Постанова

від 20.04.2023 по справі 2-1182/11

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2023 року

м. Харків

справа № 2-1182/11

провадження № 22-ц/818/523/23

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Тичкової О.Ю.,

суддів Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,

за участю секретаря судового засідання Тітченко О.В.

учасники справи:

позивач (стягувач) Акціонерне товариство «Укрсиббанк»,

відповідач (боржник) ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Маніту» на ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 20 січня 2022 року постановлену у складі судді Довготько Т.М.,-

УСТАНОВИВ:

В листопаді 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Маніту» звернулось до суду з заявою про заміну стягувача АТ «Укрсиббанк» на його правонаступника ТОВ «ФК «Маніту» у виконавчому провадженні з виконання рішення Московського районного суду м. Харкова від 16.06.2011 у справі №2-1182/11 про стягнення заборгованості за Договором про надання споживчого кредиту №11241972000 від 26.10.2007 з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

В обґрунтування заяви зазначено, що рішенням Московського районного суду м.Харкова від 16.06.2011 у справі №2-1182/11 позовну заяву ПАТ «УкрСиббанк» було задоволено та стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 заборгованість за Договором про надання споживчого кредиту №11241972000 від 26.10.2007 в сумі 29739,39 дол. США 39 центів, що в гривневому еквіваленті станом на 10.08.2010 складає 234643 грн.77 коп., судовий збір у сумі 1700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120 грн. на користь ПАТ «УкрСиббанк». Між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» було укладено Договір факторингу №4 від 11.06.2011 та Договір відступлення прав вимоги за договором іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Саєнко Е.В., зареєстрований в реєстрі за №2459-2460. Між ТОВ «Кей-Колект» та ТОВ «ФК «Маніту» було укладено Договір відступлення прав вимоги №02/07/2021-3 від 02.07.2021 та Договір відступлення прав вимоги за Договором іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Вахрушевою О.О. 02.07.2021, зареєстрований в реєстрі за №479, за яким ТОВ «Кей-Колект» відступило ТОВ «ФК «Маніту» право вимоги до позичальника, іпотекодавця та поручителя за Договором про надання споживчого кредиту №11241972000 від 26.10.2007, Договором іпотеки (нерухомого майна) від 26.10.2007, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Грішаковою О.В. 26.10.2007, зареєстрованим в реєстрі за №10560 та Договором поруки №П-11241972000 від 26.10.2007 з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до вищевказаних договорів. На офіційному сайті Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, наявна інформація про виконавче провадження в якому стягувачем є ПАТ «Укрсоцбанк», наразі виконавче провадження відкрите. Таким чином, ТОВ «ФК «Маніту» внаслідок набуття права вимоги до боржників, являється правонаступником первісного кредитора та стягувача у виконавчому провадженні АТ «Укрсиббанк».

Ухвалою Московського районного суду м.Харкова від 20.01.2022 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Маніту» про заміну сторони у виконавчому провадженні залишено без задоволення.

Ухвала мотивована тим, що заява про правонаступництво подана після спливу строку пред`явлення виконавчого документу до виконання, то заміна стягувача у виконавчому листі (до відкриття виконавчого провадження) не може бути здійснена.

Не погодившись з ухвалою суду ТОВ «Фінансова компанія «Маніту» подало апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення норм матеріального права, не відповідності обставинам справи та правозастосовній практиці Верховного Суду просило ухвалу скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву.

В апеляційній скарзі скаржник посилається на ті ж доводи, які зазначені в заяві. Апелянт звертає увагу, що висновки суду не відповідають правозастосовній практиці Верховного Суду викладених в постанові від 23.01.2018 у справі № 426/2516/14.

В постанові від 16.02.2021 у справі №911/3411/14 де зазначено, що закінчення виконавчого провадження, у тому числі й у випадку фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, не виключає подальшого існування процесуальних правомочностей учасника справи в межах судового провадження, тож не має наслідком заборону здійснення процесуального правонаступництва щодо них. Питання процесуального правонаступництва у всіх випадках вирішується судом, який при його вирішенні повинен дослідити по суті обставини та підстави правонаступництва.

Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надано.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно статті 367ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи рішенням Московського районного суду м. Харкова від 16.06.2011, позовну заяву Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11241972000 від 26.10.2007року в сумі 29 739,39 дол.США 39 центів що в гривневому еквіваленті станом на 10.08.2010року складає 234 643грн.77коп. на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк». Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 судовий збір у сумі 1700 гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120 гривень. Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк`про визнання окремих положень кредитного договору недійсним залишено без задоволення.

