Постанова

від 13.04.2023 по справі 520/25705/21

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2023 р.Справа № 520/25705/21Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Чалого І.С.,

суддів: Бершова Г.Є. , Катунова В.В. ,

за участю секретаря судового засідання Юсіфової Г.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.01.2022, головуючий суддя І інстанції: Спірідонов М.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 17.01.22 по справі № 520/25705/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Східагроконтракт" до Головного управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Східагроконтракт" (надалі - позивач, ТОВ "Східагроконтракт") звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, як відокремленого підрозділу ДПС України, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення про застосування фінансових санкцій від 23.10.2021 № 00228140710, прийняте Головним управлінням ДПС у Харківській області.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.01.2022 позовні вимоги ТОВ "Східагроконтракт" задоволено в повному обсязі.

Скасовано рішення Головного управління ДПС у Харківській області про застосування фінансових санкцій від 23.10.2021 № 00228140710, прийняте Головним управлінням ДПС у Харківській області.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області, як відокремленого підрозділу ДПС України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Східагроконтракт" сплачений судовий збір у розмірі 7500 (сім тисяч п`ятсот) грн., 00 коп.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав, що очевидним та обгрунтованим є висновок про те, що контролюючий орган діяв виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені законодавством України. Для видання наказу на перевірку та для того, щоб розпочати її проведення, були наявні як законодавчі, так і фактичні підстави. Стверджує, що згідно з положеннями Порядку заповнення акцизної накладної, розрахунку коригування акцизної накладної, заявки на поповнення (коригування) залишку пального, заявки на поповнення (коригування) залишку спирту етилового, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 19.06.2019 № 262, зазначені позивачем в акцизній накладній критерії використовуються у разі відвантаження продукції на адресу місця зберігання пального, яке не є акцизним складом, на якому суб`єкт господарювання не платник акцизного податку зберігає пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки. Також нормами вищевказаних Порядків встановлено, що в акцизній накладній, складеній на операції з реалізації пального суб`єкту господарювання, який не є платником (код операції " 3"), з напрямом використання пального "0", зазначається адреса місця зберігання пального, яке не є акцизним складом, на якому суб`єкт господарювання - неплатник податку зберігає пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки (з вказівкою коду органу місцевого самоврядування за КОАТУУ, області, району, населеного пункту, вулиці, номеру будинку). Зазначає, що в акцизній накладній від 01.04.2020 № 493 пунктом розвантаження пального вказана адреса: вул. Садова, 87, с. Миколаївка, Дворічанський район, Харківська область. Переміщення пального відбувалось за допомогою пересувного акцизного складу (реєстраційний номер НОМЕР_1 ). Також, вищевказана адреса зазначена у якості пункту розвантаження пального не лише в акцизній накладній, а також і в товарно-транспортній накладній та видатковій накладній. Під час проведення перевірки, встановлено наявність ємностей для зберігання пального об`ємом 4м3,5м3, 10м3 . Факт наявності ємностей для зберігання пального позивачем не заперечується. У той же час, акцентує увагу суду, що на момент перевірки ТОВ "СХІДАГРОКОНТРАКТ" не отримало ліцензії на зберігання пального за цією адресою. Стверджує, що посилання позивача про зберігання придбаного пального у пересувному акцизному складі не відповідає дійсності та спростовується наведеними накладними, відповідно до яких за його допомогою у цей період здійснювалось постачання пального іншим покупцям за різними адресами.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що на підставі направлень на фактичну перевірку від 25.08.2021 № 11486, 11487, наказу від 25.08.2021 року № 6346-п, Головним управлінням ДПС у Харківській області на підставі п. п. 80.2 5 п. 80.2 ст. 80 ПК України було проведено фактичну перевірку ТОВ "СХІД АГРOKОНТРАКТ", результати якої оформлені у вигляді акту фактичної перевірки ТОВ "СХІДАГРОКОНТРАКТ" від 03.09.2021 № 15364/20/10/РРО/31654250.

Перевіркою встановлено, що ТОВ "СХІДАГРОКОНТРАКТ" зберігало пальне для власних потреб за адресою: вул. Садова, 87, с. Миколаївка Дворічанського району без наявності відповідної ліцензії, чим порушило вимоги статгі 15 Закону N 481/95-ВР. В акті перевірки зазнчено, що підприємство ТОВ "777 ГОЛД+" реалізовувало пальне позивачу, що підтверджується видатковою накладною № 0339 від 01.04.2020, а також акцизною накладною № 493 від 01.04.2020.

