Рішення

від 06.04.2023 по справі 910/816/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.04.2023Справа № 910/816/23

За позовомКерівника Чернівецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Управління освіти Чернівецької міської радидоТовариства з обмеженою відповідальністю "Мегапринт Сервіс"провизнання недійсною додаткової угоди до договору та стягнення 18 931,20 грн Суддя Підченко Ю.О. Секретар судового засідання Лемішко Д.А.Представники сторін:

від прокуратури: Синюк І.А.;

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Жадько О.А.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/816/23 за позовом Керівника Чернівецької окружної прокуратури (далі також - прокуратура) в інтересах держави в особі Управління освіти Чернівецької міської ради (далі також - позивач, Управління) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегапринт Сервіс" (далі також - відповідач, ТОВ "Мегапринт Сервіс") відповідно до якого прокурор просить:

- визнати недійсною додаткову угоду від 10.12.2021 до договору про закупівлю товару за державні кошти № 257 від 21.09.2021, укладеного між Управлінням освіти Чернівецької міської ради та ТОВ "Мегапринт Сервіс";

- стягнути з ТОВ "Мегапринт Сервіс" на користь Управління освіти Чернівецької міської ради штрафні санкції (пеню) в розмірі 18 931,20 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані, зокрема, тим, що порушення законодавства про публічні закупівлі при укладенні додаткової угоди та незастосування штрафних санкцій до сторони договору за прострочення виконання зобов`язання унеможливлює раціональне та ефективне використання бюджетних коштів і створює загрозу інтересам держави.

З огляду на те, що в підготовчому провадженні здійснено дії передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 06.04.2023.

27.03.2023 до суду від прокуратури надано письмові пояснення щодо наявності порушеного інтересу держави та підстав звернення прокурора з даним позовом до суду.

Крім того, 04.04.2023 від позивача надійшли письмові пояснення по справі. Управління освіти Чернівецької міської ради позовні вимоги підтримало та просило проводити розгляд справи за відсутності його представника.

Прокурор та представник відповідача безпосередньо в судовому засіданні 06.04.2023 надали усні пояснення по суті заявленого позову.

Суд заслухав вступне слово, закінчив з`ясування обставин справи та перевірку їх доказами, провів судові дебати.

У судовому засіданні 06.04.2023 відповідно до приписів ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

20.08.2021 Управлінням освіти Чернівецької міської ради (як замовником) оприлюднено на офіційному порталі публічних закупівель «ProZorro» оголошення про проведення відкритих торгів у закупівлі UA-2021-08-20-007051-а багатофункціональних пристроїв у заклади освіти.

Відповідно до тендерної документації, затвердженої протоколом тендерного комітету Управління освіти Чернівецької міської ради від 05.08.2021, предметом закупівлі Код ДК 021-2015:30120000-6 є фотокопіювальне та поліграфічне обладнання для офсетного друку (Багатофункціональні пристрої у заклади освіти) обсягом 126 шт. (багатофункціональний пристрій (нова українська школа, нова українська школа пілот, управління освіти) - 114 шт.; багатофункціональний пристрій (інклюзія) - 11 шт; багатофункціональний пристрій (гімназія № 3) - 1шт.), очікуваною вартістю 698 200,00 грн (з них - 172 300,00 грн кошти бюджету Чернівецької територіальної громади, 525 900,00 грн субвенція з державного бюджету на забезпечення якісної, сучасної та доступної загальної середньої освіти «Нова українська школа»), строком поставки до 15 листопада 2021 року, технічні характеристики (специфікація) визначені у Додатку 1 до тендерної документації. Основним критерієм оцінки тендерних пропозицій є ціна.

Учасниками вказаних відкритих торгів зареєструвалися: TOB «Мегапринт Сервіс» та TOB «Технології для бізнесу».

За результатами проведення електронного аукціону та оцінки і розгляду тендерної пропозиції тендерним комітетом Управління прийнято 10.09.2021 рішення про визначення переможцем процедури закупівлі згідно з предметом закупівлі: фотокопіювальне та поліграфічне обладнання для офсетного друку (Багатофункціональні пристрої у заклади освіти) Код ДК 021-2015: 30120000-6 в кількості багатофункціональний пристрій (нова українська школа, нова українська школа пілот, управління освіти) - 114 шт.; багатофункціональний пристрій (інклюзія) - 11 шт; багатофункціональний пристрій (гімназія № 3) - 1шт., вартістю 652800 грн TOB «Мегапринт Сервіс».