11.06.2012 між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» було укладено Договір факторингу №4 від 11.06.2012 (а.с.43-50) та Договір відступлення прав вимоги за договором іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Саєнко Е.В., зареєстрований в реєстрі за №957.(а.с. 51-56)

02.07.2021 між ТОВ «Кей-Колект» та ТОВ «ФК «Маніту» було укладено Договір відступлення прав вимоги №02/07/2021-3 за яким ТОВ «Кей-Колект» відступило ТОВ «ФК «Маніту» право вимоги за Договором про надання споживчого кредиту №11241972000 від 26.10.2007 та Договір відступлення прав вимоги за Договором іпотеки, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО Вахрушевою О.О. та зареєстрований в реєстрі за №479, за яким ТОВ «Кей-Колект» відступило ТОВ «ФК «Маніту» право вимоги за Договором іпотеки (нерухомого майна) від 26.10.2007, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Грішаковою О.В. 26.10.2007, зареєстрованим в реєстрі за №10560. (а.с. 30-34).

З наданої представником боржників Інформації про виконавче провадження від 19.01.2022 з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень вбачається, що виконавче провадження №30680712, боржник ОСОБА_5 , стягувач ПАТ «Укрсиббанк» з виконання виконавчого листа №2-1182/11 від 10.08.2011 виданого Московським районним судом м. Харкова, завершено. 29.12.2012 повернуто виконавчий документ стягувачеві на підставі п.9 ч.1 ст.47 ЗУ «Про виконавче провадження». (а.с. 101-102).

Відповідно до частини першої статті 514 ЦК України Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом .

Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 516 ЦК України).

Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (частина перша статті 517 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону про виконавче провадження - виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі рішення) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частина четверта статті 4 Закону про виконавче провадження регулює питання повернення виконавчого документа стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання.

Стаття 11 Закону про виконавче провадження регулює загальні строки виконавчого провадження, а стаття 12 строки пред`явлення виконавчих документів до виконання, переривання строку давності пред`явлення виконавчого документа до виконання, поновлення пропущеного строку. Строки у виконавчому провадженні це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов`язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом встановлюються виконавцем (частина перша статті 11 Закону про виконавче провадження). Стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина шоста статті 12 Закону про виконавче провадження).

У разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив. У разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи) або прізвище, ім`я чи по батькові (для фізичної особи), виконавець, за наявності підтверджуючих документів, змінює своєю постановою назву сторони виконавчого провадження (частина п`ята статті 15 Закону про виконавче провадження).

Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа , зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення (згідно із пунктом 1 частини першої статті 26 Закону про виконавче провадження). Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження (згідно із частиною п`ятою статті 26 Закону про виконавче провадження).

Виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій, зокрема у разі звернення виконавця та/або заінтересованої особи до суду із заявою про заміну вибулої сторони правонаступником у порядку, встановленому частиною п`ятою статті 15 цього Закону (пункт 5 частини першої статті 34 Закону про виконавче провадження).

Стаття 37 Закону про виконавче провадження регулює підстави для повернення виконавчого документа стягувачу. Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону (частина п`ята статті 37 Закону про виконавче провадження).

Стаття 39 Закону про виконавче провадження регулює питання закінчення виконавчого провадження. Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац другий частини першої статті 40 Закону про виконавче провадження). Стаття 41 цього Закону регулює питання відновлення виконавчого провадження.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін. Зміна кредитора в зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов`язання, яке передається на стадії виконання судового рішення, не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин. У зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони в матеріальному правовідношенні її правонаступником). Процесуальне правонаступництво передбачене статтею 55 ЦПК України. Це перехід процесуальних прав та обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні. У зв`язку із цим для вирішення судом питання щодо процесуальної заміни сторони у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов`язків до іншої особи-правонаступника.

Матеріальне правонаступництво реалізується в межах процесуального правонаступництва виключно за правилами останнього.

Законодавець не ототожнює «процесуальне правонаступництво» і «заміну сторони виконавчого провадження», оскільки цим інститутам присвячені дві окремі статті ЦПК України 55 та 442 відповідно. Також це опосередковано випливає зі змісту пункту 28 частини першої статті 353 ЦПК, відповідно до якого ухвала про заміну сторони у справі (процесуальне правонаступництво) та ухвала про заміну сторони виконавчого провадження відокремлені одна від одної як такі, на які можуть подаватись скарги окремо від рішення суду.

