Рішення

від 12.04.2023 по справі 461/7481/21

ГАЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа №461/7481/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2023 року місто Львів

Галицький районний суд міста Львова у складі:

головуючого судді Стрельбицького В.В.,

за участю секретаря судового засідання Рожко Ю.С.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_8 (в режимі відеоконференцзв`язку),

представника позивача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом

ОСОБА_1

( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 )

до

ОСОБА_3

(адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП: )

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Кононенко Людмила Степанівна ? завідувач Іваничівською державною нотаріальною конторою Волинської області

(45300, Волинська область, Іваничівський район, смт. Іваничі, вул. Банківська, 6)

про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування,

встановив:

Позиції сторін та учасників справ, заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Кононенко Людмила Степанівна ? завідувач Іваничівською державною нотаріальною конторою Волинської області про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування.

У прохальній частині позовної заяви ОСОБА_1 просить визнати за ним право власності в порядку спадкування на:

1) частину спадкового майна - квартири АДРЕСА_4 (реєстраційний номер майна 30627297), загальна площа 69,1 кв.м., житлова площа 52,3 кв.м., квартира складається з трьох житлових кімнат та кухні. Комора в підвалі - 6,0 кв.м.; номер запису: 21614 в книзі: 34. Свідоцтво про право власності № 51164 , 04.03.1997 р., видане виконкомом Львівської міської ради народних депутатів згідно розпорядження № 142; 03.05.2007 р., рішення Галицького районного суду м. Львова, що належать спадкодавцю ОСОБА_5 ;

2) частину спадкового майна від частини квартири АДРЕСА_4 (реєстраційний номер майна 30627297), загальна площа 69,1 кв.м., житлова площа 52,3 кв. м. квартира складається з трьох житлових кімнат та кухні. Комора в підвалі - 6,0 кв.м.; номер запису: 21614 в книзі: 34. Свідоцтво про право власності № 51164 , 04.03.1997 р. видане виконкомом Львівської міської ради народних депутатів згідно розпорядження №142; 03.05.2007 р., рішення Галицького районного суду м. Львова, що належала спадкодавцю ОСОБА_6 ;

3)житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_5 , об`єкт житлової нерухомості, загальною площею 190,8 кв. м., житловою площею (кв.м.): 112,4, опис: А-2 - житловий будинок; Б-1 - гараж, В-1 - хлів;

4)земельну ділянку кадастровий номер: 0721182400:01:001:0105, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,2248 га, розташована за адресою: АДРЕСА_5 ;

5)земельну ділянку кадастровий номер: 0721182400:01: 001: 0106, площею 0,6500 га, розташована за адресою: Волинська область, Іваничівський район, с. Литовеж, надана у власність на підставі Рішення сесії Литовезької сільської ради 17/2 від 23.11.1993 року. Цільове призначення: для проведення особистого селянського господарства.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який був зареєстрований та постійно проживав за адресою: АДРЕСА_5 . Після смерті батька позивача відкрилася спадщина на нерухоме майно, а саме: 1) частину квартири АДРЕСА_4 (реєстраційний номер майна: 30627297), загальна площа 69,1 кв.м., житлова площа 52,3 кв.м., квартира складається з трьох житлових кімнат та кухні. Комора в підвалі - 6,0 кв.м.; номер запису: 21614 в книзі: 34. Свідоцтво про право власності № 51164 , 04.03.1997 р.,; видане виконкомом Львівської міської ради народних депутатів згідно розпорядження № 142; 03.05.2007 р., рішення Галицького районного суду м. Львова; 2) житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_5 , об`єкт житлової нерухомості, загальною площею 190,8 кв.м., житловою площею (кв.м.): 112,4, опис: А-2 - житловий будинок; Б-1? гараж, В-1?хлів; 3)земельна ділянка кадастровий номер 0721182400:01:001:0105, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,2248 га, розташована за адресою: АДРЕСА_5 ; 4)земельна ділянка кадастровий номер 0721182400:01:001:0106, площею 0,6500 га, розташована за адресою: Волинська область, Іваничівський район, с. Литовеж, надана у власність на підставі Рішення сесії Литовезької сільської ради 17/2 від 23.11.1993 року. Цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства.