За результатами відкритих торгів між Управлінням та TOB «Мегапринт Сервіс» 21.09.2021 укладено договір № 257 про закупівлю товару за державні кошти (надалі також - Договір), за умовами якого TOB «Мегапринт Сервіс» (як постачальник) зобов`язане поставити, а замовник - прийняти і оплатити товар - багатофункціональні пристрої у заклади освіти у кількості 126 шт. вартістю 652 800,00 грн.

Згідно з п. 12.1 Договору його невід`ємною частиною є Додаток № 1 - Специфікація щодо асортименту, кількості, ціни та місця поставки товару, відповідно до якої Постачальник зобов`язаний поставити товар загальною вартістю 652 800 грн, місцем поставки є конкретно визначені у специфікації та у п. 5.3 Договору навчальні заклади м. Чернівці, а саме:

- багатофункціональний пристрій А4 ч/б Pantum М6500 з картриджем на 1600 видруків в комплекті + заправ очний комплект для картриджа Pantum РС-230R/21EV M6500JP2207/2500W (2*1600 стр; 2тонер+ 2чіп) - 114 шт., ціна за одиницю - 4 800 грн, загальною вартістю з ПДВ - 547 200 грн;

- багатофункціональний пристрій L4160 Фабрика друку з WI-FI - 11 шт., ціна за одиницю - 9 000 грн, загальною вартістю з ПДВ - 99 000 грн;

- багатофункціональний пристрій А4 ч/б Xerox В205 (WI-FI ) - 1 шт., ціна за одиницю - 6 600 грн, загальною вартістю з ПДВ - 6 600 грн.

Розділом 4 Договору визначено порядок здійснення оплати, зокрема: розрахунки проводяться шляхом оплати замовником після пред`явлення постачальником накладних на оплату товару. Фінансування Договору здійснюється за рахунок коштів субвенції з державного бюджету 494 920 грн та міського бюджету 155 880 грн на 2021 рік.

Строк поставки товару визначено сторонами у п. 5.1 Договору до 15 листопада 2021 року.

Приймання-передача товару по кількості проводиться відповідно до накладних, датою поставки товару є дата підписання накладної відповідальним працівником замовника. Зобов`язання постачальника щодо поставки товару вважаються виконаними в повному обсязі з моменту передачі товару у власність замовника (п. 5.4, 5.7, 5.8 Договору).

Відповідно до пунктів 6.1.1, 6.1.2 замовник зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений товар, приймати поставлений товар згідно накладних. Замовник має право контролювати поставку товару у строки, встановлені цим Договором (п. 6.2.4 Договору).

Постачальник відповідно до вимог п. 6.3.1 Договору зобов`язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим Договором.

Відповідно до п. 10.1, Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2021. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватись після його підписання до виконання зобов`язань сторонами у повному обсязі, крім випадків, встановлених законодавством у сфері публічних закупівель. Усі зміни та доповнення до Договору є чинними лише у тому випадку, якщо оформлені письмово у вигляді додаткових договорів, які підписуються обома сторонами, і є невід`ємною його частиною (п. 11.1, 1 1.2 Договору).

Як наголошує прокуратура у позовній заяві, незважаючи на визначений сторонами у Договорі строк поставки товару до 15.11.2021, фактична поставка постачальником всіх 126 шт. багатофункціональних пристроїв у заклади освіти м. Чернівці відбулась з його грубим порушенням, а саме, 15.12.2021, про що засвідчують 46 видаткових накладних від 15.12.2021.

Одразу після отримання замовником товару 15.12.2021 була здійснена повна оплата його вартості у сумі 652 800 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 2654 від 21.12.2021 та № 2672, № 2655, № 2656, № 2657 від 22.12.2021.