Особа, на користь якої видано виконавчий документ, набуває статусу стягувача з моменту видачі такого виконавчого документа, а не з моменту відкриття виконавчого провадження. Але разом з тим ця особа до відкриття виконавчого провадження як юридичного процесу є лише стягувачем у виконавчому документі на стадії виконання судового рішення з відповідним потенціалом прав у виконавчому провадженні, які повноцінно реалізує лише у статусі стягувача як сторони відкритого виконавчого провадження, за виключеннями, передбаченими законодавством. Тому заміна стягувача саме як сторони виконавчого провадження неможлива, якщо заява правонаступника про це подана, зокрема, після спливу строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, але якщо цей строк не був поновлений судом. Водночас заміна стягувача у виконавчому документі іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) допускається на будь-якій стадії судового процесу, у тому числі до відкриття виконавчого провадження.

Підставою для заміни сторони виконавчого провадження (стаття 442 ЦПК України), тобто процесуального правонаступництва в межах виконавчого провадження як юридичного процесу, є правонаступництво в матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і перехід до іншої особи прав чи обов`язків сторони, яка вибула, в цих правовідносинах.

Процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні-це заміна на будь-якій стадії саме виконавчого провадження як юридичного процесу стягувача або боржника іншою особою у зв`язку з її вибуттям, тобто підставою заміни стягувача внаслідок правонаступництва є настання певних обставин, які мають юридичне значення і в результаті яких виникають цивільні права та обов`язки або пряма вказівка акта цивільного законодавства, що не залежить від умов та порядку здійснення виконавчого провадження органами і посадовими особами.

Заміна сторони виконавчого провадження правонаступником у виконавчому провадженні, тобто здійснення процесуального правонаступництва після набрання судовим рішенням законної сили, полягає в поширенні на правонаступників законної сили судового рішення. При цьому на правонаступників законна сила судового рішення поширюється усіма своїми правовими наслідками незмінністю, неспростовністю, виключністю, преюдиційністю, виконуваністю.

Відповідно до висловлених раніше правових висновків Великої Палати Верховного Суду (дивитись mutatis mutandis постанову Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17, пункти 7375) оскільки виконавче провадження є самостійною стадією судового процесу, сторони виконавчого провадження належать до учасників справи, а отже, якщо процесуальне правонаступництво має місце на стадії виконавчого провадження, заміна сторони виконавчого провадження означає й заміну учасника справи. Але заміна учасника справи не обов`язково означає заміну сторони відкритого виконавчого провадження.

На стадії виконання судового рішення як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони у виконавчому провадженні як юридичному процесі правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження та до його закінчення заміна сторони виконавчого провадження (з одночасною заміною відповідного учасника справи) правонаступником здійснюється у порядку, передбаченому статтею 442 ЦПК України з урахуванням підстав, визначених статтею 55 ЦПК України. У цьому випадку приписи статті 442 ЦПК України, що містить процесуальні особливості здійснення правонаступництва у виконавчому провадженні, застосовуються разом з положеннями статті 55 ЦПК України.

Натомість як до відкриття виконавчого провадження, так і після його закінчення заміна учасника справи правонаступником здійснюється на підставі статті 55 ЦПК України, а в окремих випадках також на підставі частини п`ятої статті 442 ЦПК України. Відповідно, тільки до закінчення виконавчого провадження можнаставити питання про заміну сторони виконавчого провадження, а якщо виконавче провадження закінчене, то заміна відповідної сторони цього виконавчого провадження правонаступником є неможливою без його відновлення відповідно до умов законодавства.

Без заміни сторони виконавчого провадження правонаступник не позбавлений процесуальної можливості ставити питання про відкриття виконавчого провадження, оскільки виконавче провадження відкривається на підставі пред`явлення виконавчого документа до виконання, а частина п`ята статті 442 ЦПК України передбачає можливість заміни стягувача у виконавчому документі до відкриття виконавчого провадження (у тому числі повторного за обґрунтованих підстав при повторному зверненні з виконавчим документом, оскільки зазначена стаття ЦПК України цього не виключає, а Закон про виконавче провадження передбачає таку можливість). Якщо законом передбачена можливість здійснення інших дій сторін судового процесу, пов`язаних зі здійсненням виконавчого провадження, то для таких дій набуття статусу сторони відкритого виконавчого провадження не вимагається, якот для заміни стягувача у виконавчому документі відповідно до частини п`ятої статті 442 ЦПК України.

