Рішення

від 05.04.2023 по справі 495/8788/22

БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 495/8788/22

Номер провадження 2/495/402/2023

05 квітня 2023 рокум. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Боярського О.О.,

за участі секретаря судових засідань Саханова О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Білгород-Дністровському цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Сергіївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, про встановлення факту сумісного проживання та визнання права власності на спадкове майно -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог.

04.11.2022 року ОСОБА_1 , звернувся до суду з вищезазначеним позовом в якому просить суд:

- встановити факт сумісного проживання ОСОБА_2 , (яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ), та позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 починаючи з 2004 року і по день її смерті;

- визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на земельну ділянку № 30 масив № НОМЕР_1 кадастровий номер 5120885100:02:001:0044, загальним розміром 1.75 га., що розташована на території Миколаївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, надана для ведення особистого селянського господарства відповідно до Державного акту серії ЯГ № 295577 виданого Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією 07 березня 2006 року.

Свої позовні вимоги позивач - ОСОБА_1 обґрунтовує зокрема тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , свідоцтво про смерть НОМЕР_2 від 10.03.2009 року, актовий запис № 09.

Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина у вигляді земельної ділянки № 30 масив № НОМЕР_1 кадастровий номер 5120885100:02:001:0044, загальним розміром 1.75 га., що розташована на території Миколаївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, надана для ведення особистого селянського господарства відповідно до Державного акту серії ЯГ № 295577 виданого Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією 07 березня 2006 року.

Позивач зазначає, що до дня смерті ОСОБА_2 вони з спадкодавцем вели спільне господарство та мешкали разом з 2004 року за однією адресою по АДРЕСА_1 , згодом позивач провів її поховання.

За життя померла склала заповіт посвідчений секретарем Миколаївської сільської ради за №106 відповідно до якого померла заповіла позивачу все належне їй майно.

В подальшому позивач звернувся до Білгород-Дністровської районної державної нотаріальної контори із заявою для оформлення та видачі йому свідоцтва про право на спадщину.

Однак, нотаріусом у видачі свідоцтва йому було відмовлено оскільки у нього відсутні оригінали правовстановлюючого документу на земельну ділянку у зв?язку з чим йому було відмовлено у видачі свідоцтва та рекомендовано звернутись до суду.

Рух справи у суді

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 08.11.2022 року було відкрито провадження по вказаній справі та призначено підготовче судове засідання.

Крім того,вказаною ухвалоюбуло витребувано від:

- Другої Білгород-Дністровської державної нотаріальної контори Одеської області (67700, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Грецька, буд. 24) копію спадкової справи до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 .

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 18.01.2023 було закрито підготовче судове засідання, та призначено справу до судового розгляду.

В судове засідання призначене на 05.04.2023 року сторони не з`явились.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явився, однак подав до суду заяву, відповідно до якої просив суд розглядати справу без його участі. На задоволені позовних вимог наполягає

28.03.2023 року від представника відповідача надійшла заява, відповідно до якої просив розгляд справи провести за відсутності відповідача. Проти позову сторона не заперечує.

Відповідно до вимог ч.2ст.247 ЦПК Україниу разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч.1ст.13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Вимогами ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК Українипередбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Фактичні обставини встановлені судом.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи по суті, суд приходить до висновку про те, що заявлені вимоги підлягають задоволенню із наступних підстав.

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, в судовому засіданні досліджено кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п.27 Постанови ПВС України від 12.06.2009 року №2 "Про практику застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції").

Стосовно заявленої вимоги позивача ОСОБА_1 , щодо встановлення факту його сумісного проживання ОСОБА_2 , (яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ), та позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 починаючи з 2004 року і по день її смерті, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 10.03.2009 року ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Миколаївка Білгород-Дністровського району Одеської області, про що було зроблено актовий запис № 09.

Як вбачається з довідки № 01-14/402 виданої Сергіївською сільською радою від 02.11.2022 року, відповідно до якої староста зазначає, що на день смерті ОСОБА_2 яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , в житловому будинку за адресою АДРЕСА_1 , постійно проживав разом з нею ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Як вбачається з довідки № 01-14/402 виданої Сергіївською сільською радою від 02.11.2022 року, відповідно до якої староста зазначає, що ОСОБА_2 яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , була зареєстрована та проживала в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Як вбачається з виписки по господарської книзі за 2006-2010 рік від 19.09.2022 року № 05-25/346, ОСОБА_1 , був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч.2 ст.3 СК України особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки - складають сім`ю.

У п.21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» зазначено, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї, тощо.

Головною ознакою проживання спадкоємця однією сім`єю зі спадкодавцем є систематичне ведення з ним спільного господарства, тобто прийняття участі у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності. При цьому важливою, проте не основною ознакою, є проживання в одному приміщенні зі спадкодавцем. Такими особами можуть бути й інші родичі спадкодавця, причому ними можуть також особи однієї статі зі спадкодавцем, або особи, які взагалі не пов`язані спорідненням зі спадкодавцем.

Про ознаки проживання однією сім`єю висловився і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 03.06.99 №5-рп/99, в якому зазначив, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

Таким чином, у суду не виникає сумніву, щодо дійсності факту сумісного проживання ОСОБА_2 , (яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ), та позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 починаючи з 2004 року і по день її смерті.