Відповідно до листа Управління державної казначейської служби України у м. Чернівцях Чернівецької області від 06.10.2022 № 01-14-07/1364 оплата видатків за Договором склала 652 800 грн, з них: субвенція з місцевого бюджету на забезпечення якісної, сучасної та доступної загальної середньої освіти «Нова українська школа» за рахунок відповідної субвенції з державного бюджету - 397 920,22 грн, субвенція з місцевого бюджету на надання державної підтримки особам з особливими освітніми потребами за рахунок відповідної субвенції з державного бюджету - 99 000,00 грн та за рахунок бюджету Чернівецької міської територіальної громади - 155 880,00 грн.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи фактичних даних, строк поставки товару було продовжено сторонами до 17.12.2021 на підставі додаткової угоди до Договору № 257 від 10.12.2021.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, як стверджує прокурор, що додаткова угода до Договору № 257 від 10.12.2021 має бути визнана недійсною, оскільки продовження строку дії Договору не було нічим обґрунтоване, а істотні умови Договору про закупівлю не можуть бути змінені після підписання Договору.

Управління з доводами, викладеними у позові погодилося та просило задовольнити їх у повному обсязі.

Відповідач, у свою чергу, проти позову заперечував та наголошував на такому:

- лист відповідача від 15.11.2021 № 1, надісланий Управлінню є обґрунтуванням причини і пропозицією продовжити строк поставки за Договором;

- Законом України "Про публічні закупівлі" передбачено право сторін вносити зміни до договорів за наявності певних умов;

- продовження строку поставки за Договором зумовлено об`єктивними причинами, які не залежали від волі сторін.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Законом України "Про прокуратуру" визначено правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України. Зокрема, за змістом статті 1 зазначеного Закону, прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною 3 цієї норми, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

У разі відсутності суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право: 1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб`єктів, у порядку, визначеному законом; 2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.

Аналіз положень частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною.

"Неналежність захисту" може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При цьому, прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 923/129/17, від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 02.10.2018 у справі № 4/166«б», від 23.10.2018 у справі № 906/240/18, від 01.11.2018 у справі № 910/18770/17, від 05.11.2018 у справі № 910/4345/18, від 30.01.2019 року у справі № 47/66-08, у справі № 923/35/19 від 31.10.2019, у справі № 925/383/18 від 23.07.2020.

Крім того, необхідно враховувати рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді №3-рп/99 від 08.04.1999).

Так, Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорон землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 1311 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. Доведення цих підстав здійснюється відповідно до вимог статей 74, 76, 77, 79 ГПК України шляхом подання належних, допустимих та достатніх доказів.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Зокрема, звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Розумність строку звернення визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значущість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.

Частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Крім того, саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. В такому разі, прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовців, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків тощо).

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 21.12.2018 у справі № 922/901/17, від 31.10.2018 у справі № 910/6814/17 та від 06.02.2019 у справі № 927/246/18.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання частин третьої - п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частин третьої, четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор при поданні позовної заяви обґрунтував неналежне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави позивачем.

Частиною 1 статті 62 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб.

Відповідно до ст. 54 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) рада у межах затверджених нею структури і штатів може створювати відділи, управління та інші виконавчі органи для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Відділи, управління та інші виконавчі органи ради є підзвітними і підконтрольними раді, яка їх утворила, підпорядкованими її виконавчому комітету, сільському, селищному, міському голові, голові районної у місті ради.

Згідно з п. 1.1., 1.3., 1.4., 1.5. Положення про управління освіти Чернівецької міської ради (нова редакція), затвердженого рішенням Чернівецької міської ради від 18.11.2020 № 2464, Управління освіти є виконавчим органом Чернівецької міської ради, утримується за рахунок коштів міського бюджету та інших джерел, незаборонених чинним законодавством, у своїй діяльності є підзвітним та підконтрольним Чернівецькій міській раді (Засновнику), підпорядковане виконавчому комітету Чернівецької міської ради, Чернівецькому міському голові, є юридичною особою, має самостійний баланс, печатку із зображенням Державного Герба України й своїм найменуванням та інші печатки, штампи, бланки із своїм найменуванням, відповідні рахунки в територіальному відділенні Державної казначейської служби України та уповноваженого банку.

