактичні обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд установив такі обставини.

01.03.2020 між позивачем, як орендодавцем, та відповідачем, як орендарем, укладено договір оренди № 01/03-20 (далі за текстом договір; а. с. 12-14), за умовами якого орендодавець передає орендареві приміщення у користування за плату на визначений цим договором строк згідно акту приймання-передачі приміщення у складі (з зазначенням кількості квадратних метрів, характеристик та параметру цього приміщення), що є невід`ємною частиною договору, а орендар приймає таке приміщення та зобов`язується сплатити за користування ним орендну плату і інші платежі, в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Передача орендареві приміщення здійснюється на підставі акту прийому-передачі, який підписується сторонами (п. п. 1.1 (в редакції договору про внесення змін та доповнень від 01.04.2020), 1.5 договору).

Згідно з п. 2.1.7 договору, орендар зобов`язаний також вносити оплату за комунальні та експлуатаційні витрати по утриманню приміщення.

Згідно з п. п. 4.2, 4.3 (в редакції договору про внесення змін та доповнень від 01.07.2021) договору орендна плата сплачується з дати початку оренди і до дати закінчення оренди.

Сторони домовились, що вартість одного квадратного метра приміщення складає 18 (вісімнадцять) гривень 70 копійок з ПДВ. Розмір орендної плати на місяць за користування приміщенням становить суму грошових коштів, яка визначається шляхом множення кількості орендованих квадратних метрів на вартість одного квадратного метра приміщення. Зміна орендованих квадратних метрів сторонами регулюється підписанням акту приймання-передачі майна без внесення підписання додаткових змін до договору.

Орендна плата підлягає індексації, при цьому коефіцієнт індексації дорівнює одиниці.

Відповідно до п. п. 4.4-4.5 договору всі суми, що належить сплачувати орендарю орендодавцеві за цим договором, сплачуються в безготівковій формі в національній валюті гривні. Щомісяця сторони підписують відповідний акт щодо наданих орендодавцем послуг згідно з умовами договору.

Пунктом 4.7 договору передбачено, орендна плата сплачується не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок орендодавця, зазначений у цьому договорі.

За змістом п. 5.1 договору строк оренди приміщення закінчується в останній день строку дії цього договору. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання зобов`язань за ним, а також від відповідальності за його порушення, які виникли під час дії договору. Не пізніше дня закінчення строку оренди, орендар звільняє приміщення, вивозить з нього все своє майно та передає приміщення орендодавцеві.

Пунктом 8.5 договору передбачено що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань однією із сторін (орендодавцем або орендарем), вона сплачує на користь іншої сторони штраф у розмірі 10% від суми орендної плати за кожен факт порушення, що не звільняє її від обов`язку відшкодувати збитки, понесені іншою стороною.

За змістом п. 10.1 договору останній набирає чинності з моменту 01 березня 2020 року та діє до 31 січня 2023 року.

Як свідчать матеріали справи, позивач належним чином виконав взяті на себе зобов`язання щодо передачі відповідачу в оренду приміщень, що підтверджується підписаним уповноваженими представниками обох сторін, а також скріпленим печатками юридичних осіб, актом прийому-передачі приміщення б/н від 01.03.2020 (а. с. 15).

Як зазначає позивач, в т. ч. з посиланням на акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.03.2020-09.12.2022, з моменту отримання в оренду об`єкту оренди відповідач не в повному обсязі сплачував на користь позивача орендні платежі, та станом на 20.12.2022 має перед позивачем борг в сумі 5035,00 грн.

Як свідчать матеріали справи, з метою досудового врегулювання спору позивач надсилав на адресу відповідача претензію № 1723 від 30.09.2022 (а. с. 20-21) з вимогою про погашення існуючої заборгованості, однак, наведена претензія залишена відповідачем без відповіді, а викладені у ній вимоги без задоволення.

Обставини щодо стягнення заборгованості за договором оренди № 01/03-20 від 01.03.2020 в сумі 5035,00 грн стали підставами для звернення позивача до суду з позовом у даній справі.

Крім того, за твердженням позивача, відповідач допустив прострочення оплати певних актів щодо надання послуг орендодавцем, а саме:

- за актом № 79 від 28.02.2022 строк сплати орендної плати 10.03.2022, оплата вчасно не проведена;

- за актом № 117 від 31.03.2022 строк сплати орендної плати 10.04.2022 оплата вчасно не проведена;

- за актом № 158 від 30.04.2022 строк сплати орендної плати 10.05.2022, оплата вчасно не проведена.

З посиланням на зазначені обставини, позивачем на підставі умов договору та відповідних вимог чинного законодавства України, нараховано до стягнення з відповідача 755,25 грн штрафу, 104,49 грн 3% річних за загальний період прострочення з 11.03.2022 по 20.12.2022 включно та 875,47 грн інфляційних втрат за період з лютий-листопад 2022 року.

Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом Верховенства права та права на судовий захист, уникаючи принципу надмірного формалізму, та усуваючи підстави для використання правового пуризму суд вирішив, що позов підлягає задоволенню повністю, виходячи з наступного.

