Ухвала

від 20.04.2023 по справі 5011-48/17369-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

20.04.2023Справа № 5011-48/17369-2012

За поданням Головного державного виконавця Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Цапенко Світлани Миколаївни

про визначення частки майна боржника

у справі №5011-48/17369-2012

за позовом Обслуговуючого кооперативу "Темп-2" (м. Київ)

до Фізичної особи-підприємця Шавіна Олександра Миколайовича (м. Київ)

про стягнення 616 860 грн,

зацікавлена особа: ОСОБА_1 (м. Київ)

Суддя Ващенко Т.М.

Секретар судового засідання Шаповалов А.М.

Представники учасників судового процесу:

Від ВДВС (заявника): Цапенко С.М.

Від ОК "Темп-2": Джас І.В.

Від Шавіна О.М. : не з`явився

Від ОСОБА_1 : не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.07.2013 у справі №5011-48/17369-2012 (суддя ОСОБА_3) позов задоволено частково, стягнуто з фізичної особи-підприємця Шавіна Олександра Миколайовича на користь Обслуговуючого житлово-будівельного кооперативу "Темп-2" 616.860 грн заборгованості, 57.342,63 грн відсотків за користування грошовими коштами позивача та 12 337,20 грн судового збору.

15.11.2013 на виконання вказаного рішення видано наказ.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2016 замінено сторону (стягувача) у справі №5011-48/17369-2012 - Обслуговуючий житлово-будівельний кооператив "Темп-2" (03186, м. Київ, вул. Авіаконструктора Антонова, 43, код ЄДРПОУ 22908852) на його правонаступника - Обслуговуючий кооператив "Темп-2" (03186, м. Київ, вул. Авіаконструктора Антонова, 43, код ЄДРПОУ 39566445).

21.03.2023 Головний державний виконавець Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Цапенко Світлана Миколаївна звернулася до суду з поданням, в якому просить суд: визначити частку майна підприємця у нерухомому майні, яким він володіє на праві спільної сумісної власності з ОСОБА_1 .

За результатами повторного автоматизованого розподілу вказаної заяви, проведеного у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_3 , подання державного виконавця передано для розгляду судді Ващенко Т.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.03.2023 розгляд подання призначено на 04.04.2023.

03.04.2023 від ОСОБА_1 надійшли заперечення на подання.

04.04.2023 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про оголошення перерви в судовому засіданні до 20.04.2023.

Також, 04.04.2023 до суду від стягувача - Обслуговуючого кооперативу "Темп-2", надійшло клопотання про витребування доказів:

- від ОСОБА_1 :

договір, серія та номер 328, виданого 06.02.2013р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ганчук Юлією Ярославівною, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 6138880000;

договір, серія та номер 307, виданого 05.02.2013р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ганчук Юлією Ярославівною, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 5796280000;

договір дарування, серія та номер 3212, виданого 22.10.2013р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ганчук Юлією Ярославівною, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 187864080000;

- від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лішневської Олени Гаррієвни:

договір, серія та номер 328, виданого 06.02.2013р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ганчук Юлією Ярославівною, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 6138880000, відносно квартири АДРЕСА_1 , оформленої на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , паспорт НОМЕР_2 , виданий 15.05.2008р. Солом`янським РУ ГУ МВС України в м. Києві);

рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 241914 від 05.02.2013р., прийнятого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ганчук Юлією Ярославівною о 13:48:48 годині;

договір, серія та номер 307, виданого 05.02.2013р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ганчук Юлією Ярославівною, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 5796280000, відносно на квартири АДРЕСА_3 , оформленої на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , паспорт НОМЕР_2 , виданий 15.05.2008р. Солом`янським РУ ГУ МВС України в м. Києві);

рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 255494 від 06.02.2013р., прийнятого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ганчук Юлією Ярославівною о 11:30:08 годині;

договір дарування, серія та номер 3212, виданого 22.10.2013р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ганчук Юлією Ярославівною,

реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 187864080000, відносно квартири АДРЕСА_4 , оформленої на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , паспорт НОМЕР_2 , виданий 15.05.2008р. Солом`янським РУ ГУ МВС України в м. Києві);

рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 7034439 від 22.10.2013р., прийнятого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ганчук Юлією Ярославівною о 09:57:25 годині,

всі інші документи, що є невід`ємною частиною укладених трьох договорів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2023 відмовлено в задоволенні клопотання Обслуговуючого кооперативу "Темп-2" від 04.04.2023 про витребування доказів.