Управління є уповноваженим органом у сфері освіти в межах Чернівецької міської територіальної громади (п. 1.7. Положення).

Серед основних завдань, прав та обов`язків Управління є, зокрема, створення умов для реалізації рівних прав громадян України на освіту, соціальний захист дітей дошкільного та шкільного віку; розробка проектів рішень міської ради та її виконавчого комітету, розпоряджень Чернівецького міського голови з питань освіти; подання Засновнику пропозицій щодо фінансування та утримання закладів освіти комунальної форми власності; забезпечення ефективного і цільового використання коштів бюджету Чернівецької міської ради в галузі освіти; координація діяльності підпорядкованих закладів освіти; здійснення контролю за фінансово-господарською діяльністю закладів освіти та установ комунальної форми власності міської ради, які підпорядковані Управлінню; внесення органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування пропозицій щодо фінансування закладів освіти, взяття участі у формуванні бюджету освітньої галузі міста; представництво в установленому порядку інтересів Управління в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, судах, підприємствах, установах, організаціях з питань, що належать до компетенції Управління тощо (пункти 2.8., 2.11.3., 2.12.1, 2.12.3, 3.1.4, 3.1.5., 3.1.9., 3.1.10, 3.1.16 Положення).

Відповідно до листа управління державної казначейської служби України у м. Чернівцях Чернівецької області від 06.10.2022 № 01-14-07/1364 управління освіти Чернівецької міської ради має статус головного розпорядника бюджетних коштів (копія листа додається).

Виходячи з викладеного, управління освіти Чернівецької міської ради є органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах.

Як наголошено в позовній заяві, звернення прокурора до суду у даній справі спрямоване на дотримання встановлених Конституцією України принципів верховенства права та законності, а також задоволення суспільної потреби у дотриманні вимог чинного законодавства під час витрачання бюджетних коштів.

Так, на думку прокуратури, бездіяльність управління освіти Чернівецької міської ради в частині невизнання недійсною додаткової угоди до Договору та нестягнення з постачальника до бюджету штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання за Договором у розмірі 18 931,20 грн впродовж року, негативно впливає на дохідну частину міського бюджету, що порушує економічні інтереси держави, та беззаперечно становить суспільний або публічний інтерес, що повинен захищатися державою (рішення ЄСПЛ у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004). А невжиття органом, уповноваженим державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах, заходів щодо повернення коштів до бюджету такому суспільному інтересу не відповідає, особливо в умовах воєнного стану, який введено в Україні на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ХІ, із 05 год ЗО хв 24.02.2022 терміном на 30 днів. Дія якого в подальшому неодноразово продовжувалася на підставі Указів Президента України.

Бюджетом розвитку, згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», визнаються доходи і видатки місцевого бюджету, які утворюються і використовуються для реалізації програм соціально-економічного розвитку та зміцнення матеріально-фінансової бази. Бюджет місцевого самоврядування (місцевий бюджет) це план утворення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення функцій та повноважень місцевого самоврядування.

У відповідності до вимог Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Обов`язок держави - захищати права людини, в тому числі право на життя, яке, крім іншого, включає право на безпечні умови життя. Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. З Конституції України).

Зазначені конституційні норми відносять до першочергових інтересів держави створення безпечних умов життя на її території, що потребує, крім іншого, будівництва та капітального ремонту автомобільних доріг як чинників безпечного переміщення людей без загрози для їх життя та здоров`я.

Реалізація даних положень можливе за умови належного фінансування таких заходів, яке здійснюється за рахунок місцевих бюджетів.

