Постанова

від 24.04.2023 по справі 471/769/22

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

24.04.23

22-ц/812/365/23

Справа №471/769/22

Провадження № 22-ц/812/365/23

Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

18 квітня 2023 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,

із секретарем судового засідання - Ковальським Є.В.,

за участі представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката БінькоМ.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференції

апеляційну скаргу

представника відповідача ОСОБА_1

адвоката Бінько Марини Анатоліївни

на рішення Братського районного суду Миколаївської області від 02 лютого 2023року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Гуковою І.Б., повний текст складено 07 лютого 2023 року, у цивільній справі за позовом фермерського господарства "Алмаз" до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди землі

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2022 року Фермерське господарство «Алмаз» (далі - ФГ «Алмаз») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди землі.

Обґрунтовуючи позовні вимоги вказували, що відповідно до державного акту на право приватної власності на землю від 21 грудня 2001 року ОСОБА_3 набула у власність земельну ділянку, що розташована на території Ганнівської сільської ради Братського району Миколаївської області.

22 грудня 2011 року між ФГ «Алмаз» та ОСОБА_3 було укладено договір оренди земельної ділянки, площею 9.16 га, з кадастровим номером 4821480400:06:000:0010, терміном на 30 років та який було зареєстровано у відділі Держкомзему Братського району 04.04.2012 року за № 4821400040022492012.

Згідно із свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 15 березня 2016 року право власності на спірну земельну ділянку в порядку спадкування перейшло до ОСОБА_2

04 березня 2020 року даній земельній ділянці в Державному земельному кадастрі було надано кадастровий номер 48214804400:06:000:0453.

Зазначають, що їм стало відомо, що 12 січня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір оренди належної ОСОБА_2 земельної ділянки строком на 7 років, який зареєстровано державним реєстратором Виконавчого комітету Вознесенської міської ради Кришко Є.О. за № 56139327 14 січня 2021 року.

Позивач вважає, що внаслідок укладення договору 12 січня 2021 року відбулося порушення його прав належного орендаря, а державний реєстратор, приймаючи оскаржуване рішення, порушив вимоги Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» щодо встановлення відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

Враховуючи, що право оренди, яке виникло у ФГ «Алмаз» на підставі договору оренди землі від 22 грудня 2022 року не було припинено, право на оренду земельної ділянки було порушено, позивач просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки б/н від 12 січня 2021 року укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки кадастровий номер 48214804400:06:000:0453.

Рішенням Братського районного суду Миколаївської області від 02 лютого 2023 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки б/н від 12 січня 2021 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки, кадастровий номер: 4821480400:06:000:0453, площею 9,16 га..

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ФГ "Алмаз" витрати понесені при сплаті судового збору в розмірі 620грн. 25 коп.

Повернуто ФГ "Алмаз" витрати понесені при сплаті судового збору в розмірі 620грн. 25коп. з державного бюджету.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ФГ "Алмаз" витрати понесені при сплаті судового збору в розмірі 1240 грн 50 коп.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції вказав, що якщо особа, якій належить право оренди земельної ділянки (первинний орендар) за законодавством, що було чинним до 1 січня 2013 року, після настання цієї дати не зареєструвала її право в у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, то укладення наступного договору оренди того ж майна під час дії первинного договору оренди може порушити відповідне право первинного орендаря у разі, коли на підставі наступного договору оренди відповідна земельна ділянка передана у користування наступному орендареві, а право останнього - зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Така реєстрація унеможливлює внесення запису до вказаного реєстру про право оренди тієї ж ділянки первинним орендарем.

Зважаючи на те, що право оренди, яке виникло у ФГ «Алмаз» на підставі договору оренди від 22 грудня 2011 року не було припинено, права орендаря було порушено укладеним договором від 12 січня 2021 року, тому є підстави для визнання недійсним договору оренди землі від 12 січня 2021 року.