У судовому засіданні 20.04.2023 представники ВДВС (заявника) та Обслуговуючого кооперативу "Темп-2" підтримали вимоги і доводи означеного подання, просили його задовольнити. Представники Шавіна Олександра Миколайовича та ОСОБА_1 в судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили та їх неявка не перешкоджає розгляду подання відповідно до ст. 335 ГПК України.

У судовому засіданні 20.04.2023 по виходу з нарадчої кімнати судом проголошено вступну та резолютивну частини ухвали.

Розглянувши матеріали подання, заслухавши пояснення представників заявника та стягувача, Господарський суд міста Києва встановив наступне.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Статтею 326 ГПК України передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина 1 статті 327 ГПК України).

За приписами статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина "судового розгляду". У рішенні від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини та громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Аналогічна правова позиція була висловлена Конституційним Судом України у рішеннях від 13.12.2012 у справі № 18-рп/2012, від 25.04.2012 у справі № 11-рп/2012 та від 30.06.2009 у справі № 16-рп/2009.

У листопаді 2012 року Обслуговуючий житлово-будівельний кооператив "Темп-2" звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Шавіна Олександра Миколайовича про стягнення 616.860,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що на виконання умов договору оренди нерухомого майна №1 від 22.12.2003 позивач передав в оренду нежитлове приміщень, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Антонова, 43, а відповідач належним чином грошове зобов`язання по відшкодуванню витрат позивача на оплату комунальних послуг та утримання будинку і прибудинкової території не виконав, в зв`язку з чим виникла заборгованість у розмірі 616.860,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.07.2013 у справі №5011-48/17369-2012 (суддя ОСОБА_3) позов задоволено частково, стягнуто з фізичної особи-підприємця Шавіна Олександра Миколайовича на користь Обслуговуючого житлово-будівельного кооперативу "Темп-2" 616.860 грн заборгованості, 57.342,63 грн відсотків за користування грошовими коштами позивача та 12 337,20 грн судового збору.

15.11.2013 на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2013 у справі №5011-48/17369-2012 видано відповідний наказ.

На виконанні Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває виконавче провадження № 51008878 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва №5011-48/17369-2012 від 15.11.2013 про стягнення з ФОП Шавіна Олександра Миколайовича на користь Обслуговуючого кооперативу "Темп-2" (відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 06.04.2016 про заміну замінено сторони (стягувача) у справі №5011-48/17369-2012 правонаступником) боргу в розмірі 686.539,83 грн.

13.05.2016 державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника, копії якої було направлено сторонам до відома та виконання, та внесено відповідні записи до ДРОРМ, ЄРЗВОНМ. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта зареєстровано обтяження: реєстраційний номер обтяження 7994912, внесено реєстраційний запис в ДРОРМ № 15834536 щодо арешту рухомого майна.

З відповіді МВС встановлено, що за боржником зареєстровано транспортний засіб ВАЗ 2105, ДНЗ НОМЕР_3 .

16.06.2016 державним виконавцем винесено постанову про розшук майна боржника ВП №51008878.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що за боржником не зареєстровано нерухоме майно.

11.03.2020 державним виконавцем здійснено вихід за адресою: АДРЕСА_5 , про що складено відповідний акт державного виконавця.

Згідно відповіді ДФС України №113854567 від 10.09.2021 рахунки боржника відсутні.

З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 30.11.2020, відповіді ДФС України на запит №113854567 від 10.09.2021 підприємця знято з обліку у контролюючих органах 31.01.2017, номер запису: 20730060004009298, підстава: за власним рішенням.