Відповідно до Програми економічного та соціального розвитку Чернівецької міської територіальної громади на 2022 рік, затвердженої рішенням Чернівецької міської ради VIII скликання від 30.11.2021 № 579, проблемними є наступні питання: несплата поточних зобов`язань, приріст заборгованості за платежами до бюджету Чернівецької міської територіальної громади внаслідок запровадження карантинних заходів; збільшення заборгованості із виплати заробітної плати на економічно - активних підприємствах громади; погіршення фінансового стану комунальних підприємств громади, зменшення сплати ними податку на прибуток та частини прибутку до бюджету Чернівецької міської територіальної громади, у зв`язку із призупиненням діяльності внаслідок карантину; фінансування пільг, наданих державою, за рахунок коштів бюджету громади; збільшення обсягів фінансової підтримки комунальних підприємств з бюджету громади; спрямування ресурсу бюджету на фінансування послуг, що надаються бюджетними установами громади, мешканцям інших територіальних громад; зношеність водопровідних мереж та зливової каналізації, які потребують капітального ремонту; застарілість будинків житлового фонду, необхідність проведення комплексного капітального ремонту будівель житлового фонду; значний рівень зносу рухомого складу електротранспорту та контактної мережі; високий рівень зношеності технологічного обладнання та інженерної інфраструктури; через фізичний знос будівель закладів освіти, культури, охорони здоров`я, інших будівель закладів соціально-культурної сфери комунальної власності погіршуються умови для навчання дітей, лікування населення, забезпечення їх соціально-культурними послугами, збільшується розмір витрат на оплату електроенергії та послуг теплопостачання, що призводить до втрат бюджету Чернівецької міської територіальної громади тощо.

Неефективне використання бюджетних коштів перешкоджає належним чином та у повному обсязі фінансувати першочергові потреби територіальної громади міста, підриває економічні основи місцевого самоврядування, а тому безпосередньо порушує інтереси держави, яка гарантує належну реалізацію конституційних прав громадян, в тому числі на достатній рівень життя, освіту, безкоштовну медицину, безпеку життя та здоров`я, а також функціонування місцевого самоврядування в Україні.

Правовідносини, пов`язані з використанням коштів з міського бюджету, становлять суспільний інтерес, а незаконність додаткової угоди до Договору, на підставі якої ці кошти до бюджету не стягуються, такому суспільному інтересу не відповідає.

Інтереси держави у сфері бюджетних відносин полягають, зокрема, в ефективному та результативному використанні бюджетних коштів (п. 6 ч. 1 ст. 7 Бюджетного Кодексу України).

Неефективне та неправомірне використання бюджетних коштів порушує зазначені державні інтереси, оскільки створює загрозу економічній безпеці держави, порушує порядок надходження, акумулювання та використання бюджетних коштів, що може призвести до неможливості фінансування видатків бюджетів, у т.ч. захищених.

Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначаються Бюджетним кодексом України.

Відповідно до частини 1 статті 22 БК України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Згідно з частиною 5 статті 22 БК України головний розпорядник бюджетних коштів отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет) (п.3).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 7 БК України має бути дотримано принцип ефективності та результативності при складанні та виконанні бюджетів де усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки, шляхом забезпечення якісного надання послуг, гарантованих державою, місцевим самоврядуванням, при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.

Оскільки фінансування за оспорюваними правовідносинами здійснюється за рахунок коштів міського бюджету, то у даному випадку звернення прокурора спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання правомірності використання бюджетних коштів, за рахунок яких здійснюється, зокрема фінансування потреб навчальних закладів міста. Невжиття заходів щодо стягнення за наявності правових підстав коштів з метою повернення їх до бюджету порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, а дотримання у цій сфері суспільних відносин законодавства становить суспільний інтерес, тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора.

Разом з тим, як вбачається з наявних у матеріалах справи фактичних даних, Управлінням освіти Чернівецької міської ради не вжито заходів до усунення порушень Закону України «Про публічні закупівлі», Цивільного та Господарського кодексів та визнання у судовому порядку недійсною додаткової угоди до Договору та стягнення з відповідача штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання за Договором.

У відповідь на лист Чернівецької окружної прокуратури від 16.09.2022 в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» щодо виявлених порушень під час даної закупівлі та необхідності вжити заходів щодо визнання додаткової до Договору угоди недійсною та стягнення з відповідача штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, Управління освіти Чернівецької міської ради направило лист від 13.10.2022, в якому не висловило свою позицію щодо порушення інтересів держави, про наміри самостійно звернутися з позовом щодо виявлених прокуратурою фактів або про вжиття інших заходів, та не спростувало твердження прокурора стосовно виявлених порушень.

