Ухвала

від 18.04.2023 по справі 2-7836/02

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18.04.2023 Справа №2-7836/02

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Братасюка В.М.

за участі секретаря судового засідання Мокрій М.О.

скаржника ОСОБА_1 та їїпредставника ОСОБА_2

представника ДВС Семенчук К.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Тернополі скаргу ОСОБА_1 , орган ДВС чиї дії оскаржуються Відділ державної виконавчої служби у м.Тернополі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання незаконною бездіяльності щодо не зняття арешту з майна у виконавчому провадженні, зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Скаржник ОСОБА_1 звернулася до судуіз скаргою,в якійпросить:

- визнати незаконною бездіяльність Відділу державної виконавчої служби у м.Тернополі Південно - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано - Франківськ) щодо невнесення запису про зняття арешту за закінченим виконавчим провадженням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

- зобов`язати Відділ державної виконавчої служби у м.Тернополі Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано - Франківськ) зняти арешт за закінченим виконавчим провадженням накладений на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (за борговими зобов`язаннями) із внесенням відповідного запису про його скасування до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

В обґрунтуванняскарги вказала,що підставоюнакладення арештузгідно відомостейз єдиногореєстру заборонвідчуження об`єктівстала постановапро арештмайна боржниката заборонийого відчуження,серії АА№ 729208,видана 24.02.2003року відділомдержавної виконавчоїслужби Тернопільськогоміського управлінняюстиції припримусовому виконаннівиконавчого листа№ 2-7883на майно,що належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,а саме:на квартиру АДРЕСА_2 ,запис пронакладення арешту№5397810від 31.07.2007року,перенесений ПершоюТернопільською державноюнотаріальною конторою,архівний записз Фемідиза №148375-2572від 24.02.2003.Згідно даноїпостанови,арешт накладенона квартиру АДРЕСА_3 ,натомість воназ 1982року проживалаі проживаєдо цьогочасу вквартирі АДРЕСА_2 .Томує незрозумілим,на підставіякої постановинакладено арештна квартиру АДРЕСА_4 . На момент накладення арешту на майно боржника 24.02.2003 року квартира АДРЕСА_4 перебувала в комунальній власності. відповідно ОСОБА_1 і всі члени її сім`ї були квартиронаймачами. Квартира АДРЕСА_4 була приватизована сімє`ю Прокопено 05 січня 2018 році (Свідоцтво про право власності на житло серії НОМЕР_1 ), частка ОСОБА_1 становить 1/7. Отже на момент накладення арешту ОСОБА_1 не була власницею даної квартири. Постанова про накладення арешту на майно ОСОБА_1 винесена державним виконавцем Репетою В.В. на підставі рішення Тернопільського міськрайонного суду від 04.12.2002 року у цивільній справі за позовом Тернопільської обласної кредитної спілки Хлібодар до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, а виконавець в постанові зазначає, що борг стягується з ОСОБА_3 в користь КС Хлібодар по договору поруки.

Посилання представника відділу державної виконавчої служби на те, що неможливо зняти арешт з майна боржника ОСОБА_1 , оскільки на думку ДВС, ні борг ні виконавчий збір ОСОБА_1 не оплачено є безпідставним, оскільки у своїй вимозі до ДВС ОСОБА_1 зазначала, що борг за судовим рішенням № 2-7836/2002 від 04.12.2002 року вона погасила в повній мірі. Однак, враховуючи строки зберігання квитанцій - вони на даний час не збереглися.

З огляду на викладене просить вимоги скарги задовольнити.

У судовомузасіданніскаржник ОСОБА_1 та їїпредставник ОСОБА_2 скаргу просили задовольнити.

Представник Відділу державної виконавчої служби у м.Тернополі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в судовому засіданні заперечила щодо задоволення скарги з підстав зазначених у відзиві та додаткових поясненнях.

Вирішуючи скаргу суд виходить з наступного.

Суд розглядає справи керуючись принципом диспозитивності не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

В порядку розділу VII ЦПК України "Судовий контроль за виконанням судових рішень", ст. 447 ЦПК України, передбачене право сторін виконавчого провадження на звернення до суду із скаргою в разі, якщо вони вважають, що рішенням, дією чи бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Пленум Верховного Суду України в абз. 2 п.7 Постанови №14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" від 26.12.2003 року, роз`яснює, що у разі визнання неправомірними рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби суд зобов`язує їх усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює порушені права чи свободи заявника.

На виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду (справа № 2-7836/2002) від 04.12.2002 року, яким позовні вимоги Тернопільської обласної кредитної спілки «Хлібодар» до ОСОБА_1 задоволено повністю, стягнуто заборгованість у розмірі 15 439,93 грн. за договором позики та 154,39 грн. сплаченого державного мита, видано виконавчий лист.