Згідно відповіді №1075215450 від 10.09.2021 ПФУ зазначив про відсутність інформації щодо Шавіна О.М. як отримувача пенсії.

Згідно відповіді №1075236724 від 10.09.2021 ПФУ зазначив про відсутність інформації щодо Шавіна О.М. як особи, що працює за трудовими та цивільно-правовими договорами та про останнє його місце роботи.

Згідно витягу б/н від 30.11.2020 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань №323605565458 корпоративні права у боржника відсутні.

Згідно витягу б/н від 30.11.2020 з Єдиного державного реєстру прав власності на сільськогосподарську техніку за боржником майно не зареєстровано.

Згідно витягу з реєстру власників крупних пакетів акцій б/н від 30.11.2020 боржник відсутній.

30.11.2020 державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника та направлено до банківських установ.

Згідно відповіді на запит запиту інформація про перетин боржником державного кордону України відсутня.

Згідно відповіді ЦНАП №108-16283 боржник зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 .

Державним виконавцем направлено 30.11.2020 виклик боржнику з`явитися на прийом до державного виконавця, проте боржник на прийом не з`явився.

Згідно відповіді Солом`янського районного у м. Києві ВДРАЦС ЦМУ МЮ (м. Київ) №295/21.11-09 наявний актовий запис № 1085 від 31.08.1985 про шлюб між Шавіним Олександром Миколайовичем та ОСОБА_1 .

Відомості про припинення шлюбу боржником Шавіним О.М. та ОСОБА_1 реєстр актів цивільного стану не містить.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №78833522614 від 04.02.2021 корпоративні права у ОСОБА_1 відсутні.

Згідно витягу б/н від 04.02.2021 з Єдиного державного реєстру прав власності на сільськогосподарську техніку за ОСОБА_1 майно не зареєстровано.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно за ОСОБА_1 зареєстровано нерухоме майно: квартира АДРЕСА_3 , квартира АДРЕСА_1 , квартира АДРЕСА_4 , реєстраційні номери об`єктів нерухомого майна №6138880000, №5796280000, №187864080000, що відображено в Інформаціях з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, яке придбано за договорами від 06.02.2013, від 05.02.2013, від 22.10.2013.

Виконавець зазначає, що за загальним правилом ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 ст. 61 СК України встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно із ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Конструкція норми ст. 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Таким чином, визначення частки майна у спільному майні подружжя не є спором про право та підлягає вирішенню в порядку здійснення виконання рішення суду згідно із ст. 335 ГПК України.

Відповідно до ч. 6 ст. 48 закону України "Про виконавче провадження", стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, покладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі, якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Виконавець зазначає, що у період здійснення виконавчого провадження державним виконавцем було здійснено всі можливі та необхідні дії, пов`язані з виконанням рішення суду, проте таке виконання унеможливлюється внаслідок ігнорування боржником законних вимог державного виконавця та вчиненням ним дій (бездіяльності), які спрямовані на ухилення від виконання рішення суду, що зумовило необхідність у зверненні стягнення на майно боржника, яким він володіє на праві спільної сумісної власності та яке перебуває в інших осіб, а саме: частину квартири АДРЕСА_4 , квартири АДРЕСА_3 , квартири АДРЕСА_1 , які за час шлюбу набуто боржником Шавіним О.М. і ОСОБА_1 та зареєстровано за останньою на праві приватної власності.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Порядок розгляду подання про визначення частки майна боржника у спільному майні передбачений статтею 335 ГПК України, згідно з якою питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця. Суд у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з повідомленням сторін та заінтересованих осіб. Неявка сторін та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

Відповідно до статті 338 Господарського процесуального кодексу України процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, якщо інше не визначено цим розділом.

Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно із частиною другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

З наведених норм права, передбачених частиною шостою статті 48 Закону України "Про виконавче провадження", з урахуванням вимог статей 335, 338 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що в разі звернення державного або приватного виконавця з поданням про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами під час виконання судового рішення, ухваленого за правилами господарського судочинства, таке подання розглядає суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення, за правилами господарського судочинства.

