Постанова

від 18.04.2023 по справі 938/86/22

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 938/86/22

Провадження № 22-ц/4808/42/23

Головуючий у 1 інстанції Чекан Н. М.

Суддя-доповідач Василишин Л. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2023 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Василишин Л.В.,

суддів: Фединяка В.Д., Максюти І.О.,

секретаря Працун В.В.

за участю представника апелянта Лесик М.М.

позивача ОСОБА_1

представника позивача адвоката Гурника В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Верховинського ліцею Верховинської селищної ради адвоката Остафійчук Марії Володимирівни на рішення Верховинського районного суду від 27 червня 2022 року у складі судді Чекан Н.М., ухвалене в селищі Верховина, у справі за позовом ОСОБА_1 до Верховинського ліцею Верховинської селищної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Відділ освіти, молоді та спорту Верховинської селищної ради, про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час незаконного відсторонення від роботи, стягнення моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

В лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Верховинського ліцею Верховинської селищної ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час незаконного відсторонення від роботи, стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначив, що він працює вчителем фізичної культури і спорту Верховинського ліцею Верховинської селищної ради. Наказом відповідача від 08 листопада 2021 року № 92-к його відсторонено від роботи з 10 листопада 2021 року без збереження заробітної плати на час відсутності документа, який підтверджує наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання до профілактичних щеплень до моменту усунення причин, що зумовили відсторонення.

Даний наказ є незаконним, оскільки відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти на життя працею шляхом його обмеження, а тому в силу положень статті 92 Конституції України таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать постанова КМУ № 1236 від 09 грудня 2020 року і наказ МОЗ № 2153 від 04 жовтня 2021 року. Окрім того, Дорожньою картою з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію СОVID-19 в Україні в 2021-2022 роках, затвердженою наказом МОЗ від 24 грудня 2020 року № 3018, встановлено, що вакцинація від коронавірусної хвороби СОVID-19 в Україні буде добровільною для усіх груп населення та професійних груп. Таким чином, у роботодавця відсутні правові підстави примушувати працівників вакцинуватися від коронавірусної хвороби СОVID-19 та/або притягати їх до дисциплінарної відповідальності за відмову від такої вакцинації. Тому наказ про відсторонення його від роботи підлягає скасуванню і з відповідача підлягає стягненню на його користь середній заробіток за час незаконного відсторонення від роботи, починаючи з 10 листопада 2021 року по день ухвалення судового рішення.

Крім того, внаслідок незаконного відсторонення від роботи йому заподіяна моральна шкода, оскільки він залишився без будь-яких джерел існування, що унеможливило надання допомоги батькові, який є особою з інвалідністю першої групи та перебуває на його утриманні, сплату ним аліментів на утримання сина, належну оплату комунальних послуг. Шукати інші джерела доходу він не мав можливості, оскільки його не було звільнено з роботи. Водночас, отримувати доходи від роботи він не мав змоги, оскільки на час відсторонення від роботи йому припинено виплату заробітної плати. Вказане призвело до морального пригнічення та стресу, втрати нормального сну, порушення фізичної активності організму, у зв`язку з чим з ним стався антено-невротичний синдром (мікроінсульт), внаслідок чого погіршився стан його здоров`я. Також через дану ситуацію він несе репутаційні втрати. Розмір моральної шкоди оцінює в 100000 грн.

Посилаючись на наведене, позивач просив визнати незаконним та скасувати наказ № 92-к від 08 листопада 2021 року про відсторонення його від роботи; поновити його на роботі на займаній посаді; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час незаконного відсторонення від роботи, починаючи з 10 листопада 2021 року по день ухвалення рішення суду; стягнути з відповідача на його користь 100000 грн моральної шкоди та понесені судові витрати.

Ухвалою Верховинського районного суду від 01 червня 2022 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, залучено Відділ освіти, молоді та спорту Верховинської селищної ради.