Даний лист перебував на виконанні в відділі державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції, під час виконання виконавчого листа № 2-7836

постановою державного виконавця накладено арешт на все майно боржника.

09 грудня 2022 року скаржниця звернулася на адресу Відділу державної виконавчої служби у м.Тернополі Південно - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано - Франківськ) із вимогою про зняття обтяжень її нерухомого майна, а саме, арешту накладеного щодо квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Однак, відповіддю відділу державної виконавчої служби у м.Тернополі Південно - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) № 94946 від 15.12.2022 року їй було відмовлено у задоволені вимоги про припинення арешту.

Зазначено, що згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єктів - за вказаними параметрами запиту у Реєстрі права власності на нерухоме майно наявний арешт нерухомого майна № 5397810 від 31.07.2007 накладений Першою Тернопільською державною нотаріальною конторою, архівний запис з Феміди №148375-2572 від 24.02.2003 року.

Здійснивши перевірку бази даних АСВІП встановлено, що відкритого виконавчого провадження щодо ОСОБА_1 у відділі виконавчої служби у місті Тернополі на виконанні не перебуває.

Згідно перевірки бази даних АСВП «Пошук ВД/ВП (спец розділ)», «Пошук ВД/ВП (архів) інформація про виконання щодо ОСОБА_1 ВП у відділі виконавчої служби у м.Тернополі відсутня.

Арешт нерухомого майна №5397810 накладений Першою Тернопільською державною нотаріальною конторою, архівний запис з Феміди за № 148375- 2572 від 24.02.2003 на підставі постанови про арешт майна боржника та заборони його відчуження АА № 729208 від 24.02.2003 року відділом державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції при примусовому виконанні виконавчого листа №2-7883 може бути знятий на підставі п.5 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження».

Розглянувши справу, суд доходить висновку, що скарга підлягає до задоволення, зважаючи на таке.

Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону Закон України «Про виконавче провадження» в редакції від 21 квітня 1999 року №606-ХІV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень здійснюють Державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу».

Згідно з положеннями статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов' язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виходячи зі змісту ч. 2 статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Арешт майна боржника застосовується для забезпечення

реального виконання рішення. Згідно ч.2 ст.57 Закону України «Про виконавче провадження» Постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на

його відчуження виноситься державним виконавцем не пізніше

наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного

виконання рішення (якщо така постанова не виносилася під час

відкриття виконавчого провадження) та не пізніше наступного

робочого дня із дня виявлення майна.

Відмовляючи у знятті арешту, начальник Відділудержавної виконавчоїслужби ум.ТернополіПівденно -Західного міжрегіональногоуправління Міністерстваюстиції (м.Івано -Франківськ)робить посилання нач.4,5ст.59Закону України«Про виконавчепровадження»,в редакціїчинній з02.06.2016року,якою визначено, що підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:

1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;

7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;

9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону;

10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 ЗаконуУкраїни "Проособливості реформуванняпідприємств оборонно-промисловогокомплексу державноїформи власності". У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду

Водночас, відповідно до ч. 1 статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції 21.04.1999року, у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу(посадовій особі), який його видав,арешт,накладений намайно боржника,знімається,скасовуються іншівжиті державнимвиконавцем заходи примусового виконання рішення, атакож провадятьсяінші дії, необхідні узв`язкуіз завершеннямвиконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника, згідно ч. 2 статті 50 Закону України «Про виконавче провадження».

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України Про виконавче провадження підлягає примусовому виконанню.

Водночас, у випадку повного виконання виконавчого документа та сплати витрат, пов`язаних з його примусовим виконанням, підстави для збереження чинності арешту майна боржника відсутні.

В судовому засіданні державний виконавець не надав жодних доказів, які б спростували доводи скаржника про відсутність заборгованості за виконавчим провадження, що перебувало на виконанні.

Законом України Про виконавче провадження не врегульовано правовідносини щодо припинення заходів примусового виконання виконавчого документа після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження».

Відповідно до статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме:

-закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону;

-повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону;

-повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.

Отже, як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться.

Суд враховує, що застосування державними виконавцями наданого їм широкого кола повноважень та законодавчо визначених механізмів, спрямованих на виконання судових рішень, входить до їх обов`язків, визначених статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження», щодо вжиття передбачених цим Законом заходів для неупередженого, ефективного, своєчасного і повного вчинення виконавчих дій.

Аналіз норм Закону України «Про виконавче провадження» щодо підстав накладення арешту на майно боржника та зняття такого арешту дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.