Відповідно до частини третьої статті 368 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

При вирішенні питання про визначення частки в спільній сумісній власності слід враховувати, що відповідно до частини другої статті 370 Цивільного кодексу України у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю чоловіка, дружини є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

За загальним підходом, закріпленим у статті 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Стаття 60 Сімейного кодексу України містить презумпцію спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільної сумісної власності на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування такої презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Частиною першою статті 61 Сімейного кодексу України встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до частини першої статті 70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Судом встановлено, що 31.08.1985 між Шавіним Олександром Миколайовичем та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно під час шлюбу за ОСОБА_1 зареєстровано нерухоме майно: квартира АДРЕСА_3 , квартира АДРЕСА_1, квартира АДРЕСА_4 , реєстраційні номери об`єктів нерухомого майна №6138880000, №5796280000, №187864080000, що відображено в Інформаціях з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, яке придбано за договорами від 06.02.2013, від 05.02.2013, від 22.10.2013.

ОСОБА_1 у запереченнях на подання зазначає, що право власності на квартиру АДРЕСА_4 , набуто нею на підставі договору дарування та є її особистою власністю.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що з наявних у матеріалах справи доказів, зокрема, з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно неможливо встановити правову природу правочинів, на підставі яких ОСОБА_1 було набуто права власності на нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_3 , квартиру АДРЕСА_1, квартиру АДРЕСА_4 .

Право на справедливий суд встановлено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, відповідно до пункту 1 цієї статті кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні в справі "Руіз-Матеос проти Іспанії" (Ruiz-Mateos v. Spain, заява № 12952/87, від 23 червня 1993 року, п. 63) ЄСПЛ зазначив, що принцип рівності сторін (рівних процесуальних можливостей) є одним з проявів справедливого розгляду, який включає фундаментальне право на змагальність розгляду. Зокрема, кожна сторона вправі знати про доводи та докази, представлені іншою стороною, та мати дієву можливість коментувати їх.

У рішенні у справі "Вержбицький проти Польщі" (Wierzbicki v. Poland, заява № 24541/94, від 18 червня 2002, п. 39) ЄСПЛ, посилаючись на рішення у справі "Домбо Бехер проти Нідерландів" (Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands, заява № 14448/88, п. 33), наголосив, що стосовно судового процесу, який стосується протилежних приватних інтересів, принцип рівності сторін передбачає, що кожній стороні забезпечується достатня можливість представити свою позицію - включаючи докази - з дотриманням вимог, які не ставлять сторону в невигідне становище по відношенню до опонента.

Наведена практика ЄСПЛ свідчить, що за наявності спору про право цивільне держава повинна забезпечити учасникам судового провадження дієву, реальну можливість надання суду своїх доказів та аргументів.

На досягнення цієї мети спрямовані правила Господарського процесуального кодексу України, що регламентують позовне провадження.

Зокрема, відповідач може подати відзив із запереченнями проти позову. Відповідно до частини восьмої статті 165 Господарського процесуального кодексу України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі. Позивач вправі подати відповідь на відзив. Відповідно до частини четвертої статті 166 Господарського процесуального кодексу України суд має встановити такий строк подання відповіді на відзив, який дозволить позивачу підготувати свої міркування, аргументи та відповідні докази, іншим учасникам справи - отримати відповідь на відзив завчасно до початку розгляду справи по суті, а відповідачу - надати учасникам справи заперечення завчасно до початку розгляду справи по суті. У відповідь відповідач може подати заперечення. Відповідно до частини четвертої статті 167 Господарського процесуального кодексу України суд має встановити такий строк подання заперечення, який дозволить іншим учасниками справи отримати заперечення завчасно до початку розгляду справи по суті. Третя особа вправі подати пояснення щодо позову. Відповідно до частини четвертої статті 168 Господарського процесуального кодексу України суд має встановити такий строк, який дозволить третій особі підготувати свої міркування, аргументи та відповідні докази, та надати пояснення до позову або відзиву, а іншим учасникам справи - відповідь на такі пояснення завчасно до початку розгляду справи по суті.