04.10.2019 року, тобто через дев`ять днів після смерті батька, померла мати позивача - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Фактично мати на день смерті проживала разом з батьком за адресою: АДРЕСА_5 та на день смерті була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_6 . Знята з реєстрації місця проживання з 13.02.2020 року, у зв`язку зі смертю. Після смерті матері відкрилася спадщина на нерухоме майно, а саме: частину квартири АДРЕСА_4 (реєстраційний номер майна 30627297), загальна площа 69,1 кв.м., житлова площа 52,3 кв.м, квартира складається з трьох житлових кімнат та кухні. Комора в підвалі - 6,0 кв.м.; номер запису: 21614 в книзі: 34. Свідоцтво про право власності № 51164 , 04.03.1997 р., видане виконкомом Львівської міської ради народних депутатів згідно розпорядження № 142; 03.05.2007 р., рішення Галицького районного суду м. Львова.

Позивач стверджує, що до смерті батьків правовстановлюючі документи на спадкове майно йому не передавалися. Після смерті спадкодавців правовстановлюючі документи на спадкове майно ним не знайдені. Відповідач у справі є рідним братом позивача, а відповідно і спадкоємцем за законом. За попередньою домовленістю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 мали разом звернутися до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини, однак відповідач перервав зв`язок з позивачем. ОСОБА_1 звернувся до нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини 19.03.2020 року, тобто після смерті батька та 23.03.2020 року - після смерті матері. До зазначених заяв було долучено: копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 ; копії свідоцтв про смерть ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ; довідку про місце реєстрації та проживання ОСОБА_5 02.07.2020 року повідомленням за № б/н/02-14 завідувачем Іваничівської державної нотаріальної контори Л.С. Кононенко, позивача було повідомлено про заведені спадкові справи: ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 за № 69/2020; ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 за № 80/2020. Даним повідомленням також було оповіщено про те, що видача свідоцтва про право на спадщину станом на 02.07.2020 року є неможливою, оскільки відсутні правовстановлюючі документи на спадкове майно та перелічено документи, які можуть бути правовстановлюючими, а саме: свідоцтво про право на власності на нерухоме майно будинок, квартиру, технічні паспорти; на землю - державні акти, витяги з ДЗК. На час подання заяв про прийняття спадщини позивачу стало відомо, що 05.03.2020 року Іваничівською державною нотаріальною конторою була відкрита спадкова справа за номером у Спадковому реєстрі 65630528 за заявою про прийняття спадщини ОСОБА_3 , а останнім до відповідної заяви не було долучено оригіналів правовстановлюючих документів на спадкове майно. За таких обставин, позивач вважає, що такі документи було втрачено. 08.05.2020 року відповідач звернувся до Іваничівського районного суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення (проживання його матері ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 ). Ухвалою Іваничівського районного суду від 16.09.2020 року цивільну справу за заявою ОСОБА_3 , заінтересована особа Литовезька сільська рада Іваничівського району, ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, було передано до Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області для розгляду по суті. Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 17.11.2020 року, заяву ОСОБА_3 про встановлення факту, що має юридичне значення залишено без розгляду. 04.06.2021 року за № 299/02-14 завідувачем Іваничівської державної нотаріальної контори Кононенко Л.С. було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_1 на спадкове майно, що належало ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , у зв`язку з тим, що Іваничівська державна нотаріальна контора не в змозі самостійно визначити місце відкриття спадщини; спадкоємцями не надані правовстановлюючі документи на спадкове майно, що підтверджують право власності ОСОБА_6 ; між спадкоємцями наявний спір. 18.01.2021 року за № 320/01-16 завідувачем Іваничівської державної нотаріальної контори Кононенко Л.С. було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії видачі свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_1 на спадкове майно, після смерті його батька ОСОБА_5 .