Рішенням Верховинського районного суду від 27 червня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ директора Верховинського ліцею Верховинської селищної ради від 08 листопада 2021 року № 92-к про відсторонення ОСОБА_1 від роботи вчителя фізичної культури.

Стягнуто з Верховинського ліцею Верховинської селищної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час відсторонення від роботи за період з 10 листопада 2021 року до 28 лютого 2022 року в сумі 21598,39 грн.

У решті позовних вимог відмовлено.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 з Верховинського ліцею Верховинської селищної ради судовий збір в сумі 1488,60 грн.

На рішення суду представник Верховинського ліцею Верховинської селищної ради адвокат Остафійчук М.В. подала апеляційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Зазначає, що в оскаржуваному рішенні суд процитував норму статті 43 Конституції України, однак не врахував її у співвідношенні зі статтею 3 Конституції України, відповідно до якої людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Отже, забезпечення безпеки життя і здоров`я людини є пріоритетним над правом на працю. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні безпеки життя і здоров`я її громадян. Держава, встановивши правило про те, що без щеплення проти СОVID-19 особа не може бути допущена до роботи на посаді вчителя, не тільки реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я дітей та працівників в навчальному закладі, а й захищає таким чином і самого працівника, який не отримав профілактичного щеплення.

Апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на відповідача, який є роботодавцем позивача, покладено обов`язок забезпечити своєчасне проведення заходів, пов`язаних з проходженням працівниками обов`язкового профілактичного щеплення, оскільки чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо організації заходів проходження працівниками обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1236 на роботодавця покладено лише контрольну функцію, а не обов`язки щодо організації вакцинації працівників, заповнення документів медичного характеру за результатами вакцинації та вжиття інших заходів, про які зазначали позивач та суд.

Зауважує, що позивача було завчасно повідомлено про обов`язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19 та попереджено про відсторонення від роботи у разі ненадання відповідних документів про обов`язкове профілактичне щеплення чи довідки про абсолютні протипоказання до проведення таких щеплень в строк до 05 листопада 2021 року, однак жодних доказів на підтвердження проходження курсу вакцинації чи наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень відповідач не надав. Відтак, відсторонення позивача від роботи відбулося законно.

Також апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наявність постанови Кабінету Міністрів України, якою передбачено відсторонення від роботи працівників у разі відмови чи ухилення від проходження обов`язкового щеплення і у якій є посилання на статтю 46КЗпП України та на статтю 12Закону України«Про захистнаселення відінфекційних хвороб» не може бути підставою для недотримання керівником установи під час такого відсторонення працівника від роботи вимог Закону України«Про забезпеченнясанітарного таепідемічного благополуччянаселення» та що вказаний закон має вищу юридичну силу, ніж підзаконні нормативно-правові акти, на які посилався відповідач.

Вказує, що в даному випадку суд застосував (без посилання) лист Верховного Суду від 24 грудня 2021 року № 3223/0/208/21 «Щодо відсторонення від роботи працівника у зв`язку з відсутністю щеплення від СОVID-19», а також роз`яснення Федерації профспілок України від 18 січня 2022 року «Щодо правових підстав відсторонення від роботи працівників, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, відповідно до роз`яснень Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду». Однак, такі роз`яснення та листи мають лише інформаційний характер та не є нормативно-правовими актами.

З цих підстав апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Учасники справи правом подати відзив на апеляційну скаргу в порядку статті 360 ЦПК України не скористалися.

У засіданні апеляційного суду представник апелянта скаргу підтримала, просила її задоволити.

Позивач та його представник скаргу заперечили, просили відмовити в її задоволенні.

Представник третьої особи в засідання апеляційного суду не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

З урахуванням положень частини другої статті 372 ЦПК України колегія суддів ухвалила про розгляд справи за відсутності представника третьої особи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги з таких підстав.

Статтею 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 прийнято на роботу вчителем фізичного виховання Верховинської ЗОШ І-ІІІ ступенів з 02 вересня 2013 року згідно з наказом начальника управління освіти, сім`ї, молоді та спорту Верховинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області від 29 серпня 2013 року № 412-к (а.с. 10).

