Рішення

від 20.04.2023 по справі 440/1526/23

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2023 року м. ПолтаваСправа № 440/1526/23

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Костенко Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) справу за позовом адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "СПІВДРУЖНІСТЬ АГРОТЕХМАШ" до Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області Державної служби України з безпеки на транспорті, Державної служби України з питань безпеки на транспорті про визнання протиправними та скасування постанов,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СПІВДРУЖНІСТЬ АГРОТЕХМАШ" звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області Державної служби України з безпеки на транспорті, Державної служби України з питань безпеки на транспорті про визнання протиправними та скасування постанов про застосування адміністративно-господарського штрафу №190861 від 27.01.2023 та №190862 від 27.01.2023.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що документи, визначені пунктом 2 частини другої статті 39 Закону України "Про автомобільний транспорт", у повному обсязі були в наявності у водія, який в свою чергу надав їх посадовій особі Укртрансбезпеки при здійсненні останнім рейдової перевірки. Зазначено, що у постановах 190861 від 27.01.2023 та №190862 від 27.01.2023 відсутні конкретні обставини її прийняття, не відображено який фактичний вираз мало порушення, за вчинення якого контролюючим органом накладено стягнення.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 01.03.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі; вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні), витребувано докази.

У відзиві до позовної заяви представник відповідачів просить відмовити у задоволенні позову, зазначивши, що доводи позовної заяви про невідповідність оскаржуваної постанови визначеним законодавством вимога є цілком надуманими та спростовуються дійсними обставинами справи.

Відповідно до частини восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Справа розглядається у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження на підставі частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 16.12.2022 під час проведення перевірки, працівниками Укртрансбезпеки були перевірені транспортні засоби марки КАМАЗ державний номерний знак НОМЕР_1 , разом з причепом СЗАП, державний номерний знак НОМЕР_2 та автомобіль КАМАЗ, державний номерний знак НОМЕР_3 , разом з причепом СЗАП, державний номерний знак НОМЕР_4 .

За результатами перевірки Відділом державного нагляду (контролю) у Полтавській області складені акти від 16.12.2022 №341222 та № 341170 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, згідно з яким під час перевірки виявлені порушення, відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт": надання послуг з регулярних пасажирських перевезень за міським маршрутом за відсутності на момент перевірки документів, визначених статтею 39 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Відділом державного нагляду (контролю) у Полтавській області 27.01.2023 прийняті постанови №190861 та №190862 про застосування адміністративно-господарського штрафу, згідно з яким Товариство з обмеженою відповідальністю "СПІВДРУЖНІСТЬ АГРОТЕХМАШ" притягнуто до адміністративної відповідальності шляхом застосування на підставі абзацу 3 частини першої статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Не погоджуючись із постановами про застосування адміністративно-господарського штрафу та вважаючи їх протиправними, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та відповідним доводам сторін, суд дійшов таких висновків.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту в Україні визначено Законом України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 № 2344-III.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про автомобільний транспорт" (у редакції, чинній на момент проведення перевірки) загальне державне регулювання діяльності автомобільного транспорту здійснює Кабінет Міністрів України відповідно до своїх повноважень.

Реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, зокрема, державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм та стандартів на автомобільному транспорті; габаритно-ваговий контроль транспортних засобів у зонах габаритно-вагового контролю, вимоги до облаштування та технічного оснащення яких затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері автомобільного транспорту.

Державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.

Постановою Кабінету Міністрів України №1567 від 08.11.2006 затверджено Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті (надалі Порядок №1567), який визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами.

Згідно з пунктом 2 Порядку №1567 державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб`єктів господарювання (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.

Пунктом 3 Порядку №1567 встановлено, що органами державного контролю на автомобільному транспорті (далі - органи державного контролю) є Укртрансбезпека, її територіальні органи.

Таким чином, Відділ державного нагляду (контролю) у Полтавській області є територіальним органом Державної служби України з безпеки на транспорті, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, яке уповноважене здійснювати державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм та стандартів на автомобільному транспорті, зокрема, шляхом здійснення рейдових перевірок та притягнення до відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт.

Так, у акті відсутній номер дорожнього листа, відсутні записи про номер ТТН або посилання на будь-які інші документи, що дозволяли б встановити факт здійснення перевезення. Відсутні до того ж і пояснення водія щодо факту здійснення ним перевезення.