З урахуванням вищенаведеного, позивач вказує, що він змушений звернутися до суду з позовом про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 13.09.2021 року, відкрито провадження у даній справі та вирішено проводити її розгляд за правилами загального позовного провадження. Одночасно, відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору до ухвалення судового рішення у цивільній справі за його позовом до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Кононенко Людмила Степанівна ? завідувач Іваничівською державною нотаріальною конторою Волинської області про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування.

11.10.2021 року позивачем заявлено клопотання про витребування у третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - завідувача Іваничівської державної нотаріальної контори Волинської області Кононенко Людмили Степанівни належним чином завірених копій спадкових справ, заведених після смерті батьків позивача: ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 № 69/2020; ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 за № 80/2020 та спадкової справи за номером у Спадковому реєсті 65630528 за заявою про прийняття спадщини ОСОБА_3

09.11.2021 року адвокатом Балобановим О.В. подано заяву про залучення його до розгляду справи в якості представника відповідача.

24.11.2021 року представником відповідача подано клопотання з про ознайомлення з матеріалами справи. 30.11.2021 року адвокат Балобанов О.В. ознайомився з матеріалами справи.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 08.12.2021 року, клопотання позивача задоволено. Витребувано у третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Кононенко Людмили Степанівни ? завідувача Іваничівською державною нотаріальною конторою Волинської області належним чином завірені копії спадкових справ, заведених після смерті: ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 за № 69/2020; ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 за № 80/2020; спадкової справи за номером у Спадковому реєстрі 65630528 за заявою про прийняття спадщини ОСОБА_3

11.01.2022 року до суду від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Кононенко Людмили Степанівни ? завідувача Іваничівською державною нотаріальною конторою Волинської області надійшли належним чином завірені копії витребуваних матеріалі.

25.01.2022 року від позивача надійшло клопотання про закриття підготовчого провадження у справі.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 23.02.2022 року, закрито підготовче провадження у справі та призначено судовий розгляд по суті.

У судовому засіданні 12.04.2023 року представники позивача та позивач, кожен окремо, просили заявлені вимоги задовольнити, з підстав наведених у позовній заяві.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду повідомлялися у відповідності до вимог статті 128 ЦПК України, що підтверджується наявними у матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Кононенко Людмили Степанівни ? завідувача Іваничівською державною нотаріальною конторою Волинської області надійшла заява, у якій остання просила проводити розгляд справи у її відсутності.

Відповідно до ч. 2 ст. 223 ЦПК України, суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

В свою чергу, сторона зобов`язана демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Відповідно до ст.43 ЦПК України, учасники справи мають право користуватися визначеними законом процесуальними правами та виконувати процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Частиною 1 статті 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового розгляду та їхні представники повинні добросовісно користуватись процесуальними правами. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживання процесуальними правами дії, які суперечать завданню цивільного судочинства. Суд відповідно до ч.ч.3,4 цієї ж статті зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами учасником судового розгляду.

Ця норма закону повинна дисциплінувати учасників процесу, в тому числі відповідача який у даному випадку неодноразово звертався до суду з клопотаннями про відкладення розгляду справи, стимулювати його належно користуватися як своїми процесуальними правами, так і процесуальними обов`язками.

Відповідно до ч.3 ст.131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки в судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Оцінюючи питання можливості розгляду справи за відсутності відповідача або його представника, які неодноразово не з`являлись на розгляд справи, суд враховує також наступне.

З матеріалів справи вбачається, що судові засідання у справі відкладалися неодноразово, у зв`язку із задоволенням клопотань відповідача про відкладення розгляду справи.

Своїм процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву відповідач не скористався, також суду не подано будь-яких інших доказів, які доводять об`єктивну неможливість відповідача прибути у судове засідання, прийняти участь у розгляді справи в режимі відеоконференцзв`язку, а також неможливість забезпечить участь у судовому засіданні уповноваженого представника, зокрема представника який вже представляв його інтереси у даній справі під час ознайомлення з її матеріалами.