У спрощеному позовному провадженні відповідно до статті 251 Господарського процесуального кодексу України відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі; треті особи мають право подати пояснення щодо позову в строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, а щодо відзиву - протягом десяти днів з дня його отримання.

Відповідно до частин третьої, п`ятої статті 80 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Статтею 80 Господарського процесуального кодексу України передбачена можливість витребування судом доказів за клопотанням учасника справи, а статтею 84 Господарського процесуального кодексу України - право суду доручити іншому суду вчинити певні процесуальні дії щодо збирання доказів.

Відповідно до частин першої, другої статті 195 Господарського процесуального кодексу України суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку; суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті. Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Натомість відповідно до статті 335 Господарського процесуального кодексу України питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця; суд у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з повідомленням сторін та заінтересованих осіб; неявка сторін та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

Таким чином, під час розгляду подання державного чи приватного виконавця за правилами статті 335 Господарського процесуального кодексу України не можуть застосовуватися наведені вище норми Господарського процесуального кодексу України, які регулюють позовне провадження. Отже, розгляд подання державного чи приватного виконавця за правилами статті 335 Господарського процесуального кодексу України не забезпечує учасникам судового провадження дієву, реальну можливість надання суду своїх доказів та аргументів, як того вимагає пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод за наявності спору про право.

Відтак стаття 335 Господарського процесуального кодексу України підлягає застосуванню виключно за відсутності спору про право. У цьому разі відповідно до статті 338 Господарського процесуального кодексу України подання державного чи приватного виконавця розглядається судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від суб`єктного складу боржника та інших співвласників майна.

Натомість за наявності спору про право стаття 335 Господарського процесуального кодексу України не підлягає застосуванню.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.10.2020 у справі №2-24/494-2009 (провадження № 12-4гс20).

Оскільки в цій справі вбачається спір про право з ОСОБА_1 , подання державного виконавця про визначення частки майна боржника в нерухомому майні, яким він володіє на праві спільної сумісної власності з ОСОБА_1 , не може бути задоволено судом у порядку ст. 335 ГПК України.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.10.2020 у справі №2-24/494-2009 наголосила, що виконавець вправі звернутися до суду з поданням про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, незалежно від того, чи відсутній спір про право, чи він наявний. Водночас в останньому випадку виконавець звертається з таким поданням (позовною заявою) в порядку позовного провадження.

Зі змісту Закону України "Про виконавче провадження" вбачаються можливими дії виконавця, спрямовані на виконання обов`язку боржника, наявність якого встановлена рішенням суду або іншого уповноваженого органу, перед стягувачем, причому за рахунок боржника. Виконання такого рішення за боржника виконавцем неможливе в разі відсутності майна в боржника, або в разі відсутності в боржника юридичної чи фактичної можливості самостійно вчинити на користь стягувача певні дії. Отже, виконавець виконує за боржника його обов`язок перед стягувачем лише в разі, коли боржник має юридичну і фактичну можливість самостійно виконати свій обов`язок, але через дефект волі не виконує його. У зв`язку із цим здатність боржника своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки обмежується, зокрема, шляхом накладення арешту на кошти і майно боржника. Натомість виконавець своїми діями створює юридичні наслідки для боржника. При цьому виконавець не має власного юридичного інтересу у створенні таких наслідків у правовідносинах зі стягувачем чи іншими особами під час виконання рішення за боржника.

Тому спір про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, є спором між боржником і іншими співвласниками майна, який має розглядатися відповідним судом з дотриманням правил, зокрема, предметної та суб`єктної юрисдикції.

Оскільки Шавін О.М. припинив підприємницьку діяльність, спір про визначення частки майна боржника в майні, яким, як вважає виконавець, він володіє спільно з ОСОБА_1 , у разі подання виконавцем відповідного подання (позовної заяви), з огляду на суб`єктний склад співвласників спірного майна підлягатиме вирішенню за правилами цивільного судочинства.