Щодо постанови №190861 та акту №341170, на підставі якого її винесено у відповідному акті також ВІДСУТНІ жодні посилання на характер вантажу, обставини події.

За відсутності зазначених документів та інформації взагалі неможливо встановити, що було здійснено перевезення і це перевезення здійснювалось саме ТОВ "СПІВДРУЖНІСТЬ АГРОТЕХМАШ", зокрема, за відсутності даних про вантаж, вантажовідправника та вантажоодержувача неможливо зробити висновок про перевезення, оскільки відсутні усі значущі складові відповідного правочину.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільний перевізник фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Отже, для того, щоб притягти перевізника за порушення, передбачене абз. 3 ч. 1 ст. 60 ЗУ «Про автомобільний транспорт», контролюючий орган має встановити в першу чергу суб`єкта правопорушення, який у даному випадку є спеціальним особа, яка здійснює перевезення вантажу або пасажирів.

Однак ані в актах, ані в постановах, не міститься жодних відомостей про об`єкт перевезення, тобто не доведено, що взагалі мав місце факт перевезення, а отже і такий елемент складу правопорушення, як суб`єкт, відсутній.

При чому, факт перевезення будь-якого вантажу не доведено в обох випадках, в акті № 341222 не міститься навіть посилання на подорожній лист, а в акті № 341170 міститься лише номер листа, однак не зазначено його дати, не зазначено який вантаж перевозиться, якщо мало місце перевезення вантажу, за твердженням відповідача.

Європейський суд з прав людини, в рішеннях у справах «Малофєєва проти Росії» та «Карелін проти Росії» зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу, оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом.

У п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 встановлено, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».

Позивача було притягнуто до відповідальності за відсутність документів, визначених законом.

Однак під час здійснення перевірки водій позивача мав при собі усі необхідні документи, що передбачені чинним законодавством.

Так, Наказом Міністерством транспорту та зв`язку України від 24.06.2010 року № 385 затверджено Інструкцію з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті (далі - Інструкція № 385), яка визначає порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів.

Відповідно до п. 1.3 Інструкції № 385 ця інструкція поширюється на суб`єктів господарювання, які проводять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі).

Пунктом 1.4 Інструкції № 385 визначено, що контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв.

Відповідно до п. 3.1 Інструкції № 385, виробники транспортних засобів, перевізники, водії та ПСТ використовують тахографи, тахокарти, картки до цифрових тахографів, тип яких затверджено відповідно до вимог ЄУТР.

Автомобілі позивача КАМАЗ не обладнано тахографами.

Відповідно до п. 1.2. Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту і зв`язку України від 07.06.2010 року № 340 (далі - Положення), це Положення встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - водії) та порядок його обліку.

Відповідно до пункту 1.3 Положення № 340, його вимоги поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами.

Відповідно до п. 6.1 Положення автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Облік робочого часу водіїв здійснюється на основі табеля обліку використання робочого часу. Перевізник, який використовує водіїв за наймом, щомісяця складає графік змінності водіїв, веде відомість обліку робочого часу та відпочинку водія, у якій щодо кожної робочої зміни зазначаються планові та фактичні дані щодо маршруту, початок та кінець робочої зміни (п. 6.2 Положення).

Пункт 6.3. Положення визначає, що водій, що керує транспортним засобом, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія.

Таким чином, для водія, який здійснює регулярні пасажирські перевезення на міжміському автобусному маршруті протяжністю понад 50 км чи водія вантажного автомобілю з повною масою понад 3,5 тонн законодавством передбачена можливість вибору, або використовувати тахограф (за його наявності) або вести контрольну книжку водія.

Чинним законодавством допустимо вести індивідуальні контрольні книжки, у разі не обладнання транспортного засобу тахографом.

У водія ОСОБА_1 (акт №341170) була в наявності індивідуальна контрольна книжка водія (копія контрольної книжки додаток №6), він був готовий надати відповідний документ для розгляду уповноваженій особі суб`єкта владних повноважень, однак при складанні актів було прямо проігноровано наявність відповідних документів, їх не було досліджено, не взято до уваги, що призвело до порушення прав позивача.

Водій ОСОБА_2 (акт №341222) також при здійсненні своїх функцій мав у наявності відповідний пакет документів.