Таким чином, неможливості прибути в судове засідання відповідачем належними доказами не доведено.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Суд, не може залишити поза уваги і той факт, що відповідачу було надано достатньо часу для реалізації своїх процесуальних прав, натомість він жодного разу не з`явився в судове засідання, неодноразово повідомляючи суд про неможливість прибути в судове засідання, оскільки працює в органах прокуратури і приймає участь у інших провадженнях. Такі клопотання відповідача неодноразово були задоволені і суд надавав йому можливість реалізувати свої процесуальні права в повній мірі, адже провадження у справі триває понад півтора роки, що є цілком достатньо для того аби знайти можливість прибути у судові засідання (в тому числі в режимі відеоконференції), забезпечити участь свого представника та подати суду відзив або докази. Крім того, відповідач, повідомляючи суд про участь в інших судових засіданнях як прокурор, не може не знати, що судовий виклик є достатньо поважною причиною для тимчасового звільнення від виконання своїх обов`язків. Також, суду не надано жодних доказів з приводу того, що відповідач є єдиним прокурором у кримінальних провадженнях наведених ним і його неможливо замінити іншим прокурором, в тому числі з групи прокурорів. В цій ситуації суд також не може залишити поза увагою процесуальну поведінку кожної сторони, а саме те, що позивач являючись військовослужбовцем ЗСУ, у воєнний час сам прибув у судове засідання та забезпечив участь своїх представників, а відповідач протягом близько півтора роки такої можливості не знайшов.

З врахуванням наведеного, тривалості провадження у справі (понад рік), забезпечення судом можливості сторонам в повній мірі реалізувати свої процесуальні права, також того, що відповідач неодноразово не з`являвся в судове засідання та суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, суд приходить до переконання та висновку про наявність законних підстав для вирішення спору по суті. При цьому, суд наголошує, що основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні відповідача, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Неявка (в даному випадку неодноразова) учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, а також його обізнаність про перебування даної справи на судовому розгляді, не є підставою для відкладення розгляду справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 121 ЦПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню цивільного судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

При цьому, суд враховує положення Закону України «Про правовий режим воєнного стану», які покладають на суд обов`язок продовжувати здійснювати правосуддя в умовах введення воєнного стану, за наявності такої можливості та встановлюють те, що повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. При цьому, скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства прямо забороняється Законом.

Отже, оскільки поважність причин неявки відповідача та його уповноважених представників судом не встановлена, зокрема не підтверджена належними та допустимими доказами, як і не встановлена неможливість відповідача забезпечити участь уповноваженого представника в судовому засіданні, відповідачу надавалася можливість реалізувати своє право на викладення відповідних аргументів у відзиві, подачу інших доказів, окрім наявних у матеріалах справи, протягом часу судового провадження, з врахуванням тривалості провадження у справі, з метою забезпечення розумних строків провадження у справі, суд вважає, що розгляд справи у відсутності відповідача є можливим, а законні підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин, докази, оцінка доводів учасників справи, норми права та мотиви їх застосування та незастосування.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Згідно зі статтею 55 Конституції України, кожному гарантується право на судовий захист.

Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (ч.ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК).

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Пунктом1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У відповідності до вимог ст. 76, 77, ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги та доводи сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд прийшов до наступного висновку, виходячи з наведених нижче доводів та мотивів.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який був зареєстрований і постійно проживав за адресою: АДРЕСА_5 . Після смерті останнього відкрилась спадщина на нерухоме майно, а саме:

1) частину квартири АДРЕСА_4 (реєстраційний номер майна: 30627297), загальна площа 69,1 кв.м., житлова площа 52,3 кв.м., квартира складається з трьох житлових кімнат та кухні. Комора в підвалі - 6,0 кв.м.; номер запису: 21614 в книзі: 34. Свідоцтво про право власності № 51164 , 04.03.1997 р.,; видане виконкомом Львівської міської ради народних депутатів згідно розпорядження № 142; 03.05.2007 р., рішення Галицького районного суду м. Львова;

2) житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_5 , об`єкт житлової нерухомості, загальною площею 190,8 кв.м., житловою площею (кв.м.): 112,4, опис: А-2 - житловий будинок; Б-1? гараж, В-1?хлів;

3)земельна ділянка кадастровий номер 0721182400:01:001:0105, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,2248 га, розташована за адресою: АДРЕСА_5 ; 4)земельна ділянка кадастровий номер 0721182400:01:001:0106, площею 0,6500 га, розташована за адресою: Волинська область, Іваничівський район, с. Литовеж, надана у власність на підставі Рішення сесії Литовезької сільської ради 17/2 від 23.11.1993 року. Цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства.

ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Остання на день своєї смерті проживала за адресою: АДРЕСА_5 , однак була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_6 . Після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина на нерухоме майно, а саме: частину квартири АДРЕСА_4 (реєстраційний номер майна 30627297), загальна площа 69,1 кв.м., житлова площа 52,3 кв.м. квартира складається з трьох житлових кімнат та кухні. Комора в підвалі - 6,0 кв.м.; номер запису: 21614 в книзі: 34. Свідоцтво про право власності № 51164 , 04.03.1997 р., видане виконкомом Львівської міської ради народних депутатів згідно розпорядження № 142; 03.05.2007 р., рішення Галицького районного суду м. Львова.

ОСОБА_1 є сином померлих, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією дубліката свідоцтва про народження Серії НОМЕР_3 , де у графі «Батьки» зазначено батьком ОСОБА_5 , а матір`ю ОСОБА_6 .

ОСОБА_3 також є сином померлих, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , наявною у матеріалах справи.

Таким чином, позивач та відповідач є рідними братами, а відтак і спадкоємцями першої черги, у відповідності до ст. 1261 ЦК України, положеннями якої встановлено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Статтею 1216 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1,2 та 3 ст. 1267 ЦК України, частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. Спадкоємці за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них. Спадкоємці за письмовою угодою між собою, посвідченою нотаріусом, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них.

З аналізу вищенаведених норм вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , як спадкоємці першої черги, успадковують за померлими майно у рівних частках.

Згідно ч. 1 ст. 1269 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців (1270 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 1220 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до Іваничівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за померлим ОСОБА_5 ? ІНФОРМАЦІЯ_5 , а за померлою ОСОБА_6 - ІНФОРМАЦІЯ_6 , оскільки датою смерті батька позивача є ІНФОРМАЦІЯ_1 , а матері 04.10.2019 р., то ОСОБА_1 звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини у строк встановлений законодавством.

На підставі поданих позивачем заяв, Іваничівською державною нотаріальною конторою заведені спадкові справи: ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 за № 69/2020; ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 за № 80/2020.

Відповідно до статті 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (стаття 1296 ЦК України).

Статтею 1297 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім`я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Так, у постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року в справі № 210/1609/15-ц (провадження №61-40313св18) вказано, що «право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав із спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України). Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. За змістом статті 392 ЦК України право власності на майно може бути визнано судом у випадку коли це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує це право.»

04.06.2021 року завідувачем Іваничівської державної нотаріальної контори Волинської області - Кононенко Л.С. винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Зі змісту даної постанови вбачається, що ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно, що належало ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , у зв`язку з тим, що Іваничівська державна нотаріальна контора не в змозі самостійно визначити місце відкриття спадщини; спадкоємцями не надані правовстановлюючі документи на спадкове майно, що підтверджують право власності ОСОБА_6 ; між спадкоємцями існує спір.

18.06.2021 року завідувачем Іваничівської державної нотаріальної контори Волинської області - Кононенко Л.С. винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Зі змісту даної постанови вбачається, що ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно, що належало ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів.

Власне, вищенаведені постанови державного нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії і стали фактичною підставою для звернення ОСОБА_1 з даним позовом до суду.

Разом з тим, у судовому порядку право власності на спадкове майно підлягає захисту шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України) та є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, що цілком узгоджується з висновком Верховного Суду викладеним у постанові від 22.09.2021 року у справі справа № 227/3750/19 (провадження № 61-16069св20).