Зазначена позиція управління освіти Чернівецької міської ради оцінена Чернівецькою окружною прокуратурою як бездіяльність та наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в судовому порядку шляхом звернення до суду з позовною заявою в інтересах держави в особі управління освіти про визнання недійсною додаткової угоди до вищезгаданого Договору та стягнення з постачальника штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання.

Вказане повністю узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.

Невжиття Управлінням жодних заходів протягом розумного строку після того, як йому стало відомо про порушення інтересів держави, повинно кваліфікуватись як бездіяльність щодо захисту державних інтересів.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження підстав для представництва в суді.

Крім того, надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 № 806/1000/17, від 02.10.2018 № 4/166 «Б», від 17.10.2018 №910/11919/17, від 08.02.2019 № 915/20/18, від 19.03.2019 у справі №925/1381/16.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що при зверненні до суду з вказаним позовом Керівником Чернівецької окружної прокуратури було дотримано вимоги статті 23 Закону України "Про прокуратуру", та подано позову заяву до суду в інтересах держави у зв`язку з невжиттям компетентним органом заходів, спрямованих на захист інтересів держави у спірних відносинах протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо про порушення інтересів держави.

Крім того, закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них. Аналогічний висновок наведений у постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 912/9/20, від 19.08.2020 у справі № 923/449/18.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України (далі також - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами. Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. У відповідності до статті 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В силу ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін мас бути досягнуто згоди.

У відповідності до ст. 712 ЦК України, яка кореспондується з положеннями ст. 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п. 2.5.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 № 11 визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Тому для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину.

Пунктом 2.9 вищезазначеної Постанови передбачено, що на підставі статті 215 ЦК України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.

Відповідно до ст. 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів.

Згідно з приписами частини першої ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Правовідносини в сфері державних закупівель регулюються Законом України «Про публічні закупівлі» (надалі - Закон), метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Згідно з частиною 1 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

У відповідності до ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно з ст. 2 Закону до замовників, які здійснюють закупівлі відповідно до цього Закону, належать, зокрема, органи державної влади (орган законодавчої, органи виконавчої, судової влади), та правоохоронні органи держави, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, об`єднання територіальних громад.

Частиною 4 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Згідно з пунктом 4 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Таким чином, Законом встановлено імперативну норму, згідно з якою зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватись виключно у випадках, визначених статтею 41 Закону.

У відповідності до роз`яснення Міністерства економічного розвитку торгівлі України від 27.10.2016 № 3302-06/34307-06 «Щодо зміни істотних умов договору», щодо продовження строку дії договору та виконання зобов`язання, вказано, що форма підтвердження об`єктивних обставин для продовження строку дії договору Законом не визначена, оскільки вона залежить від обставин, що спричинили продовження строку дії договору про закупівлю та виконання зобов`язань щодо передання товару, виконання робіт, надання послуг. Тому замовник самостійно визначає форму документального підтвердження таких обставин з дотриманням законодавства.

Відповідно до п. 8.1-8.3 Договору, сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за Договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання Договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна, інша небезпечна подія). Сторона, що не може виконувати зобов`язання за Договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше, ніж протягом трьох днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі. Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є довідка, яка видається Торгово-промисловою палатою України, або відповідно створеною органами державної влади місцевою або територіальною комісією по визначенню обсягу збитків, завданих стихійним лихом.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» торгово-промислові палати створюються з метою сприяння розвиткові народного господарства та національної економіки, її інтеграції у світову господарську систему, формуванню сучасних промислової, фінансової і торговельної інфраструктур, створенню сприятливих умов для підприємницької діяльності, всебічному розвиткові усіх видів підприємництва, не заборонених законодавством України, науково-технічних і торговельних зв`язків між українськими підприємцями та підприємцями зарубіжних країн.

В силу ч. 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Відповідно до листа Чернівецької торгово-промислової палати від 06.09.2022 № 120 Управління освіти Чернівецької міської ради з приводу підтвердження обставин непереборної сили упродовж 2021 року не зверталось.