Таким чином, представниками суб`єкта владних повноважень проігноровано факт наявності усіх документів, передбачених чинним законодавством, винесено помилкові акти без зазначення усіх значущих обставин справи та на підставі цих актів винесено протиправні постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільний перевізник фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Автомобільний перевізник повинен виконувати вимоги Закону України "Про автомобільний транспорт" та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів (ст. 34 Закону).

За змістом Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв`язку України 24.06.2010 N 385 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 20 жовтня 2010 р. за N 946/18241, контрольні пристрої (тахографи) встановлюються та використовуються на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів.

Оскільки у акті щодо водія ОСОБА_2 не вказано подорожній лист, не зрозумілим видається і щодо якого саме факту транспортування складено акт. Також у акті, складеного щодо водія ОСОБА_1 , відсутні відомості про вантаж, який перевозився. Взагалі незрозуміло, чи було здійснено перевезення вантажу, а оскільки відсутні відомості щодо факт перевезення, відтак і притягнення до відповідальності за вчинення правопорушення, суб`єктом якого може бути тільки особа, яка перевозе вантаж, що належить іншій особі, є необґрунтованим.

Відповідно до ч. 1 ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Отже, для констатування наявності факту перевезення необхідною умовою є довірення однією особою власником вантажу іншій особі перевізнику, самого вантажу для здійснення такого перевезення.

Товариством не було укладено договору поставки та/або іншого жодного правочину щодо надання послуг перевезення відповідного вантажу, Товариство не брало на себе зобов`язань перевезти на власному транспорті вантаж, який належить на праві власності іншій особі.

Отже, ТОВ «СПІВДРУЖНІСТЬ АГРОТЕХМАШ» послуг з перевезення вантажу не надавало, що з огляду на положення Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті виключає необхідність обов`язкового встановлення на транспортному засобі тахографу.

Натомість, навіть враховуючи відсутність у позивача обов`язку встановлення тахографа та ведення індивідуальної контрольної книжки водія, позивач забезпечив водіїв усіма необхідними документами, які були наявні та могли бути надані для огляду інспекторам.

Статтею 48 ЗУ «Про автомобільний транспорт» визначено перелік документів, які повинні бути пред`явлені перевізником та/або водієм. Саме за ненадання документів, передбачених цією статтею, щодо позивача було складено постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу.

Однак наголошуємо, що зазначені стаття містить широкий перелік документів, у т.ч. документів, які мають бути при перевезенні небезпечного вантажу. Також абз. 4 цієї статті містить словосполучення «інші документи, передбачені законодавством», тобто відповідна норма є бланектною.

Оскаржувані постанови були винесені відповідачем без повного, всебічного та об`єктивного з`ясування всіх обставин справи в їх сукупності.

Постанова ж, винесена із такими порушеннями, не можуть визнаватись законними. Саме внаслідок протиправної бездіяльності відповідача у позивача виникла необхідність звернутись до суду, викласти власні аргументи та надати докази, які не могли бути надані під час розгляду справи про порушення.

Згідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на суд покладається обов`язок відповідно до здійснювати неупереджений розгляд та ухвалювати обґрунтовані рішення.

Відповідно до цієї ж статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на суд покладається обов`язок сприяти максимальному забезпеченню процесуальних прав учасників судового провадження.

Враховуючи, що у матеріалах справи відсутні належні докази, що підтверджують вину позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, постанови про накладення адміністративного стягнення підлягають скасуванню.

Окрім вже зазначеного, наголошуємо, що Державна інспекція України з безпеки на наземному транспорті забезпечує здійснення перевірок щодо наявності встановлених тахографів виключно на транспортних засобах, якими здійснюються міжнародні автомобільні перевезення, а тому інспектор не мав права перевіряти автомобіль товариства, що здійснює перевезення в межах України, на наявність встановленого тахографа.

Відповідно до наказу Міністерства інфраструктури України від 01.07.2014 №290 "Про внесення змін до наказу Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 №340" доповнено наказ Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 №340 "Про затвердження Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів" після пункту 4 новим пунктом 5 такого змісту: "5. Державній інспекції України з безпеки на наземному транспорті забезпечити: 1) здійснення перевірок дотримання режимів праці та відпочинку водіїв, встановлених Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженим цим наказом; 2) неухильне дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення заходів державного контролю на автомобільному транспорті; 3) здійснення планових, позапланових і рейдових перевірок виключно в межах переліку питань, визначених Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567; 4) здійснення перевірок щодо наявності встановлених тахографів виключно на транспортних засобах, якими здійснюються міжнародні автомобільні перевезення; 5) участь у конкурсі на перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування відповідно до вимог Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2008 № 1081, без встановлення обмежень щодо необхідності обладнання автобусів учасників конкурсу тахографами.".