Надаючи оцінку постановам державного нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії, суд приходить до висновку, що такі є необґрунтованими та передчасними виходячи з нижченаведеного.

З постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 04.06.2021 року вбачається, що однією з підстав для її винесення стало те, що 05.03.2020 року до Кононенко Л.С. - державного нотаріуса Іваничівської державної нотаріальної контори звернувся ОСОБА_3 із заявою про прийняття спадщини після смерті матері - ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 . Із документів зазначеної спадкової справи, нотаріусом було встановлено, що, окрім ОСОБА_3 є інший спадкоємець, який має право на спадкування відповідно до чинного законодавства, а саме інший син померлої ОСОБА_1 , який також подав заяву про прийняття спадщини, яка надійшла до нотаріальної контори 26.06.2020 року за № 196, справжність підпису на якій засвідчена ОСОБА_7 - приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу 23.03.2020 року за реєстровим № 395. Відповідно до поданої спадкоємцем ОСОБА_3 довідки Литовезької сільської ради № 173 від 03.03.2020 року вбачається, що померла ОСОБА_6 проживала без реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_5 . На цій підставі і була заведена спадкова справа у Іваничівській державній нотаріальній конторі. Інформаційна довідка зі Спадкового реєстру № 59708036 від 05.03.2020 року. На підставі поданих на огляд нотаріусу документів, зокрема на земельні ділянки був зроблений запит до відділу Державного земельного кадастру в Іваничівському районні за № 145/02-14 від 05.03.2020 року щодо інформації про наявність чи відсутність обмежень та обтяжень щодо земельних ділянок площею 0,2248 га та площею 0,6500 га. Документи на спадкове майно знаходяться на руках у ОСОБА_3 26.03.2020 року державним нотаріусом Іваничівської державної нотаріальної контори - Кононенко Л.С. , було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 26.03.2020 року на заяву ОСОБА_3 про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.03.2020 року з пропозицією звернутися до суду про встановлення факту постійного проживання померлої без реєстрації за адресою: АДРЕСА_5 , оскільки виявилося, що місце реєстрації її проживання є місто Львів. Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 17.11.2020 року у справі № 156/419/20 (пр. 2-о/303/135/20), заяву про встановлення факту, що має юридичне значення залишено без розгляду. Ухвалюючи дане рішення судом було встановлено, що між спадкоємцями наявний спір і тому відмовив у відкритті провадження у справі про встановлення факту, що має юридичне значення. Більше того, встановлено, що на момент прийняття нотаріусом рішень про відмову у вчинені нотаріальних дій жодних інших справ у судах, в тому числі позовного провадження, які стосувалися спору між сторонами не було.

Суд вважає, що така підстава, як наявність спору між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 щодо спадкового майна, у даному конкретному випадку не могла слугувати, як законна підстава для відмови нотаріуса для вчинення нотаріальних дій, виходячи з нижченаведеного.

Як вбачається з матеріалів справи ані позивач, ані відповідач на момент смерті їх матері - ОСОБА_6 з останньою не проживали. Відтак, згідно з нормами чинного законодавства останні зобов`язані протягом шести місяців з моменту відкриття спадщини (дати смерті спадкодавця) подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (ст.ст. 1269, 1270 ЦК України). Оскільки, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є спадкоємцями за законом першої черги, то виходячи з положень ч. 1 ст. 1267 ЦК України, їх частки у спадщині є рівними. Таким чином, факт звернення позивача та відповідача до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини не може свідчити про наявність між ними спору, оскільки їх частки у спадковому майні є рівними і ніким не оспорюються. В свою чергу, наявність судового рішення про залишення без розгляду заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, у даному випадку не породжує жодних наслідків для спадкоємців, адже таке рішення не встановлює жодного факту, який має юридичне значення.

Що стосується іншої підстави, яка слугувала для відмови ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії, а саме те, що Іваничівська державна нотаріальна контора не в змозі самостійно встановити місце відкриття спадщини, то на переконання суду така підстава взагалі є абсурдною та такою, що не відповідає нормам чинного законодавства.

