Рішення

від 06.04.2023 по справі 336/5870/21

ФРАНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

336/5870/21

2/465/352/23

РІШЕННЯ

Іменем України

06.04.2023 року м. Львів

Франківський районний суд м. Львова в складі:

головуючої-судді Марків Ю.С.,

за участю секретаря судового засідання Мучинської Ю.О.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові в режимі відеоконференції, за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом громадянина Франції ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Гришко Іван Іванович, до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення грошових коштів за договорами позики та визнання недійсними договору дарування,

встановив:

позивач звернувся в суд із даним позовом, у якому просить: стягнути з ОСОБА_4 на його користь ОСОБА_3 грошові кошти, надані у позику, в розмірі 30 000,00 євро та 25 000 доларів США, що відповідно до курсу Національного банку України, встановленого на 20.07.2021, еквівалентно сумі 1 641 269,00 грн.

Також, просить визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 14.01.2020 між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кияницею Надією Володимирівною.

Обґрунтовуючи позов покликається на те, що 02.06.2018 він на основі «поворотної фінансової допомоги» перерахував на банківський рахунок ОСОБА_4 , відкритий в Акціонерному товаристві «Райффайзен Банк» грошові кошти в сумі 30 000,00 євро. 14.07.2018 на основі «поворотної фінансової допомоги» перерахував на банківський рахунок ОСОБА_4 , відкритий в Акціонерному товаристві «Райффайзен Банк» грошові кошти в сумі 25 000,00 доларів США. Призначенням платежу за обома перерахуваннями позивачем було визначено як «фінансова допомога (нареченій)». Оскільки поняття поворотної фінансової допомоги за своїм змістом узгоджується з визначенням договору позики, закріпленим у ст.1046 ЦК України, вважає, що за цих обставин, між сторонами мало місце укладення договорів позики. Підтвердженням надання коштів відповідачу є банківські повідомлення про переказ коштів №004040890 від 04.06.2018 та №004041084 від 16.07.2018. Зважаючи на те, що строк повернення грошей сторони між собою не визначили 26.05.2021 позивачем, у порядку ст.1049 ЦК України, на поштову адресу відповідача ОСОБА_4 було направлено вимогу про повернення грошових коштів в розмірі 30 000,00 євро та 25 000,000 доларів США. Однак, вказана вимога, яка отримана відповідачем 05.06.2021, була проігнорована, станом на теперішній час кошти відповідачем не повернуто, зобов`язання за договорами не виконано. У зв`язку з цим, позивач змушений вирішувати дане питання судовому порядку.

Окрім цього, позивач вказує, що 14.01.2020 між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено Договір дарування, відповідно до умов якого ОСОБА_4 передала у власність ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_2 . Позивач є кредитором відповідача ОСОБА_4 за договорами позики грошових коштів в сумі 30 000,00 євро та 25 000,00 доларів США, а тому внаслідок укладення Договору дарування, було порушено його право на задоволення грошових вимог за рахунок майна відчуженого ОСОБА_4 . Стверджує, що оспорюваний договір має всі ознаки фраудаторного правочину, адже: квартира була придбана відповідачем на отримані від позивача кошти; квартира відчужена на підставі безвідплатного договору на користь матері ОСОБА_4 - ОСОБА_5 , яка є її близькою родичкою, тобто вказане майно фактично залишається у їх спільному розпорядженні і договір не був спрямований на реальне настання обумовлених ним наслідків; укладення договору відбулось вже після того, як відповідачем отримано інформацію щодо звернення позивача в судовому порядку про визнання недійсним договору дарування та повернення грошових коштів в сумі 30 000,00 євро та 25 000,00 доларів США до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя. Боржник ОСОБА_4 , яка відчужила майно після виникнення у неї зобов`язання із повернення суми боргу діє недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклала договір, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення. Вказує, що укладення спірного договору дарування порушує принцип добросовісності, здійснено поза межами цивільних прав позивача, з протиправною метою приховування майна від позивача, як кредитора, просить позов задовольнити, визнати недійсним вказаний договір та задовольнити позовні вимоги повністю.

13 грудня 2021 року судом відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду 20 грудня 2021 забезпечено позов ОСОБА_3 шляхом заборони відчуження квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_5 на підставі договору дарування від 14.01.2020, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кияницею Надією Володимирівною. Застосовано зустрічне забезпечення шляхом зобов`язання Аража Жан П`єра внести на депозитний рахунок суду грошові кошти в розмірі 200 00,00 грн.

