Ухвала

від 20.04.2023 по справі 910/5740/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua0,2

УХВАЛА

м. Київ

20.04.2023Справа № 910/5740/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши позовну заяву Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк» (03087, м. Київ, вул. Єреванська, буд. 1) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Термогальванічний завод» (03062, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 67) про звернення стягнення на предмет іпотеки

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Термогальванічний завод» (далі - відповідач) про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням позичальником за кредитним договором №0277/06/2021/0038 від 11.06.2021 зобов`язань з повернення кредитних коштів, вимоги за яким забезпечені договором іпотеки майнових прав на нерухоме майно без оформлення заставної від 11.06.2021, укладеного з відповідачем, а тому в рахунок погашення заборгованості позивач просить звернути стягнення на предмет іпотеки, що належить відповідачу.

Дослідивши матеріали позовної заяви, суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України, оскільки подана заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, зважаючи на таке.

Стаття 124 Конституції України закріплює, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Частина 1 статті 3 Господарського процесуального кодексу України визначає, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно приписів статті 9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 3 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Водночас, статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

У рішенні від 22.12.2009 у справі «Безимянная проти Росії» (заява №21851/03) ЄСПЛ наголосив, що «погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту».

Справи, віднесені до юрисдикції господарських судів, визначено у статті 20 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Аналогічна висновок щодо застосування норм права неодноразово був викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 12.10.2022 у справі №183/4196/21, від 01.02.2022 у справі №910/5179/20, від 29.06.2021 у справі №916/2813/18.

Суд зауважує, що ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Частиною 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Зазначене право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду.

Конституційний Суд України у рішенні №2-рп/2007 від 12.06.2007 вказав, що необхідно відрізняти поняття «обмеження основоположних прав і свобод» від прийнятого у законотворчій практиці поняття «фіксація меж самої сутності прав і свобод» шляхом застосування юридичних способів (прийомів), визнаючи таку практику допустимою (абзац другий пункту 10 мотивувальної частини).

Приписами частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.11.2019 у справі №910/9362/19 дійшла висновку про те, що до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/1733/18 та від 19.03.2019 у справі №904/2526/18.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.11.2019 року у справі №910/9362/19 додатково звернула увагу на те, що положення пункту 1 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України пов`язують належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не з об`єднанням позовних вимог до боржника у забезпечувальному зобов`язанні з вимогами до боржника за основним зобов`язанням, а з тим, що сторонами основного зобов`язання мають бути юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

У даному випадку, позивач вказує про неналежне виконання позичальником ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань за кредитним договором №0277/06/2021/0038 від 11.06.2021 в частині повернення отриманих кредитних коштів, які надавались на оплату забезпечувального платежу/внеску згідно укладеного між забудовником/власником майнових прав на квартиру та позичальником попереднього договору купівлі-продажу квартири, відповідно до якого забудовник/власник майнових прав на квартиру та позичальник зобов`язуються укласти договір купівлі-продажу квартири загальною проектною площею 82,80 кв. м., за номером 41, на поверсі 8, кількість кімнат 3, в житловому будинку за будівельною адресою: АДРЕСА_1 , з урахуванням в майбутньому наданої будинку поштової адреси.

У свою чергу, належне виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором забезпечено договором іпотеки майнових прав на нерухоме майно без оформлення заставної від 11.06.2021, за яким іпотекодавець - ТОВ «Термогальванічний завод» з метою забезпечення належного виконання ОСОБА_1 зобов`язання, що випливає з кредитного договору передає, а іпотекодержатель приймає в іпотеку в порядку і на умовах, визначених договором майно - майнові права на квартиру АДРЕСА_2 , яка буде розташована в будинку, що будується на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:88:084:0090, розташованій за адресою: АДРЕСА_3 , будівельна адреса об`єкту будівництва: АДРЕСА_1 . При цьому, умовами укладеного договору передбачено, що іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов`язань, забезпеченого іпотекою, а якщо його вимога не буде задоволена - звернути стягнення на предмет іпотеки (пункти 2.1 та 3.1.4 договору).

Отже, спірні правовідносини за основним зобов`язанням виникли з надання банком кредиту фізичній особі для споживчих потреб та не є такими, що виникли за наслідком її господарської діяльності, а забезпечення виконання основного зобов`язання здійснено шляхом укладення договору іпотеки майнових прав з юридичною особою, за яким банк, у разі незадоволення його вимоги щодо повернення коштів, має право звернути стягнення на предмет іпотеки, тобто є похідними від кредитних правовідносин фізичної особи.

З огляду на викладене, виходячи зі змісту та підстав поданого позову, характеру спірних правовідносин, ураховуючи наведені положення чинного законодавства, спір у цій справі виник з правовідносин, що стосуються правочину щодо виконання основного зобов`язання за кредитним договором укладеного з фізичною особою яка, на його укладення, не діяла як фізична особа-підприємець.

Беручи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку, що спір у даній справі не відноситься до юрисдикції господарських судів.

Пунктом 1 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у відкритті провадження, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

При цьому, згідно з пунктом 6 статті 175 Господарського процесуального кодексу України, відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

З огляду на те, що спір у даній справі не є спором, що виник з господарських правовідносин, а виник з цивільних правовідносин між фізичною особою ОСОБА_1 , як позичальником, Товариством з обмеженою відповідальністю «Термогальванічний завод», як іпотекодавцем та банком, як кредитодавцем та іпотекодержателем, то розгляд даної справи віднесено до юрисдикції загальних судів та має здійснюватись в порядку цивільного судочинства.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі за даною позовною заявою.

Керуючись статтями 3, 4, 20, 175, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті провадження у справі №910/5740/23 за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Термогальванічний завод» про звернення стягнення на предмет іпотеки.

2. Роз`яснити Публічному акціонерному товариству Акціонерному банку «Укргазбанк», що позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Ухвала набирає законної сили 20.04.2023 та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дня набрання нею законної сили.

Суддя Т.В. Васильченко