На підставі Акту від від 03.09.2021 № 15364/20/10/РРО/31654250, Головним управлінням ДПС у Харківській області було прийнято рішення про застосування фінансових санкцій від 23.10.2023 № 00228140710, яким до позивача було застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 500000,00 грн на підставі статті 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального" від 19 грудня 1995 року N 481/95-ВР (далі - Закон N 481/95-ВР).

Не погодившись із вказаним рішенням про застосування фінансових санкцій від 23.10.2021 № 00228140710, позивач звернувся до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що норма статті, на підставі якої позивача було притягнуто до відповідальності, передбачає накладення штрафу на суб`єкта господарювання саме за зберігання пального без ліцензії. Оскільки позивачем пальне на своєму складі було отримано 05.04.2020, висновки відповідача про зберігання пального без ліцензії не знайшли свого підтвердження в судовому засідання, враховуючи те, що станом на 05.04.2020 у позивача була наявна ліцензія на право зберігання пального N 20100414202001176 від 03.04.2020.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права, обов`язки платників податків та зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Згідно з підпунктами 75.1, 75.1.3 статті 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

За змістом статті 80 ПК України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав:

- у разі коли за результатами перевірок інших платників податків виявлено факти, які свідчать про можливі порушення платником податків законодавства щодо виробництва та обігу підакцизних товарів, здійснення платником податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, та виникає необхідність перевірки таких фактів (підпункт 80.2.1 пункту 80.2 статті 80 ПК України);

- у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій, та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів (підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України);

- письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, касових операцій, патентування або ліцензування (підпункт 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 ПК України);

- неподання суб`єктом господарювання в установлений законом строк обов`язкової звітності про використання реєстраторів розрахункових операцій, розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, подання їх із нульовими показниками (підпункт 80.2.4 пункту 80.2 статті 80 ПК України);

- у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального (підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України);

- у разі виявлення за результатами попередньої перевірки порушення законодавства з питань, визначених у пункті 75.1.3 (підпункт 80.2.6 пункту 80.2 статті 80 ПК України).

Аналіз зазначених норм права в частині наявності підстав для призначення фактичної перевірки на підставі підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України дає підстави для висновку, що контролюючий орган має право прийняти рішення про проведення перевірки за наявності двох окремих обставин, а саме:

- у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками;

- у разі здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

Отже, здійснення платником податків функцій визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального є самостійною та достатньою підставою для прийняття рішення про проведення фактичної перевірки і не ставиться у залежність від наявності у контролюючого органу чи отриманням ним інформації про порушення вимог законодавства у сфері обігу пального.

Правова позиція стосовно застосування підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України викладена у постанові Верховного Суду від 12.08.2021 №140/14625/20.

Як вбачається з матеріалів справи наказ від 25.08.2021 № 6346-п про проведення фактичної перевірки позивача містить відомості про підставу проведення перевірки, а саме посилання на підпункт 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку щодо правомірності призначення та проведення відповідачем фактичної перевірки позивача, відтак посилання останнього в позовній заяві на відсутність законних підстав для проведення такої перевірки не знайшли свого підтвердження, що свідчить про їх необґрунтованість.

Щодо доводів відповідача в апеляційній скарзі про правомірність оскаржуваного рішення про застосування фінансових санкцій, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до обставин справи між сторонами виник спір щодо правомірності винесення контролюючим органом рішення про застосування до позивача штрафу у розмірі 500 000,00 грн., з підстав зберігання останнім пального у кількості 29480 дм3 без наявності ліцензії.

Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України врегульовані Законом України від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального" (далі - Закон № 481/95-ВР).

Відповідно до абзацу восьмого частини другої статті 17 Закону № 481/95-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - так само) встановлена відповідальність за зберігання пального без наявності ліцензії у вигляді штрафних санкцій у розмірі 500 000 гривень. Водночас така санкція не може бути застосована у випадку, якщо місце зберігання пального є таким, яке за змістом статті 15 Закону № 481/95-ВР звільняє суб`єкта господарювання від обов`язку отримувати відповідну ліцензію.

Згідно з частиною першою статті 15 Закону № 481/95-ВР оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності за наявності ліцензії.

За змістом частини восьмої статті 15 Закону № 481/95-ВР суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва.

Частиною тридцять другою статті 15 Закону № 481/95-ВР встановлено, що ліцензія видається за заявою суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво), до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію.