Зі змісту статті 1221 ЦК України, вбачається, що місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна. В особливих випадках місце відкриття спадщини встановлюється законом.

Відповідно до п. 1.13 Глави 10. «Видача свідоцтв про право на спадщину» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 №296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 за № 282/20595 (далі ? Порядок), місце відкриття спадщини підтверджується: довідкою про реєстрацію/останнє місце проживання виконавчого органу сільської, селищної або міської ради, сільського голови (у разі якщо відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено), що здійснює реєстрацію, зняття з реєстрації місця проживання особи на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради, або іншим документом, що може підтверджувати відповідний факт (копія актового запису про смерть, домова книга тощо).

Отже, місце відкриття спадщини у даному випадку є саме: АДРЕСА_5 , тобто останнє місце проживання померлої ОСОБА_6 , що підтверджується довідкою Литовезької сільської ради за № 173 від 03.03.2020 року. Таким чином, звернення до суду із встановленням факту, що має юридичне значення, а саме проживання померлої за вищевказаною адресою не є необхідним, оскільки підтверджується довідкою виконавчого органу сільської ради.

Надаючи оцінку останній підставі для відмови у вчиненні нотаріальної дії, яка наведена державним нотаріусом Іваничівської державної нотаріальної контори - Кононенко Л.С., як у постанові від 04.06.2021 року, так і у постанові від 18.06.2021 року, якими відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно, що належало померлим ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , а саме ненадання правовстановлюючих документів на майно, то слід зазначити наступне.

Відповідно до ч.ч. 1,2 Закону України «Про нотаріат», нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).

Зі змісту статті 46 Закону України «Про нотаріат», вбачається, що нотаріуси або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, має право витребовувати від фізичних та юридичних осіб відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії. Відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій, повинні бути подані в строк, визначений нотаріусом. Цей строк не може перевищувати одного місяця. Неподання відомостей та документів на вимогу нотаріуса є підставою для відкладення, зупинення вчинення нотаріальної дії або відмови у її вчиненні.

Положеннями п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про нотаріат» визначено, що нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо: 1) вчинення такої дії суперечить законодавству України; 2) не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії. Обов`язок нотаріуса вчиняти нотаріальні дії передбачений ч. 3 ст. 49 Закону України «Про нотаріат», де встановлено заборону безпідставної відмови в її вчиненні.

Згідно п. 4.14. Глави 10. «Видача свідоцтв про право на спадщину» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 за № 282/20595 (далі ? Порядок), при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов`язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти.

В цьому контексті слід відзначити окремо, що нотаріус у своїй постанові про відмову у вчинені нотаріальної дії від 04.06.2021 року прямо вказала, що «документи на спадкове майно знаходяться на руках у ОСОБА_3 ».

Згідно з п. 4.16. Порядку, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна

Пунктом 4.19. Порядку встановлено, що якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, нотаріус отримує інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до нього. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

З аналізу вищенаведених положень вбачається, що нотаріус наділений повноваженнями витребовувати від фізичних та юридичних осіб відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії, а також має доступ до неї в силу своєї посади. З матеріалів справи вбачається, що нотаріусом не вживалися жодні заходи спрямовані на витребування правовстановлюючих документів або ж перевірку її у реєстрах. Окрім того, у своїй постанові про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 04.06.2021 року державний нотаріус вказує, що відповідно до поданих на огляд нотаріусу документів, зокрема на земельні ділянки був зроблений запит до відділу Державного земельного кадастру в Іваничівському районні за № 145/02-14 від 05.03.2020 року щодо інформації про наявність чи відсутність обмежень та обтяжень щодо земельних ділянок площею 0,2248 га та площею 0,6500 га. В свою чергу, у ОСОБА_3 , який також є спадкоємцем однак документи на спадкове майно витребувано не було, інформація про них не з`ясована належним чином, що у свою чергу ставить під сумнів сам факт втрати правовстановлюючих документів на спадкове майно.