Ухвалою суду від 04 квітня 2022 року відмовлено у задоволенні заяви представника позивача про зміну застосованого заходу зустрічного забезпечення позову.

Ухвалою суду від 27 липня 2022 року задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів у справі. Витребувано у приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Кияниці Надії Володимирівни належним чином засвідчену копію договору дарування від 14.01.2020, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Даним рішенням від 27 липня 2022 року також скасовано ухвалу про забезпечення позову у справі та застосування зустрічного забезпечення.

05 жовтня 2022 року судом закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.

Представник відповідача ОСОБА_4 адвокат Нємна Т.І. подала до суду відзив, у якому позовні вимоги заперечила повністю. Зазначила, що позивачем не додано до позовної заяви жодних належних та допустимих доказів дотримання письмової форми договору та досягнення сторонами усіх істотних умов договору позики, на існування кого покликається ОСОБА_3 тому числі, сторонами не обговорювалось питання та не досягнуто згоди щодо «поворотності фінансової допомоги» та повернення відповідачем отриманих грошових коштів в сумі 30 000,00 євро та 25 000,00 доларів США. ОСОБА_4 дійсно була придбана квартира у м. Львів, однак позивачем не надано жодного доказу, що квартира була придбана за спірні кошти. Відповідач, укладаючи оспорюваний позивачем договір, діяла у відповідності до норм цивільного законодавства України, реалізовуючи власну волю та права, з дотриманням договірних зобов`язань, які, у свою чергу, призвели до реальної зміни права власності з відповідною державною реєстрацією, підстав визнавати такий договір недійсними з наведених у даному позові мотивів немає. При цьому, зважаючи на те, що квартира АДРЕСА_1 була придбана відповідачем ОСОБА_4 на кошти подаровані її батьками, доказів які б спростовували такі твердження позивачем не надані, сторона відповідача вважає, що ОСОБА_3 є не особою, яка має правові підстави звертатись до суду із позовом про визнання недійним договору дарування від 14.01.2020, оскільки зазначений договір жодним чином не впливає на обсяг його охоронюваних законодавством прав та обов`язків. З цих підстав просила відмовити у задоволенні позову.

Відповідач ОСОБА_5 подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності. Правом на подачу до суду відзиву на позовну заяву не скористалась. Суд постановив провести розгляд справи за відсутності відповідача, на підставі наявних у матеріалах справи документів.

Представник позивача подав до суду відповідь на відзив. Зазначив, що у цьому спорі банківські повідомлення про переказ коштів №004040890 від 04.06.2018 та №004041084 від 16.07.2018 є письмовими документами, в яких зафіксовані умови правочину відповідно до вимог ст. 205, 207 ЦК України. Зміст банківських повідомлень свідчить про те, що між позивачем та відповідачем на момент здійснення відповідних грошових переказів було досягнуто усіх істотних умов договорів позики, скільки ці документи містять відомості про сторін, предмет та умови договорів, а також підтверджують факт отримання суми позики відповідачем, що відповідає положенням статей 1046, 1047 ЦК України. У жовтня 2019 ОСОБА_3 вже звертався до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя з позовною заявою до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування грошових коштів в сумі 30 000,00 євро та 25 000,00 доларів США та застосування наслідків недійсності правочину. Постановою Запорізького апеляційного суду від 28.04.2021 у справі №336/6898/19 апеляційну скаргу позивача задоволено частково, рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23.11.2020 у цій справі скасовано. У справі №336/6898/19 суд апеляційної інстанції встановив, що правовідносини, які виникли між сторонами не є договором дарування, а надана позивачем фінансова допомога за своїм характером є саме поворотною. Оскільки, обставини встановлені цим рішенням, з огляду на ст.82 ЦПК є преюдиційними та не підлягають повторному доказуванню, просив задовольнити позов в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_4 адвокат Нємна Т.І. подала письмові пояснення, відповідно до яких позивачем не подано належних та допустимих доказів вчинення фіктивного правочину між сторонами та не підтверджено умислу відповідача на укладення договору без наміру створення реальних правових наслідків, які ними обумовлювалися, оскільки за наслідками укладення оспорюваного договору відбулася реєстрація права власності на спірне нерухоме майно, що свідчить про реальність настання правових наслідків правочину. Щодо тверджень позивача про надання відповідачу поворотної фінансової допомоги зазначила, що в матеріалах справи відсутні докази про укладання договору про надання грошових коштів на поворотній основі у письмовій формі так і реєстрації його у Національному банку. Зазначені обставини свідчать про те, що спірні грошові кошти були надані позивачем відповідачу саме на безповоротні основі.