Наслідком визнання рішенням суду недійсним договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є припинення права оренди за цим договором.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що позивачем вірно обраний спосіб захисту порушеного права, його позовні вимогу є повністю доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Бінько М.С. вказує, що рішення суду першої інстанції є необ`єктивним, необґрунтованим та винесеним із грубим порушенням матеріального та процесуального законодавства, а тому просила про його скасування та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Зазначають, що жоден із доводів відповідача ОСОБА_4 не був урахований при винесенні рішення, суд обмежився лише формальним підходом до вирішення даного спору, а саме, зі змісту рішення суду можна дійти висновку, що підставою для задоволення позовних вимог ФГ «Алмаз» та відхилення заперечень щодо відсутності реєстрації договору оренди землі від 22 грудня 2011 року, послугував лише факт наявності запису про реєстрацію спірного договору на копії його примірнику, яка була надана стороною позивача (з тексту рішення: «Договір оренди від 22 грудня 2011 року було зареєстровано у відділі Держкомзему Братського району, про що міститься посвідчувальний запис на копії договору»).

Проте, дані посилання суду не ґрунтуються на вимогах законодавства, оскільки питання належного підтвердження факту реєстрації договору оренди, зареєстрованого до 2013 року, вже неодноразово було предметом розгляду Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року по справі № 669/930/16-ц та від 26 лютого 2020 року по справі № 669/1037/16-ц ).

Тому напис на копії договору оренди земельної ділянки від 22 грудня 2011 року між ФГ «Алмаз» та ОСОБА_5 про його реєстрацію, не є підтвердженням факту державної реєстрації вищевказаного договору, оскільки цей запис є похідним від запису у Книзі записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, Поземельній книзі і сам по собі не свідчить про проведену належним чином державну реєстрацію договору.

Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22грудня 2021 року в справі № 818/100/18.

Отже, державна реєстрація договору оренди земельної ділянки від 22 грудня 2011 року в установленому порядку проведена не була, у зв`язку з чим право користування у позивача на спірну земельну ділянку не виникло, а тому не порушене діями відповідачів з укладення щодо неї правочину.

Жодних інших доказів щодо наявності у Державному реєстрі земель, Перехідній реєстраційній системі, Національній кадастровій системі Державному земельному кадастрі відомостей про державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки від 22.12.2011 року (як в електронній формі так і в паперовому вигляді), матеріали справи не містять.

В зв`язку чим, висновок суду про те, що реєстрація спірного договору була проведена належним чином, не підтверджений належними та допустимими доказах, за такого є необґрунтованим.

Що стосується посилання суду в частині невиконання державним реєстратором вимог чинного законодавства при реєстрації договору оренди земельної ділянки від 12 січня 2021 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , зазначають наступне.

Так, відповідно до пункту 1 частини 3 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (на положення якої посилається суд) державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

Тож, відповідно до підпунктів пункту 1 частини 3 вказаної статті Закону державним реєстратором було вчинено всі законодавчо визначені дії.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Бінько М.А. апеляційну скаргу підтримала, просила про її задоволення.

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. В силу приписів частини 2 статті 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

У задоволенні клопотання представника позивача адвоката Захарченка І.В. про відкладення розгляду справи на іншу дату відмовлено, виходячи з того, що причиною неявки в суд апеляційної інстанції представника позивача є надання переваги участі у розгляді іншої справи. Судом не встановлено поважність причин неявки представника позивача, передбачених статті 372 ЦПК України, який реалізував своє право на викладення відповідних аргументів у відзиві на апеляційну скаргу, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (статті 367 ЦПК України), розгляд справи апеляційним судом у відсутність позивача та його представника є можливим.

Зважаючи на наведене, справу розглянуто за відсутності осіб, які не з`явилися.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, представника відповідача ОСОБА_7 адвоката Бінько М.А., перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, що ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серія ІІІ - МК №041208, виданого 21 грудня 2001 року належала земельна ділянка площею 9.235 га ( без кадастрового номеру 2001 року), що розташована на території Ганнівської сільської ради Братського району Миколаївської області(а.с.4).

22 грудня 2011 року між ФГ «Алмаз» та ОСОБА_3 було укладено договір оренди земельної ділянки, площею 9,16 га з кадастровим номером 4821480400:06:000:0010, терміном на 30 років та який було зареєстровано у відділі Держкомзему Братського району 04 квітня 2012 року за № 4821400040022492012 (а.с.5).

Згідно з актом приймання-передачі земельної ділянки без дати на виконання умов укладеного договору оренди орендодавецьпередав, а позивач прийняв земельну ділянку у користування ( а.с.6).