Суд звертає увагу на те, що підставою накладення арешту згідно відомостей з єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів стала постанова про арешт майна боржника та заборони його відчуження, серії АА № 729208, видана 24.02.2003 року відділом державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції при примусовому виконанні виконавчого листа № 2-7883 на майно, що належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: на квартиру АДРЕСА_2 , запис пронакладення арешту№5397810від 31.07.2007року,перенесений ПершоюТернопільською державноюнотаріальною конторою,архівний записз Фемідиза №148375-2572від 24.02.2003.Згідно даноїпостанови,арешт накладенона всемайно,що належить ОСОБА_1 .Водночас з1982року вонапроживала іпроживає доцього часув квартирі АДРЕСА_2 ,на моментнакладення арештуна майноборжника 24.02.2003року квартира АДРЕСА_4 перебувала в комунальній власності, відповідно ОСОБА_1 і всі члени її сім`ї були квартиронаймачами. Квартира АДРЕСА_4 була приватизована сімє`ю Прокопено 05 січня 2018 році (Свідоцтво про право власності на житло серії НОМЕР_1 ) частка ОСОБА_1 становить 1/7. Отже на момент накладення арешту ОСОБА_1 не була власницею даної квартири.

Із змісту ст. 316 ЦК України вбачається, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, а ст. 317 цього ж Кодексу передбачено, що власникові належить право володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно ст.317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно ч.ч.1, 2ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону.

Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядженням своїм майном.

Згідно ч 2 ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 27.03.2020 р. у справі №817/928/17 дійшов висновку, що незняття відповідачем арешту з майна боржника у виконавчому провадженні при поверненні виконавчого документа стягувачу є протиправною бездіяльністю працівників органу Державної виконавчої служби, і порушене право підлягає захисту шляхом зобов`язання відповідача зняти арешт з нерухомого майна позивача.

Верховний Суд у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі справа № 2/0301/806/11 від 13.07.2022року зауважив, «що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.

Суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 ЦПК України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За таких обставин та враховуючи добровільне погашення боржником боргу за погодженням з кредитором, відсутність виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, відсутність будь-яких відомостей стосовно рішення виконавця про стягнення з боржника виконавчого збору, наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника та відсутність необхідності подальшого застосування такого арешту на майно боржника, висновок суду апеляційної інстанції про визнання бездіяльності виконавчої служби щодо незняття арешту з майна заявника, що є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном, є законним та обґрунтованим.»

Викладені у цій постанові мотиви узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 01 листопада 2021 року у справі № 21/170-08, від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц (провадження № 61-18160св19).

Таким чином, при розгляді скарги, судом встановлено наявність протягом тривалого часу не скасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Окрім того, належним способом захисту в даному випадку буде визнання бездіяльності що полягає у не знятті арешту з майна боржника ОСОБА_1 , накладеного у виконавчому провадженні з виконання виконавчого листа № 2-7883 виданого Тернопільським міськрайонним судом протиправною, зобов`язанні зняти арешт, виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про державну реєстрацію обтяжень (дані про арешт) майна особи ОСОБА_1 .

Окрім цього суд наголошує, що необхідною умовою судового захисту має бути не лише можливе порушення закону, а й доведення належними, допустимими та достатніми доказами порушення, невизнання чи оспорювання права чи інтересу скаржника в цьому випадку ОСОБА_1 .

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 447-451 ЦПК України, ЗУ «Про виконавче провадження», суд, -

У Х В А Л И В:

Скаргу задовольнити частково.

Визнати бездіяльність Відділу державної виконавчої служби у м.Тернополі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, що полягає у не знятті арешту з майна боржника - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП - НОМЕР_2 ), накладеного у виконавчому провадженні з виконання виконавчого листа № 2-7883 виданого Тернопільським міськрайонним судом протиправною.

Зобов`язати начальника Відділу державноївиконавчої службиу м.ТернополіЗахідного міжрегіональногоуправління Міністерстваюстиції зняти арешт із усього майна ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП - НОМЕР_2 ), накладеного у виконавчому провадженні з виконання виконавчого листа № 2-7883 виданого Тернопільським міськрайонним судом та зобов`язати виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про державну реєстрацію обтяжень (дані про арешт) майна особи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП - НОМЕР_2 ), а саме запис про накладення арешту №5397810 від 31.07.2007року, перенесений Першою Тернопільською державною нотаріальною конторою, архівний запис з Феміди за № 148375- 2572 від 24.02.2003, здійснений на підставі постанови про арешт майна боржника та заборони його відчуження АА № 729208 від 24.02.2003 року відділом державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції при примусовому виконанні виконавчого листа №2-7883 стосовно ОСОБА_1 .

В задоволенні решти вимог відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Тернопільського апеляційного суду шляхом подачі у 15-денний строк з дня проголошення, апеляційної скарги.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвалу суду якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Головуючий суддяВ. М. Братасюк