Із змісту укладеної сторонами оспорюваної додаткової угоди, якою внесено зміни до Договору, вбачається, що зміни в Договір щодо продовження строку поставки товару внесено без зазначення посилання на документально підтверджені об`єктивні обставини, що спричинили таке продовження, у тому числі непереборної сили. Водночас, ані вимогами п. 4 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», якою передбачено випадки зміни істотних умов договору в частині продовження строків дії договору, ані Договором, не передбачено можливості зміни істотних умов договору без наявності випадків, передбачених законодавством.

Таким чином, наведене вказує на те, що будь-яких обґрунтованих, законних підстав та документально підтверджених об`єктивних обставин для продовження строку поставки товару за Договором на дату укладання додаткової угоди 10.12.2021 не було.

Укладення додаткової угоди від 10.12.2021 про продовження строку поставки товару без належного обґрунтованого документального підтвердження виникнення об`єктивних обставин, що спричинили продовження строку поставки товару, у тому числі непереборної сили, в порушення норм ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та положень п. п. 8.1, - 8.3, п. 11.1 Договору, не відповідає також вимогам тендерної документації.

Ч. 3 ст. 6 ЦК України передбачено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або суті правовідносин сторін.

Відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Підписуючи 21.09.2021 Договір № 257 про закупівлю товару за державні кошти з строком поставки до 15.11.2021, відповідач мав оцінити можливість вчасного виконання договору, ризики та негативні наслідки для себе та контрагента по договору у зв`язку з невиконанням зобов`язань в строк. Юридична особа здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, а тому, укладаючи Договір з вказаним строком поставки, відповідач повинен був оцінити погоджений сторонами строк виконання зобов`язання з поставки товару та відповідно об`єктивно оцінити можливість виконання такого зобов`язання у вказаний строк.

Статтею 5 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачені основні принципи здійснення публічних закупівель, а саме 1) добросовісна конкуренція серед учасників; 2) максимальна економія, ефективність та пропорційність; 3) відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; 4) недискримінація учасників та рівне ставлення до них; 5) об`єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі; 6) запобігання корупційним діям і зловживанням.

Передбачені Законом України «Про публічні закупівлі» процедури закупівель визначені з метою забезпечення добросовісної конкуренції серед учасників, досягнення економії та ефективності, а тому базуються на таких принципах. Максимальна економія публічних коштів та ефективність їх використання забезпечується шляхом конкурентного визначення постачальника товарів і послуг, виконання робіт.

Дії сторін Договору щодо необґрунтованого продовження строку поставки товару шляхом укладення додаткової угоди суперечать меті Закону України «Про публічні закупівлі». Зокрема, такі дії нівелюють інститут публічних закупівель, як засіб забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвитку добросовісної конкуренції.

Таким чином, укладення додаткової угоди про продовження строків поставки, надсилання відповідачем листа про це позивачу вже після закінчення визначеного Договором строку поставки товару, жодним чином не відповідає принципу максимальної економії та ефективності.

Укладення оспорюваної додаткової угоди до Договору щодо продовження строку поставки товару за відсутності для цього документально підтверджених об`єктивних обставин, у т.ч. обставин непереборної сили, спотворює результати торгів та нівелює економію, яку було отримано під час підписання Договору. А можливість зміни строку поставки товару внаслідок недобросовісних дій сторін договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 5 Закону України «Про публічні закупівлі».

Відповідний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду, зокрема, від 21.03.2019 у справі № 912/898/18, від 16.04.2019 у справі № 915/346/18, від 15.03.2018 у справі № 910/4474/17, від 25.06.2019 у справі № 913/308/1812, від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18, від 23.01.2020 у справі № 907/788/18, від 01.06.2020 у справі № 913/368/19,від 19.08.2020 у справі № 923/449/18, від 19.08.2020 у справі № 925/47/19, від 09.09.2020 у справі № 921/524/18 та інших.

Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 5 ст. 13 ЦК України не допускаються використання Цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

Невиконання встановлених законодавством норм при організації та проведенні тендерних процедур порушує інтереси держави в частині гарантування організації діяльності органів державної влади відповідно до вимог Конституції та законів України, забезпечення безумовного виконання нормативно-правових актів держави.