Відповідно до змісту частини п`ятої статті 442 ЦПК України, частини шостої статті 12, пункту 1 частини першої, частини п`ятої статті 26, частини п`ятої статті 37 Закону про виконавче провадження поза межами відкритого виконавчого провадження як юридичного процесу стягувач користується правами у виконавчому провадженні як завершальній стадії судового провадження на підставі відповідного закріпленого статусу у виконавчому документі.

Вчинення процесуальних дій безпосередньо в межах виконавчого провадження як юридичного процесу, спрямованих на виконання судового рішення, можливе лише за умови відкритого виконавчого провадження.

Наслідком закінчення виконавчого провадження є те, що виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених Законом про виконавче провадження (абзац другий частини першої статті 40 цього Закону).

Закінчення виконавчого провадження, у тому числі й у випадку фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, не виключає подальшого існування процесуальних правомочностей учасника справи в межах судового провадження, тож не має наслідком заборону здійснення процесуального правонаступництва щодо них. Питання процесуального правонаступництва в усіх випадках вирішується судом, який при його вирішенні повинен дослідити по суті обставини та підстави правонаступництва.

Зазначене відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 911/3411/14 (пункти 6.96.12, 6.15).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Окреслене завдання включає в себе як своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ, так і досягнення мети ефективного захисту порушених прав шляхом своєчасного та ефективного виконання судового рішення.

Заміна будь-якого учасника справи судом носить не виключно формальний характер, покликаний зафіксувати процесуальне правонаступництво на підставі матеріального правонаступництва, а здійснюється для реалізації завдань цивільного судочинства, передбачених частиною першою статті 2 ЦПК України, в межах стадій судового процесу.

Реалізація процесуального правонаступництва має мати процесуальну мету, яку суд також враховує разом із доказами матеріального правонаступництва, яке стало підставою процесуального правонаступництва.

Враховуючи завдання виконавчого провадження як складової судового провадження, процесуальною метою заміни як сторони відкритого виконавчого провадження, так і сторони справи (стягувача у виконавчому документі) в цьому контексті є отримання виконання судового рішення в межах виконавчого провадження. За відсутності підстав відновлення виконавчого провадження, яке було закрите, досягнення цієї процесуальної мети неможливе. Тому разом із заявою щодо правонаступництва у закритому виконавчому провадженні заявник має здійснювати процесуальні дії, спрямовані на відновлення виконавчого провадження, а суд має оцінювати це в комплексі.

Якщо ж виконавче провадження на закінчене, але виконавчий документ був повернутий без виконання стягувачу, визначеному у цьому документі, у його правонаступника є потенційна можливість отримати право на повторне звернення з виконавчим документом до виконання. Але таке право залежить не тільки від реалізації процесуального правонаступництва, але й дотримання строків звернення виконавчого документа до виконання, передбачених Законом про виконавче провадження. А якщо ці строки пропущені, то разом з питанням правонаступництва має вирішуватись питання поновлення цих строків, оскільки за відсутності підстав поновлення відсутня дійсна процесуальна мета такого правонаступництва.

Отже, не можна замінити сторону виконавчого провадження, яке було закінчене, якщо не існує підстав для відновлення виконавчого провадження, з приводу чого особа має звернутися до суду, надавши переконливі аргументи щодо такого відновлення.

Зазначене узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду викладеної в постанові №2-7763/10 від 08.02.2022.

На підставі вищезазначеного колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що оскільки заява про правонаступництво подана після спливу строку пред`явлення виконавчого документу до виконання, то заміна стягувача у виконавчому листі (до відкриття виконавчого провадження) не може бути здійснена.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують.

Ухвала суду постановлена з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно дост. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Так як апеляційна скарга залишається без задоволення, то судові витрати, у відповідності до вимог ст. ст.141,382ЦПК Україниміж сторонами не розподіляються.

Керуючись ст.ст.367,368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375,381,382-384,389,390 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Маніту» - залишити без задоволення.

Ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 20 січня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу Українибезпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 24 квітня 2023 року.

Головуючий О.Ю.Тичкова

Судді О.В.Маміна

Н.П.Пилипчук