Відповідний запис зроблено у трудовій книжці позивача (а.с. 23).

З січня 2021 року Верховинська ЗОШ І-ІІІ ступенів перейменована у Верховинський ліцей Верховинської селищної ради.

Повідомленням від 27 жовтня 2021 року № 01 позивача проінформовано, що відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за № 1306/36928, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, обов`язковим профілактичним щепленням проти СОVID-19 підлягають працівники загальної середньої освіти. В повідомленні висловлено прохання до 05 листопада 2021 року надати документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення від СОVID-19, або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Також позивача попереджено, що у випадку ухилення та відмови від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 наказом по навчальному закладу його буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на строк до усунення причин, що зумовили таке відсторонення (а.с. 12, 77-78).

Наказом Верховинськоголіцею Верховинськоїселищної радивід 08листопада 2021року №92-к,відповідно дост.46,94Кодексу законівпро працюУкраїни,ч.2ст.12Закону України«Про захистнаселення відінфекційних хвороб»,ч.1ст.1Закону України«Пpооплату праці»,п.41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за № 1306/36928, враховуючи повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19, адресоване ОСОБА_1 від 27 жовтня 2021 року, позивача відсторонено від роботи з 10 листопада 2021 року без збереження заробітної плати на час відсутності документа, який підтверджує наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання до профілактичних щеплень до моменту усунення причин, що зумовили відсторонення (а.с. 11).

Позивач ознайомився з наказом 09 листопада 2021 року та зазначив, що зі змістом наказу не погоджується.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено правомірності відсторонення позивача від роботи, у тому числі наявності у цьому конкретному випадку встановлених законодавством підстав для відсторонення, не доведено належними, допустимими доказами факту відмови чи ухилення його від обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, а також не дотримано встановленого ст. 7, ч. 2 ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», який має вищу юридичну силу, ніж підзаконні нормативно-правові акти, порядку відсторонення позивача від роботи та не дотримано встановленого законодавством строку (періоду), на який працівника може бути відсторонено до проходження обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19 (за відсутності протипоказань), а саме, лише на період встановленого Кабінетом Міністрів України карантину. Тому вимоги позивача про визнання незаконним та скасування наказу № 92-к від 08 листопада 2021 року про його відсторонення від роботи є обґрунтованими та підлягають до задоволення. Оскільки позивача було відсторонено від роботи без збереження заробітної плати, то підлягає задоволенню і позовна вимога ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Однак погодитися з такими висновками суду першої інстанції не можна, враховуючи наступне.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до частини першої статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Термін «законодавство» досить широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV «Перехідні положення»). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття «законодавство» включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.

Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін «законодавство». Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

У рішенні № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що «обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України» (абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини).

Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 ЦК України якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» (далі - Закон № 2801-XII) громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі - Закон № 1645-ІІІ) визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (речення перше частини шостої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Наказом МОЗ від 25 лютого 2022 року № 380, який набрав чинності 01 березня 2022 року, зупинено дію наказу МОЗ № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з подальшими змінами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 постанову Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року № 372 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236, зокрема на період воєнного стану:

- фізичним особам і суб`єктам господарювання рекомендовано дотримуватися протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню COVID-19;

- фізичним особам рекомендовано забезпечити отримання повного курсу вакцинації від COVID-19 вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях;

- закладам охорони здоров`я забезпечити готовність до реагування на спалахи COVID-19 в умовах воєнного стану;

- пункт 41-6 постанови № 1236 було доповнено абзацом такого змісту: «Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану».

Указане вище свідчить про те, що після набрання чинності цими нормативно-правовими актами і до завершення воєнного стану в Україні до працівників, які належать до Переліку № 2153, не може бути застосовано відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення від COVID-19. Відповідачем застосовано до позивача відсторонення від роботи до набрання чинності вказаними нормативно-правовими актами.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (далі - Закон № 4004-XII) та в Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженої наказом МОЗ України № 66 від 14 квітня 1995 року (далі - Інструкція № 66).

Підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (абзац шостий частини першої статті 7 Закону № 4004-XII).

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

Згідно з пунктом 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.

Положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону № 4004-XII та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-XII. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).

Отже, відмова або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 є підставою для відсторонення від роботи працівників, які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням відповідно до наказу МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153. Як виняток, невакцинований працівник може бути допущений до роботи, якщо надасть роботодавцю медичний висновок про наявність абсолютних протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

При цьому саме працівник має надати роботодавцю документи, які підтверджуватимуть проходження повного курсу вакцинації проти COVID-19 або першого етапу вакцинації (одна доза), або надати медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

У справі, яка переглядається, встановлено, що позивач не надав роботодавцю документи на підтвердження наявності профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання до вакцинації проти COVID-19, у зв`язку з чим наказом Верховинського ліцею Верховинської селищної ради від 08 листопада 2021 року № 92-к позивача відсторонено від роботи з 10 листопада 2021 року без збереження заробітної плати на час відсутності документа, який підтверджує наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання до профілактичних щеплень до моменту усунення причин, що зумовили відсторонення.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зауважила, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

При розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті).

У даному випадку судом встановлено, що у 2021-2022 навчальному році ОСОБА_1 працював вчителем фізичної культури у Верховинському ліцеї Верховинської селищної ради з неповним тижневим навантаженням в кількості 15 годин на тиждень та тричі на тиждень викладав уроки фізичної культури в 6-В, 9-А, 9-Б, 9-В, 11-А класах, загальна кількість учнів у яких складала 106 осіб. Всього у 2021-2022 навчальному році навчальний заклад налічував 761 учнів, 89 педагогічних працівників та 18 осіб обслуговуючого персоналу, що в загальному складало 868 осіб.

Отже ОСОБА_1 , будучи працівником освіти та в силу покладених на нього посадових обов`язків, мав значну кількість прямих соціальних контактів на робочому місці.

Відповідно до наказу Верховинського ліцею Верховинської селищної ради від 29 жовтня 2021 року № 79 «Про тимчасову організацію освітнього процесу для учнів 5-11 класів ліцею з використанням технологій дистанційного навчання» з 01 по 09 листопада 2021 року для учнів 5-11 класів ліцею було організовано освітній процес з використанням технологій дистанційного навчання. Наказом від 09 листопада 2021 року № 86 «Про відновлення освітнього процесу учнів 5-11 класів» з 10 листопада 2021 року в 5-11 класах відновлено очне навчання. При цьому, оспорюваним наказом відповідача від 08 листопада 2021 року № 92-к позивача відсторонено від роботи з 10 листопада 2021 року.

Щодо встановлення для позивача дистанційної форми роботи, то представник апелянта пояснила, що така можливість відсутня, що зумовлено специфікою уроку фізичної культури, характером виконуваних обов`язків вчителя фізичної культури та необхідністю безпосередньої присутності вчителя під час уроку.

Отже, у справі, яка переглядається, індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення при збереженні обсягу права на працю, в тому числі на заробітну плату, відпочинок та соціальний захист, протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства, в тому числі дітей, які здобувають освіту у Верховинському ліцеї Верховинської селищної ради і мають право на безпечний освітній процес та відповідно до чинного законодавства не підлягають вакцинації; інших працівників цього ж закладу освіти, які здійснили у встановленому державою порядку щеплення проти COVID-19. Внаслідок встановлення такого балансу досягається мета: загальне благо у формі права на безпеку та охорону здоров`я, що гарантовано статтями 3, 27 та 49 Конституції України.

Держава, встановивши обов`язковість щеплень для певних категорій працівників, зокрема працівників закладів загальної середньої освіти, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі і власне нещепленого працівника.