На підставі ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків виникають з договорів та інші правочинів. Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У даному випадку, позивачем доведено належними та допустимими доказами факт передання ним відповідачу в оренду нежитлових приміщень, які є предметом оренди за договором оренди № 01/03-20 від 01.03.2020. Зазначене підтверджується актом прийому-передачі приміщення б/н від 01.03.2020. З моменту отримання в оренду зазначених приміщень у відповідача виник обов`язок щодо сплати на користь позивача орендної плати в розмірі, передбаченому умовами договору.

Позивач наполягає на тому, що відповідач не в повному обсязі сплатив існуючу заборгованість за договором і його борг перед позивачем станом на 20.12.2022 становить 5035,00 грн.

Зазначене обставини відповідачем в межах даної справи жодним чином не спростовані, доказів сплати існуючого боргу матеріали справи не містять та останнім суду не надано.

Суд також враховує, що умови договору не ставлять в залежність факт підписання сторонами щомісячних актів надання послуг орендодавцем з фактом внесення відповідачем орендних платежів, оскільки внесення орендних платежів в передбаченому розмірі є безумовним обов`язком відповідача та має здійснюватися не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок орендодавця, зазначений у договорі (п. п. 4.4-4.5).

Строк виконання відповідачем зобов`язань з оплати орендних платежів є таким, що настав.

За таких обставин суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення заявленого позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з орендних платежів за договором в сумі 5035,00 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п. 1 ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Як свідчить здійснений позивачем розрахунок, ним нараховано річні на суму боргу за договором, яка існувала у відповідача за період з 11.03.2022 по 20.12.2022 та інфляційні на суму боргу за договором, яка існувала у відповідача за період з лютого по листопад 2022.

Періоди прострочення грошових зобов`язань та суми таких зобов`язань відповідачем жодним чином не спростовуються, доказів протилежного матеріали справи не містять та останні суду не надано. Крім того, як зазначалось, відповідачем не надано будь-яких доказів сплати на користь відповідача орендних платежів за договором. В контексті цього, зазначене надає позивачу право на нарахування інфляційних та річних за вказані періоди прострочення та на вказані позивачем суми прострочення.

Перевіривши розрахунок суми 3% річних, заявлених позивачем до стягнення з відповідача, суд приходить до висновку про задоволення позову в зазначеній частині та стягнення з відповідача на користь позивача 104,49 грн 3% річних та 875,47 грн інфляційних за вказані періоди прострочення.

Щодо вимог про стягнення штрафу.

Стаття 216 ГК України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно з п. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Як зазначено, у п. 8.5 договору сторонами передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань однією із сторін (орендодавцем або орендарем), вона сплачує на користь іншої сторони штраф у розмірі 10% від суми орендної плати за кожен факт порушення, що не звільняє її від обов`язку відшкодувати збитки, понесені іншою стороною.

Позивачем на підставі вказаного пункту договору нараховано до стягнення з відповідача 755,25 грн штрафу, з посиланням на те, що останній 3 рази порушив умови договору не оплативши вчасно акти щодо надання послуг орендодавцем, а саме:

- за актом № 79 від 28.02.2022 строк сплати орендної плати 10.03.2022, оплата вчасно не проведена;

- за актом № 117 від 31.03.2022 строк сплати орендної плати 10.04.2022 оплата вчасно не проведена;

- за актом № 158 від 30.04.2022 строк сплати орендної плати 10.05.2022, оплата вчасно не проведена.

Суд констатує, що матеріали справи дійсно містять докази прострочення відповідачем виконання своїх зобов`язань з внесення орендних платежів.

Однак системний аналіз пункту 8.5. договору не надає змоги визначити який саме конкретно розмір орендної плати (річний, місячний, тижневий, тощо) слід застосовувати при визначенні розміру штрафу за порушення зобов`язань стороною договору. Крім того, даним пунктом договору конкретно не визначено, що саме за прострочення виконання зобов`язання зі сплати орендної плати орендар має внести штраф у розмірі 10% від суми яка підлягає сплаті.

Окрім того, позивачем в обґрунтування своїх вимог взагалі не надано суду ні оригіналу, ні належним чином засвідчених копій актів: № 79 від 28.02.2022, № 117 від 31.03.2022 та № 158 від 30.04.2022 за прострочення оплати яких, як стверджує позивач у позовній заяві, ним нараховано штраф. Так само матеріали справи не містять і доказів направлення цих актів на адресу відповідача.

Зазначене свідчить про необґрунтованість та безпідставність вимог позивача про покладення на відповідача штрафу в заявленій сумі, та є підставами для відмови в задоволенні позову в даній частині вимог.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи те, що суд задовольнив позов частково, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.

У зв`язку з введенням в Україні воєнного стану, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст. 233 ГПК України.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "Асседо" (адреса: 61031, м. Харків, вул. Драгомирівська, буд. 10; код ЄДРПОУ 32673573) на користь Акціонерного товариства "Мегабанк" (адреса: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 17, пов. 7; код ЄДРПОУ 09804119) суму у розмірі 6014,96 грн (де: 5035,00 грн - боргу; 104,49 грн - 3% річних; 875,47 грн - інфляційних витрат), а також суму 2204,23 грн судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення 755,25 грн штрафу - в позові відмовити.

Повне рішення складено "18" квітня 2023 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

СуддяІ.П. Жигалкін