Таким чином, перевірка оснащеності тахографом здійснюється співробітниками Укртрансбезпеки, відповідно до повноважень, лише при здійсненні міжнародних перевезень, а при здійсненні внутрішніх перевезень проводиться лише перевірка документів на встановлений тахограф.

З товарно-транспортних накладних вбачається, що вантажні перевезення здійснювалися в межах України і є внутрішніми, тобто останній не міг перевірятися на наявність встановленого тахографа.

У зв`язку з відсутністю у позивача обов`язку, здійснюючи внутрішні перевезення, мати діючий тахограф, за наявності індивідуальної контрольної книжки водія, співробітники Укртрансбезпеки не мали повноважень перевіряти наявність чи відсутність у позивача встановленого тахографа та, відповідно, притягувати Товариство до відповідальності за відсутність документів, передбачених ст. 48 ЗУ «Про автомобільний транспорт».

За викладених обставин, позивачем не було допущено порушення, відповідальність за яке встановлена абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт", у зв`язку з чим постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу, на наше глибоке переконання, підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Нормами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на вищезазначені висновки суду відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не доказав правомірності свого рішення.

Таким чином, наведене є підставою для визнання протиправною та скасування постанов Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області про застосування адміністративно-господарського штрафу від 27.01.2023 №190861 та №190862.

З огляду на викладене, оцінюючи зібрані у справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, у зв`язку з чим наявні підстави для задоволення позову.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7000,00 грн, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Частинами першою-п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Таким чином, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена у постановах від 21.03.2018 у справі № 815/4300/17, від 11.04.2018 у справі № 814/698/160 від 18.10.2018 у справі № 813/4989/17.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 26.06.2019 у справі №200/14113/18-а, від 31.03.2020 у справі №726/549/19, від 21.05.2020 у справі №240/3888/19.

На підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано до суду договір про надання правової допомоги №02 від 10.02.2023, розрахунок надання правової допомоги за договором № 02 від 10.02.2023, акт прийому-передачі виконаних робіт від 15.02.2023, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, ордер.

Дослідивши надані позивачем документи, суд враховує такі обставини.

Суд при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить, зокрема, із того, що ця справа відноситься до справ незначної складності. Ця справа не характеризується наявністю виключної правової проблеми, не стосується встановлення значного обсягу фактичних обставин справи, що потребувало б подання великої кількості письмових доказів та вжиття дій щодо їх збирання.

Суд зауважує, що особа має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі №545/2432/16-а зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Оцінивши обставини цієї справи та надані позивачем докази у їх сукупності, суд, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності і пропорційності судових витрат, дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу в цій справі до 3500,00 грн.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, враховуючи задоволення позову, на користь позивача підлягають відшкодуванню судові витрати зі сплати судового збору, сплачені позивачем за подання цього позову.

Також підлягає стягненню з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір за подання адміністративного позову в розмірі 2684,00 грн з огляду на задоволення останньої.

Керуючись статтями 2, 9, 77, 132, 139, 243-246, 250, 255, 262, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "СПІВДРУЖНІСТЬ АГРОТЕХМАШ" (вул. Колгоспна, буд. 2, с.Вільхуватка, Кобеляцький район, Полтавська область, код ЄДРПОУ 34774005) до Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області Державної служби України з безпеки на транспорті (вул. Європейська, буд. 155, м. Полтава, Полтавська область), Державної служби України з питань безпеки на транспорті (просп. Перемоги, буд.14, м. Київ, 03135, код ЄДРПОУ39816845) про визнання протиправними та скасування постанов про скасування постанови задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати постанови Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області про застосування адміністративно-господарського штрафу від 27.01.2023 №190861 та №190862.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СПІВДРУЖНІСТЬ АГРОТЕХМАШ" витрати зі сплати судового збору в розмірі 2684,00 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні) та витрат на правову допомогу в сумі 3500,00 (три тисячі п`ятсот гривень).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Г.В. Костенко