Рішення

від 20.04.2023 по справі 910/680/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.04.2023Справа № 910/680/23

Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу

за позовом Керівника Оболонської окружної прокуратури (04212, місто Київ, вулиця М.Малинського, 10) в інтересах держави в особі Київської міської ради (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 364)доТовариства з обмеженою відповідальністю "Л А В" (04201, місто Київ, вулиця Бережанська, будинок 12-Б)простягнення 434 785 грн 47 коп.Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

12.01.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Керівника Оболонської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Л А В" про стягнення 434 785 грн 47 коп. безпідставно збережених коштів.

В обґрунтування позову прокурор вказує, що з 02.03.2018 без достатніх правових підстав, не сплачуючи орендну плату відповідач використовує земельну ділянку площею 0,1075 га по вулиці Бережанскій, 12-Б в місті Києві для обслуговування розташованого та зареєстрованого на ній нерухомого майна, що є підставою для стягнення з останнього безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2023 відкрито провадження у справі № 910/980/23 та прийнято позовну заяву до розгляду, справу визнано малозначною, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

31.01.2023 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення.

09.02.2023 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

23.02.2023 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від Керівника Оболонської окружної прокуратури міста Києва надійшла відповідь на відзив.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:78:053:0014 по вул. Бережанській, 12-Б розташовано майно - нежила будівля літ. Б загальною площею 1920,70 кв.м., що належить на праві власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Л А В" на підставі свідоцтва про право власності від 27.09.2012 серії САЕ №777818, зареєстроване в Комунальному підприємстві "Київське міське бюро технічної інвентаризації" 05.10.2012 в реєстраційній книзі №154п-260 за реєстровим номером №8449-П.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно речові права Товариства з обмеженою відповідальністю "Л А В" на земельну ділянку площею 0,1075 га з кадастровим номером 8000000000:78:053:0014 по вул. Бережанській, 12-Б у місті Києві не зареєстровані.

Вищезазначене свідчить, що відповідач, набувши у власність нерухоме майно, право власності або користування на земельну ділянку, на якій воно розташоване не оформило.

Разом з тим, право комунальної власності на земельну ділянку площею 0,1075 га з кадастровим номером 8000000000:78:053:0014 зареєстроване 02.03.2018 за територіальною громадою в особі Київської міської ради, відомості про вказану земельну ділянку внесені до Державного земельного кадастру.

Відтак, зазначена земельна ділянка сформована та є об`єктом цивільних прав у розумінні статті 79-1 Земельного кодексу України.

Водночас, рішень про передачу даної земельної ділянки у власність чи користування Товариству з обмеженою відповідальністю "Л А В" Київська міська рада не приймала, договорів оренди з товариством не укладала.

Прокурор у позові наголошено про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Л А В" з 10.10.2019 використовує земельну ділянку площею 0,1075 га (кадастровий номер 8000000000:78:053:0014) для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі по вул. Бережанській, 12-Б у м. Києві без виникнення права власності або користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до статей 125, 126 Земельного кодексу України. У зв`язку з чим прокурор звернувся з відповідним позовом про стягнення з відповідача на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України 434 785 грн 47 коп. орендної плати, нарахованої за володіння і користування цією земельною ділянкою в період з 10.01.2020 по 31.12.2022.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що прокурором необґрунтовано застосовано ставку орендної плати з 5 % від нормативної грошової оцінки, оскільки відповідно до проекту рішення Київради від 04.10.2019 відсоткова ставка складає 3% від розміру нормативної грошової оцінки. Також відповідач зазначає, що дійсна площа земельної ділянки, яку він використовує складає 760,8 кв.м., що відповідає площі нежилої будівлі, яка перебуває у власності відповідача.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги прокурора підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Оболонська окружна прокуратура міста Києва зверталась до Київської міської ради з листами від 13.09.2022, 03.10.2022, 21.10.2022, в яких повідомляла про порушення вимог земельного законодавства при використанні спірної земельної ділянки комунальної форми власності.

Водночас, з відповіді Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.10.2022, наданої за дорученням заступника міського голови - секретаря Київської міської ради, вбачається, що будь-які належні заходи цивільно-правового характеру щодо захисту інтересів держави Київрадою не вживались, що свідчить про бездіяльність органу місцевого самоврядування.

Враховуючи бездіяльність Київської міської ради, тобто нездійснення повноважень по захисту державних інтересів, відповідно до статті 131-1 Конституції України та частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" є підставою для вжиття міською прокуратурою заходів представницького характеру шляхом пред`явлення відповідного позову з метою захисту інтересів держави.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 1 статті 181 Цивільного кодексу України встановлено, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

У відповідності з частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно із частиною 1 статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Відповідно до частини 1 статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Відповідно до частини 1 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (стаття 126 Земельного кодексу України).

Статтею 125 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

За приписами частини 5 статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду фізичними або юридичними особами, які не можуть мати у власності земельних ділянок, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташований жилий будинок, будівля або споруда, на умовах оренди.

Враховуючи вищезазначені приписи законодавства, зокрема статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України право власності на житловий будинок, будівлю, споруду є безумовною підставою для виникнення права користування земельною ділянкою під відповідним нерухомим майном, яке має бути оформлено відповідним чином з урахуванням приписів статті 126 Земельного кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, за відповідачем, на підставі договору купівлі-продажу від 31.08.2012, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю "Ікар-Люкс", зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна, а саме: нежилу будівлю літ. Б загальною площею 1920,70 кв.м., по вул. Бережанській, 12-Б в місті Києві (далі - об`єкт).