Відмова від вакцинації є правом громадянина, але, як будь-яке право, в деяких ситуаціях це право може бути обмежено. Обмеження прав може відбуватися в інтересах держави і суспільства та обумовлено насамперед необхідністю поваги таких же прав і свобод інших людей, а також необхідністю нормального функціонування суспільства і держави. Дії роботодавця в цьому випадку були пропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 295/16337/21 (провадження № 61-4196св22).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що за встановлених у справі обставин директор Верховинського ліцею Верховинської селищної ради Лесик М.М., на яку покладено обов`язок забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, діяла в межах своїх повноважень і у відповідності до вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 та наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153, які є нормативно-правовою підставою для відсторонення працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, а відтак правомірно прийняла рішення про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності документа, який підтверджує наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання до профілактичних щеплень до моменту усунення причин, що зумовили відсторонення.

Оскільки підстави для визнання незаконним та скасування наказу Верховинського ліцею Верховинської селищної ради від 08 листопада 2021 року № 92-к про відсторонення позивача від роботи не знайшли свого підтвердження, то у суду відсутні були і правові підстави для задоволення вимог позову в частині поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи та моральної шкоди.

Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, неповно з`ясував обставини, які мають значення для справи, а також допустив порушення норм матеріального та процесуального права, тому апеляційна скарга представника Верховинського ліцею Верховинської селищної ради адвоката Остафійчук М.В. підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною першою статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи висновок апеляційного суду про задоволення апеляційної скарги та положення частини першої статті 141 ЦПК України, з ОСОБА_1 на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 2977,20 грн.

12 серпня 2022 року представником апелянта заявлено клопотання про стягнення витрат на правову допомогу, які відповідач поніс і які очікує понести у зв`язку із апеляційним розглядом справи, в сумі 4000 грн.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу представник апелянта надала засвідчену копію договору про надання правової допомоги № 22/07/22 від 22 липня 2022 року (а.с. 184), попередній розрахунок витрат на професійну правничу допомогу від 02 серпня 2022 року (а.с. 186-187), погодинний звіт про надані послуги (а.с. 188) та квитанцію про оплату наданих послуг від 02 серпня 2022 року на суму 4000 грн (а.с. 185).

Представництво Верховинського ліцею Верховинської селищної ради адвокатом Остафійчук М.В. у Івано-Франківському апеляційному суді здійснювалося на підставі ордеру серії АТ № 1026790 від 01 серпня 2022 року (а.с. 172).

Отже, представником апелянта доведено понесення апелянтом витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Позивач та його представник у судовому засіданні заперечили щодо стягнення витрат на правову допомогу з підстав відсутності достатніх доказів і підстав, однак, зважаючи на наведене вище, такі заперечення не обґрунтовані, тоді як підстави для відмови у стягненні вказаних витрат відсутні.

За таких обставин, з ОСОБА_1 слід стягнути на користь Верховинського ліцею Верховинської селищної ради 4000 грн витрат на правову допомогу.

Всього з ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь Верховинського ліцею Верховинської селищної ради 6977,20 грн судових витрат (2977,20 грн судового збору за подання апеляційної скарги та 4000 грн витрат на правову допомогу).

Керуючись ст. 374, 376, 381 - 384, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника Верховинського ліцею Верховинської селищної ради адвоката Остафійчук Марії Володимирівни задоволити.

Рішення Верховинського районного суду від 27 червня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Верховинського ліцею Верховинської селищної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Відділ освіти, молоді та спорту Верховинської селищної ради, про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час незаконного відсторонення від роботи, стягнення моральної шкоди відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Верховинського ліцею Верховинської селищної ради 2977,20 грн судового збору за подання апеляційної скарги та 4000 грн витрат на правову допомогу, а всього 6977,20 грн судових витрат.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 24 квітня 2023 року.

Суддя-доповідач: Василишин Л.В.

Судді: Фединяк В.Д.

Максюта І.О.