Повноваження виконавця на звернення з поданням (позовною заявою) про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, в порядку позовного провадження є повноваженням звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина третя статті 4, частина третя статті 41 Господарського процесуального кодексу України; частина друга статті 4, частина четверта статті 42 Цивільного процесуального кодексу України).

Після відкриття провадження за поданням (позовною заявою) виконавця про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, боржник набуває статусу позивача (абзац перший частини п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України; абзац перший частини п`ятої статті 56 Цивільного процесуального кодексу України).

Оскільки виконавець може звертатися з поданням (позовною заявою) про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, незалежно від волі боржника чи навіть всупереч такій волі, та враховуючи, що Господарський процесуальний кодекс України не містить вичерпного регулювання участі виконавця у позовному провадженні, mutatis mutandis підлягають застосуванню правила частини четвертої статті 54, частин четвертої, п`ятої статті 55 Господарського процесуального кодексу України, частин третьої, четвертої статті 57 Цивільного процесуального кодексу України: зменшення розміру позовних вимог, зміна предмета або підстави позову, укладення мирової угоди, відмова від апеляційної або касаційної скарги, заяви про перегляд рішення суду за нововиявленими або виключними обставинами можлива лише за письмовою згодою виконавця; якщо боржник не підтримує заявлених позовних вимог, то це не є підставою для залишення подання без розгляду; відмова боржника від позову, подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє виконавця права підтримувати позов і вимагати розгляду справи по суті.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.06.2022 у справі № 2-591/11 (провадження № 14-31цс21) наголосила, що необхідно розмежовувати випадки, коли щодо вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, існує спір про право, і коли такого спору немає.

За наявності спору щодо визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, його вирішення судом не є вирішенням процесуального питання, а є вирішенням матеріального спору. Такий спір може виникати, зокрема, тоді, коли відповідно до частини першої статті 368 ЦК України майно належить двом або більше особам на праві спільної власності без визначення часток кожного з них у праві власності (право спільної сумісної власності).

У разі, якщо майно належить двом або більше особам на праві спільної власності із визначенням часток кожного з них у праві власності, то відповідно до частини першої статті 356 ЦК України майно належить таким особам на праві спільної часткової власності. Якщо розмір часток співвласників відомий, то спір про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, не виникає. Водночас може виникнути спір про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї (частина перша статті 366 ЦК України).

Якщо ж виник спір щодо визначення частки майна боржника у майні, яке належить боржнику та іншим особам на праві спільної сумісної власності, то судове рішення у разі задоволення позову має наслідком зміну матеріального правовідношення - право спільної сумісної власності припиняється, натомість виникає право спільної часткової власності (див mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20, пункт 8.74).

При цьому відбувається припинення права власності одного виду і виникнення права власності іншого виду не тільки боржника, а й іншої особи (співвласника), яка могла взагалі не брати участі у справі, в якій ухвалене судове рішення проти боржника. Відсутність згоди такої особи на визначення частки майна боржника у спільному майні, у тому числі заперечення самого існування права спільного з боржником права власності, свідчить про наявність матеріального спору, який не вирішувався і не міг бути вирішений у справі, в якій ухвалене судове рішення проти боржника. Це новий матеріальний спір, який не може розглядатися як процесуальне питання, а тому не може вирішуватися за правилами ст. 335 ГПК України. Такий спір має бути вирішений судом у порядку позовного провадження.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Розглянувши матеріали подання державного виконавця, суд дійшов висновку неможливість у даному випадку визначити частку майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, за правилами ст. 335 ГПК України, тож у задоволенні подання належить відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 234, 235, 335, 338 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ:

1. В задоволенні подання Головного державного виконавця Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Цапенко Світлани Миколаївни про визначення частки майна боржника у справі №5011-48/17369-2012 відмовити.

2. Ухвала набирає законної сили 20.04.2023 та її може бути оскаржено в порядку та строк, встановлені ст. ст. 254-256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст ухвали складено 21.04.2023.

Суддя Т.М. Ващенко