Представник позивача в ході розгляду справи позов підтримав.

Представник відповідача ОСОБА_4 адвокат Нємна Т.І. в судовому засіданні заперечила позов, з підстав наведених у відзиві та письмових запереченнях.

Cуд, оцінивши наявні по справі докази, заслухавши доводи учасників процесу, дослідивши зміст правовідносин, які виникли між сторонами, надавши оцінку обставинам укладення спірного договору, приходить до наступного висновку.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Як встановлено судом, 02.06.2018 громадянин Франції ОСОБА_3 перерахував на банківський рахунок ОСОБА_4 , відкритий в Акціонерному товаристві «Райффайзен Банк» грошові кошти в сумі 30 000,00 євро, що стверджується повідомленням про переказ коштів №004040890 від 04.06.2018.

14.07.2018 громадянин Франції ОСОБА_3 перерахував на банківський рахунок ОСОБА_4 , відкритий в Акціонерному товаристві «Райффайзен Банк» грошові кошти в сумі 25 000,00 доларів США., що стверджується повідомленням про переказ коштів №004041084 від 16.07.2018.

Призначенням платежу за переказами зазначено як «фінансова допомога (нареченій)».

Як стверджує позивач, впродовж 2018-2019 років він неодноразово звертався до ОСОБА_4 , з вимогами про повернення вказаних коштів, однак його вимоги були проігноровані відповідачем.

У жовтні 2019 року громадянин Франції ОСОБА_3 звернувся до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування грошових коштів в сумі 30 000,00 євро та 25 000,00 доларів США та застосування наслідків недійсності правочину.

Рішенням Шевченківськогорайонного судум.Запоріжжя від 23 листопада 2020 рокув задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено (справа №336/6898/19).

Постановою Запорізького апеляційного суду від 28 квітня 2021 року у цій справі №336/6898/19, рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23 листопада 2020 року скасовано. Ухвалено у цій справі нове судове рішення, у задоволенні позову позивача відмовлено.

Так, апеляційним судом встановлено, що правовідносини, які виникли між сторонами є не договорами дарування від 02.06.2018 року 30000 євро та від 14.07.2018 року 25000 доларів США. Суд вказав, що письмовими доказами передачі грошей позивачем відповідачу у цій справі єповідомлення про зарахування коштів від позивача на рахунок позивача: ІНФОРМАЦІЯ_1 у АТ «Райффайзен Банк Аваль» у сумі 30 000,00 євро, з цільовим призначенням«допомога моїйнареченій», ІНФОРМАЦІЯ_2 у АТ «ОТП банк» у сумі 25 000,00 доларів США, з цільовим призначенням«фінансова допомога (нареченій)». «Договір дарування» та «фінансова допомога(нареченій)» - це різні за своїм змістом поняття. Фінансова допомога може мати місце набезповоротнійчиповоротнійоснові (поворотнафінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами,та є обов`язковою до поверненняпп. 14.1.257 Податкового кодексу України).

Апеляційний суд вказав, що вказаніповідомленняне містять даних про те, якою саме була вищезазначена «фінансова допомоганареченій»позивача на користь відповідача.

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Також, як вбачається з матеріалів справи 26.05.2021 ОСОБА_3 на поштову адресу ОСОБА_4 направив письмову вимогу про повернення грошових коштів в розмірі 30 000,00 євро та 25 000,000 доларів США.

Вимога про повернення коштів була отримана відповідачем ОСОБА_4 05.06.2021.

Як стверджує позивач, станом на теперішній час кошти ОСОБА_3 відповідачем не повернуті.

Відповідно до підпункту14.1.257статті14 Податкового кодексу України,поворотна фінансова допомога - це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування відсотків або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення.

Безповоротна фінансова допомога - це сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів; сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості; сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності; основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних) (підпункт 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Отже поняття безповоротної фінансової допомоги охоплює ситуації, коли кошти на безоплатній основі переходять від однієї особи до іншої. При чому це може відбуватися як унаслідок списання певного зобов`язання щодо сплати коштів, чи фактичної відмови від його стягнення.