Згідно пункту 4 вказаного договору нерухоме майно, що є предметом даного договору розташоване на земельній ділянці площею 0,1075 га, кадастровий номер 8000000000:78:053:0014, за адресою: місто Київ, Оболонський район, вулиця Бережанська 12б.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно речові права Товариства з обмеженою відповідальністю "Л А В" на земельну ділянку площею 0,1075 га з кадастровим номером 8000000000:78:053:0014 по вул. Бережанській, 12-Б у місті Києві не зареєстровані.

Вищезазначене свідчить, що відповідач, набувши у власність нерухоме майно, право власності або користування на земельну ділянку, на якій воно розташоване не оформило. Отже, відповідач користується цією земельною ділянкою у вищезазначеному періоді без належної правової підстави

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Статтею 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Згідно зі статтею 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

За змістом глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України та положень статті 1212 Цивільного кодексу України до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку (без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17.

Таким чином, відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У частині 1 статті 93 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 Земельного кодексу України),

За змістом статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів; орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не є власником та постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку. При цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (стаття 14.1.72 Податкового кодексу України).

Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов`язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (статті 14.1.125, 14.1.136, 288.5 Податкового кодексу України).

Відповідно до статті 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Як вбачається з розрахунку, поданого позивачем, за період з 10.01.2020 до 31.12.2022 загальна сума недоотриманих доходів позивача за сплату відповідачем орендної плати складає 343 785 грн 47 коп.

Відповідно до розрахунку розміру орендною плати за користування земельною ділянкою по вул. Бережанській, 12-Б у Оболонському районі міста Києва (8000000000:78:053:0014, площа 0,1075 га) при розрахунку суми безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою позивачем застосовано ставку річної орендної плати у розмір 5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Згідно з відомостями, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Л А В" є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (основний) (код КВЕД 68.20).

У відповідності до рішень Київської міської ради від 13 грудня 2018 року N 416/6467 "Про бюджет міста Києва на 2019 рік", від 12 грудня 2019 року № 456/8029 "Про бюджет міста Києва на 2020 рік", від 24 грудня 2020 року № 24/24 "Про бюджет міста Києва на 2021 рік" та від 09 грудня 2021 року № 3704/3745 "Про бюджет міста Києва на 2022 рік" встановлено, що у разі здійснення такого виду економічної діяльності як "Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна", для розрахунку розміру мінімальної орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва застосовується відсоткова ставка у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки.

Згідно з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 15.09.2022 вартість земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:78:053:0014 становить 3 525 135 грн 86 коп.

Ураховуючи викладене, взявши до уваги вид економічної діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Л А В", при розрахунку розміру орендної плати за землю позивачем правомірно застосовано відсоткову ставку у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки.

Судом не приймаються до уваги твердження відповідача щодо необхідності застосовування відсоткової ставки в розмірі 3% від розміру нормативної грошової оцінки з огляду на інформацію, яка міститься у пояснювальній записці від 10.07.2019 до проекту рішення Київради від 04.10.2019, оскільки розрахунок орендної плати (3%) у пояснювальній записці є орієнтовним, що також підтверджується листом Департаменту від 14.12.2022.

Окрім цього, суд зауважив на тому, що неналежне виконання своїх обов`язків Київською міською радою не може бути підставою звільнення власника нерухомого майна від обов`язку сплачувати за користування сформованою земельною ділянкою (відповідні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19 та від 10.02.2020 у справі № 922/981/18).

Твердження відповідача про те, що прокурором та позивачем не надано доказів використання відповідачем спірної земельної ділянки площею 0,1075 га, суд вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно із частинами 1 - 4, 9 статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6, 7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Як було вище вказано, нежитлові приміщення відповідача розташовані на спірній земельній ділянці комунальної власності за кадастровим номером 8000000000:78:053:0014, що також не спростовується скаржником.

Також, суд зазначає, що належний відповідачеві впродовж періоду: з 10.01.2020 по 31.12.2022 об`єкт нерухомості у розумінні частини 1 статті 181 Цивільного кодексу України об`єктивно перебував на вищевказаній земельній ділянці позивача, що в свою чергу, само по собі свідчить про фактичне використання відповідної земельної ділянки площею 0,1075 га, сформованої як об`єкт цивільних прав права.

При цьому, суд зауважує на тому, що відповідач не надав жодних доказів на підтвердження формування за зазначеною вище адресою земельної ділянки меншою площею для експлуатації та обслуговування нерухомого майна.

Відповідна правова позиція зазначена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.05.2020 у справі № 922/2843/19.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене та з огляду на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Л А В" з 02.03.2018 (дата формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав) без достатніх правових підстав, не сплачуючи орендну плату, використовує земельну ділянку площею 0,1075 га з кадастровим номером 8000000000:78:053:0014 по вул. Бережанській, 12-Б для обслуговування розташованого та зареєстрованого на ній нерухомого майна, вимоги Керівника Оболонської окружної прокуратури про стягнення з товариства безпідставно збережених коштів в розмірі 434 785 грн 47 коп. орендної плати, на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтею 74, статтями 76-79, статтею 86, статтею 123, статтею 129, статтями 232-233, статтями 237- 238, статтями 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповід альністю "Л А В" (04201, місто Київ, вулиця Бережанська, будинок 12-Б, ідентифікаційний код 38358419) на користь Київської міської радм (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36, ідентифікаційний код 22883141) 434 785 (чотириста тридцять чотири тисячі сімсот вісімдесят п`ять) грн 47 коп. безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповід альністю "Л А В" (04201, місто Київ, вулиця Бережанська, будинок 12-Б, ідентифікаційний код 38358419) на користь Київської міської прокуратури (03150, місто Київ, вулиця Предславинська, будинок 45/9, ідентифікаційний код 02910019) судовий збір у розмірі 6 585 (шість тисяч п`ятсот вісімдесят п`ять) грн 49 коп.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя Н.Плотницька