Стосовно вимоги позивача, щодо визнання за позивачем - ОСОБА_1 , право власності на земельну ділянку № НОМЕР_4 масив № НОМЕР_1 кадастровий номер 5120885100:02:001:0044, загальним розміром 1.75 га., що розташована на території Миколаївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, надана для ведення особистого селянського господарства відповідно до Державного акту серії ЯГ № 295577 виданого Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією 07 березня 2006 року, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що позивач звернувся до державного нотаріуса Мельниченка М.М., Другої Білгород-Дністровської державної нотаріальної контори Одеської області, з метою оформлення спадщини після смерті померлої ОСОБА_2 .

Так нотаріусом у відповіді щодо неподання документів необхідних для вчинення нотаріальних дій № 719/01-16 від 04.11.2022 року, було повідомлено позивачу, що на підставі п.1 ст. 1220 Цивільного кодексу України спадщина після смерті ОСОБА_2 , відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_1 . У відповідності до підпунктів 4.15 та 4.18 п. 4 глави 10 розділу Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу 1 цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна. Якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, нотаріус отримує інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до нього.

За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Таким чином відсутність документів, що посвідчують право власності спадкодавця на спадкове майно, у відповідності до ч.1 п.2 ст.49 ЗУ «Про нотаріат», є підставою для відмови у вчиненні нотаріально дій. У зв?язку з чим, позивачу було рекомендовано звернутись із позовом до суду про визнання права власності на спадкове майно.

Так судом встановлено, що ОСОБА_2 за життя належав на праві власності державний акт серії ЯГ № 295577 на право власності на земельну ділянку № НОМЕР_4 масив № НОМЕР_1 кадастровий номер 5120885100:02:001:0044, загальним розміром 1.75 га., що розташована на території Миколаївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, надана для ведення особистого селянського господарства виданого Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією 07 березня 2006 року.

Як вбачається з заповіту № 106 посвідченого секретарем Миколаївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 20.10.2006 року ОСОБА_2 заповіла належну їй земельну ділянку площею 1.75 га., що розташована на території Миколаївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, надана для ведення особистого селянського господарства згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 295577 виданого Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією 07 березня 2006 року позивачу ОСОБА_1 .

Як вбачається з копії спадкової справи № 173-2011 щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , з заявою про прийняття спадщини до майна померлої звернувся лише ОСОБА_1 , інші спадкоємці відсутні.

Позиція суду та оцінка аргументів сторін.

Відповідно достатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободкожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першоюстатті 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтями15,16 ЦК Українипередбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідност.12 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Відповідно до ч.1ст.13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно дост. 1216 ЦК Україниспадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

За змістомст. 1296 ЦК України, оформлення спадщини здійснюється шляхом видачі спадкоємцю свідоцтва про право на спадщину.

Згідно пункту 10постанови Пленуму ВСУ № 7 від 30.05.2008 р. «Про судову практику у справах про спадкування», та відповідно до статті 1225 ЦК право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.

У відповідності до п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду заправилами позовного провадження.

Відповідно до пункту «г» частини першоїстатті 81Земельного кодексу України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.

Захист прав власності громадян на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання права, як передбачено пунктом 1 частини 3статті 152 ЗК України.

Право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах із збереженням її цільового призначення, що передбачено частиною 1статті 1225 ЦК України.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

28 травня 2020 року Верховний Суд України в своїй постанові по справі № 910/7164/19 виклав наступну правову позицію з приводу захисту цивільних прав.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За змістом статті 15 ЦК України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 ЦК України.

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України), встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 зі справи № 912/1856/16, від 14.05.2019 зі справи № 910/11511/18.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішеннівід 15листопада 1996року усправі «Чахалпроти Об`єднаногоКоролівства» Європейськийсуд зправ людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Судом установлено, що, позивач є таким, що дійсно прийняв спадщину після померлої ОСОБА_2 , право власності на земельну ділянку № НОМЕР_4 масив № НОМЕР_1 кадастровий номер 5120885100:00:001:0044, загальним розміром 1.75 га., що розташована на території Миколаївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, надана для ведення особистого селянського господарства відповідно до Державного акту серії ЯГ № 295577 виданого Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією 07 березня 2006 року.

Отже, враховуючи відсутність заперечень та доказів протилежного, суд вважає доведеною ту обставину, що за життя спадкодавцю дійсно належало вказане майно (майнове право) та вважає, що матеріалами справи підтверджується факт того, що позивач прийняв спадщину, яка відкрилася після смерті ОСОБА_2 у вигляді земельної ділянки № НОМЕР_4 масив № НОМЕР_1 кадастровий номер 5120885100:00:001:0044, загальним розміром 1.75 га., що розташована на території Миколаївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, надана для ведення особистого селянського господарства відповідно до Державного акту серії ЯГ № 295577 виданого Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією 07 березня 2006 року.

Висновки за результатами розгляду справи

Дослідивши наявні у справі докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до переконання про те, що позивачем обрано належний спосіб захисту свого права та позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 10, 12, 13, 19, 49, 200, 206, 247, 258, 259, 263, 264, 265, 280-282 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Сергіївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, про встановлення факту сумісного проживання та визнання права власності на спадкове майно, - задовольнити.

Встановити факт сумісного проживання ОСОБА_2 , (яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ), та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 починаючи з 2004 року і по день її смерті.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (РНОКПП: НОМЕР_5 ) право власності на земельну ділянку № НОМЕР_4 масив № НОМЕР_1 кадастровий номер 5120885100:02:001:0044, загальним розміром 1.75 га., що розташована на території Миколаївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, надана для ведення особистого селянського господарства відповідно до Державного акту серії ЯГ № 295577 виданого Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією 07 березня 2006 року.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи,якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя О.О. Боярський