Укладенням додаткової угоди до Договору порушені й матеріальні інтереси держави, оскільки, з урахуванням додаткової угоди Управління отримало фотокопіювальне та поліграфічне обладнання для офсетного друку для потреб навчальних закладів м. Чернівці на місяць пізніше, а ніж це було визначено Договором, що не сприяло покращенню матеріально-технічної бази цих закладів та забезпеченню належного освітнього процесу.

Враховуючи те, що додаткова угода до Договору укладена з порушенням вимог ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», то відповідно до ст. ст. 16, 203, 215 ЦК України, ст. 207 ГПК України остання підлягає визнанню недійсною, а позов у цій частині підлягає задоволенню.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Враховуючи, що оскаржувана додаткова угода до Договору укладена з порушенням вимог чинного законодавства та підлягає визнанню недійсною, то з відповідача підлягають стягненню штрафні санкції за Договором і Законом.

Відповідно до вимог п. 6.3.1 Договору Постачальник зобов`язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим Договором. У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за Договором сторони несуть відповідальність, передбачену Законами та цим Договором. За невиконання або несвоєчасне виконання зобов`язань за цим Договором: у разі поставки в неповному обсязі товару, або неналежної якості, або супроводжувальна документація не буде відповідати технічним умовам, або буде порушуватись строк поставки, або термін заміни товару буде перевищувати 10 робочих днів та в інших випадках, Постачальник несе відповідальність у розмірах, визначених п. 2 ст. 231 Господарського кодексу України (п. 7.1, 7.2 Договору).

За приписами статей 218, 219 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів. Сторони зобов`язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення від господарської відповідальності у випадку порушення зобов`язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин. Також в силу частини 1 статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до вимог п. 2 ст. 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

В силу приписів ст. 610 ЦК України, вимога надати докази невиконання або неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором покладається на позивача.

Водночас, стаття 614 ЦК України зобов`язує відповідача надати докази відсутності вини у неналежному виконанні зобов`язання. Таким чином, при пред`явленні позову кредитор повинен довести лише факт порушення зобов`язання, він звільняється від обов`язку доводити вину боржника. Тягар доказування відсутності вини в порушенні зобов`язання лежить на боржникові.

Частиною 1 статті 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання, і при цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Вказаної позиції дотримується і Верховний Суд у постановах від 23.06.2018 у справі № 904/11673/16, від 15.03.2018 у справі № 910/13725/16.

Частиною 1 статті 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, однією із основних умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання.

Як унормовано частиною 1 статті 96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, а статтями 525, 526 названого Кодексу і статтею 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 611 ЦК України визначено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до п. 5.1 Договору строк поставки товару визначено: до 15.11.2021, тому строк прострочення поставки обумовленого Договором товару розпочався з 16.11.2021.

Прострочення виконання зобов`язання по Договору за період з 16.11.2021 по 14.12.2021 становить 29 днів на суму 652 800 грн, що є вартістю товару, з якого допущено прострочення виконання зобов`язання. За перерахунком суду, розмір пені за вказаний період становить 18 931,20 грн, а позов в цій частині підлягає задоволенню.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 219, 220, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Керівника Чернівецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Управління освіти Чернівецької міської ради задовольнити.

2. Визнати недійсною додаткову угоду від 10.12.2021 до договору про закупівлю товару за державні кошти № 257 від 21.09.2021, укладеного між Управлінням освіти Чернівецької міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мегапринт Сервіс".

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегапринт Сервіс" (04071, м. Київ, вул. Нижній Вал, 41; код ЄДРПОУ 31867934) на користь Управління освіти Чернівецької міської ради (58029, м. Чернівці, вул. Героїв Майдану, 176; код ЄДРПОУ 02147345) штрафні санкції (пеню) в розмірі 18 931,20 грн.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегапринт Сервіс" (04071, м. Київ, вул. Нижній Вал, 41; код ЄДРПОУ 31867934) на користь Чернівецької окружної прокуратури (58000, м. Чернівці, вул. Конституційна, 69, код ЄДРПОУ 02910120) витрати зі сплати судового збору в розмірі 5 368,00 грн.

5. Після набрання рішенням суду законної сили видати відповідні накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, то строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 17.04.2023 року.

Суддя Ю.О.Підченко