Для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії документів, перелік яких встановлений частиною тридцять восьмою цієї статті.

Суб`єкти господарювання, що здійснюють зберігання пального, яке не реалізовується іншим особам і використовується виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки, копії зазначених документів не подають. Такі суб`єкти господарювання у заяві зазначають про використання пального для потреб власного споживання чи переробки, загальну місткість резервуарів, що використовуються для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження, а також фактичне місцезнаходження ємностей, що використовуються для зберігання пального (частина сорок третя статті 15 Закону №481/95-ВР).

При цьому, згідно з частиною дев`ятнадцятою цієї статті ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:

підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;

підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;

суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

Суб`єкти господарювання, які здійснюють роздрібну, оптову торгівлю пальним або зберігання пального виключно у споживчій тарі до 5 літрів, ліцензію на роздрібну або оптову торгівлю пальним або ліцензію на зберігання пального не отримують (частина двадцять перша статті 15 Закону №481/95-ВР).

При цьому, відповідно до підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 ПК України реалізація пального або спирту етилового для цілей розділу VI цього Кодексу - будь-які операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального або спирту етилового з переходом права власності на таке пальне або спирт етиловий чи без такого переходу, за плату (компенсацію) чи без такої плати на митній території України з акцизного складу/акцизного складу пересувного:

до акцизного складу; до акцизного складу пересувного; для власного споживання чи промислової переробки; будь-яким іншим особам.

З наведеного вбачається, що реалізація пального завершується моментом фізичної передачі (відвантаження) пального, а не моментом складення акцизної накладної.

Колегія суддів зважає на те, що учасниками справи не заперечується наявність у позивача ємностей для зберігання пального об`ємом 4м3,5м3, 10м3.

З огляду на матеріали справи, згідно договору № 84 від 31.03.2020, видаткової накладної № 0339 від 01.04.2020, товарно-транспортної накладної на відпуск нафтопродуктів N 010410 від 01 квітня 2021 року позивач придбав у ТОВ "777 ГОЛД+" пальне у кількості 29840 дмЗ. У транспортний засіб DAF НОМЕР_2 було завантажене паливо дизельне об`ємом 29840 дм3 вагою 24922кг.

Водночас передача пального на склад позивача відбулась 05.04.2020, що підтверджується ТТН N 010410 від 01 квітня 2021 року та карткою №01/04 складського обліку матеріалів.

Отже, на момент фактичного (фізичного) відвантаження пального (05.04.2022) у позивача вже була в наявності ліцензія на право зберігання пального N 20100414202001176 від 03.04.2020, отримана у встановленому законом порядку.

Втім, відповідач, визнаючи лише факт придбання позивачем пального, що підтверджується видатковими накладними та товарно-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів, не встановив ані дату фактичного відвантаження, ані факт його зберігання; чи не має місце зберігання позивачем пального ознак, які згідно з нормами підпунктів 14.1.6, 14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України виключають визначення "акцизного складу" та/або "акцизного складу пересувного", а також порядок його використання.

На противагу доводам заявника апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що акцизні накладні не є документами, що підтверджують фактичне виконання господарських операцій, а тому в розумінні ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", не є первинними документами. Вказані документи не можуть бути доказами поставки пального, що спростовує висновок відповідача про те, що пересувний акцизний склад в період з 02.04.2020 по 04.04.2020 поставив пальне іншим субєктам псподарювання.

В даному випадку належним доказаом, що підтверджує факт поставки пального до місця зберігання є товарно-транспортна накладна на відпуск нафтопродуктів N 010410 від 01 квітня 2021 року, з якої чітко вбачається що пальне відвантажено до місця зберігання: вул. Садова, 87, с. Миколаївка, Дворічанський район, Харківська область саме 05.04.2021, тобто в день коли позивач вже отримав необхідну для зберігання пального ліцензію.

На підставі викладеного вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що на момент поставки та отримання пального у позивача була наявна відповідна ліцензія на зберігання пального, що свідчить про те, що рішення Головного управління ДПС у Харківській області про застосування фінансових санкцій від 23.10.2021 № 00228140710 прийняте з порушенням норм чинного законодавств України та підялгає скасуванню в судовому порядку.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів, переглянувши справу, дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

З огляду на результат апеляційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.01.2022 по справі № 520/25705/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя І.С. ЧалийСудді Г.Є. Бершов В.В. Катунов Повний текст постанови складено 21.04.2023.