Вказаний договір укладено строком на 30 років( пункт 8 Договору оренди).

Перехід права власності на орендовану земельну ділянки до другої особи, а також реорганізація юридичної особи- орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору( пункт 40 Договору).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.

Згідно із свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 15 березня 2016 року, виданого державним нотаріусом Братської державної нотаріальної контори Миколаївської області, право власності на спірну земельну ділянку в порядку спадкування перейшло до ОСОБА_2 (а.с.11).

За інформацією із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 15 березня 2016 року ОСОБА_2 зареєструвала право власності на вказану земельну ділянку ( запис 13764741).

Відповідно до інформації Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 25 травня 2022 року, у зв`язку з відсутністю даних у програмному забезпечені державного земельного кадастру відомостей про земельну ділянку з кадастровим номером 4821480400:06:000:0010 в межах території Вознесенського ( Братського ) району Миколаївської області, в Державному земельному кадастрі 09 жовтня 2015 року зареєстровано земельну ділянку ОСОБА_3 з присвоєнням її в автоматичному порядку кадастрового номеру 4821480400:06:000:0453, який і є актуальним (а.с.9).

12 січня 2021 року державним реєстратором відділу Державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Управління надання адміністративних послуг апарату виконавчого комітету Вознесенської міської ради було зареєстровано за відповідачем ОСОБА_1 право оренди вищевказаної земельної. Підставою для проведення державної реєстрації є договір оренди від 12 січня 2021 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 строк на 7 років, до 12 січня 2028 року (а.с.10).

Ухвалюючи оскаржуване рішення та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності заявлених позивачем вимог про визнання укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договору оренди землі недійсним.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, так як вони відповідають вимогам закону та обставинам справи.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина першастатті 638 Цивільного кодексу(далі -ЦК) України).

Відповідно до частини другоїстатті 792 ЦК Українивідносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокремаЗемельним кодексом(далі -ЗК) України,Законом України «Про оренду землі».

Передання в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності, зокрема, громадян, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем (частина другастатті 124 ЗК Україниу редакції, чинній на час підписання ОСОБА_3 із позивачем договору оренди земліта його реєстрації).

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частина першастатті 210 ЦК України).

Згідно з частиною другоюстатті 125 ЗК Україниу вказаній редакціїправо на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом (статті 20 Закону України «Про оренду землі»у редакції, чинній на час підписання ОСОБА_3 з позивачем договору оренди землі та його державної реєстрації).

Договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації (стаття 18 Закону України «Про оренду землі»у вказаній редакції).

Відповідно до пункту 44 цей Договір набирає чинності після його державної реєстрації.

Зважаючи на зазначене, укладений між ФГ «Алмаз» та ОСОБА_3 договір оренди земельної ділянки набрав чинності з моменту його державної реєстрації, тобто з 04 квітня 2012 року, та, зважаючи на строк його дії 30 років, є чинним до 04 квітня 2042 року.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації (частина третястатті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які би перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою (абзац четвертий частини другої статті 24 Закону України «Про оренду землі»).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (частини перша та друга статті 15 ЦК України).

Якщо особа, якій належить право оренди земельної ділянки (первинний орендар) за законодавством, що було чинним до 1 січня 2013 року, після настання цієї дати не зареєструвала її право в у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, то укладення наступного договору оренди того ж майна під час дії первинного договору оренди може порушити відповідне право первинного орендаря у разі, коли на підставі наступного договору оренди відповідна земельна ділянка передана у користування наступному орендареві, а право останнього - зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Така реєстрація унеможливлює внесення запису до вказаного реєстру про право оренди тієї ж ділянки первинним орендарем.

У такому випадку суд може захистити право первинного орендаря тоді, коли на підставі відповідного судового рішення цей орендар зможе зареєструвати його право оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Проте, означену можливість первинний орендар матиме тільки тоді, коли на момент набрання судовим рішенням про задоволення відповідного позову законної сили цей орендар матиме чинне право оренди, зокрема, якщо не спливе строк оренди чи буде поновленим первинний договір оренди. В іншому випадку в позові слід відмовити.