Визначальним критерієм безповоротної фінансової допомоги є те, що це кошти, які передані платнику податків згідно з договорами дарування, позики, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів.

Аналіз вищенаведеного дає підстави для висновку, що для віднесення грошових коштів до сум безповоротної фінансової допомоги повинні бути наявні певні умови: укладені договори дарування, позики, інші договори, за якими не передбачається грошова або інша компенсація такої допомоги чи її повернення, або без укладення таких договорів.

Тобто, з точки зору чинного законодавства відсутність договору про надання безповоротної фінансової допомоги не заважає визнати певну суму коштів, передану іншому платникові податків, безповоротною фінансовою допомогою.

У Цивільному кодексі України немає прямих вимог щодо форми та змісту договору про надання безповоротної фінансової допомоги.

Так у постанові Верховного суду від 27.03.2018 по справі № 904/6639/17 зроблено висновок, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

За приписами ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Таким чином, за своєю суттю надані позивачем копії повідомлення про переказ коштів №004040890 від 04.06.2018 та №004041084 від 16.07.2018 з призначенням платежу «фінансова допомога» є самостійним підтвердженням існування між сторонами правовідносин, пов`язаних із здійсненням правочину, тобто наданням та отриманням коштів у якості безповоротної фінансової допомоги позивачем відповідачу.

Оскільки, позивач добровільно та розуміючи значення своїх дій, вчинив правочин та надав безповоротну фінансову допомогу відповідачу, чим відмовився від права вимоги повернення цих коштів, то відсутній факт порушення прав та інтересів позивача, а відтак, заборгованості з повернення зазначених коштів у відповідача перед позивачем не існує.

Згідно з частиною другоюстатті 78 ЦПК Україниобставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зіст.81Цивільного процесуальногокодексу Україникожна сторонаповинна довеститі обставини,на яківона посилаєтьсяяк напідставу своїхвимог абозаперечень,крім випадків,встановлених цимКодексом.

Відповідно до частини шостоїстатті 81 ЦПК Українидоказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд вважає, що надані позивачем копії банківських повідомлень не підтверджують укладення між сторонами договору позики, оскільки, не підтверджують факт отримання відповідачем у борг певної грошової суми від позивача та її обов`язок повернути ці кошти, а відтак це свідчить про відсутність підстав для стягнення вказаної суми, як боргу за договором позики.

Суд відзначає, що в силу вимогстатті 1047 ЦК України, належними доказами підтвердження укладення договорів позики, оскільки можуть бути або письмовий договір, або розписки, які надає позикодавцеві позичальник.

Однак, як встановлено судом, такі докази у справі відсутні. Даними платіжними документами не підтверджується обов`язок ОСОБА_4 повернути ОСОБА_3 зазначені суми коштів.

Зміст данихдокументів такожне міститьвідомостей проте,що грошовікошти булипередані самев боргна умовахдоговору позики. Саме по собі посилання у банківських повідомленнях про переказ коштів на «фінансову допомогу нареченій» не свідчить про укладення договорів позики.

Отже, доводи позивача щодо існування між сторонами боргових зобов`язань поворотної фінансової допомоги, на підставі банківських повідомлень про переказ коштів №004040890 від 04.06.2018 та №004041084 від 16.07.2018, не є спроможними, а тому в цій частині позов задоволенню не підлягає.

Стосовно вимоги позивача про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 , укладеного 14.01.2020 між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , суд зазначає, позивач не є стороною спірного договору, а відтак за правилами частини 2 статті 215 ЦК України має право на звернення до суду із позовом про визнання недійсним правочину, якщо він доведе, що є заінтересованою особою та підтвердить, що його права і законні інтереси безпосередньо порушені договором; у результаті визнання договору недійсним та проведення реституції його права чи інтереси будуть відновлені.

Суд встановив,що згідно з умовами Договору дарування від 14.01.2020, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кияницею Н.В., ОСОБА_4 передала своїй матері ОСОБА_5 у власність квартиру АДРЕСА_2 .

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20.07.2021, право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_5 .

Відповідно до приписів ЦК України, зокрема ст. 16 цього Кодексу, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину фіктивним, позивач у силу ст. 12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу його недійсності.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Саме такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1873цс16, від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц та від 09 вересня

2017 року у справі № 359/1654/15-ц, де вказано про неправильність застосування судами попередніх інстанцій статей 203, 215, 234 ЦК України у спорах, що виникли із договорів дарування нерухомого майна, укладених сторонами, які є близькими родичами, без перевірки, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема, чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.

