Постанова

від 28.12.2022 по справі 160/9531/22

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

28 грудня 2022 року м. Дніпросправа № 160/9531/22

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Шальєвої В.А., Олефіренко Н.А., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за апеляційною скаргою Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.09.2022 року в адміністративній справі №160/9531/22 (суддя у 1 інстанції Жукова Є.О.) за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гайдамацьке" про стягнення адміністративно-господарських санкцій,-

ВСТАНОВИВ:

Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гайдамацьке", в якому просило стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції за незабезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік у розмірі 143 092,59 грн.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.09.2022 року у задоволені позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що відсутність осіб з інвалідністю, які б бажали працевлаштуватися на підприємство не може вважатися обставиною відповідно до якої учасник господарських відносин не несе господарсько-правову відповідальність, оскільки це свідчить, що підприємством не створені належні умови для праці осіб з інвалідністю (низька заробітна плата, неприйнятні умови праці). Крім того, законодавством закріплено обов`язок сплачувати адміністративно-господарські санкції як за не створення робочих місць для інвалідів відповідно до нормативу, так і за наявність створених, але вакантних робочих місць.

В відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Справа судом розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Гайдамацьке» зареєстроване як юридична особа за кодом ЄРПОУ 25005978 та перебуває на обліку в Дніпропетровському обласному відділенню Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Гайдамацьке» подано до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звіт форми 10-ПОІ про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік.

Відповідно до вказаного Звіту, кількість працюючих осіб з інвалідністю - штатних працівників, які були зайняті на підприємстві в 2021 році склало 2 особи, при загальній кількості робочих місць для вказаної категорії працівників 81 осіб. Таким чином, станом на 2021 рік 1 робоче місце, призначене для працевлаштування осіб із інвалідністю, залишилися не зайнятим.

За недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю позивачем нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції у розмірі 143 092,59 грн., виходячи з розрахунку розміру середньої річної заробітної плати.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами, є Закон України від 21 березня 1991 року №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон №875-ХІІ).

Згідно із ч. 2 ст. 17 Закону №875-ХІІ, підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Частинами 1, 2 ст. 19 Закону №875-ХІІ встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 20 Закону №875-ХІІ, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону №875-ХІІ, забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Частиною 3 ст. 18 цього Закону визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Так, обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу, покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 №42 затверджена форма звітності №10-ПІ «;Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» та Інструкція щодо її заповнення. Згідно пункту 3.1. Інструкції середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік визначається відповідно до пункту 3.2. Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої Наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 № 1442/11722. За таким же правилом визначається середньооблікова кількість штатних працівників за рік, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність.

Згідно із частиною першою статті 18 Закону забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Відповідно до частини третьої статті 18-1 Закону Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Тобто цією нормою визначено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування здійснюється двома шляхами: безпосереднє звернення особи з інвалідністю до підприємства або звернення особи з інвалідністю до державної служби зайнятості (з подальшим її направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії).

Водночас, стаття 18 Закону не встановлює правил, за якими підприємство було б зобов`язане самостійно здійснювати пошук осіб з інвалідністю для їх працевлаштування на своєму підприємстві.

Разом з тим, частиною третьою статті 18 вказаного Закону чітко визначені обов`язки підприємства, що використовує найману працю: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.02.2018р. у справі П/811/693/17, від 02.05.2018р. у справі № 804/8007/16, від 13.06.2018р. у справі №819/639/17.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт форми № 3-ПН.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 02.05.2018р. у справі № 804/8007/16.

Так, відповідач подавав звітність форми № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) у 2021 році, а саме: 27.01.2021 р.; 26.02.2021 р.; 26.03.2021 р.; 27.04.2021 р.; 27.05.2021 р.; 23.06.2021 р.; 27.07.2021 р.; 27.07.2021 р.; 27.08.2021 р.; 27.08.2021 р.; 27.09.2021 р.; 27.10.2021 р.; 26.11.2021 р.26.11.2021 р.; 28.12.2021 р. за професією ( посадою) «охоронник».

Товариство з обмеженою відповідальністю «Гайдамацьке» на виконання вимог Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні було подано до контролюючого органу звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік форми 10-ПОІ, відповідно до якого середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність 1 осіб, при цьому кількість осіб з інвалідністю штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні - 1 особи.

З огляду на вищенаведене, колегія судді погоджує висновок суду першої інстанції, що матеріалами справи підтверджено вжиття відповідачем всіх залежних від нього передбачених законодавством заходів для виконання нормативу щодо працевлаштування осіб з інвалідністю у 2021 році тобто заходів для недопущення правопорушення.

Доказів того, що відповідач не створив робочі місця для інвалідів, відмовляв особам з обмеженими можливостями у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування інвалідів або несвоєчасно звітував Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, позивачем не надано.

Згідно ч.1 ст. 217 Господарського кодексу України, господарськими санкціями визначаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та\або правові наслідки.

Відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для порушення господарського правопорушення.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб`єкта господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що відповідачем виконано вимоги щодо створення робочих місць відповідно до нормативів встановлених ст.19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів та належне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на його підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування, а тому відсутні підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій.

Також колегія суддів вважає за необхідним врахувати позицію Верховного Суду у постанові від 19.12.2018 року у справі №812/1140/18, згідно якої обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування, за умови, що відповідач ужив всі заходи по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого нормативу. При цьому, якщо жодних доказів про те, що відповідачем не виділено та не створено робочі місця для працевлаштування інвалідів, позивачем не надано та не доведено факту протиправної відмови у працевлаштуванні інвалідів з боку товариства.

З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції повно з`ясовані обставин, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, відповідають обставинам справи, судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального права та норми процесуального права, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч.4 ст.243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.09.2022 року в адміністративній справі №160/9531/22 - залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.09.2022 року в адміністративній справі №160/9531/22 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий - суддяС.В. Білак

суддяВ.А. Шальєва

суддяН.А. Олефіренко