Згідно з частиною першою статті 27 Закону України «Про оренду землі» орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватись орендованою земельною ділянкою (абзац 4 частина 2 стаття 24 Закону України «Про оренду землі»).

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання угоди недійсною (пункт «в» частини 3 статті 152 ЗК України).

Унаслідок укладення оспорюваного договору оренди ОСОБА_1 отримав право оренди земельною ділянкою, що стало перешкодою для позивача ФГ «Алмаз» у реалізації права користування тією самою земельною ділянкою.

Аналогічні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 387/515/18.

Отже, встановивши, що на час укладення 12 січня 2021 року між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договору оренди земельної ділянки за кадастровими номером 48214804400:06:000:0453, ця земельна ділянка перебувала в оренді позивача ФГ «Алмаз», відповідно до укладеного 22 грудня 2011 року договору оренди земельної ділянки, строк дії якого не закінчився, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що чинне право позивача було порушено, та підлягає захисту шляхом визнання договору оренди земельної ділянки від 12 січня 2021 року недійсними.

З огляду на це, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанцій про порушення права позивача на оренду земельної ділянки та наявність підстав для визнання оскарженого договору недійсним.

Згідно зі статтями 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці.

Одночасне існування державної реєстрації кількох прав оренди на одну земельну ділянку суперечить засадам офіційного визнання і підтвердження державою фактів виникнення прав на нерухоме майно, є порушенням чинного законодавства та інтересів позивача, за яким право оренди земельної ділянки зареєстровано первинно та не припинялося. Такий висновок міститься в Постановах Великої Палати Верховного Суду № 823/378/16 від 12.06.2018, №587/2331/16-ц від 02.10.2019.

Більш того, з матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_2 визнала позовні вимоги ФГ «Алмаз» щодо визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_3 та ФГ «Алмаз», що свідчить про її намір продовжити дію договору оренди з позивачем ( а.с.25).

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 щодо дійсності реєстрації Договору оренди земельної ділянки від 22 грудня 2011 року зважаючи на таке.

Наказом Державного комітету України по земельним ресурсам № 135 від 23 травня 2003 року «Про створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру та удосконалення структури державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» (зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 травня 2003 року за № 408/7729), який діяв до 01 січня 2013 року, було встановлено, що реєстрацію земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них, договорів оренди землі здійснює державне підприємство «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах». Повноваження щодо ведення державного реєстру земель були покладені на ДП «Центр ДЗК».

Згідно зістаттею 202 ЗК Українидержавна реєстраціяземельних ділянокздійснюється у складі державного реєстру земель (частина перша).Державний реєстр земель складається з двох частин: а) книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок(далі - Книга записів); б) Поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку (частина друга).

Порядок державної реєстрації договору оренди земельної ділянки станом на 22 грудня 2011 року регулювавсяпостановою КабінетуМіністрів Українивід 09вересня 2009року №1021«Про затвердженняпорядків веденняПоземельної книгиі Книгизаписів продержавну реєстраціюдержавних актівна правовласності наземельну ділянкута направо постійногокористування земельноюділянкою,договорів орендиземлі»(далі-Порядок).Записи дорозділів Книгизаписів вносилисяпри видачідокумента,що посвідчуєправо наземельну ділянку,яким,зокрема,був договіроренди землі(пункт10Порядку).Дата внесення запису до розділу Книги записів була датою державної реєстрації документа, що посвідчує право на земельну ділянку (пункт 11 Порядку). Згідно з пунктом 16-2 Порядку підставою для державної реєстрації договору оренди була заява власника або набувача права, поданадо відповідного територіального органу Держземагентства разом з іншими, визначеними цим пунктом, документами.

Отже, на час укладення позивачем договору оренди від 22 грудня 2011 року його державна реєстрація була пов`язана із датою внесення запису до відповідного розділу Книги записів.

Факт державної реєстрації договору оренди земельної ділянки, якщо така відбулася, відображався у тексті цього договору відповідно до Типового договору оренди землі, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2004 року № 220. У тексті, зокрема, зазначалися інформація про орган, котрий провів державну реєстрацію договору та його посадову особу, а також дата вчинення та номер запису в Державному реєстрі земель. На підтвердження вказаної інформації державний реєстратор посвідчував напис своїм підписом та печаткою органу реєстрації за наявності (далі - реєстраційний напис).