Крім того, у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) Велика Палата Верховного Суду у подібних правовідносинах дійшла висновку про те, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

Укладення фіктивного правочину є порушенням добросовісності як однієї із загальних засад цивільного законодавства.

Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17 зроблено висновок, що з конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі №755/17944/18 (провадження № 61-17511св19) зроблено висновок, що "договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника)".

В свою чергу судом встановлено, що у цій справі, дії відповідача ОСОБА_4 були спрямовані на реалізацію свого майнового права, обидва відповідачі не мають жодних зобов`язань перед позивачем, судового рішення чи іншого зобов`язального документа про стягнення з ОСОБА_4 боргу на момент укладення договору дарування не існувало.

Суд вбачає,що змісттакого правочинувідповідає справжньомуволевиявленню дарувальника,укладаючи Договірдарування,відповідач ОСОБА_4 діяла відповіднодо своїхінтересів,сторони самостійно підписали вказаний договір, договір дарування квартири був укладений у письмовій формі, з додержанням вимог законодавства щодо нотаріального посвідчення, сторони оспорюваного правочину не ставлять під сумнів його дійсність, сторони в належній формі досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, договір підписаний обома сторонами, що підтверджує відповідність договору внутрішній волі сторін та вимогам законодавства, що звичайно ставляться до них.

Також встановлено, що предмет договору дарування безоплатно переданий у власність ОСОБА_5 , яка зареєструвала право власності у встановлений законом спосіб, тобто настали правові наслідки реального договору.

Згідно зі статтями 316, 317 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Суд вважає, що позивачем не доведено належними, достатніми, достовірними та допустимими доказами наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, факту порушення його прав чи інтересів з боку ОСОБА_4 укладенням спірного договору, а також того, що в момент вчинення правочину стороною (сторонами) не додержано встановлених статтею 203 ЦК України вимог.

Встановлені судом вищенаведені обставини справи вказують на те, що позивачем не доведено, існування у відповідача перед позивачем боргових зобов`язань на суми 30 000,00 євро та 25 000 доларів США, як і не доведено порушення його прав та законних інтересів укладенням спірного правочину, відтак не підтверджено наявності в нього прав оспорювати відповідний договір в розумінні статті 215 ЦК України.

Враховуючи положення статті 204 ЦК України щодо презумпції правомірності правочину, суд приходить до переконання про відсутність правових підстав для визнання Договору дарування від 14.01.2020 недійсним, а тому визнання правочину недійсним, як спосіб захисту, не може бути застосовано.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Оскільки відсутні обставини, які доводять обґрунтованість заявлених вимог, суд дійшов висновку, що позов про стягнення ОСОБА_4 на користь позивача грошових коштів в розмірі 30 000,00 євро та 25 000 доларів США, що відповідно до курсу Національного банку України, встановленого на 20.07.2021, еквівалентно сумі 1 641 269,00 грн. та визнання недійсним Договору дарування квартири АДРЕСА_1 , укладеного 14.01.2020 між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кияницею Надією Володимирівною, є необґрунтованим і не підлягає задоволенню.

Приймаючи рішення по справі, суд також враховує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст. 6 ЄКПЛ принципу справедливості розгляду справи судом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019, справа №342/180/17).

Відповідно дост.141ЦПК України,судовий збірпокладається насторони пропорційнорозміру задоволенихпозовних вимог. У разі відмови в позові - на позивача.

Отже, судові витрати слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст.258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог громадянина Франції ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Гришко Іван Іванович, до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення грошових коштів за договорами позики та визнання недійсними договору дарування відмовити.

Судові витрати по справі залишити за позивачем.

Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо всудовому засіданнібуло оголошенолише вступнута резолютивнучастини судовогорішення абоу разірозгляду справи(вирішенняпитання)без повідомлення(виклику)учасників справи,зазначений строкобчислюється здня складенняповного судовогорішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: громадянин Франції ОСОБА_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , місце проживання: АДРЕСА_4 .

Представник позивача: адвокат Гришко Іван Іванович, 69001, м. Запоріжжя, пр. Металургів, 23/2.

Відповідачі: ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_5 .

Представник відповідача: адвокат Нємна Тетяна Ігорівна, адреса: 69035, м. Запоріжжя, вул. Рекордна, 31.

Повний текст рішення виготовлено 17.04.2023 року.

Суддя Марків Ю.С.