Ухвала

від 21.04.2023 по справі 910/5512/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua0,2

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження у справі

м. Київ

21.04.2023Справа № 910/5512/23

Суддя Господарського суду міста Києва Селівон А.М., розглянувши

позовну заяву Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк» (03087, м. Київ, вул. Єреванська, буд. 1)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Інтергал" 01010, місто Київ, вулиця Острозьких Князів, будинок 8

про звернення стягнення на предмет іпотеки

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство Акціонерного банку «Укргазбанк» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Інтергал" про звернення стягнення на предмет іпотеки.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконанням позичальником за Кредитним договором №0036/08/2019/0377 від 08.08.2019 року - гр. ОСОБА_1 зобов`язань з повернення кредитних коштів, вимоги за яким забезпечені Договором іпотеки майнових прав на нерухоме майно без оформлення заставної від 08.08.2019 року, укладеним банком з відповідачем як іпотекодавцем, у зв`язку з чим в рахунок погашення заборгованості позичальника позивач як іпотекодержатель просить звернути стягнення на предмет іпотеки, що належить відповідачу, а саме майнові права на квартиру АДРЕСА_1 , будівельна адреса об`єкту будівництва: вул. Сім`ї Кульженків, 37 в Оболонському районі міста Києва.

Суд зазначає, що судовий захист прав суб`єктів господарювання передбачає їх звернення до відповідного судового органу з метою поновлення чи визнання прав зазначених суб`єктів, якщо ці права порушені, не визнаються чи оспорюються. Втім, таке звернення до суду обумовлене дотриманням вимог процесуального закону, що надає можливість доступу особи до правосуддя та отримання нею судового захисту, гарантованого статтею 55 Конституції України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Як свідчить прецедентна практика Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

При цьому слід враховувати, що право на справедливий суд охоплює не лише стадію розгляду справи по суті, але також дотримання всіх процедур, що передбачені національним законодавством і повинні відбуватися до відкриття провадження у справі.

Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України", від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України", право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою; регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства і окремих осіб.

Тим не менш, обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Більш того, обмеження не відповідає п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну ціль та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються та ціллю, якої прагнуть досягти (п. 31 рішення Європейського суду з прав людини від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України").

Відтак, механізм реалізації вищевказаного права, яке закріплене в Основному Законі, включає в себе необхідність дотримання вимог процесуального законодавства при зверненні до суду.

Частиною 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Зазначене право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду.

Конституційний Суд України у рішенні від 12.06.2007 року № 2-рп/2007 вказав, що необхідно відрізняти поняття "обмеження основоположних прав і свобод" від прийнятого у законотворчій практиці поняття "фіксація меж самої сутності прав і свобод" шляхом застосування юридичних способів (прийомів), визнаючи таку практику допустимою (абзац другий пункту 10 мотивувальної частини).

При цьому, як слідує зі змісту Рішення Конституційного Суду України від 25.12.1997 року № 9-зп, не є порушенням права на судовий захист відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених не у відповідності до чинного законодавства.

В силу приписів ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Положеннями ст. 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Аналогічні положення закріплені в частині 1 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Підвідомчість - це визначена законом сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції.

Підсудність визначається колом справ у спорах, вирішення яких віднесено до підвідомчості певного господарського суду.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, у редакції, що набрала чинності 15 грудня 2017 року, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Тобто, з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду: спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи. Така юрисдикція визначається, враховуючи суб`єктний склад основного зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 року у справі № 415/2542/15-ц.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.11.2019 року у справі №910/9362/19 додатково звернула увагу на те, що положення пункту 1 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України пов`язують належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не з об`єднанням позовних вимог до боржника у забезпечувальному зобов`язанні з вимогами до боржника за основним зобов`язанням, а з тим, що сторонами основного зобов`язання мають бути юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Наразі, підставами даного позову позивачем зазначене неналежне виконання позичальником гр. ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань за Кредитним договором №0036/08/2019/0377 від 08.08.2019 року в частині повернення отриманих кредитних коштів, наданих банком на оплату забезпечувального платежу/внеску згідно укладеного між забудовником/власником майнових прав на квартиру та позичальником попереднього договору купівлі-продажу квартири, відповідно до якого забудовник/власник майнових прав на квартиру та позичальник зобов`язуються укласти договір купівлі-продажу квартири загальною проектною площею 83,61 кв. м, за номером 214, на поверсі 9, кількість кімнат 2, в житловому будинку за будівельною адресою: АДРЕСА_2 , з урахуванням в майбутньому наданої будинку поштової адреси.

При цьому, належне виконання позичальником - гр. ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань за спірним Кредитним договором забезпечено Договором іпотеки майнових прав на нерухоме майно без оформлення заставної від 08.08.2019 року, згідно умов якого іпотекодавець - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Інтергал" з метою забезпечення належного виконання гр. ОСОБА_1 зобов`язання, що випливає з кредитного договору передає, а іпотекодержатель приймає в іпотеку в порядку і на умовах, визначених договором майно - майнові права на квартиру АДРЕСА_3 , яка буде розташована в будинку, що будується на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:78:134:0073, розташованій за адресою: АДРЕСА_4 , будівельна адреса об`єкту будівництва: АДРЕСА_2 .

Зокрема, згідно умов п. 3.1.4 Договору іпотеки іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов`язань, забезпеченого іпотекою, а якщо його вимога не буде задоволена - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Судом враховано, що спірні правовідносини за основним зобов`язанням виникли з надання банком кредиту фізичній особі для споживчих потреб та не є такими, що виникли за наслідком її господарської діяльності, а забезпечення виконання основного зобов`язання здійснено шляхом укладення договору іпотеки майнових прав з юридичною особою, за яким банк, у разі незадоволення його вимоги щодо повернення коштів, має право звернути стягнення на предмет іпотеки, тобто є похідними від кредитних правовідносин фізичної особи.

Відтак, оскільки предметом спору у цій справі є звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором, укладеним для забезпечення зобов`язання за кредитним договором, сторонами якого є юридична особа як кредитодавець і фізична особа як позичальник, такий спір не має розглядатися за правилами господарського судочинства, незважаючи на те, що сторонами переданого на розгляд господарського суду спору є юридичні особи - сторони іпотечного договору.

З урахуванням вищевикладеного, зважаючи на виникнення спору у даній справі з правовідносин, які стосуються правочину щодо виконання основного зобов`язання за кредитним договором укладеного з фізичною особою яка, на його укладення, не діяла як фізична особа-підприємець, за висновками вказане виключає віднесення такого спору до господарської юрисдикції.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Частиною 6 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

З огляду на наведене, суд доходить висновку про те, що даний спір за своєю правовою природою є цивільним та даний спір віднесено до юрисдикції місцевого загального суду.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 175, ст.ст. 232, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті провадження у справі за позовною заявою Публічного акціонерного товариства "Укргазбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Інтергал" про звернення стягнення на предмет іпотеки.

2. Роз`яснити Публічному акціонерному товариству Акціонерному банку «Укргазбанк», що позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки у даному спорі підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена у порядку та строки, встановлені ст.ст. 254, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя А.М.Селівон