Отже, реєстраційний напис на договорі оренди земельної ділянки є похідним від запису у Книзі записів. Державний реєстратор не був наділений правом проставити такий напис, допоки не зробив відповідний запис у Книзі записів за певним номером.

Як вбачається із матеріалів справи, на договорі оренди від 22 грудня 2011 року є відмітка посадової особи з прикладенням «мокрої» гербової печатки про те, що цей договір зареєстровано у Відділі Держкомзему Братського району, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 04 квітня 2012 року № 4821400040022492012. А отже позивач здійснив усі обов`язкові для нього дії щодо реєстрації договору оренди землі.

Зважаючи на наведене, доводи представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Бінько М.А., що реєстрація договору оренди від 22 грудня 2011 року в установленому порядку не відбулася, не заслуговують на увагу.

Наданий апелянтом до суду першої інстанції на підтвердження відсутності у Державному реєстрі земель, Перехідній реєстраційній системі, Національній кадастровій системі відомостей про державну реєстрацію договору оренди від 22 грудня 2011 року лист Держгеокадастру №29-14-0ю120-2460/2-22 від 16 грудня 2022 року (а.с.64-65), не спростовує реєстрації вказаного договору оренди землі відповідно до вимог діючого на час такої реєстрації законодавства.

Не передача при ліквідації відділу Держгеокадастру у Братському районі до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області документів, які велися відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2009 рок №1021 не може бути підставою вважати таку реєстрацію відсутньою.

Надані відомості суд апеляційної інстанції не вважає беззаперечними доказами відсутності державної реєстрації договору оренди. Інших належних, достовірних та допустимих доказів, які б спростовували проведення державної реєстрації договору оренди землі у 2012 року, до суду першої інстанції апелянт не надав.

Відповідно до пунктів 3,4 частини 3 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень",в редакціїстаном на12січня 2021року,державний реєстраторпід часпроведення державноїреєстрації прав,що виниклив установленомузаконодавством порядкудо 1січня 2013року,а такожпід часпроведення державноїреєстрації прав,які набуваютьсяз прав,що виниклив установленомузаконодавством порядкудо 1січня 2013року,обов`язковозапитує відорганів влади,підприємств,установ таорганізацій,які відповіднодо законодавствапроводили оформленнята/абореєстрацію прав,інформацію (довідки,засвідчені вустановленому законодавствомпорядку копіїдокументів тощо),необхідну длятакої реєстрації,у разівідсутності доступудо відповіднихносіїв інформації,що містятьвідомості,необхідні дляпроведення державноїреєстрації прав,чи уразі відсутностінеобхідних відомостейв єдинихта державнихреєстрах,доступ дояких визначеноцим Законом,та/абоу разі,якщо відповіднідокументи небули поданізаявником,крім випадків,коли державнареєстрація правздійснюється узв`язкуіз вчиненнямнотаріальної діїта такідокументи булинадані узв`язкуз вчиненнямтакої дії;під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав, у тому числі відомості, що містять персональні дані особи.

Враховуючи вищевикладене та зважаючи на встановлені судом обставини про наявність чинного договору оренди земельної ділянки, колегія суддів вважає, що державним реєстратором при реєстрації оспорюваного договору оренди землі від 12 січня 2021 року прийнято рішення про державну реєстрацію права ОСОБА_1 на оренду спірної земельної ділянки без дотримання вищезазначених вимог нормативно-правового акту, так як встановлення відповідності заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, перевірка документів на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, про що законодавець зазначив у статті 10 вищевказаного Закону є обов`язковими діями при проведені реєстрації прав та обтяжень на нерухоме майно.

Посилання в апеляційній скарзі на не застосування судом першої інстанції до вказаних позовних вимог правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 22 грудня 2011 року у справі №818/100/18 не заслуговують на увагу, оскільки у справі, що переглядається судом апеляційної інстанції обставини відмінні від обставин, яка переглядалась судом касаційної інстанції та в якій викладено відповідний правовий висновок

Відповідно до статті 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

З огляду на висновок про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Бінько Марини Анатоліївни залишити без задоволення, рішення Братського районного суду Миколаївської області від 02 лютого 2023 року залишити без змін

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 24 квітня 2023 року.