Таким чином, виходячи з наведеного, а також приймаючи до уваги, що мотиви наведених вище постанов є фактично тотожними і стосуються тих самих спадкоємців, суд вважає, що постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії є необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства. У даному випадку суд не може визнавати неправомірними та скасувати такі постанови, оскільки це буде виходити за межі заявлених позовних вимог, натомість суд вважає за необхідне роз`яснити сторонам положення статті 50 Закону України «Про нотаріат», згідно з якою, нотаріальна дія або відмова у її вчиненні оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії.

Разом з тим, звертаючись до суду з позовною заявою ОСОБА_1 до матеріалів справи долучено копію рішення Галицького районного суду м. Львова від 03.05.2007 року, а також Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з яких підтверджується право власності ОСОБА_6 та ОСОБА_5 на частку за кожним квартири АДРЕСА_7 . Також долучено копії Державних актів на право власності на земельні ділянки площею 0,2248 га та площею 0,6500 га. Неможливість одержання, оформлення та реєстрації права власності на наведене майно у нотаріальному порядку у процесі судового розгляду не встановлено.

Крім того, у справі відсутні дані про вчинення сторонами або нотаріусом дій щодо отримання документів (в тому числі дублікатів) стосовно нерухомого майна з врахуванням чинної системи державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Отже, виходячи із встановлених фактичних обставин справи, наведених вимог чинного законодавства, суд приходить до висновку, що у даному випадку правильним та ефективним способом захисту порушеного права ОСОБА_1 є припинення дії, яка порушує його право на спадкування шляхом витребування правовстановлюючих документів, оскільки такі документи не втрачені і є можливість фізично їх отримати, в тому числі шляхом витребування інформації необхідної для реєстрації та оформлення спадкового майна у відповідних державних реєстрах, а тому позивачем не вичерпано усі можливості вирішення питання щодо оформлення спадщини саме тією посадовою особою, на яку покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності, якою за законом є нотаріус.

Тому суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно слід відмовити. Варто також відзначити та підкреслити, що суд може визнати право власності на спадкове майно, лише якщо його неможливо оформити у нотаріальному порядку. Такий спосіб захисту є винятковим і у такому випадку позивач має довести, а суд встановити причини відсутності правовстановлюючих документів чи державної реєстрації права власності та неможливість вчинення відповідних нотаріальних дій, в тому числі з врахуванням можливості нотаріуса вчиняти відповідні нотаріальні дії, маючи доступ до державних реєстрів нерухомого майна. В даній конкретній справі не встановлено таких виняткових обставин, які перешкоджають нотаріусу належним чином виконати свої обов`язки пов`язані із оформленням спадщини позивачу.

Ухвалюючи рішення у даній справі, суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, зокрема у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Згідно з положеннями ст. 141 ЦПК України, у разі відмови у задоволенні позову, сплачена сума судових витрат, у тому числі судовий збір, не відшкодовується позивачеві.

13.09.2021 року, ухвалою Галицького районного суду м. Львова, клопотання ОСОБА_1 було задоволено частково та відстрочено останньому сплату судового збору у повному обсязі до ухвалення судового рішення у справі.

У процесі судового розгляду, відповідно до Витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_5 від 28.05.2022 року № 47, майора ОСОБА_1 з 22.04.2022 року зараховано у списки особового складу частини, на всі види забезпечення та призначено на посаду командира 46 запасної роти, з 22.04.2022 року ОСОБА_1 приступив до виконання службових обов`язків.

Відповідно до п.12 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків звільняються від сплати судового збору.

Оскільки, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, таким чином, відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, витрати щодо сплати судового збору слід компенсувати за рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд, ?

ухвалив:

У задоволенні позову відмовити.

Судові витрати компенсувати за рахунок держави.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 )

відповідач - ОСОБА_3

(адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_6 )

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору -

Кононенко Людмила Степанівна ? завідувач Іваничівською державною нотаріальною конторою Волинської області

(45300, Волинська область, Іваничівський район, смт. Іваничі, вул. Банківська, 6)

Повний текст рішення суду складено 24 квітня 2023 року.

Головуючий суддя В.В. Стрельбицький